Обличчя почервоніло

Незважаючи на те, що він завжди носив печатку на шиї, це було лише вдруге, коли Янь Дженмін надіслав свій початковий дух усередину. Вперше це сталося випадково. Тоді він ще не знав, що все це означає. 

Однак зараз почуття були зовсім інші.

Янь Дженмін добре пам'ятав, що коли він уперше побачив ці три замки, він майже втратив бажання жити.

Він почував себе так, ніби всі ці роки провів у невігластві. Єдина урочиста обіцянка, яку він коли-небудь давав, була колись повернутися на гору Фуяо і забрати туди Сяо-Цяня, що лежав на безлюдному острові в Східному морі. Якщо навіть цього він не міг зробити, то який сенс йому взагалі продовжувати жити. 

На щастя, на той час їх раптово спіткала проблема зростання Калюжі. Кістки Калюжі збільшувалися на півцуня кожні десять років. Так як їхня молодша сестра була напівкровкою, її людська частина одночасно і допомагала їй і шкодила. З одного боку, люди були найрозумнішими істотами у світі. Їхня здатність до самовдосконалення була набагато вищою, ніж у звірів. З іншого боку, у міру того, як вона дорослішала, її слабкому тілу ставало все важче протистояти зростаючій аурі Небесного Чудовиська. Щоразу, коли її розвиток досягав певної точки, хтось ззовні мав допомагати їй контролювати цей процес. 

Некорисний Лі Юнь був нездатний це зробити. І незважаючи на те, що часом Янь Дженмін відчував, ніби його життя не має жодного сенсу, він ніколи не міг по-справжньому покинути цих двох. Правду кажучи, він не міг навіть накласти на себе руки.

Все ж таки добре, що ці два тягарі були з ним.

Він кілька разів озирнувся на всі боки, але так і не зміг знайти жодної зачіпки, тому спокійно повернувся до замку «неба».

На вигляд замок був ще дивнішим. Зовні він виглядав прозорим, але всередині його таїлася ніч. Незліченна кількість зірок здавалася незліченними порошинками, безцільно розкиданими всюди. Іноді їхнє сяйво ставало яскравішим, іноді – тьмянішим. Більше там не було нічого, окрім маленького, за розміром із голку, отвори в дальньому кутку. Янь Дженмін затамував подих і зосередився на його вивченні. Він довго спостерігав за тим, як деякі крихітні зірки час від часу підпливали до цього отвору. Можливо через неправильну форму, може, через неправильний розмір, а може через те, що вони постійно стикалися один з одним, жодна з них не могла пробитися назовні.

Янь Дженмін обійшов замок неба з усіх боків і зрозумів, що іншого виходу, крім цієї маленької щілини, немає. Дивно, але його свідомість взагалі не могла проникнути всередину.

Чи можливо, що цей замок уособлював фразу: «Роби все можливе і покладись на долю»?

Як тільки ця думка прийшла у його голову, Янь Дженмін відчув себе безпорадним і навіть трохи розчарованим. З того часу, як Чен Цянь повернувся, всі занепокоєння і сумніви, що тривожили його розум протягом багатьох років, почали поступово зникати. У результаті юнак вирішив не приймати це надто близько до серця.

Він подумав: «Удосконалення значною мірою залежить від успіху. З одного боку, це здається розумним. Якщо замок «неба» не може бути відкритий, можливо, це просто доля». 

Востаннє, коли він увійшов до печатки голови клану, безжалісність замку «людини» так сильно засмутила його, що хлопець навіть захотів померти. Цього разу він зіткнувся із заплутаним замком «землі» та безглуздим замком «неба», але якимось дивом зовсім не розсердився. Здавалося, що таким чином усі мирські справи ніби перебували з одного боку, а почуття з іншого. 

У всякому разі, він вірив, що якось вони зможуть повернутися на гору Фуяо. Навіть якщо їм не вдасться більше нічого відкрити, крім «людини», у них залишаться нащадки, щоб упоратися із замком «землі». Навіть якщо «небо» відкрилося випадково, доти, доки спадкоємність їхнього клану не порушена, у них усе ще будуть тисячі поколінь та мільйони років. 

З достатньою кількістю часу в запасі навіть неможливе може стати можливим.

Поки тебе оточують важливі люди, хіба місце поряд із ними не може стати будинком?

Настрій Янь Дженміна раптово покращав. Цієї миті його розум повністю ввійшов до печатки голови клану. Спокійна свідомість усередині неї нарешті прийняла його. Там, у глибині, був зовсім інший світ. Але рівня самовдосконалення Янь Дженміна все ще було недостатньо, щоб зламати стіну, що стояла перед ним. Тому він просто поринув у медитацію перед замком «неба». 

Сяючі всередині зірки кидали безліч відблисків на його обличчя. Янь Дженмін ясно відчув, як змінився його власний душевний стан. Коли хлопець подумав про Чен Цяна, куточки його губ зігнулися в ніжній посмішці. Він раптом зрозумів, що йому більше нема чого бажати.

Нехай лише на мить, але коли він досягнув стану «нічого бажати», цього виявилося достатньо, щоб поглянути на світ інакше. 

У міру того, як свідомість печатки знову і знову текла його меридіанами, Янь Дженмін все більше і більше з'єднувався з нею. У його думках раз у раз миготіли фрагменти якихось подій. Всі вони були сповнені незнайомих осіб. Картини змінювали одна одну, ніби це були спогади, що зберігаються всередині.

Раптом Янь Дженмін помітив ще один фрагмент. Він міг би дізнатися про цю сцену з першого погляду. Це був острів Лазурного Дракона сторіччя тому. Владика Ґу Яньсюе люто бився з Тан Яо. Саме тоді він таємно наказував їм піти.

Янь Дженмін спостерігав за тим, що відбувається збоку, як глядач. Він встиг помітити, що, доки владика острова передавав йому своє послання, він також щось швидко пробурмотів. Ці слова, що містили в собі його Ці, проникли прямо до печатки глави клану.

Тихий скрип вивів Янь Дженміна з медитації. Наступного моменту його початковий дух був вигнаний свідомістю печатки і повернувся у його власне тіло. Янь Дженмін здригнувся, розплющив очі і виявив, що за вікном вже давно був ранок. Він пробув усередині майже цілий день і всю ніч. 

Янь Дженмін спохмурнів, ретельно обмірковуючи свої спогади. Тоді, на острові Лазурного Дракона, рівень його вдосконалення був надто низький, а серце перебував у сум'ятті, і він просто не помітив таємних слів владики.

Таким чином, квадрат Лазурного дракона всередині замку «землі» був відкритий майстром Ґу?

Янь Дженмін спохмурнів, згадуючи Чотирьох Святих. Один із них загинув, а решту троє було поранено. Він подумав: «Можливо, Четверо Святих знають «таємні» слова, пов'язані з цими замками?»

Він усе більше заплутувався. Чи був його дід-наставник, чия особистість залишалася таємницею, насправді ворогом чи союзником Святих.

Не беручи до уваги решту, все ще залишалася одна людина, яку вбив Пан Беймін. Якщо Четверо Святих справді пов'язані із замками, то де ж їм тепер взяти ці «таємні слова»? 

Поки Янь Дженмін розмірковував про це, двері раптово відчинилися, і всередину увірвався Лі Юнь.

Рухи Лі Юня були подібні до струменя води і хмар, що пливли. Він явно давно звик до цього. Янь Дженмін закотив очі і глянув у небо. Він думав про те, що краще йому не бути главою цього фазанього клану. Ні молодші брати, ні Калюжа, ніхто з них ніколи не дбали про манери або щось подібне. Вони просто вривалися до нього з найдрібніших питань. З огляду на це він навіть не наважувався приймати ванну вдень. 

За Лі Юнем неквапливо слідував Чен Цянь. Поки Янь Дженмін ставив питання, яким чином вони опинилися разом, він почув, як Лі Юнь без жодного сорому вигукнув: 

— Тебе справді важко знайти. Я навіть не знав, що ти сюди повернувся. Хіба ти не завжди живеш у бамбуковому гаю? 

Янь Дженмін, як на зло, примудрився почервоніти прямо перед Чен Цянем. Він сердито огризнувся на Лі Юня: 

— Коли це я «завжди» живу у бамбуковому гаю? Я просто... просто іноді ходжу туди забиратися!

— Неправда. Приблизно дев'ять із десяти разів, коли я шукав тебе, ти був саме там, — з обуренням озвався Лі Юнь. Здавалося, юнак був чимало спантеличений такою відповіддю. 

Після цього балакучий сопляк повернувся до Чен Цяня і жартівливо сказав: 

— Як тільки ти повернувся, нас тут же віддали мачусі . Навіть улюблений будинок глави клану був наданий тобі. До речі, хіба павільйон третього брата на горі Фуяо називався не «Цин'ань»?

后娘养的 (hòuniáng yǎng de) розг.: виховувала мачуха, отримувати мало уваги; жорстоко поводитися.

Янь Дженмін замовк. 

Кожне слово було критичним ударом, що розкриває все, що не повинно бути розкрито. Ніхто зі звичайних людей не мав такого таланту. 

Янь Дженмін так і не наважився поглянути на обличчя Чен Цяня. Натомість він сердито крикнув Лі Юню: 

— Заткнися! Невже твої манери з'їв собака?

— А? Хіба в нашому клані колись існували правила та манери, про які ти говориш? — збентежено сказав Лі Юнь.

Янь Дженміну нічого іншого не залишалося, крім безсило вимовити:

— Іди!

Опустивши голову, Лі Юнь сховав у куточках губ натяк на пустотливу усмішку і, напустивши на себе найсерйозніший вигляд, сказав: 

— Я ще навіть не дістався до суті свого візиту, але ти вже кажеш мені забиратися. Тц... Сяо-Цяне, ти не уявляєш, але в останні роки характер нашого старшого брата став ще примхливішим.

— Я теж був примхливим, поки моя мати не народила молодшого брата, — м'яко промовив Чен Цянь. — Нічого страшного.

Янь Дженмін надто добре знав його підступну чесноту. Через це він не міг навіть нормально розлютитися, лише безсило кипів.

온良恭俭让 (wēn liáng gōng jiǎn rang) п'ять конфуціанських чеснот (поміркованість, доброта, коректність, помірність і скромність).

Лі Юнь сміявся, як божевільний.

Ретельно перемивши старшому братові кістки, юнак у повному задоволенні сів на підлогу. Він простяг руку, взяв зі столу великий аркуш паперу та розгорнув його. 

— Я детально вивчив заклинання Сяо-Юаня, дивіться, — урочисто промовив Лі Юнь. Схопивши пензлик для письма, зроблений з вовни ласки, він тут же почав малювати. — У зовнішньому колі він помістив пастки. Старший брат одним ударом зіпсував їх, тож я не зміг розгадати в чому секрет. Але, як я зрозумів, те, що було посередині, — це заклинання для пошуку гори. Ця техніка також відома, як «пошук життя».

Іноді її ще називають «гірський хребет», але в деяких місцях вона відома як «жива жила».

Причина, через яку гори і річки могли мати духовні властивості, полягала в тому, що їх «жила» залишалася недоторканою. Але варто тільки розірвати її, як духовна енергія негайно розсіювалася, і гора перетворювалася на звичайний пагорб. Через це "гірський хребет" вважається справжньою "лінією життя" гори. Як правило, існують спеціальні заклинання, призначені для захисту та приховування таких місць, як запобіжний захід проти сторонніх, що приходять до них зі злим наміром. Метод злому цих заклинань було названо «технікою пошуку життя». 

— Може, він планував розірвати жилу гори Фуяо? Якщо Фуяо справді вимре через виток духовної енергії, таємне царство втратить свою силу і буде розкрито... Але навіщо йому це потрібно? — дивувався Чен Цянь.

— Певно, через камінь, що виконує бажання, — сказав Лі Юнь. — Ти ж не знаєш, що тоді володар Ґу до самої своєї смерті так нічого й не розповів про його місцезнаходження. На острові Лазурного Дракона нічого не знайшли. Все занурилося в хаос. Двоє з Чотирьох Святих зазнали публічної критики. Тоді вони дали смертельну клятву. Вони клялися роками свого самовдосконалення та власними життями, що ніколи не бачили цієї речі. Сяо-Юань... демон, що вселився в нього, мабуть думає, що камінь знаходиться на горі Фуяо.

— Гірський хребет не так легко виявити, — втрутився Янь Дженмін, — інакше б ми чекали, поки він це зробить? Останніми роками я тут ретельно все обшукав. 

— Ні, "пошук життя" не зовсім звичайна техніка, — сказав Лі Юнь. — Ти запам'ятав, що він використав, коли втік? Він розчинився в повітрі, залишивши на землі лише паперового чоловічка — ця техніка називається «жива душа, яка замінює смерть». Вона безпосередньо відноситься до Темного Шляху. Темні заклиначі використовують паперового чоловічка, щоб закликати живу душу ззовні та змусити її прийняти удар на себе. Техніка «пошук життя» і «жива душа, яка замінює смерть»... Рідко можна зустріти людину, яка б знала їх обидві. 

Лі Юнь замовк.

"Він збирається продовжити?" - подумав Чен Цянь.

— Якщо тобі ще є, що сказати, кажи. Не тягни час! - нетерпляче випалив Янь Дженмін. 

— Наскільки мені відомо, єдині люди, хто знайомий із цими майже втраченими демонічними техніками, це «кошмарні мандрівники».

— Що таке «кошмарні мандрівники»? — негайно запитав Чен Цянь, який дуже мало уваги приділяв зовнішньому світу.

— Група темних заклиначів, — відповів Янь Дженмін. — Темний Шлях жорстокий і має свої заборони, тож вони зазвичай тримаються окремо і рідко збираються разом. «Кошмарні мандрівники» — єдині, хто якимось чином зумів зібрати темних заклиначів і назвав це кланом... У будь-якому разі вони ніколи не робили нічого доброго. Виходячи з того, що я чув, більшість великих кланів розіслали безліч наказів про їх затримання... Як Хань Юань опинився разом із ними? 

Коли він заговорив про це, всередині Янь Дженміна ніби щось обірвалося. Якби Хань Юань усі ці роки жив один, його ще можна було б урятувати. Але якщо він зв'язався з першим із темних кланів… 

— Все гаразд, старший брате. Принаймні тепер у нас є напрямок, — Лі Юнь недбало кинув просочений чорнилом пензель, — «мандрівники» з'являються переважно на Південних околицях. Тут дуже багато отруйних випарів. Дехто припускає, що їхній притулок знаходиться прямо там. Хочеш піти подивитися?

Янь Дженмін вагався. Південні околиці були не найкращим місцем. Більше того, незважаючи на те, що «мандрівники» так довго вчиняли незліченні злочини, ніхто так і не наважився їх усунути. Для цього мала бути причина.

Але Хань Юань…

Янь Дженмін та інші чули про події біля підніжжя гори Фуяо від Калюжі. Включаючи той факт, що у Хань Юаня та темного заклинача була різна свідомість. Але якщо Хань Юань справді став на Темний Шлях, вони більше не мали ніяких виправдань. Дотримуючись правил клану, вони мали закрити ці двері. Навіть у майстра не знайшлося б потрібних слів, але його з ними більше не було…

 Очистити від скверни. У світі дзянху (світ бойових мистецтв) це означало, що майстер повинен був власноруч закрити портал (очистити все від скверни), щоб повернути клану велич. 

Хань Юань був їхнім молодшим братом. Багато років тому, заради його порятунку, вони навіть увірвалися в Долину демонів, незважаючи на відсутність будь-яких здібностей. Навіть якщо він завжди був нікчемним, поки лишалася хоч крапля надії, як вони могли відмовитися від нього? 

— Добре, коли Калюжа повернеться, ми вирушимо до Південних околиць, — ухвалив остаточне рішення Янь Дженмін.

Чен Цянь нічого проти цього не мав. Він повернувся, щоб піти, але, перш ніж він встиг підняти ногу і зробити хоч крок, Янь Дженмін раптово гукнув його.

— Почекай, Сяо-Цяне, — як тільки це сталося, хлопець одразу відчув, що поводиться трохи нерозумно. Але якби він цього не сказав, то невимовні слова так і застрягли б у нього в горлі, як риб'яча кістка. З хвилину повагавшись, він спробував було порозумітися, але це тільки погіршило ситуацію. — Часом я справді ходив у бамбуковий гай... тільки тому, що там прохолодно, а не тому, що я там живу. 

— Ну і що? — Чен Цянь обернувся і подивився на старшого брата, явно не розуміючи, навіщо він щойно промовив. 

 Янь Дженмін втратив дар мови, а Лі Юнь ледь не розреготався.

— Якщо тобі спекотно, то ти можеш приходити і жити там. Я багато місця не займу, — сказав Чен Цянь.

Тоді, на острові Лазурного Дракона, вони теж жили один в одного. Чен Цянь частенько байдикував у кімнаті свого старшого брата. Тепер же, через сотні років, розум юнака все ще перебував у тому віці, в якому він загинув. Він взагалі не відчував, що щось не таке. 

Варто Янь Дженміну почути ці слова, як його обличчя відразу застигло і почервоніло.

І все було б чудово, якби він не так сильно хвилювався. Мокрою від холодного поту долонею, він мимоволі зачепив кільце, викликаючи прихованого в ньому привида.

Чен Цянь вражено спостерігав за тим, як з дивної монети, ніби блукаюча душа, з'явилася юна версія його самого.

游魂 (yóuhún) – блукаюча душа [покинула тіло] (згідно з повір'ями: душа подорожуючого уві сні, душа вмираючого, безпритульна душа непохованого, якому ніхто не приносить жертв; бродячі голодні духи).