Розділ 71
Останній рибальський човен зі снайпером, якого Квон Че У не встиг ліквідувати, був протаранений іншим — старим, розхитаним судном. Снайпер зірвався у воду й борсався, захлинаючись.
Від нового човна тягнувся ланцюг вогнів. Яскраве світло засліпило Квона Че У, і він прикрив очі долонею, щоби розгледіти, хто перед ним. Кілька разів кліпнув — і побачив обличчя, якого зовсім не чекав.
— Лі-йон?
Його дружина, найніжніша з усіх жінок, тримала кермо човна, що спричинив зіткнення. Вона відступила від удареного судна й скерувала човен до місця, де стояв Квон Че У. Коли підпливла ближче, підняла до нього руки, намагаючись втриматися на розхитаній палубі. Квон Че У нахилився й одразу підняв її на борт. Не відпускав — міцно обійняв, вдихаючи її тепло. Лід, що стискав його вени, почав танути — і він знову відчув, як по тілу рухається кров.
— Чому ти прийшла? — прошепотів Квон Че У, уткнувшись обличчям у згин її шиї. — Я ж казав, що тут небезпечно.
Серце Лі-йон билося так гучно, що вона ледь чула його слова. Чоловік знову був увесь у крові — їй було байдуже. Її тривожив лише згаслий погляд у його очах і змучене тіло.
— Лі-йон, мені зле, — прохрипів Квон Че У. — Я хочу додому.
— Саме тому я приїхала, — прошепотіла Лі-йон. — Щоб забрати тебе. Щоб повернути додому. Ходімо додому.
Його вираз змінився на очах. Обличчя вбивці зникло. В очах, що щойно повільно тонули в безодні, знову з’явилася іскорка життя. Лі-йон бачила, як він змінюється — і її пройняв холод. Думка про те, що в одному тілі можуть жити двоє таких різних людей, не давала їй спокою.
***
— Ти викликала поліцію?
— Ні, — сумно відповіла Лі-йон.
Коли вони підпливали до пристані, а Лі-йон тримала штурвал наркочовна, її руки почали тремтіти. На березі вже було видно вогні поліцейських машин, а з води до них наближався катер берегової охорони.
— Вони приїхали, щоб заарештувати мене, — сказала вона.
— Я щось не так почув? — запитав Квон Че У. Якщо вже когось мали арештовувати, то його.
— Ні, ти почув правильно. Я вкрала човен.
Квона Че У вперше залишило без слів. Він не міг відвести від неї очей. У цю мить його переповнило незбагненне відчуття гордості за Лі-йон.
Йому було потрібно це відчуття щастя. День видався жахливим і кривавим. День, коли він дозволив своїм внутрішнім демонам вийти назовні. Він боявся того демона, який убивав людей, мов машина. Без жалю, без зупину — лише розрахунок, як зробити це ще ефективніше й швидше. Щось ворухнулося в ньому, і в його очах знову опустилася темрява.
— Лі-йон, яке в мене обличчя? Я все ще я? — прошепотів він, ледь вимовляючи слова зі страхом у голосі.
Лі-йон нахмурилась. Вона не зрозуміла, про що він.
— Я досі схожий на людину? — запитав Квон Че У. — Я досі людина?
— Квон Че У, що ти… — Лі-йон подивилася йому в очі — і замовкла. В її погляді з’явилося розуміння, і вона розділила з ним почуття провини.
Вона взяла рушник і почала витирати з його обличчя кров. Він справді виглядав жахливо, але вона не збиралася йому про це казати. У миготінні поліцейських вогнів вона всміхнулась Квону Че У.
— Ти все ще людина, — сказала вона.
— А якщо це ти — не людина? — запитав він.
— Думаю, ти забув. Ти був у вегетативному стані. Не міг рухатись. А я була тією лікаркою, яка тебе повернула, — всміхнулася вона, коли він затремтів в її обіймах.
***
Поліція накинулася на них у ту ж мить, як вони зійшли з човна. Першою намагалися заарештувати Лі-йон. Правоохоронців викликав місцевий офіцер — він повідомив, що жінка відмовилась назвати себе й викрала човен, тож підозрюється в контрабанді.
Але підійти до неї вони не змогли. Чоловік, з яким вона була, міцно тримав її в обіймах і не відпускав.
— Ви також хочете бути заарештованим за перешкоджання слідству? Відпустіть її! — вимагали поліцейські.
— Добре, забирайте й мене, — закричав Квон Че У у відповідь. — Ви хочете надіти наручники? То надягніть одну на цю жінку, а другу — на мене.
Поліцейські розгубилися. Здавалося, що цей чоловік несповна розуму. Але перш ніж вони встигли щось зробити, увагу всіх привернуло інше.
— Лейтенанте! — хтось гукнув.
Човен, на якому прибули ці двоє, був у крові й весь посічений кулями. Він скидався на декорацію з фільму жахів. Поліцейські почали виводити старих чоловіків і дітей, які вижили після різанини, з боутхауса, де ті досі ховалися. Усі офіцери відвернулися від Лі-йон і зосередилися на тому, що побачили на човні.
Чан Бом Хі, замаскований під одного з офіцерів, застиг на місці, дивлячись на човен родини Квон.
— Молодий пане… що ж ви накоїли, — прошепотів він у ніч.
*******
Розділ щойно витягнуто з технічного відсіку Сюжетної Печі (71)
Оператор вилучення: Nathaniel
Посада: регулювальник вогню в ситуаціях, коли персонажі самі кидаються в полум’я
Маршрут: через “не підходь, я в крові”, “арештуйте нас разом”, до “ти ще людина?”
і далі — прямо в мій чай із м’ятою і легким ступором
Склад вантажу:
Один (1) розділ, зварений на середньому психоемоційному вогні
Реакція:
Я чекала перестрілки, а натомість отримала кохання, поліцейську розгубленість
і слабке бажання вкластись спати у в’язниці, бо там, принаймні, стабільно
Стан перекладача:
Очі квадратні.
Рот напіввідкритий.
Ще трохи безсоромної самореклами:
Telegram-канал
Monobank
Ko-fi
