Антракт третій: зруйновані чари.

— Ти взяла мою портативну точку!! — у мою кімнату ввірвалася кузина.

Мене викрили. Але ж я її повернула!.. Від страху відразу спорожніло в голові. Що тепер буде?

— Що ти робиш, ти, нахлібнице?! Тато та мама будуть злитися через це. Я знаю, що ти тинялася всюди з телефоном, — виплюнула вона, вихоплюючи телефон з моєї руки.

Я як могла намагалася чинити опір, проте школярка початкової школи* є куди слабшою за школярку середньої, тому вона легко вихопила його.

— Віддай його, віддай!

— Е-е-е, він так тобі важливий? О, що це? Переписуєшся з хлопцем? Ти зухвала школярка початкової школи, — вона знову подивилася на екран і посміхнулася.

— Віддай! — я потягнулася за телефоном, але вона випростала вверх руку так, щоб я не дотягнулася — бо я була низька.

— Хочеш назад? Хмпф, тоді може його втрата навчить тебе чомусь.

По спині пробіг холодний піт.

Що вона зробить?

Телефон — єдине, як я могла зв’язуватися з Шю-саном.

Вона збирається його зламати?

— Прошу… Я благаю тебе… Я зроблю все, що скажеш, тому зупинися, — благала її я.

Але вона лише змірила мене холодним поглядом і вибігла з кімнати. Я погналася за нею, проте не змогла спіймати.

А тоді я побачила, як вона жбурнула телефон на поріг прямо переді мною.

І телефон тріснув.

— Тепер ти не зможеш зробити нічого поганого, — вона практично виплюнула ці слова.

Я тремтячими руками підняла телефон.

Він не увімкнувся.

— Сестрице, чому?.. — я підняла на неї погляд, притискаючи телефон до грудей, а потім прокричала: — Я ненавиджу тебе!! — і вибігла.

— Гей, куди ти зібралася, там небезпечно! — прокричала вона, стоячи на порозі, але я проігнорувала її. Я більше не хотіла там знаходитися.

Я більше ніколи туди не повернуся. Я відправлюся кудись дуже далеко, туди, де ніхто не зможе мене знайти.

Не маючи при собі парасольки, щоб захиститися від падаючого дощу, я побігла вулицями куди очі гляділи.

*в Японії вони вчаться у початковій школі 6 класів, а йдуть до 1-го — в 6 років. Тому на момент п’ятирічної давнини їй 11-12.