Розділ 67
Квон Че У кусав губу до крові, намагаючись не видати жодного звуку. Він уткнувся обличчям у стегно Лі-йон і застогнав.
— Ми звичайні люди! — Лі-йон намагалася благати наркоторговців.
— Подумайте самі, — сказав чоловік із кувалдою. — Нам вигідніше залишити вас живими чи прибрати?
Лі-йон мовчки дивилася на них, затамувавши подих від страху.
— Поріжте мужика на частини, загорнемо й викинемо з човна.
Усі громили кинулись одночасно. Вони відтягли Квон Че У від Лі-йон і почали бити його ногами й залізними трубами. Квон не чинив спротиву — просто згорнувся в ембріональну позу, намагаючись захистити вразливі частини тіла.
— Квон Че У! — закричала Лі-йон, смикаючись у путах. — Зупиніться! Прошу, зупиніться!
Тіло Квона сіпалося на підлозі. Брову розсікло — з рани текла кров. На відкритій шкірі одна за одною темніли гематоми. Лі-йон боролася ще сильніше, але нічого не могла зробити.
— Що ти робиш?! Вставай, Квон Че У! Ти просто дозволиш їм тебе бити?! — кричала вона, голос її тремтів.
Один із бандитів підняв трубу, прицілюючись, щоб вдарити по голові. Лі-йон спробувала підвестися разом зі стільцем— і впала.
— Тільки не по голові! Не бийте його в голову! Якщо вже бити, то будь-куди, тільки не туди! — благала вона.
Чоловік зупинився. Труба зависла в повітрі.
— Будь ласка! У нього слабка голова. Як ударите — буде біда! Не робіть цього! — Лі-йон повзла до чоловіка, тягнучи за собою стілець. Труба вже летіла вниз. — Квон Че У, відкотись!
Квон різко перекотився вбік, і труба вгатила в порожню підлогу. Але решта продовжувала лупцювати його.
— Квон Че У, ти що робиш?! Чому даєш себе бити? Ти не такий! Дай їм відсіч! — кричала Лі-йон.
— Не варто, — простогнав він між ударами. — Ти ж не хочеш, щоб я став жорстоким.
Лі-йон не могла повірити своїм вухам.
— Ти справді такий дурний? Вони ж тебе вбивають! Зараз не час грати благородного. Замочи їх, вбий блядь! — заверещала вона.
Губи Квона розтягнулися в радісній посмішці. Вона нарешті піднялася до його рівня. Очі проясніли, і він застогнав від задоволення. Витягнувши кинджал, схований у піджаку, Квон заходився різати гомілкові сухожилля та встромляти лезо в м’язи ніг нападників.
Рухи Квон Че У були плавними, і чоловіки почали падати, мов щойно зрізані стебла цукрової тростини. Лі-йон здригнулася й заплющила очі. Вона чула огиді звуки того , як він почав розбивати їм черепи, гамцячи головами об стіл.
Коли звуки страждань стихли, Лі-йон повільно розплющила очі. Здавалося, що кімнату просто залили кров’ю з пожежного шланга. Вона стікала по стінах, збиралася в калюжі на підлозі, капала зі стелі. Лі-йон зусиллям волі стримала блювоту й похитала головою, намагаючись позбутись цього видовища. Але навіть якби це сталося знову — вона сказала б Квону те саме.
На цій наркоплантації, серед мальовничого Хвайдо, ще залишався один дилер. Щоб повідомити владу про це місце, їм потрібно було пройти повз нього. Можливо, в горах були й інші наркопритони. Важливо було знайти всі.
— Що ти таке? — спитав чоловік із кувалдою. Він усе ще стояв. Його очі були широко розплющені від жаху при вигляді кривавої різанини, яку влаштував Квон.
Квон Че У витер лезо ножа об свій одяг і не відповів.
Дилер, у відчаї, кинувся в останню атаку. Квон ухилився від важкого замаху й встиг наблизитися. Схопивши чоловіка за руки, він перекинув його на землю. Той застогнав від болю. Квон підняв кувалду й опустив її на ступні — так, як це зробили з ним. Потім знову підняв і розтрощив йому руки — за те, що торкнувся Лі-йон. Увесь цей час на його обличчі не було ані тіні емоції.
Коли все було скінчено, Квон Че У почав нишпорити по кишенях тіл. Він зібрав кілька мобільних телефонів. Потім підійшов до Лі-йон.
— Ти в порядку? — спитав він, сідаючи навпроти та перерізаючи мотузки, якими вона була зв’язана.
— Так, — промовила Лі-йон, намагаючись упоратися зі страхом — не лише перед наркоторговцями, які її катували, а й перед тим, ким її чоловік щойно став. Квон Че У побачив жах у її очах і відчув сум, усвідомивши, що змусив її пережити.
Ванна з перекладачем: Квон Че У може за дві сторінки змінити роль від ніжного кріпостного кошеняти до ножа для м’ясника. І, знаєте, я обожнюю таких «все-в-одному» персонажів: сьогодні він стіна, завтра — трактор, післязавтра — баунсер у нічному клубі наркодилерів. Чим багатошаровіший герой, тим смачніше перекладати кожен його «клац» з режиму «мирний тонік» у режим «кров’яна Мері».
Голова каже: «Заберіть ті труби, не бийте його в мозок, інакше буде #травма_черепа».
Серце шепоче: «Добивати! Ще!»
Google Docs тремтить у кутку й питає, чи не пора поставити три крапки замість крику «Замочи їх, вбий, б…!».
Мораль: редактор править текст, а текст править нервову систему редактора.
***
(Сцена: холодильник. Усередині сидить Перекладачка з чаєм, пледом і комп’ютером. Надворі — Квон Че У, закривавлений і щасливий.)
Квон (стукає по дверцятах):
— Ей, виходь. Я все вже. Вони мертві.
Перекладачка (тремтить, пригладжує кішку):
— Ти все вже?! Ти?! Мене не лякає жорстокість. Мене лякає те, що це НАЙКРАЩИЙ розділ за тиждень. Я — монстр. Я аплодую цьому.
Квон (усміхається з лезом у зубах):
— То перекладаємо далі?
Перекладачка (виходить із холодильника з гідністю Шекспіра):
— Так. Але спершу я запитаю лиш одне: де ти навчився бити так, ніби в тебе диплом із драматургії?
*******
Переклала — Nathaniel
Від донатів у мене не просто тремтять очі — вони блимають в такт внутрішньому: «о Боже, хтось справді підтримав».
Куди йдуть гроші?
1. Частину — на ЗСУ та добрі справи для хвостатих (бо совість у мене з дуже гучним голосом).
2. Частину — на купівлю нових розділів, щоб перекладати оперативно.
3. Решта — на теплі напої, хрусткі смаколики й усі ті дивні штуки, що допомагають не перетворитися на згорілий сірник.
Якщо хочете час від часу пірнати в мій творчо-хаотичний всесвіт — зазирайте до Telegram-каналу. Там немає графіка, зате є переклади, спонтанні одкровення й трохи ботанічного безладу.
Дякую, що читаєте. А тепер — до наступної глави, бо там, здається, знову хтось вирішив «легенько» побожеволіти.
