Розділ 76
Чому він…
Вся її увага тепер була прикута до вікна. Дощ стікав по склу.
Скільки він уже стоїть там? — подумала Лі-йон. Пальці були крижані. Вона нервово прикусила нижню губу. Здавалося, ніби її застали на гарячому — ніби вона зробила щось, чого не мала права.
Квон Че У не зводив з неї очей. Його погляд ковзнув до чоловіка, що сидів навпроти неї. Цей погляд був холодним і лячним. Лі-йон різко підвелася. Коліна вдарилися об стіл.
— Лі-йон? — озвався чоловік, підтримавши край столу, що ледь не перекинувся.
— Вибач. Мені треба додому.
— Перепрошую?
Лі-йон схопила сумку й поглянула на чоловіка. Його обличчя було сповнене розгубленості.
— Вибач. Мені здається, я помилилася.
— Що?
— Я… гм… Мабуть, мені спокійніше з кимось, хто має менше прив’язаності до сім’ї, ніж я. Я віддаю перевагу людині, яка забула своє минуле з іншими жінками й свідомо обрала бути лише зі мною.
— Даруйте? — його очі округлилися.
— Мій ідеал… Це, напевно, той, хто не здивується, коли я розповім про свої проблеми. Напевно, це можливо лише тоді, коли в нього самого є власні рани. Інакше буде складно зрозуміти одне одного. Мені не подобається відчуття, ніби тільки я — поламана.
— Лі-йон… Це звучить трохи небезпечно. Я не знаю, через що ти проходиш, але ти заслуговуєш на когось кращого, ніж тих, хто на дні.
Вона кивнула.
— Ти маєш рацію. Але, знаєш, у дерев зазвичай сліди від комах зосереджені ближче до землі.
Лі-йон взяла сумку. Її погляд знову ковзнув до вікна.
— Та каштани — виняток. Ці ураження від комах утворюють характерний візерунок. Без нього каштан — ніби не каштан.
Її голос був твердим, хоч обличчя залишалося серйозним. Лі-йон схилила голову й попрощалася. Вона вийшла з кафе. Але на вулиці Квона Че У вже не було. Лі-йон занервувала й почала озиратися.
Вона перевірила кожен провулок, не помічаючи, як мокне під дощем. Хтось схопив її за руку — і вона опинилася притиснутою до стіни. Лі-йон упізнала ледь вловимий запах ще до того, як устигла скрикнути.
— Квон Че У…
Його промокла сорочка прилипла до грудей, окреслюючи силует тіла. Темне волосся було наскрізь мокрим, струмені дощової води стікали до носа.
— Ти намагаєшся позбутися мене, — нахилив голову. — Я відчуваю це навіть звідси.
Шия Лі-йон напружилась. Вона здригалася від кожного його руху. Її тіло тремтіло. Вона добре знала, як це — коли тебе загнали в кут. Затисла кулаки.
Вона більше не дозволить собі розм'якнути від його чар. Цього разу — грає за його правилами.
— Я можу бачитися з ким захочу. Я просто намагалася жити соціальним життям. А ти? Чого тиняєшся під дощем?
Вона вперлася в нього поглядом.
— Ти ж мені теж нічого не сказав. Що ти знову вчудив?
Від напруги в неї пульсувала вена на шиї.
— Я ходив отримати паспорт, — спокійно відповів він.
Лі-йон завмерла. Очі широко розкрились.
— Ти виглядаєш здивованою, Лі-йон, — сказав він.
— Ну… бо я й справді…
Вони стояли в дощі, втупившись одне в одного, промоклі до нитки. Лі-йон не могла збагнути, про що він думає.
— Я для тебе просто недостатній, правда?
— Що?
— Я ніколи не буду для тебе достатнім. Тому ти зустрічаєшся з іншими чоловіками за моєю спиною? — Його голос став різким, загрозливим. — Це через те, що я не даю тобі задоволення? Ти іноді забуваєш, що я твій чоловік. Ти справді чекаєш, що я відкрию тебе силоміць, якщо ти не готова?
Лі-йон дивилася на нього приголомшено. Тіло скувало. Квон Че У зітхнув і, здається, здався — опустив голову на її плече.
— Я для тебе аж настільки потвора? Ти й справді не можеш відділити мене теперішнього від того, ким я був у минулому? — Він глянув на неї благаюче. — Це ж жорстоко. Ти справді отримуєш задоволення від того, що доводиш мене до сказу?
Погляд Лі-йон здригнувся. Він засміявся з її реакції.
— Я знаю, яким чудовиськом я був. Тим Квоном Че У, якого ти так відчайдушно намагаєшся стерти. Перетворити мене на нового. Але які брехні ти мені при цьому розповідала?
Лі-йон перехопило подих.
— Що ти маєш на увазі?.. — Вона запанікувала. Невже він щось згадав? Те, що було тієї ночі?..
— Досить виляти, — сказав він. — Я знаю, що ти мене ненавидиш, Лі-йон.
— Що?.. — вона захиталася.
— Ти думаєш, я цього не помітив?
Лі-йон не могла зібрати думки.
— Я розумію. Ти хочеш позбутись людини, яка, можливо, била свою дружину і не здатна утримувати сім’ю.
— Що ти таке кажеш… бити дружину?! — Лі-йон кліпнула, зблідла.
*******
Цей розділ переклала я — Nathaniel.
Сиджу я, значить, перекладаю. А воно стоїть у дощі, обливає її докорами, сама трясеться, дихає як мішок з цементом, а
потім — бах — “Ти мене ненавидиш!”
А я тільки пиріжок доїсти хотіла.
Telegram-канал
Ko-fi
Monobank
