Розділ 60
— Між вами щось є, правда ж?
Лі-йон піднесла горнятко кави до губ.
Останнім часом вона часто кудись поринала думками, а Квон Че У, здавалося, бачив тільки її. Чу-джа була впевнена: щось таки сталося.
— Що? — перепитала Лі-йон. Її руки, що тримали чашку, ледь здригнулися.
Чу-джа прижмурилась:
— Ви з ним переспали?
— Що?
— Ну… сподобалося?
— Чу-джа!
— Та ти чудово розумієш, про що я, — розсміялася Чу-джа, зухвало всміхаючись до Лі-йон, яка махала рукою й намагалася сховати палаючі щоки, обмахуючись.
Лі-йон було сімнадцять, коли її батьки втекли. Обоє загинули в той самий день. Чу-джа вперше побачила її на похороні. Тоді дівчина була худа, бліда, з довгим чорним волоссям — скидалася радше на привида, ніж на людину.
//Коментар перекладача: я не зовсім зрозуміла цей абзац
Ось оригінал: Lee-yeon had been seventeen when her parents had run away. They had met their deaths on the same day. Choo-ja had met the girl at the funeral. She had been skinny and pale with long black hair. She had looked like a ghost herself.//
Похорон батька проходив у залі ліворуч, матері — у залі праворуч. А вона стояла між ними, загублена й німотна. Врешті-решт, просто опустила голову й застигла на місці. Люди, що прийшли висловити співчуття, тільки хмурилися, поглядаючи на неї.
Тоді, багато років тому, Чу-джа щойно возз’єдналася зі своєю любов’ю. Вона помітила Лі-йон на похороні — здається, хтось із покійних був далеким родичем її нареченого. Чу-джа лишень мимохідь глянула на дівчину, поки допомагала з церемонією. Лі-йон стояла, мов закам’яніла, ніби все в ній завмерло.
Як мертве дерево.
Ніхто не підходив до неї, ніхто не говорив. Лише скорботна родина час від часу кидала в її бік погляди, сповнені люті.
Наче тільки й чекали нагоди, щоб зрубати це мертве дерево.
Це був химерний, моторошний момент.
Але Чу-джа швидко зрозуміла: попри всю ненависть, яку на неї звертали, саме Лі-йон тримала ту родину купи.
Ні, не любов єднала тих людей. Їх об’єднувала ненависть до неї.
Чу-джа збагнула: якщо вирости в такій родині, то навчитися довіряти — майже неможливо. Лі-йон тоді була зовсім юною, але в її погляді вже жила втома і розпач дорослої людини.
І саме ця втомлена юність зачарувала Чу-джу. Згодом Лі-йон вигнали з дому, і вона почала поневірятися по домівках далеких родичів. Урешті-решт Чу-джа покликала її жити разом із нею та своїм коханим. Троє мешкали разом щасливо — доки той, поет, не помер від раку.
Він був першим і останнім чоловіком, якому Чу-джа віддала своє серце. Лі-йон бачила, як вона жила в любові. І тепер Чу-джа хотіла того ж для Лі-йон. Хотіла побачити, як ту оточують любов’ю.
— Лі-йон.
— Так?
— Не бійся.
Лі-йон здивовано подивилася на неї.
— Я знаю, ти виросла в місці, де не було ні любові, ні радості. Але ти сильна. — Іноді Чу-джа не могла зрозуміти: Лі-йон справді сильна чи просто безтямна? Вона не знала, чи Лі-йон бережлива, чи просто зневірена. Але вона щиро хотіла, щоб Лі-йон хоч раз у житті захотіла більшого для себе. Щоб ризикнула. Щоб пустила когось у своє життя.
Нехай це буде не Хваїдо і не лікарня, — подумки молилася Чу-джа, — та бодай десь вона знайде дім, за яким так тужить.
— Кохання іноді нагадує стихійне лихо, яке нищить усе на своєму шляху, — сказала Чу-джа. — Але не всі закінчують, як твої батьки.
При згадці про батьків обличчя Лі-йон потьмяніло.
— Ти вже знаєш, як виглядає радість любові.
— Що?
— То це… співаюче дерево?
Очі Лі-йон широко розкрились.
***
Дівчинка, яка колись ізолювала себе від усього світу, нарешті почала зцілюватися. У розкішній зелені, подалі від людей, вона відчувала себе прийнятою.
— Лі-йон, про що ти думаєш?
— Про дерева.
Квон Че У здивовано звів брови на її відповідь.
Цей день нічим не відрізнявся від інших, хіба що Чу-джа злилася на неї за те, що вона пішла з урочистостей посеред свята. Але ті святкування вже давно минули.
『Останнім часом спостерігається зростання незаконного збору лісових дарів — зокрема мацутаке, кедрових горішків, дикорослих цілющих трав і женьшеню.』
Голос телеведучої лунав у вітальні. Лі-йон не могла прийти до тями після святкувань. Вона часто зависала, втупившись у порожнечу без жодної думки.
『Їхні методи стали витонченішими. Збирачі почали діяти системно, щоб уникнути перевірок. У репортажі — Хван Чі-йон.』
Раптом телевізор вимкнувся, і на екрані з’явився шиплячий шум. Лише тоді Лі-йон змогла вирватися з оціпеніння. Вона повернула голову й зустрілася поглядом із Квоном Че У, який спирався підборіддям на долоню й уважно дивився на неї.
— Чому ти вимкнув телевізор?
— Не знаю. Може, мені хочеться, щоб на мене звернули увагу, — відповів Квон Че У. Його погляд був замріяний, а на губах грала посмішка. Лі-йон навіть пішли мурахи шкірою. — Що мені зробити, щоб ти на мене подивилась? Може, вкусити твоє взуття й загавкати?
Він нахилився ближче до неї.
— Ти завжди мене залишаєш. — Його голос став тихим, майже ніжним. — Про що ти так замислено думаєш? Здається, ти ще ніколи не була настільки… далекою.
— Я… е-е… — пробурмотіла Лі-йон. — Я просто думала… про дерево. — Вона почухала потилицю. Вона не брехала.
Співуче дерево…
Чу-джа нагадала їй про дорогоцінні спогади з минулого, які Лі-йон уже майже стерла зі свідомості. Вона й гадки не мала, що минуле знову вирине саме зараз.
— Дерево… — насупився Квон Че У. — Моя дружина така задумлива, думаючи про могутні стовбури, що навіть секунди не знайде, щоб глянути на член свого чоловіка.
— Та не так усе! — вигукнула Лі-йон, почервонівши до вух.
*******
Колись тут була табличка: «Не турбувати. Працює нервова система». Зараз її замінили на: «Перекладачка не стрималась. Усе вже готово».
(Так, привіт. Це знову я — та сама, що підскочила серед ночі, бо Квон Че У щось глянув, і мозок вирішив, що без тебе ця сцена просто загине.)
Якщо ти це читаєш — значить, ти вже в історії.
А ще, певно, у моїй фанатській печері.
Цей переклад зробила Nathaniel,
а якщо хочеш ще більше творів, які пахнуть димом і теплом — заглянь у мій Telegram-канал.
А якщо тобі хочеться віддячити —
донати на чай, хліб і нову нервову систему — святе діло:
Monobank
Ko-fi
Цей текст не з’явився магічно.
Хоча трохи — так.
А ще…
«Приманка» уже вовтузиться десь у тумані сюжету.
Штовхає мене в плече. Кашляє з натяком.
Хочеш побачити її раніше?
Підкинь щось у жертвенну чашу. І дивися, як із неї з’являється новий розділ.
