Незважаючи на те, що він завжди носив печатку на шиї, це було лише вдруге, коли Янь Дженмін надіслав свій початковий дух усередину. Вперше це сталося випадково. Тоді він ще не знав, що все це означає.
Однак зараз почуття були зовсім інші.
Янь Дженмін добре пам'ятав, що коли він уперше побачив ці три замки, він майже втратив бажання жити.
Він почував себе так, ніби всі ці роки провів у невігластві. Єдина урочиста обіцянка, яку він коли-небудь давав, була колись повернутися на гору Фуяо і забрати туди Сяо-Цяня, що лежав на безлюдному острові в Східному морі. Якщо навіть цього він не міг зробити, то який сенс йому взагалі продовжувати жити.
На щастя, на той час їх раптово спіткала проблема зростання Калюжі. Кістки Калюжі збільшувалися на півцуня кожні десять років. Так як їхня молодша сестра була напівкровкою, її людська частина одночасно і допомагала їй і шкодила. З одного боку, люди були найрозумнішими істотами у світі. Їхня здатність до самовдосконалення була набагато вищою, ніж у звірів. З іншого боку, у міру того, як вона дорослішала, її слабкому тілу ставало все важче протистояти зростаючій аурі Небесного Чудовиська. Щоразу, коли її розвиток досягав певної точки, хтось ззовні мав допомагати їй контролювати цей процес.
Некорисний Лі Юнь був нездатний це зробити. І незважаючи на те, що часом Янь Дженмін відчував, ніби його життя не має жодного сенсу, він ніколи не міг по-справжньому покинути цих двох. Правду кажучи, він не міг навіть накласти на себе руки.
Все ж таки добре, що ці два тягарі були з ним.
Він кілька разів озирнувся на всі боки, але так і не зміг знайти жодної зачіпки, тому спокійно повернувся до замку «неба».
На вигляд замок був ще дивнішим. Зовні він виглядав прозорим, але всередині його таїлася ніч. Незліченна кількість зірок здавалася незліченними порошинками, безцільно розкиданими всюди. Іноді їхнє сяйво ставало яскравішим, іноді – тьмянішим. Більше там не було нічого, окрім маленького, за розміром із голку, отвори в дальньому кутку. Янь Дженмін затамував подих і зосередився на його вивченні. Він довго спостерігав за тим, як деякі крихітні зірки час від часу підпливали до цього отвору. Можливо через неправильну форму, може, через неправильний розмір, а може через те, що вони постійно стикалися один з одним, жодна з них не могла пробитися назовні.
Янь Дженмін обійшов замок неба з усіх боків і зрозумів, що іншого виходу, крім цієї маленької щілини, немає. Дивно, але його свідомість взагалі не могла проникнути всередину.
Чи можливо, що цей замок уособлював фразу: «Роби все можливе і покладись на долю»?
Як тільки ця думка прийшла у його голову, Янь Дженмін відчув себе безпорадним і навіть трохи розчарованим. З того часу, як Чен Цянь повернувся, всі занепокоєння і сумніви, що тривожили його розум протягом багатьох років, почали поступово зникати. У результаті юнак вирішив не приймати це надто близько до серця.
Він подумав: «Удосконалення значною мірою залежить від успіху. З одного боку, це здається розумним. Якщо замок «неба» не може бути відкритий, можливо, це просто доля».
Востаннє, коли він увійшов до печатки голови клану, безжалісність замку «людини» так сильно засмутила його, що хлопець навіть захотів померти. Цього разу він зіткнувся із заплутаним замком «землі» та безглуздим замком «неба», але якимось дивом зовсім не розсердився. Здавалося, що таким чином усі мирські справи ніби перебували з одного боку, а почуття з іншого.
У всякому разі, він вірив, що якось вони зможуть повернутися на гору Фуяо. Навіть якщо їм не вдасться більше нічого відкрити, крім «людини», у них залишаться нащадки, щоб упоратися із замком «землі». Навіть якщо «небо» відкрилося випадково, доти, доки спадкоємність їхнього клану не порушена, у них усе ще будуть тисячі поколінь та мільйони років.
З достатньою кількістю часу в запасі навіть неможливе може стати можливим.
Поки тебе оточують важливі люди, хіба місце поряд із ними не може стати будинком?
Настрій Янь Дженміна раптово покращав. Цієї миті його розум повністю ввійшов до печатки голови клану. Спокійна свідомість усередині неї нарешті прийняла його. Там, у глибині, був зовсім інший світ. Але рівня самовдосконалення Янь Дженміна все ще було недостатньо, щоб зламати стіну, що стояла перед ним. Тому він просто поринув у медитацію перед замком «неба».
Сяючі всередині зірки кидали безліч відблисків на його обличчя. Янь Дженмін ясно відчув, як змінився його власний душевний стан. Коли хлопець подумав про Чен Цяна, куточки його губ зігнулися в ніжній посмішці. Він раптом зрозумів, що йому більше нема чого бажати.
Нехай лише на мить, але коли він досягнув стану «нічого бажати», цього виявилося достатньо, щоб поглянути на світ інакше.
У міру того, як свідомість печатки знову і знову текла його меридіанами, Янь Дженмін все більше і більше з'єднувався з нею. У його думках раз у раз миготіли фрагменти якихось подій. Всі вони були сповнені незнайомих осіб. Картини змінювали одна одну, ніби це були спогади, що зберігаються всередині.
Раптом Янь Дженмін помітив ще один фрагмент. Він міг би дізнатися про цю сцену з першого погляду. Це був острів Лазурного Дракона сторіччя тому. Владика Ґу Яньсюе люто бився з Тан Яо. Саме тоді він таємно наказував їм піти.
Янь Дженмін спостерігав за тим, що відбувається збоку, як глядач. Він встиг помітити, що, доки владика острова передавав йому своє послання, він також щось швидко пробурмотів. Ці слова, що містили в собі його Ці, проникли прямо до печатки глави клану.
Тихий скрип вивів Янь Дженміна з медитації. Наступного моменту його початковий дух був вигнаний свідомістю печатки і повернувся у його власне тіло. Янь Дженмін здригнувся, розплющив очі і виявив, що за вікном вже давно був ранок. Він пробув усередині майже цілий день і всю ніч.
Янь Дженмін спохмурнів, ретельно обмірковуючи свої спогади. Тоді, на острові Лазурного Дракона, рівень його вдосконалення був надто низький, а серце перебував у сум'ятті, і він просто не помітив таємних слів владики.
Таким чином, квадрат Лазурного дракона всередині замку «землі» був відкритий майстром Ґу?
Янь Дженмін спохмурнів, згадуючи Чотирьох Святих. Один із них загинув, а решту троє було поранено. Він подумав: «Можливо, Четверо Святих знають «таємні» слова, пов'язані з цими замками?»
Він усе більше заплутувався. Чи був його дід-наставник, чия особистість залишалася таємницею, насправді ворогом чи союзником Святих.
Не беручи до уваги решту, все ще залишалася одна людина, яку вбив Пан Беймін. Якщо Четверо Святих справді пов'язані із замками, то де ж їм тепер взяти ці «таємні слова»?
Поки Янь Дженмін розмірковував про це, двері раптово відчинилися, і всередину увірвався Лі Юнь.
Рухи Лі Юня були подібні до струменя води і хмар, що пливли. Він явно давно звик до цього. Янь Дженмін закотив очі і глянув у небо. Він думав про те, що краще йому не бути главою цього фазанього клану. Ні молодші брати, ні Калюжа, ніхто з них ніколи не дбали про манери або щось подібне. Вони просто вривалися до нього з найдрібніших питань. З огляду на це він навіть не наважувався приймати ванну вдень.
За Лі Юнем неквапливо слідував Чен Цянь. Поки Янь Дженмін ставив питання, яким чином вони опинилися разом, він почув, як Лі Юнь без жодного сорому вигукнув:
— Тебе справді важко знайти. Я навіть не знав, що ти сюди повернувся. Хіба ти не завжди живеш у бамбуковому гаю?
Янь Дженмін, як на зло, примудрився почервоніти прямо перед Чен Цянем. Він сердито огризнувся на Лі Юня:
— Коли це я «завжди» живу у бамбуковому гаю? Я просто... просто іноді ходжу туди забиратися!
— Неправда. Приблизно дев'ять із десяти разів, коли я шукав тебе, ти був саме там, — з обуренням озвався Лі Юнь. Здавалося, юнак був чимало спантеличений такою відповіддю.
Після цього балакучий сопляк повернувся до Чен Цяня і жартівливо сказав:
— Як тільки ти повернувся, нас тут же віддали мачусі . Навіть улюблений будинок глави клану був наданий тобі. До речі, хіба павільйон третього брата на горі Фуяо називався не «Цин'ань»?
后娘养的 (hòuniáng yǎng de) розг.: виховувала мачуха, отримувати мало уваги; жорстоко поводитися.
Янь Дженмін замовк.
Кожне слово було критичним ударом, що розкриває все, що не повинно бути розкрито. Ніхто зі звичайних людей не мав такого таланту.
Янь Дженмін так і не наважився поглянути на обличчя Чен Цяня. Натомість він сердито крикнув Лі Юню:
— Заткнися! Невже твої манери з'їв собака?
— А? Хіба в нашому клані колись існували правила та манери, про які ти говориш? — збентежено сказав Лі Юнь.
Янь Дженміну нічого іншого не залишалося, крім безсило вимовити:
— Іди!
Опустивши голову, Лі Юнь сховав у куточках губ натяк на пустотливу усмішку і, напустивши на себе найсерйозніший вигляд, сказав:
— Я ще навіть не дістався до суті свого візиту, але ти вже кажеш мені забиратися. Тц... Сяо-Цяне, ти не уявляєш, але в останні роки характер нашого старшого брата став ще примхливішим.
— Я теж був примхливим, поки моя мати не народила молодшого брата, — м'яко промовив Чен Цянь. — Нічого страшного.
Янь Дженмін надто добре знав його підступну чесноту. Через це він не міг навіть нормально розлютитися, лише безсило кипів.
온良恭俭让 (wēn liáng gōng jiǎn rang) п'ять конфуціанських чеснот (поміркованість, доброта, коректність, помірність і скромність).
Лі Юнь сміявся, як божевільний.
Ретельно перемивши старшому братові кістки, юнак у повному задоволенні сів на підлогу. Він простяг руку, взяв зі столу великий аркуш паперу та розгорнув його.
— Я детально вивчив заклинання Сяо-Юаня, дивіться, — урочисто промовив Лі Юнь. Схопивши пензлик для письма, зроблений з вовни ласки, він тут же почав малювати. — У зовнішньому колі він помістив пастки. Старший брат одним ударом зіпсував їх, тож я не зміг розгадати в чому секрет. Але, як я зрозумів, те, що було посередині, — це заклинання для пошуку гори. Ця техніка також відома, як «пошук життя».
Іноді її ще називають «гірський хребет», але в деяких місцях вона відома як «жива жила».
Причина, через яку гори і річки могли мати духовні властивості, полягала в тому, що їх «жила» залишалася недоторканою. Але варто тільки розірвати її, як духовна енергія негайно розсіювалася, і гора перетворювалася на звичайний пагорб. Через це "гірський хребет" вважається справжньою "лінією життя" гори. Як правило, існують спеціальні заклинання, призначені для захисту та приховування таких місць, як запобіжний захід проти сторонніх, що приходять до них зі злим наміром. Метод злому цих заклинань було названо «технікою пошуку життя».
— Може, він планував розірвати жилу гори Фуяо? Якщо Фуяо справді вимре через виток духовної енергії, таємне царство втратить свою силу і буде розкрито... Але навіщо йому це потрібно? — дивувався Чен Цянь.
— Певно, через камінь, що виконує бажання, — сказав Лі Юнь. — Ти ж не знаєш, що тоді володар Ґу до самої своєї смерті так нічого й не розповів про його місцезнаходження. На острові Лазурного Дракона нічого не знайшли. Все занурилося в хаос. Двоє з Чотирьох Святих зазнали публічної критики. Тоді вони дали смертельну клятву. Вони клялися роками свого самовдосконалення та власними життями, що ніколи не бачили цієї речі. Сяо-Юань... демон, що вселився в нього, мабуть думає, що камінь знаходиться на горі Фуяо.
— Гірський хребет не так легко виявити, — втрутився Янь Дженмін, — інакше б ми чекали, поки він це зробить? Останніми роками я тут ретельно все обшукав.
— Ні, "пошук життя" не зовсім звичайна техніка, — сказав Лі Юнь. — Ти запам'ятав, що він використав, коли втік? Він розчинився в повітрі, залишивши на землі лише паперового чоловічка — ця техніка називається «жива душа, яка замінює смерть». Вона безпосередньо відноситься до Темного Шляху. Темні заклиначі використовують паперового чоловічка, щоб закликати живу душу ззовні та змусити її прийняти удар на себе. Техніка «пошук життя» і «жива душа, яка замінює смерть»... Рідко можна зустріти людину, яка б знала їх обидві.
Лі Юнь замовк.
"Він збирається продовжити?" - подумав Чен Цянь.
— Якщо тобі ще є, що сказати, кажи. Не тягни час! - нетерпляче випалив Янь Дженмін.
— Наскільки мені відомо, єдині люди, хто знайомий із цими майже втраченими демонічними техніками, це «кошмарні мандрівники».
— Що таке «кошмарні мандрівники»? — негайно запитав Чен Цянь, який дуже мало уваги приділяв зовнішньому світу.
— Група темних заклиначів, — відповів Янь Дженмін. — Темний Шлях жорстокий і має свої заборони, тож вони зазвичай тримаються окремо і рідко збираються разом. «Кошмарні мандрівники» — єдині, хто якимось чином зумів зібрати темних заклиначів і назвав це кланом... У будь-якому разі вони ніколи не робили нічого доброго. Виходячи з того, що я чув, більшість великих кланів розіслали безліч наказів про їх затримання... Як Хань Юань опинився разом із ними?
Коли він заговорив про це, всередині Янь Дженміна ніби щось обірвалося. Якби Хань Юань усі ці роки жив один, його ще можна було б урятувати. Але якщо він зв'язався з першим із темних кланів…
— Все гаразд, старший брате. Принаймні тепер у нас є напрямок, — Лі Юнь недбало кинув просочений чорнилом пензель, — «мандрівники» з'являються переважно на Південних околицях. Тут дуже багато отруйних випарів. Дехто припускає, що їхній притулок знаходиться прямо там. Хочеш піти подивитися?
Янь Дженмін вагався. Південні околиці були не найкращим місцем. Більше того, незважаючи на те, що «мандрівники» так довго вчиняли незліченні злочини, ніхто так і не наважився їх усунути. Для цього мала бути причина.
Але Хань Юань…
Янь Дженмін та інші чули про події біля підніжжя гори Фуяо від Калюжі. Включаючи той факт, що у Хань Юаня та темного заклинача була різна свідомість. Але якщо Хань Юань справді став на Темний Шлях, вони більше не мали ніяких виправдань. Дотримуючись правил клану, вони мали закрити ці двері. Навіть у майстра не знайшлося б потрібних слів, але його з ними більше не було…
Очистити від скверни. У світі дзянху (світ бойових мистецтв) це означало, що майстер повинен був власноруч закрити портал (очистити все від скверни), щоб повернути клану велич.
Хань Юань був їхнім молодшим братом. Багато років тому, заради його порятунку, вони навіть увірвалися в Долину демонів, незважаючи на відсутність будь-яких здібностей. Навіть якщо він завжди був нікчемним, поки лишалася хоч крапля надії, як вони могли відмовитися від нього?
— Добре, коли Калюжа повернеться, ми вирушимо до Південних околиць, — ухвалив остаточне рішення Янь Дженмін.
Чен Цянь нічого проти цього не мав. Він повернувся, щоб піти, але, перш ніж він встиг підняти ногу і зробити хоч крок, Янь Дженмін раптово гукнув його.
— Почекай, Сяо-Цяне, — як тільки це сталося, хлопець одразу відчув, що поводиться трохи нерозумно. Але якби він цього не сказав, то невимовні слова так і застрягли б у нього в горлі, як риб'яча кістка. З хвилину повагавшись, він спробував було порозумітися, але це тільки погіршило ситуацію. — Часом я справді ходив у бамбуковий гай... тільки тому, що там прохолодно, а не тому, що я там живу.
— Ну і що? — Чен Цянь обернувся і подивився на старшого брата, явно не розуміючи, навіщо він щойно промовив.
Янь Дженмін втратив дар мови, а Лі Юнь ледь не розреготався.
— Якщо тобі спекотно, то ти можеш приходити і жити там. Я багато місця не займу, — сказав Чен Цянь.
Тоді, на острові Лазурного Дракона, вони теж жили один в одного. Чен Цянь частенько байдикував у кімнаті свого старшого брата. Тепер же, через сотні років, розум юнака все ще перебував у тому віці, в якому він загинув. Він взагалі не відчував, що щось не таке.
Варто Янь Дженміну почути ці слова, як його обличчя відразу застигло і почервоніло.
І все було б чудово, якби він не так сильно хвилювався. Мокрою від холодного поту долонею, він мимоволі зачепив кільце, викликаючи прихованого в ньому привида.
Чен Цянь вражено спостерігав за тим, як з дивної монети, ніби блукаюча душа, з'явилася юна версія його самого.
游魂 (yóuhún) – блукаюча душа [покинула тіло] (згідно з повір'ями: душа подорожуючого уві сні, душа вмираючого, безпритульна душа непохованого, якому ніхто не приносить жертв; бродячі голодні духи).
Далі
Том 3. Розділ 57 - Поговоримо про нестерпне безсоння
Як це дивитися на своє інше «я», що ширяє в повітрі? Особливо коли цей «я» має такий холодний вираз обличчя і застиглий лід у погляді. Немов ця примара причаїла якусь велику образу. У будь-якому випадку, Чен Цяню стало моторошно. Не втримавшись, він зробив крок назад і подумав: Якого біса? Тільки ця думка спала йому на думку, як той, інший «Чен Цянь» тут же з'явився перед ним і заніс руку, маючи намір ударити його по обличчю. Хлопець приголомшено замовк. У будь-якому разі, навіть якщо цій штуці і вдалося його налякати, якійсь примарі було не так просто вразити його. Чен Цянь легко відскочив на десяток джанів і миттєво опинився у дворі будинку. Зупинившись на вершині стіни, він з дивним виразом обличчя спостерігав за тим, як Янь Дженмін порається, намагаючись закликати «привида» назад у кільце. — Що це таке? Янь Дженмін не знав, що сказати на своє виправдання. Він тільки міг, що стояти, прикриваючи долонею вказівний палець. Щойно, на коротку мить, він відчув справжнє просвітлення, але тепер йому знову хотілося померти. “百口莫辩 (bǎi kǒu mò biàn) сто вуст не доведуть (обр. у знач.: не в змозі довести свою правоту; не шукати виправдань).” Лі Юнь негайно виступив уперед, маючи намір «допомогти» главі клану з поясненням: — Це дух наслідування. Оскільки його називали «духом наслідування», він, природно, відповідав «початковому духу». Все на землі мало душу. Такі речі, як стародавній нефрит чи стародавнє дерево, згодом також могли стати духами. Але якщо взяти предмети, які мали духовну енергію, але так і залишилися звичайними предметами, і додавши до них кілька простих заклинань, можна було легко створити подібну імітацію. Але, навіть якщо штучні духи і виглядали як справжні люди, вони не мали ні розуму, ні свідомості. Вони могли здійснювати лише деякі механічні дії. Деякі, які раніше були зброєю, часом відрізнялися вкрай агресивним характером, але більшість із них використовувалися тільки для однієї справи. Інші могли виконувати прості завдання, на кшталт передачі повідомлень чи подачі чаю. Простіше кажучи, від них не було особливої користі, крім того, щоб дурити звичайних людей. — Я знаю, що ця річ називається духом наслідування, — спантеличено сказав Чен Цянь, — але він... е-е-е... чому він... Чен Цянь не особливо вірив, що його власне обличчя чогось варте, але, як тільки він побачив цього маленького духа, що виглядав точнісінько, як він сам, юнак більше не міг позбутися дивного почуття, що оселилося в його серці. Він насупився. — Чому так виглядає? Янь Дженмін швидко прикрив Лі Юню рота і, нарешті, знайшов спосіб виправдатися. — Бо коли я побачив цю монетку, то одразу ж подумав про тебе. Я зробив це без будь-якої задньої думки, так що не бери на думку. "Ха-ха, він робить тільки гірше", - зловтішно подумав Лі Юнь. — Що не брати на думку? Крім того, ти сам вирізав цю мідну монету? — Запитав Чен Цянь. Юнак присів навпочіпки на краю стіни, і, здавалося, ще більше здивувався. Дух наслідування міг бути створений лише з чистого матеріалу. Уживаний предмет, який використовувався раніше, не годився. Принаймні про це Чен Цянь точно чув. Схоже, юнак не надто добре знав те, що мав знати, але дуже ясно уявляв те, чого не мав знати. Янь Дженмін не зміг йому відповісти. Він відчував такий сором, ніби його викрили в зраді... І людина, що спіймала його на місці злочину, продовжував пильно на нього дивитися. “ 捕奸 (zhuōjiān) застукати, застати з коханцем (коханкою), подружня зрада.” — І що він збирався зробити, піднявши руку? Обмінятися зі мною ударами? Лі Юнь легко вирвався із застиглих обіймів свого старшого брата і неквапливо промовив: — Це дух наслідування. Він не розрізняє людей і б'є будь-кого, хто постає перед ним. Янь Дженмін мовчав, згоряючи від сорому. Коли Чен Цянь почув це, його постійно спокійний і незворушний вираз обличчя змінився шоком. Він насупився, ретельно обмірковуючи все сказане, і нарешті обережно запитав: — Старший брате, хіба я колись робив щось таке недозволене, що ти міг би це неправильно зрозуміти? Я не бив людей... не смикав за волосся і не намагався подряпати їм обличчя. — Ні, це просто... — Янь Дженмін знову зробив спробу виправдатися, але швидко прийшов до тями, усвідомивши, що Чен Цянь лише дражнив його. Він відчував, що, мабуть, незабаром не зможе залишатися старшим братом. — Забирайся звідси! — вказуючи на Чен Цяня, вигукнув юнак. — Це тільки тому, що старший брат зробив помилку, створюючи цю річ, — недбало промовив Лі Юнь, ніби хотів нажити ще більше неприємностей. — Що поганого в тому, щоб припуститися маленької невинної помилки? Лі Юнь хіхікнув і додав: — Старший брат спочатку хотів створити духа, що склав би йому компанію. Він шукав полегшення і хотів, щоб хоч хтось поговорив з ним про нестерпне безсоння. Чен Цянь все ще мовчав. Йому раптом чомусь стало ніяково. Здавалося, Лі Юнь і його втягнув у всю цю історію. Особливо після фрази «нестерпне безсоння». Не важливо, як він це витлумачив, але Чен Цяню стало трохи ніяково. Лі Юнь відчував фізичне та моральне задоволення. Він радо дозволив голові клану вигнати себе, використовуючи замість палиці меч. — Сьогодні я хочу, щоб ти обов'язково дізнався, скільки очей у князя коней! “马王爷 (mǎwángyé) посилається на: 马王 (mǎwáng) Ма-ван, «Князь коней» (бог-покровитель коней у китайській міфології).” — Ах, Голова клану, немає сенсу гніватися! Янь Дженмін переслідував Лі Юня всю дорогу від внутрішнього двору до воріт. Під здивованими поглядами служок, що підмітали листя, юнак нарешті зупинився. Випроставшись, він відразу впорядкував одяг і урочисто пройшов повз. Щасливо сміючись, Лі Юнь знову наздогнав його, тримаючись на відстані витягнутої руки. — Я просто жартую, щоб розсмішити Сяо-Цяня. Почувши його слова, Янь Дженмін не став навіть сперечатися. — О, ти хочеш розсмішити його, знущаючись з мене? Це справді мило з твого боку, Лі Юнь. — Глава клану — великодушна людина, звичайно, вона не триматиме на мене зла. — Лі Юнь зобразив нещирі лестощі. Потім він зробив паузу і заговорив набагато серйознішим тоном. — Ти помітив, що Сяо-Цянь змінився? Мені здається після повернення... схоже, я не відчуваю присутності його аури. Янь Дженмін зупинився. — У минулому він частенько завдавав неприємностей і ні з ким не міг порозумітися. Але він завжди мав свою власну енергію. А тепер, варто лише на мить відвести від нього погляд, і одразу здається, ніби його взагалі не існує. Навіть квіти на стіні виглядають живішими, ніж він, — продовжував Лі Юнь. Янь Дженмін хмикнув, а потім коротко переказав юнакові те, що розповів йому Чен Цянь. Чим більше Лі Юнь слухав, тим серйознішим ставав вираз його обличчя. — Що? — довідався Янь Дженмін. — Створення фізичного тіла з чужорідного предмета... Я ніколи не чув про щось подібне, — промимрив Лі Юнь. — Хто такий цей Тан Джень? — Я чув про нього від Сяо-Цяня. — І ти так повірив йому? Хіба ти не знаєш свого брата? Якби хтось заслужив його вдячність і відданість, він перетнув би океани і пройшов би через вогонь заради цієї людини. Він ніколи не замислювався над такими речами надто сильно, а якщо й замислювався, то не обов'язково звертав на них увагу, — махнув рукою Лі Юнь. — Ти найрозумніша людина в Піднебесній, — саркастично сказав Янь Дженмін. Лі Юнь закотив очі. — Лампа, що поглинає душі, — справді зловісна штука. Навіть така людина, як вчитель, втратила свідомість і зіпсувала свій власний портрет. Старший Тан був замкнений у лампі протягом ста років? Як ти думаєш, на що він здатний? У будь-якому випадку, я просто боягуз. Неважливо, чи хотів він добра чи ні, якщо думати про це таким чином, стає досить страшно... Давай повернемося до Сяо-Цяня. Він безперечно приховав від тебе правду. Камінь зосередження душі – це небесний артефакт. Люди не можуть використовувати його, як їм заманеться. Здійснивши такий зухвалий вчинок, він, мабуть, пережив Велику Небесну Кару. Може, навіть не одну... Ах, старший брате, куди ти йдеш? У тебе що, хвіст спалахнув? — Я вб'ю його! Чен Цянь самотньо сидів на стіні внутрішнього двору Янь Дженміна. Кинувши погляд на дику траву, що тяглася до нього по гладкому каменю, він раптом згадав техніку «Весна на засохлому дереві». “枯木逢春 (kūmù féngchūn) для засохлого дерева настала весна (обр. у знач.: повернутися до життя). Вперше згадка цієї техніки зустрічається у 40-му розділі.” Стебла, що проросли крізь тріщини, трохи ворухнулися. На мить завмерши, вони одразу ожили, ніби прокинувшись від довгого сну. Наслідуючи волю Чен Цяня, з трави з'явилися довгі квіткові лози, з маленькими білими квітами. Один за одним квіти почали розпускатися. Це було справді чарівно. У серці Чен Цяня раптово виникло дивне почуття, яке він ніколи раніше не відчував. Він подумав: "Вони оживають". Янь Дженмін, який спочатку заявив про свій намір забити Чен Цяня до смерті, побачив цю сцену, як тільки увійшов у двір. Гнів у його грудях миттю вщух. Почувши про його наближення, Чен Цянь підвів голову і посміхнувся. — Мені забратися геть? Янь Дженмін мовчки глянув на маленькі білі квіти, що обплутали всю стіну. Він не міг вилити свій гнів, але й не хотів так легко відпускати Чен Цяня, тому він поспіхом придумав щось, щоб зачепити його. — Білі квіти на сірій стіні, чи не надто жалобно? Поспішай і зміни їх колір. Чен Цянь засміявся. — Ось сам із ними й домовся. Після цього він стрибнув зі стіни і зник. Янь Дженмін застиг на місці, згадавши слова Лі Юня про те, що Сяо-Цяня не має «аури». Але раптом він засумнівався і не міг не підозрювати, що Лі Юнь знову дав волю своїй уяві. Потім він підійшов до стіни, і зірвав пару квітучих гілочок, маючи намір поставити їх у вазу у своїй кімнаті. Смеркало. Янь Дженмін ніяк не міг заспокоїтися і вирушив у бамбуковий гай. Чен Цянь медитував, тому Янь Дженмін не став відволікати його і почав просто оглядати кімнату. Ліжко явно було недоторкане. Кисть для письма все ще лежала на чорнильниці. Навіть кількість чаю в невеликому чайнику не зменшилася. На столі стояла лише чашка з холодною водою. Янь Дженмін насупився. Він мовчки глянув на Чен Цяня і подумав: Що ж це за крижане озеро в долині Мінмін? Після п'ятдесяти років перебування в місці, де кожна крапля води миттєво перетворювалася на лід, чекати, що він негайно оживе... здавалося справді непосильним завданням. Янь Дженмін думав про це, але в нього язик не повернувся б засудити юнака. Від прохолодного вітерця з бамбукового гаю він відчував свідомість печатки все більш і більш виразно. Напередодні Янь Дженмін досяг деякого прогресу, тому він мовчки поринув у медитацію і надіслав свій початковий дух усередину. Він усе ще стояв перед стіною, що відокремлювала його від замку «неба», дозволяючи свідомості друку вести його глибше. Коли їхні думки з'єдналися, всі ті розрізнені сцени знову спалахнули перед очима. Але цього разу Янь Дженмін почував себе не просто спостерігачем. Всі радощі та смутку раптом здалися йому реальними. Він поринув у них, поступово втрачаючи відчуття себе. Серед незліченних картин він знову помітив владику острова Ґу. У цьому нічого дивного. На відміну від Чен Цяня, він ніколи не бачив справжнього вигляду Вчителя та діда-наставника, тому з попереднього покоління, тісно пов'язаного з горою Фуяо, він знав лише Ґу Яньсюе. Владика острова Ґу здавався набагато енергійнішим, ніж коли Янь Дженмін вперше зустрів його. Навпроти майстра Ґу він побачив чоловіка середнього віку з білими скронями і запалими очима. Між ними лежав великий камінь, схожий на водну гладь. Це був той самий камінь із гори Фуяо. Той самий, що був у дворі Чен Цяня. Ґу Яньсюе щось швидко говорив. Поклавши тонку руку на гладку поверхню, він з тривогою глянув на чоловіка, що сидів навпроти нього, і похитав головою. Дивна людина лише мовчки слухала його, але нічого не говорила. У Янь Дженміна раптово виникло почуття, що цей чоловік середніх років був пов'язаний з ним самим. Але він не міг проникнути у свідомість печатки ще глибше. Наступної миті все навколо закружляло. Коли Янь Дженмін прийшов до тями, він виявив, що владика острова Ґу стоїть прямо перед ним. Янь Дженмін одразу зрозумів, що опинився в дивному становищі. Начебто він потрапив у чуже тіло. Він здригнувся і вже збирався було покинути його, але наступної миті великий смуток раптово обрушився на нього, як гострий клинок, і без попередження прицвяхував до місця. Спочатку Янь Дженмін ще розумів, що це сильне почуття йому не належить, і всіма силами намагався позбутися його. Але це розпач і невимовно глибоке бажання помститися… Янь Дженмін випробував їх усі без винятку. Всі ці почуття знайшли відгук у його серці, і через деякий час він захопився ними. Незрівнянна образа на весь світ, грубо пригнічені мрії, які ніколи не здійсняться, несамовитий біль, ніби на горлі зрізали луску. Саме в цей момент усередину раптово увірвалася крижана аура, повністю охолодивши Янь Дженміна. Хлопець різко прокинувся. Перед очима все пливло. Він знову був вигнаний із печатки глави клану. Його груди все ще важко здіймалися, але до його вух уже долинали слабкі гуркіт грому. Чен Цянь прокинувся від приглушеного гуркоту. Янь Дженмін щойно подолав чергове випробування на шляху свого вдосконалення. Можливо, це було добре, але хлопцеві здалося, ніби надзвичайно швидкий стрибок у розвитку старшого брата стався через якусь невідому сутність. Перш ніж його свідомість остаточно стабілізувалося, це мало не призвело до того, що він мало не зазнав впливу Малої Небесної Кари. Між його брів спалахнув червоний вогник. Схоже, через надто швидкий прогрес юнак потрапив під вплив якогось демона. Чен Цянь не міг розбудити його. Він з силою вдарив своєю власною Ці в центр його спини і, нарешті, витяг Янь Дженміна з медитації. Бачачи, що він усе ще заціпенів, Чен Цянь хотів було поплескати його по щоці. Однак, коли він підняв руку, Янь Дженмін рефлекторно обернувся. Чен Цяню нічого не залишалося, крім безпорадно помахати долонею перед очима Янь Дженміна: — Старший брате, поглянь уважно, я не з тих, хто б'є людей. Я не битиму тебе. Ти вже прокинувся? У Янь Дженміна дзвеніло у вухах. Він не чув жодного слова з того, що йому казали. Його початковий дух залишив печатку, але сам він все ще перебував у сум'ятті, будучи не в змозі зрозуміти, де знаходиться і котра зараз година. Сум, що переповнював його серце, все ще залишався з ним. Він різко схопив Чен Цяня за руку, люто стиснув пальці, і сумно прогарчав: — Це моє! Ніхто з вас не посміє відібрати в мене те, що належить мені! Цей чужий погляд вразив Чен Цяня. Наче це були очі голодного вовка на порозі смерті. За мить, здавалося, знову пролунав гуркіт грому. Чен Цянь не насмілювався більше тягнути, він клацнув нігтем по точці між брів Янь Дженміна, через що на лобі та волоссі юнака утворився тонкий шар інею. — Старший брате! Янь Дженмін здригнувся. Його погляд раптово пом'якшав, і хватка ослабла. Нарешті юнак підвів голову. — Сяо-Цяня, у чому річ? Чен Цянь не відповів. Тільки почувши, що гуркіт грому стали віддалятися, він нарешті зміг розслабитися. — Це я маю питати, в чому річ. У тебе все йшло чудово, навіщо ж ти змусив себе займатися самовдосконаленням? Тобі майже вдалося викликати Малу Небесну Кару... Ти що, зіткнувся з якимсь демоном? — насупився юнак. Ці слова негайно нагадали Янь Дженміну про його прискорене серцебиття, яке ставало все важче ігнорувати. Відчувши себе вкрай незручно, він поспішно опустив очі, уникаючи погляду Чен Цяня, і поспіхом придумав собі виправдання. — Е-е-е… я бачив картини… спогади у печатці глави клану. Можливо, я трохи перехвилювався. Вислухавши його розповідь, Чен Цянь з упевненістю промовив: — Людина, яку ти бачив, мабуть, Пан Беймін, наш дідусь-наставник. Чи може він бути тим старим другом, про якого говорив владика острова Ґу? Ця відповідь не стала для Янь Дженміна несподіванкою. Поки він знаходився всередині печатки, він думав, що тим чоловіком, мабуть, був або їхній старший наставник, або справжній образ вчителя. На даний момент він міг лише неуважно слухати. Його серце переповнювали емоції із чужого минулого. Побачивши, що старший брат не дуже добре виглядає, Чен Цянь замовк. — Чи не краще тобі дозволити собі трохи відпочити? Сам Янь Дженмін почував себе незатишно. Почувши це, він негайно підвівся. — Добре, я вирушу відпочивати. Чен Цянь був спантеличений. — Хіба ти не прийшов сюди, шукаючи прохолоди? Можеш спокійно спати тут, і я не відніматиму у тебе ліжко. — Ні... кхм, не треба, — у Янь Дженміна одразу ж пересохло в горлі. — Твоя подушка... у тебе надто жорстка подушка. Я до неї не звик, тож я піду. Після цього він одразу пішов, навіть не глянувши на Чен Цяня. Чен Цянь підняв руку, взяв подушку і злегка стиснув її, але відчув лише, що Голова клану стає все більш і більш нерозумним. Невже він вважає за краще спати в купі бавовни? У цей момент, у кімнату раптово увірвалася маленька, розміром з долоню, пташка і, як хлопушка, врізалася прямо в груди Чен Цяня. З пташиного дзьоба пролунав чистий і дзвінкий дівочий голос: — Ай-йо, ста... га? Третій брат, старший брат віддав тобі подвір'я? То була Калюжа. Перш ніж Чен Цянь встиг відповісти, маленька пташка стрепенулась і тричі підстрибнула на долоні Чен Цяня, розпушивши пір'я. — Я так зла! Це виводить мене із себе! Я не можу повернутися! Чен Цянь ніколи особливо не спілкувався з дівчатами, тому тепер йому було трохи не по собі перед молодшою сестрою, що раптово подорослішала. Але, коли вона перетворилася на птаха, він відчув себе набагато спокійніше. — Що трапилося? — Дорогою сюди я зустріла якогось ублюдка. Він спокусився на мою красу і розставив пастки, щоб упіймати мене! Я всю ніч гризла ці сіті, поки мені нарешті не вдалося вирватися! Я не знаю, що за темне заклинання було на цій штуці, але тепер я не можу повернути собі колишній вигляд! — ніби намагаючись виплеснути весь гнів, Калюжа підскочила ще двічі. — Я спалю цього виродка до смерті! Чен Цянь підняв руку, щоб притримати її маленьку пташину голівку, і торкнувся м'якого пір'я. — Хто це був? Калюжа сумно потерлася об його долоню. — Я не знаю. — Я віднесу тебе до Лі Юня. Подивимося, чи знайде він якесь рішення, — Чен Цянь підвівся. — Я чув, що зовні не припиняються війни, і буде краще, якщо в майбутньому ти не виходитимеш сама. Калюжа опустила голову. — Коли ж я зможу стати могутнім Небесним Чудовиськом? Ці слова були йому знайомі. Чен Цянь згадав себе в той час, коли він день і ніч перебував у тривозі, гадаючи, коли ж він нарешті стане грізним майстром, здатним керувати хмарами та дощем. Він не зміг утриматись від усмішки, збираючись втішити свою сестру. Але потім він почув, як Калюжа вкрай невдоволено поскаржилася: — Як тільки я перетворююсь на птицю, завжди знаходяться ті, кому подобається загравати зі мною. Але чому жоден мисливець за спідницями не намагається спокусити мене, коли я в людській подобі? Невже вони настільки сліпі? Як же це бісить! Чен Цянь промовчав. Він відчув, що, можливо, не зовсім зрозумів причину гніву своєї молодшої сестри.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!