Чен Цянь уважно подивився на Янь Дженміна.
— Я знаю міру. Я не лізтиму в це таємне царство і не буду нічого там чіпати. Я тільки хочу знайти сліди лампи, що поглинає душі...
Але Янь Дженмін спокійно перебив його.
— Наш старший наставник, Тон Жу, казав, що коли він увійшов у це місце, то вже не міг повернутися звідти колишнім. А тепер ти раптом вирішив, що сильніше за нього. Ти майже піднісся на небеса, правда?
Чен Цянь промовчав.
— І цей Тан Джень… Коли він вирушив туди, він був людиною, а повернувшись через сотню років, став примарою. Але ж ти думаєш, що ти куди розумніший і обережніший, ніж він, чи не так? — вів далі Янь Дженмін.
У Чен Цяня розболілася голова.
— Старший брате, ти судиш про все надто поверхово. Припини так дивно поводитися.
— О, добре, — Янь Дженмін припинив дивувати і рішуче вимовив. — Це не спрацює.
斩钉截铁 (zhǎndīngjiétiě) - рішуче і безповоротно, сказати, як відрізати (букв. розрубати цвях і розколоти залізо).
Чен Цянь не став із ним сперечатися. Юнак одразу закрив рота і залишився стояти на місці.
Зрештою, саме через Тон Жу мільйони скривджених духів пожертвували собою.
Згодом, названий учень клану Фуяо, Дзян Пен, переживши роки зльотів і падінь і перебуваючи вже на останньому подиху, все одно продовжував у таємниці використовувати лампу, що поглинає душі.
І демонічний дракон Хань Юань, приречений на все своє життя охороняти Південні околиці, теж був учнем клану Фуяо.
Ось уже три покоління вони не можуть позбутися цієї відповідальності. Почуття та емоції ніколи не дозволять їм залишитися осторонь.
Чен Цяню не потребувала розповідати про це, Янь Дженмін усе знав.
І справді, через мить Янь Дженмін раптово встав і, немов осел, що крутить жорна, почав нарізати кола по кімнаті. Юнак поскаржився:
— Адже я знав, що з цим кланом буде стільки проблем. Мені не слід було забирати в тебе печатку глави.
Чен Цянь швидко вловив зміну в настрої старшого брата, тому мовчав, не заважаючи йому гніватися.
Але, помітивши, що ніхто не збирається йому відповідати, Янь Дженмін особисто взяв на себе ініціативу закотити скандал.
— Ти що, німий? Скажи що небудь.
— Я… е-е… — задумливо протягнув Чен Цянь. — Як щодо того, щоб зігріти твою постіль сьогодні вночі?
— Я говорю з тобою про справи, а що діється у твоїй голові? Неподобство! — розлютився Янь Дженмін.
Побачивши його реакцію, Чен Цянь відчув себе негідником, який пристав до пристойної жінки. Хлопець ніяково потер носа.
— Іди, іди, забирайся!
Чен Цянь мовчки розвернувся і пішов геть.
— Ні, зупинись, — раптово гукнув його Янь Дженмін. Юнак був такий роздратований, що навіть не пішов за ним. Він довго вагався між гідністю та вигодою, а потім раптом безсовісно спитав. — Хто дозволив тобі йти?
Чен Цянь здивувався.
Ні, він мав бути поблажливішим до свого старшого брата. Але з іншого боку, цій людині надто складно догодити.
Янь Дженмін тихо кашлянув і випростався:
— Ні, так не піде. Я йду з тобою. За кілька днів Хань Юань та люди гори Білого тигра вирушать на південь. Лі Юнь, Калюжа... і твій марний учень залишаться наглядати за будинком.
— Це неправильно, — сказав Чен Цянь. — Камінь виконання бажань усе ще знаходиться на горі Фуяо. Якщо ти підеш, Лі Юнь навряд чи зможе його захистити.
Янь Дженмін насупився і на мить замислився.
— Тоді я знову запечатаю гору, і нехай Лі Юнь вирушає з винищувачами демонів, представляти наш клан. Тоді ніхто не помітить нашої відсутності.
Чен Цянь згадав усе те, що терзало його останніми днями, але поки не наважувався обговорювати це з Янь Дженміном. Він хотів піти один, і всерйоз роздумував над тим, як це зробити. Наслідки того, що сталося сто років тому, коли Хань Юань потрапив під вплив душі художника, виявилися для нього надто трагічними. Якось переживши укус змії, він десять років боявся колодязної мотузки. Тепер Чен Цянь старанно уникав подібних заклинань.
Замислившись, він почав шукати хоч якесь виправдання.
— Нам усе ще треба це обговорити. Криваву клятву приніс Шан Ваньнянь, але тепер він мертвий, а новий володар гори Білого тигра і знати нас не знає. Однак, незважаючи на все це, його учні бояться, що не впораються з Хань Юанем. Б'янь Сю знову в люті. Схоже, він ще не усвідомив, що досяг межі на шляху свого самовдосконалення. Боюся, що найближчими роками на Центральних рівнинах не з'явиться жодної людини, чиї слова матимуть хоч якусь вагу. І в цій плутанині ти хочеш знову запечатати гору і вирушити зі мною на північ, але навіть якщо…
Янь Дженмін мовчки дивився на нього.
— Навіть якщо я не заперечуватиму, інші ніколи на це не погодяться.
— Чен Цянь, — усміхнувся Янь Дженмін, — не розраховуй на те, що одяг тебе врятує. Я шкірою відчуваю, про що ти думаєш.
Чен Цянь знову замовк.
Все його терпіння та добрі слова закінчилися, хлопець насупився.
— Ти що, все життя приставатимеш до мене?
— Ну, — озвався Янь Дженмін, — я просто хочу посадити тебе під домашній арешт. Назавжди. Що ти на це скажеш? Щоразу, коли ти виходиш провітритися, ти чомусь опиняєшся у в'язниці. Навіть ув'язненому можна виходити на прогулянки, але тобі не можна. Добре, здається мені, тепер ти про все шкодуєш?
Вони з Чен Цянем з дитинства сварилися. Хлопець чудово знав характер цього безрозсудного набриди. Але тепер Чен Цянь справді розгнівався. Він відкрив рот і вже збирався відповісти, але раптово виявив, що губи Янь Дженміна злегка тремтіли. Ще трохи, і на них виступила б кров. Його голос був сповнений невимовного болю. Це більше нагадувало старі шрами. На вигляд Янь Дженмін здавався сильним, але всередині він був слабкий.
Чен Цянь так і не зміг вимовити жодного слова.
Він мимоволі стиснув руку, в якій було запечатано спадщину цянькунь, і подумав: «Чи можу я вірити у всю цю нісенітницю?»
Мовчання Чен Цяня надто затяглося, і це не на жарт налякало Янь Дженміна.
Янь Дженмін випалив усе це, не замислюючись. Юнак і сам не міг зрозуміти, чи все було сказане правдою, чи то були лише слова, кинуті в серці, але це не завадило йому відразу пошкодувати про вчинене. Його розум раптово спорожнів, і він, хоч помри, не зміг би вигадати, як забрати ці слова назад.
— Я...
— Добре, — раптом погодився Чен Цянь. — Якщо ти справді хочеш піти зі мною, ідемо, але, боюся, невдовзі тобі доведеться повернутися.
Янь Дженмін здивувався, тупо дивлячись на юнака. Він ніяк не міг прийти до тями.
Але гнів Чен Цяня швидко вщух. Він зітхнув і неохоче махнув рукою:
— Гаразд, чого ти застиг? Ходімо.
Глава Янь, який миттю готовий вкусити будь-кого, раптово здався. Він опустив очі і пішов за Чен Цянем у внутрішні покої.
Наступного дня Янь Дженмін оголосив про своє «поспішне» рішення, і стражданням Лі Юня не було меж.
Лі Юнь ніяк не міг повірити в те, що варто було йому моргнути, як все разом змінилося. Він був приголомшений тим, що почув. Так приголомшений, що міг би запросто написати про це ілюстрований роман.
У результаті він байдуже подивився на свого старшого брата.
— Так що?
— Зроби для мене дещо. Візьми Нянь Дада, Калюжу і наглянь за Хань Юанем. Ви поїдете разом з ним. Ми повернемось і зустрінемося з вами щонайбільше за десять з половиною днів.
— Прекрасно, я візьму учня, нагляну за дитиною, стримуватиму брата, який настільки лютий, що я б ніколи не зміг його перемогти, допоможу винищувачам демонів і обіцяю підтримувати авторитет клану. Старший брате, ти думаєш у мене три голови і шість рук ? - посміхнувся Лі Юнь.
头六臂 (sāntóuliùbì) — про три голови і про шість рук (обр. у знач.: майстер на всі руки).
— Ах, ти ж увійшов у Дао через дев'ять ланок. Ти маєш винятковий розум. Ти завжди був дуже здібним. Я вірю, що для тебе це не важко, — сказав Янь Дженмін.
У цей момент Янь Дженмін не гребував низьким рівнем його вдосконалення і не намагався звинуватити Лі Юня в тому, що він займається не тим, чим треба! Але Лі Юнь дуже хотів шпурнути ці улесливі промови старшому братові прямо в обличчя.
— Провалюй! Нехай цим займається той, кого ти так бережеш! З мене досить! Можеш просто вигнати мене з клану! — заволав він.
Цілий рік вода для Лі Юня ставала все глибшою, а вогонь все спекотніше. Він часто кричав і упирався. Янь Дженмін уже давно звик до цього і не звертав на юнака жодної уваги. Він повернувся до Калюжі, що стояла поруч. Дівчина, схоже, ще не оговталася від подій минулої ночі. Вона здавалася млявою та пригніченою.
水深火热 (shuǐshēnhuǒrè) - вода все глибше, вогонь все спекотніше (обр. нестерпні страждання, критичне становище).
— Сестрице, ходімо зі мною, — покликав Янь Дженмін.
Це був перший раз, коли Янь Дженмін вийшов кудись з того часу, як він оселився в павільйоні Цін'ань. Він повів Калюжу до Таємної зали.
Старий будинок із солом'яним дахом, де колись жив Хань Мучвень, схоже, анітрохи не змінився. Послушники щодня приходили сюди прибирати, і навіть внутрішній дворик виглядав доглянутим. Калюжа розгублено дивилася на старшого брата. Вона ніяк не могла зрозуміти, що це все означає.
Янь Дженмін вказав на зламаний дерев'яний стіл із трьома ніжками.
— Під стільницею написано правила клану Фуяо. Коли твої старші брати тільки розпочинали своє навчання, вони змушені були переписувати їх понад сорок дев'ять разів. Але ось дотримуватися їх чи ні, ти вільна вирішувати сама. Одне з правил говорить: «Не можна входити до печери кожен перший і п'ятнадцятий день місяця». Воно призначене для дітей, які тільки вступили до клану. Можеш переписати їх кілька разів. Але не треба ставитись до цього надто серйозно.
Сказавши це, він трохи помовчав, а потім відкашлявся і продовжив:
— Коли я був учнем, Вчитель приводив нас до Таємної зали і особисто давав нам повчання. Але навіть незважаючи на те, що ти провела з нами більше сотні років, ти ніколи не проходила через це. Однак тепер, коли наш Учитель пішов, я не маю іншого вибору. Як твій старший брат, я мушу зробити це сам.
Калюжа округлила очі.
Янь Дженмін дивився на неї згори донизу.
— Ти весела, але знаєш почуття міри. Ти не любиш багато думати, але й не перегинаєш палицю. Це дуже добре. Якщо в майбутньому ти працюватимеш і менше мріятимеш, ти зможеш досягти небувалих висот.
Кажуть, що коли їхній вчитель скликав учнів до Таємної зали, він спочатку критикував їх, і вже потім давав повчання. Але Калюжа й уявити не могла, що її старший брат був про неї такої високої думки. Вона навіть розгубилася.
— Я просив тебе передати дещо четвертому старшому братові. З давніх часів клан Фуяо йшов шляхом «людяності», але тобі не потрібно сліпо слідувати волі небес. Звичайно, немає сенсу нагадувати тобі про твоє походження. Ти повинна була народитися в крові, але цього не сталося. Ти мала зустріти Небесну Кару, але ти вдало зросла. Наш старший наставник, Тон Жу, був сповнений рішучості змінити долю клану та нашого вчителя. Але, мабуть, він програв. Відіславши тебе геть із Долини демонів, він ненароком допоміг тобі. І це чудово показує, що у світі є речі, за які не треба чіплятися. Моїм повчанням тобі буде «природність». Я сподіваюся, що в майбутньому, навіть стань ти великою силою, здатною змусити потвор схилити голови, або залишся нікчемною молодшою ученицею клану Фуяо, ти будеш спокійно приймати всі перемоги, і поразки, і не задиратимеш носа. Не потрібно напрошуватись на неприємності. Є три тисячі доріг. І навіть якось наші шляхи розійдуться, ти завжди зможеш повернутися додому. Запам'ятай це?
Янь Дженмін рідко бував таким серйозним. На мить Калюжі здалося, що старший брат був подібний до непорушного гірського хребта. Все життя він непомітно підтримував гору Фуяо. У мирний час він стояв укритий квітами і травами, снігом і льодом, вкритий брудом і землею, але лише іноді дозволяв собі оголити клинок, постійно зберігаючи спокій і незворушність.
Все своє життя Калюжа виховувалась братами. І її старший брат був куди більше схожий на батька, ніж її справжній батько, який не бажав визнавати її існування, і чиї думки ще й досі залишалися таємницею.
Дівчина шморгнула носом і здавлено пробурмотіла:
— Дякую, старший брате.
Вона була така зворушена, що не відразу помітила, як Янь Дженмін глибоко зітхнув і невимушено сказав:
— Сподіваюся, ти впораєшся з цим. Без цього обряду мені завжди здавалося, що ти несправжній учень клану Фуяо... Тепер ми можемо покинути Таємний зал. Через пару днів я поїду, а ти йди за Лі Юнем, перепиши всі правила і не створюй проблем.
Калюжа промовчала.
Доброта її старшого брата була лише рідкісним проблиском світла, а ось його відразливі манери сягали далеко в минуле.
源远流长 (yuányuǎnliúcháng) — сягати незабутніх часів, сягати корінням у минуле (досл. джерело далеке, течія — довго).
Зрештою, Янь Дженмін знову запечатав гору Фуяо, яка проіснувала у світі лише кілька днів, і вони знову приготувалися розійтися різними дорогами.
Хань Юань спокійно спостерігав, як гора зникала з цього світу. Юнак так намагався запам'ятати її, адже він розумів, що більше ніколи сюди не повернеться.
— Ідіть. Зустрінемось у Шу за місяць, — сказав Янь Дженмін.
Весь шлях Чен Цянь і Янь Дженмін летіли на мечах, ні на хвилину не зупиняючись, і вже за добу прибули на крайню північ.
Хтось сильний перетнув кордон, і вітряний дзвіночок, що висів над залом Чорної черепахи, видав протяжну трель. Учень, що охороняв ворота, вийшов перевірити, що ж сталося, але нічого не побачив. Лише високо у небі виднівся довгий вузький слід. Але й він незабаром зник.
На північ від зали Чорної черепахи розкинулися пустельні крижані рівнини. Безмежна білизна поєднувала собою небо і землю, все навколо здавалося неживим.
Три дні вони летіли над рівнинами та бездонною прірвою. Ставало все холодніше і холодніше. Чен Цянь подумав, що він повернувся в крижане озеро долини Мінмін. Однак крижане озеро сильно поступалося безмірному холоду та байдужості цих місць. Здавалося, що тут умирали всі надії.
Через три дні лід і сніг закінчилися, і в поле зору раптом увірвався величезний водний простір. Вони нарешті дісталися моря Беймін.
Янь Дженмін витрусив з рукава «гірчичне зернятко». «Гірчичне зернятко» впало в нерухому морську воду і перетворилося на чудовий корабель. Цьому кораблю не потрібен був капітан, він міг пливти сам собою. У прикрашеній розшитій парчою каюті стояли різьблене ліжко та курильниця для пахощів. Все це здавалося таким знайомим, точнісінько, як у «Країні ніжності».
Чен Цянь розглядав оздоблення каюти, не знаючи, що й сказати.
— Що ти шукаєш? — довідався Янь Дженмін.
— Красень, — дражнив його юнак. — Мені завжди здавалося, що в такому місці можна почути спів іволг і щебет ластівок. Напій мені, як там було?... Як це називається?
歌妓 (gējì) — букв. повія .
Іволги співають і ластівки щебечуть. Опис «весняних сцен» .
— Та пішов ти! В цьому місці диявольськи холодно, — нещиро поскаржився глава Янь. Він був одягнений у м'який парчовий халат і тримав у руках складаний віяло. — Це ти винен. Ти завжди нариваєшся на неприємності!
Чен Цянь нічого йому не відповів.
Янь Дженмін розвалився на м'якому дивані, і вказав підборіддям на юнака.
— Іди сюди і помасажуй мені ноги!
Але Чен Цянь, який давно звик не звертати на його нерозумну поведінку ніякої уваги, лише притулився до щогли і почав дивитися на море.
Сонце вже стояло опівдні, але на поверхні води не було жодних відблисків. Вона здавалася чорною плямою, чорнішою за найглибшу гірську ущелину. Навіть небо, що висіло над ними, здавалося темним. У морі не було ані риби, ані креветок. Навіть вітер не ворушив водну гладь. Навколо панував повний штиль, наче це місце давно вимерло.
З води стирчало безліч рифів. Порівняно з морем Беймін, Східне море здавалося галасливою річкою.
Ніхто не знає, наскільки глибоко море Беймін. Дивлячись униз, за борт, Чен Цянь відчув те саме, що й багато років тому, коли він, будучи ще дитиною, дивився на Долину демонів, що лежала в глибині гори. Він знав, що там небезпечно, але цікавість тягла його все далі й далі.
«Хто гідний титулу пана Бейміна? Це лише жменька недалекоглядних самовпевнених смертних».
То були слова Тон Жу. І Чен Цянь чомусь раптово згадав про них. Весь цей час юнак щиро вірив, що того разу старший наставник цинічно глузував з себе.
Коли настала ніч, на морі здійнявся вітер. Він вив і, здавалося, ніби навколо кружляють тисячі привидів. Корабель, створений із «гірчичного зернятка», був сотню джанів у висоту. Але тут, серед цієї темряви, він більше нагадував маленьке суденце.
Чен Цянь і сам не помітив, як простояв на палубі весь день і всю ніч. Навколо було так тихо, що він поринув у медитацію. Як не дивно, від природи вузьколобий Чен Цянь раптово виявився так тісно пов'язаним із небом та водою. Щоразу, коли він провалювався в медитацію, він був або на небесах, або біля моря. Таким чином він прагнув заповнити все те, чого йому не вистачало.
За Східними водами лежало море Беймін. Але що за його межами?
Людське життя менше від світу. Але що буде, коли цей світ звалиться?
Навіть маючи недосконалі тіла, люди досліджували безкраї території. Вступаючи на цей слизький шлях, вони прирікали себе на болісну смерть. Невже безсмертя для них було лише нездійсненною мрією?
У цей момент спадщина цянькунь, запечатана Шан Ваньнянем у внутрішньому палаці Чен Цяня, зрезонувала з морем Беймін. Наче луна, що відбивається вдалині, проникаючи крізь час. Хлопець почув тихий дзвін. Дзвін повторився, і спадщина цянькунь засяяла яскравим світлом, але, на жаль, його початковий дух, укріплений зусиллями Шан Ваньняня, раптово збунтувався, але незабаром знову затих.
流光溢彩 (liúguāngyìcaǐ) — літ. яскраві вогні і кольори, що переливаються.
Невідомо, скільки часу знадобилося Чен Цяню, щоб прийти до тями. Коли він розплющив очі, то помітив Янь Дженміна, що притулився до дверей каюти. Старший брат невідступно охороняв його.
Варто було тільки Чен Цяню побачити його, як він відчув, що світ перекинувся. Він ніби заново народився. Його серце знову наповнилося бажанням, і він посміхнувся.
— Скільки часу пройшло? — Запитав Чен Цянь.
Янь Дженмін підняв руку, щоб стерти з обличчя краплі води.
— Цілих три дні я вмирав від нудьги.
— Три дні? — Чен Цянь був приголомшений. Він відразу спохмурнів і озирнувся. — У нас навіть карти немає, як ми зможемо знайти це таємне царство гори Дасюешань?
— Нема сенсу звертатися до карт, — відповів Янь Дженмін. — Ти не зможеш зрозуміти це море. «Гірчичне зернятко» не просто пливе за течією, його притягує місце з дуже сильною Ці. Прогуляємось? Адже ми домовилися зустрітися з ними за місяць? Якщо за кілька днів ми нічого не знайдемо, доведеться придумати новий план.
Янь Дженмін нахилився і простяг руку, щоб обійняти Чен Цяня за пояс, а потім прошепотів:
— Так тихо, здається, ніби ми самі на цьому світі.
Чен Цянь добре задумався над цим і тут же здригнувся.
— Ми з тобою єдині у всьому світі? Тоді мені краще накласти на себе руки. Наприклад, втопитися.
Але Янь Дженмін, здавалося, набув рідкісного душевного спокою. Він не хотів опускатися до рівня Чен Цяня і псувати собі настрій. Він притяг юнака ближче і тихо сказав:
— Коли ми були там, у володіннях внутрішнього демона, я не раз думав про це. Що якби в цілому світі лишилися тільки ти і я.
Сказавши це, він трохи заплющив очі і відчув, що саме в цей момент порожнеча в його серці нарешті заповнилася.
У минулому, у його душі завжди зяяла дірка. Якби щось сталося, він починав метатися від однієї думки до іншої. Навіть повернувшись на гору Фуяо Янь Дженмін, все одно часом прокидався від кошмарів.
Одного разу йому наснилося, ніби клан Фуяо, нарешті, піднявся на вершину першої десятки кланів, і все їхнє життя разом змінилося. На гору почали приходити незліченні красуні-заклиначки, які хотіли зробити Чен Цяня своїм партнером з парного вдосконалення. У цей момент він зазвичай одразу прокидався. Але, розплющуючи очі і бачачи спокійне обличчя мирно сплячого Чен Цяня, він розумів, що у всьому виною були погані думки, що скупчилися в його душі.
Раптом погляд Янь Дженміна впав на мочку вуха Чен Цяня. Не стримавшись, він схилив голову і лизнув її, а потім трохи прихопив зубами.
Чен Цянь здригнувся, маючи намір ударити його ліктем. На його обличчі розпалився рум'янець і він почав лаятись:
— Що ти робиш? Це тобі не гора Фуяо!
Янь Дженмін відпустив його і посміхнувся.
— Раніше, коли люди казали мені, що в «Божественному царстві» приховується безліч мечів, я не вірив їм. Але тепер мені відомий цей шлях, і я знаю, що таке внутрішній демон... Люди такі ненаситні. Колись я думав: якби я міг побачити тебе знову, хай навіть на тому світі, я б дуже цього хотів. Але коли я знову зустрів тебе, мені здалося, що ми з тобою мислимо в одному напрямку. Нехай ти й не кажеш мені про це, все добре... до цього моменту я завжди був чимось невдоволений. Я завжди хотів додавати мій перед тим, як сказати Чен Цянь.
Чен Цяня зворушили його слова, але він просто не міг утриматися, щоб не піддражнити юнака.
— Твої думки кидаються туди-сюди. Якщо твій рівень вдосконалення залишає бажати кращого, не звинувачуй у цьому «Божественне Царство».
Янь Дженмін якийсь час мовчав, а потім підняв на Чен Цяня серйозний погляд і спитав:
— Невже ти не розумієш, що я виливаю тобі душу?
Чен Цянь тут же засміявся. Янь Дженмін так зніяковів, що мало не розлютився. Хлопець серйозно образився на нього і збирався повернутися до каюти, але Чен Цянь, сміючись, утримав його за руку.
— Гей, старший брате, не гнівайся, я не...
Але його голос раптово обірвався. Зіниці Чен Цяня трохи звузилися, і він відчув, що їхній корабель помітно прискорився. Наступної миті він притягнув Янь Дженміна до себе, підняв руку і міцно схопився за щоглу. Раптом корабель, створений із «гірчичного зернятка», захитався і ледь не перекинувся.
Безмежні води моря Беймін розділилися, розколов світ надвоє, і перед ними виник величезний водоспад.
Але навіть з огляду на таку страшну картину не було чути гуркоту води.
Однак Чен Цяню ніколи не думав про це. Корабель уже перетнув розлом і помчав уперед.
Далі
Том 5. Розділ 100 - Янь Дженмін стиснув руку Чен Цяня, що тримала меч
Вони побачили, як до того спокійне море раптово розділилося надвоє, і просто під ними пролягло провалля шириною майже сто джанів. Корабель одразу ж упав у прірву. Пролунав гучний тріск, ніби прямо над ним зімкнулися величезні щелепи. Янь Дженмін потер вухо, змахнув рукою, збираючи «гірчичне зернятко» назад у рукав, і обидва юнаки злетіли на мечах, зависнувши над розломом. Вітру не було, але під ними хиталися високі хвилі. Проте швидкість течії залишалася неприродно повільною. Водна стіна, що виникла перед ними, наче замерзла, і неживі морські води здавалися намальованими. Два мечі, що висіли в небі, раптово затремтіли, ніби готуючись у будь-який момент скинути своїх господарів і полетіти. Чен Цянь відразу зосередився, спрямувавши свій початковий дух у очі. Юнак подивився вниз і зрозумів, що прірва під ними була настільки глибока, що навіть він нічого не міг би розглянути. — Старший брате, ти казав, що, якщо йти за потоком Ці, твій розбитий човен знайде таємне царство, а в результаті ми відшукали лише якусь канаву? — гірко засміявся Чен Цянь. Янь Дженмін уважно глянув на нього. — Звідки мені було про це знати? Крім того, думаєш, мені так хотілося опинитися в такому огидному місці? Це не тільки моя вина. — Звинувачуй мене, звинувачуй, — квапливо перебив його Чен Цянь, — але що тепер? Заберемося звідси? — Що за нісенітниця, ти що, хочеш залишитися і зустріти тут Новий рік? — Янь Дженмін трохи відрегулював висоту дерев'яного меча, схопив Чен Цяня за зап'ястя і попередив. — Не відпускай мою руку. Намагаючись бути якомога обережнішими, обидва мечі рушили вперед, маючи намір триматися подалі від прірви. Потрібно було знайти відповідне місце, щоб знову використати «гірчичне зернятко». Але раптом сталося щось дивне. Безодня почала рухатися. Вона нагадувала величезну пащу. Розкривши свою чорну горлянку, безодня наче переслідувала їх. Вони набирали висоту, і морські води йшли за ними. Юнаки летіли вперед, доки бездонна прірва не злилася з небом. Вони наче опинилися на дні канави. Через деякий час в обох зарябіло в очах. — Якщо продовжимо так само, швидко втратимо всі сили і не зможемо звідси втекти, — сказав Чен Цянь. Він озирнувся і побачив стіну води, що застигла на краю прірви. Це була справді гнітюча картина, здавалося, ніби вона ось-ось звалиться вниз, притиснувши їх обох. Чен Цянь почував себе пригніченим, він майже задихався. Раптом Шванжень під його ногами видав різкий свист, і лезо спалахнуло яскравим світлом. Воля меча прокинулась, перетворивши зброю на клинок припливу, і меч безстрашно розсік води моря Беймін. До того спокійні води спінилися і завирували, здійнявшись вгору чорною хвилею. Клинок припливу відразу покрився льодом, осяяв темряву моря сліпучо-білим світлом, і з силою врізався у водну стіну. Бум! Оглушливий гуркіт прокотився морем Беймін. Чен Цянь був приголомшений - під товщею води щось було! Потім, одна за одною, величезні, підняті Чен Цянем хвилі, заледеніли, перетворюючись на справжній айсберг. Янь Дженмін мимоволі моргнув. Він відчув, як дрібні краплі води, що повисли в повітрі, звернулися в крижинки, і суцільним потоком промайнули повз нього, наче нескінченна безліч ножів. Хлопець повільно торкнувся пальцями своєї шиї, відчуваючи, що зазвичай Чен Цянь був куди терплячішим. Після кількох таких зіткнень непроникна стіна виявилася розбитою. Наче якась сила підхопила водяну завісу з обох боків і підняла вгору, а в самому центрі цієї картини височіла величезна крижана брила. Вона була плоска, як тріска, і тяглася на тисячі лі, але на ній не було жодної тріщини. Хто знає, що саме було приховано всередині, але вона наполегливо відмовлялася спливати на поверхню, воліючи ховатися на глибині. Це і є таємне царство гори Дасюешань? Невже таємне царство гори Дасюешань справді перебувало під морем Беймін? Янь Дженмін стиснув руку Чен Цяня, що тримала меч, і пробурмотів: — Мій сліпий кіт, тільки ти міг натрапити на величезну дохлу мишу. Вони обоє не вірили своїм очам. Наступної миті з рукавів Янь Дженміна вилетіло безліч клинків і, наче краплі дощу, обрушилися на лід. Сяючі леза врізалися в айсберг. З оглушливим дзвоном більшість мечів відскочили назад і потоком Ці повернулися у внутрішній палац Янь Дженміна. Але деякі з них все ж таки зуміли прорватися. У кожному з тисячі мечів містилася частка свідомості Янь Дженміна. Варто було декільком з них зникнути з поля зору, як хлопець відразу це відчув і потяг Чен Цяня за собою. — Сюди. Наслідуючи тінь клинків, вони легко знайшли потрібне місце. Під темними водами холодного моря, у величезній крижаній брилі знаходилася вибоїна, заввишки трохи менша за людський зріст. Чен Цянь не боявся холоду. Він тут же простяг руку, шукаючи у вибоїні прохід. У його долоні тут же з'явилися бурульки, схожі на кілька невеликих кинджалів, і разом встромилися в кригу. — Сюди хтось вдерся, — сказав Чен Цянь. — Бачиш, у цьому розломі ще залишився слід від аури клинка... А? Рука Чен Цяня раптом здригнулася, і з вибоїни заструмів кривавий туман. Туман пройшовся по пальцях юнака і тут же зіткнувся з бар'єром первісного духу. Це були лише жалюгідні залишки, проте цього виявилося достатньо, щоб напасти на нього. — Це справа рук темного заклинача? — відсахнувшись, здивувався Чен Цянь. Чи міг це бути Тан Джень? Янь Дженміну вистачило лише погляду, щоб зрозуміти, що він думає. — Це не Тан Джень. Минуло стільки років, а воля меча так само войовнича і люта. Людина, яка відкрила цей прохід, мала бути дуже сильним темним заклиначем. Тан Джень не має до цього жодного відношення. У ті часи, він тільки-но залишив гору. Якби він був настільки сильний, він би ніколи не дозволив звірові напасти на себе. Варто Янь Дженміну згадати про це, як у Чен Цяня тут же виник здогад. У ті часи король монстрів серйозно поранив королеву. Однак королева була з роду щасливих птахів . Вона ризикнула битися зі звіром таову, і немає нічого дивного в тому, що він мало не зжер її. Але, тим не менш, більшість заклиначів, що живуть у кланах, вирушаючи в подорож беруть із собою безліч різних предметів, покликаних захищати їх від впливу злих духів. Навіть найслабший із них, Лі Юнь, зустрівши дикого звіра, зміг би вийти сухим із води. Більше того, на той момент поряд була Тан Ваньцьов. “吉祥鸟 (jíxiángniǎo) - щасливий птах. Jixiangornis - рід примітивних птахів раннього крейдяного періоду. Як і в пізніших родичів, вона не мала зубів, але був довгий хвіст, на відміну від сучасних птахів).” Якщо тільки... У ті часи рівень удосконалення Тан Дженя був набагато нижчим, ніж у Лі Юня, і, тим більше, у їхнього старшого брата. Ймовірно, тоді він навіть не сформував свій початковий дух. — Може, увійдемо й подивимось? — спитав Янь Дженмін. Чен Цянь кивнув і боком протиснувся у рукотворну вибоїну. Він хотів застосувати ту саму техніку, що й у Масиві десяти сторін: клацнути пальцями і висвітлити простір, але тут, у крижаній печері, це не спрацювало. Щоразу, варто було йому тільки запалити вогонь, як полум'я одразу згасало. Юнак повторив це дійство кілька разів і дійшов висновку, що таємне царство гори Дасюешань не виносить світла. — Це не те місце. Бережи сили. Рукотворний прохід виявився дуже вузьким та дуже довгим. На стінах тут і там виднілися сліди, наче їх вирубали сокирою. Було видно, що колись тут побувала не одна людина. Але той, хто створив цей лаз, був дуже низьким, або економив сили. Стеля проходу не відрізнялася особливою висотою. Всю дорогу, поки вони йшли, обом хлопцям доводилося нахилятися, що не на жарт нервувало. Янь Дженміну здавалося, що через перебування в цьому крижаному проході його волосся неодмінно сплуталося. Він невдоволено сказав: — Коли ми вийдемо звідси, тобі знову доведеться розчесати мене. — Слухаюсь. Я обіцяю добре розчесати тобі волосся, — безпорадно промовив Чен Цянь. Обидва хлопці схилили голови і йшли щонайменше чверть години, перш ніж вузький прохід добіг кінця. Проте дихати легше не стало. Перлина, що освітлювала їм шлях, замерзла в руках Янь Дженміна і згасла. Відсутність світла, насправді, не була такою істотною вадою. Заклинач з початковим духом міг взагалі не розплющувати очей. Такі люди мали божественну свідомість, яка з легкістю охоплювала відстань у кілька лі. Але Янь Дженмін швидко виявив, що всередині цих стін божественній свідомості не було де розвернутися. Хлопець трохи заплющив очі, і іній на його віях обсипався вниз. У цей момент він раптово відчув пронизливий холод. З його рівнем самовдосконалення Янь Дженмін давно не боявся ні холоду, ні спеки. Не кажучи вже про те, що тіла заклиначів меча були міцнішими, ніж у інших людей. Зазвичай всі його скарги були лише спробою знайти неприємностей собі на голову. Але тутешній холод був іншим. Через мороз, що пробирає до кісток, у Янь Дженміна на мить виникло почуття, ніби він раптово втратив весь накопичений за роки досвід і знову став беззбройним смертним. Рука Чен Цяня була надто холодна, а долоня Янь Дженміна замерзла настільки, що він майже не відчував присутності юнака. Його божественна свідомість важко переміщалася навколо нього, але на три чі попереду нічого не було «видно». Нарешті, його свідомість застигла, наче замерзла. Якщо до цього Янь Дженмін постійно скаржився на вузький коридор, у якому не можна було підвести голови, то тепер йому починало здаватися, що прохід дуже великий. Несподівано юнак відчув, ніби він опинився на краю світу. Ні живий, ні мертвий, він самотньою тінню блукав серед холоду та льоду. Раптом хтось сильно вщипнув його за тильний бік долоні. Чен Цянь прошепотів: — Тут не можна відволікатися. Янь Дженмін відразу прийшов до тями, сконцентрувався і зробив кілька глибоких вдихів. Холодне повітря проникло в легені, і юнак відчув себе так, ніби відродився з мертвих. Але незабаром Янь Дженмін виявив ще одну жахливу річ. Як тільки він відволікся, холод проник у його внутрішній палац і все там заморозив. Його меч замерз. Якби Чен Цянь не покликав його, споконвічний дух залишив би його тіло. — Надто холодно, — ледь оговтавшись, прошепотів Янь Дженмін. — Крижане озеро долини Мінмін було таким самим холодним? Але Чен Цянь, схоже, звик до такого набагато більше, ніж глава клану. Він вів старшого брата за собою, порушуючи тишу навмисне важкими кроками: — Ну, вони досить схожі. Говори зі мною, інакше швидко збожеволієш. “异曲同工 (yìqǔtónggōng) — однакова майстерність у різних мелодіях (обр. у знач.: є багато спільного, багато в чому схожі).” Янь Дженмін неохоче запитав: — Якими були роки в долині Мінмін? — Води крижаного озера дуже холодні. Такі холодні, що в людей можуть початися видіння. У таких умовах легко можна відокремити душу від тіла, — байдуже промовив Чен Цянь. — Коли моя душа увійшла в той камінь, прихований усередині нього споконвічний дух, мабуть, вирішив, що це моє тіло. Однак він не був даним мені від народження. Він не був частиною моєї душі, тому мені довелося використати холод крижаного озера, щоб відокремити початковий дух від тіла, а потім знову почати вдосконалюватись. Коли хтось казав людині, що він дерево, він справді починав вважати себе деревом. Деревом, яке можна було порубати на шматки і відшліфувати як заманеться. Щоб початковий дух і камінь зосередження душі злилися докупи, юнакові довелося пережити чимало страждань. Тільки-но подумавши про це, Янь Дженмін відчув, що його серце ось-ось розірветься на шматки. Він відразу замовк і поспішно стиснув долоню Чен Цяня замерзлою рукою. — Отже, я думаю, що Тан Джень бував тут, інакше він би не додумався використати для вдосконалення крижане озеро… — недбало відповів Чен Цянь. — Що це? Варто було тільки відкрити рота, як лезо Шванженя на щось натрапило. У темряві пролунав тихий дзвін. — Дивись, ні на що не наступи, — сказав Янь Дженмін. З цими словами він знову витяг перлину. Ці перлини були великими та круглими, і їхня ціна з легкістю доходила до вартості кількох міст. Але Янь дженмін зовсім не дбав про це, він скуповував їх жменями, як зацукровані боби. “价值连城 (jiàzhiliánchéng) - коштувати, як кілька міст (обр. виключно дорогий, дорогоцінний, дорожчий за золото).” У світлі перлини Чен Цянь побачив, що натрапив на людські кістки. Але навіть із таким рівнем самовдосконалення і силою божественної свідомості вони не змогли їх розпізнати. Кістки більше нагадував крижану скульптуру. Вони міцно злилися з навколишніми стінами, ніби перебували тут уже багато років. Чен Цянь сів навпочіпки і хотів було простягнути руку, але Янь Дженмін ляснув його по плечу, вручивши натомість хустку. Чен Цянь промовчав. Він безпорадно прийняв хустку і подумав, що в рукавах його старшого брата, напевно, таїлося безліч речей, якими йому не шкода було розкидатися. — Це людські кістки? — поцікавився Янь Дженмін. — Мабуть, — у душі Чен Цяня оселилося зловісне передчуття, його серце забилося швидше. Але юнак одразу взяв себе в руки і прошепотів. — Ця людина тут уже дуже давно. Він просто змерз. Янь Дженмін підійшов ближче і побачив, що поряд зі скелетом лежав короткий ніж. Він тут же попросив Чен Цяня виламати ніж із льодової брили. Очистивши ручку від снігу, юнак розглянув на ній знайомий знак. — Це "кошмарні мандрівники", — сказав Чен Цянь. — Я бачив багато таких знаків, коли був у Джаояні. Далі лежало ще кілька скелетів. На кістках не було жодного сліду смертельних ушкоджень. Вони лежали на землі, як знесені вітром бамбукові жердини. Це було дуже дивно. Струни в серці Чен Цяня натяглися до краю. — Дивно, — тихо промовив Янь Дженмін, — ти казав, що ці темні заклиначі мешкають на Південних околицях. Навіщо вони пройшли весь цей шлях? Щоб померти? — Досить балакати. Будь обережний. Ледве він встиг вимовити слово «обережний», як з темної безмовності таємного царства долинув різкий звук. Здавалося, що в барабанні перетинки встромився гострий ніж. Чен Цянь чув лише тихе дзижчання, ніби його з силою вдарили у скроню, і три його душі миттю розвіялися. “三魂七魄 (sānhúnqīpò) — три душі та сім почуттів.” Перед очима все пливло, світ безупинно кружляв. Перш ніж Чен Цянь встиг хоч якось зреагувати, піднявся сильний вітер. Янь Дженмін відразу відштовхнув його вбік, швидко розвернувся і загородив юнака спиною. — Старший брате, ти... Янь Дженмін судомно зітхнув, але Чен Цянь гадки не мав, куди його поранило. — Все в порядку. Народжене таким завжди краще за створене. Ми майже біля мети. Уперед! Вони обидва опинилися збентежені. Чен Цянь був сам не свій. Його погляд затуманився. Юнак інстинктивно сперся об стіну і лише торкнувшись холодної поверхні усвідомив, що щось було не так. Насилу піднявши очі на перлину в долоні Янь Дженміна, він побачив перед собою мертвенно бліде людське обличчя. Чен Цянь втратив дар мови. Він ледве стримався, щоб не вдарити це обличчя. Янь Дженмін підкинув перлину у повітря і спробував додати їй сили, але та раптом видала гучний тріск. Не витримавши міці первісного духу заклинача меча, вона вибухнула, перетворившись на хмару пелюсток. Печера, в якій вони знаходилися, одразу осяяло світло. Окрім кісток у ній були ще й «люди». Безліч людей, всі різної статі, віку та зросту. Чоловіки, жінки, старі та молоді. Вони стояли в темряві, бліді й неживі, завмерлі в повітрі, наче натовп повішених привидів! Навіть незважаючи на те, якою відчайдушною людиною був Чен Цянь, побачивши цю картину, він не міг ні відвернутися, ні зітхнути. Незабаром він відчув, що йому стає погано. Лише коли сяйво перлини, яка вибухнула померкло, він прошепотів: — Примарні тіні... Тут було дуже холодно. Здавалося, це місце могло заморозити як тіло, так і душу, і навіть початковий дух. — Колись тут стояла лампа, що поглинала душі. Якось піднявся вітер, і всі привиди, що вирвалися з неї, замерзли. Це сталося, перш ніж вони зуміли втекти... Але де сама лампа? — насилу промовив Чен Цянь. Цілком виправдовуючи імідж місцевого багатія, Янь Дженмін ненадовго відпустив Чен Цяня, а потім дістав з рукава ще одну перлину і знову висвітлив печеру. — Ну і ну. У дальньому кутку печери лежали ще одні непоховані кістки. Обережно змахнувши сніг, юнаки побачили між ребер скелета яскраво-червоне перо. Серед мороку та льоду воно надто кидалося у вічі. — Як гадаєш, це Тан Джень? — спитав Янь Дженмін. Це справді Тан Джень? Заклинатель, який не встиг сформувати свій початковий дух, вирушив до моря Беймін, щоб знайти в ньому таємне царство гори Дасюешань. Проте, з якоїсь невідомої причини, він опинився тут разом із групою темних заклиначів, або просто знайшов прохід, який вони залишили. Але тільки-но ступивши в печеру, він зіткнувся з лампою, що поглинала души. Не зумівши ухилитися від лютого вітру, він зустрів тут свою смерть і, тільки-но його душа покинула тіло, як вона відразу потрапила до лампи. Але сто років тому, коли Хань Юань зустрів його на березі Східного моря, хіба Тан Джен не мав початкового духу? Раптом у душі Чен Цяня народився кошмарний здогад. Одночасно з цим шум у його вухах ставав дедалі голоснішим. Він був далеко від бурхливого поблизу вітру, але наслідки від його удару все ще давалися взнаки. Юнак нахилився, притулившись до крижаної стіни, і щосили притулився до неї чолом, ледве стримуючи стогін, що рветься назовні. Його душу моторошно трясло. Це було так само болісно, як колись дерев'яний меч розколов його початковий дух. Віскі Чен Цяня незабаром стали вологими, і він гадки не мав, чи то був холодний піт, чи то вода, що розтанула. Поки вони блукали крижаною печерою, людям, які майже досягли середини Шу, було нестерпно жарко. У Шу було безліч гір. Коли учні гори Білого тигра, що їх супроводжували, опинилися тут, вони відчули себе вкрай незручно. У густих лісах, що оточували їх, легко можна було заховати масиви. Тому вони постійно перебували в повітрі, змушені ховатися від супротивників, які бажали влаштувати їм засідку. Нянь Дада сидів верхи на літаючому коні і уважно, слово за словом, вивчав стару книгу, що лежала в його руках. Раптом десь поблизу пролунав голос. Хтось недбало прочитав: — «Нотатки про переродження»... Нянь Дада був такий приголомшений, що книга ледь не вислизнула в нього з рук, але хлопець тут же підхопив її. Він злякано озирнувся на Хань Юаня, що опинився поблизу, і пробурмотів: — Четвертий дядько... Поза всяким сумнівом, Нянь Дада справді побоювався свого вічно похмурого четвертого дядечка. Хань Юань глянув на нього і, нітрохи не зніяковівши, спокійно спитав: — Чиє втілення ти збираєшся знайти? Юнак щосили намагався розслабитися. — Мого батька, — відповів він. — Звідки твій батько? — Запитав Хань Юань. — З долини Мінмін... — ледь випалив це, Нянь Дада відразу виправився. — Але це, мабуть, не зовсім так. Він був родом із берегів Східного моря. В юності йому пощастило потрапити до лекційної зали острова Лазурного дракона, де він і став заклиначем. Потім він довго блукав світом і вдосконалювався. Коли йому виповнилося сто років, він оселився в долині Мінмін та змінив ім'я. — Острів Лазурного дракона… хто б міг подумати, що його спіткає така доля. Можу порадити тобі на дозвіллі вирушити до Східного моря і пошукати його на околицях. Не варто подяки, — байдуже кинув Хань Юань. Подумати тільки, демонічний дракон, який ледь не проробив дірки в небі, спокійно розмовляв з ним. Нянь Дада на мить остовпів і пробурмотів: — Це... правда? — Переродження споконвічного духу зазвичай відбувається так, — почав Хань Юань. — Душа померлого повертається до рідного міста тощо. Однак шукати її марно. Людина народжується знову. Тепер він знову звичайний смертний, його пам'ять є абсолютно чистою. Він не знає, ким він був. Однак він може зберегти зовнішність і характер, що залишилися від попереднього життя. На обличчі Нянь Дада завмерли настороженість навпіл з надією. Хань Юань, примружившись, глянув на нього і з усмішкою сказав: — Спершу ти маєш подумати про те, як урятувати своє життя. Нянь Дада був приголомшений, як раптом один із учнів гори Білого тигра, що летів поперед нього, раптово подав сигнал тривоги, сповіщаючи про те, що вдалині, у густому лісі, зібралася велика кількість темної енергії. Це перегородило мандрівникам дорогу. Тіло Хань Юаня, схоже, миттєво змінило господаря. Здавалося, ця нікчемна людина відразу набула якоїсь дивної чарівності. Навколо нього тут же заструмів чорний туман, через що здавалося, що дракон, що згорнувся в клубок, готовий був ось-ось вирватися на волю. — Не метушиться, — сказав Хань Юань. У його примружених очах спалахнув червоний вогонь. — Ці ідіоти всерйоз вважають, що я завоював титул Бейміна, тепер кожен з них хоче наступити на мій труп і стати володарем демонів. З цими словами, Хань Юань криво посміхнувся і рвонувся вперед, немов лютий вихор, не звертаючи уваги на вигук Лі Юня: — Та ким ти себе уявив, щоб корчити з себе доброчесного?!
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!