Розділ 66
Квон Че У опустив голову, його обличчя було вкрите безліччю синців від побоїв. Молодик, що тримав його, не помітив жодних змін, але рухи Квона стали плавнішими, ніби він знову здобув контроль над власним тілом.
— На цьому крихітному острові й справді трапляються всякі дикі речі, — прохрипів Квон Че У з викликом. — Я вже навіть на пікнік з Лі-йон не можу піти без відчуття тривоги. — Я вже навіть на пікнік з Лі-йон не можу піти без відчуття тривоги.
Квон насупився й поглянув на чоловіка, який тримав на нього ніж.
— Як думаєш, хіба це місце взагалі придатне для дітей?
Молодик, який тримав Квона за руку, виглядав розгублено — він не розумів, що відбувається з його заручником. Насправді він більше боявся Квона, ніж Квон боявся його.
Хлопець звик до божевілля. Наркотики, які вони виробляли, знищували будь-яку раціональність. Люди під їхнім впливом поверталися до первісного стану — незалежно від бажання.
Він бачив різне. Але нічого подібного до цього чоловіка.
Квона впіймали на тому, що він шпигував, і той сам попросив, щоб його побили. Найдивніше було в тому, що Квон здавався цілком при тямі. Молодик ударив його кілька разів, як той просив, але Квону здалося цього замало — і він почав бити себе сам. Це було найшаленіше, що хлопець коли-небудь бачив.
Коли Квон Че У добряче відгамселив себе, він повернувся до юнака й запитав:
— Я виглядаю жалюгідно? Моя дружина добре дбає про хворих і жалюгідних.
Юнак був упевнений, що Квон під дією якихось невідомих наркотиків. Він чув, що “солі для ванн” викликають подібну поведінку. Можливо, Квон прийшов сюди, щоб дістати ще? У голові хлопця промайнули всі можливі варіанти.
Але Квон пішов ще далі: підняв камінь. Ніби попереднього побиття було замало — він почав без жодних вагань бити себе ним по носі й губах. Хлопець навіть спробував його зупинити. Йому справді стало страшно — Квон стікав кров’ю, не виявляючи ні жалю, ні болю.
Завершивши, він забруднив одяг, розтріпав волосся й простягнув хлопцеві ніж.
— Затягни мене туди як в’язня, — наказав він.
— Тобі не треба… — почав юнак, щиро не бажаючи більше мати з ним справ.
— Ти не знаєш, як поводитися з виродком, який шпигував за тобою, правда? — кинув Квон. Юнак і справді не знав. Він думав про те, щоб покликати інших. Вони вже вбивали людей. Але з якоїсь причини хлопець був певен: убити Квона їм не вдасться.
Тепер, коли вони повернулися на базу, юнак лише сподівався, що якось протримається наступні кілька хвилин. Він спостерігав, як Квон Че У підійшов до іншої полонянки, прив’язаної до стільця, й опустився навколішки біля неї.
— Ти не поранена? — запитав він Лі-йон. — Пробач, що відпустив тебе.
Лі-йон було прикро, що саме вона втягнула їх у цю ситуацію. Зблизька обличчя Квона виглядало ще гірше. Серце її прискорено билося, коли вона бачила, як група наркоторговців повільно оточувала їх із залізними трубами в руках. Але Квон Че У, здається, взагалі не звертав на них уваги й поклав підборіддя їй на стегно.
— Лі-йон, ти голодна? — запитав він. — Може, влаштуємо пікнік просто тут?
Лі-йон подивилася на нього так, ніби він з’їхав з глузду. Справді, це й справді було схоже на затишну хатину в лісі, якби не наркотики і чоловіки, які, схоже, збиралися їх убити.
— Квон Че У, ми в халепі, — різко сказала вона, намагаючись вивести його з цього марення.
Квон Че У ледь помітно кивнув. Потім обернувся й сплюнув кров у бік тих, хто їх оточив.
— Ви що, наркотики тут вирощуєте? — запитав він.
— Хто цей божевільний виродок? — вигукнув один із наркоторговців.
Квон Че У знову повернувся до Лі-йон.
— Лі-йон, давай переїдемо завтра.
— Що? — Лі-йон починала думати, що Квон Че У остаточно втратив розум.
— Ти працюєш у горах. Думаєш, я дозволю тобі повернутися туди після всього цього? Ти навіть не даєш мені піти з тобою, щоб захистити. Тож якщо ти хочеш і далі зустрічатися з убивцями…
У голові Лі-йон спливли слова Квон Кі Сока. Він просив, щоб вона не дозволила Квон Че У покинути Хвайдо.
— Мені подобається тут, — сказала вона.
— Навіть у такому стані? — запитав Квон Че У, вказуючи на чоловіків, які оточили їх і спостерігали за розмовою, ніби за черговою мильною оперою.
Лі-йон не знала, що відповісти. Як усе дійшло до цього? — думала вона.
Прекрасний Хвайдо. Вона полюбила цей острів з першого кроку, коли приїхала шукати новий дім. Не змогла б залишити цю природну перлину: ліс і море, що обіймали її з усіх боків.
— Ви мене смішите. Думаєте, зможете просто так піти додому? — глузливо кинув один із наркоторговців, а тоді з розмаху гепнув кувалдою по нозі Квон Че У.
Квон завив, уперше виявивши біль.
Лі-йон закричала.
— Ми вдамо, що нічого не бачили! — вигукнула вона до чоловіків.
*******
Переклала — Nathaniel
Від донатів у мене не просто тремтять очі — вони блимають в такт внутрішньому: «о Боже, хтось справді підтримав».
Куди йдуть гроші?
1. Частину — на ЗСУ та добрі справи для хвостатих (бо совість у мене з дуже гучним голосом).
2. Частину — на купівлю нових розділів, щоб перекладати оперативно.
3. Решта — на теплі напої, хрусткі смаколики й усі ті дивні штуки, що допомагають не перетворитися на згорілий сірник.
Якщо хочете час від часу пірнати в мій творчо-хаотичний всесвіт — зазирайте до Telegram-каналу. Там немає графіка, зате є переклади, спонтанні одкровення й трохи ботанічного безладу.
Дякую, що читаєте. А тепер — до наступної глави, бо там, здається, знову хтось вирішив «легенько» побожеволіти.
