— Стривай! Стривай трохи, хто це? — спитав Лі Юнь.
— Я не знаю. Яка різниця?! Іди з дороги! — відмахнувся Хань Юань.
Хань Юань був темним заклиначем, чий шлях був омитий кров'ю. Таким як він непросто приборкати свою спрагу вбивства. Якщо він завдасть комусь шкоди, йому буде важко повернутися на праведний шлях. Він так довго був зв'язаний кривавою клятвою, що починала паморочитися в голові. Ці люди самі напоролися на ніж.
Хань Юань вмить обернувся шаленим псом, який зірвався з ланцюга. Як міг їхній «слабкий та нещасний» другий брат утримати його?
Хтозна, скільки колів таїв у собі густий ліс у них під ногами. Здавалося, що масив був однією великою сіткою. Той, хто створив його, явно чекав, коли вони попадуться у пастку. Сітка опустилася з повітря, і над головами всіх присутніх промайнув силует демонічного дракона. Він навіть і не думав про те, щоб знайти укриття, дракон одразу ж кинувся вгору. Величезний звір і сяюча сітка зіткнулися один з одним, і все живе довкола здригнулося від жаху. По небу, гнані вітром, бігли хмари, і всі птахи та звірі в лісі поховалися у свої нори.
Серед супроводжуючих було повно учнів гори Білого тигра. Ніхто з них ще не досяг належного рівня майстерності, до того ж їх дурні літаючі коні зі страху злетіли вгору і зникли в хмарах.
Безрозсудний старійшина гори Білого тигра заволав на все горло:
— Спускайтесь, спускайтесь!
Миттю небо потемніло.Величезною сіткою, наповненою темною енергією, що зависла над головами заклинателів, час від часу пробігали іскри, схожі на швидкі маленькі блискавки. Однак Хань Юань виявився надто товстошкірим, ці іскри не завдали йому жодних проблем. Але в юних учнів гори Білого тигра була запліснявіла кров. Вони будь-якої миті могли потрапити під удар і постраждати ні за що. І, якщо вони не хотіли перетворитися на обвуглені голови, їм треба було швидше спуститися на землю.
血霉 (xuèméi) - букв. запліснявіла або чорна кров; розг. страшенно невдачливий.
城门失火，殃及池鱼 (chéng mén shī huǒ, yāng jí chí yú) — кколи міські ворота охоплює пожежа, рибі в ставку доводиться погано (обр. при великому нещасті навіть малому важко вберегтися; постраждати ні за що).
Лі Юнь зітхнув, і в цей момент у небо вдарив стовп білого світла. Юнак залишив свого літаючого коня і став на меч:
— На землі засідка. Панове, будь ласка, заспокойтеся. Нам не можна спускатись. Молодші учні з низьким рівнем досконалості мають спуститися лише наполовину і сконцентруватися на формуванні тактичної побудови у вигляді восьми триграм.
卦阵 (bāguàzhèn) - тактична побудова військ у вигляді малюнка восьми триграм. (У значенні: хитромудрий план виходу із скрутного становища).
— Ти правий! Не знижуйте! Піднімайтесь назад! — вигукнув старійшина гори Білого тигра.
Лі Юнь промовчав.
Напевно владика Шан тільки жартома призначив його старійшиною.
Другий пан Лі все більше відчував, що не впорався з покладеним на нього завданням. Але в нього не залишалося іншого виходу, окрім як, згнітивши серце, наказати цьому натовпу недосвідчених учнів вступити в битву з величезною небесною сіткою.
Раптом Лі Юнь відчув, як волосся в нього на потилиці стало дибки. Він на мить замислився, і, не бажаючи вірити в свою інтуїцію, викинув з рукава амулет. Відразу після цього юнак побачив, як вузька дерев'яна дошка злетіла в небо і розтяглася, утворюючи сяючий захисний купол.
Але перш ніж Лі Юнь відчув біль, він почув, як небо розірвав оглушливий гуркіт грому.
Один із учнів гори Білого тигра, стікаючи кров'ю, звалився з літаючого коня.
Після їхньої подорожі до вежі Червоного птаха кістки Небесного Чудовиська в тілі Калюжі почали стрімко зростати. Але навіть тоді це не спричинило Великої Небесної Кари. Лі Юнь був у шоці, усвідомивши, що цього разу гнів небес з'явився за Хань Юанем!
Раптом у повітрі пролунав дивний гул, і захисне заклинання не витримало. Купол повільно потріскався посередині і, за мить, розсипався порохом!
Безцінна дерев'яна дошка зламалася надвоє і полетіла вниз.
Хань Юань розвернувся і спритно приземлився на один із мечів. Схоже, в хаосі клинок втратив свого господаря. На обличчі юнака раз у раз проступала тінь чорного дракона, а на тильній стороні його руки червоніла кривава мітка. Хань Юань похмуро глянув на сітку, що вкрила небо.
Небесна Кара виявилася реакцією на криваву клятву.
Раптом з лісу вискочило кілька темних заклиначів. Здавалося, всі вони ховалися під землею. Заклиначі відразу оточили Хань Юаня.
Але найдивніше було те, що серед них зустрічалися і звичайні, заклиначі. Усіх їх переповнювала пекуча ненависть.
Хтось із натовпу закричав:
— Ти монстр! Ти посмів творити безчинства в Масиві десяти сторін! Ці безвільні ганчірки, учні твого клану, не посміють і тебе пальцем торкнутися. Але ми й самі можемо помститися тобі!
Бувши одним із «учнів клану», Лі Юнь виразно відчув, як йому на голову поставили таз із лайном. У нього просто не було слів.
Хань Юань байдуже подивився на того, хто говорив.
— О, і щоб позбавитися такого монстра, як я, ти об'єднався з цими дрібними демонами? Їм ніколи зі мною не зрівнятися. Великий чоловік може схилитися, а може випрямитися, вірно? Нічого не скажеш, це справді гідне захоплення.
大丈夫能굴能伸 (dàzhàngfū néng qū néng shēn) — великий чоловік може схилитися, може випрямитися (обр. справжній лідер може підкорятися і може командувати; заради кінцевої мети можна пройти через приниження).
Прислухавшись до промов молодшого брата, Лі Юнь зі сміхом сказав:
— Усе, що є спільного між ним та його внутрішнім демоном, то це його поганий рот.
«Поганий рот» Хань Юаня не на жарт розлютив заклиначів, що змовилися з демонами. Їхні погляди змінилися, і всі вони, користуючись захистом сітки, що повисла над головою, кинулися на юнака.
Ці люди прямували істинним шляхом, вони не могли дозволити собі вбивати без розбору. Вони впали так низько, але ще не відчували, що в помсті є щось погане. Однак Хань Юаня все ще сковувала кривава клятва, йому тільки й лишалося, що терпіти. Якби він наважився дати відсіч і завдати нападникам шкоди, це викликало б ще одну Небесну Кару, яку не пережив би навіть колишній Пан Беймін.
Хань Юань насупився, закочував рукави і приготувався ухилятися. Не оглядаючись, він закричав:
— Лі Юнь, ти збираєшся щось робити з цими мерзотниками, чи ні?! Чи вирішив просто спостерігати за веселощами?!
Лі Юнь склав руки на грудях і байдуже відповів:
— Найбільша різниця між внутрішнім демоном і Буддою полягає в тому, що твій внутрішній демон, трясця, абсолютно нікчемний!
Почувши ці слова Калюжі, що знаходилася поблизу, тут же обурилася:
— Ах, другий старший брате, ти що, вже постарів? Навіщо стільки слів? Краще покажи мені, як треба битися!
….цей клан завжди діяв абияк!
Лі Юнь відразу вихопив меч, що більше нагадував поясну прикрасу, і звернувся до старійшини:
— Прошу вас, затримайте даою з гори Білого тигра. Калюжа, використовуй справжнє полум'я Самадхи, розірви сітку і відкрий четвертому братові шлях! От же ж живучий виродок. Якщо я не помилився у розрахунках, «око» масиву знаходиться на південному заході.
Калюжа відразу перетворилася на червоного журавля і зі свистом помчалась геть. Іскри, що блукали небесною сіткою, виявилися нікчемними перед істинним полум'ям Самадхи Небесного Чудовиська. У перешкоді в мить утворився пролом.
Нянь Дада поспішно виступив уперед.
— Другий дядько, а що про мене?
Лі Юнь змахнув рукою і витяг з рукава великий аркуш паперу. Хлопець лише злегка доторкнувся до нього, і папір відразу розсипався на безліч шматочків. Вітер підхопив їх, і вони перетворилися на рій різних комах. По шкірі Нянь Дада пробігли мурашки.
Комахи спустилися з неба і зникли у лісі. Лі Юнь кинув до рук Нянь Дада маленьку пляшечку.
— Крізь дно цієї пляшки можна побачити очима комах. Так ти зможеш дізнатися про все, що діється на землі. Підміни мене і будь обережний. Здається мені тут все не так просто.
Нянь Дада був зайнятий тим, що потирав шкіру, яка вкрилася мурашками. Схопивши пляшечку обома руками, юнак старанно спостерігати за тим, що відбувалося на землі, одним поглядом охоплюючи десять рядків. У цей момент Нянь Дада на власній шкурі випробував, як це бути тисячоруким і тисячооким.
一目十行 (yīmù shíháng) — одним поглядом охоплювати десять рядків (обр. у знач.: швидко читати; читати побіжно, пробігати очима).
Старійшина гори Білого тигра особисто прийняв командування. Своїх учнів йому насилу, але все ж вдалося організувати. Вони швидко прийшли до тями і поспішно кинулися напролом, намагаючись перехопити заклиначів, що напали на Хань Юаня. Обидві сторони зчепилися один з одним, лаючись і борючись. Під керівництвом старійшини учні ввічливо привітали супротивників, а потім усі вони знову вчепилися в обличчя, маючи намір остаточно поховати ворогів.
翩翩风度 (piān piān fēng dù) — китайська ідіома, що означає хороші манери та правильне виховання.
Помітивши, що заклиначі зайняті боєм, Хань Юань з легкістю проминув натовп, що зчепився, вирвався з оточення, перетворився на чорний туман і кинувся просто в невеликий пролом, зроблений для нього Калюжею. Опинившись усередині, хлопець поспішно простяг руку до південного заходу і незабаром намацав «око» масиву.
Декілька темних заклиначів відразу помітили, що ситуація вийшла з-під контролю, і захотіли втекти. Але повітря струсонуло протяжне драконове ревіння, і небо заволокло чорними хмарами. За мить, перед присутніми з'явилося відразу кілька Хань Юаней.
— Куди ж це ви зібралися? — запитали вони в унісон.
Калюжа була приголомшена. Відчуваючи, що її життя ніколи не стане колишнім, вона поспішно перетворилася на людину і задумливо сказала:
— Здається, я зрозуміла, що старший брат мав на увазі, сказавши: «У світі є три тисячі доріг і всі вони ведуть до однієї мети».
Лі Юнь було подумав, що його молодша сестра нарешті досягла просвітління. Але перш, ніж він встиг зітхнути з полегшенням, Калюжа сказала:
— Виявляється, крім марних «дев'яти ланок», будь-хто здатний стати таким же могутнім!
Лі Юнь приголомшено замовк.
Цей брат справді більше не міг цього виносити!
Несподівано, Нянь Дада голосно ахнув.
—Чому ти дивуєшся? — невдоволено запитав Лі Юнь.
— Другий дядько, раптом, звідки не візьмись, на землю опустилася група людей... О ні, це привиди. Вони рухаються швидше за вітер! — схвильовано промовив Нянь Дада.
Почувши слово "привиди", Лі Юнь відчутно занервував. Юнак виставив перед собою руку і його зіниці звузилися. Численні комахи, розкидані ним всюди, знову злетіли в повітря, спалахуючи і зникаючи. Самознищуючись, вони розганяли залишки чорного туману, що клубочилися під ногами у заклинателів. Кожен розумів, що ситуація на землі змінилася.
Старійшина гори Білого тигра гнівно вигукнув:
— Лампа, що поглинає душі!
Лі Юнь виглядав дуже серйозним. Він здалека глянув на Хань Юаня. Чому так все збіглося?
Однак зараз він не мав часу на роздуми. Густі чорні хмари, що стелилися по землі, ринули в небо. В обличчя юнака вдарив сильний запах розкладання, і в нього мало не потемніло в очах.
Нянь Дада відразу згадав про ту печеру, яку він побачив, коли вперше покинув долину Мінмін, пішов за Чен Цянем. Все його тіло здригнулося від страху.
Раптом серед примарних тіней, що спустилися на землю, промайнула знайома постать. То був Дзян Пен.
Понад сто років тому, коли вони вперше зустрілися з ним у Східному морі, Дзян Пен уже мало був схожий на людину. Але тепер, через стільки часу, його образ став ще більш шокуючим.
Все його тіло нижче за пояс тонуло в клубах чорного туману. Здавалося, що він взагалі не мав ніг, і він просто бовтався у повітрі. Якийсь час Лі Юнь ніяк не міг зрозуміти, чи був він тим, хто слідував Темним шляхом, чи вже сам став примарою. На вигляд Дзян Пен здавався дуже виснаженим, він більше нагадував ходячого мерця. Навіть промені полуденного сонця не змогли б розігнати тіні на його обличчі.
Окинувши поглядом натовп, Дзян Пен раптово посміхнувся і дивився прямо на Хань Юаня. Облизнувшись, він важко сказав:
— Беймін...
Несправедливо звинувачений Хань Юань неохоче зібрав усі свої клони. У його вухах тут же пролунав голос внутрішнього демона:
— Хіба не ти казав, що минулий Пан Беймін знищив його сотню років тому?
Сказавши це, юнак раптово змінився на обличчі. Тепер уже говорив сам Хань Юань.
— Коли я бачив його востаннє, мені здалося, що він насилу впізнає людей. Він більше не був тим жорстоким безумцем. Чи справді він власник лампи, що поглинає душі? Тоді чому він нічим не відрізняється від примарних тіней?
— Ох, схоже, їм достатньо однієї моєї появи, мені навіть не доведеться шукати всіх цих ідіотів. Вони самі прийдуть до мене з бажанням битися, і в мене з'явився чудовий шанс звести з ними рахунки, — посміхнувся внутрішній демон.
Хань Юань поспішно відібрав у нього ініціативу і сказав:
— Нема чого хвалитися такими речами. Невже ти думаєш, що якщо хтось похвалив тебе, то ти справді маєш право зватись Бейміном? Він був старшим братом мого вчителя. Задовго до того, як я ступив на цей шлях, він уже бешкетував на околицях острова Лазурного дракона. Ще невідомо, хто з ким зводить рахунки.
Випадково підслухавши цю дивну розмову, старійшина гори Білого тигра не на жарт засмутився. Він відчував, що його життя могло закінчитися тут. Тут, де зустрілися два найбільші демони останніх ста років. Але один з них був божевільним, а інший ще гіршим!
У цей самий момент з-під землі долинув шепіт незліченних голосів, наче десятки тисяч привидів розмовляли один з одним. Усі присутні разом затремтіли від страху. Раптом у повітря зі свистом злетіла величезна масляна лампа, і закрутилася навколо своєї осі, як шалений ураган. Поки вона оберталася, всередині її мелькали чиїсь обличчя. Моторошний тайфун кинувся просто на застиглих у повітрі заклиначів, що з роззявленими ротами спостерігали це дивне видовище. Ліс у самому серці Шу заволокло чорним туманом. Всі рослини та квіти тут же зів'яли. Схоже, примарні тіні витягували з них життя.
Нянь Дада не міг повірити, що ця людина була тим самим брудним і жалюгідним темним заклинателем, що ще недавно блукав на околицях долини Мінмін. Саме він тоді причепився до Льов Лана, намагаючись відстрочити свій кінець.
Але тепер Дзян Пен повернувся... ні, він був ще сильнішим, ніж сто років тому!
Хань Юань виплюнув з рота жменю тріскотливої червоної землі, але не наважився довго тримати її в долоні. Юнак склав руки перед грудьми, і з-під його пальців з'явився меч з візерунком дракона. Примарний заклинач, що стояв на землі, і демонічний дракон, що повис у небі, не відриваючись дивилися один на одного. Раптом вони одночасно кинулися вперед.
Схоже, вигляд меча в руках Хань Юаня дуже схвилював Дзян Пена. Використовуючи ту ж техніку, примарний заклинач вихопив, наче з нізвідки, довгу білу кістку.
Колись ці двоє належали до одного клану. І тепер вони, не змовляючись, використовували один проти одного дерев'яний меч клану Фуяо. Зазвичай спокійне та мирне мистецтво вкотре явило світові своє непередбачуване обличчя. Без праці переживши тиск темної енергії, він став частиною абсолютно нової версії Темного Шляху!
— Ти все ще тут?! Ти що, хочеш померти? — закричав Лі Юнь і відважив Нянь Дада ляпаса.
Поки вони говорили, землю під їхніми ногами повністю покрив чорний туман, що клубочився. Незалежно від того, хто на чиєму боці, противники відразу забули про битву. Усі присутні поспішно відступили убік, не бажаючи втручатися у боротьбу драконів і тигрів, що вибухнула між двома великими демонами.
龙争虎斗 (lóngzhēng hǔdòu) — боротьба драконів і тигрів (обр. в знач.: запекла сутичка, нещадна боротьба).
Але навіть серед них знайшовся один сміливець. Десь поблизу пролунав брязкіт клинка, що виймався з піхов. Сяюча аура меча зухвало вклинилася між демонами, що борються.
То був меч первісного духу!
Лі Юнь був у нестямі від радості. Він вирішив, що це Янь Дженмін повернувся раніше часу. Однак, попереду на нього чекало здивування. Ні, у цього заклинача меча теж був споконвічний дух, але він і поруч не стояв з його старшим братом, який досяг рівня «Божественного Царства»!
То був Йов Лян з Управління небесних ворожінь!
Клинок юнака налетів на кістку в руках Дзян Пена, і сила заклинань, що покривали меч, раптово зросла. Хлопець нагадував новонароджене теля, що наважилося вийти проти тигра. Гучно закричавши, він знову кинувся в атаку. Темна енергія Дзян Пена зіткнулася з лютою бурею. Кістка в його руках здригнулася, а потім знову зміцніла, ставши сильніше в кілька разів.
Але раптом Хань Юань відбив удар Дзян Пена своїм власним мечем. Водночас він відштовхнув Йов Ляна свободою рукою і холодно промовив:
— Не смій умирати в мене на очах, не накликай на мене Небесну Кару. Забирайся звідси!
Було видно, що меч Йов Ляна зазнав впливу темної енергії. Юнак зблід, але зберіг спокій і швидко відповів:
— Старший, я тут, щоби доставити послання. Очолюваний Б'янь Сюєм зал Чорної черепахи зібрав навколо себе безліч заклиначів. Всі вони живлять до тебе глибоку ненависть, вони збираються вбити тебе. Але ці люди лише прикриття. Вони не гидують брудними трюками. Я гадки не маю, звідки вони дізналися про ваш маршрут. Мої друзі спробують виграти час, але тобі краще піти.
Поки він говорив, Хань Юань та Дзян Пен встигли провести понад сотню раундів. Кожен із них оточував чорний туман. Ніхто не хотів опускатися до хитрощів. Вони обоє були поранені і не слухали, що казав Йов Лян.
Але якщо ці двоє божевільних нічого не чули, Лі Юнь зовсім не був глухим. Він швидко зрозумів, що Йов Лян тепер лише одинокий заклинач меча, а його так звані «друзі» — щонайбільше, банда, що залишилася від Управління небесних ворожінь. В останній сутичці Управління сильно постраждало, і вся їхня організація розвалювалася на частини. Кому тепер було до них діло?
Окрім Джеши!
Цього разу Калюжа зреагувала дуже швидко. Адже саме вона відповідала за надсилання листів Джеши. Звичайно ж, дівчина мала з ним зв'язок. Вона швидко намацала у себе на одязі запорошене гороб'яче перо. Лише за кілька хвилин один кінець пера втратив усю життєву силу і потемнів!
— Це справді старший брат Джеши! — Закричала Калюжа.
— Хань Юань, припини! — заволав Лі Юнь.
Але Хань Юань пропустив їхні слова повз вуха... Можливо, він насправді чув брата, але ситуація була настільки серйозною, що він просто не міг зараз зупинитися.
Одна з уцілілих паперових комах вистрибнула вперед і сумлінно передала все, що побачила, Лі Юню. Лі Юнь застиг, дивлячись кудись у далечінь. Усе його тіло вкрилося мурашками. Менш ніж за п'ять лі від них розгортався величезний масив. Ніхто не знав, скільки заклинателів з початковим духом було на ньому задіяно. Межі масиву поступово закривалися!
Лі Юнь стиснув зуби і витяг з волосся дерев'яну шпильку. Миттю шпилька перетворилася на меч.
Хлопець не хотів використати його без гострої потреби. Йдучи, Янь Дженмін залишив це йому, щоб він міг захистити себе. Усередині шпильки був запечатаний меч початкового духу.
У руках Лі Юня меч ожив, і Янь Дженмін одразу це відчув.
Проте, на даний момент він не мав часу думати про це. Чен Цянь звалився перед ним, як підкошений. Здавалося, юнак відчував неймовірний біль. Рука Чен Цяня, що лежала на Шванжені, несвідомо потяглася до леза. В повній темряві Янь Дженмін не відразу зрозумів, що юнак порізався, поки в ніс не вдарив металевий запах.
Шванжень жадібно пив кров свого власника. Юнак так розхвилювався, що проти волі кинувся вперед.
— Сяо-Цянь! Сяо-Цянь!
Терплячи сильний біль, Чен Цянь процідив крізь зуби:
— Тан Джень… Його… початковий дух був створений у лампі, що поглинає душі…
Все, що сталося у минулому, разом склалося в єдину картину. Маючи низький рівень вдосконалення, Тан Джень, мабуть, як і вони, вирушив до моря Беймін. Він знайшов розлом, залишений темними заклинателями, і ввійшов у таємне царство гори Дасюешань. Але перш, ніж він зумів відшукати лист золотого лотоса, налетів лютий вітер і відокремив його душу від тіла.
Він повинен був померти, як ті, хто прийшов сюди до нього, але, на щастя, його дух потрапив у поглинаючу душі лампу.
У лампи, що поглинає душі не було власника, але в той момент вона раптово його здобула.
Який збіг. Немов сліпа черепаха, що випадково запливла в тріщину. Так само, як колись душа Чен Цяня увійшла в камінь зосередження душі, в момент смерті, Тан Джень знайшов унікальну можливість і дивом вижив.
Але, мабуть, такі речі не варто порівнювати. Лампа, що поглинає душі, — велике зло, а камінь зосередження душі — божественний артефакт, здатний допомогти людині на шляху її самовдосконалення. Тан Джень, мабуть, страждав у тисячу разів більше, ніж Чен Цянь.
На той момент у нього просто не залишилося вибору. Або він удосконалювався в поглинаючій душі лампі, або лампа просто поглинула б його.
Зрештою, Тан Джень переміг. Він створив свій початковий дух у лампі, що поглинає душі і сам став лампою.
Однак, поза всяким сумнівом, його тіло було неповноцінним. Адже тільки з'явившись у цьому світі, ця проклята річ стала причиною багатьох злочинів. Якщо Тан Джень не зможе вдосконалити своє тіло, його спіткає не Небесна Кара, а справжнісінька лють небес.
Якщо небеса розгніваються, вони рознесуть таємне царство гори Дасюешань у тріски. Жодна жива істота не зможе тут вижити.
За винятком…
Голос Чен Цяня був майже нечутний, і він продовжував бурмотіти собі під ніс.
— Чому ці темні заклиначі прийшли до таємного царства гори Дасюешань?
Говорять, що лист золотого лотоса з гори Дасюешань може очистити будь-які гріхи.
Але чи зможе він очистити гріхи лампи, що поглинає душі? Чи зможе він повністю обмити її, перетворивши на божественний артефакт? Такий, як камінь зосередження душі?
Чен Цянь глибоко замислився. Невже Тан Джень справді був такий безпорадний перед пташиним демоном, який тримав у руках його амулет, що вирішив утекти?
Але ж це були лише «Нитки маріонетки». У Тан Джен була сотня способів впоратися з ним.
Чи він виявився таким безстрашним, що особисто повернувся до таємного царства гори Дасюешань, щоб перевірити лампу, що поглинає душі?
А може... Тан Джень сам хотів, щоб він прийшов?
Все тіло Чен Цяня замерзло, думки проносилися повз. Але перш, ніж він встиг озвучити хоча б одну з них, спадок цянькунь у його внутрішньому палаці раптово прокинувся, і божественна свідомість Чен Цяня повернулася до свого власника. Схоже, його щось спровокувало, щось, що змусило його внутрішній палац осяяти яскраве світло. Пошкоджений початковий дух юнака ледве міг розплющити очі.
Його божественна свідомість стала настільки чутливою, що Чен Цянь зміг відчути ту малу частину, запечатану в дерев'яному мечі Янь Дженміна. Йому здавалося, що він розділився надвоє... Ні, натрій!
Всі його спогади виявилися розділеними якоюсь невідомою силою, від гори Фуяо до острова Лазурного дракона, сторінка за сторінкою, вони втратили всі подробиці. Його пам'ять поступово перекручувалась, і його брати, з якими вони завжди підтримували один одного, стали ненависними ворогами. Всі теплі почуття разом перетворилися на гірку, пронизливу до кісток, ненависть.
З одного боку, Чен Цянь все ще зберігав здоровий глузд під впливом сліпучого сяйва спадщини цянькунь, і міг легко відрізнити реальність від вигадки. З іншого, він не міг придушити цю несподівану ненависть, яка, здавалося, виходила з самої глибини його серця.
Одночасно з цим у юнака відкрилося третє око, яке з побоюванням дивилося на світ із дерев'яного клинка.
У морі знань Чен Цяня пролунав голос, що невтомно повторює: «Убий його, убий його».
Це… душа художника!
Коли Тан Джень повернув йому спогади, він сховав у них це заклинання!
Чен Цянь все ще залишався у свідомості, але йому насилу вдавалося стримувати жагу вбивства, що розгорілася. Він навіть не відчував болю в порізаній долоні.
Насправді, Шан Ваньнянь був до нього безжальний. Адже за нормальних обставин спадщина цянькунь могла б допомогти йому протистояти «душі художника». Крім того, було ще щось, на що Чен Цянь ніяк не міг вплинути. Невелика частина його споконвічного духу знаходилася в дерев'яному клинку Янь Дженміна. Але юнак потрапив під удар лютого вітру, здатного відокремити душу від тіла.
Чен Цяня не мав часу думати про те, чи це було простим збігом, чи хтось усе ретельно спланував.
Далі
Том 5. Розділ 102 - Душа художника
Дерев'яний меч, що ввібрав у себе частину первісного духу Чен Цяня, затремтів. Янь Дженмін міцно тримав його в руці, відчуваючи болісний резонанс між ним і людиною, яка його вдосконалила. Янь Дженмін гадки не мав, що трапилося з Чен Цянем. — Спочатку я витягну тебе звідси, а потім поговоримо. Якщо буде що сказати, — рішуче промовив він. Юнак простяг руку, щоб обійняти Чен Цяня, але той інстинктивно виставив уперед долоню, маючи намір відштовхнути його. Всю його сутність переповнювала спрага вбивства. Варто було Янь Дженміну поворухнутися, як Чен Цянь одразу здригнувся, насилу змушуючи свій бурхливий споконвічний дух заспокоїтися. Він підняв руку і м'яко відштовхнув Янь Дженміна убік, намагаючись не завдати йому жодної шкоди. Первісний дух знову заметушився усередині нього, і на Чен Цяня тут же обрушилася неймовірна сила реакції у відповідь. Половина тіла юнака оніміла. Чен Цянь захлинувся кров'ю. Його одяг пофарбувався в червоний, і затуманена свідомість на мить прояснилася, підкоряючись дратівливому болю. — Що ти робиш? — шоковано спитав Янь Дженмін. Але Чен Цянь геть проігнорував його. По-перше, це була довга історія. По-друге, він сам не до кінця розумів, що відбувається, і, нарешті, по-третє, у нього просто не було сил що-небудь пояснювати. У глибині душі він чудово розумів, що це повна нісенітниця. Він хотів, щоб Янь Дженмін залишив його, але той не тільки не збирався йти, а навпаки, постійно намагався наблизитися. Чен Цянь насилу придушив безмовний крик, що рветься назовні, і до болю прикусивши кінчик язика. Рот юнака сповнився присмаком крові. Він звалився на землю, зігнувшись від болю в суглобах, і з усіх сил спробував зосередитися на своєму бурхливому в морі Ці первісному дусі, що намагався прорватися крізь встановлений Шан Ваньнянем печатку. Перед смертю Шан Ваньнянь переймався тим, що його пошкоджений дух не зможе винести силу спадщини цянькунь. Тоді він запечатав спадок її. У той момент, коли первісний дух Чен Цяня буде відновлено, печатка зруйнується сама. Але зараз юнака це мало хвилювало. Він хотів звільнитися, хотів скористатися здатністю «слухати небо та землю», щоб вирватися з-під впливу душі художника Тан Дженя. Що стосується того, чи зможе його тіло винести тягар дарованої спадщини? Чен Цянь про це не замислювався. Поки є можливість, він робитиме все, що може. Якою б відчайдушною була б ситуація, він ніколи не сумнівався в тому, що у світі немає нічого, з чим він би не впорався. Раптом Янь Дженмін відчув, що весь холод, що оточував його, одразу попрямував до Чен Цяня. Тіло юнака замерзло, і між його брів проступила крихітна мітка, що на вигляд нагадувала людське вухо. У таємному царстві гори Дасюешань гасли будь-які лампи, застигали будь-які свічки. Здавалося, тут зовсім не залишилося місця для світла, але сяючий знак на лобі юнака це абсолютно не чіпало. Він розпалювався дедалі сильніше й сильніше, стаючи дедалі яскравішим і яскравішим. Настільки яскравим, що незабаром Янь Дженмін міг без зусиль розгледіти бліді, перемазані кров'ю губи Чен Цяня, і темну енергію, що клубочилася навколо нього. Довгий час Янь Дженмін не міг зрозуміти, що відбувається. Він не наважувався зробити ні кроку вперед. У глибині душі він відчував, що все це схоже на вплив якоїсь дивної спадщини, однак, зараз для цього був не час і не місце. Крім того, що за спадщина могла змусити його молодшого брата так себе катувати? Янь Дженмін ніколи не чув ні про що подібне, ба більше, він гадки не мав, що могло б трапитися з Чен Цянем, зупини він його на півдорозі. Він ніколи б не посмів ризикувати життям Чен Цяня, тому юнакові нічого не залишалося, окрім як повернути дерев'яний меч до внутрішнього палацу, і знову використати свій початковий дух, щоб заспокоїти тремтячий меч. Зрештою, цей меч був пов'язаний з Чен Цянем. Невдовзі Янь Дженмін уловив слабкий відгук, і йому здалося, що до його вух долинув тихий дзвін. Але, не дозволяючи собі замислюватися над цим, Янь Дженмін раптом відчув, що земля під ногами почала тремтіти. Крізь товстий лід таємного царства гори Дасюешань він почув гуркіт морських хвиль. Море Беймін відгукнулося на спадщину Чен Цяня! Янь Дженмін був напоготові, його нерви були загострені до межі, все його тіло майже перетворилося на гострий клинок. Юнак подумав: "Нічого страшного, якщо це тільки море, але що якщо..." Варто тільки згадати про це, як до вух Янь Дженміна долинув різкий свист, що виходить з глибини таємного царства. Лютий вихор знову повернувся. Цього разу він пройшов повз, неохоче зачепивши кістки, що валялися неподалік. Янь Дженмін гірко посміхнувся. Вперше в житті він зрозумів, що в нього теж був вороний рот. Тіло заклинача меча не створене з міді та заліза, але воно і не податлива глина. Звичайна зброя не могла завдати їй шкоди. Однак зовсім недавно він потрапив під сильний порив вітру, що залишив на його шкірі рани довжиною в кілька чі, і тепер спина Янь Дженміна горіла від болю. Він уважно подивився на несвідомого Чен Цяня, знову закликав дерев'яний клинок і міцно стиснув пальцями руків'я. Навколо нього віялом вишикувалися примарні леза, і ув'язнена у внутрішньому палаці аура меча вирвалася на свободу. Таємне царство гори Дасюешань перетворилося на поле мечів. Спадщина цянькунь розтривожила це місце. Запізно виявивши порушника, вихор, що вирував поблизу, тут же рушив до Чен Цяня. Янь Дженмін не замислюючись використовував свій початковий дух, перетворюючи віяло клинків на міцну сітку. Хлопець глухо скрикнув. Він просто не міг здатися, продовжуючи утримувати гнів крижаної брили. Сітка клинків і холодний вітер зустрілися на вузькій доріжці. В одну мить у повітрі спалахнули тисячі сяючих плям. Гострі мечі, що ріжуть залізо, як глину, прогиналися під люттю стихії. Варто було їм зіткнутися, як сітка одразу поріділа наполовину. Холодне сяйво відбивалося від крижаних стін, колись яскраві ліхтарі здавались тьмяними, і повітря нескінченно повнилося брязкотом металу. Лютий вітер розтріпав довге волосся Янь Дженміна, його похідний одяг майже перетворився на лахміття. Юнак насилу розплющив очі, дозволяючи дерев'яному мечу в його руках піднятися в повітря. Колись він думав, що Чен Цянь загинув, і їм більше ніколи не відкрити замки, приховані у пречатці глави. Колись він думав, що настане момент, і він знайде в собі сили придушити свідомість минулих поколінь, що залишилася в печатці, насильно переступити заборону і повернути гору Фуяо в цей світ. Але в цей момент перед обличчям Янь Дженміна було лише жахливе таємне царство, яке піднялося з моря Беймін, і він стояв тут, нерухомий, як скеля, тримаючи в руках дерев'яний меч. «Я ж така обережна людина, то чому ж я постійно шукаю смерті?» — з досадою подумав Янь Дженмін. На стадії «входу в піхви» його меч був більш стриманим, ніж зазвичай, але при цьому здавався набагато довшим. Однак його люті не вистачило б надовго... Так почалося їхнє з горою протистояння. Янь Дженмін не поспішав повністю оголювати свій клинок, він кинувся в бій із мечем із внутрішнього палацу. Здоланий тиранічним вихором, він знову і знову піднімався на ноги. У таємному царстві гори Дасюешань не було зміни дня та ночі. Янь Дженмін гадки не мав, скільки часу пройшло, його меридіани страждали від давно забутого болю, він почував себе подушечкою для голок. Юнак не знав, коли його початковий дух остаточно вичерпається. Багато років Янь Дженмін не відчував нічого подібного. Він не міг не озирнутися на Чен Цяня. Обличчя юнака було білим, як папір, і це видовище, схоже, надавало Янь Дженміну сил. Раптом він відчув себе вкрай дивно. Здавалося, з його характером і моторошною нестерпністю болю, він не зміг би протриматися навіть до моменту, коли прогорить масляна лампа. Він давно б уже привів себе в порядок і сів чекати смерті, але, доки поруч був Чен Цянь, він був сам не свій. Чен Цянь перетворив його з «тендітного» печива на ганчірку, яку не можна було ні скрутити, ні розірвати. І нехай на вигляд вона виглядала жахливо, але, як її не стискай, вона все одно поверталася до форми. Біль від голок поступово поширився по всьому тілу. Кінцівки Янь Дженміна розривало на частини. Це було серйозним попередженням від пересохлих меридіан. Але юнак геть проігнорував його. Бар'єр, що оточував його, зник, внутрішній палац спорожнів. У вухах оглушливо задзвеніло, і всі його клинки разом вирвалися на свободу! Меч первісного духу, що повис у повітрі, перетворився на чистий намір і ринув уперед, зносячи гори і перекидаючи моря. У повітрі пролунав дикий, майже звіриний рев, і лютий вихор, що налетів на лезо, в мить виявився відкинутий назад. “ 排山倒海 (pái shān dǎo hǎi) - зносити гори і перекидати моря (обр. в знач.: всепоглинаючий; нездоланний, руйнуючи все на своєму шляху). ” Янь Дженмін здригнувся всім тілом, попри очікування, його рани стікали кров'ю. Юнак ударив мечем по землі, наказуючи собі залишатися на ногах, але перед його очима стояла темрява. — Сяо-Цянь... — несвідомо промимрив він. Все своє життя він ненавидів себе через те, що не зміг захистити юного Чен Цяня. Але через роки Чен Цянь став таким сильним, що більше не потребував старшого брата. Лише залишковий страх, що зародився в серці Янь Дженміна в ті роки, так і не бажав залишати його. Губи Янь Дженміна торкнулася дивна усмішка, і хлопець тут же знепритомнів, застигши там де й стояв. Дерев'яний меч завмер, але не впав. Його лезо так і зависло в повітрі, тримаючись прямо перед господарем. Однак, попри очікування, жодного удару не було. Зіткнувшись з таким сильним противником, лютий вихор ніби розгубився і вважав за краще сховатися в надрах таємного царства гори Дасюешань. Ув'язнена в клинок частина душі Чен Цяня, здавалося, зітхнула з полегшенням. Це було справді невимовне почуття. Його свідомість була поділена надвоє: одна половина залишалася в тілі, а інша - у дерев'яному мечі. Мов дві голови, що думали одночасно, постійно заважаючи один одному. Тепер Чен Цянь справді розумів, що відчував Хань Юань. Будь то «душа художника» чи поділ душі. Чен Цянь відчайдушно чинив опір впливу заклинання. Юнак щосили намагався зберегти розсудливість, адже, коли печатка спадщини цянькунь спала, поміщена у меч частина його свідомості все ще захищала Янь Дженміна. Перебуваючи під переважним впливом «душі художника» він спантеличено розмірковував над причинами та наслідком. Побачивши, що вітер відступив, Чен Цянь швидко перевів дух. Однак у його душі вже зародився сумнів. Що таке "душа художника"? Навіщо Тан Дженю бажати, щоб він убив Янь Дженміна? Якби Тан Джень хотів кинути світ у хаос, він міг би позбутися Хань Юаня, Шан Ваньняня та інших, але ніяк не Янь Дженміна. У старшого брата клана Фуяо було стільки перевернених лусочок, що їх можна було перерахувати однією рукою. Якби ніхто ніколи не чіпав його, він міг би залишатися на горі Фуяо все життя. Він ніколи не бажав брати на себе ініціативу щодо створення проблем. “ 逆鳞 (nìlín) - луска проти ворсу [під горлом дракона]. 触逆鳞 зачіпати луску дракона, посаджену проти ворсу (обр. в знач.: зачіпати хворе місце).” Чому Тан Дженю треба було налаштувати проти себе такого лютого й сильного заклинача меча? Навіщо було витрачати стільки часу та сил, щоб обманом заманити його до таємного царства гори Дасюешань? Навіть якщо Тан Джень справді був божевільним і справді хотів убити Янь Дженміна, чому він не зробив цього там, на горі Фуяо? Поки вони були на горі, ніхто нічого не запідозрив би. Вони проводили поряд день і ніч. Янь Дженмін не зміг би від нього втекти. То чому саме тут? Ніхто не знав, які небезпеки чекають на них у таємному царстві гори Дасюешань. З моменту попадання сюди юнаки постійно були напоготові, напасти на них зі спини було практично неможливо. З чого Тан Джень узагалі взяв, що йому вдасться вбити Янь Дженміна? Чен Цянь давно вдосконалював свій первісний дух, він уже пережив сім Небесних Кар. Його рівень був далеким від колись слабкого Хань Юаня. Якби він зрозумів, що з ним щось не так, він би тут же почав чинити опір. Але якщо Тан Джень вважав, що Чен Цянь надто захопиться і випадково ранить заклинача меча, що досяг рівня «Божественного Царства», то, схоже, він ні краплі його не шанував. Проте заклинання «душі художника», заховане в тілі юнака, прокинулося саме зараз. Який сенс ворушити осине гніздо ? “ 打草惊蛇 (dǎcǎo jīngshé) - косив траву, злякав змію; обр. злякати, насторожити; розворушити осине гніздо. ” Янь Дженмін ненадовго прийшов до тями. Юнак з ганьбою притулився до стіни і відчув, як у глибині таємного царства вирує вітер. Після цього він почав упорядковувати свій початковий дух. Глибоко зітхнувши, Янь Дженмін глянув у той бік, де мав бути Чен Цянь. Чен Цянь також нерухомо стояв на місці. — Я ще не помер... — промимрив Янь Дженмін. — Гей... Коли ти збираєшся розчісувати моє волосся? Відмітина на лобі Чен Цяня ставала все яскравішою та яскравішою. Чим глибше він проникав у суть печатки, що руйнується, тим сильніше ставало печіння. Знайоме почуття увірвалося в його тіло, погрожуючи перетворити юнака на жменьку попелу. Все це неминуче вплинуло на частинку свідомості Чен Цяня, укладену у дерев'яному мечі. Клинок тихо загудів. Янь Дженмін відвернувся від Чен Цяня і раптово підняв голову, вдивляючись у глибини гори Дасюешань. Раптом у його душі народився дивний імпульс, ніби щось у таємному царстві щосили закликало до нього. Юнак не міг вимовити жодного слова, серце шалено билося в його грудях. Однак він так і не зрушив з місця. Пальці Янь Дженміна злегка погладили ручку дерев'яного меча, і юнак пробурмотів собі під ніс: — Дивно, таке почуття, там усередині є хтось дуже впертий. Прямо, як ти. Чен Цянь щосили намагався зрозуміти, що робити зі спадщиною цянькунь, але тільки-но почувши ці слова, він розгубився. Дерев'яний меч знову затремтів. Янь Дженмін зупинився за три кроки від Чен Цяня. Він не став підходити надто близько, щоб не турбувати юнака, але стояв так, щоб бачити тільки його одного. Здавалося, так він міг протистояти незрозумілій силі, що тяглася до нього з надр гори. Хлопець швидко облизав потріскані губи. Він чітко розумів, що це не тільки з ним щось не так, а й таємне царство гори Дасюешань, здавалося, було чимось схвильовано. Раптом він трохи заплющив очі, і побачив, як крізь темряву крижаної брили пробився золотистий промінь світла. Спершу це була лише тонка нитка, але вона стрімко подовжувалась і ось у цьому неймовірно похмурому місці розцвіли десятки тисяч золотих квітів. Серед нескінченного холоду і стужі, в безмовності коливався загадковий ореол. Його світло відбивалося звідусіль, наче відблиски на воді, перетворюючи це місце на справжній рай на землі. Це видовище здавалося таким невимовним, що, у кожного, хто побачив його, напевно перехоплювало б подих. Янь Дженмін був вражений. Раптом у його душі з'явився здогад — це й був той лист золотого лотоса з гори Дасюешань? Невже, цей лист справді існував? У той момент, коли золоте сяйво розрізало темряву, Чен Цянь зрозумів, що не зможе так легко позбутися душі художника. Темна енергія відразу огорнула його внутрішній палац, і споконвічний дух, що ослабів, майже повністю потонув у ній. Лише та далека частина, де була прихована спадщина цянькунь, залишалася недоторканою. Чен Цянь, який до того стояв нерухомо, раптово розплющив очі. Його погляд був холоднішим, ніж на виснажливих тренуваннях. Здавалося, у ньому можна було побачити шматки льоду. Янь Дженмін відразу прийшов до тями. — О невже ти нарешті прокинувся? Але Чен Цянь не звернув на нього жодної уваги. Його кінцівки і суглоби заскрипіли, і юнак випростався, дрібно тремтячи. Усе його тіло було вкрите інеєм. Його рухи здавалися різкими і неприродними, а закривавлений Шванжень, затиснутий у його руці, являв собою неприкриту жагу до вбивства. У цей момент дерев'яний меч Янь Дженміна раптово вийшов з-під контролю. Нехай його розум був пошкоджений, але частка первісного духу Чен Цяня змогла взяти гору над мечем. Аура клинка наповнилася силою, і зброя рушила до юнака. Янь Дженмін витяг руку, маючи намір схопитися за руків'я дерев'яного меча, але так і не зумів його зупинити. Йому залишалося лише дивитись на те, як аура клинка поринула в тіло Чен Цяня. Звичайно ж він розумів, що цей шкідливий дерев'яний меч був частиною Чен Цяня. Але зараз він був такий здивований і розгніваний. — Чен Цянь, ти зовсім збожеволів?! Тіло Чен Цяня здригнулося. Здавалося, він зовсім не відчував болю. По шиї юнака пробіг холодок, і з куточка рота потягнувся тонкий струмок крові. Він все ще був не в собі, дивлячись уперед неживим поглядом. Це видовище здавалося таким знайомим... У Янь Дженміна по спині пробігли мурашки. Душа художника! Раптом Чен Цянь підняв руку, що стискала Шванжень. Вістря клинка розсікло кригу, і хлопець, хитаючись, крок за кроком рушив до Янь Дженміна. "Він хоче убити мене?" — промайнуло в думках Янь Дженміна. Все його тіло замерзло. Він опинився в сум'ятті і на якийсь час просто завмер на місці. Раптом юнак краєм ока помітив золоте свічення, і його серце знову забилося сильніше. Аркуш золотого лотоса! Не має значення, ким він був, і не важливо, що його противником був Чен Цянь. Поки він міг отримати лист золотого лотоса, йому не страшна була і дюжина «душ художника». Подумавши про це, Янь Дженмін раптово схопив дерев'яний меч, не дозволивши Чен Цяню використати власний первісний дух, щоб нашкодити собі, і кинувся до золотистого сяйва. Ув'язнена в дерев'яний меч частка душі Чен Цяня відразу зрозуміла, що він збирався зробити. — Старший брате! Зупинись! Але ніхто не чув голос клинка. Тан Джень заманив їх сюди, використовуючи злість лютого вітру. Він розтривожив три духи щоб пробудити «душу художника». “魂魄 (húnpò) - дух і душа (3 позитивних безсмертних і негативних смертних частин людської душі).” Ця людина володіла всіма видами духовних прокльонів, то навіщо їй знадобилася «душа художника»? Раптом у серці Чен Цяня виник здогад. Все тому, що коли вони були в Східному морі, Янь Дженмін вже бачив це заклинання і міг легко впізнати його. Ніхто у клані Фуяо не зміг би його забути. Звичайно, Тан Джень знав, що Чен Цянь не зміг би вбити Янь Дженміна. Саме тому він вирішив злякати змію, що причаїлася в траві. Якби Янь Дженмін побачив свого молодшого брата в пастці душі художника, що б він зробив? Звичайно, роздобув би лист золотого лотоса! У цей момент укладена в меч божественна свідомість Чен Цяня здригнулася, ледь не зачепивши внутрішній палац Янь Дженміна. Янь Дженмін відчув його та інстинктивно зупинився. Чен Цянь рішуче закликав свою божественну свідомість назад у захоплений аурою клинка внутрішній палац, і направив до печатки спадщини цянькунь. Миттю зламана печатка розпався на шматки, і приховані в ній чудеса спалахнули яскравим полум'ям, погрожуючи обпалити все тіло юнака зсередини. Темна печатка між брів Чен Цяня розбилася і зникла, і «душа художника» звернулася до попілу. Але за цим відразу ж послідувало суворіше випробування. Чен Цяню здавалося, що його шкіра палала вогнем. Шар інею, що покривав його тіло, розтанув, його одяг та волосся миттєво промокли. Його початковий дух відокремився від тіла, як колись давно, багато років тому, коли він ще не до кінця сформував себе з каменю зосередження душі, і перша ж Небесна Кара ледь не вбила його. Чен Цянь втратив контроль над своїм тілом і повільно впав на землю. Таємне царство гори Дасюешань здригнулося. Цілком забувши про «душу художника», Янь Дженмін схопив Чен Цяня за руку, притяг до себе і подумав у глибині душі: «Якщо він хоче убити мене, нехай уб'є». Шкіра Чен Цяня була така гаряча, що Янь Дженмін здригнувся. Раптом, ніби звідки налетів лютий вітер. Наче гостре лезо, він кидався по таємному царству, як табун диких коней. Здавалося, він остаточно збожеволів. Янь Дженмін міцніше притис Чен Цяня до себе, і земля під їхніми ногами раптово обвалилася. Юнак використовував ауру меча, щоб захистити себе та молодшого брата. Адже, як кажуть, найкращий захист — це напад. Аура меча утворила навколо них захисний бар'єр і вони разом провалилися в глибини таємного царства.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!