Мучвень Дженьжень вважав, що прийняв ідеальне рішення — його перший учень був натурою вкрай ненадійною та вітряною, хоча завжди дивився на речі з кращого боку, тоді як молодший любив чіплятися до дрібниць, незважаючи на зовнішній спокій. Буде краще, якщо ці двоє доповнять одне одного.
На жаль, виявилося, що вони збиралися вибухнути, перш ніж доповнити один одного.
Мучвень Дженьженю не залишалося нічого іншого, крім насильно розділити їх. Він попросив молодшого адепта відвести Чен Цяня до павільйону і допомогти йому переодягнутися, оскільки після занять фехтуванням той спітнів. Потім майстер зосередився на своєму першому учні, знову монотонно повторюючи «Писання ясності та спокою».
Наспівування вчителя було чудовим прикладом «більма на оці та болі у вухах». З статурою ласки, і голосом качки, що крякає, він викликав роздратування у першого учня, який ледве стримувався, щоб не вкусити свого вчителя, коли той рішуче зупинив пісочний годинник.
Терпіння Янь Дженміна вийшло за межі. Він кинув різьбяр по дереву на стіл і розлютився:
— Учителю, що ви робите?
— Учню, твоє серце не спокійне. Я співаю, щоб очистити твій розум. — Відповів Мучвень, навіть не піднявши повік.
У той момент, коли майстер до болю зачитував Янь Дженміна, повернувся Чен Цянь. Янь Дженмін нарешті отримав можливість виплеснути свою досаду. Він пирхнув і закричав:
— Ви зіпсували його одяг сандаловим деревом? Та що з вами не так? Хіба він має намір стати ченцем?
Молодший адепт покірно пробурмотів «так, так». Він надто боявся сказати, що Чен Цянь хоче цей ладан.
— Змініть пахощі на гібіскус, — крикнув на нього Янь Дженмін
— …тому небо чисте, а земля каламутна… — голос Мучвень Дженьженя пролунав на порядок голосніше.
Його голос був схожий на хрускіт, що зшиває деревину, від якого Янь Дженмін розжарився під коміром.
— Учителю! Я спокійний!
Мучвень підняв повіки й тихо сказав:
— У тобі немає спокою, тому ти відволікаєшся на зовнішні проблеми і піклуєшся про пахощі. Як щодо того, щоб перестати сприймати свого третього молодшого брата як курильницю? Щоб допомогти тобі на шляху самовдосконалення, я прийду в «Країну ніжності» сьогодні і читатиму тобі священні писання всю ніч.
— …. — Янь Дженмін
Стара ласка мала пристрасть до співу, тому він, безумовно, вірний своєму слову. Чи міг би Янь Дженмін дожити до завтра, якби ласка справді співала всю ніч?
Янь Дженмін був змушений стримати свою злість і сісти назад. Терплячи сандалові пахощі, що нагадували йому запах гнилого дерева, він з обуренням підняв різьбяр і почав вирізати на дощечках вертикальні лінії так, наче розкривав труп.
«Курильниця для пахощів» Чен Цянь тихо продовжив своє домашнє завдання. Йому здавалося, що він сидить поруч з великим кроликом, у якого підсмажилася шерсть.
Смажене волосся, діалект. Втрачати самовладання; розлютитися. Емоційний і легко дратівливий.
Учитель оцінив Хань Юаня, як легковажного та імпульсивного, але він точно не зрівнявся з Янь Дженміном. Принаймні невгамовність Хань Юаня не впливала ні на кого іншого, тоді як Янь Дженмін завжди залучав усіх навколо.
Чен Цянь почав бачити переваги спілкування з першим старшим братом – був явний контраст.
Як тільки Чен Цянь ставав серйозним, він віддалявся від зовнішніх подразників. Він старанно відтворював у своїй пам'яті основи каліграфії та незабаром захопився аркушем. Оточений запахом сандала, що надає нервам розслаблюючий ефект, Чен Цянь поступово забув про свого недостатньо холоднокровного першого старшого брата.
Янь Дженмін кипів від обурення. Він зажадав принести десерти, але потім відчув, що його шлунок переповнений. Так що він підвівся і прогулявся павільйоном.
Незабаром Янь Дженмін виявив, що залишився осторонь. Учитель сидів на подушці, пішовши в медитацію, і тихо співав; він був повністю занурений у священні писання, а третій молодший брат виводив свої потворні ієрогліфи так ретельно, ніби робив вишивку, і жодного разу не підняв голови.
З цими двома атмосфера в павільйоні стала настільки спокійною, що майже стихла, навіть молодші адепти, які стояли поруч, не могли не затамувати подих.
Ця безтурботність викликала у молодого пана Янь бентежну нудьгу. Він змирився з тим, що знову сяде навпроти пісочного годинника. Після недовгого відпочинку у нього не залишалося іншого вибору, крім як вкотре взяти різьбяр і приступити до монотонної рутинної практики.
Дивно, але цього разу він не розгойдав човен. Раптовий дзвін пісочного годинника повернув Янь Дженміна до тями. Він з недовірою виявив, що сьогоднішня практика фактично закінчилася передчасно.
Наступні кілька днів пройшли так само. Щоранку четверо учнів мучилися, слухаючи проповіді майстра.
Вони не розуміли, де їхній учитель примудрився знайти стільки Писань. Він читав за книгою в день без жодних репетицій. Після даоських йшли буддійські, а потім тексти, складені ним самим, абсолютно не структуровані і не обмежені межами клану, через що часто суперечать собі.
Після Священних писань вони займалися практикою володіння мечем.
Янь Дженмін безсоромно вдавав, що добре знає перші три стилі, незважаючи на поверхневе розуміння, і попросив свого вчителя навчити його четвертого. Лі Юнь трохи стримався і перестав створювати проблеми по всій горі, оскільки він навчився деяким новим рухам. І не було потреби згадувати Чен Цяня. Лише Хань Юань залишився таким ж тягарем для своїх старших братів і безсердечно знищив кожне пташине гніздо навколо проповідницької зали.
Щодня Янь Дженміна замикали в залі для прововіді, де він похмуро практикувався у виготовленні талісманів. Чен Цянь або робив домашнє завдання поруч із ним, або допомагав учителю підрізати квіти та траву. Схоже, майстер планував компенсувати йому кохання, якого Чен Цяню не вистачало в минулі роки. Він завжди залишав для нього ласощі, які подобалися дітям, і доки Янь Дженмін ображено виводив лінії на дереві, учитель навмисно просив Чен Цяня зробити перерву та розповісти йому кілька незвичайних народних казок.
Янь Дженмін іноді відчував, що маленький хлопець тут, щоб змагатися з ним за любов їх учителя. Проте було незаперечно, що з Чен Цянем він міг сидіти трохи довше завдяки його впливу.
Янь Дженмін був ошелешений, коли сьогодні закінчився пісок, його рука заніміла. Щойно він відчув невловиму силу від тертя ножа об дерево.
«Сконцентруйся. Збери енергію Ці у своєму тілі», — пролунав у його голові хрипкий голос. — «Велике воно в нескінченному русі. Що знаходиться в нескінченному русі не досягає межі. Не досягаючи межі, воно повертається до свого витоку ... Воно всюди діє і не має перешкод ... »
25 розділ Дао Де Дзіна.
Чен Цянь мав здатність аналізувати ситуацію. Він підвівся і спонтанно відступив назад, перш ніж його попросив учитель. Тим часом він відчув, як нерозбірливий потік повітря на мить завис навколо його тіла, а потім перелився в тіло першого старшого брата, як ріки, що впадають у море.
Це була його перша зустріч із підземним простором пригнобленого світу. Чен Цянь гадки не мав, що відчував Янь Дженмін, але теж почув нечіткий голос. Прямо зараз сонце перекотилося на інший бік гори Фуяо, смутно помітна луна досягла кожного куточка, наповненого духовною енергією. Безліч голосів спліталися в один, викликаючи в Чен Цяні дивні почуття. Вони звучали так, ніби далеке минуле та туманне майбутнє перешіптувалися один з одним через призму сьогодення. Він відчайдушно намагався розібрати, про що вони говорять, але слова м'яко текли повз нього, як хиткі піски в річці часу.
Чен Цянь був майже одержимий.
Раптом чиясь рука схопила його за плече, і Чен Цянь здригнувся, ніби він вирвався з химерного й строкатого кошмару. Він озирнувся й тьмяно побачив Мучвень Дженьженя.
Мучвень дивився на нього зверху вниз. Чен Цянь був здивований, відчувши легкий холодок на своєму обличчі. Він підняв руку, щоб витертися, але виявив, що по його щоках текли сльози.
Йому стало ніяково, він не зрозумів, що трапилося, тож байдуже подивився на вчителя.
— П'ять квітів притуплюють зір. П'ять звуків притуплюють слух. П'ять смаків притуплюють відчуття, — голос Мучвень Дженьженя перетворився на тонку нитку і пронизав вуха Чен Цяня. — Як ти можеш бути «вільним і легким» , коли бачиш надто багато, чуєш надто багато, думаєш надто багато і бажаєш надто багато? Прокинься! Зараз же!
12 розділ Дао Де Дзін. "П'ять квітів притупляють зір. П'ять звуків притупляють слух. П'ять смакових відчуттів притупляють смак. Полювання і скачки призводять в шаленство. Важкодоступні речі тягнуть до злочину. Тому совершенномудрий спрямований до внутрішнього, а не до зовнішнього ..."
Його слова були, як тривожний дзвінок. У голові Чен Цяня зашуміло, і, миттєво моргнувши, він прозрів і побачив першого старшого брата, який сидів на місці. Здавалося, він був у глибокій медитації. Дерев’яні блоки, покреслені безладними лініями, лежали розкиданими по столу.
Чен Цянь сидів у заціпенінні, поки Мучвень Дженьжень ерошив його волосся. Трохи опам'ятавшись, він, нарешті, запитав:
— Учителю, щойно я почув, як хтось розмовляв…
— О, вони всі предки нашого клану.
Чен Цянь був шокований.
— Історія нашого клану налічує понад тисячу років, хіба це дивно, що у нас є купа предків?
— Де вони зараз?
—Звичайно, вони всі мертві.
— Хіба вони не піднялися на небо? — Чен Цянь вирячив очі.
Мучвень опустив голову. Привітно поглянувши на нього, він запитав у відповідь:
— Чи є якась різниця між сходженням на небо і мертвим?
— Є, звичайно. Хіба піднесення на небо не означає безсмертя?
Мучвень на мить завмер, а потім, здавалося, здивувався. Він не дав прямої відповіді, натомість сказав:
— Ох… Ти ще маленька дитина, не говори про смерть. Це те, що ти зрозумієш, коли виростеш.
У китайській культурі вважалося неправильним, коли діти говорили про смерть.
Сказавши це, учитель повернувся на своє місце і сів. Він дивився на Янь Дженміна, і його обличчя було сумним. Чен Цянь почув його бурмотіння: «Чому він мав піти в медитацію саме зараз? Він справді вибрав жахливий момент. Де я тепер вечерятиму?».
У результаті вечерю принесли до проповідницької зали, яка спочатку була місцем передачі мудрості, знань і дозволу сумнівів. Серед розкиданих талісманів і Священних писань лежало підсмажене курча, оточене іншими стравами, а поряд зі столом так само у медитації сидів перший старший брат.
Мучвень попросив Чен Цяня сісти з ним на підлогу. Він з любов’ю взяв шматок м’яса для Чен Цяня, перетягнув аркуш паперу, вкритий Писанням, і поклав його на стіл. Тоді він закликав:
— Їж більше, тоді підростеш. Кістки виплюнь на папір.
Чен Цянь спокійно взяв свою миску, відчуваючи, що з цього моменту навряд чи зможе випробовувати хоч найменше благоговіння перед залою для проповіді.
Після вечері Мучвеню довелося залишитися та охороняти першого старшого брата. Він наказав молодшим адептам загорнути для Чен Цяня півдзіня десертів на випадок, якщо той зголодніє вночі. Сьогодні був саме п'ятнадцятий день місяця, час, коли вхід до гірських печер був суворо заборонено. Але Мучвень не повторив це застереження Чен Цяню; він вірив, що Чен Цянь не вийде назовні і не створюватиме проблеми, а натомість займеться переписуванням правил клану.
Дзінь - міра ваги, що дорівнює 0.5 кілограма.
Чен Цянь дійсно не буде, але це не означає, що й інші також.
Не встиг він увійти в павільйон Цін'ань, як Хань Юань одразу пішов за ним. Хань Юань створював безлад навколо всього, що його оточувало. Він схопив десерти, залишені Чен Цянем, і розхвалюючи їх, з'їв більшу частину. Розкидаючи крихти на всі боки, він сказав:
— Який сенс тобі цілий день сидіти з першим старшим братом — краще пограйся з нами. Сьогодні другий старший брат навчив мене кількох прийомів, і я майже закінчив вивчати перший стиль.
Чен Цянь ухилявся від крихт, яких було багато, як снігу. Він мовчазно посміхнувся до свого дурного молодшого брата і насмішкувато подумав, що той, напевно, через кілька днів вирушить на Небеса, коли так швидко опанував перший стиль.
Показуючи на двір, Хань Юань сказав Чен Цяню:
— Твій двір такий занедбаний, навряд чи краще, ніж у вчителя. Завтра ти неодмінно мусиш побачити мій. Мій двір у десять разів більший за твій, а позаду є басейн, тож улітку ми можемо купатися — ти вмієш плавати? А, забудь. Ви, домашні діти, не посмієте вийти з дому, не те що поплавати. Я навчу тебе. Обіцяю, ти станеш добрим плавцем за одне літо.
Чен Цянь відмовився від його доброти. Справа в тому, що він не хотів ходити з такими покидьками, як Хань Юань.
Маленький жебрак з'їв десерти під час спілкування. І нарешті припинив безглузду балаканину й перейшов до теми.
Він відригнув і випростався. Понизивши голос, він сказав:
— Пам’ятаєш, що другий старший брат сказав... про печеру?
Чен Цянь очікував цього, тож спокійно відповів:
— Молодший брате, це порушення правил клану – тепер, коли ти майже опанував перший стиль, ти можеш читати ієрогліфи правил клану?
Хань Юань вважав цього старшого брата, який був навіть молодшим за нього, буквально нерозумним. Тож він зверхньо читав йому лекцію.
— Який сенс у тому, щоб запам'ятовувати правила клану? Ніколи не бачив нікого так само впертого, як ти. Хіба ти не чув, що сказав другий старший брат? Без уміння відчувати енергію ти, у кращому разі, станеш акробатом, навіть якщо досконало оволодієш володіння мечем. Як багато часу це займе, якщо ти самовдосконалюватимешся поступово? Ти не зможеш завжди залишатися в… в…
— Залишатися в колії. — Вимовив Чен Цянь.
— Неважливо. Я в будь-якому разі збираюся до печер, ти зі мною? — махнув рукою Хань Юань.
Чен Цянь ясно показав, що він «чесний і добрий» хлопець, сказавши:
— Я не смію.
Він відмовився, не замислюючись. Спочатку Хань Юань був розчарований, а потім відчув зневагу – такі діти, як Хань Юань, міцної статури, але простодушні, завжди ненавиділи «покірних» і «добрих» дітей, таких як Чен Цянь, які вміли лише дотримуйся правил.
— Домашній. — Хань Юань скривився й кинув невдоволений погляд на Чен Цяня.
Чен Цянь, у свою чергу, повністю сприйняв свого молодшого брата, як дурного кволого пса. Він вважав, що будь-яка симпатія чи ненависть до нього були марною тратою його почуттів. Тож він узяв чашку, не показуючи ніякого ставлення.
Хань Юань глянув на нього ще трохи. Пакетик цукерок з кедрового горіха стримав його гнів. З жалем і співчуттям, а також з перевагою бродячого собаки над домашньою кішкою, він похитав головою і зітхнув:
— Усі домашні діти наче порцелянові.
Сьогодні вдень у проповідницькій залі у Чен Цяня склалося враження про духовну енергію гори та її містичні таємниці. Він також знав, що Лі Юнь думав про це. Лі Юнь, мабуть, гадав, що саме ховалося в печерах у перший і п'ятнадцятий дні кожного місяця, але не хотів ризикувати, порушуючи правила. Можливо, він давно планував знайти для себе цапа-відбувайла.
Незважаючи на те, що Хань Юань не зміг переконати Чен Цяня, він пішов не з порожніми руками. Принаймні він повечеряв у Чен Цяня. «Порцеляновий» Чен Цянь ввічливо провів Хань Юаня і простежив за ним поглядом, очікуючи побачити, чим закінчиться ця історія.
«Що буде, якщо він порушить правила?» Чен Цянь байдуже подумав. «Він отримає палицю? Або вдарять тільки по долонях? Або змусять переписувати священне писання? – це нічого страшного, якщо покаранням є переписування писань».
Однак несподівано Хань Юань не повернувся тієї ночі.
Далі
Том 1. Розділ 11 - Хань Юань справді зник
Хань Юань зник. Наступного дня заняття скасували. Учитель навіть не спромігся прочитати своє улюблене писання. Він разом із молодшими адептами обшукав усі закутки по всій горі, але нікого не знайшли Чесно кажучи, Чен Цянь не мав чіткого уявлення про те, що це за печера, і спочатку не усвідомлював серйозності цієї справи. Тому, коли вчитель запитав про неї, він просто ведверто сказав йому, що Хань Юань прийшов вмовити його дослідити печеру разом минулої ночі. Учитель зблід на місці. — Досліджувати печеру ввечері п’ятнадцятого дня? — Янь Дженмін сидів, притулившись до кам'яного столу, раптом випростався. — Він смерті шукає? З тих пір, як молодший адепт побіг повідомити про зникнення Хань Юаня, Лі Юнь мовчав, опустивши голову, вдаючи, що не має до цього нічого спільного. Але почувши те, що сказав Янь Дженмін, він нарешті підвів очі. З певною нагальністю в тоні він запитав: — Перший старший брате, що саме відбувається в печері ввечері п’ятнадцятого дня? Фактично, передбачувана «печера» належала до природного ставу з іншого боку гірського хребта. Нічого особливого. У кращому разі, єдине, що потрібно було знати про неї, то це те, що там трохи глибоко. Правила клану забороняли відвідування лише ввечері першого та п’ятнадцятого днів. Лі Юнь бував там не раз, але він так і не здогадався, що особливого в ставку. Янь Дженмін повернувся до нього, повільно насупивши брови. — Лі Юню, якщо мене не підводить пам’ять, я ж тобі сказав, чи не так? Печера з'єднується з Долиною Демонів у задній частині гори. Там сильний монстр охороняє ворота. Але фази місяця першого та п’ятнадцятого вечора мають особливу силу, тож ворота відчиняться самі. Деякі монстри з низьким рівнем культивування, які не позбулися природної лютості, спробують вийти. Щоб уникнути будь-якої потенційної трагедії, невмілим учням забороняється тинятися на горі в ці дві ночі. Лі Юнь був приголомшений. Янь Дженмін не говорив нічого подібного, коли той цікавився печерою, натомість він дав Лі Юню іншу, простішу версію того, що відбувається на горі. Його початкові слова звучали так: «Що там у печері? Звісно, там є монстри. Такої маленької худої овечки, як ти, недостатньо, щоб наситити їх. Не варто ставати їх їжею». Боже мій! Хто б міг повірити, що ця нісенітниця на кшталт «старий вовк вкусить тебе, якщо ти не спатимеш», насправді є правдою!? У наступну мить обличчя Лі Юня зблідло до смерті. Саме він спонукав Хань Юаня досліджувати печеру. Крім заперечень, у нього були приховані мотиви, щоб навмисно спокусити Хань Юаня прокласти йому шлях. Але він думав лише про те, що якщо випадково Хань Юаня спіймають на порушенні правил, найгірше, з чим він зіткнеться, — це не що інше, як його змусять кілька разів переписати правила клану. Він ніколи не думав про вбивство Хань Юаня, навіть трохи! Мучвень Дженьжень у роздумах міряв кроками залу. Раптом він зупинився і схопив Чен Цяня за плечі. — Хань Юань сказав тобі, навіщо він туди йде? Чен Цянь ще не оговтався від подиву – і він почувався не краще, ніж Лі Юнь. Він добре усвідомлював, що в певному сенсі також був обізнаною людиною, яка стояла й дивилася збоку. Незважаючи на байдужість та гостру мову, Чен Цянь зовсім не був злим. Якщо Хань Юаня, з рештою, притягнуть назад і вчитель кілька разів ударить його по долонях, він, без тіні сумніву, отримає від цього спотворене задоволення. Але якщо на Хань Юаня чекає смерть… Усередині в Чен Цяня все похололо. Під пильним поглядом учителя він довго мовчав, поки, нарешті, знову не знайшов дар мови. — Молодший брат сказав, що ті, хто тільки почав самовдосконалюватися, могли отримати відчуття енергії в печері, першої та п’ятнадцятої ночі кожного місяця… Чен Цянь не викривав Лі Юня, бо відчував, що він такий же підлий, як і Лі Юнь. Було б абсолютно безсоромно, якби вони в цей конкретний момент перекладали відповідальність один на одного. На жаль, все пішло всупереч його бажанням. Безмозкий молодий пан Янь, який завжди висловлював свою думку, автоматично завершив речення Чен Цяня, коли той ледь закінчив говорити. — Цей гидкий нахаба навіть не знає, що таке відчуття енергії. — Сказав Янь Дженмін безособово. — Безумовно, Лі Юнь розповів йому про це. Лі Юня боляче штрикнули в серце, у паніці він інстинктивно випростався. У занепокоєнні він захищався. — Я… я розповів йому лише припущення і не просив його піти до печери. Я не очікував, що він наважиться грубо порушити правила, хоча минуло лише кілька днів з моменту його посвячення… Янь Дженмін холодно перебив його: — У тебе ще вистачає нахабства нести тут нісенітниці? Лі Юню, мені відомі твої злі помисли. Не думай, що ти зможеш роздмухати полум'я в темряві і залишитися непоміченим. Щодо цього потворного жебрака, на мою думку, немає жодної необхідності шукати його. Припустимо, його затягли в Долину Демонів всього на одну ніч, але вже надто пізно навіть для того, щоб просто забрати його тіло. Швидше за все, від нього і кісток не залишилося. Лі Юнь не відчував ніякого дискомфорту з приводу першої частини вироку Янь Дженміна, оскільки вони давно ненавиділи один одного. Але друга частина змусила обличчя Лі Юня ще більше побіліти. Лі Юнь підвівся, мало не перекинувши чорнило на столі. — Учителю, я… я… я… — Він тричі пробурмотів «я», не в змозі закінчити пропозицію. Лі Юнь перебував у повному сум'ятті. Тяжкий погляд Мучвень Дженьженя впав на нього, і він спробував ухилитися. Йому було однаково важко визнавати як те, що він спровокував Хань Юаня, і те, що міг стати причиною смерті свого молодшого брата. Якби йому вистачило сміливості, він пішов би сам до печери; чи потрібно було б йому тоді шукати цапа-відбувайла? Однак боягузтво може бути пасткою, у яку легко потрапити. Проте каяття виявилося надто сильним, юнак навряд чи міг його винести. Лі Юнь не мав де відпочити своїм ухильним очам. Зрештою він подивився на Чен Цяня і сказав йому, ніби хапаючись за останню соломинку: — Третій молодший брате, ти це чув. Я… я не мав наміру спонукати його піти до печери, чи не так? І я його попередив, що це порушення правил клану. Чен Цянь глибоко схилив голову до землі й мовчав. Ця тема обтяжувала його голову, і він ледве дихав під докорами сумління. Мучвень Дженьжень підвівся. Запанікувавши, Лі Юнь закричав: — Учителю! Але перш ніж він встиг щось сказати, він побачив, як Мучвень Дженьжень звалився назад на спинку кам'яного стільця, ніби його потягла якась сила. Звук був настільки гучним, що навіть Янь Дженмін, який був зайнятий сваркою з Лі Юнем, обернувся. Збентежений, він запитав: — Учителю, що з вами сталося? Однак той відповів не відразу. Здавалося, учитель не відчував болю в сідницях, спокійно прийнявши сидяче положення, він сказав, махнувши рукою: — Тихо! Чен Цяню, принеси мені стару табличку з сандалового дерева, яка там висить. Чен Цянь, не зволікаючи ні секунди, побіг у інший кінець проповідницької зали за табличкою, площею о пів чі, і вручив її вчителю. Водночас він кинув на нього кілька непомітних поглядів. Мучвень Дженьжень сидів прямо, опустивши повіки. Він здавався таким, як завжди, але Чен Цянь був вкрай спостережливим і здатним відрізнити щастя, гнів, горе і радість від простого зітхання. Він не міг пояснити чому, але невпинно відчував, що з учителем щось не так. Незважаючи на те, що Чен Цянь був знайомий з цим обличчям і сидячим положенням, він відчував, ніби Мучвень Дженьжень був огорнутий невимовним шаром похмурості й холоду. Чи був Учитель у гніві через Хань Юань? Або він щойно вдарився куприком? Але Чен Цянь не встиг обміркувати це, як Мучвень Дженьжень раптом простягнув руку, склав пальці разом у формі ножа і врізав по табличці. Його рука була блідою і зморщеною, ніби куряча лапка, у той час як його пальці мали гостру і запеклу силу, подібно до залізного меча в крижаній воді. Тільки в цей момент Чен Цянь відкрив для себе зовсім нове поняття про заклинання — залежно від того, хто їх створив, навіть люди, які не можуть відчути енергію ці, могли б помітити їхню величезну силу. Ця міць змусила його відступити, відчувши мурашки по тілу. Всі присутні доторкнулися до неймовірної сили під час формування талісману. Здавалося, що вся гора Фуяо здригнулася. В одну мить талісман був зроблений. Мучвень Дженьжень прибрав руку, на пальцях якої не залишилося навіть тирси, і уважно, але з якоюсь байдужістю подивився на талісман, що вийшов. Це не був вираз людини, яка дивиться на мертву річ, як дерево. Скоріше здавалося, що він дивиться на людину, з елементами суворості та презирства. — Дженміне, ходи сюди. — Мучвень Дженьжень викликав свого першого учня. Він вимовляв кожне слово так, ніби він був тим, хто вже давно перебував при владі, так що люди інстинктивно не могли чинити жодного опору. Він передав табличку Янь Дженміну, який скам’янів від справжньої сили талісмана, і наказав: — Візьми це та йди в печеру, розшукай Дзипен Дженьжень. Розкажи їй всю історію і попроси допомогти в пошуках - не хвилюйтеся, ваш молодший брат все ще цілий і навіть може вижити серед монстрів, якщо ви будете поспішати. Хоча Янь Дженмін зазвичай був настільки ледачим, що був безсердечним, але в цей час, коли на кону стояло людське життя, він розумів важливість цієї справи. Також розуміючи, що його вчителю більше нема кого відправити, він не скаржився, вислухавши наказ, не заперечив і навіть не глянув на плетене крісло, яке він використав для пересування горами. Він просто взяв талісман, повернувся, підняв меч і вийшов з проповідницької зали. Чен Цянь відразу перестав думати про те, що не так з його вчителем. Бо в його розумінні перший старший брат був найненадійною людиною на світі. Він сумнівався, що Хань Юань зможе вижити, якщо вчитель пошле Янь Дженміна йому на допомогу. Тож він узяв дерев’яний меч і, навіть не замислюючись, сказав: — Учителю, я теж піду! Мучвень був здивований. Він швидко кивнув, а Янь Дженмін закотив очі. — Що ж, іди. На мить Лі Юнь був приголомшений. Тоді він поспішно підвівся і невпевненим голосом благав: — Майстере-старший брате, візьми й мене, будь ласка! Янь Дженмін дивився на нього кам'яним поглядом, нічого не кажучи. Він прискорив крок, дозволивши Лі Юнь слідувати за ним. Молодий пан Янь видобув із-за пазухи білу хустку, кинув її Чен Цяню разом із сандаловою табличкою та наказав: — Спочатку струсіть з неї тирсу. Перший старший брат рідко діяв так швидко; і Чен Цянь рідко був настільки готовим до співпраці. Він відчував провину за те, що дозволив Хань Юаню проникнути на заборонену територію, і вже вважав порятунок хлопчика своїм обов'язком. Наразі, що б не сказав Янь Дженмін, він не сприйме це особисто. Навпаки, він навіть поховав свою попередню злобу і пішов далі. Витираючи табличку, він добродушно запитав: — Старший брате, хто така Дзипен Дженьжень? Янь Дженмін не лаявся, тому, коли він прийшов до тями, він зрозумів, що насправді сперечався з дитиною, яка не дістає йому до грудей. Подумавши про це, він відчув легкий сором. Тож він деякий час мовчав, а потім спокійним тоном відповів на запитання: — Дзипен Дженьжень — це велике чудовисько, яке охороняє гірську печеру. Вона досить відкрита до розмови. Раніше я вітав її з Новим роком. — Що за чудовисько? — знову запитав Чен Цянь. — А чи не краще, якби її відвідав сам Учитель? — Звичайно, ні.— Янь Дженмін виглядав досить нетерплячим. Він йшов так швидко, що Чен Цяню довелося бігти, щоб наздогнати його. Він почув відповідь першого старшого брата, що доносилася з вітру: — Учителю не належить відвідувати Дзипен Дженьжень, бо вона — «курка». Гей, тримайся поряд і не став так багато запитань. Будьте обережні в Долині Демонів, щоб не порушити табу, якщо ви не хочете бути спіймані, як Хань Юань. Чен Цянь не відразу зрозумів, що їхній учитель, ймовірно, не стане особисто відвідувати Дзипен Дженьжень, щоб уникнути образи — зрештою «ласка йде вітати курку з Новим роком» звучало не дуже приємно. “Ласки люблять їсти курчат, тому це метафора для людей з поганими намірами та прихованими мотивами. ” Коли він подумав про це, куточки його очей здригнулися. Він раптом зрозумів, що його вчитель справжня, жива ласка, що замкнулася в глибині гір! У цей час ситуація ласки, яка жила усамітнено в горах, була не дуже хорошою. Як тільки Чен Цянь та його старші брати пішли, він наказав молодшим адептам забиратися, потім негайно звалився на стіл, і з його грудей вирвався клуб темного диму. Істота, що опанувала його тіло, приземлилася на землю, прийнявши невиразні обриси людської фігури. Рука Мувень Дженьженя, яка щойно вирізала талісман, страшенно затремтіла, і лише через довгий час він хрипло сказав: — Ти з глузду з'їхав? Чорна тінь постояла мовчки деякий час і тихо сказала: — Король монстрів повинен шанобливо ставитись до моїх міток. Поки ці діти тримають мій талісман, вони будуть у безпеці. Розслабся. Для них це просто пригода. Мучвень Дженьжень виглядав досить похмурим, він, як і раніше, не міг підвестися, ніби його тіло чимось скували. — Хоч я маю дуже обмежені здібності та знання, і мій зір потьмянів від старості, я все ще далекий від того, щоб помітити невидимі чари, об’єднані з видимими. Для однієї поїздки в Долину демонів їм достатньо звичайного заклинання виклику блискавки, щоб захистити себе. І, враховуючи особистість Дзипен Дженьжень, вона не ускладнюватиме життя декільком дітям… Тож якого біса ти робиш? Що за послання ти вклав у невидиму печатку? Цього разу чорна тінь не відповіла. — Говори! — прогримів Мучвень Дженьжень. Проте чорна тінь уже розвіялася, як хмара диму, не залишивши й сліду, окрім ледь помітного зниклого зітхання. Наче її ніколи й не було.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!