Розділ 51
— Зачекай…!
Лі-йон відштовхнула його, але Квон Че У не зрушив з місця. Він подивився їй у вічі — і знову торкнувся її губ. Його ніс притиснувся до її щоки. Гаряча долоня ковзнула поверх її трусиків.
Вона більше не пручалась.
Уперше в житті вона відчула… щось.
Він повільно тер її клітор.
Вона прикусила губу, намагаючись стримати стогін.
Його міцне передпліччя притискало її до себе.
Квон Че У теж дихав уривчасто.
Вона хапала повітря.
Кожен його поцілунок, кожен рух викликали у ній хвилю —
і знову з грудей виривався стогін.
Побачивши, як вона збудилася, Квон Че У схопив її за потилицю й заглибив поцілунок. Він цілував її шалено, пристрасно. Рука не переставала рухатися — поверх її трусиків. Серце Лі-йон скажено калатало, а жар всередині наростав, мов кипіння.
Квон Че У вилаявся. Він смикнув за її трусики, частково стягуючи їх. Вона відчула, як тепла волога обдала її між ногами.
Лі-йон хапала повітря, намагаючись упоратися з собою.
— Квон Че У… — прошепотіла вона. — Ти ж… хворий зараз.
Його руки завмерли.
Лі-йон важко дихала, намагаючись заспокоїтись. Він подивився на неї — і в його погляді з’явилось розуміння.
— Так, я хворий. Мій член — хворий.
— Та не це я мала на увазі!
Лі-йон прикусила губу.
Квон Че У знову почав її пестити, ускладнюючи будь-які спроби щось пояснити. Вона зібрала сили й відштовхнула його.
— Квоне Че У, просто послухай. Лікар сказав, що твій синдром супроводжують багато симптомів — агресивність, імпульсивність, гіперсексуальність. І все це зараз у тобі. Те, що ти робиш — це один із симптомів!
Квон Че У дивився на неї. Його очі були майже наївними.
— Заспокойся, — прошепотіла вона. — Це може бути частиною хвороби. Це сильне бажання, ця одержимість — це може бути не ти, а вона. Просто… зупинись на мить.
Він пирхнув.
Акуратно заправив пасмо волосся за її вухо.
Його рух був м’яким — але погляд залишався темним.
— Це маячня, — сказав він. — Ти просто хочеш у це вірити.
Він підвівся з неї й сперся на стіну.
— Лікарі теж помиляються. Але ти повірила їм так легко.
Справді думаєш, що я не знаю, чого хоче моє власне тіло?
Він умив обличчя й провів пальцями по волоссю, відкидаючи його з очей.
— Може, ти маєш рацію, — мовив. — Ну, припустимо, мій мозок справді не в порядку, і я збуджуюся щоразу, як бачу тебе.
Засохла кров ринула струмками вниз по його щоках.
— То що, якщо я хворий, мені тепер можна поводитися настільки ж хворобливо, як заманеться?
І раптом він грубо підняв її й кинув на ліжко.
Лі-йон пригадала їхню другу зустріч — коли він уперше прийшов до тями після вегетативного стану і… напав на неї.
— К-Квон Че У… — намагалася заперечити вона.
Він уже заліз на неї зверху.
— Так?
— Прошу… Це ж…
— Через мою хворобу? Або що там ти собі придумала, — промовив він із насмішкою і смикнув її за комір, нахиляючись ближче.
Його губи різко накрили її.
Лі-йон заціпеніла. Незважаючи ні на що. В очах блищали сльози.
Квон Че У раптово зупинився.
Подивився в її вологі очі — і замовк.
Його брови зійшлися в болісній зморшці.
Він зітхнув — гірко, тяжко, ніби те, що він щойно зробив, справді завдало йому болю.
Чому він так поводиться?
Я ж та, хто боїться!
— Не треба… — прошепотіла вона. — Не зривайся так. Не роби цього.
Ти ж… не такий.
Лі-йон не знала його, крім того факту, що він колись був убивцею. Але та нова людина, якою він став, не була такою.
Він не був агресивним чи жорстоким. Він поважав її бажання. Прислухався до її думки. Він піклувався про неї.
— Тоді скільки ще я маю тебе терпіти? — запитав він, дивлячись на неї. Його очі були втомлені. — Ти знаєш, скільки разів мені доводиться стримуватись, щоб не схопити тебе і не взяти прямо тут?
Він стиснув щелепу.
Лі-йон злякано здригнулася від його голосу.
— Ти ж намагалася лишити мене в горах. Ти мало не підштовхнула мене до іншої жінки. Ти ігноруєш мої почуття й постійно прикриваєшся цим синдромом.
— Скажи, хіба це правильно?
Його очі справді були налиті кров’ю.
Він виглядав дуже втомленим.
Занадто багато всього навалилося: пробудження, Хван Чо-юн, лізти на дерево (чого він ніколи не робив), потім зустріч, лікарня, і ще він побився з кабаном.
Він мав бути вкрай виснаженим.
Але найбільше його добивало те, що Лі-йон досі бачила в ньому лише пацієнта.
Квона Че У могло трясти просто від її подиху.
Може, він справді психічно виснажений… після травми голови, подумала вона.
— Чи, може, ти просто граєш зі мною, бо я… каліка? — кинув він.
Лі-йон опустила погляд з провиною.
Це було не зовсім неправдою.
*******
Переклала — Nathaniel.
Цей треш не переклав себе сам. Це зробила я.
Приєднуйся до мого Telegram-каналу.
Це не обіцянка раю — але як мінімум ти завжди знатимеш, що почитати.
Підтримати можна і без грошей.
Коментарем, зірочкою, словом “дякую”.
Але якщо дуже хочеться підкинути пару золотих монет на еліксир з кореня антивигорання —
ось чарівні двері відкриті 24/7:
Monobank
Ko-fi
Я знаю, що у багатьох просто нема золотих монет — і це абсолютно нормально.
(В тому числі й у мене. У мене залишки після життя стабільно йдуть на купівлю нових розділів)
---
А ще зовсім скоро — трохи більше магії з-за куліс.
У наступних розділах я почну знайомити вас із тим, як саме відбувається переклад.
Зазирнемо за лаштунки й трохи знімемо текстову маску.
---
Оновлення графіку.
Колись я видавала 2 розділи щодня.
Але потім реальність постукала в двері, я відкрила — і відправила себе в бан.
Тож тепер — 3 розділи на два дні.
Це не від лінощів, а від самозбереження на трьох волосках дисципліни.
Чесно кажучи, час у мене є, але бажання — іноді тікає на кухню і робить вигляд, що його не існує.
Тому переклад тримається на магії дедлайнів, чайному кодексі честі й натхненні, яке я змушена викликати шаманським танцем.
Я щиро хочу скоріше завершити цей твір.
Правда. Але одне діло сказати, інше — пробитись через сцени з драмою, яка перевищує нормативну глибину на квадратний абзац.
І все ж я стараюся.
Функція прискорення “Приманки” активна.
Хочеш побачити 6, 10, а може, й більше розділів за пару днів?
Донат від 50 грн = я вмикаю режим надлюдини.
Час у мене, загалом, є.
Але не завжди є шалене бажання з головою пірнати в цей текстовий трешак(я, звісно, нічого не маю проти трешаків сюжетно —
але трешаки текстово — це вже інше, їх треба ніжно чистити, лупати, латати й воскрешати).
Тому твоя підтримка — це як чарівний пінок, який каже: «Гайда, перекладай, ми чекаємо!»
Звісно, це взагалі не обов’язково.
Я й сама знаю, що три розділи на два дні — це вже, вибачте, неймовірна продуктивність.
Але якщо хочеться пришвидшення — спосіб є.
Прискорення приманки
