Розділ 54
Надворі було темно. Для когось настання ночі — це звичне потьмарення неба, що повторюється щодня.
Лі-йон дивилася на чоловіка, який схлипував, ніби переживав страшний сон. Той самий чоловік, що вдень був агресивним, хитрим і непередбачувано різким, щоночі перетворювався на беззахисного хлопчика.
Іноді важко зрозуміти, хто справді хоче плакати.
— Іди… — прошепотів Квон Че У, важко вдихаючи.
Лі-йон нічого не відповіла. Вона просто залишилась поруч.
— Я прийду… — бурмотів він щось іще, незрозуміле й уривчасте.
Із його очей знову покотилися сльози. Лі-йон спокійно витерла їх. Щоразу, коли вона ставала свідком таких ночей Квон Че У, їй важчало на душі.
Чому цей чоловік такий сумний?
Один день — він когось шукає. Інший — щось ховає. А інколи — просто тікає. Чому?
Лі-йон підвелася. Вона не могла більше дивитися на його тремтячі губи. Його стан глибоко зачіпав її. Але з якоїсь причини вона не хотіла залишати його на самоті цієї ночі.
Вона повільно вийшла й спустилася вниз. Офіс, наповнений ароматом землі та трав, зараз був захаращений речами.
Вона відкривала шухляду за шухлядою, обережно порпаючись у кожній. Нарешті її рука витягла звідти старий диск. В очах Лі-йон блиснула радість.
Цей диск був першим подарунком, який вона отримала від особливої людини. З ним пов’язаний і спогад про її перше дерево.
Її пальці зупинилися на шорсткій зворотній стороні старого диска. Це був класичний запис. Занотувавши одну з назву композицій у нотатках на телефоні, Лі-йон обережно поклала диск назад у шухляду.
Повертаючись нагору, Лі-йон ішла легкою ходою. Вона знову лягла поряд із Квон Че У і ввімкнула музику на смартфоні.
[Бах: Сюїта для віолончелі соло №1, соль мажор, BWV 1007 – Прелюдія]
У темряві, мов місячне світло, зливались лише два звуки: його тихе схлипування і мелодія цього шедевра. Більше в кімнаті нічого не було — лише нічник, що м'яко світив у кутку.
Слухаючи музику, яку так давно не чула, Лі-йон подумки сподівалася, що Квон Че У нарешті порине у глибокий сон.
Уперше за довгий час місяць і зорі разом стали свідками, як його плач поступово почав затихати.
***
— Тобі ж треба просто піти й усміхнутися!
— Але я все одно не хочу, — Лі-йон насупилася й відвернула голову.
Чу-джа, яка саме трясла вечірньою сукнею в чохлі, зиркнула на неї з незадоволенням.
Сьогодні мала відбутися святкова вечірка на честь 40-річчя корпорації "Розсадник Джурім Лтд" — компанії, що працює в аграрній сфері.
Для всіх, хто має справу з лісом чи сільським господарством, голова корпорації, пан Лім, був справжньою легендою. Роки поспіль він дбайливо утримував цю місцевість у належному стані. І Чу-джа була переконана: Лі-йон просто зобов’язана з’явитися перед ним особисто.
Але Лі-йон була проти. І вся справа — у тій сукні, яку тримала Чу-джа.
Зловивши її погляд, Чу-джа першою заговорила:
— Та знову ти за своє! Вона ж не відверта, виглядає дуже пристойно! — Чу-джа знала, як Лі-йон не любить відвертий одяг і завжди дуже вибаглива у виборі суконь.
Це була спокійна сукня силуету «русалка» з квадратним вирізом.
Темно-зелений колір надавав їй шляхетності. Довжина до литки й акцент на талії виглядали вишукано.
Лі-йон, дивлячись на неї з кам’яним обличчям, кивнула у бік своєї кімнати:
— У моїй шафі й так повно всього.
— Та будь ласка! Те — не одяг, а просто накидки, — в очах Чу-джа спалахнув бойовий вогник — відступати вона не збиралася.
У цей момент сходами спустився Квон Че У.
Чорний костюм підкреслював довгі ноги та рівну лінію плечей. На ньому він виглядав так, ніби цей костюм — частина його шкіри. Жодних зайвих рухів: він не підкочував рукави, не поправляв комір, не смикав піджак.
Волосся спадало аж до брів, краватка була не зав’язана, а білі шкарпетки додавали образу певної недбалої чарівності. І хоч виглядав він трохи розтріпано — вигляд був приголомшливим. Лі-йон не могла відвести від нього погляду.
Здавалося, вона зовсім не знала цього чоловіка. Чорний дощовик. Пацієнтський одяг. У голові несподівано майнула дурнувата думка:
"А раптом це не справжній Квон Че У?"
І ця думка зовсім не потішила її.
Голос Чу-джа перервав заціпеніння:
— Тепер я можу покладатися лише на свого зятя.
Вона простягнула сукню Лі-йон Квон Че У.
Той миттєво перевів погляд із сукні в руках на надуту Лі-йон. І, зрозумівши все без слів, легенько усміхнувся.
— Я вірю в тебе.
— Чу-джа… — Лі-йон кинула на неї погляд, який мав би бути попередженням. Але та вже відвернулась, удаючи, що нічого не помітила. Її вміння ігнорувати суперничало хіба що з її швидкістю мислення.
Це не означало, що Чу-джа не розуміла, чому Лі-йон так прагне все приховати. Вона знала її історію до найдрібніших деталей — і все одно сподівалась на зміни. Після десяти років очікування вона не поспішала. Але зараз з’явився чудовий шанс зробити перший крок.
Колись Лі-йон усе ж мала вибратись зі свого кокона і стати метеликом.
— Лі-йон, тобі не подобається ця сукня?
Вона промовчала.
Квон Че У підвів брову й схрестив руки.
— Тоді я використаю її ось на це.
— Використаєш що?
— Своє бажання.
— Що?
— Лі-йон, пам’ятаєш, ти казала, що виконаєш будь-яке моє прохання — усе, крім дотиків?
Лі-йон розтулила рота, потім знову закрила. Слово не йшло з вуст.
— Якби не те твоє "але", я б і не зупинявся. Там іще було стільки всього, що я хотів полизати…
Лі-йон зависла. Дотеп Квон Че У просто вибив її з колії.
//Ванна з перекладачем: Я обіцяла — я знайомлю вас із тим, як саме я перекладаю цей твір частина 1/5
Перед тим як я почну друкувати бодай одне українське речення, потрібно зробити три речі:
знайти джерела,
налаштувати робочий простір,
і зрозуміти, що я взагалі зараз буду перекладати.
Джерела — основа всього
Головний старт — це від чого я перекладаю. У цьому проєкті базовим є англійський переклад. Але якщо є можливість — я завжди заглядаю в оригінал (корейський), навіть якщо розумію не все. Це рятує у складних моментах: інтонаціях, контексті, зміщеннях логіки.
Ідеально мати:
англомовну фанверсію;
офіційний англомовний ріп (якщо є);
оригінал корейською (щоб звірити значення й не повестись на невдалу адаптацію).
Часто порівнюю одразу два англомовні переклади — щоб побачити, хто більше схибив.
Я не можу просто "відкрити текст і почати".
Треба підготувати простір, щоб мозок розумів: "ми зараз перекладаємо".
Що я відкриваю:
ноутбук із основним текстом;
планшет або телефон з додатковими вкладками: словники, оригінал, нотатки;
Google Docs, Word або будь-який редактор, де народжуватиметься переклад;
файл з примітками: повтори, особливі імена, символи, стильові фішки.
І звісно просто зручно облаштуватися, що б не боліла спина.
читання перед перекладом
Переклад не починається з написання — він починається з розуміння.
Я читаю приблизно два абзаци — не більше, не менше. Рівно стільки, щоб:
зрозуміти сцену: хто говорить, що відбувається, який емоційний фон;
побачити, чи є складні місця — де переклад може бути неточним, двозначним або погано звучати.
Тільки після цього я починаю перекладати — по одному абзацу, часом по реченню, коли потрібно.
*******
Двері не скрипнули — вони здалися.
Пилові кроки привели тебе сюди, хоча ти ще не зовсім розумієш, куди.
На стіні — пляма замість мапи. На підлозі — стрілка, яка колись щось забороняла, а тепер лише підморгує.
Якщо читаєш це — тебе вже обрано.
Ще більше розбірливого божевілля — у моєму Telegram-каналі.
Переклад — це марафон із викликами, де на фініші не медаль, а
згорілий мозок.
Хочеш підтримати бігуна — чай і донат сюди:
Monobank
Ko-fi
І, до речі, прискорення "Приманки" вже дихає в потилицю.
Хочеш більше — ритуал відомий.
