Мо Фань поринув у глибокі роздуми.
Джанкун вирішив не розголошувати про те, що він ще живий, як запобіжний захід проти Чорної Церкви.
Проте, якщо Чорна Церква так відчайдушно намагалася його знищити, то було лише питанням часу, коли вони дізнаються правду.
Мо Фань був спантеличений. Чого насправді хотіли ці виродки з Чорної Церкви? Підземне Святе Джерело? Чи, може, таємницю Тотемного Звіра?
З цією думкою Мо Фань несподівано звернув увагу на гарну фреску на стіні. На ній було зображено гігантського змія, такого високого, що він майже торкався грубо змальованого шару хмар...
Під цим гігантом стояла маленька істота. Порівняно зі змієм вона здавалася крихітною, немов дощовий черв’як. Мо Фань не втримався й видавив із себе смішок:
— То в цього Небосяжного Змія ще й дитинча є. Така мила штучка!
Тан'юе подивилася туди, куди він вказував, і з усмішкою мовила:
— Це «дитинча», про яке ти кажеш, і є сам Небесний Змій.
— Та ти знущаєшся... — Мо Фань мало не намочив штани. — А що ж тоді те здоровезне над ним?
Розміри Небесного Змія й без того були найбільш вражаючими з усього, що Мо Фань коли-небудь бачив. У хмарну погоду він міг легко з’єднати небо з землею.
Але на цій фресці змій був… удесятеро більший! Та він же закривав собою саме Небо!
— Я й сама не знаю, — знизала плечима Тан'юе. — Це малювали ще в давнину. Можливо, це просто політ фантазії — ніби є якийсь бог, якому поклоняється сам Небесний Змій. Він мешкає десь там, високо в небі, і його розміри взагалі поза межами уявлення...
Навіть у їхньому племені збереглося багато древніх легенд, які сьогодні вже ніхто не міг пояснити. Бо знання, що передавалися з покоління в покоління, з часом часто губилися.
Мо Фань погодився, що, мабуть, це була просто вигадка. Інакше, якби така істота справді існувала, йому було б краще летіти на Марс — Земля стала занадто небезпечною.
Раптом він почув потужне, глибоке ревіння, яке наче проникало просто в душу — зовсім поруч із озером!
Мо Фань затремтів. Він недовірливо подивився на свою міс Тан'юе.
— Не… не кажи, що… воно тут?! — його обличчя спотворила дивна гримаса.
Мо Фань тепер точно повірив словам Тан'юе. У підручниках з історії й справді згадувалися Тотемні Звірі. Проте щойно він згадав, як та істота з’явилася нізвідки — одразу ж знову відчув той жах. Він навіть не помітив, як увесь покрився холодним потом.
— Мм, він саме там, — Тан'юе вказала на озеро.
— Міс Тан'юе, а може… давай поговоримо про це деінде? Ну, наприклад, у тебе вдома? — запропонував Мо Фань.
— Хе-хе, не треба його так боятися, він не кусається. Хочеш, проведу поближче, познайомлю? — Тан'юе не могла стримати сміху.
— Ні-ні, дякую. Поклоняйся своєму богу сама. Я чужинець, упевнений, твій бог не любить мій акцент, — серйозно відказав Мо Фань.
— Гаразд, досить знущатись. Так, він справді живе тут, на Західному Озері. Але навіть якщо ти вирішиш викопати три метри дна — нічого не знайдеш, — сказала Тан'юе.
— Чому так? — поцікавився Мо Фань.
— Його ввели у сплячку під печаткою Трьох Ставків, що Віддзеркалюють Місяць. Але, ймовірно, приблизно тоді, як Чорна Церква влаштувала тобі проблеми в Шанхаї, ця печатка почала дестабілізуватися. Через це він зміг вільно з’являтись то в Ханчжоу, то в озері, — відповіла Тан'юе, виводячи Мо Фаня на оглядовий майданчик, звідки було видно Три Ставки.
З першого погляду Мо Фань помітив три кам’яні статуї, схожі на казани, що стояли просто на поверхні води. Ймовірно, їх підтримували довгі балки, заховані під водою.
Вони були розташовані у вигляді рівностороннього трикутника, на однаковій відстані один від одного. У кожному з казанів тремтів маленький вогник, який відбивався в озері, наче примарне полум’я.
— Він має Очі Жаху, які вселяють Насіння Жаху в усіх живих істот, слабших за нього.. Воно проростає глибоко в душі жертви, а сама жертва навіть не підозрює, що воно вже виросло в гігантське дерево. І коли ця жертва знову побачить змія — її просто паралізує. Вона підсвідомо впаде на коліна, охоплена всепоглинаючим страхом. Вона вже не матиме в собі сили протистояти, — пояснила Тан'юе.
— Я так і думав. Лише така жінка, як міс Тан'юе, здатна позбавити мене сну. Жодна інша демонічна тварюка на таке не здатна, — пожартував Мо Фань, намагаючись виглядати розслаблено.
— Гострий язик! — закотила очі Тан'юе.
Тан'юе навчила Мо Фаня, як побороти цей страх. Насправді все було досить просто: під час медитації, коли перед очима з’явиться обличчя змія, треба було не відводити від нього погляд, дивитись прямо. Якщо подолати страх бодай один раз, Насіння Жаху більше не проростатиме. Інакше ж — він застрягне у вічному кошмарі, втративши душевний спокій.
Мо Фань вирушив на спробу. Зі слів Тан'юе все здавалося простим, але насправді виявилося зовсім інакше. Навіть попри те, що страх він зустрічав лише у своєму Духовному Світі, з нього стікав холодний піт.
Проте ефект був миттєвим. Страх зник так само раптово, як і зникала волога з його тіла, розвіяна вітром.
Коли страх зник, Мо Фаню навіть закортіло навідатися до того самого «бога».
Але, подумавши вдруге, вирішив не ризикувати. Ще чого доброго — той справді не злюбить чужинця, і тоді в його душу вселиться нова зараза...
— Я думала, що ти зможеш допомогти дізнатись, чому він з’явився в місті, щоб ми змогли підготуватись... А виявилось, що ти такий самий розгублений, як і ми, — мовила Тан'юе, прогулюючись уздовж берега.
— Та ну, з такими справами я навряд чи зможу чимось допомогти, — знизав плечима Мо Фань.
— А чому? Хіба ти не хочеш мені допомогти? — Тан'юе лукаво блиснула очима.
— Та ніби хочу... Точніше, стоп. А з чого це я взагалі вирішив, що допомагаю? — оторопів Мо Фань.
— Із того моменту, як погодився прийти. Я відкрила тобі таємницю, а ти допоможеш мені з однією справою, що вже довгенько мені головного болю додає, — з серйозним виглядом, але з грайливим вогником в очах, промовила Тан'юе. Обличчя в неї було зріле, вродливе, та все ж у цю мить вона навмисно прикидалася невинною.
— … — Мо Фаню не знайшлося, що сказати.
Він чітко відчув — його щойно підставили! Тан'юе, здається, ще з самого початку все це спланувала — запросити його сюди, розкрити таємницю, а потім…
— Ну добре, кажи, що там у тебе, — з кривою посмішкою здався Мо Фань.
— Цей бог скидає шкіру раз на десять років. І наступний цикл вже зовсім скоро. Голова Магічного Суду та Хеюй доручили мені відповідати за це й обрати кількох достойних кандидатів. Під час линьки бог буде надзвичайно слабким. Це — його єдина слабкість, тому природні вороги або ті, хто має злі наміри, неодмінно захочуть скористатись цим шансом. Перед линькою він стає дуже чутливим — достатньо найменшої загрози, і його охоплює шаленство. Саме тому він і з’явився в центрі міста. Зазвичай, якщо не відкривати печатку, він би не проявив себе, — пояснила Тан'юе.
ПП: (примітка англійського перекладача: сцену, де Мо Фань лізе в телефон шукати, що таке «линька», ми опустимо)
