Невже ти не розумієш, що я виливаю тобі душу?

Чен Цянь уважно подивився на Янь Дженміна.

— Я знаю міру. Я не лізтиму в це таємне царство і не буду нічого там чіпати. Я тільки хочу знайти сліди лампи, що поглинає душі...

Але Янь Дженмін спокійно перебив його.

— Наш старший наставник, Тон Жу, казав, що коли він увійшов у це місце, то вже не міг повернутися звідти колишнім. А тепер ти раптом вирішив, що сильніше за нього. Ти майже піднісся на небеса, правда?

Чен Цянь промовчав.

— І цей Тан Джень… Коли він вирушив туди, він був людиною, а повернувшись через сотню років, став примарою. Але ж ти думаєш, що ти куди розумніший і обережніший, ніж він, чи не так? — вів далі Янь Дженмін. 

У Чен Цяня розболілася голова.

— Старший брате, ти судиш про все надто поверхово. Припини так дивно поводитися.

— О, добре, — Янь Дженмін припинив дивувати і рішуче вимовив. — Це не спрацює.

 斩钉截铁 (zhǎndīngjiétiě) - рішуче і безповоротно, сказати, як відрізати (букв. розрубати цвях і розколоти залізо).

Чен Цянь не став із ним сперечатися. Юнак одразу закрив рота і залишився стояти на місці. 

Зрештою, саме через Тон Жу мільйони скривджених духів пожертвували собою. 

Згодом, названий учень клану Фуяо, Дзян Пен, переживши роки зльотів і падінь і перебуваючи вже на останньому подиху, все одно продовжував у таємниці використовувати лампу, що поглинає душі.

І демонічний дракон Хань Юань, приречений на все своє життя охороняти Південні околиці, теж був учнем клану Фуяо.

Ось уже три покоління вони не можуть позбутися цієї відповідальності. Почуття та емоції ніколи не дозволять їм залишитися осторонь. 

Чен Цяню не потребувала розповідати про це, Янь Дженмін усе знав.

І справді, через мить Янь Дженмін раптово встав і, немов осел, що крутить жорна, почав нарізати кола по кімнаті. Юнак поскаржився: 

— Адже я знав, що з цим кланом буде стільки проблем. Мені не слід було забирати в тебе печатку глави.

Чен Цянь швидко вловив зміну в настрої старшого брата, тому мовчав, не заважаючи йому гніватися. 

Але, помітивши, що ніхто не збирається йому відповідати, Янь Дженмін особисто взяв на себе ініціативу закотити скандал. 

— Ти що, німий? Скажи що небудь.

— Я… е-е… — задумливо протягнув Чен Цянь. — Як щодо того, щоб зігріти твою постіль сьогодні вночі? 

— Я говорю з тобою про справи, а що діється у твоїй голові? Неподобство! — розлютився Янь Дженмін.

Побачивши його реакцію, Чен Цянь відчув себе негідником, який пристав до пристойної жінки. Хлопець ніяково потер носа.

— Іди, іди, забирайся! 

Чен Цянь мовчки розвернувся і пішов геть.

— Ні, зупинись, — раптово гукнув його Янь Дженмін. Юнак був такий роздратований, що навіть не пішов за ним. Він довго вагався між гідністю та вигодою, а потім раптом безсовісно спитав. — Хто дозволив тобі йти? 

Чен Цянь здивувався. 

Ні, він мав бути поблажливішим до свого старшого брата. Але з іншого боку, цій людині надто складно догодити. 

Янь Дженмін тихо кашлянув і випростався:

— Ні, так не піде. Я йду з тобою. За кілька днів Хань Юань та люди гори Білого тигра вирушать на південь. Лі Юнь, Калюжа... і твій марний учень залишаться наглядати за будинком.

— Це неправильно, — сказав Чен Цянь. — Камінь виконання бажань усе ще знаходиться на горі Фуяо. Якщо ти підеш, Лі Юнь навряд чи зможе його захистити.

Янь Дженмін насупився і на мить замислився. 

— Тоді я знову запечатаю гору, і нехай Лі Юнь вирушає з винищувачами демонів, представляти наш клан. Тоді ніхто не помітить нашої відсутності. 

Чен Цянь згадав усе те, що терзало його останніми днями, але поки не наважувався обговорювати це з Янь Дженміном. Він хотів піти один, і всерйоз роздумував над тим, як це зробити. Наслідки того, що сталося сто років тому, коли Хань Юань потрапив під вплив душі художника, виявилися для нього надто трагічними. Якось переживши укус змії, він десять років боявся колодязної мотузки. Тепер Чен Цянь старанно уникав подібних заклинань. 

Замислившись, він почав шукати хоч якесь виправдання.

— Нам усе ще треба це обговорити. Криваву клятву приніс Шан Ваньнянь, але тепер він мертвий, а новий володар гори Білого тигра і знати нас не знає. Однак, незважаючи на все це, його учні бояться, що не впораються з Хань Юанем. Б'янь Сю знову в люті. Схоже, він ще не усвідомив, що досяг межі на шляху свого самовдосконалення. Боюся, що найближчими роками на Центральних рівнинах не з'явиться жодної людини, чиї слова матимуть хоч якусь вагу. І в цій плутанині ти хочеш знову запечатати гору і вирушити зі мною на північ, але навіть якщо…

Янь Дженмін мовчки дивився на нього.

— Навіть якщо я не заперечуватиму, інші ніколи на це не погодяться.

— Чен Цянь, — усміхнувся Янь Дженмін, — не розраховуй на те, що одяг тебе врятує. Я шкірою відчуваю, про що ти думаєш.

Чен Цянь знову замовк.

Все його терпіння та добрі слова закінчилися, хлопець насупився.

— Ти що, все життя приставатимеш до мене? 

— Ну, — озвався Янь Дженмін, — я просто хочу посадити тебе під домашній арешт. Назавжди. Що ти на це скажеш? Щоразу, коли ти виходиш провітритися, ти чомусь опиняєшся у в'язниці. Навіть ув'язненому можна виходити на прогулянки, але тобі не можна. Добре, здається мені, тепер ти про все шкодуєш? 

Вони з Чен Цянем з дитинства сварилися. Хлопець чудово знав характер цього безрозсудного набриди. Але тепер Чен Цянь справді розгнівався. Він відкрив рот і вже збирався відповісти, але раптово виявив, що губи Янь Дженміна злегка тремтіли. Ще трохи, і на них виступила б кров. Його голос був сповнений невимовного болю. Це більше нагадувало старі шрами. На вигляд Янь Дженмін здавався сильним, але всередині він був слабкий. 

Чен Цянь так і не зміг вимовити жодного слова. 

Він мимоволі стиснув руку, в якій було запечатано спадщину цянькунь, і подумав: «Чи можу я вірити у всю цю нісенітницю?» 

Мовчання Чен Цяня надто затяглося, і це не на жарт налякало Янь Дженміна. 

Янь Дженмін випалив усе це, не замислюючись. Юнак і сам не міг зрозуміти, чи все було сказане правдою, чи то були лише слова, кинуті в серці, але це не завадило йому відразу пошкодувати про вчинене. Його розум раптово спорожнів, і він, хоч помри, не зміг би вигадати, як забрати ці слова назад. 

— Я...

— Добре, — раптом погодився Чен Цянь. — Якщо ти справді хочеш піти зі мною, ідемо, але, боюся, невдовзі тобі доведеться повернутися.

Янь Дженмін здивувався, тупо дивлячись на юнака. Він ніяк не міг прийти до тями. 

Але гнів Чен Цяня швидко вщух. Він зітхнув і неохоче махнув рукою: 

— Гаразд, чого ти застиг? Ходімо. 

Глава Янь, який миттю готовий вкусити будь-кого, раптово здався. Він опустив очі і пішов за Чен Цянем у внутрішні покої. 

Наступного дня Янь Дженмін оголосив про своє «поспішне» рішення, і стражданням Лі Юня не було меж.

Лі Юнь ніяк не міг повірити в те, що варто було йому моргнути, як все разом змінилося. Він був приголомшений тим, що почув. Так приголомшений, що міг би запросто написати про це ілюстрований роман. 

У результаті він байдуже подивився на свого старшого брата.

— Так що?

— Зроби для мене дещо. Візьми Нянь Дада, Калюжу і наглянь за Хань Юанем. Ви поїдете разом з ним. Ми повернемось і зустрінемося з вами щонайбільше за десять з половиною днів.

— Прекрасно, я візьму учня, нагляну за дитиною, стримуватиму брата, який настільки лютий, що я б ніколи не зміг його перемогти, допоможу винищувачам демонів і обіцяю підтримувати авторитет клану. Старший брате, ти думаєш у мене три голови і шість рук ? - посміхнувся Лі Юнь.

头六臂 (sāntóuliùbì) — про три голови і про шість рук (обр. у знач.: майстер на всі руки).

— Ах, ти ж увійшов у Дао через дев'ять ланок. Ти маєш винятковий розум. Ти завжди був дуже здібним. Я вірю, що для тебе це не важко, — сказав Янь Дженмін.

У цей момент Янь Дженмін не гребував низьким рівнем його вдосконалення і не намагався звинуватити Лі Юня в тому, що він займається не тим, чим треба! Але Лі Юнь дуже хотів шпурнути ці улесливі промови старшому братові прямо в обличчя.

— Провалюй! Нехай цим займається той, кого ти так бережеш! З мене досить! Можеш просто вигнати мене з клану! — заволав він. 

Цілий рік вода для Лі Юня ставала все глибшою, а вогонь все спекотніше. Він часто кричав і упирався. Янь Дженмін уже давно звик до цього і не звертав на юнака жодної уваги. Він повернувся до Калюжі, що стояла поруч. Дівчина, схоже, ще не оговталася від подій минулої ночі. Вона здавалася млявою та пригніченою.

水深火热 (shuǐshēnhuǒrè) - вода все глибше, вогонь все спекотніше (обр. нестерпні страждання, критичне становище).

— Сестрице, ходімо зі мною, — покликав Янь Дженмін.

Це був перший раз, коли Янь Дженмін вийшов кудись з того часу, як він оселився в павільйоні Цін'ань. Він повів Калюжу до Таємної зали.

Старий будинок із солом'яним дахом, де колись жив Хань Мучвень, схоже, анітрохи не змінився. Послушники щодня приходили сюди прибирати, і навіть внутрішній дворик виглядав доглянутим. Калюжа розгублено дивилася на старшого брата. Вона ніяк не могла зрозуміти, що це все означає. 

Янь Дженмін вказав на зламаний дерев'яний стіл із трьома ніжками.

— Під стільницею написано правила клану Фуяо. Коли твої старші брати тільки розпочинали своє навчання, вони змушені були переписувати їх понад сорок дев'ять разів. Але ось дотримуватися їх чи ні, ти вільна вирішувати сама. Одне з правил говорить: «Не можна входити до печери кожен перший і п'ятнадцятий день місяця». Воно призначене для дітей, які тільки вступили до клану. Можеш переписати їх кілька разів. Але не треба ставитись до цього надто серйозно.

Сказавши це, він трохи помовчав, а потім відкашлявся і продовжив: 

— Коли я був учнем, Вчитель приводив нас до Таємної зали і особисто давав нам повчання. Але навіть незважаючи на те, що ти провела з нами більше сотні років, ти ніколи не проходила через це. Однак тепер, коли наш Учитель пішов, я не маю іншого вибору. Як твій старший брат, я мушу зробити це сам. 

Калюжа округлила очі.

Янь Дженмін дивився на неї згори донизу. 

— Ти весела, але знаєш почуття міри. Ти не любиш багато думати, але й не перегинаєш палицю. Це дуже добре. Якщо в майбутньому ти працюватимеш і менше мріятимеш, ти зможеш досягти небувалих висот. 

Кажуть, що коли їхній вчитель скликав учнів до Таємної зали, він спочатку критикував їх, і вже потім давав повчання. Але Калюжа й уявити не могла, що її старший брат був про неї такої високої думки. Вона навіть розгубилася. 

— Я просив тебе передати дещо четвертому старшому братові. З давніх часів клан Фуяо йшов шляхом «людяності», але тобі не потрібно сліпо слідувати волі небес. Звичайно, немає сенсу нагадувати тобі про твоє походження. Ти повинна була народитися в крові, але цього не сталося. Ти мала зустріти Небесну Кару, але ти вдало зросла. Наш старший наставник, Тон Жу, був сповнений рішучості змінити долю клану та нашого вчителя. Але, мабуть, він програв. Відіславши тебе геть із Долини демонів, він ненароком допоміг тобі. І це чудово показує, що у світі є речі, за які не треба чіплятися. Моїм повчанням тобі буде «природність». Я сподіваюся, що в майбутньому, навіть стань ти великою силою, здатною змусити потвор схилити голови, або залишся нікчемною молодшою ​​ученицею клану Фуяо, ти будеш спокійно приймати всі перемоги, і поразки, і не задиратимеш носа. Не потрібно напрошуватись на неприємності. Є три тисячі доріг. І навіть якось наші шляхи розійдуться, ти завжди зможеш повернутися додому. Запам'ятай це? 

Янь Дженмін рідко бував таким серйозним. На мить Калюжі здалося, що старший брат був подібний до непорушного гірського хребта. Все життя він непомітно підтримував гору Фуяо. У мирний час він стояв укритий квітами і травами, снігом і льодом, вкритий брудом і землею, але лише іноді дозволяв собі оголити клинок, постійно зберігаючи спокій і незворушність. 

Все своє життя Калюжа виховувалась братами. І її старший брат був куди більше схожий на батька, ніж її справжній батько, який не бажав визнавати її існування, і чиї думки ще й досі залишалися таємницею.

Дівчина шморгнула носом і здавлено пробурмотіла:

— Дякую, старший брате.

Вона була така зворушена, що не відразу помітила, як Янь Дженмін глибоко зітхнув і невимушено сказав: 

— Сподіваюся, ти впораєшся з цим. Без цього обряду мені завжди здавалося, що ти несправжній учень клану Фуяо... Тепер ми можемо покинути Таємний зал. Через пару днів я поїду, а ти йди за Лі Юнем, перепиши всі правила і не створюй проблем. 

Калюжа промовчала. 

Доброта її старшого брата була лише рідкісним проблиском світла, а ось його відразливі манери сягали далеко в минуле.

 源远流长 (yuányuǎnliúcháng) — сягати незабутніх часів, сягати корінням у минуле (досл. джерело далеке, течія — довго).

Зрештою, Янь Дженмін знову запечатав гору Фуяо, яка проіснувала у світі лише кілька днів, і вони знову приготувалися розійтися різними дорогами.

Хань Юань спокійно спостерігав, як гора зникала з цього світу. Юнак так намагався запам'ятати її, адже він розумів, що більше ніколи сюди не повернеться.

— Ідіть. Зустрінемось у Шу за місяць, — сказав Янь Дженмін.

Весь шлях Чен Цянь і Янь Дженмін летіли на мечах, ні на хвилину не зупиняючись, і вже за добу прибули на крайню північ.

Хтось сильний перетнув кордон, і вітряний дзвіночок, що висів над залом Чорної черепахи, видав протяжну трель. Учень, що охороняв ворота, вийшов перевірити, що ж сталося, але нічого не побачив. Лише високо у небі виднівся довгий вузький слід. Але й він незабаром зник.

На північ від зали Чорної черепахи розкинулися пустельні крижані рівнини. Безмежна білизна поєднувала собою небо і землю, все навколо здавалося неживим.

Три дні вони летіли над рівнинами та бездонною прірвою. Ставало все холодніше і холодніше. Чен Цянь подумав, що він повернувся в крижане озеро долини Мінмін. Однак крижане озеро сильно поступалося безмірному холоду та байдужості цих місць. Здавалося, що тут умирали всі надії.

Через три дні лід і сніг закінчилися, і в поле зору раптом увірвався величезний водний простір. Вони нарешті дісталися моря Беймін.

Янь Дженмін витрусив з рукава «гірчичне зернятко». «Гірчичне зернятко» впало в нерухому морську воду і перетворилося на чудовий корабель. Цьому кораблю не потрібен був капітан, він міг пливти сам собою. У прикрашеній розшитій парчою каюті стояли різьблене ліжко та курильниця для пахощів. Все це здавалося таким знайомим, точнісінько, як у «Країні ніжності».

Чен Цянь розглядав оздоблення каюти, не знаючи, що й сказати.

— Що ти шукаєш? — довідався Янь Дженмін.

— Красень, — дражнив його юнак. — Мені завжди здавалося, що в такому місці можна почути спів іволг і щебет ластівок. Напій мені, як там було?... Як це називається?

 歌妓 (gējì) — букв. повія .

Іволги співають і ластівки щебечуть. Опис «весняних сцен» .

— Та пішов ти! В цьому місці диявольськи холодно, — нещиро поскаржився глава Янь. Він був одягнений у м'який парчовий халат і тримав у руках складаний віяло. — Це ти винен. Ти завжди нариваєшся на неприємності!

Чен Цянь нічого йому не відповів.

Янь Дженмін розвалився на м'якому дивані, і вказав підборіддям на юнака.

— Іди сюди і помасажуй мені ноги! 

Але Чен Цянь, який давно звик не звертати на його нерозумну поведінку ніякої уваги, лише притулився до щогли і почав дивитися на море.

Сонце вже стояло опівдні, але на поверхні води не було жодних відблисків. Вона здавалася чорною плямою, чорнішою за найглибшу гірську ущелину. Навіть небо, що висіло над ними, здавалося темним. У морі не було ані риби, ані креветок. Навіть вітер не ворушив водну гладь. Навколо панував повний штиль, наче це місце давно вимерло. 

З води стирчало безліч рифів. Порівняно з морем Беймін, Східне море здавалося галасливою річкою. 

Ніхто не знає, наскільки глибоко море Беймін. Дивлячись униз, за ​​борт, Чен Цянь відчув те саме, що й багато років тому, коли він, будучи ще дитиною, дивився на Долину демонів, що лежала в глибині гори. Він знав, що там небезпечно, але цікавість тягла його все далі й далі. 

«Хто гідний титулу пана Бейміна? Це лише жменька недалекоглядних самовпевнених смертних». 

То були слова Тон Жу. І Чен Цянь чомусь раптово згадав про них. Весь цей час юнак щиро вірив, що того разу старший наставник цинічно глузував з себе. 

Коли настала ніч, на морі здійнявся вітер. Він вив і, здавалося, ніби навколо кружляють тисячі привидів. Корабель, створений із «гірчичного зернятка», був сотню джанів у висоту. Але тут, серед цієї темряви, він більше нагадував маленьке суденце.

Чен Цянь і сам не помітив, як простояв на палубі весь день і всю ніч. Навколо було так тихо, що він поринув у медитацію. Як не дивно, від природи вузьколобий Чен Цянь раптово виявився так тісно пов'язаним із небом та водою. Щоразу, коли він провалювався в медитацію, він був або на небесах, або біля моря. Таким чином він прагнув заповнити все те, чого йому не вистачало. 

За Східними водами лежало море Беймін. Але що за його межами?

Людське життя менше від світу. Але що буде, коли цей світ звалиться? 

Навіть маючи недосконалі тіла, люди досліджували безкраї території. Вступаючи на цей слизький шлях, вони прирікали себе на болісну смерть. Невже безсмертя для них було лише нездійсненною мрією?

У цей момент спадщина цянькунь, запечатана Шан Ваньнянем у внутрішньому палаці Чен Цяня, зрезонувала з морем Беймін. Наче луна, що відбивається вдалині, проникаючи крізь час. Хлопець почув тихий дзвін. Дзвін повторився, і спадщина цянькунь засяяла яскравим світлом, але, на жаль, його початковий дух, укріплений зусиллями Шан Ваньняня, раптово збунтувався, але незабаром знову затих.

流光溢彩 (liúguāngyìcaǐ) — літ. яскраві вогні і кольори, що переливаються.

Невідомо, скільки часу знадобилося Чен Цяню, щоб прийти до тями. Коли він розплющив очі, то помітив Янь Дженміна, що притулився до дверей каюти. Старший брат невідступно охороняв його.

Варто було тільки Чен Цяню побачити його, як він відчув, що світ перекинувся. Він ніби заново народився. Його серце знову наповнилося бажанням, і він посміхнувся.

— Скільки часу пройшло?  — Запитав Чен Цянь.

Янь Дженмін підняв руку, щоб стерти з обличчя краплі води.

— Цілих три дні я вмирав від нудьги. 

— Три дні? — Чен Цянь був приголомшений. Він відразу спохмурнів і озирнувся. — У нас навіть карти немає, як ми зможемо знайти це таємне царство гори Дасюешань? 

— Нема сенсу звертатися до карт, — відповів Янь Дженмін.  — Ти не зможеш зрозуміти це море. «Гірчичне зернятко» не просто пливе за течією, його притягує місце з дуже сильною Ці. Прогуляємось? Адже ми домовилися зустрітися з ними за місяць? Якщо за кілька днів ми нічого не знайдемо, доведеться придумати новий план. 

Янь Дженмін нахилився і простяг руку, щоб обійняти Чен Цяня за пояс, а потім прошепотів: 

— Так тихо, здається, ніби ми самі на цьому світі.

Чен Цянь добре задумався над цим і тут же здригнувся.

— Ми з тобою єдині у всьому світі? Тоді мені краще накласти на себе руки. Наприклад, втопитися.

Але Янь Дженмін, здавалося, набув рідкісного душевного спокою. Він не хотів опускатися до рівня Чен Цяня і псувати собі настрій. Він притяг юнака ближче і тихо сказав: 

— Коли ми були там, у володіннях внутрішнього демона, я не раз думав про це. Що якби в цілому світі лишилися тільки ти і я. 

Сказавши це, він трохи заплющив очі і відчув, що саме в цей момент порожнеча в його серці нарешті заповнилася.

У минулому, у його душі завжди зяяла дірка. Якби щось сталося, він починав метатися від однієї думки до іншої. Навіть повернувшись на гору Фуяо Янь Дженмін, все одно часом прокидався від кошмарів. 

Одного разу йому наснилося, ніби клан Фуяо, нарешті, піднявся на вершину першої десятки кланів, і все їхнє життя разом змінилося. На гору почали приходити незліченні красуні-заклиначки, які хотіли зробити Чен Цяня своїм партнером з парного вдосконалення. У цей момент він зазвичай одразу прокидався. Але, розплющуючи очі і бачачи спокійне обличчя мирно сплячого Чен Цяня, він розумів, що у всьому виною були погані думки, що скупчилися в його душі.

Раптом погляд Янь Дженміна впав на мочку вуха Чен Цяня. Не стримавшись, він схилив голову і лизнув її, а потім трохи прихопив зубами.

Чен Цянь здригнувся, маючи намір ударити його ліктем. На його обличчі розпалився рум'янець і він почав лаятись:

— Що ти робиш? Це тобі не гора Фуяо! 

Янь Дженмін відпустив його і посміхнувся.

— Раніше, коли люди казали мені, що в «Божественному царстві» приховується безліч мечів, я не вірив їм. Але тепер мені відомий цей шлях, і я знаю, що таке внутрішній демон... Люди такі ненаситні. Колись я думав: якби я міг побачити тебе знову, хай навіть на тому світі, я б дуже цього хотів. Але коли я знову зустрів тебе, мені здалося, що ми з тобою мислимо в одному напрямку. Нехай ти й не кажеш мені про це, все добре... до цього моменту я завжди був чимось невдоволений. Я завжди хотів додавати мій перед тим, як сказати Чен Цянь.

Чен Цяня зворушили його слова, але він просто не міг утриматися, щоб не піддражнити юнака.

— Твої думки кидаються туди-сюди. Якщо твій рівень вдосконалення залишає бажати кращого, не звинувачуй у цьому «Божественне Царство». 

 Янь Дженмін якийсь час мовчав, а потім підняв на Чен Цяня серйозний погляд і спитав: 

— Невже ти не розумієш, що я виливаю тобі душу?

Чен Цянь тут же засміявся. Янь Дженмін так зніяковів, що мало не розлютився. Хлопець серйозно образився на нього і збирався повернутися до каюти, але Чен Цянь, сміючись, утримав його за руку. 

— Гей, старший брате, не гнівайся, я не...

Але його голос раптово обірвався. Зіниці Чен Цяня трохи звузилися, і він відчув, що їхній корабель помітно прискорився. Наступної миті він притягнув Янь Дженміна до себе, підняв руку і міцно схопився за щоглу. Раптом корабель, створений із «гірчичного зернятка», захитався і ледь не перекинувся. 

Безмежні води моря Беймін розділилися, розколов світ надвоє, і перед ними виник величезний водоспад.

Але навіть з огляду на таку страшну картину не було чути гуркоту води.

Однак Чен Цяню ніколи не думав про це. Корабель уже перетнув розлом і помчав уперед.