Тотемний Звір

— Отже, саме тому він з’явився, але не зруйнував жодної будівлі й не завдав нікому шкоди? — запитав Мо Фань.

Ця новина вже стала публічною. Небесний Змій не розтоптав жодної споруди, не вбив жодної людини. Ба більше, для істоти таких розмірів треба було б навмисно уникати розчавлення людей, що здавалися йому дрібними, мов мурахи.

Тан'юе кивнула.

— Отже, уряд знає про ваше село і розуміє, що він ваш бог, тому вирішив приховати правду? — продовжив Мо Фань.

Тан'юе знову кивнула.

— Але… хіба тобі не здається… що це… це…

— Лякає? І якщо він втратить контроль, то зітре все в пил? — Тан'юе хихикнула.

— Мм, він з’явився і зник у найбільш людному районі, і ніхто цього не помітив. Думаю, якби про нього дізналися, жителі Ханчжоу, та й уся країна, збожеволіли б. Адже ваше село знає його як свого захисника, а для решти це було б просто щось страшне й незрозуміле. А страх перед невідомим змушує людей творити божевільні речі... — сказав Мо Фань.

Він уже пережив чимало й рідко відчував страх, але навіть у нього після тієї зустрічі на серці залишилася важка тінь. Що вже казати про звичайних людей? Напевно, після цього багато хто потрапив до лікарні через нервовий зрив.

— Ми самі трохи розгублені. Те, що сталося сім днів тому, відбулося вперше за багато років. Ми не знаємо, чому він з’явився так несподівано. Зазвичай це трапляється лише тоді, коли в місті виникає серйозна загроза. Я привела тебе сюди, бо хочу дізнатися більше подробиць. Ти ж був там, коли все сталося. Ти помітив щось дивне? Може, щось, на що він дивився...

Мо Фань пригадав ту сцену, але нічого підозрілого в пам’яті не спливло. Та ситуація сама по собі була надто дивною!

Якщо й була якась деталь, то тільки те, що змій дивився прямо на будівлю, в якій він перебував. Здавалося, ніби він дивиться просто на його поверх. Прямо на нього.

— Мені здалося, що він дивився на мене, — чесно відповів Мо Фань.

— Ти впевнений?

— Не зовсім. Його очі були величезні. Може, щось у тій будівлі його насторожило. Я не можу сказати напевно, — знизав плечима Мо Фань.

У той же час він задумався: чи не було це пов’язано з Демонічним Елементом?

Сила, яку він отримував у стані демонізації, була вражаючою. Якщо Небесний Змій був охоронцем, можливо, він відчув неспокій у його демонічній крові, але, переконавшись, що загрози немає, просто пішов?

Проте Мо Фаню це здавалося нелогічним. Навіть у демонізованій формі його рівень сили можна було порівняти з демонічним звіром рівня Командувача.

Небесний Змій, без сумніву, був істотою вищого рівня. Йому не було жодної потреби з’являтися через таку дрібницю.

Можливо, у тій будівлі було щось іще?..

Тан'юе занурилася в роздуми. Її турбувало не те, що Небесний Змій показався людям, а те, чому він це зробив!

— Отже, змій — це щось на кшталт охоронця? — серйозно запитав Мо Фань.

— Мм. Колись він захищав лише одне село, але це було тисячі років тому. Тепер він оберігає ціле місто, і це місто — Ханчжоу, — відповіла Тан'юе.

Мо Фань широко розкрив рота. Він так і не закривав його ще певний час, бо просто не знаходив слів!

Хто б міг подумати, що ця величезна істота, яка наводила жах на людей, насправді була їхнім охоронцем? Це було найбільш неймовірне відкриття, з яким він стикався!

— Чому ж я ніколи про це не чув? — запитав Мо Фань.

— Ти ж чув про тотеми, правда? — Тан'юе підійшла до іншої стіни й вказала на зображення на ній.

— Тотеми… це щось знайоме. Колись давно людські племена мали свої прапори, на яких були зображені Тотемні Звірі-Охоронці… Ти хочеш сказати, що змій — один із них? — Мо Фань одразу все зрозумів.

У шкільних підручниках з історії він уже зустрічав термін «тотем». У давнину люди поклонялися Тотемним Звірам в обмін на мир у своїх землях. Але ці істоти не були ні звичайними демонічними звірами, ні викликаними магічними створіннями. Вони були чимось унікальним — вони не мали жадоби до вбивств, натомість ладні були співіснувати з людьми, а інколи навіть захищати їх.

На жаль, усі ці Тотемні Звірі залишилися лише у стародавніх легендах. З появою магії люди навчилися захищати себе самі. Вони контактували лише з викликаними звірами, а не з Тотемними…

— Це стародавній Тотемний Звір. Наш народ захищає його, а він, своєю чергою, захищає місто. Багато магічних асоціацій досі відкидають їх, бо бояться їхньої могутності. До того ж більшість Тотемних Звірів уже стали історією, тож ті, що залишилися, майже не показуються людям. Людство більше не приймає їх. Я думаю, лише небагато хто з нас все ще намагається їх оберігати, — зітхнула Тан'юе.

— Тотемний Охоронець… Я й не знав, що міс Тан'юе має таку особливу роль. А як щодо твоєї посади в Магічному Суді?

— Це не суперечить одне одному. Магічний Суд чудово знає про його існування. До речі, Голова Магічного Суду — мій дядько...

— … — Мо Фань аж втягнув повітря. Здається, його міс Тан'юе була ще особливішою, ніж він думав. Навіть якщо не брати до уваги її роль Тотемного Охоронця, вже сам факт, що вона племінниця Голови Магічного Суду, означав, що будь-яка впливова родина, асоціація чи навіть армія ставилася б до неї з великою повагою.

— До речі, чому ти була в місті Бо? — Мо Фань раптом згадав важливе питання.

Зважаючи на її вражаючий статус, було дивно, що її відправили в таке маленьке місце, як місто Бо.

— Тому що, можливо, там також переховувалася група Тотемних Охоронців, як і ми, — відповіла Тан'юе.

Мо Фань задумався.

Якщо він правильно пам’ятав… Сінся якось згадувала, що жителі міста Бо — це нащадки охоронців, яких призначив стародавній імператор. Але ж вони охороняли Підземне Святе Джерело, хіба ні? Яке відношення воно могло мати до Тотемних Звірів?..

— Тобто, виходить, Чорна Церква обрала місто Бо не просто випадково, щоб помститися суспільству? — нарешті збагнув Мо Фань справжню причину нападу.

— Ми підозрювали, що вони шукали зниклого Тотемного Звіра, але потім з’ясували, що в них були й інші цілі… на жаль, мені не дозволили продовжувати розслідування, — з сумом промовила Тан'юе.