Антракт другий: приготування до балу.

Мати можливість побути частиною п’єси — це наче мрія на яву.

А ще я виступала з Шю…

Звісно, я не грала прямо на сцені, проте, гадаю, те, що нам вдалося прорватися крізь цю відстань у п’ять років було найважливішим. На щастя, моя кузина, тітка та дядько кудись поїхали у суботу, повернувшись додому тільки наступного дня, проте, схоже, президентці вже тоді стало краще.

Зараз був понеділок, а тому настав час підготуватися до місії, яка відбудеться у суботу.

Я взяла кузинину портативну точку доступу вайфая. Так як у мого телефону не було тарифу, я не могла користуватися Інтернетом поза домом, а через це не могла спокійно піти погуляти з Шю-саном. Відправитися туди, де є безоплатна точка було б нудно, тому я позичила її портативний вайфай.

І так, не вкрала, а позичила. Хоч кузина і благала свою матінку в сльозах купити їй його, вона все одно рідко ним користувалася. Ви можете подумати, що варто було б просто спитати дозвіл у неї, але вона ніколи мені його не дасть, навіть якщо я попрошу.

Того дня я трохи раніше вийшла з дому. Сестриця була в клубі, а тітка та дядько на роботі, тож ніхто нічого не помітить. Коли я ходила зустрітися з Шю-саном на станції С, я теж використовувала кузинину портативну точку доступу, а потім поклала так само тихо, як і взяла, і ніхто про се не дізнався. Тому я впевнена, що так буде і цього разу.

Повернувшись додому після школи, я хутко проникнула в кузинину кімнату, не знімаючи рюкзака.

В її кімнаті висіли гарненькі штори, стояв милий стіл, повсюди знаходилися м’які іграшки, висіли плакати з кумирами… Тут було все, чого не було у мене.

Окинувши все швидким поглядом, я занурила голову в шафу. Портативна точка у пакеті як попало була закинута в надра шафи.

Мені не потрібна миленька кімната.

Допоки в мене є Шю-сан, я можу жити. Все тоді буде добре.

Я сховала портативну точку та зарядний пристрій в карман і полишила кімнату.

Ця точка була моєю власною каретою з гарбуза.