Я вірю, що все залежить від людини

Королева? Що ще за нісенітниця? Пташиний демон так сильно заїкався, що нічого до ладу не можна було розібрати. Зрештою, він так рознервувався, що підняв голову до неба і видав протяжний пташиний крик. Його лапи з кігтями майже перетворилися на людські руки, і демон почав розмахувати ними в повітрі, намагаючись розтлумачити, що ж він мав на увазі:

— Ти яйце королеви.

Вирішивши, що таке звернення вкрай образливе для гарної юної панянки, на зразок неї, Калюжа вперла руки в боки, ставши схожою на чайник, і вибухнула лайкою.

— Так, і це яйце виросло таким великим, що стало вашому королеві впоперек горла? Невже мій поважний батько думав про мене всі ці роки? І тільки-но гора Фуяо відкрилася, він послав тебе вбити мене... Але невже всі демони в Долині вимерли? Він що, не міг послати когось сильнішого? Чи ви надумали дивитися на мене зверхньо?

Чен Цянь мовчки відступив на півкроку назад, побоюючись потрапити під гарячу руку. Юнак із сумнівом подумав: хто ж навчив її цьому стандартному набору відмінної лайки?

Калюжа ще ніколи в житті не була така промовиста. Пташиний демон остовпів і прикусив язика. Він зіщулився, сумно подивившись на дівчину, і з його очей потекли сльози.

Люта Калюжа ніяк не очікувала такої реакції. Вона відразу запитала: 

— Гей, я ще нічого не сказала. Чому ти плачеш?

Навіть якби король монстрів справді був такий дурний, він все одно не послав би за Калюжею вбивцю, що плаче. Чен Цянь помітив, що пазурі пташиного демона були вкриті чимось схожим на червону глину. Він легко підчепив лапу демона піхвами Шванженя, і примружився. Йому не важко було визначити, що це була глина зі стіни гостьового будинку. 

— Що ти робив біля гостьового будинку? — Запитав Чен Цянь.

Але пташиний демон був надто зайнятий. Він так відчайдушно жестикулював, але, помітивши, що ніхто не розуміє його пташиного свисту, він з тривогою витягнув свої пазурі, намагаючись ухопитися за край сукні Калюжі.

Хань Юань одразу ж вдарив його по долоні.

— Говори, але не чіпай.

Пташиний демон підвівся з землі, махнув рукою кудись убік і особисто зробив кілька невпевнених кроків у вказаному напрямку. Однак усвідомивши, що цього разу ніхто не збирався його бити, він наважився, випростався і бадьоро пішов уперед.

Ця худоба мала вражаючу логіку. Він зовсім не збирався тікати. Пройшовши кілька кроків, він зупинився, щоби дочекатися решти. 

Всі троє були спантеличені. Пташиний демон справді привів їх у те місце, де до свого від'їзду жив Тан Джень. Він показав рукою на будинок і вимовив щось пташиною мовою. Згадавши, що ніхто його не розуміє, він пошкреб стіну лапою. 

Калюжа мовчала.

Їй більше не хотілося спускатися в Долину демонів, щоб очолити їхній клан. Дівчині всерйоз починало здаватися, що її родичі дещо недалекі.

Чен Цянь на мить замислився і спитав: 

— Людина, яка тут жила, вже поїхала. Ти знав його?

Демон кивнув головою.

Тоді Чен Цянь знову запитав: 

— Він так швидко зник, бо побачив тебе?

Демон знову кивнув головою.

— Нісенітниця собача, — Чен Цянь схопив демона за тонку шию, притиснув того до низької кам'яної стіни і холодно промовив.  — Як тобі вдалося його злякати? Якби ти справді знав щось, чого б тобі не слід знати, він би вбив тебе на місці не давши злетіти.

Зрада Тан Дженя гострим ножем встромилася йому в серце. Поки Чен Цянь промовляв ці слова, у його голосі явно було бажання вбивати. 

Хань Юань та Калюжа були приголомшені.

— Стривай, не вбивай його. Хіба не тут мешкав старший Тан? — із сумнівом поцікавилася Калюжа. 

Чен Цянь ледь не задушив пташиного демона. Нещасний перебував на межі життя та смерті, але відчайдушно боровся за свою долю. Втомившись чинити опір, він з жалем стягнув з шиї дерев'яну платівку. Його язик розпух, і з перетисненого горла вирвалися лише невиразні звуки. Він густо почервонів і вклав платівку в долоню Чен Цяня.

На дереві було написано заклинання, але жагу вбивства Чен Цяня це не заспокоїло. Юнак простяг руку, щоб забрати платівку, і відкинув демона убік.

На лицьовій стороні платівки було вирізано червоного журавля. Схоже, різьбяр був дуже вправним майстром, його робота виглядала дуже вишукано. Птах був витонченим та граціозним. З першого погляду було зрозуміло, що на платівці зображено не Калюжу. То був дорослий червоний журавель.

На звороті було вирізано чудовий амулет. Це заклинання не боялося часу, тонкі лінії виблискували вночі. 

— Що це? — Запитав Хань Юань.

— «Нитки маріонетки», — обізвався Чен Цянь, уважно розглядаючи дерев'яну платівку. — Цей амулет ще жодного разу не використали.

— «Нитки маріонетки»? Але який у ньому толк? 

Це заклинання було створено задля захисту свого господаря. У критичний момент воно могло взяти на себе смертельний удар, але у звичайний час від нього мало користі. Хіба міг Тан Джень злякатися чогось такого?

Цей рідкісний птах зі строкатим пір'ям одного разу вже уникнув смерті. Але невже не можна було вбити його тепер?

Чен Цянь не на жарт спантеличився, але, раптово, у глибині його душі виник здогад. Юнак обережно запитав: 

— Цей амулет вирізав той, хто мешкав тут?

Найчастіше, такі амулети використовувалися лише раз. Але були й винятки. До того часу, поки «Нитки маріонетки» не виконають своє завдання, той, хто їх вирізав, нізащо не зможе завдати шкоди людині, яка їх носила.

Пташиний демон відчайдушно закивав.

Але звідки у цієї істоти, що глибоко вночі виповзла з печери в надрах гори, амулет Тан Дженя?

Що в нього за дивне хобі?

Хань Юань тицьнув демона носком чобота: 

— Це твоє?

Але недомовний демон випнув груди і звучно промовив: 

— Королеви!

Варто було тільки відкрити рота, як вираз обличчя Хань Юаня змінилося. Юнак повернувся до Калюжі. 

— Я гадки не маю, що тут відбувається, але боюся, твій тато сильно продешевив.

Калюжа розгублено переводила погляд з братів на демона.

Демон все ще намагався підібратися ближче до Калюжі, але його зупинив Шванжень. Тоді він знову почав відчайдушно жестикулювати і раптово вийняв із-за пазухи скриньку, в якій лежало щось, загорнуте в кілька шарів парчі. Розгорнувши тканину, Чен Цянь побачив усередині червоне перо довжиною о пів чі .

Приблизно 15 сантиметрів.

Демон дбайливо взяв перо обома руками і обережно простяг його Калюжі. У його каламутних очах прозирала невимовна надія.

Калюжа на мить завмерла, а потім мимоволі потяглася до подарунка. Ніхто не знає, що саме пішло не так, але кінчик пера раптово встромився їй у палець. Крапля її крові стекла вниз і миттю злилася з червоніючим опахалом. 

Повітря наповнилося протяжними пташиними трелями, а потім, наче з нізвідки, з'явилася хмара туману. Туман опустився вниз, розстилаючись по землі, і в його глибині з'явилася ілюзія.

Погляди всіх трьох виявилися прикутими до королеви монстрів. Її довгий парчовий халат струмував до землі. Жінка виглядала витонченою, і навколо неї не відчувалося жодного сліду темної енергії. Але чоловік, що стояв поряд з нею, навряд чи можна було б назвати величним. Схоже, він був повністю засліплений її славою. 

За їхніми вбраннями можна було припустити, що ці двоє були чоловіком і дружиною, але вони обидва, схоже, «поважали один одного, подібно до льоду».

相敬如冰 (xiāng jìng rú bīn) — «Поважати один одного, подібно до льоду». Вираз означає, що подружжя перебуває у стані «холодної війни».

Пташиний демон відразу вказав на них рукою і промовив: 

— Король, королева...

Хань Юань здивовано дивився на королеву монстрів, а потім перевів погляд на Калюжу. Він ніяк не міг повірити, що його молодша сестра, одягнена, як сільська курка, справді була дочкою королеви.

За королем та королевою стояла ще одна людина. Здавалося, вона була лише гостем на цій церемонії. 

Побачивши його, Чен Цянь здивувався і тихо спитав: 

— Це старший наставник?

Пташиний демон перевів погляд на Тон Жу і з повагою вклонився йому.

Несподівано в ілюзії з'явився якийсь старий. Важко було сказати, скільки йому років, але зморшками на його обличчі можна було легко давити мух. Старий узяв у руки фарби і намалював ними строкатий кордон. У своїх худих долонях він тримав кілька уламків старого черепашого панцира. Раптом старий опустився навколішки і надовго заплющив очі. Схоже, він уже наслухався голосів небес. Він виглядав засмученим. Протяжно зітхнувши, промовив: 

— Слухайте найвищий указ. У майбутньому у світі людей вибухне справжня катастрофа. Небесне Чудовисько з'явиться у світ. Воно народиться в крові, захопить владу короля і занурить усе в хаос.

Обличчя короля монстрів стало таким страшним, що, тільки-но побачивши його, можна було померти від страху.

— Звідки з'явиться це Небесна Чудовисько? — спитав він.

Старий відкрив свій воронячий рот і сказав: 

— З утроби королеви.

З цими словами нещасний забився у страшних конвульсіях. Він звалився на землю і незабаром сконав. Після його смерті тіло старого звернулося до трупу величезної ворони.

Він помер, тим самим позбавивши себе проблем, але сказана ним нісенітниця незабаром обернулася справжньою трагедією.

Ілюзія змінилася. Тепер серед туману стояв король монстрів з мечем у руках, а поряд з ним лежало мертве немовля.

На вигляд цій дитині було близько п'яти чи шести місяців, і між нею і королем була легко помітна деяка подібність. 

Не було потреби пояснювати цю сцену. Будь-хто міг би зрозуміти, що тут сталося. Стара ворона розкуйовдив, що у світ з'явиться Небесне Чудовисько, і породить його черево королеви. Але він не сказав, коли саме це станеться. Чи станеться це зараз, чи в далекому майбутньому. Але тепер король монстрів убив свою власну дитину. Почувши, що Небесне Чудовисько забере його силу, він вважав за краще повірити в це, ніж вдавати, ніби нічого не сталося .

 宁可信其有，不可信其无 — (níngkě xìn qí yǒu, bù kě xìn qí wú) — краще вже вірити в те, що це існує, ніж вважати, що цього немає (обр. береженого Бог береже).

Раптом у спальню увірвалася королева. Побачивши цю криваву картину, вона одразу розірвала союз із королем. Але, на жаль, вона не змогла перемогти чоловіка в бою і змушена була пораненою тікати з долини. Коли вона йшла, за нею ув'язалася лише маленька, розміром з долоню, сіра пташка.

Демон вказав на пташку за королевою і сором'язливо представився:

— Це я. 

Але ніхто не звернув на нього жодної уваги. Нікому не було справи до потворного домашнього птаха. 

Потім ілюзія знову змінилася. Королева монстрів, знявши свою громіздку сукню, перевдяглася звичайною жінкою, і тепер поспіхом вела людей на гору Фуяо.

Поруч із нею йшли простодушна молода дівчина і тяжко поранена людина.

Вони обоє здавалися дуже знайомими. Дівчиною була Тан Ваньцьов, а пораненою людиною – Тан Джень.

З грудей Тан Дженя стирчав величезне ікло. Половина його тіла обгоріла до чорноти, але крізь усе це місиво ще можна було розглянути його витончений витончений профіль.

— Це що, фрагменти з минулого? — здивовано спитав Хань Юань.

— Тан Джень розповідав, що в молодості, коли вони з сестрою подорожували, він опинився у великій небезпеці. Його врятував наш старший наставник. Мабуть, це трапилося саме тоді, — понизивши голос, відповів Чен Цянь.

Біля воріт гори Фуяо стояв юнак і порався зі своїми штанинами. Щойно Чен Цянь помітив його, як у нього відразу перехопило подих. Він був приголомшений.

— Вчитель.

Хань Мучвень був схожий на образ із портрета, але в його характері вже вгадувалися риси хитрої ласки. Хлопець ліниво закинув мотику собі на плече. Здалеку помітивши королеву монстрів, він і не подумав звернутися до неї по титулу, просто покликавши жінку на ім'я.

— Хон'юй, яким вітром тебе сюди занесло?

З цими словами Хань Мучвень подивився на Тан Дженя та Тан Ваньцьов. Коли Тан Ваньцьов зустрілася з ним поглядом, вона трохи розгубилася. Дівчина зніяковіло опустила очі і не наважилася вимовити жодного слова.

— Через мене таову  поранив його. Де твій учитель? Ходімо, я попрошу його про допомогу, — сказала королева монстрів.

 梼杌 (táowù) - міф. Таову, людина-звір, чудовисько.

— Жорстокий звір таову? — Хань Мучвень трохи змінився в обличчі. Він поквапливо підкинув мотику в повітря і відразу встав на неї, спокійно злетівши в небо. — Йдіть за мною.

Чен Цянь жадібно ловив кожен рух Хань Мучвеня. Поки юнак летів, його забруднені в бруді штани зовсім не сприяли тому, щоб надати його вигляду хоча б крапельки аури безсмертного. 

Але побаченого Чен Цяню все одно було недостатньо.

Він дивився на Хань Мучвеня доти, поки вся ця компанія не зникла з поля зору.

Пташиний демон знову почав активно жестикулювати. Він вказав на подвір'я, де жив Тан Джень, потім благоговійно підняв руки і поплескав себе по грудях.

— Твоя королева була поранена королем монстрів. Залишивши Долину демонів, вона зустріла на своєму шляху лютого звіра таову. Я зрозумів. Клан демонів поважає лише силу. Сильні пожирають слабких. Це звичайна справа. Побачивши, що вона слабка, звір вирішив скористатися пожежею і зайнятися пограбуванням чи не так? – здогадався Хань Юань.

趁火打劫 (chènhuǒdǎjié) — користуючись пожежею, зайнятися грабунком (обр. у знач.: отримувати вигоду з чужих труднощів).

Чен Цянь відразу прийшов до тями.

— Отже, ту травму Тан Джень отримав зовсім не тому, що «був неосвіченим», рятуючи людей, а тому, що намагався врятувати королеву монстрів? 

Демон знову кивнув головою. Він підняв два пташині пазурі, невміло перетворені на людські руки, і, злегка відстовбурчивши деформовані великі пальці, з'єднав їх разом.

— Я зрозумів, — ліниво сказав Хань Юань. — Коли ці двоє видужали, вони відразу сплуталися один з одним... 

Чен Цянь виразно глянув на брата. У його погляді так і читалося: "Заткнися".

Озирнувшись на юнака, Хань Юань відразу опустив очі і проковтнув усі свої неповажні слова.

У ті роки Тан Джень ще не потрапив під вплив лампи, що поглинає душі, і сили не залишили його. Його погляд був спокійним, як джерельна вода. І нехай рівень його вдосконалення був невисоким, але він був розумним і скромним юнаком. Навіть люди мимоволі тяглися до нього, що вже говорити про демона, який за все своє життя не бачив жодної порядної людини. 

Гора Фуяо була малонаселеним місцем. Глава клану постійно з'являвся, як дух і зникав, як привид. Ніхто не бачив його ось уже десять із половиною днів. Хань Мучвень залишив свою роботу і цілими днями байдикував, займаючись квітами. Якби Тан Ваньцьов не взяла на себе ініціативу розшукати Тон Жу, він так і не з'явився б. Тільки-но його названий учень, Дзян Пен, час від часу приносив деякі ліки... Не було нікого, хто міг би їм завадити... Гора Фуяо була чудовим місцем для таємних романів. 

神出鬼没 (shénchūguǐmò) — з'являтися як дух і зникати як привид (обр. у знач.: миттєво, невловимо).

Все сталося природно.

Королева монстрів зненавиділа короля за вбивство свого сина. Це цілком можна було б назвати розривом. І в тому, що королева знайшла собі іншого коханого, не було її провини. Але, за фатальним збігом обставин, у них незабаром народилася дитина. Саме ця дитина і повинна була розтрощити короля монстрів. Саме про нього йшлося у пророцтві старої ворони. 

Небесне Чудовисько з'явилося на світ у зловісні часи. Як тільки королева монстрів завагітніла, вона зіткнулася з Небесною Карою. Десятки блискавок скрізь переслідували її. Те, що сталося, насторожило навіть Тон Жу.

Тон Жу байдуже спостерігав за нею, але, зрештою, так і не наважився її захистити. На щастя, у Небесного Чудовиська не було ні заслуг, ні діянь. Небесна Кара не повинна була прирікати на смерть мати та дитину.

Після цього Тан Джень вирішив залишити гору Фуяо. Заради коханої жінки та дитини він вирушив на пошуки легендарної гори Дасюешань та листя золотого лотоса.

Далеко на півночі безкраї степи плавно перетікали в крижані рівнини, сніг на яких, здавалося, ніколи не танув. Крижані рівнини ще називалися «крайньою північчю», там був зал Чорної черепахи. А далі височіли безлюдні гори. Біля їхнього підніжжя пролягла бездонна прірва, і в глибині цієї прірви лежало безмежне море Беймін, а за ним — гора Дасюешань.

От тільки у гори Дасюешань не було певних координат. Вона ніколи не стояла на місці, тому люди прозвали її «таємним царством Дасюешань». Легенди, що ходили про неї, були одна краще за іншу. 

Таємне царство Дасюешань, вежа Відсутності жалю з володінь внутрішнього демона і Безтурботна долина, земля мертвих. Всі вони були відомі як три найнедоступніші місця у світі.

Казали, що в серці гори Дасюешань росте золотий лотос. У цього лотоса є тільки квіти, але немає листя. І тільки коли всі квіти в'януть, а сніг на вершині гори розтане і випаде знову, з кореня лотоса зможе вирости лист завдовжки з великого пальця.

Цей лист може допомогти людині досягти початку Великого Дао і зняти з нього всі гріхи мирського життя. 

Тан Джень був одержимий ідеєю знайти лист золотого лотоса, щоб допомогти своєму синові або дочці пережити Небесну Кару. 

Тон Жу особисто провів Тан Дженя до підніжжя гори Фуяо і сказав: 

— Лист золотого лотоса лише легенда. Напередодні ввечері я прошерстив усю бібліотеку, але так і не знайшов жодних записів про нього. Ніхто не знає, чи існує він насправді... До того ж він прихований у вкрай небезпечному місці, у таємному царстві Дасюешань. Я не можу гарантувати, що ти повернешся в цілості та безпеці. Може, ще подумаєш? 

Та Тан Джень низько вклонився йому і сказав: 

— Старший, я вірю, що все залежить від самої людини. 

На молодому обличчі Тан Дженя ще не було слідів втоми та занепокоєння. Він був дуже впевнений у собі і, розпрощавшись із Тон Жу, покинув гору Фуяо. 

На цьому ілюзія закінчилася, і пташиний демон пробурмотів: 

— Він… Він ніколи більше не повертався.

— Моя молодша сестра провела в яйці понад сотню років. Я пам'ятаю, що коли ми вперше зустрілися з Тан Дженем, він розповів нам про те, що весь цей час був примарою. Що сто років тому його засмоктало в поглинаючу душі лампу. Мабуть, це сталося саме тоді, — сказав Хань Юань.

Тан Джень так і не повернувся, і Тан Ваньцьов, зрештою, пішла одна.

Королева монстрів не раз намагалася вбити свою дитину, але зрештою зазнала невдачі. Втікши від Небесної Кари, вона покинула гору Фуяо, повернулася в Долину демонів і сама вирушила на Небесну платформу. А що було потім, усім добре відомо. 

Якби вона взяла з собою залишений Тан Дженем амулет, то, можливо, вона б і не загинула.

Але, на жаль, королева не змогла піти на це.

Через століття все змінилося. Кілька дітей з клану Фуяо, які не знали ні висоти неба, ні товщини землі, увірвалися в Долину демонів разом із душею Тон Жу, душею самого Пана Бейміна, і забрали Небесне Чудовисько з собою, не давши йому заплямувати себе кров'ю.

不知天高地厚 (bùzhī tiāngāo dìhòu) — не знати висоту неба і товщину землі (обр.: бути неосвіченим і зарозумілим).

Чен Цянь тихо зітхнув. 

«Якщо в живих більше нікого не залишилося, навіщо він так довго зберігав цю річ?» - подумав юнак.

Пізніше Тон Жу повстав проти цілого світу, піднявся на вежі Відсутності жалю і воював з небесами за свою долю. Хто знає, може, на нього вплинули слова Тан Дженя про те, що все залежить від самої людини? 

Однак, озираючись назад, бувши на шляху до Південних околиць Тан Джень, який шукав Полум'я крижаного серця, раптово зупинився. Невже в той момент його увагу привернув червоний журавель, чиї кістки Небесного Чудовиська почали своє перетворення?

Перед битвою в Масиві десяти сторін демони пустилися в шалений танець. І людина, яка постійно жартувала, підняла руку на великого наставника. Можливо, все це сталося лише тому, що великий наставник хотів убити Калюжу? 

群魔乱舞 (qúnmóluànwǔ) — демони пустилися в шалений танець (обр. в знач. розперезатися).

Але, якщо втікши від поглинаючої душі лампи, він про все дізнався, чому так довго не з'являвся?

Він зупинявся в садибі Фуяо і навіть провів ніч на горі Фуяо. Калюжа без побоювання довіряла йому. Чому він їй нічого не пояснив і навіть не змінився в обличчі, вислуховуючи її скарги?

Чому, коли пташиний демон упізнав його, він так поспішно пішов?

Якби цей демон не тягав із собою амулет, вирізаний ним самим багато років тому, чи вбив би він його, як і сказав Чен Цянь?

Калюжа раптом мовчки відвернулася. Вперше в житті вона відчула, що, можливо, вона ніколи не мала з'являтися на світ.

Чен Цянь вдарив демона, що намагався піднятися, і підморгнув Хань Юаню: 

— Іди до неї.

Хань Юань насупився.

— Що ти збираєшся робити?

— Вирушити за лампою, що поглинає душу, — як тільки Чен Цянь підняв руку, в його долоню тут же опустився старий ліхтар, що висів біля дверей гостьового будиночка. — Навряд чи така людина, як Тан Джень, зупинилася б на середині шляху. Напевно, він зіткнувся з лампою біля гори Дасюешань або навіть у найтаємнішому царстві Дасюешань... До речі, минулого разу ти сказав мені, що Дзян Пен вступив на Темний шлях через Управління небесних ворожінь? 

— Мені так розповідали «кошмарні мандрівники», — озвався Хань Юань.

— Це не обов'язково має бути правдою, — сказав Чен Цянь. — Того дня третій принц перерахував імена всіх великих цього світу. На його думку, навіть голова Управління небесних ворожінь був «недостатньо добрим». Я завжди відчував, що Управління не могло цього зробити, адже навіть з тодішнім рівнем самовдосконалення Дзян Пену цілком вдавалося ховатися від них.

Хань Юань скинув брову.

— У тебе є сумніви щодо Тан Дженя? 

Чен Цянь трохи зніяковів, але не сказав жодного слова. Він не був упевнений, чи повернення поглинаючої душі лампи мало якесь відношення до Тан Дженя. Тому щоразу, коли з'являлася можливість довести, що Тан Джень невинний, він не міг не спробувати.

Зрештою, Тан Джень був його другом. 

— О, я все зрозумів, праведнику, — саркастично засміявся Хань Юань. — Ти збираєшся піти туди один, нікому нічого не сказавши, правда? 

— Ну…

Хань Юань знову скинув брову.

— І старшому братові не скажеш?

— Він надто балакучий, — відповів Чен Цянь.

— О, невже? — Хань Юань навмисно понизив голос. — Як ти смієш іти, не попрощавшись?

Обличчя Чен Цяня застигло, але він не зміг видавити з себе жодного слова.

Хань Юань одразу піддражнив його: 

— Маленький старший брате, ти надто добрий.

Чен Цянь довго мовчав, а після неохоче промовив:

— Я не смію...

Хань Юань не очікував такої відповіді. Трохи помовчавши, він раптом засміявся.

— Піду подивлюся, як там Калюжа. А ти йди до кімнати старшого брата, встань навколішки і вимий йому ноги.

Схвильований, Чен Цянь повернувся в Цін'ань і виявив, що бамбуковий гай помітно порідшав.

Замість вимагати пояснень, Чен Цянь відчув себе неймовірно щасливим. Він сподівався, що старший брат буде куди поступливішим після того, як зігнав свій гнів на деревах.

Але саме в той момент, коли Чен Цянь роздумував над тим, як йому все пояснити, Янь Дженмін помітив його погляд і запитав: 

— Що ти збирався зробити?

Чен Цянь якийсь час вагався, а потім коротко кинув: 

— Я збираюся вирушити до Дасюешань.

Янь Дженмін ніяк не міг зрозуміти, плакати йому чи сміятися. Почувши слова молодшого брата, він якийсь час просто мовчав. 

Серце Чен Цяня готове було вистрибнути з грудей. Він подумав: Все закінчено. Навіть облисілий бамбуковий гай мене не врятує».