Розділ 65
Квон Че У ніколи не стане святим. Він це розумів. Його психіка була сформована жорстоко. Жорстокі думки та спалахи насильства для нього були такими ж природними, як для інших — тримати ложку.
Йому було соромно від того, що його дружина — така слабка, така налякана.
Але емоційної прихильності було недостатньо. Щоби ці стосунки мали шанс, їхні світи мали зблизитися. Це не могло бути одностороннє захоплення. Потрібно було більше, ніж просто «почуття».
Та між Со Лі-йон, яка хотіла мати біля себе стриманого, лагідного чоловіка, і Квоном Че У, який без жалю зарізав би дикого кабана, лежала безодня. Сьогодні я спробую приборкати себе, думав він, мчачи слідом за чоловіками, з очима, що палахкотіли помстою. Але і ти… ти також маєш зробити крок назустріч. Ти повинна навчитися бути жорсткішою.
Пробившись крізь хащі та перестрибнувши знак «Вхід заборонено», він опинився на покинутій галявині. Посеред неї, мов чиряки на тілі лісу, стояли кілька обшарпаних контейнерів. Квон Че У одразу припав до землі, сховавшись за виступ скелі, й почав уважно розглядати територію. Біля контейнерів було встановлено дві теплиці зі скла, від яких тягнувся дивний, кислий запах.
— Хто ти такий? — почулося за спиною. Щось важке — палиця? кийок? — вдавилося йому між лопаток.
Судячи з діалекту чоловіка, що стояв за ним, він знав, звідки той родом.
Квон Че У повільно підвівся, а потім різко розвернувся, вчепився в кийок і смикнув чоловіка на себе. Той, спіткнувшись, полетів уперед, а Квон накинув руку йому на шию і почав стискати — залізним, безжальним захватом.
Чоловік захрипів, спершу від шоку, потім — від нестачі повітря. Його лице змінювалося з синюшного на глибоко фіолетове, але Квон не зупинявся.
— Чому ви, покидьки, завжди такі повільні? — тихо кинув Квон, нахилившись ближче. — Хоча, неважливо. В мене є до тебе одне прохання.
Він відпустив чоловіка в останню мить — до того, як той остаточно втратив свідомість. Той затрясся, хапаючи повітря, кашляючи, зі скляними очима.
Квон Че У подивився на нього, облизав пересохлі губи і… посміхнувся:
— Тільки не кричи. І — вдар мене. Один раз.
***
Різкий запах хімікатів миттю обпік ніздрі. Прийшовши до тями, Лі-йон зрозуміла, що прив’язана до стільця. Місце на потилиці, куди її вдарили, тупо нило. Шорстка мотузка врізалася в шкіру так, що ворухнутися було неможливо.
— О, ти прокинулась! — до неї підійшов чоловік і стягнув білу маску з обличчя. За його спиною Лі-йон помітила інших у таких самих масках: вони схилилися над столами й обробляли квіти, червоні, мов кров. Вона одразу впізнала їх — маки.
Коли ж безпечне життя на цьому острові перетворилося на суцільну загрозу? Лі-йон навіть розсердилась на себе: постійно втрапляє у якісь смертельно небезпечні халепи.
Чи все гаразд із Квон Че У? — спалахнула думка. Після заходу сонця гори стають украй небезпечними; якщо він заблукає, ніхто його не знайде до самого ранку. Вона хвилювалася за нього значно більше, ніж за себе.
— Ей, до тебе звертаюсь! На що витріщаєшся? — чоловік рвучко смикнув її за волосся, змушуючи задерти голову. — Не страшно, чи що?
Лі-йон заплющила очі, аби не бачити його неприємної пики. Агресивний він, як Квон Че У, але всією сутністю — зовсім не схожий.
— Такі, як ти, тут не виживають, — прошипів він. — Інші теж пробували сунутися — і що з ними сталося?
Лі-йон тремтіла від власної безпорадності, та думки вперто поверталися до Квона Че У, покинутого десь у нічному лісі без телефона. Її мовчання «охоронець» сприйняв за приховану погрозу — й узявся нишпорити. Смикнув голову ліворуч-праворуч, зазирав у вуха.
— Проводка? — буркнув. — Ніяких навушників… Перевіримо одяг.
Він обмацав кожен відкритий клаптик тіла. Він занадто довго затримувався на більш інтимних ділянках. Лі-йон запекло тримала обличчя кам’яним, не даючи йому бодай тіні реакції, хоч під шкірою все палало від огиди.
Раптом у двері щось ударило — глухий гуп!
У приміщенні запала мертва тиша: усі зиркнули на вхід. Двері розчахнулися — і на порозі з’явився невисокий хлопець, притискаючи до себе заручника, лезо ножа — до шиї.
Лі-йон не могла втримати спокій: заручником був Квон Че У.
Кров клубком збиралася в нього під носом, тонкою цівкою стікала з губ, щоки налилися синцями. Він похитнувся, коли той, що тримав ніж, штурхнув його всередину. Здавалося, стояти рівно Че У дається із зусиллям. Лі-йон була не впевнена наскільки сильно він поранений.
У ній спалахнули хвилі різних емоцій. Гнів, полегшення, занепокоєння. Її розум був у хаосі реакцій.
— Лі… йон… — прохрипів Квон Че У.
Він уже встиг обвести поглядом усе приміщення й зафіксувати кожну деталь.
*******
У кожній парі хтось шукає спокою, а хтось — лізе в хащі з божевіллям в очах і проханням: «Удар мене, будь ласка».
Переклала: Nathaniel
***
Якщо вам хочеться підтримати мою працю — донати справді дуже тішать і надихають. Вони нічого не вимагають, але багато значать: як знак, що моя робота вам відгукується, і як промінь підтримки в дні, коли сил менше.
Навіть невелика сума — це велика підтримка: частину я віддаю на благодійність (ЗСУ, проєкти для тваринок — бо інакше себе зжеру), частину витрачаю на купівлю нових розділів і підтримку авторів, а решта — щоб я теж часом могла купити собі щось тепле, смачне або безглуздо миле.
Також можна зазирнути в мій Telegram-канал — він живе без графіка й обіцянок, але я туди час від часу приношу переклади, думки й трохи літературного бардачку.
