Янь Дженмін ось-ось вибухне

Біля підніжжя гори Тайїнь зміїлася тінь демонічного дракона. Бажаючи якнайшвидше покінчити з темним заклинателем, Янь Дженмін скористався збентеженням пана Сяосяна, щоб знайти серед скелетів його справжнє тіло. Як тільки йому це вдалося, юнак безжально розрубав противника надвоє. 

Навколо розлетілися отруйні квіти, що пропахли кров'ю.

— Ходімо! — вигукнув Янь Дженмін.

Немов бажаючи вгамувати свій гнів, Янь Дженмін схопив Чен Цяня, що намагався злетіти за плече, і потяг його за собою, процідивши крізь зуби:

— Квіти персика, так?

Чен Цянь вперше за все своє життя захотів сховатись від його погляду і тихо промовив: 

— Старший брате, мені дуже шкода.

У цю просту фразу він вклав так багато того, що хотів би сказати, але ніхто так і не зрозумів. Янь Дженмін не знав, за що він вибачався. Почувши ці слова, він тільки ще більше розлютився. Заснувши на якийсь час внутрішній демон, здавалося, знову почав прокидатися.

Янь Дженмін роздратовано зітхнув і почав повторювати в умі писання «Про ясність і тишу», поки рядки не перетворилися на своєрідну колискову. Лють у його душі поступово вщухла, і полум'я звернулося в холодний попіл. Янь Дженмін у мить розгубив увесь свій колишній запал.

Не обертаючись, він все ж таки відпустив Чен Цяня. 

— Я з тобою розберуся, коли повернемося. Ідіть за мною!

Кілька мечів злетіло в повітря, немов сяюча веселка, і протягом кількох миттєвостей переслідувані отруйними квітами заклиначі прибули на місце. Озирнувшись назад, Лі Юнь обережно промовив: 

— Схоже, творець тутешньої печатки намагався запозичити силу у «Масиву винищувачів демонів», але все закінчилося ось так. Отрута персикових квітів поєдналася з масивом. Тепер ніхто не зможе точно сказати, що станеться. Боюся, нам доведеться нелегко.

Обличчя Янь Дженміна стало схожим на брилу льоду. 

— Думаєш, ти один такий розумний? Ти помреш, якщо перестанеш хвалитися?

Лі Юнь швидко глянув на старшого брата. Йому було не важко зрозуміти, наскільки був злий Янь Дженмін. Як герой, що вмів пристосовуватися до будь-яких ситуацій, Лі Юнь відразу замовк і більше не промовив ні слова.

Їм знадобилося трохи часу, щоб дістатися місця призначення, але ситуація біля підніжжя гори Тайїнь змінювалася, змінюватися, як гнані вітром хмари.

风云变幻 (fēngyún biànhuàn) — змінюватися, як гнані вітром хмари (обр. про швидкі кардинальні зміни).

Хань Юань прорвався в «Масив винищувачів демонів», але смертоносна аура цього місця виявилася сильнішою за демонічного дракон.

З усіх боків до нього зліталися численні мечі. Навіть випадково впавший з дерева лист відразу перетворювався на холодне лезо. Будь-хто, хто перетнув кордон масиву, міг бути атакований і перетворений на насаджений на рожен шматок м'яса. Навіть уміння літати не змогло б його врятувати. 

Лі Юнь насупився. 

— Масив змінився!

— Що? — перепитав Янь Дженмін.

— «Масив винищувачів демонів» має неймовірно смертоносну ауру. Вона знищує все, що стоїть у неї на шляху незалежно від займаної сторони. Ті, хто створив його, вигадали обмеження для захисту своїх людей. Масив атакує лише тих, хто сповнений темної енергії, — поспіхом промовив Лі Юнь. — Але він не розуміє різниці між нами та ворогом!

Варто йому вимовити ці слова, як вони помітили заклинача в чорному. Людина, як збожеволіла, мчала прямо до них. На ньому був одяг Управління небесних ворожінь. У руках незнайомця не було меча. Він був такий наляканий, що був схожий на кролика, що снував біля лап лютого орла. Раптом, перед ним немов з нізвідки з'явився клинок. Не встигнувши зреагувати, заклинач відразу налетів на лезо, отримавши відчутний удар у груди. Меч залишив по собі хрестоподібну рану, розрубавши нещасного на чотири частини.

Його скалічене тіло звалилося на землю.

Янь Дженмін не знав, що сказати в такій ситуації. Їм навернувся вдалий шанс. Спочатку вони зіткнулися з купкою темних заклиначів, які раптово вирішили перебити один одного, а тепер в Управлінні небесних ворожінь сталося повстання?!

Але вони все ще мали зустрітися з непередбачуваною силою «Масиву винищувачів демонів», тоді як їх невпинно переслідував отруйний квітковий туман. 

Більше того, поруч знаходився Чен Цянь, який виявився правим від початку до кінця!

Лі Юнь помітив демонічного дракона, який бився у пастці «Масиву винищувачів демонів».

— Старший брате…

— Давайте покінчимо з цим, — байдуже промовив Янь Дженмін, — чи то інтригани, чи то їхні противники, всі ми застрягли тут. Мабуть, ми загинемо, якщо не знищимо цей масив.

Злякавшись темно-червоного спалаху в очах Янь Дженміна, Лі Юнь невпевнено нагадав йому: 

— Мені здається, краще б тобі спершу подбати про себе.

Але Янь Дженмін проігнорував його слова. Він був сповнений рішучості зламати цей масив. Він нізащо не дозволив би цим проклятим тварям заманити його в пастку і вбити. 

Янь Дженмін подумав: «Я маю з'ясувати, що за людина в тебе на думці, Чен Цяне!»

Хлопець витягнув руки вперед і вигукнув заклинання. Між його долонями тут же з'явився невеликий дерев'яний меч. Меч ставав дедалі більше. Потім клинок спалахнув яскравим білим світлом і, нарешті, перетворився на повнорозмірну зброю.

Варто було тільки мечу явити себе, як у Чен Цяня одразу виникло дуже дивне почуття. Боляче не було, але він чітко усвідомив свій зв'язок із цим мечем. 

Немов яскрава блискавка, повітря прорізала потужна хвиля аури меча. Удар струсонув зовнішню область «Масиву винищувачів демонів» і розірвав кордон.

Дракон різко підняв голову.

«Масив винищувачів демонів» ніби збожеволів, зчепившись з аурою меча. Численні примарні клинки дощем звалилися з неба, цілячись у зброю Янь Дженміна.

З оглушливим брязкотом мечі зіткнулися один з одним. Цей дзвін був такий гучний, що, здавалося, міг би просто розірвати барабанні перетинки. Немов сотні вогненних драконів, у повітря метнувся сніп іскор, схожий на вибух тисячі феєрверків, осяючи вечірнє небо. Навколо стало ясно, як удень.

Груди Янь Дженміна важко здіймалися, руки посиніли, у його серці майже не залишилося крові.

Раптом він виразно відчув присутність чужої аури, що лилася в його тіло з дерев'яного меча. Починаючи з рук, дивна енергія заспокоювала його пошкоджені меридіани.

У цей момент дерев'яний меч покрився тонким шаром інею.

Янь Дженмін приголомшено замовк.

Що ж такого незвичайного було в цьому, створеному з самого початку духу, дерев'яному клинку?

Янь Дженміну здалося, що він ось-ось вибухне. Що ще це хлопчисько від нього приховало?

Але раптом, у найвідповідальніший момент, який переслідував їх по п'ятах отруйний квітковий туман, нарешті наздогнав свою мету.

Мов краплі води, що потрапили на розпечену сковорідку, квіти обрушилися на «Масив винищувачів демонів» і з шумом вибухнули.

Миттєво все навколо виявилося огорнуто отрутою, наповнюючи магічне коло густим ароматом. Кожен, хто перебував усередині, міг відчути у цьому запаху загрозу.

Отрута легко роз'їла бар'єр початкового духу, що захищав одного з темних заклиначів. Обличчя нещасного відразу набуло блаженного виразу, ніби його розум загубився в небуття. Він відчутно сповільнився і раптово звалився вниз. Його тіло виявилося висушене насухо, перетворившись на щасливий зморщений труп.

Демонічний дракон завив, і його голос луною рознісся небом. Він одразу кинувся до кордону «Масиву винищувачів демонів», люб'язно показаного йому ударом аури меча Янь Дженміна. Величезний звір сердито змахнув хвостом і врізався просто в невидимий бар'єр.

Світ здригнувся. Здавалося, що гори навколо готові були в будь-який момент звалитися. Більше половини вогневої могутності «Массиву винищувачів демонів» було націлено на Хань Юаня. З усіх боків зліталися незліченні сяючі мечі і безжально атакували дракона. 

Дракон широко розплющив очі і люто заревів, не зупиняючись ні на мить. Він розвернувся і знову вдарив по межі масиву.

Лі Юнь нічого не міг з собою вдіяти. Думка про прапор істинного дракона переповнила його серце, і хлопець почав ритися у своїй сумці. Тремтячими руками він нарешті витяг звідти злощасний артефакт. 

Раптом хтось схопив його за лікоть. Здригнувшись, Лі Юнь випустив прапор справжнього дракона з рук, але хтось відразу спіймав його. 

— Другий брате, не роби цього. Якщо ця річ потрапить у лапи демонічного дракона, ти увійдеш в історію як людина, яка вчинила непробачний гріх, — тихо сказав Чен Цянь. — Будь ласка, доглянь за Калюжею та Нянь Дада. Я знайду спосіб знайти «око». 

Лі Юнь здивувався.

— Ти...

Чен Цянь сховав прапор у рукав і помчав до підніжжя гори Тайїнь.

Щойно він перетнув кордон, як незліченні клинки «Масиву винищувачів демонів» перегородили йому шлях. Шванжень сяяв у його руках, поки юнак старанно прокладав собі дорогу в море мечів. Морозний слід, що тягся за лезом, нагадував широкий шовковий пояс. 

Духовна енергія вихором пронеслася тілом Чен Цяня, активуючи всі його почуття. Якщо Лі Юнь мав рацію в тому, що для запуску такого величезного масиву знадобилася б неймовірна кількість людей, і що «око» масиву мало б бути божественним артефактом, Чен Цянь, тіло якого було створене з каменю зосередження душі, що робило його більш чутливим до подібних речей, мав хоча б спробувати. Навіть якщо це не гарантувало, що він неодмінно знайде це «око». 

Раптом хтось перегородив йому шлях. Чен Цянь, не роздумуючи, атакував. Дві потужні аури зіткнулися один з одним, і супротивника мало не відкинуло вбік. Чоловік поспішно заговорив:

— Старший, будь ласка, зупинись!

То був Йов Лян.

Чен Цянь, звичайно ж, впізнав його, але він зовсім не збирався стримуватись. Він уже давно затаїв злість на цих надміру цікавих головорізів з Управління небесних ворожінь. Він збирався вбити кожного, хто стане на його шляху, зовсім не дбаючи про те, хто це був.

Слідом за першим був ще один безжальний удар. Аура Шванженя залишила за собою величезне біле коло. Йов Лян не наважився прямо протистояти йому і поспішно відійшов убік. 

— Старший, будь ласка, почекай! Я знаю, де знаходиться "око" масиву!

Чен Цянь глянув на нього і сказав з усмішкою: 

— Я нізащо не повірю собакам із Управління небесних ворожінь.

— Старший Чен! — очі Йов Ляна почервоніли. — Тут тридцять тисяч солдатів округу Тайїнь, не кажучи вже про сотні людей із мого клану. Нехай я і собака, але як я можу спокійно стояти і дивитись на те, як вони вмирають?!

Чен Цянь промовчав. Через кілька хвилин він знову глянув на готового розплакатися заклинача меча, і сказав:

— Показуй дорогу.

З цими словами Чен Цянь клацнув пальцями. З його руки вирвався промінь сліпучо-білого світла і кинувся просто в хмари, несучи за собою вихор льоду та снігу. Цей жест відразу привернув загальну увагу. Навіть демонічний дракон, який намагався прорвати «Масив винищувачів демонів», повернувся в людську форму. Стерши з губ кров, він холодно глянув у бік Чен Цяня.

Йов Лян стиснув зуби. Тепер він чітко усвідомив, що закінчити завдання з упіймання дракона йому вже не вдасться. 

— Іди за мною, — безжально сказав він.

Помахом меча він розчистив вузький прохід і повів Чен Цяня до підніжжя гори Тайїнь.

Біля підніжжя гори росло велике дерево, на гілках якого висіло кілька трупів. Йов Лян не озираючись, сказав: 

— Вони втрутилися у «Масив винищувачів демонів». Я розправився з ними, але масив раптово прокинувся, його було вже не зупинити. Старший, будь ласка, поглянь.

Біля гори Тайїнь вирував величезний тайфун. Він кружляв, немов вир серед великого моря, ховаючи всередині незліченні гострі леза. Навіть такий заклинач меча, як Йов Лян, що вже сформував свій початковий дух, тремтів від жаху, здалеку відчуваючи його смертоносну ауру.

Чен Цянь помітив у руках одного з трупів короткий меч. Він міг би сказати, що це хороший клинок, тільки доторкнувшись до нього. Рукоятка меча була вкрита рядом сильних заклинань. Це доводило, що вони були написані майстром якогось великого клану.

Чен Цянь зважив клинок на долоні, наповнив його своєю Ці, а потім направив його в тайфун. Клинок заревів, проте буквально за мить повітря струсонув страшний дзвін. Захисні заклинання на рукояті розсипалися в пилюку, і меч перетворився на шмат металобрухту.

"Око" руйнувало навіть сталь. Як тут міг вижити смертний?

Чен Цянь насупився і змахнув рукою. На його долоні відразу утворилася сфера духовної енергії, огорнувши його тіло холодом.

У цей момент, ніби звідки, з'явився Янь Дженмін. Побачивши цю картину, він негайно кинувся вперед і підняв руку, маючи намір змусити потік духовної енергії повернутися до тіла господаря. Юнак закричав: 

— Прибери це!

Побачивши, що повна люті сфера ось-ось зіткнеться з долонею Янь Дженміна, Чен Цянь поспішив негайно відкликати її. Рука Янь Дженміна зупинилася поряд з його обличчям, наче юнак збирався дати молодшому братові ляпас.

Чен Цянь відразу завмер на місці, не наважуючись рушити, і подумав: «Якщо він справді дасть мені ляпас, мені, ймовірно, стане набагато легше».

На обличчі Янь Дженміна майнула ціла купа різних емоцій, після чого юнак спокійно відступив. 

— І ти смієш шукати «око» «Масиву винищувачів демонів» таким чином?

Чен Цянь не промовив жодного слова. Здавалося, він намагався мовчки протистояти старшому братові, що тільки сильніше розлютило Янь Дженміна.

Звідкись здалеку долинув різкий сміх. Ніхто не помітив, як з'явився Хань Юань. Не зважаючи ні на кого на увагу, він підняв руку і з його долоні вирвався лютий порив духовної енергії. 

Демонічна аура сформувала у повітрі нового чорного дракона. Дракон підняв голову і проковтнув усі отруйні квіти, а потім самовпевнено кинувся на тайфун.

Земля здригнулася. Схоже, своїми діями він лише спровокував «око» «Массиву винищувачів демонів», і тайфун раптово збільшився вдвічі. Небо потемніло, і навіть піднятий вітром пил перетворився на гострі клинки. Чорний дракон страждав від незліченних порізів. Йов Ляна мало не втягнуло всередину. Захисні бар'єри духовної енергії вкрилися тріщинами, змушуючи інших заклиначів відступити.

— Ти збожеволів! — Закричав Янь Дженмін.

 Ледве він встиг це вимовити, як чорний дракон видав крик, що леденить душу, і раптово розвіявся!

Обличчя Хань Юаня було блідим. Хлопець сильно хитався. Схоже, він був серйозно поранений. Але навіть у такому стані він продовжував вдавати, що нічого не сталося, і поблажливо посміхнувся Йов Ляну.

— Талант вашого клану влаштовувати внутрішні чвари не має собі рівних. Сьогодні Хань Юань багато чого навчився у вас.

Чен Цянь торкнувся захованого в рукаві прапора справжнього дракона і раптом тихо промовив: 

— Можливо, я зможу спробувати.

Янь Дженмін сердито глянув на нього. Однак коли Чен Цянь показав йому край флагштока і кинув швидкий погляд у бік Хань Юаня, Янь Дженмін спочатку здивувався, але незабаром здогадався, до чого він хилить. 

Обмінявшись поглядами, вони негайно розпочали дії.

Чен Цянь відразу розгорнув прапор справжнього дракона. То був не той шматок мотлоху, що притягнув із собою Б'янь Сяохвей. Коли величезний запас його духовної енергії влився у флагшток, душа стародавнього дракона видала гучний рев і вирвалася на волю, випромінюючи сліпуче яскраве світло. Наче звір знову повернувся до життя. 

Як виявилося, їм вдалося отримати прапор справжнього дракона не тому, що запечатана в ньому душа була слабка, а тому, що Б'янь Сяохвей був жахливим господарем, і сила артефакту була помітно обмежена. Все, що в нього було — це споконвічний дух, здатний тимчасово підтримувати дракона. Проте цього було цілком достатньо, щоб залякати безліч найсильніших заклиначів.

Але цього разу прапор використав Чен Цянь.

Хань Юань спочатку здивувався, але зрозумівши, що це за артефакт, юнак прийшов у шалене захоплення. Однак тільки-но він подався вперед, як Янь Дженмін, який стояв напоготові, негайно атакував його.

Але Хань Юань не мав іншого вибору. Він був поранений "Масивом винищувачів демонів" і втратив частину своєї сили. На мить він опинився у пастці меча Янь Дженміна.

Коли з'явився божественний дракон, Масив винищувачів демонів ще більше пожвавивь. Чен Цянь змушений був прибрати Шванжень. Коли до нього в руки потрапив драконів хребет, той одразу перетворився на спис. Покладаючись на захист древнього звіра, юнак злетів у повітря, маючи намір увійти до самого серця «Масив винищувачів демонів».

Але навіть якщо божественний дракон знаходився прямо перед ним, смертоносна аура, що б'є йому в обличчя, все одно змусила Чен Цяня відчути тиск у грудях. Бар'єр початкового духу, що його захищав, розбився вщент. Тримаючи в руках спис з хребта дракона, Чен Цянь окреслив перед собою коло, і божественний звір відразу обвився навколо юнака.

Огортаючи його золоте свічення миттєво потьмяніло. 

Чен Цянь мав сконцентрувати всю свою духовну енергію у прапорі справжнього дракона.

Це нагадало йому той випадок з дитинства, коли він усіма силами намагався вирізати заклинання, зовсім не переймаючись тим, чи вистачить йому сил впоратися з цим. Коли Чен Цянь підвівся на ноги, все його тіло обізвалось болем, ніби його пронизала тисяча голок. Його енергетичне море майже пересохло і меридіани більше не могли цього виносити. Душа дракона знову засяяла. Звір розкрив пащу і виплюнув пару золотих перлин дракона.

Немов розумні істоти, марні на вигляд драконові перлини кинулися вперед, відкриваючи в бурхливому тайфуні вузький прохід. Тільки завдяки цьому Чен Цянь, нарешті, зміг побачити світло «ока» «Масива винищувачів демонів».

Хлопець ніколи не страждав від нестачі мужності. Будучи цілеспрямованою людиною, яка досягала своєї мети, навіть якщо доводилося повзти, юнак і не помітив, як його сили знизилися настільки, що він більше не міг стояти на мечі. Недовго думаючи, Чен Цянь стрибнув на стародавнього дракона і, нахилившись, кинувся в бурю мечів. 

Спина Чен Цяня одразу вкрилася ранами. Нині він більше нагадував рибу на обробній дошці. Божественний дракон видав гнівне ревіння і пішов за перлинами прямо в серце урагану, де знаходилося «око»

Відчуваючи, що його сили на межі, Чен Цянь не став турбуватися про розгляд цього артефакту. Хлопець просто підкинув його списом у повітря і спритно спіймав.

«Око» масиву залишило своє місце.

Повітря струсонув оглушливий вибух. Величезна кількість лез раптово змінила свій напрямок і рушила в небо. На кордоні «Масиву винищувачів демонів» пролунав гучний тріск, і він почав стрімко руйнуватися.

Земля під ногами була поцяткована ямами і вибоїнами. Темні заклиначі та сили Управління небесних ворожінь, що застрягли в межах масиву, більше не билися один з одним. Позбавившись цієї напасті, всі вони, схоже, зітхнули з полегшенням.

У цей час божественний дракон повільно приземлився біля підніжжя гори. 

Чен Цянь одразу ж скотився з його спини, не встигнувши навіть перевести подих.

Забувши про Хань Юана, Янь Дженмін одразу кинувся вперед, щоб упіймати його. Але перш, ніж він встиг оглянути рани молодшого брата, навколо них розсипалися отруйні квіти, перетворившись на нескінченне море гарних, але небезпечних рожевих пелюсток. 

Хань Юань холодно посміхнувся. Змахнувши рукою, він легко створив сферу пекельного вогню. Полум'я пожерло квіткове поле, перетворивши все навколо на згарище, і в небо злетів лютий чорний дим. 

Однак саме в цей момент сталося щось несподіване. Те, що вразило всіх присутніх.

Густий чорний дим ніби сколихнув щось у небі, зверху тут же вдарила блискавка, і з усіх боків покотилася луна гучних вибухів. Раптом, у самому центрі небосхилу з'явилася тріщина, рівно в тому місці, куди раніше прямувала хвиля гострих мечів. 

Тріщина простяглася до самого горизонту, дедалі більше розширюючись, наче намагаючись розірвати світ на частини. Вона поглинала все, що вставало в неї на шляху, чи то живе, чи мертве. 

Миттєво Янь Дженмін, Чен Цянь і прапор справжнього дракона зникли без сліду.