Те, що відбувалося всередині Масиву десяти сторін, було приховано від очей сторонніх. Темні заклиначі, що чекали біля підніжжя гори Тайїнь, затамувавши подих дивилися на два ряди свічок, що горіли.
Просто на їхніх очах у кожному з рядів згасло по свічці: одна тут, друга там. Це було справді лякаюче, під поглядами всіх присутніх ситуацію раптово звернулася кривавим дощем і вітром, що пахнув кров'ю.
血雨腥风 (xuèyǔ xīngfēng) — кривавий дощ і вітер, що пахне кров'ю (обр. різанина, кривава бійня, кровопролиття).
Варто було тільки полум'я ворухнутися, і безліч людей уже готові були прийняти траву та дерева за цілу армію.
草木皆兵 (cǎo mù jiē bīng) - трава і дерева здаються [ворожими] солдатами (обр. в знач.: впасти в паніку, жити в постійному страху, всього боятися).
Калюжа потерла очі, продовжуючи пильно дивитися вперед, і тихо прошепотіла:
— Я більше ніколи не захочу запалювати свічки.
Чен Цянь і Хань Юань, що стояли всередині масиву, разом втратили дар мови.
Чен Цянь якийсь час стояв у безмовності, поки гнів, що вирував у його серці, не вщух. Він подумав: "А що б я зробив на його місці?"
Добре подумавши над цим, він дійшов висновку, що, з тим нестерпним характером, що був у нього в дитинстві, він, зрештою, став би ще гіршим, зазнав би неймовірних метаморфоз. Йому просто пощастило, що всі ці прикрощі не висіли над його головою.
Зрештою, скільки людей у світі має стільки старших братів?
В юності йому здавалося, що їхній старший брат був надто легковажним. Він ніколи не думав про тренування. Але коли Чен Цянь виріс, він зрозумів, що Янь Дженмін краще за інших зносив будь-які травми.
Для таких важливих людей, як він, не було б важко відрубати собі руку, але рідко коли можна було зустріти того, кому вистачило б витримки зберегти невимушений вигляд перед глибокої ненависті.
У всякому разі, він знав, що не зміг би цього зробити.
Розмірковуючи про це, Чен Цянь раптом відчув, що він не мав права дорікати Хань Юаню.
— Вставай, годі плакати. Плачеш, лаєшся, а тепер образився на те, що тебе назвали «погань»? — Чен Цянь штовхнув Хань Юаня носком чобота і продовжив, — з Масивом десяти сторін щось не так, але я нічого в цьому не тямлю. Зроби вже хоч щось хороше.
— Серед дев'яти мудреців є люди Ву Чантяня? — похмуро запитав Хань Юань.
— Більш ніж, — Чен Цянь коротко розповів про лист Джеши та їх підозри.
Хань Юань відразу змінився в особі. Він знову підвівся на ноги і посміхнувся:
— Ха-ха, я знав, що колись ці великі діячі, що гойдаються з боку в бік від будь-якого подиху, отримають по заслугах!
Після цих слів вираз його обличчя знову змінився. Він знову перетворився на звичайного Хань Юаня. Юнак з тривогою промовив:
— Якщо ти маєш рацію і за межами Масиву десяти сторін є ще одна, за ним напевно хтось спостерігає. Якщо ми діятимемо необачно, ми можемо злякати цю змію.
Його зовнішність залишалася незмінною, але вони відрізнялися як небо, і земля. З першого погляду важко було зрозуміти, чи це була та сама людина.
Чен Цянь на мить замовк, а потім продовжив:
— Ми самі, може, перестанеш нашіптувати мені у вухо?
Вираз обличчя Хань Юаня постійно змінювалося, ніби в ньому боролися дві різні особи. Зрештою, чи то через те, що Хань Юань програв Чен Цяню, чи то через його пораду, але внутрішній демон переміг.
Внутрішній демон повільно промовив:
— Ну, якщо ти знаєш якийсь чудодійний спосіб приховати свою Ці від Масиву десяти сторін, то друк вважатиме тебе мертвим.
Чен Цяня не мав такого способу, але це зовсім не означало, що юнак не міг цього зробити. Тільки-но Хань Юань закінчив говорити, він побачив, як Чен Цянь опустив голову і відкрив кільце, що прикрашало його великий палець. У цей момент за межами масиву згасли ще дві свічки.
Перерахувавши свічки, що залишилися, Чен Цянь дрібно здригнувся. Миттю все його тіло ніби перетворилося на камінь. Не знай Хань Юань про те, що хлопець весь цей час був тут, він би його навіть не помітив.
— Ти... — шоковано промовив чорний заклинач.
Але Чен Цянь не звернув на нього жодної уваги. Він уважно дивився у невеличке кишенькове дзеркальце. Наступного моменту він побачив, як полум'я ще однієї з білих свічок колихнулося на вітрі і згасло.
Хань Юань простяг руку і злегка торкнувся тильного боку долоні Чен Цяня, щоб переконатися, що температура його тіла була набагато нижчою за температуру тіла звичайної людини. Шкіра юнака була ледь теплою. Раптом демона охопила справжнісіньку цікавість. Він поспішно спитав:
— Яка гарна техніка! Що ти зробив?
— Завдяки тобі тіло, дароване мені батьком і матір'ю, загинуло, — похмуро відповів Чен Цянь. — Мені тільки й залишалося, що розчинитись у камені і жити, як рак-самітник. Мені продовжувати?
Очі внутрішнього демона Хань Юаня спалахнули, але його зловісна посмішка залишилася непохитною, як гора Тайшань. Прибравши руку, він неквапливо промовив:
— Оскільки масив вирішив, що ти загинув, згодом сюди прийдуть інші. Ву Чантянь не хоче сперечатися зі мною. Він не хоче гадати, хто переможе, він бажає знищити мене тут і зараз. Якщо він скрізь пропхнув своїх людей, як він може упустити такий випадок і не шахраювати? Якщо хочеш зламати бар'єр, ти маєш отримати те, що контролює Масив десяти сторін.
— Якщо ти так добре знаєш, чому погодився на все це? — Запитав Чен Цянь.
Хань Юань знизав плечима і відповів:
— Спершу я хотів підкоритися йому, а потім ударити його в обличчя перед усім світом. Ха-ха-ха, Управління небесних ворожінь намагалося вкрасти курку, але в результаті втратило весь рис. Думаючи про це, я відчуваю неймовірне полегшення.
偷鸡不成蚀把米 (tōu jī bù chéng shí bǎ mǐ) — спробувати вкрасти курку в результаті лише прокинувши жменю рису (обр. в знач. отримати прямо протилежні результати).
Вирощений внутрішнім демоном Хань Юань не вмів робити здорові висновки. Його не хвилювала ні вигода, ні витрачені зусилля, він не замислювався про те, що робитиме, якщо принизить когось або потрапить у чиюсь пастку. У душі він завжди прагнув задоволення, і заради цієї короткочасної радості він готовий був на все.
Чен Цянь не міг цього зрозуміти. Хлопець лише зітхнув:
— Звідки ти знаєш, що наступна людина, що потрапила сюди, неодмінно буде з Управління небесних ворожінь?
Демон байдуже відповів:
— Спершу сюди прийшов якийсь нещасний, потім ти разом зі мною нас уже троє. Якщо я не прав, то або людина Ву Чантяня загинула першою, або вони надто зволікають. Але все це не має жодного значення. Якщо я помиляюся, вб'ємо наступного і чекатимемо на інших. Ніяких проблем.
— Коли я сам тебе вб'ю... — сказав Чен Цянь.
Почувши його слова, Хань Юань, здавалося, не на жарт зрадів. Він весело засміявся:
— Загинути від меча нещасної смерті? Та я справді щасливчик!
Раптом його сміх різко обірвався. Звідкись збоку почулися кроки.
У масив справді відправили іншу людину!
Чен Цянь міцно стиснув рукоятку Шванженя. Він не міг дозволити Хань Юаню вбивати людей праворуч і ліворуч. Але варто було тільки новоприбулому підійти ближче, і Чен Цянь відчув, що щось не так. Навколо незнайомця витала сильна кривава аура. Це був один із темних заклиначів.
Як це міг бути темний заклинач?
Невже масив вважав, що дві людини, які належали до однієї фракції, будуть боротися одна з одною?
Чен Цянь та Хань Юань переглянулися. Чен Цянь тут же сховав річковий ліхтар, що сяяв над ними, в рукав і відступив у тінь.
За мить темний заклинатель наблизився до них. Одягнений у біле, він більше нагадував витонченого вченого чи юнака із знатної родини.
Він був одним із дев'яти мудреців. Його одяг та манери разюче відрізнялися від інших демонічних удосконалюються. Йому навіть вдалося справити на Чен Цяня враження.
Незнайомець зупинився неподалік них. Коли він побачив Хань Юаня, він не виглядав ні схвильованим, ні наляканим. Він ніби й зовсім не здивувався. Він лише розсміявся і промовив:
— Ваше величність — демонічний дракон, ми двоє справді пов'язані долею!
Незнайомець здавався вихованим і ввічливим, але його голос був подібний до розбитого гонгу. Гучний, з явним сільським акцентом, він зовсім не годився для того, щоб вимовляти такі величні слова, як «Ваше величність - демонічний дракон». Таким голосом можна було кликати хіба що буйвола.
Хань Юань глянув на нього і сказав:
— Лво Джен'їн.
Чен Цянь мовчав.
Темний заклинач, на ім'я Лво Джен'їн, тут же ступив уперед.
— Я не зміг знайти тут нікого зі своїх людей, тому вирішив трохи відпочити. О, Ваше величносте - демонічний драконе, чому ваше обличчя таке зелене? У вас така тверда щетина?
Хань Юань трохи насупився. Він заплющив очі, але так нічого й не відповів.
Якщо цей Лво Джен'їн був одним із людей Ву Чантяня, який з'явився в масив, щоб розправитися з Хань Юанем, тоді все логічно. Коли в межах бар'єру залишаться лише два темні заклиначі, Масив десяти сторін зруйнується. Тоді Хань Юань вирішив би, що до перемоги залишилося лише руку простягнути. Але чи не дуже дивно було з'являтися зараз, натякаючи Хань Юаню на те, що масив — підробка?
Раптом Чен Цянь згадав, про що говорив йому Хань Юань. Якщо за межами Масиву десяти сторін є ще одна, то за ним також хтось спостерігає!
Чи означає це, що ті, хто знаходиться поза масивом, сповнені рішучості надати Ву Чантяню ведмежу послугу?
Зробивши всього кілька кроків, Лво Джен'їн миттю опинився поруч із ними. Здавалося, він будь-якої миті готовий був витягнути з рукава глечик вина і випити з Хань Юанем. Раптом в очі вдарило яскраве світло. Повіки Чен Цяня, що ховався в тіні, здригнулися, і він побачив, як рука Хань Юаня перетворилася на пазуристу лапу. Лусочки холодно поблискували в напівтемряві, кров, що ринула з горла Лво Джен'їн залила половину його тіла.
Одна половина «вченого в білому одязі» все ще нагадувала людину, але друга перетворилася на оголені кістки, що бовталися на закривавлених шматках плоті. Темний заклинач похитнувся на ватяних ногах і зненацька підняв руку.
І тут Чен Цянь помітив у його долоні маленький дзвіночок. Немов з нізвідки пролунав тихий дзвін, і щось у Масиві десяти сторін змінилося. Під ногами Хань Юаня розкрилося криваве болото.
За допомогою цього дзвіночка можна було керувати масивом!
Лво Джен'їн задзвонив ще раз, потім підняв руку, притримуючи половину свого обличчя.
— Ах, мої благородні кістки опинилися на загальних оглядах, — зітхнув він.
Варто було тільки вимовити ці слова, як на його оголеному черепі з'явилося ще одне перекошене обличчя.
Це було обличчя одного із творців масиву!
— Розмальована шкіра, — сказав Хань Юань.
画皮 (huàpí) — метафоричний вираз, який часто застосовується до красивих людей, які приховують за приємною зовнішністю огидну природу. Вийшла з легенд про чудовиськ і демонів, які приховували свій справжній образ одягаючи людську шкіру.
— О, насправді, пан У попросив мене щось зробити, — не було ясно, хто саме це казав, Ло Чжен'їн чи «шкіра» на його обличчі. — Як шкода, що обох нас обдурили. У глибині душі я почуваюся скривдженим. Але ж тобі марно щось пояснювати. Хочеш вір, хочеш не вір, але ти все одно вб'єш мене, так що вирушай у пекло першим!
Цієї миті болото під ногами Хань Юаня розверзлося і поглинуло його. Пирхнувши, юнак відразу перетворився на величезного дракона. Гучний протяжний рев змусив Масив десяти сторін здригнутися.
Але чим справді був цей масив?
У всьому цьому світі був свій Шлях. Вода йшла в низини, бурхливе полум'я плавило золото, страждання людського життя змінювали одне одного: народження, старість, хвороба та смерть. Ніхто з тих, хто живе на землі, якими б могутніми вони не були, не міг цього уникнути. Такий закон цього світу. Але мистецтво створення масивів порушувало ці закони у межах обмеженого простору. Усі, хто увійшов у межі масиву, опинявся у владі його творця до того часу, поки бар'єр не був зламаний.
Яким би могутнім не був демонічний дракон, болото невідступно йшло за ним.
Лво Джен'їн підняв голову і широко відкрив рота. Його обличчя знову перетворилося на наполовину оголений череп. Нижня щелепа відвисла, і нещасний зніяковіло дивився на Хань Юаня, з сумішшю смутку та захоплення в очах.
Саме в цей момент звідкись через його спину пролунав тихий звук гонгу.
金石 (jīnshí) - досл. метали та мінерали або бронза і камінь; ритуальні судини та кам'яні стели (як матеріал для написів). Також має значення гонги та барабани (сигнал до наступу).
Розколота надвоє голова Лво Джен'їн раптово повернулася назад:
— Хто...?
Але перш, ніж він встиг домовити, тіло нещасного скував лід. Лво Джен'їн не бачив навіть тіні нападника.
Невже в Масиві десяти сторін водилися примари?
В наступний момент його голова відокремилася від тіла. З його розрубаної шиї ринув чорний дим. То була його душа.
Вибравши момент, Чен Цянь тут же вихопив з руки трупа дзвіночки. Не вдаючись у подробиці, як ними користуватися, юнак вирішив взяти ініціативу на себе та швидко задзвонив
Підкоряючись його волі, Масив десяти сторін почав рухатися. Навколо здійнявся сильний вітер, мимоволі цвяхнувши душу темного заклинача до землі. Хань Юань почував себе, як риба у ставку. На щастя, він встиг вчасно ухилитися, і вітер пронісся в небезпечній близькості від нього, зіскобивши шар лусочок.
殃及池鱼 (yāng jí chí yú) — гибідь осягає і рибу в ставку. Скорочення від фрази 城门失火，殃及池鱼 (chéng mén shī huǒ, yāng jí chí yú) — коли міська брама охоплює пожежу, рибі в ставку доводиться погано; обр. постраждати нізащо.
На землі залишилася стояти лише незрозуміла тінь, оточена кривавими слідами. Тіло і душа темного заклинача були знищені.
Хань Юань знову повернув собі людську подобу.
— А маленький старший братик у нас найблагородніша людина. Виявляється, ти чудово вмієш вбивати тишком-нишком. — сказав він, проводячи язиком по ранах на руці.
Але Чен Цянь проігнорував його слова. Стиснувши в пальцях дзвіночок, юнак змахнув рукою і байдуже запитав:
— Я маю намір розшукати старшого брата, що мені треба з цим зробити?
— Якщо пошлеш свою свідомість у цей дзвіночок, зможеш побачити весь масив цілком, — озвався Хань Юань. — Ніхто не посміє й пальцем тебе торкнутися. Поки в тебе в руках ця річ, ти тут хазяїн. Ти можеш робити все, що забажаєш.
Внутрішній демон байдуже спостерігав за тим, як Чен Цянь невміло порається з артефактом, але вважав за краще не втручатися.
— Не турбуйся про це, маленький старший братику. Чи не хочеш дізнатися, що за внутрішній демон заволодів старший брат тоді, у вежі Червоного птаха? — промовив Хань Юань.
Але Чен Цянь навіть не змінився.
— Я вже знаю, — відповів юнак.
Брови Хань Юаня поповзли вгору, і тінь злості в його очах здивувалася. Він мовчки глянув на Чен Цяня і раптом, не втримавшись, промовив:
— Тоді, може, ти знаєш свою долю?
Чен Цянь не відповів йому. Хлопець здавався абсолютно байдужим.
— Ти і Тон Жу, — почав Хань Юань, — ви обидва йдете однією дорогою, обидва холодні та байдужі. Таким людям як ви приготоване вознесіння. Саме ви найбільше підходить для того, щоб йти шляхом самовдосконалення. У вас чудова витримка і, на відміну від інших, ви найменше піддаєтеся почуттям. Вам не важко позбутися зайвих думок. Якщо ти підкоришся своїй долі, ти зможеш досягти небувалих висот.
Але Чен Цянь, здавалося, не погодився з ним. Він сказав:
— Що такого особливого у Тон Жу? Те, що він перетворився на купу кісток у Безтурботній долині?
— Почуттям нелегко було збити його з правдивої дороги, але зовсім не тому, що він відкинув любов і ненависть, радість і гнів. Він був тим, хто завжди ставив чужі інтереси понад свої, то чому ж він раптом зламався? — усміхнувся Хань Юань. — Для цього вашого так званого Дао все це дрібниці. Клан, вчителі, учні, навіть людські почуття. Все дрібниці. Суща нісенітниця. Але той, хто бажає йти цим шляхом виявляється пов'язаний ними по руках і ногах. Він стає одержимим. Якби він зміг зруйнувати таємне царство трьох існування він, можливо, вже давно піднісся б у вищі сфери.
Дзвіночок, який контролював Масив десяти сторін, виявився набагато складнішим, ніж думав Чен Цянь. Він ніяк не міг зрозуміти, як ним користуватися, а тим часом, поруч безмовно говорив Хань Юань. У юнака навіть засвербіли руки від бажання знову побитися з цим негідником.
Не відриваючись від свого заняття, Чен Цянь сказав:
— Я б із задоволенням.
Хань Юань раптово посміхнувся і сказав:
— Тоді ти тільки прикидаєшся заклиначем. Що це за такі методи? Здається мені, ти тільки зрадів би падінню.
— У будь-якому разі останнє слово завжди залишається за мною, а не за внутрішнім демоном, хіба ні? — обізвався Чен Цянь.
— У такому разі не хвилюйся сильно, якщо не зможеш його утримати, — сказав Хань Юань. — Коли ти втратиш свій початковий дух, ми подивимося, які думки залишаться в твоїй голові.
Але Чен Цянь нічого йому не відповів.
Ці темні заклиначі з кожним днем ставали дедалі гіршими.
Розмовляючи, Хань Юань ніколи не вмів тримати язика за зубами. Однак тепер він перейшов усі межі:
— Коли чоловік і жінка-заклиначі вирішують удосконалюватися разом і утворюють пару, вони роблять це в гармонії з інь та ян, а не у сліпій потуранні своїм бажанням. А що щодо тебе та старшого брата?
Він примружився і додав:
— О, ти вже дозволив цим думкам прорости, правда? Хочеш скуштувати старшого брата на смак?
Варто було тільки цьому демону відкрити рота, як він відразу отримав, що хотів. Його знову побили, але він навіть не спробував чинити опір. Схоже, це йому навіть подобалося. Здавалося, що причина, через яку цей безсоромник постійно говорив грубості полягала в тому, що він просто хотів бути побитий.
Чен Цянь не стримався, він був збентежений і злий. І справа навіть не в тому, що у Хань Юаня мав брудний язик, а в тому, що він, лише кількома словами, змусив його згадати про те, що трапилося у володіннях внутрішнього демона. Юнак з силою змусив себе придушити Ці, що рветься назовні. Його ув'язнене в дзвіночок свідомість здригнулася. Підхопивши побитого і опухлого Хань Юаня, Чен Цянь знову скористався дзвіночком і безцеремонно розірвав бар'єр, що їх оточував. Миттєво вони обоє опинилися перед Янь Дженміном.
Піднявшись на ноги, Чен Цянь побачив, як Янь Дженмін, не змінюючись в обличчі, прибив до землі одного з темних заклиначів. Аура його меча ринула у внутрішній палац, туди, де було укладено його початковий дух. Бризки крові забруднили комір і щоки юнака. Відчувши, що щось змінилося, Янь Дженмін різко обернувся.
Чен Цянь був приголомшений. Його серце забилося швидше.
Побачивши молодшого брата, Янь Дженмін поспішно кліпнув, і холодне сяйво клинка в його очах померкло.
З подивом подивившись на прикрашеного Хань Юаня, він запитав:
— Що трапилося?
У роті у Чен Цяня пересохло, язик прилип до неба. Відкинувши Хань Юаня, що прикинувся мертвим убік, він спробував було коротко переказати, що сталося.
Мовчки вислухавши його, Янь Дженмін зняв з пальця обручку і відкрив приховане всередині дзеркальце. З моменту, як він увійшов до Масиву десяти сторін, не минуло й години, але два ряди свічок уже майже згасли.
Чен Цянь крадькома глянув на нього. З одного боку, в його серці вирувало нетерпіння, але з іншого, це відчуття здавалося хлопцеві неповажним. Він був збентежений. Він не мав уявлення, як позбутися «підступних помислів». Він тільки й міг, що сильніше роздратуватися на Хань Юаня.
Але раптом Янь Дженмін вдав, що щось знайшов і раптово повернувся до братів спиною.
Чен Цянь відразу прийшов до тями. Подумавши про те, що могло статися, юнак поцікавився:
— Що таке?
Діставши з рукава білу хустку, Янь Дженмін дивився в дзеркало і почав стирати з обличчя кров.
Чен Цянь остовпів.
За межами Масиву десяти сторін пролетів день. Зрештою, біля основи залишилися горіти лише дві свічки — біла та чорна.
У той момент, коли згасла передостання свічка, Калюжа раптово вхопила Лі Юня за руку, та так сильно, що її гострі нігті вп'ялися в шкіру.
У душі Лі Юнь відчайдушно тремтів, але він не наважувався показувати свою слабкість перед молодшою сестрою. Напустивши він самий, що не є, впевнений вигляд, він сказав:
— Нічого страшного, Калюже, ти тільки подумай, на відміну від усіх інших, адже вони увійшли туди разом. Потрібен час, перш ніж той, хто вдосконалюється, який першим опинився всередині, зустрінеться з темним заклиначем. Я думаю, що Сяо-Цянь та старший брат незабаром знайдуть Хань Юаня. Можливо, вони вже мають щось, що здатне контролювати масив.
Його голос затих, і натовп навколо раптово пожвавішав. Усі заклиначі відразу повернулися в одному напрямку.
З неба спустився ще один візок, оточений людьми в одязі Управління небесних ворожінь. Голови літаючих коней були прикрашені золотом, сам візок був обтягнутий розшитою парчою, із зображеннями дев'яти драконів. Здавалося, вони будь-якої миті могли б прорвати тканину і вирватися на волю. Ця річ була не просто прикрасою. Навіть з такої відстані Лі Юнь міг відчути навколо неї ту саму ауру, що була у прапора справжнього дракона.
Помітивши, яким важливим був новоприбулий, Калюжа спитала:
— Хто це? Він здається дуже багатим.
Лі Юнь підняв руку, змусивши дівчину пригнутися до землі і, понизивши голос, прошепотів:
— Сховайся у «гірчичному зернятку».
Через деякий час він знову заговорив:
— Мабуть, цей хтось тісно пов'язаний із Управлінням небесних ворожінь, але дев'ять драконів... Невже він із імператорської родини?
Поки він говорив, візок рушив до сходів і миттю опинився на очах у всіх.
Люди почали шепотіти. Йов Лян насупився, ступив уперед і раптово звернувся до того, хто їхав на чолі:
— Великий наставник, старший брат Ву і я прибули сюди, на гору Тайїнь, щоб згуртувати людей для боротьби з демонічним драконом Хань Юанем. Наставнику, ви...
玄黄师叔 (xuánhuáng shīshū) - міф. Сюаньхуан (головне божество, що мешкає в центральній частині неба). Шишу — дядечко-наставник (ввіч. про молодшого брата вчителя або його молодшого товариша по навчанню).
Йов Лян зробив паузу, подивившись на прикрашений драконами візок, і продовжив:
— Третій принц прибув сюди, щоб передати настанови глави?
Заклинач середніх років, який сидів на коні, названий «великим наставником», поблажливо подивився на Йов Ляна.
— Твій старший брат казав мені, що заклиначі меча всією душею прагнуть спокою, все своє життя присвячуючи самовдосконаленню. В Управлінні так багато всього, не дивно, що ти боїшся згаяти своє майбутнє. І я думаю, він має рацію. Йов Ляне, сьогодні, ти знімеш з себе печатку. Я знаю, що на світі є безліч найсильніших заклиначів меча, що проводять свої дні подорожуючи світом. Можливо, колись я міг би познайомити тебе з ними. Напевно, така доля майстра та учня.
Скласти з себе службові обов'язки; здати справи.
Йов Лян одразу змінився в особі.
— Іди з дороги, — промовив наставник. — Ваша кривава клятва зовсім не те, за що її видають, це договір із демонами! Ви не боїтеся, що поширивши її всюди, тільки розсмішите людей? Заарештувати їх усіх!
Поки він говорив, небо заполонили чорні плями, і ціла зграя величезних орлів миттю злетіла до гори Тайїнь.
— А! Демони! — вигукнула Калюжа. — Ні... це ж не темні заклиначі.
— Що? — випалив Лі Юнь.
Калюжа спохмурніла:
— Це звичайні птахи. Вони не належать до раси демонів. Боюся, вони стали такими через людей. Люди нагодували їх чарівними пігулками. Їх видресували, як слухняних тварин.
Величезні орли, як божественне військо, ширяли над заклинателями. Найбільший з них був розміром з лоша. Він відчинив дзьоб і з його горла вирвався лютий вогонь, що по силі нагадував справжнє полум'я Калюжі.
Вогонь обрушився на землю, перетворившись на палаюче море. Декілька захоплених зненацька темних заклиначів відразу спалили. Нікому б не вдалося втекти. Торкнувшись темної енергії, полум'я охоплювало все тіло з голови до ніг, миттєво перетворюючи людину на киплячий котел.
Далі
Том 4. Розділ 91 - Море Ці почало рухатися, формуючи початковий дух
Але, зрештою, це були лише птахи, як вони могли витримати справжнє полум'я самадхи? Раптом Калюжа випросталась. — Ні, це не вони викидають вогонь, це демонічна пігулка! Шалене полум'я спалило орла вщент, але його доля зовсім не вселяла поваги. Орел підняв голову і гірко закричав. Його тіло висохло і зморщилося, але величезний скелет не хотів зменшуватися, безжально розриваючи шкіру. Оголені пташині кістки відразу перетворювалися на тверді камені. На них всюди рясніли вигравірувані заклинання, наскрізь просякнуті темною енергією. Нещасний орел все ще був живий, але вже повністю задубілий і звалився вниз. Двоє заклиначів не встигли вивернутись, і їх тут же придавило до землі тяжкістю пташиного тіла. Однак навіть після цього їх очам не судилося закритися. “死不瞑目 (ǐ bù míngmù) не заплющити очі після смерті (обр. перевертатися в могилі, не знайти спокою і після смерті).” Гігантські орли спалахували, як іскри, що сяяли лише раз у житті. Вони використовували всі свої життєві сили, вклавши їх у палаючу пігулку безсмертя, а потім без вагань вирушили на вірну загибель. Нехай вони були розумними істотами, але хіба вони не боялися за свої життя? Бувають часи, коли весь світ погоджується з тим, що насильство стає загальноприйнятою істиною. Куточки очей Калюжі здригнулися. Вид пір'я, що летять, палив їй очі. Проте, варто було їй тільки зрушити з місця, як Лі Юнь закричав: — Куди ти зібралася? Сядь! Раптом на дівчину накотила нестерпна хвиля безпорадності. Вона навіть подумала: чому б не покликати хмари та дощ і не знищити цих негідників? На мить їй навіть здалося, що якби вона була справді такою могутньою, всі тут присутні неодмінно боялися б її. Але в цьому, схоже, нічого хорошого не було. Вона стала б лиходієм, як четвертий старший брат. Або була б, як владика острова Ґу, який не залишив після себе жодного враження. Кожен хотів би позбутися її. Калюжа сотню років подорожувала світом, але це вперше, коли в її серці народилися подібні почуття. Куточки губ великого наставника трохи піднялися, і він сказав: — Добре, почнемо. Щойно він встиг домовити, як пролунав гучний шум, і все навколо змінилося. Небо над горою Тайїнь, здавалося, заволокло чорними прапорами. Густі хмари розповзлись убік. Навколо з гуркотом здіймалися величні гори, на вершинах яких стояли люди з чорними прапорами. Вони тупотіли ногами і голосно кричали, наче непереможне небесне воїнство. Якийсь час інші заклиначі навіть не наважувалися дивитися на них. Орли тут же оточили їх щільним кільцем, але вже за мить повільно розлетілися вбік. Чорні прапори над їхніми головами спустилися донизу, накриваючи всіх присутніх величезним дзеркалом. Небо було таким темним, що, здавалося, в ньому міг відобразитися цілий світ, і серед усіх цих ілюзій з мороку проступала незрозуміла людська тінь. Раптом дзеркало засвітилося, і його сяйво огорнуло Масив десяти сторін. Великий наставник байдуже сказав: — Я чув, що демонічний дракон уже перетнув бар'єр? Тепер Масив десяти сторін запечатаний, йому нема куди йти. Гей, хтось, зведіть тут печатку Переродження. Начхати, будь то демонічний дракон або чортів фенікс, знадобиться не більше сорока дев'яти днів, щоб перетворити його на пілюлю безсмертя. Йов Лян одразу змінився в особі. — Дядечко-наставник, старший брат Ву все ще там. Ми маємо правила, ми не можемо вбивати своїх товаришів без наказу голови. Ти... Але великий наставник лише стримано посміхнувся до нього. — Ти маєш рацію, племіннику. Але коли вже ти все знаєш, йди і познайомся зі своїм новим главою. Ву Чантянь не впорався, він видав таємниці Управління небесних ворожінь. Він має бути покараний за свої злочини. Йов Лян відсахнувся від нього і недовірливо глянув на колишніх товаришів. Однак великий наставник не звернув на юного заклинача жодної уваги. Він витяг руку вперед і гордо вимовив: — Ми прибули сюди, щоб позбавитися демонів і захистити праведний шлях. До вас, шановні даою, це не має жодного відношення. Щоб уникнути непорозумінь, я попрошу всіх сторонніх залишатися на своїх місцях, інакше... Він усміхнувся і, розправивши рукави, кинув жадібний погляд на Масив десяти сторін: — Що ви там застигли? З-за спини великого наставника вийшли кілька заклиначів. Кожен із них тримав у руках поцятковану заклинаннями дощечку. Коли вони проходили повз, густий туман поза Масивом десяти сторін спінився і завирував. Полум'я двох свічок, що залишилися, люто затремтіло. Лі Юнь, який не дозволив Калюжі діяти імпульсивно, більше не міг сидіти спокійно. Втім, він мав достатньо часу, щоб почати діяти. Чиясь потужна божественна свідомість нахабно перетнула Масив десяти сторін і насильно відрізала його від впливу дощечок. Великий наставник відразу змінився в особі. — Хто сміє перешкоджати справам Управління небесних ворожінь? Раптом незрозуміло звідки виникло криваве коло баґва. Він підвівся в повітря, роздувшись у сотні разів, і почав шалено обертатися. Заклиначі, що тримали дощечки, тут же кинулися тікати! Коло баґва зупинилося прямо перед Масивом десяти сторін, усім своїм виглядом кидаючи виклик Управлінню небесних ворожінь. Усі присутні були шоковані. Їхні погляди були прикуті до того самого місця. Тан Джень, схожий на сухотне приведення, двічі кашлянув, підвівся, вклонився великому наставнику і сказав: “ 卦 (bāguà) - баґва, вісім триграм І-дзіна.” — Ці даою принесли криваву клятву. Небо та земля їм свідки. Якщо ти порушиш її, шкоди буде вдесятеро більше. Ваше прагнення викорінити зло дійсно заслуговує на похвалу, але як же життя цих невинних братів? І тоді всі присутні виявили, що Управління небесних ворожінь розділилося на два табори. Одна група була готова піти за великим наставником, інша стояла за Тан Дженем. Так співпало, що всі вони поклялися на крові разом із темними заклинателями. Але тепер між ними ніби пролягла річка, що розділила Чу та Хань . Вони мовчки дивилися один на одного, готові будь-якої миті кинутися в бій. “«Річка, що розділяє Чу та Хань». Фігура мови «лінія, що розділяє території, що суперничають» згадувалась у 39 розділі” Великий наставник сердито запитав: — Хто ти такий? Та Тан Джень навіть не змінився в обличчі. Він спокійно промовив: — Соромно зізнатися, але я всього лише дрібна сошка, яка не заслуговує на вашу увагу. Великий наставник посміхнувся. — Я бачу, що тебе оточують темні тіні, ти практикуєш примарний шлях. Це не найкращий вибір. Заарештувати його! Підкоряючись його наказу, заклиначі Управління небесних ворожінь, немов зграя воронів, зібралися разом, і з неба з ревом спустився один із орлів. Ті, хто стояв за спиною Тан Дженя, негайно відповіли. Невідомо, хто з них сказав: — Тьху! Це ви зібрали нас тут, прикриваючись сувоєм винищувачів демонів. Ви заманили нас сюди і змусили битися проти темних заклиначів! Ви використовували славу винищувачів демонів, які захищають праведний шлях, як привід, щоб знищити нас усіх разом! Навколо почався справжній хаос. Незалежно від обраного шляху, ніхто з присутніх не хотів залишатися в дурнях. Вони агресивно наступали один на одного, сповнені поганих намірів. На обличчі великого наставника з'явилася жорстока посмішка. — Якщо ви не хочете по-доброму, зробимо погано. “敬酒不吃吃罚酒 (jìngjiǔ bù chī chī fájiǔ) - хто відмовляється від заздоровної чашки, той вип'є штрафну (обр. не добром, так силою; не по-хорошому, так по-поганому).” Він підняв голову і закричав. Великий масив, що оточував гору Тайїнь, раптово прокинувся. З землі піднялися незліченні глиняні ідоли. Мечем їх було не вбити. Варто було одному впасти, як його одразу змінювали нові, знову і знову кидаючись на заклиначів. У цей самий час гігантські орли, що кружляли в небі, дощем обрушилися вниз, не даючи людям піднятися в повітря. Розколоте надвоє Управління знову зчепилося в лютому бою, борючись на життя, але в смерть. За межами запечатаного Масиву десяти сторін дві свічки нагадували забуті в бурю ліхтарі: полум'я тремтіло, але не гасло. Дивлячись на всю цю ситуацію Лі Юнь зрозумів, що добром це не скінчиться. Він зібрав «гірчичне зернятко» і звернувся до Калюжі: — Нехай ці орли лише птахи, але в них теж є демонічна пігулка. Ти успадкувала частину сили короля демонів, чи зможеш змусити їх звернутися проти своїх? Калюжа без зайвих слів набула свого щирого вигляду, звернувшись до червоного журавля. Палаючий птах злетів у небо, охоплений неймовірним сяйвом зорі. Навіть незважаючи на те, що кістки Небесного Чудовиська ще не до кінця сформувалися, і що вона могла використати лише одну десяту частину своєї сили, навіть незважаючи на те, що її завжди переслідували інші, Калюжа мала винятковий талант до демонічного вдосконалення. Червоний журавель тричі протяжно гукнув. Збожеволілі орли почули це, і їхній лад розпався. Всі вони, один за одним, спікували вниз. Оточивши червоного журавля, вони поступово заспокоїлися, і вигравірувані на їхніх кістках темні заклинання, схоже, почали зникати. Пригнічені до землі заклиначі отримали можливість дихати, і поле бою швидко пересунулось у небо. Вирішивши, що він став свідком народження Великого Чудовиська, великий наставник зістрибнув з літаючого коня і з повагою кинувся до Калюжі. Птахи, що оточили дівчину, тут же кинулися на нього. Скориставшись метушні, Лі Юнь застрибнув Калюжі на спину і став там, як “定海神针 (denghǎi shénzhēn) — букв. чарівна голка, що наказує морем (одна з назв чарівного палиці Сунь Укуна з роману «Подорож на Захід»).” — Піднімися вище, я виразно бачив цей масив раніше. Я хочу розрахувати, де його «око». У міру того як Калюжа піднімалася вгору, Лі Юню відкривався чудовий вид на гору та людей на землі. Хлопець гарячково обчислював будову масиву. Він і сам не очікував, що хлопчик, який у дитинстві до смерті боявся якихось мишачих духів із Долини демонів, зможе цілий день зберігати спокій. Нянь Дада, що лежав на землі, щосили намагався відірвати погляд від двох свічок. Він не хотів думати, ким були ці двоє. Юнак витер обличчя, підняв свій меч, і зразу ж зіткнувся із заклинателем з Управління небесних ворожінь, озброєним одразу трьома клинками. Нянь Дада хитало з боку на бік. Навколо нього кружляли і літали всі види духовної зброї, і він ніяк не міг зрозуміти, кому саме вона належала: противникам чи союзникам. У ситуації, що склалася, у юнака з його рівнем самовдосконалення не залишалося іншого вибору, окрім як тікати. Несподівано, прямо над ним розкрилося величезне очеретяне віяло. Віяло з легкістю відобразило ауру ворожих клинків і повисло над головою юнака, як парасолька. Обернувшись, Нянь Дада побачив поблизу свого пухкого батька. Він спритно справлявся з кількома віялами, розмахуючи ними вгору і вниз, захищаючи всіх заклиначів долини Мінмін. — Батьку! Завжди веселий Нянь Мінмін зараз здавався набагато серйознішим, ніж будь-коли раніше. Він надув свій генеральський живіт, здалеку подивився на Калюжу, що парила в небі, і сказав: — Синку, раз ти перейшов у клан Фуяо, то повертайся до них. — Що? — спантеличено перепитав Нянь Дада. — Іди швидше! Хлопець ніяк не міг збагнути, що задумав його батько. Він забарився і наступної миті раптово опинився в повітрі. Величезне віяло підкинуло його на кілька джанів у висоту. Лаючись, Нянь Дада покотився по землі і, гарненько вивалявшись у пилюці, мало не зачепився за чиюсь ногу. Коли він підвів очі, то побачив, що то був Йов Лян! Нянь Дада був приголомшений, він відразу спробував відповзти від Йов Ляна подалі. Але тільки-но він відкрив рота, збираючись завити: «Батьку », як усе довкола разом змінилося... Великий наставник заревів. Гігантські орли, що кинулися на нього, відразу вибухнули, гинучи на місці. Калюжа змушена була відступити. Раптом з воза, що стояв нерухомо, з дев'ятьма драконами здалася чиясь рука. У блідій долоні був затиснутий невеликий жетон, рукави невідомого прикрашала вишукана золота вишивка. Людина, що сиділа у візку, прошепотіла: — Занадто довго. Боюся, що Масив десяти сторін може змінитися. Нам слід поквапитися. Коли він перестав говорити, з жетона вирвався промінь світла. Здавалося, він в одну мить пронизав тисячі років непроглядних сутінків. Раптом звідки не з'явились сотні людських силуетів. Придивившись уважніше, можна було зрозуміти, що це були люди з різних кланів. П'ятеро чи шестеро із зали Чорної черепахи... двоє чи троє з гори Білого тигра. Тут був навіть ДжванНаньсі, який активно захищав Чен Цяня на Платформі Безсмертних. І, ймовірно, більше семи чи восьми людей з гори Мулань. Серед новоприбулих було кілька заклиначів із іменитих кланів, кілька маленьких шкіл і навіть темні заклиначі. Всі ці люди розрізнялися за віком, культурою і навіть одягом, але всі вони одночасно підкорялися волі таємничого жетона і не роздумуючи вражали мечами своїх власних учнів. Не було нікого, хто міг би захиститись від колишніх друзів. Клани заклиначів потонули у крові. Усі присутні були вражені. Вони — Управління небесних ворожінь. Вони всюди. Вони ті, хто зберігає рівновагу. Нянь Дада побачив, як невідомий старійшина з долини Мінмін встромив у груди Нянь Мінміна довгий спис. Численні амулети на держаку списа спалахнули, і хлопець навіть не зміг розглянути останній вираз на обличчі батька. Нянь Дада в шоці поповз землею. Йов Лян простежив за його поглядом і недовірливо прошепотів: — Вони... вони що, збожеволіли? Гігантські орли було вбито великим наставником. Миттєво, останній бар'єр між ним і Калюжею впав. Чоловік сердито дивився на неї. Він виглядав люто і жадав крові. На якусь мить усі навколо разом засумнівалися, хто тут справжній демон. Кістки червоного журавля здригнулися. Лі Юнь знав, що вона боїться, тож хлопець повільно витяг свій меч. Однак Лі Юнь досі не сформував свій початковий дух. З божественної свідомості Калюжі долинуло: — Другий старший брате, наш голова дав мені пігулку короля демонів... Але Лі Юнь спокійно перервав її: — Не жартуй так. Сторічний червоний журавель — молодий птах, що не оперився, його шлунок ще слабкий. Якщо ти проковтнеш тритисячолітню пігулку, тебе просто розірве, і ти помреш. На жаль, але ти з клану демонів, усі вам подібні мають у запасі довге життя, проте ростуть вони, на жаль, надто повільно. — Тоді що ж нам робити? — ледве не плачучи, спитала Калюжа. — Я постараюся, — Лі Юнь облизнув пересохлі губи. — Старший брат і Сяо-Цянь пройшли через безліч боїв, тепер нарешті настала моя черга. — Але ж ти не зможеш його перемогти. Лі Юнь засміявся. — Сестрице, чому ти така балакуча? Якщо я помру, не бійся цих потвор. Перетворись на горобця, скористайся метушні і сховайся в натовпі. Вони не зможуть тебе зловити. З цими словами Лі Юнь зробив глибокий вдих і зістрибнув зі спини Калюжі. Піхви відразу підняли його в повітря. Меч у його руці був такий чистий, наче ніколи не бачив крові. Великому наставнику не склало труднощів зрозуміти, що у його супротивника не було початкового духу. Він навіть не намагався сприймати юнака всерйоз. Він змахнув рукавом і витяг довгу алебарду, обрушивши на Лі Юня полум'я. “ 长戟 (cháng jǐ) - Чандзі (алебарда дзі на довгій рукояті).” Лі Юнь голосно закричав, і його меч став схожим на веселку. «Довгий політ птаха Рух», «Подорож у молодість». — Вчителю, що таке воля меча? — «Воля меча» це… Простіше кажучи, про що ти думаєш, коли практикуєш той чи інший стиль? Що ти відчуваєш? — Я відчуваю, що зараз полечу. Я хочу вийти і озирнутися. Вчителю, коли ми спустимося з гори? Я хочу пограти! Я хочу побачити задній схил… Ай! — Навіть не думай втекти і влаштувати переполох у печері у надрах гори. Скільки разів я тобі казав? Дурна дитина. Чому ти мене не слухаєш? Ще до того, як клинок повернувся до Лі Юня, аура меча без вагань кинулася до палаючої алебарди. Полум'я нагадувало лютий шторм, що розсікає багряні хмари. Його розосереджений внутрішнім палацом дух раптом зібрався в одній точці. За мить, ворота внутрішнього палацу відчинилися, море Ці почало рухатися, формуючи початковий дух. Здавалося, в його серці щось нарешті прокинулося, і весь світ зараз сповільнився. Меч зіткнувся з алебардою. Але клинок не витримав, розколовшись на три частини. Однак воля меча раптом перетворилася на невгамовний ураган, що зі свистом огорнув просте залізне лезо. Вона безперешкодно промайнула повз, і навіть полум'я не змогло її зупинити. Великий наставник був такий здивований, що навіть не ухилився. На його обличчі тут же з'явився неглибокий поріз довжиною половини цуня. Довга алебарда впала на Лі Юня. Хлопець відлетів назад, звалившись з ослаблих піхов. Червоний журавель поспішно кинувся слідом, підхопивши його на спину, після чого змахнув крилами і відлетів. Лі Юнь відчував гострий біль у грудях, але з якоїсь невідомої причини він почував себе неймовірно щасливим. Юнак вирішив: «О, виявляється, якщо не боятися болю та травм, ризикувати життям дуже весело». Подумавши про це, він вийняв із-за пазухи дюжину амулетів і, не дивлячись, наповнив кожен первісним духом. Юнак підняв руку і, в цей самий момент, переслідував його великий наставник, не замислюючись шпурнув у нього довгу алебарду. Амулети тут же розсипалися в пилюку, на очах перетворюючись на десятки тисяч пузатих коників. Один за одним вони хоробро кинулися на супротивника, зливою обвалившись йому на голову. Цей прийом був створений спеціально для того, щоб протистояти сильнішим ворогам. Амулети змінювали форму, створюючи полчища комах. То справді був метод другого пана Лі. «Дев'ять ланок, дев'ять ланок», — подумав Лі Юнь. На жаль, нехай бій і був хорошим, але біль у грудях виявився занадто сильним. Великого наставника дратували ці нескінченні трюки. Чоловік завив, разом збільшившись у розмірах, ставши схожим на величезну залізну вежу. Гори загриміли, море заревіло, і важка, як колона, алебарда, впала. Він збирався прикінчити Калюжу та Лі Юня. У цей час Тан Джень нарешті зробив свій хід. Лі Юнь ніколи не бачив, щоб Тан Джень хоч якось ворушився. Схоже, старий справляв на всіх те саме враження, що він сам. Він багато знав і переважно тільки й робив, що говорив. Тан Джень завжди виглядав хворим і ніколи не тримав у руках зброї. Він взагалі не мав зброї. Він зупинив схожу на гору алебарду голими руками. Його долоні, здавалося, були зроблені із золота та нефриту. Але навіть опинившись у вогні, Тан Джень ніяк не змінився на обличчі. Не обертаючись, він спитав: — Лі даою, ти вирахував, де знаходиться «око» масиву? Лі Юнь, який ледве уникнув смерті, з полегшенням зітхнув і квапливо закивав. — У добре укріпленому місці. — Мабуть, мої розрахунки вірні. Якщо я прав, «око» перебуває у візку. Швидше йди, — сказав Тан Джень. Лі Юнь засумнівався. — Тоді ти... Але не встиг він домовити, як Тан Джень насупився. Від його долонь, що тримали алебарду, почувся страшний тріск. Наступної миті вони розкололися, як камінь, від кінчиків пальців до зап'ястей. Тан Джень відразу розтиснув руки. Він відступив на три кроки тому, але з його спорожнілих рукавів не пролилося жодної краплі крові. Великий наставник посміхнувся і промовив: — Поняття не маю, якою силою ти маєш, але ти не більше, ніж просто вдосконалений труп. Тан Джень тихо закашлявся. Життя залишало його тіло, але він все одно відповів: — Настане день, і всі ми покинемо цей світ. Не хвилюйтеся, даю. З цими словами з його рукавів заструмів темний дим, набираючи форми білих людських кісток. Це було справді страшне видовище. — Не варто турбуватися, Лі даою, — сказав Тан Джень. — У мене в запасі є ще деякі засоби. Лі Юнь не довіряв Тан Дженю. Він ніколи нічого не продумував, а той, хто нічого не продумує, здавався юнакові надто страшним. Однак зараз у Лі Юня не було нікого, на кого він міг би покластися, крім цього старого. Раптом він почув, як хтось крикнув: — Другий дядько! Лі Юнь подивився вниз і побачив кинутий на землю меч. Поруч із мечем ридав Нянь Дада. Лі Юнь тут же взяв себе в руки і рішуче подивився на Калюжу: — Вперед! Несподівано в небо піднявся ще один заклинач. То був Йов Лян. — Я тут, щоби захистити заповіді своїх предків, — сказав він. І ці двоє, ніби падаючі зірки, кинулися до воза. Червоний журавель стояв на початку свого шляху, його рівень самовдосконалення був не дуже високий. Збоку здавалося, що Калюжа блефує. На відміну від неї, незалежно від того, наскільки слабким був Йов Лян, він все ще вважався заклиначем меча з первісним духом. Але в цей момент у його душі змішалися смуток і ненависть, і він відчув усю свою силу, змітаючи все на своєму шляху. “势如破竹 (shì rú pó zhú) — подібно до того, як розколюють бамбук (обр. у знач.: змітати все на своєму шляху, здобути стрімку перемогу).” Калюжа відкрила дзьоб, викидаючи справжнє полум'я самадхи. Заклиначі не звернули на неї ніякої уваги, але коні, що літають, так перелякалися, що зірвалися з місця і помчали вперед, захоплюючи за собою візок. Нарешті! Лі Юнь був у нестямі від радості, його меч першим наздогнав візок. Він збирався було підчепити мечем розшиту драконами фіранку, як раптом зсередини здалася бліда до прозорості рука. Рука стиснула вістрі його меча, немов невинна квітка. Людина, що сиділа в возі, раптово підняла голову і посміхнулася Лі Юню. Він повільно промовив: — Протягом стольких років я не зустрічав нікого, хто наважився б зірвати цю фіранку. Твій дух гідний похвали. У цей момент Лі Юнь відчув невимовний трепет. Він завжди був поряд з Янь Дженміном і Чен Цянем, він звик до них та подібних до них. І хоча він знав, що ніколи не зможе перемогти, він жодного разу ні перед ким не відчував такого глибоко страху. Ні... ця людина не була напханою ліками членом імператорської родини. Жахливий вбивчий намір прозирав у добродушній усмішці людини в драконьому одязі. Йов Лян раптово обернувся, і його зіниці звузилися. “龙袍 (lóngpáo) - парадне вбрання (халат) імператора.” — Бережись! Серце Лі Юня стислося. У цей момент у них під ногами пролунав гучний гомін. Людина в драконьому одязі раптово закричала. Він був такий шокований, що зовсім забув про Лі Юну, дозволивши юнакові впасти вниз, де його відразу спіймала Калюжа. За мить у небо зі свистом злетів потік демонічної Ці. Слідом за ним по землі розлилася крижана аура меча. Здавалося, вона була всюди. Віз відразу розвалився на частини. Незнайомець, що сидів усередині, вискочив назовні і, втративши опору, повис у повітрі. Він обережно озирнувся, потер підборіддя і сказав: — Масив десяти сторін запечатаний, але завжди знайдеться той, хто зможе знайти вихід. Навколо чоловіка в парадному одязі стояли троє людей і один демон. В одній руці Янь Дженмін тримав клинок, а в другій — віяло. Повернувшись до Ву Чантяня, що стояв з іншого боку, він сказав: — Гей, хіба не ти казав, що цей старий перевертень - принц, якому імператор дозволяє робити все, що заманеться? Тоді чому його обличчя вкрите шаром білої муки? Не думаєш, що побачивши його вночі, наложниці налякаються до смерті? Ву Чантянь ніяк не міг зрозуміти, з чого раптом імператриця Янь надумав «тужити о собі подібному» він засоромлено сказав: “ 物伤其类 (wùshāngqílèi) — тужити про те, що потрапило в біду собі подібне (боючись аналогічної долі), тварини співчувають собі подібним. Часто вживається в приказці 兔死狐悲, 物伤其类 (tù sǐ hú bēi, wùshāngqílèi) — заєць загинув, лисиця журиться, боячись такої ж долі. (Тобто горювати про чужу або навіть ворожу людину).” — Глава Янь, я просто пожартував.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!