Антракт перший: кімната Ейни

Моя кузина відчинила двері та гаркнула на мене:

— Замовкни!

Я хутко завершила дзвінок з Шю-саном та сховала телефон під футон.

— Я просто читала книгу вголос, це для домашнього завдання.

— Тоді читай тихіше. Думаєш, ти хто така? Просто нахлібниця! Ти знову розлютиш маму!

Вона люто грюкнула дверима. Я видихнула, а потім дістала телефон, хвалячи себе за те, що швидко його сховала. Тепер вона думала, що це лише я шумувала. Я не хотіла її розлючувати, але була рада, що змогла зберегти свою таємницю.

Бо якщо вона дізнається, що я підібрала її минулий телефон, який вона викинула, то кузина прийде в лють і просто відбере його.

Я лягла назад на футон, стискаючи телефон, та вп’ялася поглядом у низьку стелю.

Лежала я в шафі під сходами — це і була більш-менш моя кімната.

Для такої нахлібниці, як я, кімнати не знайшлося, тож я розташувалася тут натомість. Не дивлячись на вигляд, в цій шафі, на диво, було зручно. Вікна тут немає, тож і не жарко влітку, а через невеликий розмір зберігалося достатньо тепла взимку. З сусідньої кімнати протягнувся подовжувач, тому і телефон заряджати можна.

Для мене ця шафа, передусім, була власним замком. Місцем, де ніхто мені не заважав, світом лише для мене однієї. Тут я читала книжки, писала твори, а ще розмовляла з Шю-саном.

Одяг я доношувала за кузиною, вчилася за вживаними підручниками, а книжки для читання брала зі шкільної бібліотеки. Я б хотіла брати їх і в міській, але читацький квиток не можна отримати без опікуна, а з цим важко.

Ну, на читання всіх книжок в школі піде багато часу, тож нічого страшного. Ще я могла почитати щось в Інтернеті з телефону. Звісно, він вже не мав контрактного тарифу, але вдома був вайфай, а у місті багато безоплатних точок, тож я хоча б могла спокійно сидіти в Інтернеті. Чи також могла скористатися кузининою портативною точкою доступу, тож все добре. Саме так я писала Шю-сану, коли пішла з ним зустрітися.

Я була б рада отримати тариф, проте якщо навіть словом обмовлюся про це, то на якийсь час мені заборонять входити в дім.

Від думок про всю свою ситуацію в мене погіршився настрій.

Треба подумати про щось веселе.

Наприклад, про книжки.

Чи про Шю-сана.

Точно, треба йому подзвонити. Я так раптово скинула слухавку, що він явно щось запідозрив.