Безсоромник виходить за межі дозволеного

Глибоке синє море було безмежним, небеса пустельними, а зірки рідкісними.

Час раптових зустрічей і нелегких розлучень пройшов, і тепер діти клану Фуяо перетворилися на покинутих волоцюг, що марилися без мети.

У поясі Тан Дженьжень була дірка, яку вона так і не спромоглася заштопати, і безжальний морський вітер зі свистом проносився крізь неї. Солоний бриз бив прямо в обличчя, змушуючи довге, злегка розпатлане волосся Янь Дженміна постійно хльостати юнака по плечах. Йому здавалося, що вони потрапили в безмежну країну неприборканих вихорів та брудних хвиль. 

Калюжа заснула в обіймах Джеши. Хань Юань сидів мовчки, обійнявши коліна. Він також майже спав. Тільки Лі Юнь не втримався і тихо спитав: 

— Старший брате, куди нам тепер іти?

Почувши це, Янь Дженмін глибоко зітхнув і з силою вщипнув себе за перенісся. Під його очима залягли темні кола. Правду кажучи, він був у ще більшій розгубленості, ніж Лі Юнь.

Усі приходили до нього, щоб спитати про майбутнє, але до кого міг звернутися він сам? 

Янь Дженмін відчував, що не вартий печатки глави клану, що висіла у нього на шиї. Можливо, він справді не повинен був зайняти це місце. Озираючись назад на останні двадцять років, він розумів, що весь цей час плив за течією, і лише решта змушувала його рухатися вперед. Якби не було нікого, хто штовхав би його чи тяг за собою, він теж не знав би, що йому робити і куди йти.

Побачивши його обличчя, Лі Юнь потягнув його за руку: 

— Старший брате?

— Спочатку відпочинемо, — м'яко і заспокійливо сказав Янь Дженмін, поступово отямившись. — Все гаразд, не хвилюйся... Якщо нам насправді не буде куди піти, ми завжди можемо повернутися до будинку родини Янь і сховатися там.

Варто йому вимовити ці слова, як Чен Цянь теж обернувся.

Правду кажучи, для Чен Цяня, якщо вони не збиралися повертатися на гору Фуяо, не було жодної різниці, чи залишаться вони в будинку сім'ї Янь або вирушать блукати, просячи милостиню. У нього ніколи не було особливої ​​думки щодо цього, але в ситуації, що склалася, він більше не міг мовчати. Якщо Сюеціна спіткало нещастя, то Юе-ер та інших теж могли перехопити в дорозі. Можливо, могутня і багата родина Янь... Чи живі вони?

Чен Цянь з хвилину вагався, але все ж таки покликав:

— Брате…

Дивлячись на вираз обличчя Янь Дженмін, він не міг не засумніватися в правильності свого рішення.

З одного боку, Чен Цянь розумів, що його старший брат, мабуть, уже здогадався про це. Але, побачивши його таким виснаженим, Чен Цянь так і не зміг заговорити. Слова застрягли на кінчику язика.

Янь Дженмін змусив себе зібратися з духом і прийняв безтурботний вигляд. 

— Що трапилося, мідна монето?

Чен Цянь уважно спостерігав за ним, старанно уникаючи прямого погляду.

Спочатку серце Янь Дженміна зігрілося від такого рідкісного прояву доброти, але потім він зрозумів, що щось не так, і одразу відчув себе погано.

Як і очікувалося, наступного моменту Чен Цянь понизив голос і сказав: 

— Я хочу дещо тобі розповісти, не хвилюйся надто сильно, добре? 

Чен Цянь вкрай рідко бував так поштивий. У Янь Дженміна перехопило подих.

Чен Цянь стиснув зуби, зібрався з духом і швидко промовив: 

— Амулет, що я дав Сюеціну, зламався.

Джеши затремтів і мало не випустив Калюжу. Хань Юань приголомшено підняв голову. Лі Юнь на мить завмер, а потім різко видихнув.

Але Янь Дженмін лише тупо дивився на Чен Цяня. Він довго мовчав.

Чен Цянь занепокоївся, що він не зможе впоратися з цією новиною, і одразу ж додав: 

— Це не обов'язково означає, що трапилося щось погане, не думай поки що про гірше. 

Вимовляючи ці слова, він відчував докори совісті. Разом із цим відчуттям він забув і те, що збирався сказати. Чен Цянь був гарний, щоб псувати людям настрій, але він зовсім не знав, як їх втішити. 

— Можливо, він випадково втратив його, а може, він зламався з іншої причини…

— Так, ти маєш рацію, — Янь Дженмін виглядав так, ніби щойно прокинувся від сну. Він змусив себе посміхнутися і погодився зі словами Чен Цяня. — Можливо, на морі вибухнув шторм. Можливо, цей твій амулет врятував йому життя... Не…

Він раптом затремтів і закашлявся, закриваючись рукою, ніби морський вітер душив його. 

Чен Цянь відкрив рот, але так і не знайшов відповідних слів. Він невпевнено потягся і поклав руку на плече Янь Дженміна. Юнак відчув тепло, що походить від тіла його старшого брата, але, перш ніж він зміг увійти з ним у контакт, це відчуття виявилося розірвано на шматки новим поривом вітру. 

Часом Чен Цянь згадував їхню першу зустріч. Фігура і постава старшого брата більше були схожі на дівочі, ніж на чоловічі. У той час він часто думав про Янь Дженміна, як про ледаря, який пусто пропалював життя в «Країні ніжності».

Тоді Янь Дженмін не мав мозолів на руках, і його думки були вільні від турбот. Які ж це були чудові дні.

Всі ці страждання, поневіряння на чужині та страх безпорадності. Чому вони мали стати його тягарем?

Перш ніж Чен Цянь перестав оплакувати минулі часи, вітер на морі раптово змінився.

Він побачив, як здригнулася морська гладь. Немов з нізвідки з'явилися величезні хвилі, піднімаючись на висоту шести джан, і, подібно до неприступних стін, рушили прямо на них. 

Спокійний бриз раптово став лютим. Дірявий пояс Тан Ваньцьов люто затремтів, погойдуючись, ніби готуючись ось-ось звалитися. Він рвонувся вгору у спробі набрати висоту, але, схоже, у речі більше не було сил це зробити. Почувся тріск шовку, що рветься, і там, де раніше була дірка, пояс порвався надвоє!

Розрив виявився просто під ногами Чен Цяня. Він втратив рівновагу і відразу впав униз. У цей момент, Янь Дженмін встиг вчасно зреагувати, схопив його за руку. Кров, що забруднила його долоню, миттєво заплямувала Чен Цяня. 

Чен Цянь інстинктивно схопився за Шванжень і спробував підсвідомо звернутися до нього ядром. У такий критичний момент меч видав легкий металевий дзвін. Звук відразу потонув у реві хвиль, але Чен Цянь виразно почув його. Серце юнака здригнулося. Якоїсь миті він не знав, сміятися йому чи плакати. Клинок явно відреагував на злиття!

— Старший брате, відпусти мене!

Але Янь Дженмін відмовився його слухати. Його розум був сум'ятий, а сам він, здавалося, був ніби одурманений. Єдиною думкою в його голові було те, що він ніколи не мусить послаблювати хватку.

Чен Цяня не мав часу сперечатися з ним, швидко зібравшись, він знову закликав до меча. Можливо, він і справді досягнув стадії злиття, а можливо, його штовхнула терміновість ситуації, але в цей момент він повністю проігнорував значущість подібної події, і якимось чином змусив Шванжень невпевнено літати в повітрі.

Тяжкість у руці Янь Дженміна зникла, і Чен Цянь нарешті вирвався на волю. Янь Дженмін відразу послабив хватку, щоб не заважати юнакові. 

— А.. А тепер повільно… ще повільніше, рухайся сюди. Ти поки не можеш літати рівно, пригальмуй ще трохи.

Чен Цянь, природно, не наважувався бути безтурботним. Досягнення стадії злиття було рівносильне перетворенню клинка на продовження власного тіла. Навіть стоячи на плоскій поверхні, кожен спіткнувся б, якби в нього раптом виросла третя нога. Крім того, Шванжень важко було назвати покірним мечем, і Чен Цянь не міг повністю підкорити його.

Чен Цянь неухильно контролював своє ядро ​​і не смів дозволити собі відволіктися. Він повільно направив Шванжень до пояса Тан Ваньцьов, але саме в той момент, коли Янь Дженмін майже дотягнувся, щоб упіймати його, сталася ще одна непередбачена подія.

Немов з повітря виник водяний стовп, що приніс із собою величезну хвилю. Вода з невимовною силою обрушилася на них. Груди Чен Цяня стиснуло, дихання застрягло всередині. Він втратив контроль над Шванженем і разом із мечем був відкинутий геть.

Вигук, що долинув до його вух, відразу затих. Чен Цянь встиг лише схопитися за ручку своєї зброї, перш ніж звалитися в море. Потоки води обрушилися зверху, прийнявшись жбурляти його з боку в бік, і юнак одразу ж знепритомнів.

На щастя, він так і не розтиснув пальців. Піхви Шванженя зникли в бурхливому морі, хвилі вдарилися об гостре лезо, і меч врізався в тіло Чен Цяня, полоснувши його по нозі. Морська вода обпекла рану, і Чен Цянь відразу прокинувся від різкого болю.

Він поперхнувся, наковтався води і відразу затримав подих, щосили намагаючись вирватися.

Чен Цянь завжди казав, що не боїться ні життя, ні смерті, але не мав жодного бажання безглуздо потонути в морі, як зараз.

На жаль, він виявився не дуже добрим плавцем, що було досить ганебно для того, хто практикує фехтування припливу. У невеликих річках він ще міг трохи поплескатися біля берега, але в морі він мало на що міг.

Тремтячими руками Чен Цянь склав малознайому печатку. Навколо нього відразу роздувся міхур, уклавши юнака всередині. Але проти хвиль, що змогли розірвати пояс Тан Дженьжень надвоє, зусилля його виснаженого ядра не мали жодних шансів.

Тонкі стіни неодноразово відновлювалися, але щоразу знову розбивалися. Щоразу, коли міхур лопався, Чен Цянь захлинався все новими і новими порціями води. Поступово його свідомість почала каламутніти. Він не знав, як довго йому довелося боротися, але, зрештою, все, що йому залишилося – лише пливти вперед, не в змозі продовжувати боротьбу.

Чен Цянь відчував лише холод.

Його меч був холодним, і вода була холодною. Його почуття поступово згасали. 

Чен Цянь мимоволі згадав свої дитячі роки, коли він ще жив у селі і бачив похорон старого, який жив по сусідству. Здавалося, це сталося цілу вічність назад. Стара вдова пошила для старого товсте похоронне вбрання, набивши його бавовною, яку вони збирали протягом двох років. Після цього переживання у свідомості Чен Цяня вперше сформувалося глибоке враження про смерть.

«Смерть, мабуть, дуже холодна», — подумав він.

Але всупереч очікуванням Чен Цянь не помер.

Коли він знову розплющив очі, сонце вже хилилося до заходу сонця.

Чен Цянь різко сів. Спина озвалася таким болем, що майже змусила його лягти назад. Незабаром він зрозумів, що на вершині великого рифу. Рана від меча на його нозі побіліла під впливом морської води, через що краї порізу здулися. Гола шкіра вкрилася блідим шаром соляного інею.

Позаду почувся чийсь голос: 

— Все ще живий?

Чен Цянь обернувся і побачив «дикуна», який медитував у нього за спиною.

Ця людина виглядала ще гірше, ніж сам Чен Цянь. Рваний одяг ледве прикривав його тіло, за розпатланою бородою не було видно його обличчя, а під завісою волосся виднілася лише пара очей. Пильний погляд, яким він дивився на Чен Цяня, був подібний до блискавки. Чомусь ця людина видалася йому знайомою. Надовго замислившись, Чен Цянь шоковано вигукнув: 

— Ти... Вень Я Дженьжень?!

Вень Я люто глянув на нього і сердито гаркнув: 

— У тебе що, зіпсувався зір? Чи втратив пам'ять? Чого кричиш?

Віскі Чен Цяня здавило болем, наче в голову встромили голки. Варто йому зустріти тут старого знайомого, як тисячі й тисячі слів ледь не злетіли з його мови: про майстра, брата, про володаря острова, про Тан Дженьжень... Але це було лише хвилинне помутніння. Миттєво очистивши своє серце від слабкостей, що ніколи не повинні були існувати, він знову набув самовладання. 

Чен Цянь не промовив ці слова. Він проковтнув їх із гіркою солоністю морської води і шанобливо вклонився Вень Я Дженьженю, як і належало молодшому. Потім він мовчки відсунув Шванжень убік і сів, щоб вирівняти подих і якнайшвидше відновити своє виснажене ядро.

Вень Я швидко оглянув його і не міг не захопитись. Він подумав: «Сяо-Чунь казав мені, що той хлопчик міг би бути переродженням його вчителя. Дивлячись на нього тепер, я справді бачу деяку схожість».

Він залишився безмовно охороняти Чен Цянь до півночі, поки над глибоким синім морем не повисло зоряне небо. Під час відпливу вода відступила, оголивши більшу частину рифу.

Як тільки Чен Цянь прийшов до тями, він почув слова Вень Я Дженьженя:

— Меч нещасної смерті непокірний. Це не та зброя, яку можна підкорити лише знаннями і прагненнями. Ти, мабуть, теж це зрозумів.

Чен Цянь на мить здивувався, а потім відреагував: 

— Старший, це ти залишив меч у моїй кімнаті?

Вень Я холодно засміявся. 

— Хто ж це міг бути? Через нещастя вашого клану, я змушений був закрити свій бідний готель. Як ніяк, я також ваш родич. Купка якихось виродків наполегливо намагалася мене вистежити. Я планував відновити те, що ваш клан довірив мені, і залягти на дно, поки все не встаканиться. Хех, як не дивно, з'явитися у потрібний час набагато краще, ніж з'явитися заздалегідь. А я прибув сюди якраз вчасно, до самого початку великої битви на острові Лазурного Дракона.

— Цей меч належав моєму вчителю?

Вень Я пирхнув.

— Нісенітниця. Як може така м'яка людина, як твій вчитель, використовувати таку смертоносну зброю? Він був твого «діда», і багато років тому випадково опинився у мене. На той час у вашому клані були лише інваліди, та діти. Не було кому довірити цей меч, тому я зберігав його. Якщо меч потрапить до рук людини з твердим і непохитним серцем, його власник отримає у своє розпорядження величезну силу. Але варто господареві виявити хоч найменшу слабкість, меч відразу завдасть йому удару у відповідь. Чи є на світі щось краще та небезпечніше, ніж цей клинок? Дивлячись на тебе, я думаю, що «ласки поступаються щурам» . Справи вашого клану стають гіршими з кожним поколінням, а на вас зовсім нестерпно дивитися. Якщо доведеться вибирати, з вашої купки нероб ти будеш єдиним, хто має хоч один шанс протистояти злу.

  Мається на увазі, що наступні покоління все гірші і гірші за попередні. Поступаються попереднім.

Ці слова пробудили в душі Чен Цяня дивне почуття. Він подумав, що цей старший чимало досяг успіху в порожній балаканини. Він поспіхом підвівся на ноги і попрощався: 

— Дуже дякую старшому за допомогу. Мені ще треба знайти мого брата, так що я йду.

— Стривай, — зупинив його Вень Я, — ти знаєш, де вони?

Чен Цянь знав лише, що кількість островів і рифів у Східному морі невелика, тож Янь Дженмін та інші, мабуть, теж опинилися десь поблизу. Незважаючи на те, що він був новачком, він цілком міг літати на своєму мечі. Він міг би облетіти навколо, доки погода не зіпсувалася. Знайти їх має бути не так уже й важко.

Але наступні слова Вень Я шокували його.

— Ось що я тобі скажу. Вони на безлюдному острові менш ніж у п'яти лі звідси. Якщо полетиш на своєму мечі, то дістанешся до них миттєво. Але я б порадив тобі триматися подалі, тому що, з чистого випадку, Джво Ханьджен теж опинився на цьому острові.

Чен Цянь негайно зупинився.

Вень Я продовжував: 

— Східне море так сильно штормило минулої ночі, не ви самі постраждали. Значить, грізного майстра Ґу Яньсюе більше немає... На жаль, цей гарненький хлопчик на ім'я Джво, мабуть, теж скористався метушнею, щоб втекти. Хм, а він швидко бігає.

Спочатку Чен Цянь ще не був такий стривожений, але, почувши слова Вень Я, він більше не міг сидіти спокійно. Перш ніж Вень Я встиг домовитись, Чен Цянь застрибнув на Шванжень і злетів.

Вень Я не думав, що він виявиться таким запальним. Вилаявшись собі під ніс, він клацнув пальцями, випускаючи в повітря промінь зеленого світла, що відразу перетворився на найтоншу мотузку, здатну зв'язати навіть безсмертного. Прямуючи до Чен Цянь, мотузка міцно обвилася навколо його тіла, змусивши юнака знову впасти на риф.

— Ти, що з глузду з'їхав? — гаркнув Вень Я. — Хочеш, щоб тебе вбили? Хто сказав, що ти реінкарнація повелителя демонів?

Ці слова пролунали раптово, але Чен Цянь, напрочуд, почув їх. Він відразу почав люто чинити опір: 

— Це не так! Вчитель помилився. Але цей Джво Ханьджен може завдати шкоди старшому братові та іншим, прояви милосердя, звільни мене. 

Вень Я сказав: 

— Не переоцінюй себе. Цей гарненький Джво Ханьджен може і не шляхетна людина, але не можна не помітити рівень його майстерності. Якби я був у розквіті сил, то, можливо, ще зміг би піти проти нього... Ну, а ти? Хм..

Чен Цянь анітрохи не зніяковів: 

— Дуже вдячний старшому за урок. Звичайно ж, я не зможу боротися з ним чесно, але я можу напасти на нього тишком-нишком або придумати якийсь інший план. Старший, будь ласка, не ускладнюй мені життя.

Вень Я здивовано замовк.

Він справді не знав, як Чен Цянь міг говорити такі речі. Серед звичайних людей шістнадцятирічний хлопчик цілком міг би вважатися дорослим і незалежним хлопцем, але в світі вдосконалюються, повному тисячолітніх заклиначів, він був лише цуценям, що не заслуговує на увагу.

Вень Я не міг зрозуміти, як Хань Мучвень узагалі зміг виростити Чен Цяня. Це щеня не тільки не відчувало страху або поваги до сильніших людей, але й було страшенно нахабним!

Чен Цянь почав втрачати терпіння. Враховуючи дружбу Вень Я з Мучвень Дженьженем, він все ще не міг дозволити собі ставитися до старшого вороже. Юнак проскреготів зубами: 

— Старший Вень!

— Твій клан ... — Вень Я раптово випустив довге зітхання. — Хлопче, з такою купкою сопляків вам не втримати гору Фуяо.

Чен Цянь поняття не мав, чому Вень Я продовжував лаяти їхній клан, але він також згадав, що ця людина навіть їхньому вчителю не сказала нічого хорошого, так що його це мало турбувало. Він не став сперечатися і лише на мить неохоче зустрівся поглядом з Вень Я. Потім він крадькома оглянув мотузку, що зв'язала його, плануючи знайти лазівку для втечі.

Але наступної миті тиск навколо його тіла зник. Вень Я відкликав мотузку, здатну зв'язати навіть безсмертних назад.

— Ти зумів досягти стадії злиття з мечем у такому юному віці. Схоже, ти справді видатна особистість. Я так давно знайомий з твоїм Учителем, що не можу просто стояти і дивитись, як тебе вбивають. Тут…

Перш ніж він перестав говорити, на рифі раптом з'явилося ще кілька постатей. То були три клони, створені Вень Я.

— Якщо ти зможеш прорватися через мої клони, я перестану тобі заважати.  — сказав він. — Але ж є одне правило. Я не хочу бачити це квітчасте і несмачне фехтування клану Фуяо. Тобі дозволено вибрати тільки одну техніку, але ти можеш використовувати цю техніку скільки завгодно разів. Якщо зумієш прорватися, то можеш іти і будувати підступи проти кого захочеш.

Тільки одна техніка… хіба це не було схожим на битву основ?

Чен Цянь мало не засміявся від гніву. Схоже, цей старший Вень не дбав про те, щоб зберегти обличчя. Подумати тільки, він справді запропонував йому влаштувати бій, спираючись лише на силу ядра. Хіба це не було схоже на те, щоб викликати п'ятирічної дитини на поєдинок з армрестлінгу?

Цей безсоромник справді перейшов усі кордони.