Чорний дракон заревів від болю. Перевернуте вгору дном небо перетворилося на горщик з кашею і густі чорні хмари пролилися дощем. Цей дощ був подібний до чуми, яка вбивала все, чого б вона не торкнулась. Миттю на землі не залишилося жодної травинки, і хмари проковтнули Чен Цяня цілком.
(обр. у знач.: перевернути все догори дном; влаштувати безлад).
一锅粥 (yīguōzhōu) - котел кашки, перен. безладдя, плутанина.
Нянь Дада був лише провінційним заклинателем, який ніколи не бачив світ, від страху він не міг навіть розплющити очі. Льов Лан же, навпаки, зробив крок уперед, явно маючи намір залишити захисний бар'єр, створений п'ятиколірним каменем. Та Тан Джень схопив його за плече і потягнув назад.
З маскою, що приховувала половину його обличчя, Льов Лан більше не був схожим на того юнака, що колись прийшов у долину Мінмін. Зробивши над собою зусилля, він нарешті заговорив, грубим, як наждачний папір, голосом:
— Старший, я…
— Ти ледве освоїв початкову техніку. Ти навіть не здатний відчути Ці. Зараз ти не дуже відрізняється від мурашки! Бої – не твоя доля, – байдуже відповів Тан Джень.
— Але старший Чен урятував мені життя. Я повинен зібрати всю свою мужність і як слід відплатити йому, — насилу промовив Льов Лан.
— Однієї твоєї хоробрості недостатньо. Все, на що ти зараз здатний — стати закускою для темного заклинача. Що ти збираєшся робити? — безжально парирував Тан Джень.
Льов Лан стиснув кулаки.
— Заклиначі, які шукають свій шлях, подібні до піску, що омивається хвилями. Шанс вижити один із десяти. Чи погане діяння чи добре, ти маєш набратися терпіння, щоб мати можливість сповна відплатити за нього. Яка користь від простих слів? — незважаючи на юнака, тихо додав Тан Джень.
— Але…
Тан Джень, здавалося, зовсім не турбувався про Чен Цяна.
— Поглянь на це, — відповів він спокійно.
Догодивши в пастку чорного туману, Чен Цянь ніяк не міг зрозуміти, як звідси вибратися. Все, що він зараз відчував, так це те, як незвідана сила легко придушила його початковий дух, ледь не скинувши юнака назад на землю.
Його серце, що на багато років забуло тривоги, забилося швидше під впливом цієї темної енергії. У юності Чен Цянь був зовсім безпорадний. На своєму шляху йому довелося пережити безліч злетів та падінь, зустрічей та розлучень. Несамовитий біль, що він змушений був терпіти в камені зосередження душі, здавалося, знову обрушилася на нього. З глибини його душі пролунав голос: «Невже ти справді не приховуєш образ?»
До самої смерті він таїв образ на своїх батьків. Він також запам'ятав Джво Ханьджена, просто подивившись йому у вічі. Він до дрібних подробиць пам'ятав усі приниження, що йому довелося пережити. Чи могла людина з таким характером раптово стати святою і відпустити все, що сталося?
Невже він справді не тримав зла на Хань Юаня, чия рука колись пробила його груди?
Це було те, що навіть його незламний старший брат ніяк не міг забути. Чи міг Чен Цянь, що нічого не впускав з уваги, простити його? Останні роки він був вільний від хвилювань тому, що його характер дійсно змінився, перетворившись на чистий вітерець і яскравий місяць, серед яких не залишилося місця для минулих образ? Або він відклав усе це в бік тільки через те, що Тан Джень забрав його пам'ять на сорок дев'ять років, і тепер він на все дивився по-новому?
明月清风 (míngyuè qīngfēng) - місячне світло і приємний вітерець; обр. ідилія.
Раптом чорний туман перед обличчям Чен Цяня набув вигляду Хань Юаня. Губи юнака відразу скривилися в посмішці.
— Третій брате, вічно ти собі брешеш. Ти готовий нарешті глянути правді в очі?
Чен Цянь примружився. Він ніяк не міг зрозуміти, чи справжній Хань Юань був перед ним, чи то була лише ілюзія, створена чорним туманом і внутрішнім демоном. Все, що він зараз знав, так це те, що в його непохитному спокої з'явився пролом. Немов величезна гребля, що обрушилася на мурашник, його серце розбилося вщент.
— Третій брате, раніше ти не був таким брехуном. Якщо ти когось ненавидів, то ніколи не показував цій людині такого приємного виразу обличчя. Чому ж зараз ти не смієш навіть думати про образу? Чого ти боїшся? Конфлікту у клані? Сумнівів у серцях старших братів? Чи ти боїшся здатися дріб'язковим і занапастити свою репутацію виключно справедливої людини? — похмуро глянувши на нього, промовив Хань Юань.
— Заткнися, — холодно перебив його Чен Цянь. — Як ти смієш питати мене про це? Хіба це не ти зробив? Навіть якщо ти перебував під впливом «душі художника», хіба не ти всі ці роки йшов Темним Шляхом? І тобі ще вистачає совісті скаржитися?
Хань Юань, схоже, не очікував такої прямої відповіді. На мить він навіть розгубився.
Але полум'я гніву вже охопило розум Чен Цяня. Зціпивши зуби, він абияк змусив свою пригнічену духовну енергію знову циркулювати по тілу, старанно ігноруючи той факт, що його груди боліли так сильно, ніби ось-ось готові були розірватися. Не звертаючи ні на що увагу, юнак, нарешті, очистив навколишній простір від демонічної Ці.
Окрім в'язниці, яку він особисто для себе збудував, що ще в цьому житті могло його утримати?
Чен Цянь не став пускати в хід крижаний клинок. Піднявши руку, він просто вдарив Хань Юаня кулаком в обличчя і сердито вигукнув:
— Хіба я не маю права звинувачувати тебе?
Хлоп! Почувши це, обидва і нападник, і постраждалий раптово завмерли.
Чен Цянь був упевнений, що Хань Юань, який стояв перед ним, був лише ілюзією, створеною його внутрішнім демоном, тому юнак, не роздумуючи, ударив його. Але несподівано «ілюзія» виявилася людиною з плоті та крові.
Він відразу згадав слова Тан Дженя про «використання свого власного «Я»» і про «створення дракона за допомогою внутрішнього демона». Його очі округлилися, і юнак недовірливо промовив:
— Ти справді... Хань Юань?
Хань Юань закрив обличчя руками. Спочатку він був приголомшений, а потім істерично засміявся:
— Маленький старший брат. Невже ти такий неуважний, що не впізнаєш мене навіть тоді, коли я стою просто перед тобою? — сказав він.
Чен Цянь остаточно розгубився. Його рука, з затиснутим у долоні мечем, затремтіла.
— Отже, тим, хто увірвався до вежі Червоного птаха, був ти. Демонічний дракон – це ти. Той, хто хоче забрати кістки Небесного Чудовиська нашої молодшої сестри, теж ти…
Зчепивши руки за спиною, Хань Юань недбало промовив:
— Від кісток Небесного Чудовиська одні нещастя. На що вони годяться, окрім як мучити її кожні кілька років? Краще витягти з неї цей скелет і віддати мені, жахливому темному заклинателю. З поваги до нашого минулого я буду милосердним. Коли дістану кістяк, я збережу їй життя.
Аура Чен Цяня здибилася, подібно до лютого цунамі. Навколо його тіла розлилася хвиля крижаної Ці. Немов вихор, юнак знищив залишки демонічної енергії і процідив крізь зуби.
— Чому б тобі не спитати, чи я збережу твоє життя?!
Як тільки він промовив ці слова, Шванжень у його руці спалахнув. Морок, що оточував їх, розвіявся, немов винесене вітром сухе листя. Хань Юань був змушений відступити. Він знову набув форми дракона і злетів у небо.
Сяйво меча вспороло всепоглинаючу темряву. Чен Цянь теж піднявся вгору і кинувся на дракона. Супроводжуючий громом і вітром, він добре розумів, що може його вбити.
Серед хмар чоловік і дракон зійшлися в лютій битві, і навіть тіні злилися в одну настільки, що їх неможливо було розрізнити.
— Тримайся подалі, — похитав головою Тан Джень і знову потягнув Льов Лана назад. — Зовні надто жваво, а всередині є головна проблема — Небесне Чудовисько. Не думаю, що цей будинок вистоє.
Тан Дженьжень, здавалося, народився з воронячим ротом, що успішно передбачав неприємності. Як тільки він це сказав, чайна впала.
乌鸦嘴 (wūyāzuǐ) — зр. людина, що приносить погані новини (букв. дзьоб ворони).
Ніч сповнилася шумом. Калюжа перетворилася на величезну хмару, що палає, показавши світові свій справжній образ гігантського червоного журавля. Її кістки голосно тріщали, а жахлива аура слабшала під силою меча Янь Дженміна. Все навколо потонуло в червоних сполохах.
Дивлячись на все, що відбувається, Нянь Дада приголомшено промовив:
— Це... червоний журавель. Схоже, бути птахом не так просто.
Тан Джень трохи відступив назад. Він пильно подивився на Калюжу і насупився.
— З давніх часів народження Небесного Чудовиська було провісником катастрофи. Все життя його переслідували нещастя. Проблема в тому, що, крім цього, вона все ще наполовину людина. Щойно з'явившись на світ, вона мала потонути в крові, але хтось змінив її долю. Мабуть, їй було нелегко дожити до такого віку, її жахливу ауру неодноразово пригнічували.
Почувши це, Нянь Дада глянув у бік Янь Дженміна і не зміг стримати захоплення.
— Ну, тоді я допоможу йому, — сказав Тан Джень.
Скинувши руку, він ніби навмання вивудив щось із повітря. Подібно до того, як весняний вітер перетворювався на дощ, у його руці зібрався потік духовної енергії і тут же просочився в накреслений на землі кіноварну печатку.
Заклинання, що поспіхом створив Лі Юнь, були пошкоджені силою червоного журавля. Вони не змогли б протриматися довго, але будучи посиленою Тан Дженем, печатка, здавалося, прокинулася і засвітилася м'яким світлом.
Численні зелені лози піднялися в небо. Спалюючись безжальним полум'ям, що огорнуло птаха, вони знову і знову кидалися вперед.
На мить жахливий тиск на Янь Дженміна помітно послабшав. Він глянув у бік Тан Дженя, напустив на себе стриманий вигляд і чемно кивнув.
Але Тан Джень не турбував себе ввічливістю. Дивлячись на спійману в печатку Калюжу, він тихо промовив:
— Як же нам укластися вчасно…
Раптом червоний журавель став ще більшим. Полегшення Янь Дженміна тривало недовго. Він відчув, як шалена енергія Небесного Чудовиська зіткнулася з його мечем. Юнак змушений був відступити, і кіноварна печатка обвилась до того, як він зміг прийти Калюжі на допомогу.
Лі Юнь рвонувся вперед і закричав:
— Хань Тань!
На клітці, створеній із п'ятиколірного каменю, з'явилася ще одна тріщина. Нянь Дада з жахом вказав на неї:
— Старший, що відбувається?
— Хоча червоний журавель і вважається нащадком фенікса, він не може відродитися з полум'я. У своєму житті він повинен зазнати ряду великих змін . Це схоже на людину, яка, увійшовши в Дао, прагне вищого рівня розвитку. Найчастіше, помічником у цій справі стає зручний випадок, але в нинішній ситуації… це не вдалий час. Настає Небесна Кара!
脱胎换骨 (tuōtāi huàngǔ) - народитися знову і змінити кістки (обр. у знач.: змінитися, переродитися).
Хмари збиралися з усіх боків, змішуючись із чорним туманом. Стоячи всередині клітки, створеної з п'ятикольорового каменю, Нянь Дада відчув, як по його спині пробіг холодок. Тоді, в долині Мінмін, коли Чен Цянь зіткнувся з Небесною Карою, ніхто не насмілювався бути поруч з ним. То був перший раз, коли він міг бачити щось подібне, поблизу.
Ніч здригнулася від гуркоту грому і на землю обрушилася сліпуча блискавка. У цей момент Янь Дженмін зібрав весь свій початковий дух у затиснутому в руці мечі. Об'єднавши свій розум і свою енергію, він особисто зустрів Небесну Кару замість Калюжі.
До гуркоту, що струсонув небеса, додався оглушливий тріск. Меч і блискавка зіткнулися один з одним, втопивши весь світ яскравим спалахом.
Клинок, який Янь Дженмін використав усі ці роки, був тим самим, що колись постраждав від удару Джво Ханьджена, коли вони зустрілися на пустельному острові Східного моря. Він зберіг його, щоб не дати собі забути про приниження. Однак удар Небесної Кари зруйнував зброю.
Груди юнака пронизав гострий біль, з'єднаний з мечем початковий дух був сильно пошкоджений. Якщо він зараз не досягне рівня «формування клинка», його дух буде знищено. Перш, ніж він встиг віддихатися, у хмарах блиснула друга блискавка.
У цей момент, немов підкоряючись якійсь невидимій силі, Калюжа у вигляді червоної хмари раптово злетіла вгору. Вночі, з'єднавшись із чорним туманом, з'явився сяючий стовп світла.
Все навкруги здригнулося, передчуваючи народження Небесного Чудовиська. Несучи на собі гнів цілого світу, друга блискавка прошила темряву.
У шаленому вихорі лютого вогню і блиску клинка ревіння демонічного дракона злилося з криком божественного птаха. Велике полум'я, що оголосило Небесне Чудовисько, здавалося, загрожувало ось-ось перетворити довгу ніч на попіл. Гірський ланцюг Південних околиць ходив ходуном, а захисний бар'єр із п'ятиколірного каменю розсипався в пилюку.
Серед усього цього хаосу раптом пролунав зляканий крик юної панночки:
— Старший брате!
Її тихий і ніжний голос нагадував дзижчання маленької комахи, що невідомо як опинилася в епіцентрі бурі.
Ніхто не знав, кого зі старших братів вона кликала, але її крик долинув до всіх без винятку. До всіх, хто міг його почути.
Чорний дракон сповільнився і закинув голову, ніби вся його істота пронизала сильний біль. Серед нескінченної темряви нічного неба, тіло гігантського звіра кілька разів спалахнуло, а потім поменшало, знову повернувши собі людську подобу. Без жодного страху він повернувся спиною до Чен Цяня.
Погляд Чен Цяня завмер. Шванжень різко змінив свою траєкторію і ледве встиг відхилитися вбік, проносячись повз Хань Юаня.
За мить Хань Юань підняв свою бліду руку і схопив чорний туман, що обплутав червону хмару. Але раптом мішенню блискавки став Шванжень.
Чен Цянь був дуже досвідчений у боротьбі зі стихійним лихом. Крім того, тепер у його руці був крижаний клинок, що робило його ще могутнішим.
Блискавка, готова ось-ось вразити його, була зупинена на півдорозі. Сковзнувши вздовж холодного леза, вона відразу змінила свій напрямок, ставши схожою на хвіст гігантської падаючої зірки.
Обличчя Чен Цяня осяяло яскравим світлом.
Хань Юань, що стояв неподалік нього, тихо покликав:
— Третій брате.
Чен Цянь підвів на нього очі. Його погляд був холодним, як тоді, багато років тому, коли він лежав на спині на східному узбережжі і обіцяв розповісти все вчителю.
Хань Юань стиснув зуби і мало не розплакався.
У цей момент із землі до неба рушили десятки тисяч променів, створених аурою меча. Клинок Янь Дженміна зламався і тепер навіть уламки цегли та каміння, дощ і вітер, все, що оточувало його, могло б стати його зброєю. Всі ці незліченні предмети зібралися разом і утворили досить потворний, але надзвичайно гострий гігантський меч. Лезо відразу розсікло зв'язок між червоною хмарою вогняного журавля і чорним туманом демонічного дракона.
Шалена сила клинка, яка, здавалося, могла розділити небо і землю, повністю придушила ауру Небесного Чудовиська. Втім, Калюжі це не зашкодило. Натомість сила штовхнула зловісну червону хмару назад на землю, змушуючи її зупинитися за три чі від поверхні.
З рукава Лі Юнь один за одним вилетіли десять талісманів. Талісмани відразу обліпили Калюжу. Варто їм тільки торкнутися її, і шалене полум'я, що охопило її тіло, почало поступово слабшати. Після того, як всі десять досягли мети, червоний журавель, що вмирає, нарешті перетворився назад на дівчину з крилами на спині. Дівчина непритомна впала на землю.
Невблаганний грім нарешті затих.
Хань Юань зітхнув з полегшенням. Але раптом вираз його обличчя знову змінився. Його рука перетворилася на пазурі, вкриті драконячою лускою, і юнак замахнувся, цілячись Чен Цяню в спину.
Коли потік повітря навколо нього змінився, Чен Цянь вже був насторожі, старанно прислухаючись до виття вітру. Він відразу контратакував, заблокувавши удар своїм мечем. Лезо все ще зберігало силу Небесної Кари. Шванжень зіткнувся з драконячими пазурами, розсипавши всюди сноб іскор.
На обличчі Хань Юаня проступила луска. Здавалося, хлопець збирався щось сказати, коли вдалині раптом почувся звук рогу.
Порівняно зі звичайним горном, цей величний гомін було чути звідусіль. Схоже, до нещасної чайної наближалося багатотисячне військо. Хань Юань відразу змінився в особі. Його посмішка стала холодною.
— На жаль, зграя собак уже тут. Маленький старший брате, я маю йти.
Тут слово вживається у лайливому значенні.
Сказавши це, він відштовхнув Шванжень, і його пазурі зі скреготом дряпнули лезо. Хань Юань повернувся, щоб піти, але меч Чен Цяня не відпустив його. Гучно брязнувши, крижаний клинок знову зіткнувся з драконячими кігтями.
— Ти ввійшов у Дао через внутрішнього демона. Що то за демон? — карбуючи кожне слово, сказав Чен Цянь.
Вираз обличчя Хань Юаня знову змінився. Стиснувши в долоні потік чорного туману, він розмахуючи ударив Чен Цяня в груди.
Зненацька захопленого юнака тут же відкинуло назад.
Знову звернувшись демонічним драконом, Хань Юань піднявся вгору і відлетів від нього на пристойну відстань.
— Замість питати про мого внутрішнього демона, — дракон розвернувся в повітрі, обличчя Хань Юаня майнуло над його величезною головою, і на ньому з'явилася люта та іронічна посмішка. — Краще б тобі спитати старшого брата, що демон ховається в його серці. Ось тільки боюся, ти не насмілишся почути відповідь.
З цими словами дракон кинувся просто на північ, захоплюючи за собою темні хмари.
Звуки рогу змішалися з чиїмись криками. З усіх боків спалахнули промені яскравого світла, одразу кинувшись у небо. Це більше нагадувало сигнальні вогні. Лі Юнь підійшов до Калюжі і повільно склав її величезні крила. Не шкодуючи сил, юнак підняв її на спину і спитав:
— Що відбувається? Хто це?
Чен Цянь впав з висоти пташиного польоту. Він був весь у крові і ледве тримався на ногах. Янь Дженмін одразу поспішив підтримати його і тихо промовив:
— Не поспішай.
Нянь Дада зробив крок уперед, маючи намір привітати невідомих гостей, але Тан Джень перервав його.
— Не треба люб'язностей. Це сигнал Інь-Ян та Семиколірний вогонь. Вони з Управління небесних ворожінь. Якщо ти вирішиш привітати їх, у тебе можуть виникнути проблеми. Ідіть за мною, — сказав Тан Джень.
Лі Юнь подивився на Янь Дженміна, потім на Чен Цяня, і той, згадавши, що забув уявити своїх знайомих, одразу поспішив виправити цю помилку.
—Зовсім забув. Цей пан — старший брат Тан, Тан Джень.
Почувши це, Янь Дженмін рішуче промовив:
— Даою, вибач, що тебе потурбували. Ідемо!
Вся компанія пішла за Тан Дженем. Вони рухалися дуже швидко і миттєво подолали сотні лі. Тан Джень, який показував їм дорогу, привів їх до руїн храму. Не зупиняючись, він використав кіновар Лі Юня, щоб звести навколо руїн печатку.
Очевидно, Тан Джень дуже добре обізнаний у подібних справах і вже багато років вивчав мистецтво створення печаток. За лічені секунди напівзруйноване святилище виявилося прихованим від чужих очей.
Лі Юнь опустив Калюжу і охоче кинувся на допомогу старшому. В той же час Чен Цянь і Янь Дженмін підперли двері, щоб захистити їх, і мовчки притулилися до стулок, намагаючись відновити дихання.
Цього року ніч свята середини осені обернулася справжнісінькою смутою.
Раптом Чен Цянь запитав:
— Старший брате, що це за внутрішній демон, якого ти впіймав у той день у вежі Червоного птаха?
Далі
Том 3. Розділ 66 - Все життя тримати його поряд із собою
Внутрішні рани Янь Дженміна ще не загоїлися, але він так сильно злякався, що ледь не задихнувся від кашлю. Чен Цянь серйозно подивився на свого старшого брата, який так сильно лив сльози, що ледве не подавився кров'ю, але вирішив, що в цьому не було нічого, що варто приховувати. Він знову продовжив: “梨花带雨 (líhuā dài yǔ) — красуня ллє сльози.” — Хань Юань сказав, що твій внутрішній демон — це те, про що я не наважусь дізнатися. Однак я подумав, що боятися тут нема чого. Навіть якщо ти збираєшся повстати проти нашого Вчителя та предків, нікого з них більше немає поряд. Ти можеш просто розповісти про це. Можливо, тобі це допоможе. Який чарівний дурень... Вислухавши його праведні промови, Янь Дженмін раптом відчув себе загнаним у куток. Він кинув на Чен Цяня тьмяний погляд, і вираз його обличчя став ще сумнішим. З хвилину дивлячись у його чесні очі, Янь Дженмін безсило махнув рукою: — Забирайся. Всі солодкі слова, які він собі уявляв, насправді виявились вигадкою. Янь Дженмін виявив, що в жорстокій реальності найчастішим, що він говорив Чен Цяню, було: «забирайся». Чен Цянь насупився, не розуміючи причини цього безглуздого гніву, але, приборкавши свої почуття, він терпляче вимовив: — Старший брате, навіть у смертних, чиї дні зайняті дровами, рисом, олією та сіллю бувають моменти, коли їх щось турбує. І немає нічого дивного в тому, що ті, хто, як і ми, йде довгим шляхом самовдосконалення, часом опиняються в безвиході. “ 柴米油盐 (chái mǐ yóu yán) (букв. дрова, рис, олія та сіль) — буденний, повсякденний .” — У цьому справді немає нічого дивного. Абсолютно нічого. Хіба я щось таке казав? — через непристойні думки в його голові, сором Янь Дженміна швидко перетворився на гнів, і він тут же відпустив на адресу Чен Цяня низку глузувань. Але варто було йому вимовити ці слова, як він одразу відчув, що це й справді було нерозумно. Однак, зібравши всю волю в кулак, юнак все ж таки вирішив іти до кінця. — Нічого я не скажу тобі. Іди! Чен Цянь нічого не відповів. Під його незрозумілим поглядом Янь Дженмін ще більше розлютився. Він довго дивився на Чен Цяня, уявляючи, як притягує його до себе і кричить йому: Ніяк не можеш залишити цю тему? Мій внутрішній демон - це ти, ублюдок! На жаль, він міг собі це лише уявляти. Зовні Янь Дженмін залишився нерухомим, як крига , але його серце металося на всі боки, немов велика мавпа. “ 冰雪 (bīngxuě) - лід і сніг (обр. в знач.) найсильніший холод, крижаний.” “上蹿下跳 (shàng cuān xià tiào) - зр. метатися, носитися на всі боки.” Зрештою, йому довелося власноруч убити її. Будучи взірцем раціональності, він вибрав підхід «Чого очі не бачать, того і серцю не жаль» і відвернувся від Чен Цяня. Після короткої нічної розмови та набагато більш тривалої боротьби Янь Дженмін раптом намірився продовжити їхню холодну війну. Чен Цянь трохи помовчав і зненацька сказав з усмішкою: — Ну, я не розпитуватиму тебе. У будь-якому випадку, я думаю, з тобою все буде гаразд Янь Дженмін зиркнув на нього. — Ти можеш розважити себе сам... — додав Чен Цянь. Помітивши, що на обличчі Глави його клану і, за сумісництвом, старшого брата ось-ось вибухне буря, ніби він горів від бажання покарати його, Чен Цянь вперше в житті вирішив діяти за ситуацією. “山雨欲来 (shān yǔ yù lái) посилається на: 山雨欲来风满楼 (shān yǔ yù lái fēng mǎn lóu) - насувається злива в горах, весь будинок пронизаний вітром; обр. ось-ось вибухне буря. Напружена ситуація, складна ситуація.” Засмучуючись про те, що імператриця ставав все більш і більш похмурим і його все складніше було вмовити, він дістав зі свого довгого рукава тонку паличку і розтиснув долоню. Паличка витяглася, ущільнилася і перетворилася на меч, прикрашений золотом та нефритами. Це був той самий меч, який підніс Чен Цяню владика долини Нянь Мінмін, перед тим як юнак вирушив у дорогу. Чен Цянь передав зброю Янь Дженміну і з тонким нальотом лестощів запитав: — Хіба твій клинок не зламався? Скористайся цим. Нехай він мені й не подобається, але це добрий меч. Пізніше, я знайду тобі щось краще. Янь Дженмін кинув на меч короткий погляд і відразу з явною огидою відвернувся. — Забери його. Як більмо на оці. На це було боляче дивитись… Чен Цянь виявився відкинутий. Юнак потер перенісся, і вирішив не звертати на це особливої уваги. Довгі роки його старший брат жив, як розпещений багатий пан. Звичайно ж, його переваги були надто високі. Цілком природно, що він не погодився б прийняти таку грубо зроблену зброю. Чен Цянь усміхнувся і сказав: — О, тоді, якщо хочеш, я віддам тобі Шванжень. Янь Дженмін був приголомшений, почувши ці слова. Ніхто з тих, хто ввійшов у Дао через меч, не міг не спокуситися цим знаменитим крижаним мечем. Навіть незважаючи на те, що за ним тяглася дурна слава «меча нещасної смерті». Однак Янь Дженмін нічого не відчував із цього приводу. Всі ці роки Шванжен приносив йому лише спогади про свого власника. Щоразу, коли він бачив цю зброю, він відчував смуток, але ніяк не жадібність. Янь Дженмін дивно подивився на Чен Цяня і поцікавився: — Ти хочеш віддати мені Шванжень? Не кажучи ні слова, Чен Цянь кинув крижаний меч прямо йому в руки: — Забирай. Янь Дженмін витяг меч із піхви, і мороз, що виходив від леза, ударив йому в обличчя. Настрій юнака явно покращав. Він мимоволі підняв куточки губ, але, перш ніж він встиг розсміятися, Янь Дженмін згадав, що цей клинок належав Чен Цяню, але «людина єдина з мечем, якщо вона зрадила свій меч — загине». Він не міг не подумати: "Незалежно від того, що я в нього попрошу, невже він справді з радістю віддасть мені це?" Як тільки ця гірко-солодка думка промайнула в його голові, погляд Янь Дженміна знову потемнів. Янь Дженмін кілька разів входив до печатки глави клану, спостерігаючи за Тон Жу та його долею. Юнак відчував складні почуття до свого Вчителя, що пішов. Йому здавалося, що думки їхнього старшого наставника про свого учня були дещо… недоречними. У душі він таємно співчував йому, як товаришу по нещастю. З одного боку, Янь Дженмін відчував до Тон Жу слабку симпатію. З іншого боку, він проектував на нього свою огиду. І хоча хлопець знав, що не можна так гніватися на предків, він нічого не міг з собою вдіяти. Якби Чен Цянь належав до попереднього покоління або був би його старшим братом, Янь Дженмін почував би себе набагато спокійніше. Його почуття були б абсолютно щирими. У кращому разі йому здавалося б, що він лише злегка відступив від правильного шляху. Можливо, він навіть соромився б свого егоїзму щодо Чен Цяня. А якби його вигнали з клану, це було б навіть краще, адже табу втратило б всяку силу. Але, на жаль, це був не той випадок. Чен Цянь – його молодший брат, про якого він дбав із самого дитинства. Їхні позиції сильно відрізнялися від вищеописаного сценарію. Все було зовсім інакше. Якими б щирими не були його почуття, всі вони перетворювалися на неналежні думки, яким у його розумі не було місця. Як Голова клану, він не повинен був вести свого молодшого брата хибним шляхом. Юнак навіть не мав можливості висловити все те, що лежало в нього на серці. Тому що, хоч би яким глибоким воно було, все це було надто непристойно. «Хіба я це заслужив?» — з гіркотою та огидою подумав Янь Дженмін. Не сказавши жодного слова, він повернув Шванжень Чен Цяню. Побачивши, що Тан Джень та його команда перестали встановлювати захист, він підвівся і увійшов до зруйнованого храму. Чен Цянь, що залишився позаду, відчув сильний головний біль. Схоже, його старшому братові тепер просто неможливо було догодити. Нянь Дада сховався у зруйнованому храмі. Побачивши Янь Дженміна, що увійшов усередину, хлопчик відразу підбіг до нього і вигукнув: — Старший! Того дня, коли Чен Цянь залишив його з Льов Ланом, який потребував термінової допомоги, він не мав іншого вибору, крім як повернутися в долину Мінмін. З усіх сил намагаючись приготувати для свого батька переконливу історію, він збрехав, не моргнувши й оком: «Старійшина Чен хоче взяти мене в учні, тому я негайно маю вирушити за ним, щоб почати навчання». Після всіх турбот йому знову дозволили залишити долину Мінмін, і він просто ув'язався за Тан Дженем. Нехай він і збрехав батькові, але Нянь Дада справді не відмовився від свого наміру стати учнем Чен Цяня. Після того, як він став свідком великої битви клану Фуяо, його небажання здаватися, схоже, взагалі перетворилося на нав'язливу ідею. Таким чином, він відразу ж вирішив потішити свого майбутнього Главу клану. — Я - Нянь Дада, з долини Мінмін. Вітаю тебе, старший. Повний ненависті до себе, Янь Дженмін стомлено глянув на Нянь Дада і вмить сформував про нього перше враження. «Не стій на моєму шляху, щеня, не бачиш, що батько нездоровий?», — подумав Янь Дженмін. Нянь Дада побачив, що погляд його майбутнього старшого зовсім не відрізнявся дружелюбністю. Він виглядав не таким поступливим, як його описував Чен Цянь. Нянь Дада спробував підбадьорити себе: «Серед видатних заклиначів минулих поколінь так багато незвичайних особистостей. Не варто надто багато думати про це. Поки я триматимусь поруч із ними, рано чи пізно, моє терпіння буде винагороджене. У майбутньому, я безперечно стану великим заклиначем!» Янь Дженмін не звернув на нього жодної уваги. Нянь Дада відразу ж згадав час, який він провів із Чен Цянем. Навіть якщо старший його не слухав, він продовжував говорити. Юнак розповідав йому про все, починаючи з того, як він захоплювався «старійшиною Ченом» і до того, як він утік з долини Мінмін. Він говорив про те, як переслідував Чен Цяня, як нахабно тримався поряд з ним, і як він зробив усе, щоб мандрувати з Тан Дженем. Поки Янь Дженмін слухав усе це, у нього безперервно смикалося око. Але варто було йому запідозрити, що цей виродок виношував деякі плани щодо Чен Цяня, як у його серці відразу спалахнув гнів. Через те, що Янь Дженмін був не найкращої думки про себе, він почав підозрювати весь світ. Він зупинився і глянув на хлопця. Він легко міг використати своє становище, щоб залякати молодшого. Юнак відразу випустив свою ауру майстра клинка і, не розбираючись, у чому справа, безжально запитав: — Які твої наміри щодо мого молодшого брата? Нянь Дада приголомшено замовк. Юнак хотів було зізнатися, що хотів лише зробити все можливе, щоб стати кращим, що він обіцяє з повагою ставитися до своїх майбутніх старших, але, на жаль, він так злякався, що навіть не наважився підвести очі. Його ноги затремтіли, і хлопчик не зміг вимовити жодного слова. — Кажи! Нянь Дада відчув, що ось-ось розридається. Це був перший раз, коли він зустрівся із заклиначем меча віч-на-віч, і він відчував, що не хотів би коли-небудь знову пережити цей досвід. Заклиначі меча воістину страшні люди! Шум, нарешті, досяг вух Лі Юня. Юнак якраз розмовляв із Тан Дженем. Гамаючи: «Як же незручно», — він квапливо підійшов до свого старшого брата. Але той уже встиг налякати молодшого заклинача до такої міри, що хлопчик мало не обмочив штани, і Лі Юню нічого не залишалося, крім заспокоїти Нянь Дада. — Останнім часом у нашому клані сталося так багато всього… У нашого Глави поганий настрій. Молодий пане, будь ласка, не звинувачуйте його. У той же час він відтяг Янь Дженміна вбік і прошипів: — Що за шалені речі ти твориш? Будучи відведеним Лі Юнем геть, Янь Дженмін відразу заспокоївся. Він розумів, що зреагував надто гостро. Хлопець розгублено відкрив рота. Лі Юнь глянув йому в обличчя, і його раптово охопив жах. Старший брат з дитинства був небайдужий до Чен Цяня. Крім того, Чен Цяня не було з ними кілька років. Повернувшись, він тут же потрапив до рук голови клану, який балував його, як скарб. І, хоча Лі Юнь часто дражнив його, більшість його фраз були лише дешевими жартами. Він ніколи не замислювався про це всерйоз. — Ти… Не бажаючи відповідати, Янь Дженмін різко відвернувся і вдав, що нічого не сталося. Наче намагаючись втекти, він поспішно звернувся до Тан Дженя. — Старший Тане, я чув від Сяо-Цяня, що ми в неоплатному боргу перед вами за спасіння його життя. Ці двоє відразу почали обмінюватися люб'язностями. Маючи справу з чужинцями, Янь Дженмін завжди тримався як Голова клану, здатний прорахувати будь-який вчинок співрозмовника та вжити відповідних заходів. Ніхто не міг би сказати, що всередині своєї сім'ї він мав жахливу звичку постійно поводитися як юний пан. У присутності сторонніх, Лі Юнь на якийсь час відкинув свої невиразні сумніви і запитав Тан Дженя: — Тан даою пройшов такий важкий шлях до Південних околиць, але навіщо? Чи можемо ми вам чимось допомогти? — Мій юний друг Чен Цянь, мабуть, розповів тобі про моє становище, — недбало промовив Тан Джень. — Хоча моє тіло вже мертве, моя душа все ще тут. У мого початкового духу немає притулку, і я не хотів би вдаватися до такої нелюдської техніки, як захоплення чужого тіла. Так що в мене немає іншого вибору, крім шукати трупи нещодавно померлих людей і перетворювати їх на маріонетки, якими я міг би користуватися. Такі маріонетки довго не живуть, і, до того ж, мені не завжди вдається знайти потрібну посудину. Кілька років тому я скористався війною та зібрав кілька тіл. Але, оскільки вони не можуть існувати довго, мені довелося докласти всіх зусиль, щоб вирушити до Південних околиць, на пошуки полум'я крижаного серця. На жаль, у дорозі я зіткнувся з цим драконом. Зробивши паузу, Тан Джень сумно усміхнувся і знову продовжив: — Я досі пам'ятаю, як одного разу мав насолоду зустрітися з Хань Юанем. Тоді він був ще дитиною і навіть не міг відчути Ці. Роки життя серед людей справді сповнені випадковостей. Після хвилинного мовчання Янь Дженмін сказав: — У ті роки цей зрадник мав надто низький рівень вдосконалення, тому він першим потрапив у пастку «душі художника», створену однією віроломною людиною. Потім, з якоїсь невідомої причини, у його тілі були замкнені дві душі. Половина його «Я» одержима демоном. Незручно говорити це, але його власна душа, схоже, була пригнічена цією істотою. Якби наша молодша сестра не пробудила її, боюся, сьогодні ми всі загинули б під пазурами демонічного дракона і ударами Небесної Кари. Ніхто з присутніх не був дурнем. Кожен із них зміг почути справжній зміст слів Янь Дженміна. У всіх жахливих речах, що зробив Хань Юань, він звинувачував «невідому демонічну істоту, яка опанувала його». Цілком імовірно, що у майбутньому він планував повернути Хань Юаня назад. Хоча Тан Джень та Тан Ваньцьов були учнями одного і того ж клану, вони мали абсолютно протилежні характери. Тан Джень чудово вмів читати чужий настрій. Як тільки Янь Дженмін сказав це, він відразу розгадав його наміри і промовив: — О? То причина у цьому? Якщо це справді так, гадаю, у мене є рішення. В інших справах від мене мало користі, але питання, пов'язані з душею — це з моєї частини. — Хотілося б почути подробиці, — поспішно сказав Лі Юнь. — Дві душі в одному тілі. Ви, звичайно, хочете позбавитися одного з них, але боїтеся наслідків, я правий? У моєму розпорядженні є артефакт під назвою «Нитка, що приваблює душі». Вона може привести початковий дух однієї людини у внутрішній палац іншого. Після чого ви зможете знайти спосіб захистити члена вашого клану і усунути демона, — відповів Тан Джень. “ 紫紫 (zǐfǔ) – пурпурний палац (обр. в знач.: обитель безсмертних).” Спочатку Янь Дженмін лише вдавав, що ввічливий з ним. Однак, почувши ці слова, він не на жарт розхвилювався. Ретельно придушивши своє нетерпіння, хлопець шанобливо промовив: — Брате Тан, ви так прихильні до нашого клану. Це дійсно… Але Тан Джень був не з тих, хто сипав порожніми обіцянками. Якщо він так сказав, то справді хотів позичити їм цей артефакт. Інакше він би просто промовчав. Чен Цянь непомітно увійшов до храму. Почувши їхню розмову, він не втримався і сказав: — Останнім часом на Південних околицях неспокійно. Для вас та цих дітей подорож по таких місцях може бути надто небезпечною. Мої старші брати повинні піти за нашим четвертим братом... Але що, коли ми вчинимо так? Якщо це вас не обтяжить, я міг би піти з вами на пошуки полум'я крижаного серця. Чен Цянь, безумовно, не міг би їх обтяжити. Вежа Червоного птаха впала, незрозуміло звідки з'явився демонічний дракон, темні заклиначі Південних околиць і могутні клани з усього світу перебували в хаосі. Навіть якщо Тан Джень був дуже добре обізнаний, фізично він був слабким. З двох його супутників Льов Лан був лише підлітком, який ще не ввійшов у Дао, тоді як Нянь Дада зовсім нічого не знав про зовнішній світ. На них у принципі не можна було покластися. Отримати Чен Цяня, як захисник було найвищим благом для Тан Дженя. А Чен Цянь, своєю чергою, міг би повернути йому борг від імені свого клану. Почувши такі рішучі слова, Янь Дженмін хотів заперечити. Він зовсім не хотів втрачати Чен Цяня з поля зору. Однак він тут же проковтнув усі заперечення, що вже крутилися у нього на язиці. «Чи можу я все життя тримати його поряд із собою?» - подумав Янь Дженмін. Він мовчки підрахував усі дурниці, які встиг здійснити, всі свої неконтрольовані погані думки, і раптом відчув, що краще було б дійсно відпустити його на деякий час. Чен Цянь був розумною людиною і рідко починав бійки через дрібниці. Його рівень удосконалення значно зріс у порівнянні з минулим... Але тільки-но на обличчі Янь Дженміна промайнула тінь нерішучості, як Тан Джень відразу ж її помітив. Він тактовно посміхнувся. — Чен сяою, ти не мусиш цього робити. Ти надто добрий до людей. У нас із кланом Фуяо давній зв'язок. Коли я був ще молодий і неосвічений, ми з моєю молодшою сестрою подорожували світом. У дорозі я вплутався в неприємності і мало не втратив життя. На щастя, старший Тон з вашого поважного клану допоміг нам. Я залишився на горі Фуяо, щоб трохи одужати від ран і зустрів твого Вчителя. Я вже втратив рахунок тому, хто і скільки кому винен. Мої здібності обмежені, я можу допомагати вам лише у дрібницях. Не треба мені платити. Лі Юнь якраз обмірковував його слова. Його долоні злегка спітніли, і хлопець квапливо кинув на Янь Дженміна схвильований погляд. Схоже, йшлося зовсім не про те, щоб послати Чен Цяня супроводжувати Тан Дженя та його супутників. Це був вибір старшого брата між правильним та неправильним. Янь Дженмін підвів очі і дивився прямо перед собою. Його серце переповнилося до нудоти. Уникаючи дивитись на інших, він відповів, дивлячись у землю: — Даою, ти так довго дбав про Сяо-Цяна, що тепер він просто зобов'язаний допомогти тобі. Хай іде. Якщо Тан даою може оцінити меч, що дістався йому, навіщо відмовлятися? Після того, як Янь Дженмін перестав говорити, з боку Тан Дженя було б просто неввічливо відмовитись. У підсумку всі вони вирішили відпочити в безіменному напівзруйнованому святилищі. Через три дні Калюжа нарешті прокинулася, і у Тан Дженя не залишилося причин затримуватись тут. Вони пішли, перш ніж Чен Цянь зміг побачити, наскільки ж виросли кістки Небесного Чудовиська. Янь Дженмін мав надто багато слів, які він хотів сказати. Проте, щоразу прокручуючи їх у своїй голові, він відчував, що всі вони надто ганебні. Він дозволив їм усім залишитись і згнити в глибині свого серця. Юнак махнув рукою і коротко кинув: — Іди. Але у Чен Цяня, навпаки, не вистачало духу піти. Кілька разів наказавши своїм старшим братам піклуватися про їхню молодшу сестру, він все ще зволікав. Зрештою, він зітхнув: — Якби тільки існував хоч якийсь артефакт, здатний перенести мене до вас у разі чогось. Ця фраза вразила Янь Дженміна до глибини душі, ледь не змусивши його відразу передумати. Він зібрав всю свою волю в кулак і прикинувся нетерплячим. — Гаразд, гаразд, ти тут єдиний здібний і скрізь потрібний. Іди. Перестань витрачати чужий час. Чи не мозоль мені очі. Сказавши це, Янь Дженмін зібрав уламки свого серця, а потім рішуче розвернувся і першим пішов геть. З півночі на південь, зі сходу на захід, чи було в цілому світі таке місце, де він міг би завершити всі свої справи і нарешті заспокоїтися?
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!