Розділ 72
Щось було не так. Лі-йон не могла перестати прокручувати в голові події останніх двох тижнів. Викрадення човна, тараня корабля, момент, коли Квон Че У підняв її в обійми, і жахливе побоїще, що залишилось за ним. Усе це досі не давало їй спокою. Вона почувалась, ніби людина, яка боїться води, але вже стоїть босоніж у морі — й кожна нова хвиля змушує її здригатись, коли накочується на берег.
— Чу-джа, мені потрібно, щоб ти щось перевірила, — сказала Лі-йон.
— Що саме? — запитала Чу-джа, піднімаючи голову й дивлячись на неї крізь збільшувальні лінзи.
— Звичайні чоловіки. Ти знаєш якихось звичайних чоловіків? Будь ласка, познайом мене з одним.
Чу-джа моргнула.
— Познайомити тебе? Я правильно почула?
Лі-йон потерла обличчя, ніби страшенно втомилася.
— Ти ж казала, що син Со колись хотів піти на побачення, так?
— Директор Со? Ти серйозно? — Чу-джа приклала руку до чола Лі-йон, але жодної температури не відчула.
— Чу-джа, ти чула колись про помилкову атрибуцію збудження? — запитала Лі-йон. — Це така теорія: коли ти знайомишся з кимось на підвісному мосту, збудження буде сильнішим, ніж якби ти зустріла цю людину на рівній землі. Людина легко плутає хвилювання й страх через небезпеку з природною тривогою, яка виникає під час закоханості.
Її серце завжди билося сильніше за Квон Че У, коли траплялося щось страшне. Щоразу, коли відбувалося щось велике. Вона мусила дізнатися, що саме викликало ці почуття — ситуація чи справжнє кохання.
Лі-йон схопила Чу-джа за плечі, з розпачем у погляді.
— Отже, звичайні чоловіки. Якнайбільше, скільки зможеш знайти!
***
День, що стався два тижні тому, досі крутився в її голові. Лі-йон тривожилася через поліцію, яка приїхала її забрати. Що з ними буде, якщо їх відвезуть до відділку?
На той момент у Квон Че У не було жодного документа. Це означало, що вони не зможуть дізнатися його ідентифікаційний номер. Але якщо перевірять відбитки пальців, може спливти його страшне, моторошне кримінальне минуле. А ще — факт, що вони обоє неодружені.
Коли Квон Че У не відпускав її з обіймів, Лі-йон гарячково намагалася придумати план. Її нудило від самої думки, що доводиться вдаватися до хитрощів. Але вона також не хотіла потрапити в халепу.
Поліція намагалася роз’єднати їх, але обійми Квон Че У лише міцнішали, стискаючи плечі Лі-йон усе дужче. Щока боліла від того, як її притисло до його грудей.
— Квон Че У, — пробурмотіла вона з-під його рук, — давай подзвонимо твоєму братові.
Його руки ослабли, і щось важке впало на неї — Квон Че У втрачав свідомість. Лі-йон заледве втримала його верхню частину тіла.
— Квон Че У!
— Лі-йон… — Він стис голову руками, намагаючись не знепритомніти. — Ходімо…
Вона похитнулася під його вагою, і до них підбігли поліцейські, щоб допомогти.
— Ми підемо з вами! — вигукнула Лі-йон. — Просто спершу відвезіть нас до лікарні!
Їх доправили в лікарню на задньому сидінні поліцейської машини, і Квон Че У одразу оглянув лікар. Куля лише зчесала стегно, але кровотечу потрібно було зупинити.
— Його доведеться госпіталізувати, — повідомив лікар.
Лі-йон подивилася на Квона Че У. Його губи були розбиті, все тіло — в ранах, щоки набрякли й були в синцях, очі майже заплющило від набряку. Він виглядав так, ніби щойно програв жорстокий боксерський поєдинок.
— Його тілу потрібен спокій, — продовжив лікар. — Температура, пульс і тиск знижені. Я вважаю, що найкраще зараз — ввести його в медикаментозний сон, щоб організм мав змогу відновитися.
— На скільки днів? — запитала Лі-йон.
— Приблизно на три-чотири. Потім подивимось по стану.
Лі-йон кивнула, і Квон Че У відвезли, щоб знайти для нього палату. Сама ж Лі-йон вирушила з офіцерами до відділку — щоб довести, що вона не контрабандистка. Після того як вона передала знімки наркотичної ферми й відповіла на всі запитання, її відпустили лише зі штрафом за пошкодження майна. Вона була щаслива, що змогла владнати справу й Квон Че У більше не будуть допитувати.
Коли вона нарешті повернулася додому, сон не приходив. Вона не звикла до такої тиші. У кімнаті було прохолодно, хоча літня спека ще трималася в повітрі. Лі-йон пробувала лежати на дивані, потім у ліжку, навіть піднялася на другий поверх — але безсонна ніч тривала. Було дивно, що після всього пережитого вона не валиться з ніг від утоми. Вона могла пояснити це лише тим, що адреналін усе ще шалено гнався по її венах.
Лі-йон більше не витримала. Згорнувшись на дивані, вона набрала номер.
— Чу-джа, це Лі-йон, — сказала вона, щойно почула слабке «алло» на тому кінці.
— Котра година? — запитала Чу-джа, напівсонна.
— Третя ночі.
— Боже мій! Чому ти дзвониш так пізно? Чому ти досі не спиш?
Але навіть голос Чу-джа не міг заповнити тишу в домі.
Лі-йон озирнулась у вітальні. Дім був повний речей Квон Че У. Здавалося, куди не глянь — усюди сліди його присутності. Чашка, з якої він пив. Гантеля, якою тренувався. Подушка, на яку спирався. Усе дратувало її.
Розповівши Чу-джа все до дрібниць, вона сказала:
— Я не буду будити Квон Че У завтра.
Лі-йон гризла нігті й обіймала коліна.
— Цього разу немає жодної причини його будити. Але я чомусь весь час хочу це зробити.
//Ванна з перекладачем:
Як я уявляю ситуацію з чоловіками:
Лі-йон, після всіх кораблів, куль, поліцейських відділків і мокрих подушок, прийшла до єдиного науково обґрунтованого висновку:
“Щоб зрозуміти, чи я закохана, мені треба порівняти. На практиці.”
І запустила операцію: "Кастинг звичайного чоловіка".
Місце дії: вітальня.
Форма: черга.
Критерії: живий, не з корабля, з документами.
До 16:00 у домі сиділи:
Директор Со з букетом хризантем (він подумав, що вона хворіє);
Племінник сусідки, айтішник, який говорив виключно в термінах: “сервер не відгукується, може, треба перезавантажити серце?”;
Троюрідний брат Чу-джа, який приніс каструлю супу й одразу сказав: “Моя мама каже, я готовий до шлюбу”;
Фітнес-тренер із зовнішністю бога, який двічі глянув на гантелі й почав качатись;
І навіть актор другого плану з серіалу, якого вона випадково лайкнула в інстаграмі.
Ситуація вийшла з-під контролю, коли актор влаштував імпровізовану сцену з освідченням, директор Со почав читати вірші, айтішник — зламав їй роутер, а племінник сусідки виявився членом секти.
І от в цю мить — двері відчинились.
На порозі стояв Квон Че У.
З розпатланим волоссям, у лікарняній піжамі й без слів.
Він зробив один крок у кімнату.
Один вдих.
І промовив:
— Скільки. Їх. Було.
У кімнаті стало тихо, як у морзі (він, до речі, знав, як там буває).
Актор одразу сказав: "Це була репетиція!", айтішник шепотів “хащтег паніка”, а фітнес-тренер просто зробив мостик і втік у вікно.
Лі-йон:
— Це… був експеримент.
*******
Цей переклад зробила я. Nathaniel.
Звичайні чоловіки, кажете? А перекладачі, які пройшли поліцію, гантелі й емоційну лабільність — чим вам не вид?
Не чіпайте мій роутер.
Telegram-канал
Monobank
Ko-fi
