Негайно вирушаємо на гору Тайїнь

Усі мовчали. У повній тиші Калюжа взяла в руки запрошення Ву Чантяня і прочитала:

— П'ятнадцятого числа першого місяця на Тайхані… Старший брате, що це? Ми туди підемо?

​​正月十五 (zhēngyuè shíwǔ) — свято ліхтарів (15-го числа 1-го місяця за китайським місячним календарем).

太行 (taiháng) - Тайхан (гірський хребет, що знаходиться в провінціях Хенань, Шаньсі і Хебей).

Янь Дженмін замислився, але нічого не відповів.

— Люди з Управління небесних ворожінь мандрують днями та ночами, доставляючи ці запрошення. Напевно, вони хочуть, щоб увесь світ дізнався про цю подію. Якби я був Хань Юанем, я б неодмінно з'явився туди, щоб раз і назавжди розібратися з ними. Адже це оголошення війни, хіба ні? — сказав Лі Юнь.

Темні заклиначі з Південних околиць не мають жодних порядків. Вони скрізь сіють хаос, народ не може спокійно жити. Управління небесних ворожінь не має ні сили, ні харизми, щоб об'єднати людей. Якщо обидві сторони продовжать битися просто з забаганки, в країні ніколи не настане мир. Найкращий варіан — знайти пусте місце, зібратися там і битися, скільки душі завгодно. І Тайхан підходить для цього найкраще.

— Якби я був Хань Юанем, я б не з'явився на це галасливе збіговисько, — тихо відповів Янь Дженмін, — я б скористався тим, що всі зібралися на горі, і вирушив би прямо до столиці, щоб убити імператора і знищити лігво Управління небесних ворожінь. Адже це куди зручніше, чи не так?

— Немає ніякого способу дізнатися чи правда все сказане Ву Чантянем чи ні, але я чув і ще дещо. Зараз в Управлінні небесних ворожінь неспокійно. Схоже, вони хочуть відокремитися від імператорського двору. Їм все одно на імператора, живий він чи мертвий.

Тінь печалі затьмарила обличчя Лі Юня, і юнак продовжив:

— Хань Юань… Ох, мабуть, він затіяв цю велику битву, щоб помститися Управлінню небесних ворожінь. Але тепер йому доведеться понести покарання за шкоду, заподіяну темними заклинателями з Південних околиць?

Янь Дженмін повернувся і серйозно сказав:

— Потрібно надіслати Джеши повідомлення. Ми повинні знайти Хань Юаня, перш ніж це зробить Управління небесних ворожінь.

Чен Цянь, що мовчав весь цей час, несподівано вимовив:

— Мені весь час здається, що щось не так.

— Що? — перепитав Лі Юнь.

— Як говорилося в давнину: «Коли Великий Шлях занепадає, є «людяність» і «борг». Коли виникають забобони та багатознання, є велика брехня. Коли серед родичів немає згоди, є «шанобливість синів». Коли держава у темряві та смуті, є «віддані чиновники». Управління небесних ворожінь стверджує, що вони «відновлюють справедливість», але хіба їхня «справедливість» не суперечить «справжньому шляху»? — спохмурнів Чен Цянь. — Таке ставлення йде врозріз із усім, чого навчав нас Вчитель. Я не можу придумати жодної причини, через яку предки нашого клану підписали б подібну клятву з кимось на зразок них. Мабуть, за всім цим криється ще щось. Лі Юнь, я пам'ятаю, що коли ми жили на острові Лазурного дракона, ми знайшли один з екземплярів хроніки, в якому було записано багато важливих подій. Він досі у нас?

— Мабуть, так, — сказав Лі Юнь, — у ті роки Джеши постійно турбувався, що книги, які ми привезли з гори Фуяо, і ті, що знайшли на острові Лазурного дракона, загубляться, тому він вічно носив їх із собою. Ось чому навіть після нашої поспішної втечі вони все ще з нами. За бамбуковим гаєм знаходиться нова бібліотека, ти можеш заглянути туди.

Почувши ці слова, Чен Цянь негайно підвівся. Він відразу згадав слова, сказані йому Дзі Цяньлі. У промовах старого божевільного було чимало підказок.

Дотримуючись вказівок Лі Юня, юнак попрямував у бамбуковий гай і незабаром натрапив на легендарну вежу.

Хоча це місце також називали «вежею», воно навряд чи могло зрівнятися зі старою дев'ятиповерховою бібліотекою, в якій були зібрані книжки з усього світу. Це ж була невелика двоповерхова дерев'яна будівля, настільки крихка, що здавалося, ніби вона ось-ось звалиться.

На першому поверсі будівлі зберігалися трактати про техніки самовдосконалення, зібрані Янь Дженміном та іншими з усіх куточків країни. Вони включали описи практик, як істинного, так і темного шляхів. У деяких із них на момент покупки не вистачало сторінок. У результаті, Янь Дженміну та Лі Юню довелося переглянути їхній зміст. І, з чистого випадку, в книгах стало на кілька нових описів більше.

На другому поверсі була власність клану Фуяо. Тут були і священні писання, скопійовані Янь Дженміном, і посібники з техніки володіння дерев'яним мечем, що колись переглянуті самим Чен Цянем, а також різні записи, які вони привезли з собою, коли покинули гору. Ці книги пройшли через безліч негараздів. І хоча на обкладинці кожної з них були написані заклинання, що захищали їх від вологості та шкідників, на сторінках все одно можна було побачити сумні сліди часу.

Чен Цянь з тугою провів пальцями по книжкових корінцях. Він ніколи так не сумував за горою Фуяо, як у цей момент. Крім замку «людини», від будинку їх відокремлювало безліч невідомих небезпек і таємних змов навколо печатки винищувачів демонів.

На корінці хроніки острова Лазурного дракона був намальований відмітний знак, тому Чен Цяню нелегко знайти її в книжковому хаосі. За всі ці роки клан Фуяо не прийняв жодного нового учня. Їх було замало, і всі священні писання, всі записи, що зберігалися в бібліотеці, були просто розкидані по полицях. Якщо не було потреби щось у них знайти, до них ніхто не торкався. Коли Чен Цянь узяв у руки хроніку, і кілька інших книг попадали, піднімаючи хмару пилюки.

Цокнувши, Чен Цянь нахилився, щоб повернути їх на місце і виявив, що тепер у бібліотеці з'явилося аж два екземпляри Священних писань «Про ясність і тишу».

Хтось зробив зайву копію?

Чен Цянь акуратно підняв книги і струсив з них пилюку. Один із екземплярів був написаний тонким витонченим почерком. Мабуть, то була робота Лі Юня. Записи в іншій копії були дуже недбалими, з грубими паличкоподібними штрихами, як у маленької дитини. Цей екземпляр належав пензлю його старшого брата, коли той був ще підлітком.

У дитинстві Чен Цянь стільки разів переписував за Янь Дженміна писання, що навчився бездоганно імітувати його почерк. Ось чому він з першого погляду зрозумів, чия це робота.

Трохи засмутившись, Чен Цянь відкрив книгу і з подивом виявив, що під обкладинкою «Священних писань» була ще одна обкладинка. На ній була зображена людина, оточена казковими квітами. Чоловік тримав у руці нефритову флейту і кокетливо посміхався читачеві. Поруч із малюнком виднівся маленький напис: «Музика вітру».

​​ ​​  Назва з підступом. 风流谱 (fēngliú pǔ) завуальовано дійсно можна перекласти як «Музика вітру», але справжня назва буквально «збірка розпусти», а одне із значень 风流 (fēngliú) — продажне кохання. Крім того 风流薮泽 іст. Прерія розпусти (район громадських будинків столиці династії Тан, куди приходили кутити студенти після складання іспитів).

Чен Цянь приголомшено завмер.

Ні… Це що, жарт?

Після хвилинного замішання юнак немов одержимий почав гортати книгу. Зміст фальшивого Священного писання «Про ясність і тишу» виявився дуже різноманітним. Вірші та проза супроводжувалися ілюстраціями. Книга розповідала історію кохання, що сталася у борделі світу смертних. Красень вчений і одна з куртизанок були так сильно одурманені почуттями, що дали один одному обіцянку, але, зрештою, сорокапути та ластівки, як завжди, розлетілися в різні боки. Оповідання перемежовувалося піснями, як ніжними, так і досить грубими, а майстерне оповідання фонтанувало емоціями.

劳燕分飞 (láoyànfēnfēi) — сорокопути і ластівки розлетілися в різні боки; обр. розлучитися, розлука; розлучитися, розійтися, розлучитися (зазвичай про подружжя).

Але воістину неймовірними були самі ілюстрації. Вони не мали ніякої стриманості. Вони не лише у фарбах показували події головних героїв, а й зображували всілякі інтимні подробиці. Можна сказати, що вони були чудовими провідниками в гонитві за задоволеннями.

На них не можна було дивитись спокійно.

Прогорнувши кілька сторінок, Чен Цянь помітив, що жоден із малюнків не повторився. Крім того, в книзі було перераховано безліч незвичайних технік. Порівняно з тим, що тут було зображено, темні заклиначі з Джаояна здавались просто купкою диких селюків!

Чен Цянь не наважився надто уважно розглядати ці ілюстрації.

Коли він уже зібрався було закрити книгу, юнак згадав, що його старший брат замаскував обкладинку під писання «Про ясність та тишу».

Обличчя юнака набуло дивного виразу.

Перш, ніж він усвідомив свої почуття, за його спиною почулися швидкі кроки. Янь Дженмін піднявся бібліотечними сходами і запитав:

— Що ти знайшов?

Чен Цянь вражено завмер на місці. У юнака затремтіли руки. Фальшиве писання «Про ясність і тишу» вислизнуло з його пальців і впало на землю, відкривши рівно на одному з весняних пейзажів.

​​春光 (chūnguāng) - весняний пейзаж (у переносному значенні еротична сцена).

Янь Дженмін замовк.

Це було як грім серед ясного неба. У той момент Чен Цяню здалося, що жодна Небесна Кара не зможе з цим зрівнятися.

Помітивши замішання Янь Дженміна, Чен Цянь вирішив скористатися шансом, що випав йому. Зробивши вигляд, що нічого не сталося, юнак надав своєму обличчю самого спокійного виразу і зробив крок уперед, щоб підняти сумнівну книгу. Однак її одразу вихопили у нього з рук.

Глава клану Янь мав безліч серйозних справ. Він давно забув усі свої погані підліткові звички. Але варто було тільки побачити цю книгу, і він навіть не подумав про те, що його власне сумління може виявитися нечистим. Він відразу розсердитися. Юнак прийшов у таку лють, наче хтось залишив чорні сліди на сніговому полі.

Він човпнув Чен Цяня по руці і сердито сказав:

— Що це за брехня? Ти ж прийшов сюди, щоб знайти хроніку острова Лазурного дракона? Чому в тебе це в руках?

Чен Цяня не мав іншого вибору, крім несміливо пояснити:

— Вона впала з полиці...

Тримаючи в руках книгу, Янь Дженмін відчув, що картинки в ній були надто вже зухвалими.

— Ти читав її? — зло запитав він.

Чен Цянь промовчав.

Дихання Янь Дженміна почастішало. Його гнів розгорівся ще сильніше.

— Я думав, від тебе буде менше клопоту, ніж від тих двох. А тепер глянь на себе! Навіщо ти взагалі таке читаєш? Ти вже забув про свою внутрішню травму? Чому б тобі не зосередитися на збереженні душевної рівноваги та на лікуванні замість того, щоб розглядати всяку нісенітницю?

Чим більше він говорив, тим більше злився. Юнак ударив Чен Цяня книгою в груди з такою силою, що та ледь не порвалась.

— Безсоромник!

Чен Цянь не заперечував. Він і сам не знав, що сказати.

— Якби я знав, що за виродок притягнув це до нашої бібліотеки, я б… — палко промовив Янь Дженмін.

— Старший брат, мабуть, це був ти... — нарешті прошепотів Чен Цянь.

— Що?

Чен Цянь делікатно перевернув книгу, яку Янь Дженмін ледь не порвав, і вказав на фальшиву назву писань «Про ясність та тишу».

Янь Дженмін глянув на знайомі слова і приголомшено завмер.

— Все гаразд, старший брате. Я знаю, що в ті часи ти не був таким розсудливим, — «розуміючи» сказав Чен Цянь.

Перш, ніж юнак встиг домовити, Янь Дженмін і сам зрозумів, що був неправий. У дитинстві саме він таємно ховав такі речі у Священних Писаннях. І хто після цього був найбезпутнішим сином клану Фуяо?

Звичайно ж, обличчя Янь Дженміна відразу позеленіло, а вуха почервоніли. Він забрав у Чен Цяня книжку з картинками, мовчки розвернувся і пішов геть.

Раптом щось ворухнулося в серці Чен Цяня. Він сперся на поручні. У слабкому світлі захисних заклинань риси його зазвичай байдужого обличчя здавались набагато м'якшими.

— Старший брате, — гукнув він Янь Дженміна і сміливо спитав, — Джван Наньсі розповів мені, що йому подобалася одна бродяча заклиначка. Так подобалася, що його почуття до неї не змінилися б, навіть якби вона стала звичайною смертною. Коли ми були молодими, ти читав ці... м-м-м, старі історії. Чи була в твоєму житті така людина, про яку ти міг би сказати: Він мені подобається, навіть незважаючи на коротке життя смертного?

Внизу світло було куди тьмяніше, і більша частина обличчя Янь Дженміна була прихована в тіні книжкової полиці. Чен Цянь не міг його розглянути. Хлопець довго мовчав. На мить Янь Дженмін, здавалося, перестав дихати і перетворився на нерухому кам'яну статую.

Через довгий час він нарешті запитав:

— Хто такий Джван Наньсі?

— Дуже балакучий учень гори Білого тигра.

Тон голосу Янь Дженміна раптом став холодним.

— З цього моменту ти більше не мусиш спілкуватися з такими непристойними людьми. Щоб подолати Небесну Кару, ти відмовився від усіх почуттів і задоволень, чи тобі не знати, що означає «зберігати ясність розуму і слідувати істинному шляху»? Якщо ти збираєшся думати про нісенітницю, то вирушай назад у Цін'ань і роби це там!

Очі Чен Цяня раптово потемніли.

Звук кроків ставав все тихішим і тихішим. Двері бібліотеки клацнули. Завдяки накладеному на неї заклинанню, вона зачинялася сама собою. По будинку пронісся холодний вітерець.

Чен Цянь акуратно підняв книги, які він необережно впустив, і поставив їх назад на полицю. Після цього він узяв хроніку острова Лазурного дракона, сів на лаву біля вікна і почав читати.

Маленька масляна лампа, що висіла на стіні, спалахнула сама по собі. Чен Цянь перегорнув кілька сторінок і раптом відчув, що це просто безглуздо.

Всі ці роки він бився з небом і землею, бився зі своїми однолітками, бився не на життя, а на смерть. Він ніколи не відступав, і він ніколи не хотів вірити, що у цьому світі є щось, чого він не зміг би зробити.

Тільки в цей момент він зрозумів, що не завжди все йде відповідно до його бажань.

Можливо, вся справа була в його пораненому первісному дусі, але Чен Цянь почував себе пригніченим і втомленим. Дивлячись на нудні записи, він раптом подумав: «Який сенс ставати відомим і могутнім заклиначем? Адже все закінчиться тим, що ти станеш об'єктом заздрощів та мішенню для розмов. У чому сенс прагнути піднесення і шукати безсмертя, якщо для цього потрібно відкинути всі людські почуття і йти дорогою, яку ніхто не бачить? Хіба зрештою не доведеться дивитись на те, як звичний тобі світ зникає без сліду?»

Їх життя коштують менше, ніж життя звичайних смертних, хоч би яке коротке воно було.

Серцебиття Чен Цяня сповільнилося, і хлопець знову став самим собою. Йому здавалося, що всі його думки зав'язалися у складний вузол.

На душі в нього було неспокійно.

Він так часто повертався до цієї теми, що, можливо, йому дійсно варто було вирушити на самоту і присвятити себе самовдосконаленню...

Оскільки Чен Цянь вважав піднесення безглуздою витівкою, він почав гортати хроніку острова Лазурного дракона, не зациклюючись на пошуку саме того, що мало б відношення до клану Фуяо. Раптом його погляд зупинився. Він щось знайшов.

Хоча острів Лазурного дракона і лежав посеред моря, у його записах зустрічалися відомості про безліч територій. Наслідуючи приклад звичайних людей, крім подій на острові, літописці того часу записували і всі основні події, що відбувалися у світі заклиначів.

Чен Цянь виявив у цих записах певну закономірність. Люди, яким знадобилося триста років, щоб сформувати свій початковий дух, переважно зупинялися саме на цьому рівні. З ними не відбувалося нічого екстраординарного. Вони доживали в середньому до восьмиста років, а потім вмирали.

І зовсім інша справа ті, хто завдяки твердому серцю або природному таланту сформували свій початковий дух у досить ранньому віці. Деякі їх історії також були записані в хроніці. Мабуть свого часу вони були дуже важливими персонами. Проте всі вони або стали самітниками і незабаром зникли, або збожеволіли від відхилення Ці, або взагалі зустріли невчасний кінець через Кару.

У жодному із записів острова Лазурного дракона не було жодного слова про піднесення.

Чен Цянь потер лоб і спробував зібратися з думками, але в його серці вже закрався сумнів... Може, ті, хто піднісся, були надто скромні? Чи, можливо, відколи почали вести цю хроніку і до моменту падіння острова Лазурного дракона, ніхто ніколи не досягав успіху на цьому шляху?

Чен Цянь відклав книгу і швидко спустився вниз. Ретельно спрямовуючи свою духовну енергію, він накреслив у повітрі заклинання, послав його у бік прикрашеної різьбленням книжкової полиці, і тихо промовив:

— Я хочу подивитись записи про «піднесення».

Дерев'яна полиця відразу покрилася тонким шаром інею. Книги, що стояли на ній, злегка затряслися, а потім, кілька старих томів осяяли слабке світло. Чен Цянь забрав їх і, один за одним, переніс до павільйону Цін'ань.

Того дня через Чен Цяня Янь Дженмін оговтався. Але варто було йому лише переступити поріг бібліотеки, як він одразу ж пошкодував про це. Тоді він просто не мав іншого виходу. Бачить Небо, коли Чен Цянь притулився до поруччя і поставив йому це питання, він відчув себе так, ніби величезний валун звалився йому на груди, дроблячи нутрощі і завдаючи йому нестерпного болю. Прикрившись гнівом, він пішов і якийсь час уникав Чен Цяня.

Однак незабаром юнак виявив, що в цьому не було потреби. Після цієї події Чен Цянь більше не залишав Цін'ань. Вони жили по сусідству, але не бачилися більше десяти днів.

Тоді й написав Джеши.

Калюжа, яка вміла перетворюватися за бажанням, стала їхньою пташкою на побігеньках. Щоб приховати її помітнішу форму, Лі Юнь використав весь свій талант і перетворив її на горобця.

До смерті скривджена на свого другого брата, Калюжа полетіла геть. Однак вона незабаром виявила, що ця форма була вкрай зручною. Маленька пташка могла проникнути будь-куди, не будучи виявленою. Хитріші за неї були тільки мухи.

Завдяки цьому вона нарешті зустрілася з Джеши.

— Брат Джеши сказав, що в Управлінні небесних ворожінь існує складна ієрархія. Посвячені змушені шпигувати зовні десятки чи навіть сотні років. Потім усі вони повинні пройти сувору перевірку, щоб переконатися у справжності їхніх слів. Тільки після цього вони зможуть офіційно вступити до Управління. Проте нещодавно між внутрішніми учнями сталася велика сварка. Всього за одну ніч половина з них зникла, а потім сталося повстання четвертого… ах, демонічного дракона. Управління небесних ворожінь потребувало більшої кількості робочих рук, тому вони почали поспішати набирати нових учнів. Брат Джеши та кілька інших шпигунів, на кшталт нього, цілком годилися, крім того, вони не робили жодних помилок, тому їх швидко припустилися до внутрішніх справ. Їх послали влаштувати засідку біля гори Тайїнь. У наказі не було нічого конкретного, але брат Джеши сказав, що їхня мета - четвертий брат.

Гора Тайїнь знаходилася менш ніж за п'ятдесят лі від гори Фуяо.

Янь Дженмін жодної секунди не сумнівався. Від одразу ж ухвалив рішення.

— Завтра садиба буде запечатана. Ми негайно вирушаємо на гору Тайїнь.

Лі Юнь одразу поспішив за ним:

— Ми прийдемо на гору Тайїнь, а що потім? Що ми будемо робити? Чи ти плануєш допомогти Управлінню небесних ворожінь захопити Хань Юаня? Чи порушимо клятву винищувачів демонів і виступимо проти всього світу, щоб допомогти Хань Юаню помститися?

— Ми повинні виконати клятву винищувачів демонів, — відповів Янь Дженмін голосом, який не заперечує.

Варто було йому тільки вимовити ці слова, як у всіх присутніх стало важко на серці.

Трохи помовчавши, Янь Дженмін продовжив:

— Однак ми не можемо допустити, щоб Хань Юань потрапив у полон до Управління небесних ворожінь. Ми маємо зупинити його до початку Великого Тайханського з'їзду та доставити сюди. Він один із нас, один із клану Фуяо. Навіть якщо він пробив дірку в небесах і має бути розрубаний на шматки, ми не повинні допускати до цієї справи сторонніх.