Бажання поцілувати Чен Цяня в чоло

Тим часом, незграбні повчання Чен Цяня несподівано вплинули на внутрішнього демона, що невпинно мучив свідомість Янь Дженміна. Все, що він міг - це піти і залишити в спокої початковий дух юнака. Однак бурхлива аура меча не поспішала заспокоюватись. Вона накопичувалася в одному місці, притягувана невидимою силою свого власника, але буквально за мить зв'язок слабшав, і аура знову розсіювалася.

Лише початковий дух Янь Дженміна нерухомо сидів у глибині його розуму, ігноруючи безліч клинків, які знову й знову пронизували його тіло.

Реакція у відповідь меча і розум юнака вели безмовну боротьбу. Але Янь Дженмін був непохитний, ніби ніщо на цьому світі більше не могло його потривожити. 

Зрештою, заклиначі меча використовували, як зброю свої власні тіла. І ця зброя кувалася в нескінченних муках та випробуваннях. Хіба для того, щоб вижити, їм не потрібно було наполегливо працювати? Навіть якщо для досягнення мети їм потрібно було спуститись у підземний світ. 

Проте безмовну боротьбу Янь Дженміна перервав раптовий кашель. Кашель був такий, наче людина задихалася. Схоже, справи його були погані. Останніми днями Чен Цянь не видавав жодного звуку. Якби не ледве вловима воля меча, що огорнула тіло Янь Дженміна, він подумав би, що юнак давно пішов.

Але почувши від Чен Цяня такий раптовий шум, Янь Дженмін був вражений. Його розум, що тривалий час був у спокої, охопила тривога. Коли спокій був порушений, внутрішній демон, що причаївся, знову пожвавився.

Янь Дженміна різко схопився на ноги, в його руці відразу з'явився клинок. Він відштовхнув внутрішнього демона геть, але змушений був зіткнутися з аурою меча, що збунтувалася. Сила реакції у відповідь нагадувала бурхливе море, і свідомість юнака перетворилася на киплячий котел.

Розум Янь Дженміна здригався. Тріщини, що залишилися після замків дракона, знову дали про себе знати. Однак він не міг придушити шалене бажання свого серця. Він будь-що мав вирватися з внутрішнього палацу, прокинутися і на власні очі побачити Чен Цяня. Він надто добре знав, що являв собою Чен Цянь. Юнак ніколи нікому не підкорявся, він гадки не мав, що означає почекати або піти в обхід. Щоразу, коли перед ним виникала якась перешкода, він без вагання йшов на найрадикальніші заходи.

У цей момент його чоло торкнулися холодні пальці, відкриваючи шлях пориву морозної Ці. Миттєво, залишені драконьими замками тріщини, замерзли. До вух Янь Дженміна долинув хриплуватий голос Чен Цяня:

— Сконцентруйся.

Янь Дженмін заскрипів зубами. 

— Що ти накоїв?

— Створив меч, але так розхвилювався, що навіть поперхнувся, — тихо відповів Чен Цянь.

Схоже, він зовсім не переймався. 

Відразу після цього, немов у помсту за балакучість Янь Дженміна, його розум наповнив чужу холодну свідомість. Чен Цянь, що завжди безрозсудно покладався на грубу силу, був не надто добрим у лікуванні інших. Але Янь Дженмін так боявся завдати йому болю, що не наважився перешкоджати процесу. Крім того, він повинен був зробити все можливе, щоб взяти на себе реакцію у відповідь. Таким чином, він уперше в житті дізнався, що означає «бути пронизаним тисячею клинків».

Потім у внутрішній палац Янь Дженміна обережно проник меч. Сила зброї різко контрастувала із морозною аурою Чен Цяня. Кілька хвилин клинок беззвучно відокремився від свідомості Чен Цяня і його сяйво поширилося по всьому внутрішньому палацу. Бурхлива аура відразу забула про початковий дух Янь Дженміна. Звернувшись до незліченних мечів, вона негайно обрушилася на непроханого гостя.

Янь Дженмін був уражений, але Чен Цянь залишався спокійним. 

— Це не проблема. Ти маєш відійти убік.

Варто було тільки вимовити ці слова, і внутрішній палац Янь Дженміна прорізав промінь світла. То була воля меча. Зброя була дуже тонкою, непередбачуваною і зовсім не схожою на звичайні клинки... Його присутність відчувалася всюди.

Це був той самий меч, який він побачив, коли ввійшов у Дао!

Жар і холод укриють пустки, і вітер тріпатиме сухі трави, доки не зійдуть нові плоди й не опадуть з дерев останні квіти, і все не повернеться на круги свої. 

Дерев'яний меч відбився у свідомості Янь Дженміна. Юнак невідривно стежив за кожним його рухом. Нехай у клинка не було гострого леза, але в ньому було все, що треба. Хлопець не рухався з місця, але йому здавалося, ніби він повернувся на сотню років тому. 

Миттю воля меча зустрілася з дерев'яним клинком, і поранений дух Янь Дженміна осяяв яскраве світло.

Уся енергія, що огортала садибу Фуяо, ринула в бамбуковий гай, до нового павільйону Цін'ань, немов води річки, що впадали в глибоке море. Будинок і меблі всередині похитнулися, і бамбукове листя, що тремтіло на вітрі, пожовклі, знову наповнилося життям.

Тан Джень першим дістався гаю, незабаром до нього приєдналися Калюжа і Лі Юн. Калюжа бігла так швидко, що мало не врізалася у бамбуковий ствол. Тан Джень підняв руку і зупинив її. 

— Панночка, обережніше. Поки що ми не можемо туди увійти. 

Почувши його слова, Калюжа здивовано виявила, що якась невідома сила зрізала пасмо її волосся. 

Це місце, до країв наповнене життєвою енергією, приховувало в собі всепоглинаючу ауру меча.

У свідомості Янь Дженміна простий дерев'яний меч пронизав бурхливу ауру меча і увійшов до центру внутрішнього палацу, як чарівна голка, що наказує морем. Вітер, що піднявся, тут же поглинув реакцію у відповідь. У лічені миті дерев'яний меч розкидав усі примарні мечі. Втративши силу, гармати впали вниз. 

定海神针 一般 轰然 (dìnghǎi shénzhēn) — букв. чарівна голка, що наказує морем (одна з назв чарівного палиці Сунь Укуна з роману «Подорож на Захід») обр. у знач.: потужна зброя; стабілізуюча сила.

У сяйві клинка початковий дух Янь Дженмін повернув собі контроль над внутрішнім палацом. Хвилювання вщухло, але розум юнака все ще був охоплений аурою меча.

Гостра, як бритва, вона виплеснулася назовні і повільно зібралася в його руці. Безкрайня злість, що затопила його серце, раптом обернулася повним спокоєм, і слід клинка припливу Чен Цяня змішався з дерев'яним мечем клану Фуяо.

Янь Дженміну здалося, ніби він стоїть на дні моря, оточений глибокою прірвою, і бурхливі хвилі такі високі, що торкаються неба над його головою. У його довгих рукавах вирувала буря, але потім все стихло.

Ось що насправді був «вхід у піхви».

В'язниця, величиною в три джани, виявилася лише намальованим на землі кругом .

划地为帥 (huàdì wéiláo) — букв. накреслити на землі коло, як в'язницю (за переказами всередині такого кола в давнину поміщали злочинця, щоб присоромити його).

Звичайно, Чен Цянь не міг не відчути, що Янь Дженмін просунувся на наступний рівень. Юнак рішуче обірвав їхній зв'язок і випустив протяжне зітхання.

Він просидів так вісімдесят один день. Його обличчя вкрилося шаром інею, духовна енергія була на межі. У павільйоні Цін'ань панував по-весняному приємне тепло, але на місце, де сидів Чен Цянь, було оповите холодом, а на грудях юнака виднілися плями крові.

Так як його початковий дух був пошкоджений, тепер йому потрібен був час на відновлення. Але, незважаючи на все це, Чен Цянь відчував неймовірне полегшення, ніби з його плечей впав величезний тягар. 

Хлопець нарешті розслабився.

Це була ціна, яку він охоче заплатив.

Чен Цянь повернувся і подивився на Янь Дженміна. Той ще не прокинувся, але болісна аура, що оточувала його, зникла. Кіноварний знак внутрішнього демона в нього на лобі настільки зблід, що тепер його важко було розглянути. Все, що залишилося, це чистий спалах меча, який блимає один раз, а потім відкриває місце для повного спокою. Немає жодних ознак попередньої жахливої ​​сили від культиватора меча, він, нарешті, досяг рівня «увійти в піхви».

Важко було повірити, що шалена ідея Чен Цяня використовувати як основу дерев'яний меч стала реальністю. Але він був абсолютно впевнений у собі. Куточки його рота здригнулися, і юнак не зміг стримати слабкої посмішки.

Але раптом його з головою накрила втома, спричинена пошкодженням первісного духу. Чен Цянь поспішно простяг руку, намагаючись за щось ухопитися, і горда усмішка відразу перетворилася на криву усмішку.

— Сяо-Цяне, що з тобою? — з-за дверей долинув стривожений голос Лі Юня.

— Все гаразд, — глибоко зітхнувши, Чен Цянь щосили намагався надати своєму голосу твердості. Хлопець відповідав так, ніби нічого не сталося. - Почекай трохи. Мені треба привести себе до ладу.

Почувши, що з молодшим братом усе гаразд, Лі Юнь нарешті заспокоївся. Він навіть примудрився пожартувати:

— Коли ці двоє повернуться, я кину все і вирушу на самоту. Мені постійно доводиться хвилюватися про дрібниці. З моїм низьким рівнем удосконалення у мене скоро з'являться зморшки.

Тан Джень вважав за краще триматися від них на відстані. У бамбуковому гаю все ще зберігався слід аури меча. Тан Джень простягши руку, впіймав маленький бамбуковий листочок і стер з нього ранкову росу. На його обличчі з'явився невимовний вираз.

— Створити диво з нічого — це подвиг, гідний людини, яка без страху зіткнулася з Небесними Карами. — промовив він. 

Однак Чен Цянь відчував себе далеко не так добре, як могло б здатися. Але він не міг змушувати Лі Юня та інших чекати вічно. Якось переконавши себе підвестися, хлопець швидко переодягся, стягнув із себе рваний одяг і насилу вимовив заклинання, щоб знищити докази. Закривавлені лахміття відразу перетворилися на пилюку. Недовго думаючи, Чен Цянь запалив пахощі, щоб усе виглядало більш-менш природно. Зробивши всі ці маніпуляції, юнак витер з чола холодний піт і глибоко зітхнув, маючи намір, нарешті, відчинити двері і зустрітися з іншими.

Коли всі розпитування залишилися позаду, Чен Цянь відчув, що сили покинули його. Юнак звалився на маленький диванчик, що стояв поблизу, і, перш ніж його голова торкнулася подушки, провалився в безпробудний сон.

У той же час, заклинач меча Йов Лян, який зупинився в маленькому містечку приблизно за тридцять лі від садиби Фуяо, гостро відчув невимовно потужну ауру меча. Наче щось довгий час стримувало її.

Йов Лян зовсім недавно сформував свій початковий дух, він ще не міг зрозуміти, наскільки сильним був той, хто досяг рівня «Божественного Царства». Все, що він відчув - було нестерпне бажання з кимось боротися.

Коли справа стосувалася заклиначів меча, дев'яносто дев'ять із ста відрізнялися войовничим характером. Чим сильнішим і досвідченішим був супротивник, тим сильніше вони рвалися в бій. Стискаючи в руках зброю, вони ставили на кін свої життя, навіть якщо на перемогу не було жодного шансу. Смертельні ситуації лише сильніше штовхали їх уперед. Звісно, ​​траплялися й винятки. Янь Дженмін, якому вдалося пройти шлях, що відкривається раз на тисячу років і досягти рівня «Божественного Царства», був тим самим винятком. Він не був народжений із любов'ю до битв. З того самого дня, як він увійшов у Дао, всі його зусилля були спрямовані на те, щоб робити лише те, що потрібно. 

Йов Лян скочив на ворота заїжджого двору і вп'явся в ауру «Божественного Царства». Нестерпне бажання випробувати себе захлеснуло його юнацьке серце. Але раптом, прямо в нього за спиною пролунало легке покашлювання. Йов Лян неохоче обернувся і побачив, що Ву Чантянь повільно наблизився до нього. Юнак роздратовано вимовив: 

— Старший брате.

Ву Чантянь перевів погляд у бік садиби Фуяо, але не сказав ні слова.

— Хотів би я колись битися з такою людиною, — зітхнув Йов Лян.

Ву Чантянь глянув на нього. 

— Сяо-Лян, після того як ми покінчимо з демонічним драконом, вирушай на самоту, а потім покинь Управління небесних ворожінь.

В Управлінні небесних ворожінь зберігалося дуже багато секретів. Якщо хтось збирався піти, він повинен був вирушити на самоту на триста років, до закінчення терміну давності.

Йов Лян завмер і пробурмотів: 

— Брате...

Ву Чантянь тихо додав:

— Крім тебе, в Управлінні небесних ворожінь немає іншого заклинача меча. Але цей шлях тернистий. Щоб йти по ньому, тому, хто вдосконалюється, потрібно більш тверда воля і бажання прогресувати, ніж усім іншим. В Управлінні небесних ворожінь надто багато перешкод. Це не найкраще місце для тебе. Небеса дарували тобі рідкісний дар. Ти не мусиш марнувати його марно.

Йов Лян насупився і заперечив: 

— Це дрібниці. Подивися на Янь Дженміна. Він голова клану Фуяо, але йому все одно вдалося увійти до «Божественне Царство», навіть незважаючи на повсякденні справи!

— Ти бачиш лише верхівку його слави, але не труднощі, що криються під нею, — похитав головою Ву Чантянь. Його молодший брат увійшов у Дао лише сто років тому. Його серце було щирим, але він все ще був по-дитячому наївний. Ву Чантянь обернувся і пильно глянув у нескінченну темряву ночі. Навколо них не було чути жодного звуку. 

— Якщо змій слідує Темним Шляхом і стає драконом, значить, на те воля долі. Але як ти думаєш, що станеться, якщо в імперії буде два «справжні дракони»? — лаконічно промовив він.

— Старший брате, ти... краще б тобі стежити за своєю мовою, — спантеличив юнак.

— У світі існує безліч кланів, але історія не знає жодного випадку, коли комусь із них вдавалося впоратися з Управлінням небесних ворожінь, — холодно посміхнувся Ву Чантянь. — Усі думають, що Управління було засноване великими старійшинами, але ніхто не знає, що воно існує вже кілька поколінь. Ми входимо в Дао не для того, щоб отримати безсмертя, а щоб завадити могутнім заклиначам шкодити смертним. Навіть якщо ця імперія впаде, наша мета залишиться незмінною. Але великі старійшини підштовхнули нас до краю прірви, вони завербували в наші ряди безліч волоцюг та шахраїв. Я був проти цього, але голова клану вперто дотримувався їхнього плану. Він сказав, що якщо ми займемо офіційне становище, то буде краще для всіх нас. Сказав, що ми не повинні ставити себе вище за смертних лише тому, що наш рівень удосконалення вищий, ніж у них. Потім він довірився таким аморальним типам, як Джво Ханьджен. Ха... тепер ми стали головорізами на службі в імператора!

— Старший брате, якщо турбота про династію не наша справа, то чому ми маємо зробити все, щоб зупинити цього демонічного дракона? — Запитав Йов Лян.

— Де вся мудрість священних писань, що ти навчав? Згодував собакам? Хіба ти не знаєш, що «ураган не може тривати цілий ранок, а злива не може лити цілий день»? — Ву Чантянь зітхнув. — Ти знаєш хоч один демонічний клан, що проіснував досить довго? Вони, звичайно, дуже могутні, але всі вони зникають так само швидко, як з'являються. У будь-якому випадку, ці чорні заклиначі зовсім не дбають про те, яку шкоду завдають їх дії. Це не означає, що вони неодмінно жадають влади. Це означає, що вони прагнуть неприємностей. І ми не можемо дозволити їм піти безкарними.

Аура, що огорнула садибу Фуяо, повільно танула. Мабуть, їхній незвичайний заклинач меча поступово підкоряв її собі. Раптом Ву Чантянь щось помітив. Через деякий час він знову заговорив тихим голосом: 

— Тоді вбивця демонів пішов Темним Шляхом. Зараз і Управління небесних ворожінь, і клан Фуяо занепали. Все так… Думаю, за кілька днів їхній голова повернеться з усамітнення. Зробимо їм ще один візит.

На стадії «входу в піхви», щоб заспокоїти відповідну реакцію меча, Янь Дженмін повинен був медитувати день і ніч. Пошкодження, спричинені драконячими замками, майже зажили. Оскільки його початковий дух знову був вільний, Янь Дженмін швидко прийшов до тями. Юнак озирнувся довкола і зрозумів, що навіть внутрішній демон змушений був відступити.

Головна біда внутрішнього демона полягала в тому, що варто йому тільки з'явитися, і позбутися його було не так просто. Чим більше уваги на нього звертали, тим наполегливіше він переслідував власника. Можливо, найкращим виходом було б просто пливти за течією.

Янь Дженмін нарешті розплющив очі. Хлопець потер лоба, відчуваючи непомірне полегшення від просування на новий рівень. Він подумав, що з його характером йому, можливо, не стати наймогутнішим заклиначем меча в історії, але й цього було цілком достатньо.

У нього все ще залишалися питання щодо клинка, який Чен Цянь приніс до його внутрішнього палацу. Їхні техніки володіння мечем вийшли з того ж витоку, що і дерев'яний меч клану Фуяо, але, оскільки вони були різними людьми, кожен з них розумів все це по-різному. Навіть погляди однієї й тієї самої людини з часом могли змінитися.

Коли Чен Цянь вступив на шлях заклинача, він звернувся до дерев'яного меча, але згодом став більше покладатися на стиль морського припливу. Всі стилі різнилися між собою, кожен мав свою унікальну філософію, свої сильні та слабкі сторони. Однак, чим сильнішими вони ставали, тим більше вони розуміли, що обидва ці стилі чудово доповнювали один одного. Коли Янь Дженмін вклав свій клинок у піхви, він слідував за припливом. Якби не це, навряд чи він міг би так швидко заспокоїти ауру меча. 

І…

Можливо, це була лише ілюзія закоханої людини, але Янь Дженміну здалося, що всередині дерев'яного леза була частинка душі Чен Цяня. Нехай воля меча і прийшла з дерев'яного клинка клану Фуяо, але він був оточений невимовно холодною Ці. Цей холод був частиною аури меча, але водночас не виявляв ніякої ворожості. Дерев'яний меч перебував у внутрішньому палаці Янь Дженміна, як вірний страж. Він нікуди не зникав, але й не поспішав зливатися з оточенням.

Янь Дженмін зробив глибокий вдих і відчув приємний аромат заспокійливих розум пахощів. Пахощі вже встигли догоріти, і, оскільки вікна в кімнаті були навстіж відчинені, запах, що залишився, був дуже слабким. Хлопець потягся і встав, маючи намір запалити їх знову. Тільки тоді він побачив Чен Цяня, сплячого на сусідньому диванчику.

Янь Дженмін завмер на місці.

Злякавшись, він відразу відступив назад. Простоявши так деякий час, юнак навшпиньки, обережно, як грабіжник, рушив до місця, де спав Чен Цянь.

Мабуть, важко було створити дерев'яний меч клану Фуяо. Янь Дженмін не міг собі уявити, що могло настільки виснажити когось із рівнем удосконалення, як у Чен Цяня, що той міцно заснув.

Тіло Чен Цяня було створено із каменю зосередження душі. Коли він спав, він не видавав ні звуку, ніби був лише частиною інтер'єру, просто меблями. Янь Дженмін навшпиньки підійшов до нього. Зробивши кілька кроків, він раптово випростався. Юнак подумав, що поведінка миші, що крадеться за їжею, не підходить Главі клану. 

Підійшовши ближче, Янь Дженмін тихо кашлянув, але Чен Цянь навіть не ворухнувся.

Тоді він нахилився і уважно подивився на сплячого юнака. У міру того, як відстань між ними скорочувалася, у серці Янь Дженміна раптово здійнялося непереборне бажання поцілувати Чен Цяня в чоло.

Зрештою, йому вдалося взяти себе в руки і відступити. 

Янь Дженмін відчував, що не може цього вдіяти. Сплячий Чен Цянь здавався йому напрочуд невинним.

Хлопець сумно посміхнувся і злегка торкнувся пальцями чужого волосся. 

— «Піднестися на небеса або пірнути в підземний світ». Як ти міг сказати щось подібне? Ти хоч розумієш, що це означає? Ти маєш стежити за своїми словами.

Можливо, у всіх трьох світах лише хтось такий же неспостережливий, як Голова клану Янь, міг назвати Чен Цяня «невинним».