Розділ 61
Його обличчя залишалося непроникним. Лі-йон знала: Квон Че У може бути нестерпним, коли ображається.
— Ти ж знаєш лікарню. Я назвала її на честь дерева, яке мені подобалося в дитинстві. Просто згадала його.
Це дерево подарувало їй надію, коли у сімнадцять вона тонула в розпачі. Вона досі пам’ятала той ліс до найменших подробиць. Соковита зелена трава. Сонячне світло, що просіювалося крізь листя. Саме там Лі-йон уперше побачила «співуче дерево».
Це був єдиний теплий і дорогоцінний спогад з її дитинства.
— Тепер, коли вже не можеш мене нікому віддати, вирішила втекти від мене подумки?
Лі-йон уже збиралася заперечити, коли Квон Че У м’яко взяв її за підборіддя і повернув до себе обличчя. Вона знову замріялась, навіть не помітивши цього. У його спокійних очах відбивалося її обличчя.
— Я одразу бачу, коли ти знову десь далеко.
Лі-йон ніяково усміхнулася.
— Ти ж казала, що з консервативної сім’ї?
— Так і є, — кивнула вона.
— Тоді чомусь ти консервативна лише до мене, — повільно похитав він головою. — Я тобі набрид?
— Що? — здивувалася Лі-йон.
— Розумію. Можливо, я не надто веселий, — зітхнув він. — Тебе цікавлять лише дерева, а я, видно, недостатньо захопливий, щоби прикувати твою увагу. — Він відкинувся на спинку дивану й заплющив очі.
— Мабуть, краще знову бути вегетативним, — тихо кинув. — Бо тоді ти принаймні думала б тільки про мене.
Лі-йон застигла, не знаючи, що сказати.
— Коли ж настане той день, коли ти любитимеш тільки мене? — Його тужливий голос вдарив у груди, як цеглина. Слова застрягли в горлі. Квон Че У розплющив очі й поглянув на неї.
М’який килим торкався її босих ступнів. Вона відчувала тепло оббивки дивана. Усвідомлювала присутність навіть вазонів у кімнаті. Усе здавалося до болю реальним.
Запала оглушлива тиша. Кожна секунда тягнулася, мов година.
Бззз. Бззз.
Телефон Лі-йон задрижав і розірвав тишу, немов вибухом. Її обличчя застигло, коли вона глянула на екран. Раптово вона підвелася з дивана.
— Хто це? — спитав Квон Че У.
— Ніхто, — відповіла вона.
Її пальці тремтіли, коли вона відхилила виклик. Вона опустила руку з телефоном униз, усе ще тримаючи його в долоні. Телефон знову задрижав. Лі-йон знову кинула погляд на екран. Квон Че У різко нахилився й вихопив телефон у неї з рук, ще до того, як вона встигла відсмикнути його.
— Ні! — вигукнула вона. — Квон Че У!
Його погляд насупився, коли він побачив ім’я на екрані.
Квон Кі Сок.
Лі-йон рвонула до нього, намагаючись вихопити телефон назад. Але він спритно ухилився й прийняв дзвінок.
— Алло, — спокійно сказав Квон Че У.
Лі-йон з лютою зосередженістю дивилася на нього. Він натиснув гучний зв’язок і поклав телефон на диван.
Лі-йон застигла. У голові панувала паніка.
— Хто ти? — запитав Квон Че У.
На тому кінці дроту запанувала тиша. Квон Че У стиснув щелепи. Хто цей виродок, що так лякає Лі-йон?
— Це твій брат, — нарешті пролунав голос у слухавці. В голосі вчувалася зловісна посмішка.
Лі-йон здригнулася.
Квон Че У підняв брову, запитливо дивлячись на неї. Він питав, чи це правда. Лі-йон ледь помітно кивнула.
— Лі-йон, — пролунало з динаміка. Голос нагадував слизьку, отруйну змію. — Як ти?
— Добрий день, — прошепотіла вона.
— Я був дуже зайнятий роботою, тому не підтримував зв'язок, — мовив чоловік.
Лі-йон заплющила очі від страху. Вона молилася, аби цей кошмар нарешті закінчився. Який жахливий момент для дзвінка! Якщо хтось із них бодай словом обмовиться — все пропало.
Одна помилка — і все, що вона збудувала, розлетиться на друзки. Її викриють. Лі-йон прикусила губу.
— Я чув новини, — мовив голос. — Я знаю, що він прокинувся. І що він… м’яко кажучи, не зовсім у притомному стані.
Лі-йон кинула швидкий погляд на Квона Че У.
— Але, схоже, ти не така вже й нудна, — додав чоловік.
— Вибач… що ви маєте на увазі? — запитала Лі-йон, відчуваючи, як серце скочується в прірву.
— Вчинити таке, — з глузливою насолодою промовив голос. — Це треба бути дуже відчайдушною.
— Я… — затнулася Лі-йон. Її серце билося так скажено, що вона подумала, ніби воно зараз просто розірветься. Перед очима спливла картина кривавого м’ясокомбінату, в який її втягнули. Вона пригадала все до дрібниць. Як хапалася за руку підрядника, звисаючи з урвища…
Він знає. Він знає все. Її брехню. Її відчайдушні історії, якими вона приборкала його брата.
Він знає.
— Звісно, я розумію, чому ти пішла на це, — з удаваним співчуттям продовжив голос. — Можливо, ти просто не знала, з ким маєш справу. Але…
Ти припустилася великої помилки.
Лі-йон хотілося заховати обличчя в долонях, втекти з цієї кімнати, з цього життя. Але в ту мить вона відчула, як Квон Че У м’яко взяв її за руку.
В її уяві спалахнула картина: високе дерево, місячна ніч, феєрверки…
— Не переймайся, — тихо сказав він. — Мені байдуже. Я навіть не пам’ятаю, як він виглядає, тож уся ця херня — не більше, ніж шум. Я й не цікавлюсь своєю сім’єю.
Квон Че У нахмурився.
— Про що ти взагалі? — пролунав голос із телефону.
А якщо Квон Кі Сок зараз вивалить усе? Лі-йон заплющила очі, готуючись до найгіршого. Вона майже відчувала — зараз усе піде шкереберть.
— Я про тендер, — голос раптом змінився, став майже дружнім. — Чув, ти подалася на участь?
— ...
— Хотів лише попередити, що відбір буде дуже жорстким. Вони використають усе, щоб змусити тебе програти. Ти — єдина жінка серед кандидатів. А ще це великий проєкт. Ніхто не обере якогось випадкового керівника маленької клініки. Хіба що ти покажеш їм щось особливе. Щось справді вагоме.
Лі-йон опустила руки. Вона не знала, як реагувати. Але разом із цим у грудях відгукнулося полегшення. Вона була переконана: Квон Кі Сок використає момент і виставить усе, як є — просто зі злості.
То чого він насправді хоче?..
*******
Колись тут була табличка: «Не турбувати. Працює нервова система». Зараз її замінили на: «Перекладачка не стрималась. Усе вже готово».
(Так, привіт. Це знову я — та сама, що підскочила серед ночі, бо Квон Че У щось глянув, і мозок вирішив, що без тебе ця сцена просто загине.)
Якщо ти це читаєш — значить, ти вже в історії.
А ще, певно, у моїй фанатській печері.
Цей переклад зробила Nathaniel,
а якщо хочеш ще більше творів, які пахнуть димом і теплом — заглянь у мій Telegram-канал.
А якщо тобі хочеться віддячити —
донати на чай, хліб і нову нервову систему — святе діло:
Monobank
Ko-fi
Цей текст не з’явився магічно.
Хоча трохи — так.
А ще…
«Приманка» уже вовтузиться десь у тумані сюжету.
Штовхає мене в плече. Кашляє з натяком.
Хочеш побачити її раніше?
Підкинь щось у жертвенну чашу. І дивися, як із неї з’являється новий розділ.
