Останній суд

Том 1. Розділ 6 - Покарання

Джин‑У розплющив очі й побачив білу стелю, і його ніс заклало від запаху дезінфекційних засобів. Він також відчув, що лежить на жорсткому матраці. Джин‑У одразу зрозумів, де знаходиться. “Лікарня?” З того часу, як він зустрів Джу‑Хі, цілительку B‑рангу, частота його потрапляння в лікарні знизилась, але все ж таки вони були для Джин‑У знайомими місцями, як і місцевий магазин. До нього навіть дійшли чутки про те, що в цій лікарні є зарезервована палата спеціально для нього. Джин‑У трохи підняв верхню частину тулуба. Він поклав руку на груди і відчув стукіт. Його серце стабільно билося. “Я… вижив?” Але справа була не лише в цьому. На відміну від того, що було раніше, він відчував легкість у всьому тілі. Коли він прокидався на лікарняному ліжку, то відчував біль у голові та втому. Але тепер усе було інакше. Начебто він прокинувся у своєму власному ліжку після гарного відпочинку. “Що відбувається…?” Цього не повинно було бути, він згадав миті, що передували втраті свідомості. Меч падав на його голову прямо перед його очима. Навіть якби йому пощастило, і меч схибив, він все одно був оточений незліченними ворогами. Ці чортові тварюки були досить сильними, щоб група, сформована виключно з мисливців А‑рангу, а можливо і S‑рангу, зазнала втрат. “Але я вийшов із цієї ситуації живим?” Невже йому все наснилося? На щастя, був спосіб переконатися в цьому. Джин‑У відкинув ковдру. Якби це було реально, то він все ще був би без ноги, а якщо він бачив сон, то його нога була б… ― Нарешті ви прокинулись. Джин‑У був здивований важким голосом, що долинав з кута лікарняної палати, і поспішно повернув голову, щоб подивитися. ― Я перепрошую, якщо ми застали вас зненацька. ― На жаль, ми не можемо більше чекати. Двоє чоловіків у чорних ділових костюмах підійшли до ліжка Джин‑У. Хлопець нахилив голову і спитав: ― Хто… ви? Він ніколи раніше не бачив облич цих двох. Один із них був коротко підстрижений, як солдат, і в сонцезахисних окулярах, він простягнув йому візитну картку. ― От хто ми. Джин‑У прийняв візитівку та прочитав, що на ній написано. “У Джин‑Чхоль, керівник відділу моніторингу корейської Асоціації мисливців?” Відділ моніторингу був єдиним відділом Асоціації мисливців, у штаті якого було багато сильних мисливців. Оскільки перед цим відділом стояло завдання керувати мисливцями країни, то цілком очевидно, що для цієї мети вони наймали багато високорангових мисливців. ― Що відділ моніторингу хоче від мене? Джин‑Чхоль підтягнув стілець ближче до ліжка і сів. Другий чоловік, який, мабуть, був його помічником, став за ним. Джин‑У відчував сильний тиск від цих двох чоловіків. Історія, яку вони розповіли, була ще більш дивовижною. ― Я був непритомний чотири дні?! ― Ви, часом, не пам'ятаєте, що сталося перед тим, як ви знепритомніли? ― Так, щось пригадую. ― Будь ласка, розкажіть нам все, що зможете згадати. Джин‑У чесно розповів усе, за винятком дивних слів, які він чув перед тим, як знепритомнів. ― І тоді ви знепритомніли… Це все? ― Так. Далі я розплющив очі і опинився в лікарні. У Джин‑Чхоль та його помічник обмінялися багатозначними поглядами. Чомусь здавалося, що їх непокоїть непоінформованість Джин‑У. Насправді саме Джин‑У найбільше хотів дізнатися, що сталося в тому храмі. ― Як я потрапив до цієї лікарні? Невже велика гільдія взяла участь в рейді і вбила цих довбаних виродків? ― Ну, взагалі‑то… У Джин‑Чхоль ніяково заговорив: ― До того часу, коли агенти відділу моніторингу та члени гільдії "Білий тигр" прибули на місце події після інструктажу тих, хто вижив… Гільдія "Білий тигр" була надвеликою гільдією і входила до п'ятірки найкращих у країні. Асоціація усвідомлювала небезпеку, тому й звернулася за допомогою до такої величезної гільдії. Що там сталося? Джин‑У нервово проковтнув слину. ― До того часу…? ― … Все "зникло". Єдине, що можна було знайти в тому місці – це ви, містере Сон Джин‑У. Ні від статуї бога, ні від кам'яних статуй не залишилося й сліду. ― Що!? Джин‑У зобразив шоковане й недовірливе обличчя. ― Нам теж важко в це повірити. Якби у свідченнях тих, хто вижив, були якісь невідповідності, або якби ми не знайшли останки жертв у кімнаті, ми могли б запідозрити щось недобре. У Джин‑Чхоль почухав підборіддя. Минуло шість років з того часу, як він отримав ранг А і почав працювати у відділі моніторингу. Він міг упевнено сказати, що за час роботи був свідком практично всього. Однак така ситуація була для нього новою. Він звертався до інших гільдій, а також в асоціації в інших країнах, але в результаті не отримав нічого, про що варто було б говорити. Тому… ― Отже, ось що ми думаємо… У Джин‑Чхоль обережно заговорив: ― У тій камері, без сумніву, були могутні істоти. Але про них подбала невідома група чи невідома людина. Бо жодна істота не вирвалася з воріт до того, як вони були зачинені. Вони мали розглянути всі можливості. Навіть якщо шанси були малі, вони мали підтвердити їх усі. Керівники асоціації порадилися, трохи поміркували і висунули свою теорію. Джин‑Чхоль уважно вивчив реакцію Джин‑У і продовжив: ― Ми… підозрюємо, що ви мисливцю Сон Джин‑У могли пройти ще через одне пробудження. “Ще одне пробудження!” Очі Джин‑У широко розплющилися. Хоча й вкрай рідко, але траплялися випадки, коли людина, що пробудила свої здібності мисливця, проходила ще одне пробудження. Часто це називали "повторним пробудженням" або "перепробудженням", і ті, хто проходив цей процес, зазвичай ставали надзвичайно сильними у порівняні з тим, якими були раніше. Спочатку ранг мисливця, присвоєний на початку, рідко змінювався. Все через те, що здібності мисливця визначалися в момент пробудження. Однак для тих, хто проходив процес повторного пробудження, все було інакше. Перестрибнути через власні обмеження і піднятися, скажімо, з рангу C до A, або навіть з B до S – таке траплялося і раніше. У Джин‑Чхоль нервово проковтнув слину. “Сон Джин‑У… Якщо він пройшов через перепробудження і став мисливцем S‑рангу, або можливо, навіть вище, тоді він зміг би перебити цих монстрів сам.” За словами тих, хто вижив, статуя бога плавила мисливців C‑рангу лише одним поглядом. Якщо людина змогла вбити таку істоту, навіть перебуваючи непритомною, то наскільки сильним він може бути? Щоб підготуватися до такої малоймовірної можливості, Джин‑Чхоль окреслив цей інцидент як "цілком секретний" і подбав про те, щоб усі учасники тримали язик за зубами. Саме з цієї причини Сон Джин‑У опинився в лікарняній палаті на самоті, а також під наглядом найкращих лікарів країни. Серце У Джин‑Чхоля почало битися дуже швидко. “Може у Кореї з'явитися мисливець національного рівня…?” У всьому світі було менш як десять осіб, яких можна було б назвати мисливцями національного рівня. Але що, якби Корея мала таку силу, яка, як кажуть, могла б змагатися з ядерною боєголовкою у плані чистої вогневої могутності? Звичайно, підтвердити перепробудження людини було зовсім нескладно. Джин‑Чхоль подав знак своєму помічникові: ― Принеси його сюди. Чоловік пройшов у куток кімнати й почав ритися в портфелі. ― Це…? Не встиг Джин‑У завершити своє питання, як У Джин‑Чхоль почав пояснювати: ― Це прилад вимірювання магічної енергії. Він додав, що, хоча цей пристрій зменшений, його ефективність і точність не поступаються справжньому повнорозмірному вимірювальному пристрою, що знаходиться в Асоціації мисливців. ― Все, що вам потрібно зробити, це покласти руку на цей магічний кристал. На круглій пластині в центрі лежав магічний кристал розміром із кулак. Його колір був темно‑чорним, ніби чорна діра, яка засмоктувала все всередину! Це був один із найякісніших магічних кристалів, вартість якого сягала мільярда вон, не кажучи вже про те, що його можна було знайти тільки у монстрів А‑рангу та вище. Коли Джин‑У мовчки дивився на магічний кристал, У Джин‑Чхоль зробив серйозний вираз обличчя і заговорив: ― Це необхідний крок у нашому розслідуванні, тож, будь ласка, співпрацюйте з нами. Джин‑У кивнув головою. Якщо він справді пережив перепробуження, то його життя в одну мить перевернулося б на 180 градусів. І вони збиралися перевірити його безкоштовно, то хто він такий, щоб відмовлятися? Джин‑У поклав руку на чорний кристал, і невдовзі він почав світитись. На чолах Джин‑Чхоля і його помічника виступили краплі холодного поту. Незабаром після цього світло навколо кристала розвіялося. У Джин‑Чхоль поспішно зняв сонцезахисні окуляри та перевірив цифри. Відразу ж в очах Джин‑Чхоля відобразився невеликий шок. ― Як таке може бути?! Він перевірив результат ще раз, але він залишилися незмінним. “Як це можливо…?” Як може людина з ліцензією мисливця мати магічну енергію, що дорівнює всього 10?! Якщо врахувати, що середній показник для Е‑рангу – найнижчого рангу – становив від 70 до 100, то Сон Джин‑У нічим не відрізнявся від звичайної людини. ― Невже я дійсно перепробудився? Якщо це так, то який тепер в мене новий ранг? Руки Джин‑У були мокрими від передчуття. Вбачаючи підозрілу реакцію двох агентів відділу моніторингу, результат повинен був перевершити їхні очікування. Тим часом У Джин‑Чхоль порівнював старі дані Джин‑У з новими вимірами. “Його перший вимір дав значення 12. Через чотири роки – 10. Він зменшився на 2, але це в межах похибки.” Інакше кажучи, прилад вимірювання магічної енергії працював нормально. А ось магічна енергія Сон Джин‑У виявилася просто нелогічно низькою. Це було диво, що він дожив до сьогодні. У Джин‑Чхоль швидко зрозумів, що його присутність тут – марна трата часу, і піднявся зі свого місця. ― Ходімо. ― Так сер. У Джин‑Чхоль та його помічник швидко зібралися та пішли. ― Можете розповісти мені, що таке… Не встиг Джин‑У запитати, як У Джин‑Чхоль трохи схилив голову і сказав: ― Дякую за співпрацю. Якщо ви згадаєте щось ще, будь ласка, зателефонуйте нам у будь‑який час. Наче вони запізнювались кудись, двоє чоловіків у чорному швидко покинули кімнату, як тільки прибрали прилад. У лікарняній палаті, раптом стало тихо й самотньо. ― … Джин‑У почухав потилицю. “Схоже, це значить ні.” Якщо подумати, то, крім того, що він відчув себе бадьорим, у ньому не відбулося жодних змін. Навіть якби він пройшов через перепробудження, йому все одно було б важко вбити всіх цих сильних монстрів. “Можливо, у мене був би шанс пройти через них, якби я був "Найдосконалішим мисливцем" – Чхоі Чон-Іном, або мисливцем Ко Кон‑Хі SS‑рангу.” Звичайно, подібні міркування були безглузді, адже він ніколи не бачив їх у дії. Над мисливцями S‑рангу завжди висіла щільна завіса таємності. Для нього вони були схожі на хмари в небі. Він замислився і мимоволі підняв голову. І тоді він побачив "це"… “А?!” "Слова" літали в повітрі. [У вас є кілька непрочитаних повідомлень.] *** ― … Він заплющив очі і знову розплющив їх. [У вас є кілька непрочитаних повідомлень.] Слова залишалися там, нагорі, без жодних змін. Він кілька разів сильно труснув головою і навіть протер очі, але вони так і залишилися на місці. “Пройшло не так багато часу відтоді, як я почав чути дивні речі, але тепер я навіть бачу їх.” Можливо в нього травмувався мозок? Зрештою, існує стан, який називається посттравматичний стрес. Люди, які пережили серйозну аварію або травматичну подію, зазвичай страждали від цього стану. Лише кілька днів тому він став свідком загибелі багатьох своїх товаришів, не кажучи вже про те, що й сам мало не загинув, тому не було б дивним чути чи бачити дивні речі як можливий побічний ефект. “Але…” Однак було кілька причин, які не дозволяли йому відмахнутися від цієї думки. Погляд Джин‑У опустився на ногу – частина ноги, яку відрубала щитом кам'яна статуя, тепер була на місці. Голос, який він почув несподівано у підземному храмі, захованому в глибинах подвійного підземелля; його повністю вилікувана нога; і тепер цей текст, що літає перед очима. Занадто багато дивних речей відбувалися одночасно. “Що якщо…?” Імовірно, всі ці речі були не окремими подіями, а пов'язані один з одним. Коли його думки упорядкувались, його хвора голова трохи проясніла. “Що ж, добре.” Джин‑У повільно підняв голову. Коли тривога в його серці влягла і він відчув себе спокійніше, йому стало дуже цікаво дізнатися зміст цих так званих "непрочитаних повідомлень". Адже в них могли бути відповіді на його запитання. Щоб підтвердити наявність повідомлень, він простягнув руку до слів. Але його рука просто пройшла повз них. “Це не сенсорне керування?” Він дуже звик до того, як працює смартфон. Однак він не міг придумати іншого способу отримати доступ до повідомлень, крім як натиснути на "іконку". Поки він розмірковував над тим, як отримати доступ до повідомлень, він згадав спогади за мить до того, як знепритомнів. ― Точно. Тоді він зміг донести свої наміри до невідомого голосу лише "поговоривши" з ним. “Як і тоді, я мушу або подумати про це, або вимовити слова уголос.” Подумавши, що так і має бути, Джин‑У почав бурмотіти можливі комбінації слів одну за одною: ― Підтвердити. ― Повідомлення. ― Підтвердити повідомлення. ― Перевірка повідомлень. ― Читання. ― Я хочу читати. ― Я хочу подивитися. ― Гей, покажи мені вже, га?! Раптом. ― …Що ти так сильно хочеш побачити? Він відчув холодний, підозрілий погляд, що направлений збоку, тому повернув голову, щоб подивитись. І побачив, що з щілини напіввідчинених дверей на нього дивиться його молодша сестра у шкільній формі. ― Емм… Джин‑У мовчав не знаючи що сказати. Її брат, зайняти роздивлянням стелі, вимагаючи, щоб хтось щось йому показав – він просто не знав, як їй це пояснити. ― Ти певно сильно поранив голову? Молодша сестра стояла на відстані і запитала Джин‑У, на що той енергійно замотав головою: ― Ні, ні я просто… Незважаючи на те, що він заперечував це, очі молодшої сестри Джин‑У, Сон Джин‑А залишалися підозрілими. ― З тобою справді все гаразд? ― Так, не буду ж я тобі брехати… Джин‑А порожнім поглядом окинула Джин‑У, потім підійшла ближче, її дихання стало нерівним, сердитим. А потім, як тільки Джин‑У прийняв захисну позу, вона почала бити його по всіх незахищених місцях. ― Я ж просила тебе перестати травмуватись! Ти хоч уявляєш, як я хвилювалась?! ― …Вибач. ― Інші люди виходять нормально, але чому тільки ти постійно отримуєш травми?! ― …Вибач. Сила ударів Джин‑А поступово зменшувалась. Незабаром вона зупинилася і, опустивши голову, почала плакати. Джин‑У повільно погладив по спині сестру. Він сам мало не плакав. “І я був готовий залишити її одну та померти, чим я думав…” Яке полегшення, що він вибрався живим. Згадуючи минуле, він зрозумів, що надто часто стикався зі смертю. Наче він пережив пекельний кошмар. Погляд Джин‑У трохи перемістився на слова, що досі були в повітрі. [У вас є кілька непрочитаних повідомлень.] “Все ще здається, що я ще не повністю прокинувся від цього кошмару.” Було так багато речей, яких він не міг зрозуміти. Але що з того? Найголовніше, що він повернувся живим і зміг знову побачити свою сестричку. ― Хник. На щастя, його рішуча сестра перестала плакати через деякий час. Але, на нещастя для нього, її бурчання тривало ще понад годину: ― Ти чуєш мене? Якщо ти ще раз отримаєш травму, я кину навчання, знайду роботу і зроблю так, що ти більше ніколи не працюватимеш мисливцем. Різкий погляд Джин‑А не дуже підходив до її симпатичного обличчя, але це була біологічна риса, яку вона поділила зі своїм старшим братом. ― Добре, добре. Я тебе зрозумів. Джин‑У кивнув головою, наче здався. Тільки після того, як їй вдалося ще кілька разів запевнитись в цьому, вона встала з крісла. ― Ти кудись ідеш? ― Так. До школи. Мені дозволили піти, щоб провідати тебе. Так що мені час повертатись. Джин‑У кивнув головою. ― Точно, в тебе ж екзамени скоро. Можливо, вона ніколи не займалася з приватним репетитором і не відвідувала додаткових занять, але досі завжди потрапляла до десятки найкращих у своїй школі. Джин‑А мріяла стати лікарем. Ще кілька років тому вона просто любила витрачати час на відеоігри тощо, але потім, коли їхня мати захворіла, вона присягнулася стати лікарем і з того часу не переставала вчитись. Джин‑У дуже хотів, щоб її мрія здійснилась, незважаючи ні на що. “Стривай… відеоігри?” Несподівано очі Джин‑У блиснули.  ― Добре я йду. Якраз коли Джин‑А виходила з його палати, Джин‑У гукнув її: ― Ей, Джин‑А? ― Що? ― Коли ти граєш у відеоігри… Джин‑А м'яко посміхнулася: ― Я більше не граю в ігри. Скоро я закінчую школу, ти ж знаєш. ― Знаю, знаю. Але є дещо, про що я хочу тебе спитати. ― О, правда? Про що? Я не знала, що ти граєш у ігри?. Джин‑А раптово проявила сильний інтерес до теми, яка колись була їй дуже близька. Джин‑У крадькома глянув на повідомлення, що все ще висить у повітрі, і запитав. ― Якщо у грі є непрочитані повідомлення, що я маю зробити, щоб прочитати їх? ― Спочатку потрібно відкрити поштову скриньку. ― Я маю "відкрити" поштову скриньку? Дзінь! Як тільки Джин‑У промовив слово "відкрити", у голові пролунав чіткий звуковий сигнал, і приховані повідомлення розкрилися. [Є два непрочитані повідомлення. – Вітаю зі становленням Гравцем. (не прочитано) – "Щоденне завдання: Силове тренування" тепер доступне. (не прочитано)] Джин‑У яскраво посміхнувся. “Нарешті!” Побачивши, що її старший брат раптово став посміхатися, Джин‑А відчула, що щось не так, і швидко спитала: ― Що таке? Що за гра? Тобі потрібна моя допомога? Джин‑У рішуче похитав головою: ― Ні, не потрібна. Я впораюсь один. Як би відреагувала його молодша сестра, якби він розповів їй, що з ним зараз відбувається? “Я не хочу, щоб вона називала мене божевільним.” Джин‑У проковтнув усе, що хотів сказати. *** Провівши її до ліфта, Джин‑У швидко повернувся до своєї палати. “Я не можу повторити ту саму помилку знову.” Клік. Щоб його не застукали, він навіть замкнув двері. Закінчивши приготування, Джин‑У сів на ліжко і прочитав заголовки повідомлень. [– Вітаю зі становленням Гравцем. (не прочитано) – "Щоденне завдання: Силове тренування" тепер доступне. (не прочитано)] Йому здалося, що перше повідомлення звучить знайомо, ніби він уже десь чув його раніше. “Звідки я це чув?” Отже, перше повідомлення. [– Вітаю зі становленням Гравцем. (не прочитано)] “Підтверджую.” Дзінь! [Ця Система підтримуватиме розвиток Гравця. Невиконання вказівок Системи призведе до можливих покарань.] [Нагороди доставлено.] ― Ах. Він із запізненням згадав про це. Він чув ці слова перед тим, як знепритомнів. “Тоді там говорилося ніби про гравця і щось там.” Звичайно, ні тоді, ні навіть зараз він все ще не міг зрозуміти, що тут відбувається. "Система", "розвиток", "покарання" і, нарешті, "винагороди". Слова з невідомими значеннями падали на його голову одне за одним. “Що допоможе мені з розвитком і чим винагородить мене?” Слова, які можна було зустріти тільки у відеогрі, з'являлися перед його очима без жодних пояснень, і це ще більше збивало його з пантелику. Він вирішив потурбуватися про ці незрозумілі слова пізніше і спокійно відкрив наступне повідомлення. [– "Щоденне завдання: Силове тренування" тепер доступне. (не прочитано)] Ковть. Джин‑У несвідомо проковтнув слину, прочитавши цю досить привабливу назву. Його серце забилося швидше в передчутті. “Підтвердити.” Дзінь! [Щоденне завдання: Силове тренування Віджимання, 100 разів: Не виконано (0/100) Присідання, 100 разів: Не виконано (0/100) Вправи на прес, 100 разів: Не виконано (0/100) Біг, 10 км: Не виконано (0/10) *Попередження: невиконання щоденних завдань призведе до відповідного покарання.] Джин‑У рефлекторно гірко посміхнувся після підтвердження змісту повідомлення. ― Ха‑ха‑ха… Серйозно, чувак. Це почуття розчарування? Подумати тільки, що грандіозне щоденне завдання під назвою "Силове тренування" виявилося не більше ніж списком фізичних вправ для тренування тіла. Ну, звичайно, якщо він зробить усе, як сказано в завданні, його тіло стане трохи міцніше. Чи це було тим самим розвитком і винагородою, про які говорила Система? “Тепер, коли я думаю про це…” Він згадав, що читав цитату з якоїсь книги у минулому: "Людина з внутрішньою проблемою має звернути увагу на внутрішній голос". “Іншими словами, людина побачить те, що хоче побачити, зрештою…” Наскільки ж відчайдушно він хотів стати сильнішим, що зрештою побачив цю дурну галюцинацію? Хоча це і було кумедно, він також відчував себе трохи самотнім. “Якщо хтось може стати сильнішим, виконуючи ці вправи, то хто ж захоче пройти через такі труднощі?” Джин‑У похитав головою. Він раптом подумав, що був дурнем, коли шукав відповіді на свої численні запитання у цієї чортової галюцинації. “Ахх. Мені вже байдуже.” Джин‑У ліг на ліжко, витягнувши ноги. Він безмовно дивився в стелю. ― … Він нічого не робив, але час ішов. Якраз у той момент, коли він почав відчувати тяжкість тиші, що заповнила лікарняну палату, Джин‑У різко піднявся. ― Але що як… Що, якщо щось може змінитись? Оскільки його думки були наполовину заповнені невизначеним очікуванням, а наполовину – невпевненою цікавістю, він почав міркувати, чи варто йому хоч спробувати. “Ну, у будь‑якому випадку, мені нема чого втрачати.” Немає причин не спробувати, якщо розглядати це як легке тренування, щоб розім'яти м'язи або щось таке, чи не так? Він прийняв рішення. “Чудово. Спробуймо.” Джин‑У сліз із ліжка і трохи потягнувся, потім притулився до кута ліжка і повільно виконав "віджимання". ― Раз, два, три… Він швидко впорався з цим. ― …97, 98, 99, 100. Оскільки він почав це тренування, то вирішив зробити всі сто раз. Але після виконання вправи нічого не змінилось, крім того що в нього трохи боліли руки. ― Якого біса я роблю? Джин‑У безпорадно посміхнувся і став прямо. [– Вітаю зі становленням Гравцем. (прочитано) – Щоденне завдання: "Силове тренування" тепер доступне. (прочитано)] Повідомлення тепер були позначені як "прочитані". Більше не було слів "непрочитані повідомлення", що вискакували у його вікні, і він також більше не хотів бавитися з цією галюцинацією. Іншими словами, з нього було достатньо. Джин‑У зачинив поштову скриньку. ― Ааааа… Джин‑У позіхнув і знову заліз на ліжко. Йому хотілося спати, наче він дуже навантажив себе. Небо за вікном уже забарвилося у кольори заходу сонця. ― Вже так пізно, а… Агенти відділу моніторингу раніше сказали, що його витрати на лікарню візьме на себе асоціація. Він вирішив, що ще не пізно виїхати після ретельного огляду його тіла та отримання дозволу від лікарів. Джин‑У зручно ліг, розмірковуючи про це. “Я впевнений, що ці галюцинації та дивні речі, які я чую, згодом пройдуть.” Його повіки повільно закрилися. І Джин‑У поринув у глибокий сон. Тік‑так, тік‑так… Навіть коли Джин‑У тихенько сопів, стрілки годинника, що висів на стіні, продовжували цокати. Стрілки йшли і йшли, доки не показали 23:59:57. Тік‑так, тік‑так, тік‑так. 58, 59, 60. Стрілки припинили рух точно в 00:00:00. Дзінь.! [Ви не виконали щоденне завдання. Ви будете переведені до штрафної зони на певний проміжок часу.] *** ТРЯСКА! Очі Джин‑У розплющилися від сильного тремтіння, що трясло все його тіло. ― Землетрус?! Джин‑У сів і схопився за краї ліжка. Тряска була настільки сильною, що він не міг утримати рівновагу. ТРЯСКА! З кожною секундою трясіння ставало все сильнішим. І тут сталося таке. Один із сталевих прутів на ліжку, за який він тримався щосили, раптом зламався. Ні, він не зламалася, а просто "зник". Джин‑У квапливо подивився на свою долоню. Жодного сталевого прута там не було, тільки піщинки. “Пісок?!” Інший сталевий прут теж перетворився на пісок. Тим часом "землетрус" став ще сильнішим. ТРРРРР!!! ― Ааай! Зрештою Джин‑У впав з ліжка. Він підстрибував по всій палаті та кричав. Предмети в палаті по одному перетворювалися на пісок. ― А‑а‑а‑а! ПУФ. Джин‑У відкинуло убік, і він впав на підлогу. Він відчув щось м'яке на кінчиках пальців. Це виявилися дрібні піщинки. І проклятий землетрус припинився. ― Кхе! Кхе! Джин‑У виплюнув пісок із рота і поспіхом підняв голову. ― …?! Він побачив нескінченну рівнину, на якій не було нічого, окрім піску. Джин‑У сильно насупився і підвівся. Весь пісок, що потрапив у його одяг, висипався назовні. Він струсив пісок, що налип на груди, і озирнувся довкола. Усе, що він міг бачити, був пісок. Дуже багато піску. ― Пустеля…?! Це було реальністю. Ще кілька хвилин тому він спав на ліжку в лікарні, розташованій у центрі Сеула. Але тепер, як тільки він розплющив очі, він опинився посеред величезної пустелі? Джин‑У взяв жменю піску і пропустив його крізь пальці. Дрібні піщинки впали просто на землю. “Тут немає навіть легенького вітерця.” Але справа була не тільки у вітру: коли він підняв голову, щоб подивитися на небо, там не було ні сонця, ні місяця, ні зірок. Це було порожнє небо, ніби воно було заповнене чорним чорнилом і більше нічим. Однак, з якоїсь причини, він все ясно бачив. ― Де я? Аж раптом. Шхххх…! Раптом пісок поряд з ним провалився, і там утворилася глибока яма. ― А? Ух, ух! Джин‑У відчайдушно побіг геть, щоб його не засмоктало туди. Піщана яма ставала все ширшою і ширшою, і зрештою йому довелося повзти рачки, щоб вийти з неї. ― Хух, хух, хух… Він впав на зад, важко задихаючись і дивився на дно ями. Досить дивно але, він побачив, що пісок на дні "кипить". Від усвідомлення того, що один невірний крок міг призвести до падіння туди, по його спині пробігли мурашки. ― Почекай но… Очі Джин‑У підозріло примружилися. ― Пісок не кипить… Придивившись уважніше, він помітив "щось" досить велике, що рухається внизу. Джин‑У інстинктивно змусив себе підвестися. Зараз він мав дуже погане передчуття. Якраз у той момент, коли Джин‑У зробив крок назад, пісок у ямі раптово злетів угору. Пшуууу! Падаючий пісок видав звук водоспаду. Очі Джин‑У в цей час стали ще круглішими. ― Це… комаха? Те, що вирвалося з піску, виявилося гігантською сороконіжкою. Коли вона повністю показалась, стало видно, що її голова сягала висоти п'ятиповерхового будинку. Джин‑У з тривогою проковтнув слину. “Це не реально…” Він був абсурдно величезний. Джин‑У ніколи не чув про існування у світі багатоніжок такого розміру. Але не лише розмір сороконіжки шокував його. ― Чому над цим монстром висить… ім'я? Невже йому знову сниться сон? Джин‑У знову заплющив очі, але нічого не змінилося. Навіть зараз над головою монстра плавало чотири червоних слова, як у монстра із відеоігри. “Отруйноікла гігантська пустельна сороконіжка.” Як і його жахливий і химерний вигляд, його назва теж була тим, чого він хотів би уникнути за всяку ціну. Найбільше його увагу привернуло слово "отруйноікла". Він помітив пару ікл розміром з дитину, що стирчать з нижньої щелепи цього монстра. Не треба було бути генієм, щоб зрозуміти, що може статися, якщо його бодай дряпане цими іклами, вже за однією лише назвою. Бачачи ці величезні ікла і пащу, що постійно відкривається і закривається, можна було подумати, що… ― Він ніби постійно облизує губи. І тут у його голові знову пролунав звук. Дзінь! [Штрафне завдання: Виживання. Ціль: вижити до кінця відведеного часу. Термін: 4 години. Залишилось часу: 4 години 0 хвилин 0 секунд.] “Ти знущаєшся з мене…?” Однак, як тільки пройшла одна секунда від заданого часу, сороконіжка ніби розсікла пісок і кинулася до нього, наче б то не могла більше чекати. ― Що це в біса таке?! Джин‑У поспішно розвернувся і кинувся тікати. Часу на роздуми не було. Якщо він хотів жити, то мав би тікати! Це була єдина думка, яка пронеслася в його голові. Однак не встиг він зробити й кількох кроків, як недалеко від нього піднявся ще один стовп піску. БУМ! ― Е‑а‑ахк?! Джин‑У впав на спину від потужної ударної хвилі. Він покотився піском, перш ніж швидко стати на ноги. Він змахнув пісок з обличчя, і його очі розплющилися ще ширше. На цей раз їх було не один і не два. БУМ! Не встиг він і оком кліпнути, як з піску вискочили сім піщаних сороконіжок і витріщилися на нього. ― Кяаааш! ― Кяаааш!!! Коли сороконіжки закричали, колір обличчя Джин‑У змінився у гірший бік. ― От курва… *** Джин‑У знову з'явився в лікарняній палаті за чотири години. Тух. Джин‑У впав на підлогу і болісно прокашлявся: ― Кхе, кхе!!! Його рот був сповнений цього грубого, зернистого смаку. Очі теж сильно щипало, здавалося, що туди потрапили піщинки. Джин‑У довго кашляв і стогнав, а потім безсило впав на спину. У нього не залишилося сил навіть на те, щоб поворухнути пальцем. ― Хух… Хех… Бляха… Що це було? Джин‑У продовжував важко дихати, коли з'явилося нове повідомлення. Дзінь! [Ви виконали завдання: Виживання.] Вираз обличчя Джин‑У став якимось недобрим. Штрафне завдання? Невже він зробив щось гідне покарання? Джин‑У ретельно перебирав у пам'яті все, що йому вдалося згадати, поки не згадав "щоденне завдання", яке він учора кинув на півдорозі. “Це через нього…?” Тепер, коли він подумав про це, там безперечно говорилося, що якщо завдання не буде виконане, то він отримає відповідне покарання. ― Хух, хух, це… Це була не галюцинація?! Справді, це була не галюцинація і не сон. Не було необхідності щипати себе за щоки, щоб підтвердити, сон це чи реальність. Коли він біг, задишка була такою задушливо різкою, а біль, яку він відчув, коли його цапнула за ногу сороконіжка, все ще була свіжа в його пам'яті. Все сталося насправді. Він мало не помер там. ― Це вже занадто! Хух… хух… Так зване покарання обернулося тим, що його кинули на бісову страту! У той же час, у його свідомість увірвалося ще одне зловісне передчуття. Якщо це справді було викликано "щоденним завданням", то, без сумніву, це будо не востаннє. У цей момент у його голові пролунав ще один сигнал. Дзінь! Він здригнувся від несподіванки, але, на щастя, в повідомленні не йшлося про інше завдання чи щось подібне. [Нагороди за виконання штрафного завдання доставлено.] [Бажаєте перевірити нагороди?] (Так/Ні) “Нагороди…?” Слово "нагороди" вискочило одразу. Шкода, але проблема полягала в тому, що він був занадто втомлений, щоб підтвердити це. Його ситуація просто не дозволяла це зробити. “Неважливо, дадуть мені винагороду чи ні. Я хочу спочатку перепочити…” Його зір поступово розпливався. Незабаром Джин‑У поринув у глибокий сон. *** ― О Боже?! Що тут сталося? Наступного ранку. Медсестра увійшла до палати Джин‑У, і тільки тоді її очі широко розплющилися від подиву. Пацієнт лежав, розкинувшись на підлозі, а пісок був усюди. Мало того, пацієнт теж був весь у піску. Вона кинула медичну картку на ліжко та швидко натиснула кнопку екстреного виклику: ― Будь ласка, хтось, негайно прийдіть сюди! Незабаром до палати вбіг головний лікар. ― Що сталося? Що трапилося з містером Сон Джин‑У? ― Я не знаю. До вчорашнього вечора все було гаразд, але сьогодні вранці… ― Поки що давайте перенесемо його назад на ліжко. Раз, два! Вони підняли Джин‑У з підлоги і поклали його назад на ліжко. Під час цього процесу тильна сторона руки Джин‑У була подряпана краєм медичної карти, залишеної на ліжку, і шкіра трохи роздерлась, але ніхто цього не помітив. ― Давайте подивимося. Лікар уважно оглянув стан Джин‑У. Однак він не зміг знайти нічого поганого в стані юнака. ― Що за чорт? Він тільки спить. Дуже міцно спить. Лікар полегшено зітхнув. Асоціація мисливців попросила лікарню приділити особливу увагу саме цьому пацієнтові. Зрозуміло, що лікар був наляканий майже до смерті, думаючи, що тут сталося щось погане. ― Поки дамо йому спокій. Схоже, він зараз перебуває в глибокому сні. Головний лікар поговорив з медсестрою і вже збирався йти, але тут він оглянув кімнату і почухав потилицю: ― До речі, цю палату… можливо, треба ретельного прибирати. Міс Ю‑Ра, будь ласка, подбайте про це. ― Так. Зараз все зроблю, лікарю. Лікар вийшов із палати, а медсестра Чхве Ю‑Ра полегшено зітхнула. Звичайно, вони можуть самі і не бути пацієнтами чи родичами, але важко знайти лікаря чи медсестру, які хотіли б зла тим, за кого вони відповідають. У мисливській лікарні, щодня перебувало багато пацієнтів із тяжкими травмами. Як мінімум, вона хотіла б, щоб жодному з пацієнтів, яких вона доглядала, не стало гірше під її наглядом. ― Фуу… Вона вже трохи заспокоїлася і почала думати про те, з чого почати прибирання цієї палати, але її очі помітили краплі крові на підлозі. ― О Боже? Краплі крові були з руки пацієнта, що впав з ліжка. Вона була приголомшена цим і поспішно почала шукати рану на руці Джин‑У, а потім перевернула його. ― Що таке…? Тут безперечно був слід крові, але вона не могла знайти жодної рани. Вона витерла кров, але очікуваної рани не було. ”Стоп. Його рана так швидко затяглася?“ Її серце почало битися швидше, поки вона обережно оглядала Джин‑У. Він усе ще був занурений у глибокий сон. Заходь у мій телеграм, там публікуються розділи швидше