Біля підніжжя гори Тайїнь зміїлася тінь демонічного дракона. Бажаючи якнайшвидше покінчити з темним заклинателем, Янь Дженмін скористався збентеженням пана Сяосяна, щоб знайти серед скелетів його справжнє тіло. Як тільки йому це вдалося, юнак безжально розрубав противника надвоє.
Навколо розлетілися отруйні квіти, що пропахли кров'ю.
— Ходімо! — вигукнув Янь Дженмін.
Немов бажаючи вгамувати свій гнів, Янь Дженмін схопив Чен Цяня, що намагався злетіти за плече, і потяг його за собою, процідивши крізь зуби:
— Квіти персика, так?
Чен Цянь вперше за все своє життя захотів сховатись від його погляду і тихо промовив:
— Старший брате, мені дуже шкода.
У цю просту фразу він вклав так багато того, що хотів би сказати, але ніхто так і не зрозумів. Янь Дженмін не знав, за що він вибачався. Почувши ці слова, він тільки ще більше розлютився. Заснувши на якийсь час внутрішній демон, здавалося, знову почав прокидатися.
Янь Дженмін роздратовано зітхнув і почав повторювати в умі писання «Про ясність і тишу», поки рядки не перетворилися на своєрідну колискову. Лють у його душі поступово вщухла, і полум'я звернулося в холодний попіл. Янь Дженмін у мить розгубив увесь свій колишній запал.
Не обертаючись, він все ж таки відпустив Чен Цяня.
— Я з тобою розберуся, коли повернемося. Ідіть за мною!
Кілька мечів злетіло в повітря, немов сяюча веселка, і протягом кількох миттєвостей переслідувані отруйними квітами заклиначі прибули на місце. Озирнувшись назад, Лі Юнь обережно промовив:
— Схоже, творець тутешньої печатки намагався запозичити силу у «Масиву винищувачів демонів», але все закінчилося ось так. Отрута персикових квітів поєдналася з масивом. Тепер ніхто не зможе точно сказати, що станеться. Боюся, нам доведеться нелегко.
Обличчя Янь Дженміна стало схожим на брилу льоду.
— Думаєш, ти один такий розумний? Ти помреш, якщо перестанеш хвалитися?
Лі Юнь швидко глянув на старшого брата. Йому було не важко зрозуміти, наскільки був злий Янь Дженмін. Як герой, що вмів пристосовуватися до будь-яких ситуацій, Лі Юнь відразу замовк і більше не промовив ні слова.
Їм знадобилося трохи часу, щоб дістатися місця призначення, але ситуація біля підніжжя гори Тайїнь змінювалася, змінюватися, як гнані вітром хмари.
风云变幻 (fēngyún biànhuàn) — змінюватися, як гнані вітром хмари (обр. про швидкі кардинальні зміни).
Хань Юань прорвався в «Масив винищувачів демонів», але смертоносна аура цього місця виявилася сильнішою за демонічного дракон.
З усіх боків до нього зліталися численні мечі. Навіть випадково впавший з дерева лист відразу перетворювався на холодне лезо. Будь-хто, хто перетнув кордон масиву, міг бути атакований і перетворений на насаджений на рожен шматок м'яса. Навіть уміння літати не змогло б його врятувати.
Лі Юнь насупився.
— Масив змінився!
— Що? — перепитав Янь Дженмін.
— «Масив винищувачів демонів» має неймовірно смертоносну ауру. Вона знищує все, що стоїть у неї на шляху незалежно від займаної сторони. Ті, хто створив його, вигадали обмеження для захисту своїх людей. Масив атакує лише тих, хто сповнений темної енергії, — поспіхом промовив Лі Юнь. — Але він не розуміє різниці між нами та ворогом!
Варто йому вимовити ці слова, як вони помітили заклинача в чорному. Людина, як збожеволіла, мчала прямо до них. На ньому був одяг Управління небесних ворожінь. У руках незнайомця не було меча. Він був такий наляканий, що був схожий на кролика, що снував біля лап лютого орла. Раптом, перед ним немов з нізвідки з'явився клинок. Не встигнувши зреагувати, заклинач відразу налетів на лезо, отримавши відчутний удар у груди. Меч залишив по собі хрестоподібну рану, розрубавши нещасного на чотири частини.
Його скалічене тіло звалилося на землю.
Янь Дженмін не знав, що сказати в такій ситуації. Їм навернувся вдалий шанс. Спочатку вони зіткнулися з купкою темних заклиначів, які раптово вирішили перебити один одного, а тепер в Управлінні небесних ворожінь сталося повстання?!
Але вони все ще мали зустрітися з непередбачуваною силою «Масиву винищувачів демонів», тоді як їх невпинно переслідував отруйний квітковий туман.
Більше того, поруч знаходився Чен Цянь, який виявився правим від початку до кінця!
Лі Юнь помітив демонічного дракона, який бився у пастці «Масиву винищувачів демонів».
— Старший брате…
— Давайте покінчимо з цим, — байдуже промовив Янь Дженмін, — чи то інтригани, чи то їхні противники, всі ми застрягли тут. Мабуть, ми загинемо, якщо не знищимо цей масив.
Злякавшись темно-червоного спалаху в очах Янь Дженміна, Лі Юнь невпевнено нагадав йому:
— Мені здається, краще б тобі спершу подбати про себе.
Але Янь Дженмін проігнорував його слова. Він був сповнений рішучості зламати цей масив. Він нізащо не дозволив би цим проклятим тварям заманити його в пастку і вбити.
Янь Дженмін подумав: «Я маю з'ясувати, що за людина в тебе на думці, Чен Цяне!»
Хлопець витягнув руки вперед і вигукнув заклинання. Між його долонями тут же з'явився невеликий дерев'яний меч. Меч ставав дедалі більше. Потім клинок спалахнув яскравим білим світлом і, нарешті, перетворився на повнорозмірну зброю.
Варто було тільки мечу явити себе, як у Чен Цяня одразу виникло дуже дивне почуття. Боляче не було, але він чітко усвідомив свій зв'язок із цим мечем.
Немов яскрава блискавка, повітря прорізала потужна хвиля аури меча. Удар струсонув зовнішню область «Масиву винищувачів демонів» і розірвав кордон.
Дракон різко підняв голову.
«Масив винищувачів демонів» ніби збожеволів, зчепившись з аурою меча. Численні примарні клинки дощем звалилися з неба, цілячись у зброю Янь Дженміна.
З оглушливим брязкотом мечі зіткнулися один з одним. Цей дзвін був такий гучний, що, здавалося, міг би просто розірвати барабанні перетинки. Немов сотні вогненних драконів, у повітря метнувся сніп іскор, схожий на вибух тисячі феєрверків, осяючи вечірнє небо. Навколо стало ясно, як удень.
Груди Янь Дженміна важко здіймалися, руки посиніли, у його серці майже не залишилося крові.
Раптом він виразно відчув присутність чужої аури, що лилася в його тіло з дерев'яного меча. Починаючи з рук, дивна енергія заспокоювала його пошкоджені меридіани.
У цей момент дерев'яний меч покрився тонким шаром інею.
Янь Дженмін приголомшено замовк.
Що ж такого незвичайного було в цьому, створеному з самого початку духу, дерев'яному клинку?
Янь Дженміну здалося, що він ось-ось вибухне. Що ще це хлопчисько від нього приховало?
Але раптом, у найвідповідальніший момент, який переслідував їх по п'ятах отруйний квітковий туман, нарешті наздогнав свою мету.
Мов краплі води, що потрапили на розпечену сковорідку, квіти обрушилися на «Масив винищувачів демонів» і з шумом вибухнули.
Миттєво все навколо виявилося огорнуто отрутою, наповнюючи магічне коло густим ароматом. Кожен, хто перебував усередині, міг відчути у цьому запаху загрозу.
Отрута легко роз'їла бар'єр початкового духу, що захищав одного з темних заклиначів. Обличчя нещасного відразу набуло блаженного виразу, ніби його розум загубився в небуття. Він відчутно сповільнився і раптово звалився вниз. Його тіло виявилося висушене насухо, перетворившись на щасливий зморщений труп.
Демонічний дракон завив, і його голос луною рознісся небом. Він одразу кинувся до кордону «Масиву винищувачів демонів», люб'язно показаного йому ударом аури меча Янь Дженміна. Величезний звір сердито змахнув хвостом і врізався просто в невидимий бар'єр.
Світ здригнувся. Здавалося, що гори навколо готові були в будь-який момент звалитися. Більше половини вогневої могутності «Массиву винищувачів демонів» було націлено на Хань Юаня. З усіх боків зліталися незліченні сяючі мечі і безжально атакували дракона.
Дракон широко розплющив очі і люто заревів, не зупиняючись ні на мить. Він розвернувся і знову вдарив по межі масиву.
Лі Юнь нічого не міг з собою вдіяти. Думка про прапор істинного дракона переповнила його серце, і хлопець почав ритися у своїй сумці. Тремтячими руками він нарешті витяг звідти злощасний артефакт.
Раптом хтось схопив його за лікоть. Здригнувшись, Лі Юнь випустив прапор справжнього дракона з рук, але хтось відразу спіймав його.
— Другий брате, не роби цього. Якщо ця річ потрапить у лапи демонічного дракона, ти увійдеш в історію як людина, яка вчинила непробачний гріх, — тихо сказав Чен Цянь. — Будь ласка, доглянь за Калюжею та Нянь Дада. Я знайду спосіб знайти «око».
Лі Юнь здивувався.
— Ти...
Чен Цянь сховав прапор у рукав і помчав до підніжжя гори Тайїнь.
Щойно він перетнув кордон, як незліченні клинки «Масиву винищувачів демонів» перегородили йому шлях. Шванжень сяяв у його руках, поки юнак старанно прокладав собі дорогу в море мечів. Морозний слід, що тягся за лезом, нагадував широкий шовковий пояс.
Духовна енергія вихором пронеслася тілом Чен Цяня, активуючи всі його почуття. Якщо Лі Юнь мав рацію в тому, що для запуску такого величезного масиву знадобилася б неймовірна кількість людей, і що «око» масиву мало б бути божественним артефактом, Чен Цянь, тіло якого було створене з каменю зосередження душі, що робило його більш чутливим до подібних речей, мав хоча б спробувати. Навіть якщо це не гарантувало, що він неодмінно знайде це «око».
Раптом хтось перегородив йому шлях. Чен Цянь, не роздумуючи, атакував. Дві потужні аури зіткнулися один з одним, і супротивника мало не відкинуло вбік. Чоловік поспішно заговорив:
— Старший, будь ласка, зупинись!
То був Йов Лян.
Чен Цянь, звичайно ж, впізнав його, але він зовсім не збирався стримуватись. Він уже давно затаїв злість на цих надміру цікавих головорізів з Управління небесних ворожінь. Він збирався вбити кожного, хто стане на його шляху, зовсім не дбаючи про те, хто це був.
Слідом за першим був ще один безжальний удар. Аура Шванженя залишила за собою величезне біле коло. Йов Лян не наважився прямо протистояти йому і поспішно відійшов убік.
— Старший, будь ласка, почекай! Я знаю, де знаходиться "око" масиву!
Чен Цянь глянув на нього і сказав з усмішкою:
— Я нізащо не повірю собакам із Управління небесних ворожінь.
— Старший Чен! — очі Йов Ляна почервоніли. — Тут тридцять тисяч солдатів округу Тайїнь, не кажучи вже про сотні людей із мого клану. Нехай я і собака, але як я можу спокійно стояти і дивитись на те, як вони вмирають?!
Чен Цянь промовчав. Через кілька хвилин він знову глянув на готового розплакатися заклинача меча, і сказав:
— Показуй дорогу.
З цими словами Чен Цянь клацнув пальцями. З його руки вирвався промінь сліпучо-білого світла і кинувся просто в хмари, несучи за собою вихор льоду та снігу. Цей жест відразу привернув загальну увагу. Навіть демонічний дракон, який намагався прорвати «Масив винищувачів демонів», повернувся в людську форму. Стерши з губ кров, він холодно глянув у бік Чен Цяня.
Йов Лян стиснув зуби. Тепер він чітко усвідомив, що закінчити завдання з упіймання дракона йому вже не вдасться.
— Іди за мною, — безжально сказав він.
Помахом меча він розчистив вузький прохід і повів Чен Цяня до підніжжя гори Тайїнь.
Біля підніжжя гори росло велике дерево, на гілках якого висіло кілька трупів. Йов Лян не озираючись, сказав:
— Вони втрутилися у «Масив винищувачів демонів». Я розправився з ними, але масив раптово прокинувся, його було вже не зупинити. Старший, будь ласка, поглянь.
Біля гори Тайїнь вирував величезний тайфун. Він кружляв, немов вир серед великого моря, ховаючи всередині незліченні гострі леза. Навіть такий заклинач меча, як Йов Лян, що вже сформував свій початковий дух, тремтів від жаху, здалеку відчуваючи його смертоносну ауру.
Чен Цянь помітив у руках одного з трупів короткий меч. Він міг би сказати, що це хороший клинок, тільки доторкнувшись до нього. Рукоятка меча була вкрита рядом сильних заклинань. Це доводило, що вони були написані майстром якогось великого клану.
Чен Цянь зважив клинок на долоні, наповнив його своєю Ці, а потім направив його в тайфун. Клинок заревів, проте буквально за мить повітря струсонув страшний дзвін. Захисні заклинання на рукояті розсипалися в пилюку, і меч перетворився на шмат металобрухту.
"Око" руйнувало навіть сталь. Як тут міг вижити смертний?
Чен Цянь насупився і змахнув рукою. На його долоні відразу утворилася сфера духовної енергії, огорнувши його тіло холодом.
У цей момент, ніби звідки, з'явився Янь Дженмін. Побачивши цю картину, він негайно кинувся вперед і підняв руку, маючи намір змусити потік духовної енергії повернутися до тіла господаря. Юнак закричав:
— Прибери це!
Побачивши, що повна люті сфера ось-ось зіткнеться з долонею Янь Дженміна, Чен Цянь поспішив негайно відкликати її. Рука Янь Дженміна зупинилася поряд з його обличчям, наче юнак збирався дати молодшому братові ляпас.
Чен Цянь відразу завмер на місці, не наважуючись рушити, і подумав: «Якщо він справді дасть мені ляпас, мені, ймовірно, стане набагато легше».
На обличчі Янь Дженміна майнула ціла купа різних емоцій, після чого юнак спокійно відступив.
— І ти смієш шукати «око» «Масиву винищувачів демонів» таким чином?
Чен Цянь не промовив жодного слова. Здавалося, він намагався мовчки протистояти старшому братові, що тільки сильніше розлютило Янь Дженміна.
Звідкись здалеку долинув різкий сміх. Ніхто не помітив, як з'явився Хань Юань. Не зважаючи ні на кого на увагу, він підняв руку і з його долоні вирвався лютий порив духовної енергії.
Демонічна аура сформувала у повітрі нового чорного дракона. Дракон підняв голову і проковтнув усі отруйні квіти, а потім самовпевнено кинувся на тайфун.
Земля здригнулася. Схоже, своїми діями він лише спровокував «око» «Массиву винищувачів демонів», і тайфун раптово збільшився вдвічі. Небо потемніло, і навіть піднятий вітром пил перетворився на гострі клинки. Чорний дракон страждав від незліченних порізів. Йов Ляна мало не втягнуло всередину. Захисні бар'єри духовної енергії вкрилися тріщинами, змушуючи інших заклиначів відступити.
— Ти збожеволів! — Закричав Янь Дженмін.
Ледве він встиг це вимовити, як чорний дракон видав крик, що леденить душу, і раптово розвіявся!
Обличчя Хань Юаня було блідим. Хлопець сильно хитався. Схоже, він був серйозно поранений. Але навіть у такому стані він продовжував вдавати, що нічого не сталося, і поблажливо посміхнувся Йов Ляну.
— Талант вашого клану влаштовувати внутрішні чвари не має собі рівних. Сьогодні Хань Юань багато чого навчився у вас.
Чен Цянь торкнувся захованого в рукаві прапора справжнього дракона і раптом тихо промовив:
— Можливо, я зможу спробувати.
Янь Дженмін сердито глянув на нього. Однак коли Чен Цянь показав йому край флагштока і кинув швидкий погляд у бік Хань Юаня, Янь Дженмін спочатку здивувався, але незабаром здогадався, до чого він хилить.
Обмінявшись поглядами, вони негайно розпочали дії.
Чен Цянь відразу розгорнув прапор справжнього дракона. То був не той шматок мотлоху, що притягнув із собою Б'янь Сяохвей. Коли величезний запас його духовної енергії влився у флагшток, душа стародавнього дракона видала гучний рев і вирвалася на волю, випромінюючи сліпуче яскраве світло. Наче звір знову повернувся до життя.
Як виявилося, їм вдалося отримати прапор справжнього дракона не тому, що запечатана в ньому душа була слабка, а тому, що Б'янь Сяохвей був жахливим господарем, і сила артефакту була помітно обмежена. Все, що в нього було — це споконвічний дух, здатний тимчасово підтримувати дракона. Проте цього було цілком достатньо, щоб залякати безліч найсильніших заклиначів.
Але цього разу прапор використав Чен Цянь.
Хань Юань спочатку здивувався, але зрозумівши, що це за артефакт, юнак прийшов у шалене захоплення. Однак тільки-но він подався вперед, як Янь Дженмін, який стояв напоготові, негайно атакував його.
Але Хань Юань не мав іншого вибору. Він був поранений "Масивом винищувачів демонів" і втратив частину своєї сили. На мить він опинився у пастці меча Янь Дженміна.
Коли з'явився божественний дракон, Масив винищувачів демонів ще більше пожвавивь. Чен Цянь змушений був прибрати Шванжень. Коли до нього в руки потрапив драконів хребет, той одразу перетворився на спис. Покладаючись на захист древнього звіра, юнак злетів у повітря, маючи намір увійти до самого серця «Масив винищувачів демонів».
Але навіть якщо божественний дракон знаходився прямо перед ним, смертоносна аура, що б'є йому в обличчя, все одно змусила Чен Цяня відчути тиск у грудях. Бар'єр початкового духу, що його захищав, розбився вщент. Тримаючи в руках спис з хребта дракона, Чен Цянь окреслив перед собою коло, і божественний звір відразу обвився навколо юнака.
Огортаючи його золоте свічення миттєво потьмяніло.
Чен Цянь мав сконцентрувати всю свою духовну енергію у прапорі справжнього дракона.
Це нагадало йому той випадок з дитинства, коли він усіма силами намагався вирізати заклинання, зовсім не переймаючись тим, чи вистачить йому сил впоратися з цим. Коли Чен Цянь підвівся на ноги, все його тіло обізвалось болем, ніби його пронизала тисяча голок. Його енергетичне море майже пересохло і меридіани більше не могли цього виносити. Душа дракона знову засяяла. Звір розкрив пащу і виплюнув пару золотих перлин дракона.
Немов розумні істоти, марні на вигляд драконові перлини кинулися вперед, відкриваючи в бурхливому тайфуні вузький прохід. Тільки завдяки цьому Чен Цянь, нарешті, зміг побачити світло «ока» «Масива винищувачів демонів».
Хлопець ніколи не страждав від нестачі мужності. Будучи цілеспрямованою людиною, яка досягала своєї мети, навіть якщо доводилося повзти, юнак і не помітив, як його сили знизилися настільки, що він більше не міг стояти на мечі. Недовго думаючи, Чен Цянь стрибнув на стародавнього дракона і, нахилившись, кинувся в бурю мечів.
Спина Чен Цяня одразу вкрилася ранами. Нині він більше нагадував рибу на обробній дошці. Божественний дракон видав гнівне ревіння і пішов за перлинами прямо в серце урагану, де знаходилося «око»
Відчуваючи, що його сили на межі, Чен Цянь не став турбуватися про розгляд цього артефакту. Хлопець просто підкинув його списом у повітря і спритно спіймав.
«Око» масиву залишило своє місце.
Повітря струсонув оглушливий вибух. Величезна кількість лез раптово змінила свій напрямок і рушила в небо. На кордоні «Масиву винищувачів демонів» пролунав гучний тріск, і він почав стрімко руйнуватися.
Земля під ногами була поцяткована ямами і вибоїнами. Темні заклиначі та сили Управління небесних ворожінь, що застрягли в межах масиву, більше не билися один з одним. Позбавившись цієї напасті, всі вони, схоже, зітхнули з полегшенням.
У цей час божественний дракон повільно приземлився біля підніжжя гори.
Чен Цянь одразу ж скотився з його спини, не встигнувши навіть перевести подих.
Забувши про Хань Юана, Янь Дженмін одразу кинувся вперед, щоб упіймати його. Але перш, ніж він встиг оглянути рани молодшого брата, навколо них розсипалися отруйні квіти, перетворившись на нескінченне море гарних, але небезпечних рожевих пелюсток.
Хань Юань холодно посміхнувся. Змахнувши рукою, він легко створив сферу пекельного вогню. Полум'я пожерло квіткове поле, перетворивши все навколо на згарище, і в небо злетів лютий чорний дим.
Однак саме в цей момент сталося щось несподіване. Те, що вразило всіх присутніх.
Густий чорний дим ніби сколихнув щось у небі, зверху тут же вдарила блискавка, і з усіх боків покотилася луна гучних вибухів. Раптом, у самому центрі небосхилу з'явилася тріщина, рівно в тому місці, куди раніше прямувала хвиля гострих мечів.
Тріщина простяглася до самого горизонту, дедалі більше розширюючись, наче намагаючись розірвати світ на частини. Вона поглинала все, що вставало в неї на шляху, чи то живе, чи мертве.
Миттєво Янь Дженмін, Чен Цянь і прапор справжнього дракона зникли без сліду.
Далі
Том 4. Розділ 84 - Ти мені насправді подобаєшся, я бажаю тебе!
Прокинувшись, Чен Цянь виявив, що довкола було темно. Дуже темно. Спочатку він відчув біль, потім холод. Правду кажучи, останні п'ятдесят років свого життя він провів біля крижаного озера, все його тіло, кожна кісточка були створені в цих водах, він давно мав втратити почуття «холоду». Але це, мабуть, було дуже дивне місце. На відміну від справжнього морозу, в цій похмурій темряві розливалася холодна Ці, яка повільно, але вірно, пробирала юнака до кісток. Навіть якби у Чен Цяня була мідна шкіра та залізний хребет, він все одно не зміг би встояти перед цим повільним убивцею. Варто тільки людині потрапити в подібну ситуацію, як сили одразу покидали її, розум затуманювався, і вона починала відчувати себе млявою і виснаженою. Чен Цянь насупився. Що це за кляте місце? Шванжень усе ще висів у нього на поясі. Юнак поворухнув окоченілими пальцями і виявив, що спис знову перетворився на флагшток, і душа стародавнього звіра повернулася на своє місце. Прапор справжнього дракона був міцно затиснутий у його долоні. Усвідомивши, що не втратив жодної з цих речей, Чен Цянь відчув полегшення. Юнак потягся, маючи намір підвестися на ноги, але тільки-но він сперся на землю, як долоню пронизав пекучий біль. Він раптом згадав, що прихопив із собою «око» «Масиву винищувачів демонів». Однак, коли він спробував подивитися на свою руку, вона виявилася напрочуд чистою. Мало того, що вона не була ні чорною, ні закривавленою, як він уявляв, на шкірі, здавалося, взагалі не було ні подряпини. Це було справді дивно. Чен Цянь добре зосередився, і на його пальцях спалахнув білий вогник. Вогник окреслив у повітрі невеликий знак, що формою нагадував людське вухо, а потім зник. Окрім болю, що залишився, і незвичайної мітки, більше нічого не змінилося, і Чен Цянь вирішив залишити роздуми про це на потім. На цей раз він помітно перенапружився, і його рани відкрилися. Чен Цянь тихенько зашипів, і спробував було поринути у медитацію, щоб відновити своє дихання та залікувати травми. Але в цей момент він раптом почув неподалік голос Янь Дженміна. — Дай спокій своєму початковому духу, — Янь Дженмін сидів неподалік нього, його голос звучав трохи хрипко. — Якщо я правильно розумію, ми потрапили у володіння внутрішнього демона, на околиці вежу Відсутності жалю. Ти поранений? — Ні, я ж не якийсь там бродячий заклинач, — Чен Цянь сперся на землю і, нарешті, підвівся. — Що тут відбувається? Старший брате, все гаразд? — Я гаразд, сиди спокійно, — озвався Янь Дженмін. — Сила «Масиву винищувачів демонів» виявилася надто великою, коли душа стародавнього звіра прокинулася, він зруйнувався. А цей безрозсудний дурень Хань Юань додумався підпалити отруйні квіти. Створення «демонічного дракона» було повністю завершено, і це випадково зламало друк вежі Відсутності жалю. Ми обидва були поблизу і нас просто затягнуло всередину. Чен Цянь мовчав. Цього разу, перш ніж вийти з дому, він, мабуть, забув звіритися з календарем, і тепер усі невдачі разом обрушилися йому на голову. Янь Дженмін, здавалося, з чимось боровся. Він глибоко вдихнув, а потім повільно видихнув, після чого тихо промовив: — Все гаразд, клан Фуяо поколіннями охороняв Долину демонів. Печатка голови все ще у мені. Звідси має бути якийсь вихід. Не використовуй силу свого первісного духу так необачно, спочатку займися своїми ранами. Уся спина Чен Цяня була покрита порізами. Звичайним способом їх було б важко залікувати. Юнак трохи повів плечем, переконавшись, що не пошкодив м'язи, і вирішив відкласти все це на потім. Чен Цянь не прийняв слова старшого брата близько до серця, але відчув, що з Янь Дженмін явно щось не так. Одного разу в юності він уплутався в бійку з купкою бродячих заклиначів. Тоді йому міцно дісталося по спині палицею, що перемагає демонів. Старший брат насварив його, але взявся особисто нанести ліки, а тепер, коли він був поранений силою «Масиву винищувачів демонів», Янь Дженмін залишив його справлятися з усім цим самостійно? Чен Цянь підвівся і підійшов ближче. — Старший брате, що з тобою? — Я сказав тобі не підходити сюди! — різко обізвався Янь Дженмін. Його голос зірвався. Кроки Чен Цяня на мить зупинилися, але, зрештою, юнак не послухав його і наблизився. Янь Дженмін стиснувся в кутку, який, здавалося, був темніший, ніж довкола. Якби не особливий зір заклиначів, Чен Цяню навряд чи вдалося його знайти. Риси обличчя Янь Дженміна розпливалися у темряві. Лише довга тьмяна мітка внутрішнього демона знову сяяла між його брів. Темно-червоний слід нагадував яскравий, але акуратний шрам. Чен Цянь був приголомшений. Він підняв руку, маючи намір торкнутися мітки, і прошепотів: — Це... невже це вплив цього місця? Янь Дженміну не було куди ховатися. Він тільки й міг, що прикинутися спокійним, як чернець, що поринув у споглядання, і мовчки заплющити очі. Якби не нестримна лють, що кидала тінь на його обличчя, все виглядало б саме так. Варто було тільки Чен Цяню наблизитись, як брови Янь Дженміна здригнулися. Здавалося, він відчував сильний біль. Зрештою, він не витримав і схопив Чен Цяня за зап'ястя. Пальці Янь Дженміна нагадували залізні лещата. Його долоня була гарячою. Темно-червона мітка у нього на лобі ставала все яскравішою та яскравішою, поступово наливаючись кров'ю. Схопивши Чен Цяня, хлопець зігнувся від болю і тихо прошепотів: — Не підходь... Сяо-Цяне, благаю тебе... Справа була не в тому, що Чен Цянь не знав, що таке «внутрішній демон», але він гадки не мав, що хтось міг так сильно від цього страждати. Що він намагався утримати у своєму серці? Чен Цянь уважно подивився на Янь Дженміна. Навряд чи старшому братові подобалося, що хтось бачив його в такому стані, але зараз юнакові було на це однаково. Чен Цянь подумав: «Пробач мені, старший брате». Повернувшись до свого внутрішнього палацу, він тут же з'єднався з частиною свого первісного духу, що залишилася в дерев'яному мечі. Його зір знову розділився надвоє. Бувши запечатаним у дерев'яному мечі, він бачив внутрішній палац Янь Дженміна. Все довкола було в хаосі. Початковий дух кидався туди-сюди, і його смертоносна аура йшла за ним. Якби не присутність дерев'яного меча, він гадки не мав, чим би все це закінчилося. Обернутий у чорний туман внутрішній демон кружляв навколо початкового духу Янь Дженміна, що сидів із заплющеними очима, обплутуючи юнака, наче свинцева хмара. Раптом Чен Цянь помітив у клубах диму людське обличчя. Хлопець здивувався. Внутрішній демон виглядав точно як він. Наступної миті злий дух обернувся цівкою чорного диму і, нарешті, набув людського вигляду. Раптом він ніби щось відчув. Він озирнувся, кинув погляд на дерев'яний меч і на його обличчі з'явилася дивно знайома усмішка. Потім він знову повернувся до Янь Дженміна, який сидів у медитації, і раптом опустився перед ним на коліна. Чен Цянь приголомшено мовчав. Він вперше бачив себе таким і просто не знав, як на все це реагувати. Демон з обличчям Чен Цяня підвів очі, підчепив пальцями підборіддя Янь Дженміна і якийсь час мовчки дивився на юнака. Бачачи, що той відмовляється розплющувати очі, демон лише посміхнувся і повільно провів пальцями по чужих губах. — Старший брате, чому ти не дивишся на мене? — промовив він. Насправді пальці Янь Дженміна, які все ще тримали зап'ястя Чен Цяня, раптово стиснулися, до хрусту стиснувши руку юнака. Чен Цянь був збентежений. Він відразу відкликав свою свідомість, але так і залишився стояти на одному коліні. У його серці було пусто. Він був приголомшений. Довгий час він намагався згадати і зібрати докупи всі нитки, всі зачіпки. Грубі слова, що сказав йому старший брат там, у будівлі бібліотеки, коли він поставив йому це питання. Його дивна реакція... це було просто немислимо. «Отже, його внутрішнім демоном увесь цей час був? — міркував Чен Цянь. — Але ж це неможливо, правда?» Янь Дженмін нахилився вперед, і з куточка його рота заструмувала кров. Чен Цянь зрозумів, що так більше не може тривати. — Старший брате, — простяг руку і стиснув пальцями плече юнака. — Зосередься. Ми у володіннях внутрішнього демона, не дозволяй йому збити себе з пантелику. Почувши його голос, Янь Дженмін розплющив очі і тупо дивився на Чен Цяня. Серце Чен Цяня шалено забилося. Раптом, ні з того, ні з цього, він пошепки запитав: — Старший брате, що таке, зрештою, цей внутрішній демон? На мить йому здалося, що губи Янь Дженміна скривилися, готові ось-ось вимовити відповідь. Спина Чен Цяня вкрилася холодним потом. Його рани боліли і свербіли, він ніколи в житті так не нервував. Погляд Янь Дженміна раптово прояснився. Юнак різко підвівся, маючи намір в люті відштовхнути Чен Цяня... але ніякого удару не було. Руки юнака нестримно тремтіли. Внутрішній демон так довго мучив його, що він, зрештою, зовсім знесилів. Проігнорувавши слова молодшого брата, Янь Дженмін стиснув пальцями його плече, зачіпаючи рукою відкриту рану. Холодна кров забруднила йому долоню, і Янь Дженмін поспішно відсторонився. — Ти... Але Чен Цянь не звернув на плече, що кровоточить, ніякої уваги. Темрява в його очах була густішою і глибшою, ніж усе навколо. Короткий і гострий біль, здавалося, тільки сильніше розпалив його. Чен Цянь знав, що не повинен був так поводитися, але в його серці все ще вирувала буря. Юнак промовив, чеканячи кожне слово: — Ти знав, що чим довше ти приховуєш свого внутрішнього демона, чим довше намагаєшся впоратися з ним, тим сильнішим він стає? Чому ти не можеш мені все розповісти? Що тут ховати? — Відпусти... — сказав Янь Дженмін. — Старший брате! Очі Янь Дженміна почервоніли, і юнак загарчав: — Чен Цяне, ти надумав йти проти мене... Але перш, ніж він встиг домовити, Чен Цянь раптово притис його до стіни. Схиливши голову, юнак безстрашно поцілував його. Янь Дженмін відразу втратив дар мови. Чен Цянь ніколи не був романтичною натурою, він уявлення не мав ні про свіжий вітер, ні про світлий місяць. Він ніколи не наважувався дивитись на те, на що не можна було дивитися. Навіть ті фальшиві писання «Про ясність і тишу», які він знайшов у бібліотеці, так і не догортав до кінця. Це навіть поцілунком не можна було назвати. Немов бабка торкнулася поверхні води. Але розум Янь Дженміна гудів. Він був приголомшений до глибини душі. “ 风月(fēngyuè) — свіжий вітер і світлий місяць (обр. прекрасний вечір; гарний пейзаж; обстановка, що сприяє ліричній розмові, романтична обстановка).” Хлопець ахнув і мимоволі стиснув пальці, міцніше стиснувши одяг Чен Цяня. — Пробач мені, старший брате, я виявив неповагу, — Чен Цянь страшенно нервував. На перший погляд здавалося, що він був спокійний. Навіть ці слова він вимовив з абсолютно байдужим обличчям. — Мабуть, зараз ти думаєш лише про те, щоб заткнути мене чи видворити геть із клану, а може й зовсім убити? Але обіцяй, що не опиратимешся. “ 死猪不怕开水烫 — букв. мертва свиня ошпаритися не боїться, обр. все одно, бути байдужим до чогось; знявши голову по волоссю не плачуть. ” Янь Дженмін мовчав. Юнак перебував у такому шоці, що навіть демону, який буянив довелося відступити. Зухвалі слова Чен Цяня раптово сповнили його серце радістю. Чен Цянь зібрав усю свою волю в кулак і рішуче потягнувся рукою до коміра одягу Янь Дженміна. — Там, у «Масиві винищувачів демонів», ти спитав мене, хто ж ця «квітка персика». Старший брате, тепер, коли я вирішив розповісти тобі про це, то ти вислухаєш мене? У цей час у внутрішньому палаці Янь Дженміна демон знову прийняв образ Чен Цяня. Він повільно обійняв його зі спини і промовив юнакові на вухо: — Старший брате, я дам тобі все, чого ти тільки забажаєш. Але чи насмілишся ти? Опинившись між двома вогнями, Янь Дженмін ніяк не міг зрозуміти, де реальність, а де вигадка. Внутрішній демон простяг руку, щоб ніжно погладити його, і знову прошепотів: — Старший брате, я не відступлюся. Навіть після ста років самовдосконалення я не відступив. Навіть Небесна Кара не змогла мене зупинити. Тепер же все у твоїх руках. Ти щасливий? Ці слова були подібні до тазу з крижаною водою. Холод змішався з морозною аурою, що панувала у володіннях внутрішнього демона, пронизуючи Янь Дженмін до кісток. Але юнак залишався блідим і безмовним. Іноді внутрішній демон м'яко посміхався, нашіптуючи: — Старший брате, ти так довго сумував за мною, а тепер намагаєшся зберегти гідність? А іноді обрушував на нього весь свій гнів: — Глава Янь, надумав вкрасти те, що мав охороняти? У тебе немає ні сорому, ні совісті! Але часом він знову перетворювався на юного Чен Цяня, в грудях якого зяяла кривава діра. Молодший брат безсило дивився на Янь Дженміна: — Старший брате, хіба ти не казав мені, що мені нема про що хвилюватися? Що ти в усьому розберешся? "Старший брате..." Тіло Янь Дженміна розгойдувалося туди-сюди, його кидало то в жар, то в холод. На лобі юнака виступив піт, його очі почервоніли. Чен Цянь не очікував, що його слова так роздратують старшого брата. Він навіть розгубився. Раптом погляд юнака впав на мітку внутрішнього демона між бровами Янь Дженміна. Здавалося, вона ось-ось почне кровоточити. Чен Цянь насупився, а потім нахабно скористався прихованими в дерев'яному мечі осколками свого первісного духу і знову увірвався у внутрішній палац свого старшого брата. Тільки-но він увійшов, як побачене приголомшило його. Аура внутрішнього демона затьмарила собою все довкола. Демон дивився прямо на нього, але вираз його обличчя був зовсім інший. Густий чорний туман метався внутрішнім палацом, жадібно вбираючи силу початкового духу господаря, і породжуючи дедалі більше міражів. Чен Цянь відчув, як кров холоне у жилах. Будь-хто, побачивши сотні тисяч своїх копій, здригнувся б від жаху. Але наступного моменту він виразно почув голоси цих демонів. Погляд Чен Цяня став холодним. У його серці обурилося. Він змахнув рукою, змусивши свій споконвічний дух розбудити дерев'яний меч. Клинок у внутрішньому палаці Янь Дженміна почав рухатися. Вкривши товстим шаром інею, він одразу кинувся у бік скупчення демонів, маючи намір поламати їх усіх. Внутрішній демон поспіхом відступив у чорний туман, але відразу змінив свою форму, не бажаючи залишати насиджене місце. У свідомості Янь Дженміна вирувало море. До горла юнака підступила кров, у роті виразно відчувався металевий присмак, але він стримався. “气海 (qìhǎi) - кит. мед. море Ці, море життєвої енергії (місце злиття та джерело Джун-ці). ” Він на якийсь час прийшов до тями і відчайдушно змахнув рукою, слабо пробурмотів: — Припини валяти дурня. — Я ніколи не валяю дурня, — відповів Чен Цянь, дивлячись на юнака палаючими очима. — Старший брате, поки я живий, я нізащо не здамся. Янь Дженмін насупився, ніби збираючись щось сказати. Але Чен Цянь раптом примружився і раптом усміхнувся. — Старший брате, якщо ти вирішиш вигнати мене з клану, то так буде навіть краще. Янь Дженмін втратив дар мови. Він і сам думав про це. Якби він не був головою, він міг би бути з Чен Цянем на рівних, міг би прийняти свої почуття, бувши вільним від цього тягаря. Якщо він залишить клан, більше не буде жодних заборон. Хтось міг знати, що саме ці слова вирішить сказати йому Чен Цянь. Ця раптова «спорідненість душ» на якийсь час приголомшила його. Але після того, як перший шок пройшов, Янь Дженмін нарешті помітив, що щось не таке. Коли Чен Цянь глузував з людей, він робив це вкрай прямолінійно, але у звичайному житті він був дуже стриманим юнаком. Він ніколи не показував своїх емоцій. Ні гніву, ні смутку, ні радості він постійно вдавався... навіть коли здавався щирим. Справжній зміст його слів був відомий лише йому самому, він ніколи не говорив цього вголос. Більше того, коли вони обоє якимось чином потрапили у володіння внутрішнього демона, ніхто з них не знав, як звідси вибратися. Як тільки Янь Дженмін прийшов до тями, його розум раптово прийшов у рух. Він раптом згадав іній, що покрив дерев'яний меч у «Масиві винищувачів демонів». Відкинувши всі сумніви убік, він раптово запитав: — Що ти бачив? Чен Цяне, дозволь мені ще раз запитати тебе, що знаходиться в дерев'яному мечі? Чен Цянь замовк. Якби він на власні очі не побачив сотні тисяч своїх втілень у внутрішньому демоні Янь Дженміна, він міг би і звабитися. — Як у тебе вийшло вкласти волю меча клана Фуяо у цей дерев'яний меч? — знову спитав Янь Дженмін. Чен Цянь остаточно розгубився. Якоїсь миті вони обоє опинилися в безвиході. Раптом, Янь Дженмін відчув себе неймовірно стомленим. Він слабо відштовхнув Чен Цяня і, хитаючись, підвівся на ноги. Він сказав: — Якщо не збираєшся мені нічого говорити, забудь про це, мені байдуже, що ти там побачив... це просто внутрішній демон. Коли заклинач меча входить у «Божественне Царство», він неодмінно стикається з чимось подібним. І що з того? Тепер, коли я тут, це вже не здається чимось дивовижним... не треба мене шкодувати. Чен Цянь втратив дар мови. Йому раптово захотілося розбити цю, схожу на розшиту подушку , голову старшого брата, щоб подивитися чи не згриз внутрішній демон її вміст, залишивши по собі лише грудку в'язкої пасти. “绣花枕头 (xiùhuā zhěntou) — досл. вишита подушка (зовні гарний, а на ділі нікчемний; одна видимість, пустушка).” Янь Дженмін кинув на нього швидкий погляд, а потім дістав з рукава камінчик розміром з великий палець і поклав його на долоню. Поцяткований візерунками камінчик слабо засвітився, осяючи темряву навколо. Повернувшись до Чен Цяня спиною, Янь Дженмін спробував надати собі якомога легковажнішого вигляду, і сказав: — Сьогодні я не в настрої сперечатися з тобою. Йдемо, нам потрібно знайти вихід... Але Чен Цянь раптом міцно обійняв його ззаду. Спина Янь Дженміна напружилася. Він хотів було повернутись і лаяти молодшого брата. Однак саме в цей момент він почув, як Чен Цянь стиснув зуби і промовив: — З ранку й до вечора ти тільки й робиш, що їси та п'єш! Ти хвалько і марнотрат! Що тебе шкодувати, геній нещасний? Але ти мені насправді подобаєшся, я бажаю тебе! Як ще мені тобі про це сказати?
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!