Випадково знайдений темний заклинач?

Слова Янь Дженміна приголомшили Лі Юня та Чен Цяня. Лі Юнь нерішуче запитав:

— Так… він наш дядько?

Шибо – дядечко-наставник, ввічливе звернення до старшого брата вчителя.

Промовивши ці слова, Лі Юнь відчув, ніби він одержимий Хань Юанем, і тут же, сумно зітхнувши, пом’яв чоло.

— Звичайно, ні, невже всі правила клану спустилися тобі в шлунок? Як тільки ви вступите на Темний Шлях, на зразок управління привидами чи масових вбивств, ви будете вигнані з клану і ніколи більше не зможете повернутися, — суворо сказав Янь Дженмін.

Тиша заповнила кімнату.

Через хвилину-дві Чен Цянь відірвався й пробурмотів:

— Тобто... людина, про яку говорив пан Вень, може бути...

Він мимоволі зробив паузу, здавалося, не знаючи, як звернутися до цієї людини. Він довго думав, перш ніж до нього дійшло. 

— Е-е, колишній дядько.

— Хто ще це міг бути? — нетерпляче сказав Янь Дженмін. — Гора Фуяо — це не вищий штаб демонічних культиваторів.

— Перший старший брате, що ти думаєш про це? Підемо завтра запитаємо вчителя? — насторожено запитав Лі Юнь.

Янь Дженмін заперечив похитавши головою. Незважаючи на балакучість учителя, більшість з того, що він сказав, була дурницею. Коли справа доходила до чогось серйозного, він був гарбузом із розпиляним ротом. Янь Дженмін точно не вірив, що вони можуть щось витягнути з нього. Він деякий час розмірковував і запитав із проблиском надії:

只锯嘴葫芦 [zhǐ jù zuǐ hú lu] - дослівно перекладається як гарбуз із розпиляним ротом. Так говорять про людину, яка мовчить і не хоче розкривати свої думки чи наміри, подібно до гарбуза, який неможливо змусити говорити.

— Чи можна якось... знайти спосіб, який дозволить нам знайти місцезнаходження вчителя, коли він спробує збити нас з пантелику?

Чен Цянь весь день тинявся біля бібліотеки. Після того, як він почув, що сказав Янь Дженмін, у його голову прийшла велика купа стратегій. Але він відкидав їх одного за іншим і, нарешті, виявив, що шанси були майже неможливими —  щоб відстежити вчителя, першою умовою було потрібно, щоб хтось із них був могутнішим за смамого вчителя.

— Я думаю, це марно, — сказав Чен Цянь. — Хіба що другий старший брат не знайде іншу жабу і не змусить учителя носити на собі запах Жаб'ячої Рідини. Але я боюся, що при зустрічі з сильним послідовником Темного Шляху, жаба другого старшого брата знову прикинеться мертвою.

— Не дивись на мене, я гадки не маю, що робити, — знизав плечима Лі Юнь. — Зіткнувшись із грізним противником, будь-яка розумна істота жахнеться. Але якщо вони не бояться, то вони дурні й непридатні для пошуку людей.

— Потрібно мати розум і не лякатися... — Янь Дженмін задумався над словами Лі Юня. — Гей, що ви думаєте про Калюжу?

Чен Цянь закотив очі — він не вірив, що його молодша сестра має розум, і не думав, що вона не злякається. Але наступної секунди він раптом зрозумів, що мав на увазі Янь Дженмін. Хоча вони не мали можливості вистежити свого вчителя, вони могли спробувати щось зробити зі своєю молодшою ​​сестрою.

Ця дурна дитина, яку вчитель завжди бере з собою, навіть не розуміє людської мови, тож він не зможе нічого дізнатися.

Після недовгого обговорення усі троє знайшли паличку та загострили її до тонкої пластинки. Начитаний Чен Цянь надав ідею, а Янь Дженмін відповідав за виконання. Таким чином, вони насилу надряпали ножем заклинання стеження.

Це відстежуюче закляття було дуже елементарним, оскільки Чен Цянь не дочитав до заклинання високого рівня. Але незважаючи на це, навички першого старшого брата були настільки неочікувано поганими, що він знову і знову терпів невдачі.

Янь Дженмін потиснув хвору руку, відчуваючи, що ніколи не вчився так наполегливо, як зараз. Він не міг не вилити свій гнів на Чен Цяня.

— Що це за маячня? Чи варто мені покладатися на твою пам’ять? — кипів Янь Дженмін, дивлячись на Чен Цяня.

Це просто як не змогти зробити свою справу і звинувачувати туалет, Чен Цянь проковтнув ці непристойні слова, з явною зневагою оглядаючи першого старшого брата з ніг до голови.

До цієї фрази є український аналог "поганому танцюристу і ноги заважають ".

Після безлічі сварок та зусиль Лі Юня, щоб заспокоїти їх. Вони троє возилися аж до півночі, і лише тоді завершили різьблення заклинання.

Янь Дженмін передав паличку  Лі Юню, що позіхає. 

— Я лишу все це тобі. Спробуй прив'язати це до неї. Не можу повірити, що я так довго не спав через вас і цю лайнову штуку.

Хто в біса був винен? 

Чен Цянь відчував таку сонливість, що не міг стояти рівно. Залишивши позаду «Імператрицю» Янь, Чен Цянь поплентався до своєї кімнати. Але як тільки він підійшов до дверей і вже збирався увійти, його гукнув Янь Дженмін:

娘娘 [niángniang] зазвичай означає "пані", "міс" або "імператриця" і часто використовується як почесне звертання до високопоставлених жінок.

— Зачекай, Сяо-Цяню. Я хочу тобі дещо сказати.

Янь Дженмін цього року швидко зростав, наче він з’їв трохи добрива, його голос також почав змінюватися, стаючи глибшим, втрачаючи юнацьку дзвінкість. Якщо він не кричав, його голос нагадував дорослого чоловіка.

Чен Цянь рідко чув його голос таким серйозним. Він обернувся, спантеличено дивлячись на Янь Дженміна.

Юнак стояв прямо позаду нього, залитий місячним світлом. Його неспокій і свавілля, здавалося, зменшилися й розчинилися в темряві, роблячи його невпізнанним.

Янь Дженмін довго вагався, перш ніж сказати:

— Щойно я пропустив дещо, насправді... я також чув, ще одне речення від Вень Я.

Чен Цянь нахмурився.

— Він сказав, що гора Фуяо завжди була чудовим місцем для виховання талантів, але в кожному поколінні був і буде послідовник Темного Шляху... — Янь Дженмін замовк. Він дивився на Чен Цяня частку секунди, відчуваючи, ніби цей хлопчик подібний до тендітного бамбука. Здається, його так легко зламати, але насправді він холодний і твердий. Ніхто не міг сказати, скільки важких почуттів він приховував у своєму серці. Янь Дженмін опустив голову, тихо прошепотів: — У тебе ж є почуття міри, чи не так?

Почувши це, Чен Цянь не насміхався з нього. Але він також нічого не відповів. Він чув щиру турботу у словах Янь Дженміна. Чи це був безпідставний страх старшого брата чи ні, але його відвідало почуття, ніби Янь Дженмін сказав це лише заради самого Чен Цяня. Оскільки перший старший брат завжди був лінивим і розпещеним, більшу частину часу його молодші брати просто поступалися йому, тому Чен Цянь рідко знаходив у собі почуття любові до старшого брата.

До цього моменту.

Тому Чен Цянь просто кивнув, не сказавши ні слова.

Янь Дженмін полегшено зітхнув. Він простягнув руку, поклав її на потилицю Чен Цяня і обережно штовхнув його до хатини.

— Так буде найкраще,— м'яко сказав Янь Дженмін, і відразу повернувся до колишнього себе, вказавши на складки одягу Чена Цяня. — Переодягнися завтра. Тобі не здається, що твої речі схожі на ганчірки?

Чен Цянь, ймовірно, не погодився з ним, бо відповів, грюкнувши дверима перед носом старшого брата.

Ця ніч справді була насиченою подіями. Після того як Чен Цянь вигнав Янь Дженміна, він впав на ліжко і відразу ж заснув. Але незабаром його знову розбудили.

Порівняно з першим старшим братом, який просто відчинив ногою двері й витягнув його з ковдри, Хань Юань був більшою неприємністю — він ніби замаскувався під пташку, яка любила клювати дерево, і крадькома стукав у дерев'яну шибку вікна, стукав так сильно, що Чен Цянь прокинувся стурбованим.

Навіть сидячи верхи на коні, Чен Цянь не припиняв практики заклинань. Останнім часом, через примусове розширення своїх меридіанів і стрімке зростання кісток, він відчував постійний біль, який не давав йому спокійно спати. І ось знову його розбудили двічі за ніч, і він був готовий схопити меч і покінчити з усіма джерелами шуму.

Хань Юань, не входячи через двері, заліз у вікно під пильним поглядом Чен Цяня і безцеремонно впав на його ліжко, тихо промовивши:

— Гей, здогадайся, що я щойно бачив?

Чен Цянь не хотів гадати. Він упав на ліжко обличчям догори й, не кажучи ні слова, накрився ковдрою.

— Гей, не спи. Вставай! Я покажу тобі дещо рідкісне, — Хань Юань кинувся на Чен Цяня й обома руками потягнув його за ковдру. — Ти точно не бачив цього раніше, Сяо-Цяню? Сяо-Цяню!

Чен Цянь уперто відмовлявся висунути голову й крикнув Хань Юаню з-під ковдри:

— Іди знайди Імператрицю!

Хань Юань був шокований. 

— Жартуєш, я не наважуся. Він обов'язково спалить мене в курильниці.

—Тоді знайди Лі Юня! — Чен Цянь перекотився на інший бік ліжка.

— Я так і зробив, — поскаржився Хань Юань. — Я мало не вистрілив у нього над вухом, але він так і не прокинувся.

— .…— Чен Цянь

Виходить, він був тим, кому найлегше прокинутися і хто має менше шансів розсердитися?!

Хань Юань успішно зняв з нього ковдру, та ігноруючи його обурення прошепитів на вухо:

—Ти раніше бачив привида?

Чен Цянь збирався збити його ногою, коли почув це речення. Його насуплені брови раптом здригнулися. 

— Що?

Через кілька хвилин Чен Цянь вислизнув з обшарпаного заїжджого двору разом з Хань Юанем.

— Нещодавно в місті був ярмарок, тому я трохи затримався, — пояснив Хань Юань, ідучи попереду. — Тому, повертаючись, я вибрав коротший шлях. Сюди, дивися під ноги.

Чен Цянь дезорієнтовано слідував за Хань Юанем. Він обережно уникав багнюки на дорозі і не міг зрозуміти, як Хань Юань так швидко ознайомився з місцевістю. Чи може це був особливий талант жебраків, які багато подорожували? Хань Юань вів його кудись у більш глухе місце. Чен Цянь ніс свій дерев’яний меч однією рукою, а іншою рукою стискав ніж для заклинань, який він використовував для вправляння чарами, залишаючи сліди по дорозі, створюючи невеликі помітки на камінні, тому що він не повністю довіряв Хань Юаню.

На холодному вітрі затьмарений мозок Чен Цяня почав прояснюватись. Тільки тоді він зрозумів, як на нього вплинули слова першого старшого брата про управління примарами, внаслідок чого він підсвідомо пішов за Хань Юанем, почувши слово «привид».

Вийти подивитися привида з маленьким жебраком, це було...

Чен Цянь думав, чи не заразив його Хань Юань якоюсь дурною хворобою.

Раптом Чен Цянь здригнувся всім тілом.

Хань Юань привів його до берега невеликої річки. У нього не було відчуття енергії, тож він думав, що берег холодний лише через нічну росу.

Але Чен Цянь уже відчув щось ненормальне в цьому холоді, оскільки він відчув сліди зловісного смороду в повітрі.

Чен Цянь стрепенувся. І останній слід сонливості начисто розвіявся.

«Справжньої небезпеки бути не може», — спокійно подумав собі Чен Цянь, підбираючи листок, що впав йому на плече, і тримаючи його в руці. «Якщо було б небезпечно, як Хань Юань міг повернутися?»

Хань Юань складав руки трубочкою біля рота і крикнув:

— Гей, де ти? Я привів свого молодшого старшого брата, виходь.

Чен Цянь підвівся, щоб негайно затулити Хань Юаню рота. Він скрегочучи зубами запитав:

— Що ти зробив?

Хань Юань:

— Гмм… ммм…

Його рот був закритий, і він з дивним виразом дивився на щось за спиною Чен Цяня. Чен Цянь обернувся і майже знепритомнів від жаху.

Позаду нього з’явився тремтливий примарний вогонь, якого він спочатку не помітив, і там стояв чоловічий привид із блідим обличчям, його очі були тьмяними й віддаленими.

Чен Цянь прикрив Хань Юаня за собою:

— Хто там?

Хань Юань нарешті вирвався з рук Чен Цяня. Він недбало поплескав Чен Цяня по плечу, сказавши:

— Все гаразд, не бійся. Спочатку я теж злякався його вигляду. Але невдовзі я знайшов його досить цікавим. До того ж дуже спокійним.

Сказавши це, він нахилився, щоб підняти маленький камінь, і кинув його, перш ніж Чен Цянь зміг його зупинити. Той камінь пролетів прямо крізь тіло привида і двічі відскочив об землю. Чоловік-привид дивився на камінь порожньо, ніби він йшов уві сні.

Хань Юань сказав Чен Цяню, широко посміхаючись:

— Бачиш?

Чен Цянь хотів хіба що надавати йому ляпасів. Коли камінь пройшов крізь тіло примари, він відчув цей запах. Це нагадувало звичайний сморід, але змішаний з чимось огидним і кривавим.

Трупна олія та хлопчача кров.

Наразі Чен Цянь не мав часу подумати, чому привид відпустив Хань Юаня. Він мав лише одне запитання: чи цей малий жебрак все ще людина?

Минулого разу, коли він відправився в Долину демонів, він зіткнувся з повстанням монстрів. Тепер же, на своїй нічній прогулянці, він примудрився зустріти послідовника Темного Шляху, який керує привидами!