Після того, як Янь Дженмін влаштував сцену на платформі Блакитного Дракона, йому навіть не потрібно було говорити всім у клані Фуяо, включно з молодшими адептами, про те, щоб зменшити кількість часу, що проводиться зовні. Усі вони навчилися стриманості.
Чен Цянь додав дві години до своїх щоденних тренувань із мечем та регулярно займався зі своїми братами. Вони не встигли схаменутися, як стоденний Небесний ринок добіг кінця. Чен Цянь повністю опанував стиль «Пошук і переслідування».
Під тиском важких обставин навіть безкорисливий Хань Юань докладає зусиль для практики.
Щодо Лі Юня, якось, прокинувшись після денного сну і погравши з кількома кільцями-головоломками, він раптом знайшов відчуття енергії. Ніхто не міг сказати, напевно, як він увійшов до Дао. Вчителя більше не було з ними, так що старшому братові довелося стежити за тим, як Лі Юнь вперше вирізав амулети.
Меледа́ (九連環) — старовинна іграшка-головоломка, що відбувається імовірно з Китаю, що складається із замкнутої дротяної «вилки», що має вигляд довгої шпильки для волосся і встромленою обома вільними кінцями в рукоятку, і дев'яти кілець, пов'язаних між собою досить складним чином.
В останній день небесного ринку Хань Юань переодягається в потертий одяг і виходить на вулицю. Повертається лише ввечері, приносить пакет тістечок і їсть на ходу. Калюжа, що грала тоді на подвір'ї, була така схвильована їжею, що відразу ж пішла за ним, спливаючи слиною.
— Ні, сестричко, — бездушно каже Хань Юань, — діти не можуть їсти їжу дорослих. Вони задихнуться до смерті.
Молочні зуби Калюжі можуть розжувати навіть дерево, тому вона не вірить його загрозі. Побачивши, що упаковка з тістечками майже порожня, вона нетерпляче вимовляє свою першу після народження промову.
— Б..б..брате
Хань Юань на мить замовк, а потім здивовано промовив:
— О, ти вже можеш говорити?
Усвідомивши цей факт, Калюжа негайно стиснула кулачки, її обличчя почервоніло, і вона щосили спробувала ще раз:
— Брате!
— Гарна робота. — Хань Юань робить їй абсолютно нещирий комплімент, не докладаючи навіть найменших зусиль. Він продовжує ходити і їсти. Жебрацьке минуле дає йому погану звичку. Він може просити їжу в інших людей, але ніхто не може торкатися їжі в його руці.
Калюжа запанікувала і зовсім забула про неодноразові попередження Чен Цяня «не літати». Вона розкрила крила і погналася за Хань Юанем.
Саме в цей момент входять Чен Цянь і Лі Юнь.
Обличчя Чен Цяня потемніло, варто було побачити знайомі крила. Він вигукнув:
— Йди сюди!
Калюжа боялася Чен Цяня. Її спроби вислужитися працювали на решті братів, але ніколи не призводили до будь-якого результату з Чен Цянем. Третій брат був суворим до інших і ще суворішим — до самого себе, тому він ніколи не відступав від своїх слів. Злякавшись, що її залишать без вечері, вона одразу ж склала крила і сіла на землю. Дівчинка підібгала губи, бо плакати в присутності Чен Цяня вона не сміла.
Чен Цянь несе в одній руці кошик квітів, а в іншій кілька книг. Він робить крижане обличчя, щоб докорити Калюжі, але серце його сповнене хвилювань.
Вона була лише маленьким Небесним Чудовиськом. Її почуття самозбереження ще не сформувалося. Якби вона потрапила на очі заклиначам із поганими намірами, що б із нею зробили?
І якщо щось станеться, ніхто не зможе захистити її. Зрештою, вона не була людиною. В очах багатьох заклиначів все, що не було людиною, ставало здобиччю. Нехай вона і була дочкою Королеви монстрів, вона все одно нічим не відрізнялася від домашніх тварин, яких трималися в неволі.
Бачачи, як Чен Цянь ось-ось втратить самовладання на Калюжу, Лі Юнь поспішно махає рукою.
— Залиш її, Сяо-Цянь. У такому віці вона нічого не зрозуміє. Замість того, щоб чекати, що вона завжди пам'ятатиме про це... Ми повинні придумати спосіб завадити їй літати.
— Декілька днів тому я знайшов амулет, здатний запечатати кров чудовиська, — сказав Чен Цянь, — але не знаю, чи вдасться мені його створити.
Хоча він тільки почав працювати з талісманами, Лі Юнь добре знає їхню складність. Він закликає.
— Краще не намагатися так необачно вирізати амулети, які ти ніколи не бачив.
Чен Цянь не дав йому відповіді і з усмішкою перевів розмову на Хань Юаня.
— Куди ти сьогодні ходив?
— Збирав інформацію, — слова Хань Юаня звучали невиразно, бо його рота було набито їжею. — Протягом останніх кількох днів я розкопав усе, що нам треба знати. Схоже, ту вугільно-чорну людину, що завдала нам неприємностей, звуть Джан Дасень, йому теж дозволили увійти до лекційної зали. Воїна звуть Джан Ерлінь, він його кровний брат. Його усунули, тож завтра, коли завершиться Небесний ринок, він має залишити острів Лазурного Дракона. Я також виявив, що, оскільки ці негідники-заклиначі не мають клану, вони збираються разом. Джан Дасень сколотив собі команду, ми маємо бути обережними у майбутньому.
У Хань Юаня була сильна сторона: кожне слово чи слух, вимовлені в будь-якому кутку вулиці, в будь-якому затишному провулку, будуть почуті.
Лі Юнь запитує:
— Тоді хто був той чоловік із віялом?
Хань Юань насупився.
— Нам краще не провокувати його. Він один із людей острова Лазурного Дракона, його звуть Джво Ханьджен. Він – лівий захисник лекційної зали. У лекційній залі таких двоє. Пам'ятаєте жінку із квадратним обличчям? Вона правий захисник.
Це, звичайно, Тан Ваньцьов.
Лі Юнь хмуриться.
— Цей лівий захисник навіть не знає нас, чому він затаїв таку образу?
— Ймовірно, невдоволений тим, що ми потрапили до лекційної зали, не пройшовши випробування, — сказав Хань Юань, — Я не знаю. Я чув, що він дуже злісний і досить темпераментний, тож краще не нариватися на нього в майбутньому. Ах так, сьогодні я знайшов щось хороше.
Сказавши це, Хань Юань струсив з рук крихти від закуски і витягнув із-за пазухи невеликий пакет, загорнутий у промаслений папір. З таємничим виглядом він показав його старшому братові.
В упаковці три голки дивної форми. Їхні кінці висічені нечитабельними заклинаннями, а точки мають зеленуватий відтінок.
— Це... — Лі Юнь посерйознішав. — Сяо-Цянь, не чіпай їх! Це голки для пошуку душі, вони отруйні... де ти їх узяв?
Хань Юань посміхнувся:
— Купив на Небесному ринку, хе-хе.
— Я знаю, що це за речі, вони жахливі, — тримаючи голки через паперову обгортку, Лі Юнь зовсім забув про те, що лаяв негідну поведінку Хань Юаня. — Їх справді важко дістати. Вони називаються «голки пошуку душі», потрібно лише вказати свою мету, щоб вони вбили твого ворога. З їхньою допомогою можна легко претендувати на голову генерала стотисячної армії!
Чен Цянь не зацікавлений у подібних тіньових практиках. Якщо він захоче розтерти чиїсь кістки в порох, він зробить це сам своїм мечем. Він навіть не став слухати їх пояснення і просто пройшов повз, несучи в руці великий кошик квітів. Дійшовши до кімнати Янь Дженміна, він стусаном відчинив двері.
Не зважаючи на хихикання служниць, він грубо поставив кошик на стіл і гаркнув:
— Зів'ялі квіти і засохлі верби, як ти й хотів.
残花败柳 (cánhuā bàiliǔ) — застаріле значення «занепала жінка».
В цей момент служниці оточили його, і Чен Цянь змушений був подумати про те, що краєвид зовні був досить гарним. Але їхній старший брат, якому знадобилося три місяці, щоб оговтатися від рани, довжиною всього півтора цуня, напрочуд не байдикував. На маленькому столику, який зазвичай служив підставкою для гуциня, лежала довга дерев'яна дощечка, а сам він тримав ніж, зосередившись на вирізанні амулету.
Коли Чен Цянь стусаном відчинив двері, лінія під рукою Янь Дженміна миттєво обірвалася і на пальці виступила крапля крові.
Янь Дженмін насупився, але коли побачив, що це був Чен Цянь, знову посміхнувся. Через цю «серйозну травму» Чен Цянь не лише збирав для нього квіти, а й змушений був щовечора терпіти прискіпливість свого старшого брата, поки розставляв їх у вазі.
На другий день відкрився лекційний зал.
Те, що вони називали «лекційною залою», насправді виявилося гірським схилом. На схилі було так багатолюдно, що куди не глянь, скрізь можна було побачити найрізноманітніших людей, чоловіків і жінок, молодих і старих, хтось стояв, хтось сидів, хтось навіть залазив на дерева.
На щастя, завдяки наполегливим нагадуванням Лі Юна клан Фуяо прибув раніше, тож вони можуть знайти куток на передній частині, не будучи заблокованими, і таким чином оселитися раніше.
Скрізь довкола них опинилися необтесані бродячі заклиначі. Більшість із них не досягла високого рівня, деякі не освоїли навіть інедію або все ще не звільнилися від мирських бажань. Інші проводили час, блукаючи з місця на місце, у них не було жодних життєвих стандартів, їхні тіла були вкриті брудом та кіптявою. Їхній жахливий запах поширювався так далеко, що ставало важко дихати. Деякі з них також привезли із собою домашніх духовних тварин. Собаки, птахи та лисиці були ще нічого, але серед людей також бігав великий жирний сірий щур. Це було вкрай огидно.
Інедія від лат. "голодування". Сонцеєд - людина, яка стверджує, що здатна тривалий час обходитися без фізичної їжі та води, або тільки без фізичної їжі. Синоніми: праноед, бретаріанець (від англ. breath - дихання) - людина, якій для життя потрібне нібито тільки повітря. Саму філософію такого способу життя відповідно називають сонцеїдіння (праноєдіння).
Але незважаючи на весь фен-шуй цього місця, навіть Чен Цянь не міг утриматися від похмурого погляду, не кажучи вже про їхнього старшого брата мізофоба.
Тут використовується фраза «風水地地», що буквально означає «місце з гарним фен-шуй», «місце багате на природні ресурси». (Це сарказм)
Мізофобія - нав'язливий страх забруднення чи зараження, прагнення уникнути зіткнення з навколишніми предметами. Людину, яка відчуває такий страх, називають мізофобом.
Але Янь Дженмін нічого не каже. Йому нічого сказати. Це його рішення залишитися. Як він міг відступитись від своїх власних слів на очах у всіх?
Янь Дженмін махає рукою, щоб відмовитися від запропонованої йому подушки. Дивлячись на якусь невизначену точку вдалині, він сповнюється невимовним сумом.
Він мимоволі згадав про Традиційний зал на горі Фуяо, про маленький дворик з альтанкою, де клубився дим від пахощів, про молодших адептів, що спокійно розносили закуски та теплий чай. Вони ніколи не цінували ті часи, з кожним днем створюючи все нові і нові проблеми.
Тоді він завжди спав доти, доки сонце не піднімалося високо. Лі Юнь завжди грав зі своїми огидними рептиліями, Хань Юань завжди щось їв крадькома. Чен Цянь був єдиним, хто боровся зі своєю сонливістю, слухаючи, як їхній Учитель читає писання…
Навіть тепер краєвид залишався незмінним, тільки людей більше не було.
— Гей, молодший брате, що сталося? — Голос Хань Юаня вирвав Янь Дженміна з думок.
Янь Дженмін обернувся і побачив, що Чен Цянь практично сперся на Лі Юня, шукаючи підтримки. Судячи з кольору його обличчя, він не те щоб погано спав, а швидше вже був серйозно хворий. Навіть губи стали попільними.
Чен Цянь мружить очі й хитає головою. Він нічого не каже, незрозуміло, чи тому, що у нього немає сил, чи не хоче говорити.
Янь Дженмін стривожився. Востаннє, коли він бачив Чен Цяня таким, був, коли хлопчик уперше вирізав амулети. Тоді він майже повністю осушив себе.
— Що ти робив минулої ночі? — Янь Дженмін вказав на Чен Цяня. — Крадіжка зі зломом?
Лі Юнь раптово згадав свою вчорашню розмову з Чен Цянем. Він повернувся, щоб поставити йому запитання:
— Вранці я відвідував нашу молодшу сестру. Я бачив, як вона плакала у своїй кімнаті, що сталося?
Плач Калюжі майже гарантовано обвалював будівлі. Коли вона почала розуміти, що оточує її, вона перестала проливати сльози в кімнаті. Іноді вона не могла стриматися, але тільки-но будинок починав тремтіти, відразу замовкла.
У своєму напівмертвому напівживому стані Чен Цянь нарешті відповідає.
— З будівлею нічого не сталося?
— Ти знову робив щось подібне, — огризнувся Лі Юнь, піднімаючи Чен Цяня за комір. — Ти знову пішов вирізати амулети наодинці. Невже ти так хочеш померти?
- Тсс, - Хань Юань смикнув Лі Юня за рукав. Шум на гірському схилі раптово стих. У центр лекційного залу з неба спустилася людина. Польові квіти на схилі один за одним ожили і зацвіли, наче їх обдало якоюсь божественною росою.
Людиною на піднесенні був Джво Ханьджен
Тримаючи віяло «трьох дум», Джво Ханьджен обхопив долонею кулак іншої руки і привітав усіх присутніх.
— Я змусив всіх чекати.
Янь Дженмін підвівся, щоб притягнути Чен Цяня до себе. Потім він понизив голос і безпорадно заговорив із Лі Юнем та Хань Юанем:
— Тільки подумати, що це він. Якби я знав, то не прийшов би сюди... уважно слухайте. Сьогодні ми прийшли рано і рано підемо. Не привертайте увагу, чуєте?
Лі Юнь нічого не відповів, лише його обличчя трохи зблідло. Хань Юань стиснув зуби, але його гнів і обурення все одно були чітко видно.
Янь Дженмін вдав, що не помітив реакції свого молодшого брата. Він відчув, як Чен Цянь безвольно навалився на нього, його дихання було дуже слабким.
Він не просив роз'яснень, але кількох слів Лі Юня було достатньо, щоб зрозуміти, що для приховування жахливої аури Калюжі Чень Цянь, мабуть, знову зробив щось небезпечне.
— Ах, як тривожно.
Янь Дженмін подумав про це і вщипнув Чен Цяня, щоб дати вихід своєму гніву.
На підвищенні Джво Ханьджен починає говорити, що Лекційний зал відкривається кожні десять днів, решту часу учні займаються самостійно.
— На нашому острові Лазурного Дракона тим, хто вдосконалюється, не заборонено брати участь у дружньому змаганні, щоб набратися досвіду один у одного, але кожен має пам'ятати про те, що необхідно поважати кордони. Не порушуйте гармонію, не завдавайте непоправних збитків іншим, інакше на вас обрушиться суворе покарання.
Говорячи про це, Джво Ханьджен опустив голову і обвів багатозначним поглядом натовп. Якось його очі знайшли групу учнів клану Фуяо і зупинилися на Янь Дженміні. Джво Ханьджен усміхнувся:
— Добре. Сьогодні я розповім про те, як поглинати енергію Ці та зберігати її в даньтянь.
Даньтянь – тут використовується слово 丹田 (dantian). Це акупунктурна точка приблизно на три пальці нижче та на два пальці позаду пупка. Ось де знаходиться Ці людини.
«Нам слід просто піти, — розгублено думав Янь Дженмін, слухаючи лекцію напівху, — навіть якщо ми не підемо додому, ми маємо повернутися на гору Фуяо. У нас є своя бібліотека, навіть якби нам довелося розбиратися в усьому самим, це все одно було б краще, ніж боягузливо проводити тут дні. У гіршому випадку ми могли б вирушити на самоту, як наш старий наставник. Ми сьогодні ж повернемося і зберемо речі!
師祖 shīzǔ — дід-наставник (ввіч. про батька або вчителя свого наставника)
У цей момент Джво Ханьджен раптом каже:
—Я знаю, що прогрес у всіх різний. Як щодо того, що я запрошу когось піднятися сюди і продемонструвати.
Поки він говорив, його розкосі очі знову кинулися у бік клану Фуяо, навряд чи він намагався приховати свої злі наміри. Вони зустрілися поглядами з Янь Дженміном.
Янь Дженмін відчув, ніби в нього вчепилася отруйна змія.
— Ах, голова Янь, — усміхнувся Джво Ханьджен, — я чув від владики острова, що ваш клан має чималу історію. Ваші вчення великі і глибокі, глава Янь, мабуть, давно навчився відчуття енергії. Чому б не піднятися сюди для демонстрації?
Чен Цянь зовсім не спав минулої ночі, оскільки його культиваційна база була майже порожньою через талісман. Він дуже втомлений, його скроні ніби сильно стиснули, від чого у вухах чується дзижчання. Він уже доклав усіх зусиль, щоб дійти до лекційної зали. Можливо, краще було б взагалі не вилазити з ліжка цього ранку. Але як тільки він почув ці слова, його тіло відразу напружилося. Юнак зібрався підвестися.
Його хвилинна боротьба здивувала Янь Дженміна, який і без того перебував у стресовій ситуації. Незважаючи на всі його зусилля уникнення конфліктів, неприємності завжди знаходили до нього дорогу.
Янь Дженмін відсунув Чен Цяня назад і хрипко сказав:
— Поводься добре і сиди тут, негіднику. Чи не створюй проблем. Хто просив тебе лізти вперед?
Потім він глибоко зітхнув, узяв меч у руку і пішов до платформи. З кожним кроком його рішучість виїхати міцніла дедалі більше. Він зупинився рівно за десять кроків від Джво Ханьджена, опустивши кінчик зброї в землю, і сказав:
— Я був би вдячний, якби Дженьжень дав мені урок.
Меч Янь Дженміна справді привертав увагу. Навіть незважаючи на його якість, піхви самі по собі становили чималу цінність. Вся їх поверхня була прикрашена всіляким коштовним камінням. Навіть «корона фенікса» імператриці не могла похвалитися такою кількістю скарбів.
Джво Ханьджен швидко оцінив його і сказав:
— Кожна присутній тут людина, яка колись поглинала Ці, повинна знати, що перший досвід відчуття енергії схожий на фатальну зустріч. Чи можу я поцікавитися, яким чином голова клану Янь увійшов у Дао?
Янь Дженмін якраз роздумував, чи варто повідомляти владику острова Лазурного Дракона про їхній від'їзд. Він розумів, що владика допоміг знайти їхніх людей і надав їм притулок, тому вони були багатьом йому зобов'язані. Але саме на острові Блакитного Дракона він відчув всі види образ, ніколи не відомих йому раніше, і тепер Янь Дженмін просто не міг не плекати до цієї людини деяку ворожість.
Почувши запитання, він не хотів говорити більше, ніж потрібно, і просто відповів:
— Через меч.
Джво Ханьджен з усмішкою кивнув.
— Справді, я здогадувався. Видно, як сильно голова клану Янь любить і плекає свою зброю.
Варто було йому вимовити це, і навіть слова «глава клану Янь» видалися явним глумом. Деякі глядачі прийшли сюди лише для того, щоб спостерігати, тоді як інші навмисно намагалися вислужитися перед лівим захисником і негайно вибухнули сміхом.
На лобі Чен Цяня здулася вена. Лі Юнь знав, що він не зможе стриматися, тому одразу ж притис Чен Цяня до землі, як тільки побачив, що той ворухнувся.
Він понизив голос і попередив:
— Знову здіймаєш тривогу?
Костяшки пальців Чен Цяня побіліли. Кожен мав межу терпіння. Іншим це могло б здатися нерозумним, але для людини, про яку йшлося… Це було нестерпно, незважаючи ні на що. Якби вони ображали Чен Цяня, він, швидше за все, розглянув би ширшу картину і, можливо, не пішов би на відкритий конфлікт, вирішивши це терпіти мовчки.
Але якщо вони ображали його Вчителя та старших братів, він не міг цього винести.
Рука Лі Юня з силою стиснула плече Чен Цяня, і він прошепотів йому на вухо:
— Не влаштовуй сцен. Старший брат, мабуть, зараз повернеться.
Чен Цянь зробив паузу.
Лі Юнь знову прошепотів:
— Сяо-Цянь, подумай про це. Якщо ти не можеш цього винести, то як наш старший брат може з цим миритися? Мабуть, він захотів повернутися назад, коли побачив цей лекційний зал.
Джво Ханьджен на якийсь час залишив Янь Дженміна осторонь, жваво заговоривши про різні способи поглинання Ці. Виклавши все, він сказав:
— Поглинання Ці — це перший крок до об'єднання неба та землі. Успішне проходження цієї стадії означає, що ви офіційно вступили на шлях самовдосконалення. Наступне, що треба засвоїти, це сам метод. Що стосується цього методу, то кожен клан має свою власну унікальну техніку, але практика показує, що вони здебільшого дуже схожі між собою, маючи лише незначні відмінності. Всі вони навчають нас, як увібрати в своє тіло сутність неба та землі, щоб закласти основу для самовдосконалення. Щоб вважатися людиною великої майстерності, крім мистецтва володіння мечем, він повинен також мати тверду основу для розвитку.
Джво Ханьджен повернувся до Янь Дженміна і запитав:
— Чи можу я поцікавитися, як давно голова Янь навчився поглинати Ці?
Янь Дженмін на мить замовк.
Клан Фуяо ніколи не приділяв особливої уваги методам удосконалення. Перше, що засвоювали учні після вступу, було нескінченне вирізування амулетів для тренування меридіанів. Іноді вони могли поринути в медитацію або випробувати відчуття енергії, але Мучвень Дженьжень ніколи не змушував їх медитувати спеціально, щоб сформувати свою основу для вдосконалення, як інші клани.
Джво Ханьджен, здавалося, був переконаний, що Янь Дженмін – марний учень, далекий від серйозних тренувань. Він з усмішкою продовжив:
— Голова клану Янь, що трапилося?
Янь Дженмін нарешті відповів:
— ...три роки.
Джво Ханьджен ляснув у долоні і посміхнувся:
— Поглинаючи Ці протягом трьох років, ви, мабуть, набули чимало навичок. Дозвольте нам побачити це.
У той момент, коли він перестав говорити, над платформою піднявся дивний вітер, і одразу попрямував до Янь Дженміна. Янь Дженмін рефлекторно виставив перед собою меч, зібрав Ці навколо свого тіла і сформував щит.
Звертаючись до глядачів, Джво Ханьджен спокійно сказав:
— Ця техніка називається «Річка в саду каміння», вона була створена нашим кланом для перевірки майстерності учнів. Я впевнений, що деякі з вас вже зіткнулися з нею на випробуванні Лазурного Дракона. Ця форма називається «Піски, що летять, і ширяючі камені» і спрямована на учнів, які тільки збираються вступити в клан. Ті з них, хто вдосконалювався протягом трьох років і був досить прилежним та талановитим, зможуть протриматися до кількох днів. Ті, хто перебуває на рівень нижче, зможуть витримати кілька годин, а наступні протримаються годину або близько того. Що стосується…
假山 (jiǎshān) сад із декоративними кам'яними гірками; декоративна гірка. 山河 (shānhé) гори та річки (обр. в знач.: територія рідної країни, батьківщина) Залежно від того, як ви розумієте фразу, значення може бути різним.
飞沙走石 (fēi shā zǒu shí) досл. знімати пісок і рухати каміння (обр. про сильний вітер, плач, крики і т.п.).
Янь Дженмін міг чути лише дзвін у вухах. Він ніколи по-справжньому не тренував основу свого вдосконалення, тому не знав, як регулювати свою Ці. Незабаром його кінцівки втратили будь-яку чутливість. Перш ніж Джво Ханьджен перестав говорити, захисний бар'єр навколо його тіла зруйнувався. Потужна, незбагненна сила врізалася прямо в груди Янь Дженміна, а потім хлюпучим вихором обрушилася на його тіло. Його ноги не витримали вагу, і наступного моменту його скинули з платформи.
Джво Ханьджен без жодного жалю дивиться на Янь Дженміна, який впав. Він говорить решту своїх глузувань:
— Що стосується тих, чиї природні здібності надто бідні, хто вдавався до еліксирів для покращення розвитку... Оскільки вони увійшли до Дао через «прийом ліків», можна очікувати, що часу, який вони протримаються, вистачить на те, щоб допити чашку чаю або спалити ароматичну паличку, але я, здається, переоцінив... Глава Янь з «клану Фуяо», ви в порядку ?
«Клан Фуяо» тут використовується фраза "服藥派". 服藥服药 (fúyào) буквально означає "приймати ліки" і також пишеться як «Фуяо» пін
Далі
Том 2. Розділ 36 - Перша людина клану "Фуяо"
Янь Дженмін відчуває себе так, ніби всі його кістки перетворилися на порох. За мить усіма своїми відчуттями та інстинктами він відчуває лише поблажливий погляд Джво Ханьджена, ніби він лише мурашка на землі, про яку не варто говорити. Навколо стовпилась ціла група людей: можливо, це були його молодші брати чи молодші адепти їхнього клану. Вони кинулися до нього, щоб допомогти підвестися, але Янь Дженмін не міг зібратися з силами. Янь Дженмін не був упевнений, чи знепритомнів він. Здавалося,що він ніби був у якомусь трансі. «Дженмін, ти народився в багатій сім'ї, тому не знаєш труднощів світу смертних і ніколи не стикався з несприятливими обставинами. Для заклинача це аж ніяк не благословення. Сьогодні, як настанова, цей Вчитель дарує тобі слова «відполірувати та вдосконалювати». “«Відполірувати та удосконалювати» тут використовується фраза "琢磨". У буквальному значенні це означає «вирізати та полірувати». У менш буквальному значенні це означає «замислитися; обмірковувати; продумати».” Це було вісім... ні, майже дев'ять років тому. Він тільки-но вступив у клан Фуяо і проходив посвяту, слухаючи лекцію свого наставника. Янь Дженмін ніколи не любив навчатися або займатися бойовими мистецтвами, тому він не зрозумів цих слів. Він запитав: Що це означає, учитель? Що я маю відполірувати?» Мучвень Дженьжень відповів: «Будь то нефрит чи камінь, на початку свого шляху вони нічим не відрізнялися від піску та гальки на дорозі. Минали роки, вони піддавалися всіляким випробуванням: їх обпалював вогонь, їх безжально загартовували в полум'ї, і вони нарешті починали набувати форми. Поки вони сховані у воді та в горах, їх ніхто не виявить. Але варто відполірувати та очистити верхній шар, як вони зможуть стати корисними. Дженмін, ти перший учень клану Фуяо. Відтепер, якщо тобі судилося випробувати якесь нещастя, ти маєш опанувати це нещастя, наче своїм клинком. Використовуй його, щоб очистити себе, як очищають нефрит». Так, тоді він також запитав, що означає «найперший учень». Відповідь вчителя була така: « «Перший» означає початок успадкування та передачі роду. Ти - перша людина в нашому клані, що не має собі рівних в історії» “«Не мають рівних в історії» тут використовується фраза 前無古人, 後無來者 . Це означає «не мати ні попередників, ні наступників».” У роті з'явився смак крові. Янь Дженмін спробував відштовхнути руку, яку він простягнув, і його вирвало. Він не хотів знати, в якому жалюгідному стані перебуває зараз. Його обличчя і голова пульсували від пекучого болю. Коли він потягнувся, щоб торкнутися свого обличчя, відчув, що кров змішалася з брудом. Його білий одяг давно вже перестав бути знайомого кольору, його пояс розв'язався і забруднився. Янь Дженмін почув голос Джво Ханьджена. Голос звучав так далеко і водночас так близько: — Ви починаєте свій шлях на острові Лазурного Дракона. У майбутньому ви можете заснувати власний клан, взяти учнів. Я хочу дати вам невелику пораду: зараз саме час старанно працювати і відточувати свою майстерність. Вам не слід ганятися за славою, наявність гарного імені зовсім не гарантує успіху клану. Янь Дженмін був приголомшений, рука, якою він упирався в землю безперестанку тремтіла. Його гнів і сором, здавалося, злилися докупи, як вода і бруд, що змішалися в болоті. Він потрапив у пастку, потопаючи в глибокій скорботі, що виявилася навіть сильнішою за провину. — Старший брате, що з тобою? Брате, дай відповідь мені! — Лі Юнь з силою потряс його за плече. Очі Яна Дженміна знову починають фокусуватися. Він безживно дивиться на Лі Юня, потім на Чен Цяня, потім на Хань Юаня, думаючи: «Учитель помилявся. Я коштовність? Я навіть не камінь. Просто калюжа бруду, з якої навіть будинок не можна побудувати». Вчитель, мабуть, збожеволів, інакше як він міг передати йому печатку голови клану? Янь Дженмін вважає ім'я «Фуяо» схожим на гірський масив, який він повинен нести. Але він надто втомився, щоб це витримати. — Я... — він відкрив рота, щоб щось сказати, але гіркота в грудях, здавалося, придавила його язик, і він не зміг вимовити жодного слова. І тут заговорив Чен Цянь. — Коли ми повертаємось? Варто було прозвучати цим словам, як гурт втратив дар мови. Опинившись перед кинутим йому викликом, Янь Дженмін, можливо, справді хотів би втекти. Хань Юань і Лі Юнь, ймовірно, теж не дуже готувалися залишитися. Кожен із них міг би вимовити ці слова, але тільки не Чен Цянь. Їхній третій брат завжди був найдивнішою людиною на горі Фуяо. Його відданість самовдосконаленню була очевидна будь-кому, хто мав очі. Він готовий був підкорятися будь-яким наказам того, хто відкрив для нього бібліотеку, то чому ж він запропонував піти? Хань Юань понизив голос і запитав: — Молодший брате, що ти кажеш? Повернутись куди? — Повернемося на гору Фуяо, - холодно сказав Чен Цянь. — Спершу ми допоможемо старшому братові. Окрім книг із бібліотеки, мені більше нема чого взяти з собою. Я зараз же знайду човен, тільки спершу дай мені грошей. З цими словами він без вагань обійшов Янь Дженміна з іншого боку, разом з Лі Юнем вони допомогли йому підвестися і вийшли з натовпу. — Стривай, Сяо-Цянь, послухай мене! — Лі Юнь досі говорив дуже тихо. — У своїй лекції він розповість про важливі ключі до самовдосконалення. Ти не збираєшся слухати? — Ні, — обличчя Чен Цяня залишалося безпристрасним. — Ви можете залишатися, а я йду, мені все одно. Хань Юань та Лі Юнь, звичайно ж, не залишилися б тут на самоті. З початку лекції не встигла догоріти і одна паличка пахощів. Їхній відхід неодмінно мав привернути увагу людей. Навіть погляд Джво Ханьдженя був прикутий до них, так що Лі Юню нічого не залишалося, крім як повернутися і подивитися на нього, який все ще стояв на платформі. — Прошу лівого захисника пробачити нас за цю зневагу, але наш голова погано почувається. Джво Ханьджен вдав, що обмахується віялом, і глузливо сказав: — О, тоді хай ваш голова добре подбає про себе. Після цього Джво Ханьджен перевів погляд на Чен Цяня, що стояв спиною до нього. Він повільно промовив, розтягуючи слова: — Цей хлопчик... Хм, хлопчик, який ударив людину по обличчю дерев'яним мечем. Ти не надто примітний, але твій стиль фехтування був досить цікавим. Якщо ти хочеш удосконалюватись далі, ти можеш тренуватися під моїм керівництвом. Якби ти пройшов випробування, то знайшов би місце, де можна було б добре попрактикуватися. Кроки Чен Цяня не забарилися, коли він допомагав Янь Дженміну піти, ніби він зовсім не чув жодного з цих слів. Хань Юань здивовано дивився на Чен Цяня. Він не знав, чи справді Чен Цянь нічого не чув, тому прошепотів: — Молодший брат, цей хлопець Джво... — До біса все це лайно, — крізь зуби видавив Чен Цянь свої перші лайки. Хань Юань міг тільки закрити рота, більше не кажучи ні слова, і піти за своїм братом. Половина всіх присутніх пильно стежили за ними. Їхні погляди були глузливими, ніби вони бачили перед собою лише зграю жалюгідних бродячих собак. Юнаки не боялися ні неба, ні землі, але їх лякало, що на них дивитимуться зверху вниз. Щодо цього всі вони були однакові. Лі Юнь різко відвернувся, витираючи сльози. Якраз, коли вони збиралися покинути гірський схил лекційної зали, хтось голосно гукнув їх ззаду: — Стійте! Жінка стала прямо в них на шляху. Це була злиденна заклиначка Тан Ваньцьов. Коли вона боролася з Дзян Пеном, проти вищих сил ворога на Східному морі, її дії дуже допомогли Чен Цяню. Він думав, що якщо вони залишаться на острові Лазурного Дракона, то він обов'язково знайде час відвідати цю Тан Дженьжень, яка завжди все робить по-своєму. Ось тільки він не очікував, що острів Лазурного Дракона виявиться таким жахливим місцем для проживання. У цей момент його серце було сповнене такої люті, що він не міг навіть висловити якісь дружні почуття до Тан Ваньцьов. Побачивши, що вона заступає їм шлях, Чен Цянь зняв з пояса меч Янь Дженміна і виставив його перед собою. Він заговорив, відкинувши будь-яку ввічливість. — Яка справа Тан Дженьжень до нас? — Хіба лекційний зал схожий на базар, куди ви можете прийти чи піти, коли вам заманеться? – прямо відповіла Тан Ваньцьов. Лі Юнь, що стояв з іншого боку, насилу придушив гнів у своєму серці. Він стиснув кулак, притиснувши язик до неба, і щосили намагався говорити спокійно. — Ми порозумілися з лівим захисником Джво і збираємося відвести нашого голову назад. Тан Ваньцьов перервала його. — Невже удар був досить сильним, щоб скалічити його, і тепер йому потрібно так багато людей, щоб відвести його назад? Чи повинна я викликати вам паланкин з вісьмома носіями? “«Паланкін з вісьмома носіями» тут використовується фраза "八抬大轎". Це паланкін, зазвичай, призначений для високих чиновників.” — Ми… — розгублено промовив Лі Юнь. — Відійди! Погляд Тан Ваньцьов ковзнув повз Янь Дженміна і впав на Чен Цяня. Вона холодно засміялася. — Значить, ти був засоромлений і впав у гнів... О, я розумію. Ви збираєтесь тікати з острова, чи не так? Купка ні на що не придатних нероб. Пальці Чен Цяня ковзнули вгору мечем. Тан Ваньцьов, здавалося, зовсім не розуміла вираз «зупинися, доки можеш», вона безжально продовжила. — Що, мої слова не були правдою? Чи є у вас хоч крапля сорому через те, що вас принизили? Чен Цянь нахабно вихопив меч Янь Дженміна з безцінних піхов і відкинув їх убік. Незважаючи на заклики своїх братів, він кинувся вперед, не переймаючись наслідками. Останні півроку Чен Цянь проводив десять годин на день, вправляючись у фехтуванні. Навіть якщо його просування не було швидким, принаймні тепер він міг влити свою Ці в зброю. Але він користувався дерев'яним мечем, тому його сила була обмежена. Це вперше, коли він використав справжній меч. Він ударив «Подорожем в юність», рухом із «Довгого польоту птаха Рух», і безжальний намір вбивати наповнив його цілком. — Гарний удар! Тан Ваньцьов навіть не витягла меча, відповівши на атаку одними лише піхвами. Перш ніж лезо встигло торкнутися їх, аури обох клинків зіткнулися, і різниця в їхніх навичках одразу стала очевидною. Зап'ястя Чен Цяня оніміло, на шкірі між великим і вказівним пальцями з'явився невеликий поріз, але він не випустив зброї, натомість змінивши рух. Це був динамічний перехід від стилю «Пошук та переслідування» до «Цикл повторення». Знову пролунав скрегіт металу об камінь. Тан Ваньцьов розгорнула піхви у повітрі і точно придушила безрозсудну атаку Чен Цяня. Домінуюча сила правого захисника змусила Чен Цяня впасти на одне коліно. — Зупинися! Сяо-Цянь! Старший брате, зупини Сяо-Цяня! Губи Янь Дженміна стали безбарвними. Він мав таке почуття, ніби його розум відлетів у далеку країну. Голос відчайдушно кричав у його серці: «Ти дозволяєш маленькій дитині заступатися за тебе! Яка з тебе користь як від голови клану? Яка тобі користь від того, що ти живий? Але його тіло, здавалося, замерзло, не в змозі зрушити ні на дюйм. Багатства світу смертних були подібні до хмар, що пливли, що приходять і йдуть без сліду. Знявши всю позолоту, Янь Дженмін відчув, ніби його груди і живіт були вспороті, оголивши під небесами його гнилі начинки. Тан Ваньцьов зовсім не розсердилася, натомість вона тільки розсміялася: — Що, ти ще хочеш обмінятися зі мною ударами? Хіба твої старші ніколи не вчили тебе писати слова «переоцінюєш себе»? Волосся на скронях Чен Цяня змокли від поту. Раптом він видав розчарований рик і напружився, щоб повернути свій меч під певним кутом. Все ще недостатньо зміцніла кістка юнака дала тріщину, але він, здавалося, не відчував болю. Піднявши лезо вгору, він націлився на Тан Ваньцьов. Третій стиль дерев'яного меча Фуяо, «Вогонь у відповідь». Цей рух називався «Зроби чи помри». Очі Тан Ваньцьов звузилися. З різким звуком вона вихопила свою зброю, яка на мить спалахнула яскравим світлом. Рухи жінки були швидкими, плавними, і Чен Цянь був легко відкинутий на два джани. Вона холодно пирхнула і забрала меч у піхви. — Навіть якщо ти тренуєшся, не втрачаючи концентрації, тобі доведеться практикуватися щонайменше сто вісімдесят років, перш ніж ти зможеш зрівнятися зі мною. Але цей день, мабуть, ніколи не настане. Хтось подібний до тебе, хто тремтить від страху, навіть не почавши… — Я не боюся тебе, Тан Ваньцьове. З мечем, спрямованим у землю, Чен Цянь спробував підвестися на ноги. Він повернув голову, щоб витерти кров із куточків губ, і промовив ці слова хрипким голосом. Він вірив, що якщо він буде один, то зможе все зробити сам. Для одинака, коли він досягає вершин, він все ще самотній; коли він падає в Безодню, він теж досі самотній. Навіть якщо його голова впаде з плечей, хіба це не буде лише шрам на його тілі? Чого тут боятися? Але десь цим шляхом він придбав так багато слабкостей. Якби когось із них зачепило, йому було б так боляче, що він хотів би померти чи здатися, навіть проти власної волі. Чен Цянь пильно глянув на людину перед собою і тихо сказав: — Я не боюсь тебе... Я нікого не боюсь. Багато разів він намагався підвестися на ноги, але завжди падав назад. Його все ще струнке тіло тремтіло під широким одягом, але в його діях не було жодного страху. Янь Дженмін був такий вражений, що його погляд затуманився. Раптом він голосно заревів, люто струсив руку Лі Юня і підійшов, щоб обійняти Чен Цяня. Ти що, марна купа бруду? Янь Дженмін почував себе так, ніби йому в груди кілька разів всадили ніж, варто йому запитати себе: «Невже ти дозволиш клану Фуяо перетворитися на жалюгідних волоцюг, що можуть лише ховатися в горах? Невже ти збираєшся зганьбити своїх предків у глибинах пекла та на небесах? Ти збираєшся перервати родовід, за збереження якого так уперто боровся твій Вчитель, який використовував своє останнє зітхання, щоб заволодіти тілом звіра? "Не має собі рівних в історії"? Що це за жарт такий?» Янь Дженмін намагався дихати, його очі налилися кров'ю. Він різко обернувся, подивився прямо на Тан Ваньцьов і промовив, чітко вимовляючи кожне слово: — Ми ніколи не казали, що підемо. Навіть якщо й так, зараз не час. Тан Ваньцьов залишалася нерухомою, як скеля. Янь Дженмін насилу допоміг Чен Цяню підвестися і пройшов повз неї. Лі Юнь та Хань Юань поспішили за ним. На цей раз Тан Ваньцьов не зупинила їх. Вона стояла нерухомо, чекаючи, коли вони підуть, і нарешті, без жодного виразу, зібрала своє розпатлане довге волосся. Її самотня постать виглядала неохайно. Молодший адепт з лекційної зали побачив її здалеку під час патрулювання і поспішив улесливо привітати: — Вітаю Тан Дженьжень. Чому Тан Дженьжень не увійшла відразу після прибуття? Джво Дженьжень вже почав читати лекцію. Не удостоївши його й поглядом, Тан Ваньцьов безжально сказала: — Найбільша ганьба в моєму житті — бути товаришем цієї людини. Після цього вона розгорнулася і впевнено попрямувала геть. Шлях від гірського схилу лекційного залу до їхніх жител був такий довгий, що здавався нескінченним. Тан Ваньцьов стримувалася, тож Чен Цянь не сильно постраждав, не зважаючи на те, що він поранив собі руку через той удар. Якийсь час він приходив до тями, але в іншому мовчав. Нарешті, коли вони вже підходили до воріт, Лі Юнь не втримався і запитав: — Старший брате, що нам тепер робити? У Янь Дженміна в серці не було жодної зачіпки. Здавалося, що їхньому довгому шляху не буде кінця, але йому не хотілося показувати свою безпорадність перед братами, тому він постарався надати своєму обличчю звичайного виразу і сказав, ніби безтурботно: — Хто знає? Розберемося по ходу справи. Хань Юань був менш ввічливий у своїх словах і прямо запитав: — Старший брате, коли всі перестануть зневажати нас? Янь Дженмін справді не міг відповісти на це запитання, він мовчки відважив Хань Юаню потиличник і з тяжким серцем повернувся до своєї кімнати. Деякі люди звикли турбуватися турботами, вони могли турбуватися про саму незначну проблему протягом кількох днів поспіль. Янь Дженмін був людиною з великим серцем. Він замкнувся у своїй кімнаті, відіслав слуг і спробував змиритися зі своїми тривогами. Але це йому не вдалося. Навіть після заходу сонця він все ще був сум'ятий. Він знав, що повинен негайно піти у двір і попрактикуватися з мечем, або взяти свій ніж для вирізання амулетів, або, можливо, присвятити весь свій вільний час медитації та створення власної основи для вдосконалення. Але, незважаючи ні на що, він все ще не міг заспокоїтися, щоб зосередитися на цих завданнях. Серце Янь Дженміна переповнювало така кількість думок, що він навіть не міг зрозуміти, з чого почати їхнє сортування. Нарешті він зітхнув і ліг на ліжко, тупо дивлячись на фіранки, намагаючись очистити свої думки і придумати якийсь вихід для їхнього клану. На жаль, все своє коротке життя він був надто зосереджений на зовнішності. Навіть якби він повністю очистив свій розум, він все одно не зміг би видати нічого суттєвого. Йому не було куди виплеснути своє внутрішнє сум'яття, і він щиро хотів просто взяти і закотити істерику. І тут двері зі скрипом відчинилися. Янь Дженмін глибоко зітхнув і роздратовано сказав: — Джеши, хіба я не сказав, що збираюся спати? — Це я. Янь Дженмін був здивований. Він підвівся на ліжку, щоб подивитися. — Мідна монето, чому ти тут? У Чен Цяня в руці була маленька пляшечка зі зіллям, мабуть, для лікування бойових ран. З того часу, як він додав дві години до своїх щоденних тренувань, цей тонкий лікарський запах часто чіплявся за нього. — Щоб оглянути твої рани, — відповів Чен Цянь. Янь Дженмін замовк і дозволив незграбним рукам Чен Цяня обмацати синці на своєму тілі. Коли Чен Цянь вже збирався йти, зібравши свої речі і витираючи руки шматком тканини, Янь Дженмін раптово заговорив: — Сяо-Цянь, ти нічого не хочеш запитати в мене? Чен Цянь завагався, перш ніж відповісти: — Сьогодні... Коли ти впав із платформи, ти покликав Вчителя. Схоже, він не надто втішав інших. Він неспокійно подерся на місці і, нарешті, поплескав Янь Дженміна по плечу. Виявивши, що він все ще не промовив ні слова, Чен Цянь був трохи розчарований цим і тихо зітхнув. — Я говорю не про це, — сказав Янь Дженмін. Чен Цянь подивився на нього збентежено. — А про що? — Наприклад, про плани на майбутнє для їхнього клану? Чи про те, коли їхній глава нарешті відросте хребет? Тепер Янь Дженмін справді дізнався про різницю між Чен Цянем та іншими. Чен Цянь ніколи не дбав про те, що саме мав на увазі голова його клану, і ніколи не сподівався, що хтось стане сильнішим, щоб зменшити його страждання на острові Лазурного Дракона. Коли на нього дивилися згори донизу, він додавав до своїх тренувань ще більше часу. Навіть якщо небеса впадуть або земля провалиться, його очі бачитимуть лише шлях, прокладений перед ним. — Вчитель показав тобі всі стилі володіння дерев'яним мечем Фуяо? - Янь Дженмін раптово змінив тему. Чен Цянь кивнув головою. — Але я ще не можу повністю зрозуміти останні три. — Спогадів достатньо. Янь Дженмін накинув верхній одяг і схопив меч, який приніс йому незліченні образи. — Іди на заднє подвір'я. Допоможи мені записати всі стилі володіння дерев'яним мечем Фуяо у керівництво.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!