Розділ 5
— Я… я думаю, ви щось не так зрозуміли. Це не я вдарила його по голові, це все не так було, — сказала вона, поки сльози стікали по щоках. — Ваш брат намагався закопати людину живцем, і коли—
— І що з того, що він когось закопував? — перебив її чоловік, струснувши попіл сигари вбік. — Йому просто стало зле від того, що його перервали.
Чоловік у сріблястих окулярах із холодним поглядом виглядав на кінець тридцятих чи трохи за сорок. Його обличчя — гладеньке, жодної зморшки.
І жодного натяку на тепло.
— Це не я… це… це був інший чоловік! — говорила Лі-йон, задихаючись. — Той, кого закопували, раптом ударив його каменем. Це не я його штовхнула. Справді! Те, що я зробила — це був самозахист, але…
Слова самі зривалися з вуст, у відчайдушній спробі переконати. Вона більше нічого не могла зробити — лише триматися, аби не зламатися остаточно.
— У мого брата дуже чуткий слух, — скептично зауважив чоловік. — Він не ідіот і не настільки тупий, щоб не почути, як хтось підкрадається ззаду.
— А-але… — Лі-йон не знала, що сказати. Вона відчувала, що якщо зараз не переконає його — її життя розлетиться на друзки.
Не було жодного свідка. Жодного доказу. Вона просто опинилась там у невчасний момент.
Вона хотіла знати, де знаходиться й хто цей чоловік, але в ту мить думала лише про одне: «Я мушу вибратись звідси живою.»
Глухі удари зсередини металевої бочки лунали знову й знову, змушуючи Лі-йон здригатися щоразу.
— То що, ти його співучасниця? Співучасниця того, хто вдарив мого брата? — спитав чоловік.
— Щ-що?! Яка ще співучасниця?! Я навіть не знаю його! — вигукнула вона. Але чоловік залишався незворушним. Її відчай здавався йому таким буденним, як бронювання столика на вечерю.
— Отже, Со Лі-йон. Мені байдуже, хто ти така, — сказав він, опускаючись на рівень її обличчя і заглядаючи їй прямо в очі.
— Але я бачив, як мій брат впав у кому. І, як людина, що це бачила, я дуже хочу, щоб хтось за це відповів. От і все.
Кома. Той, хто закопував… у комі?
— Вдарила ти його каменем чи ні — мені, якщо чесно, не надто важливо. Але давай укладемо угоду. Якщо в тобі хоч крапля розуму — вийдеш звідси цілою, — сказав він із посмішкою.
— Угоду? — перепитала вона, не вірячи почутому.
— Так, угоду, — відповів чоловік, гасивши сигару в коробці з м’ясом. — Знайди винного й приведи його до мене. А поки — доглядай за моїм братом.
Він звільнив її з кайданок — і змусив підписати контракт.
Коли він обернувся, аби піти, кинув через плече:
— Не випускай його з Хвайдо.
Усе, що вона тоді чула, — це звук бочки, що поступово стихав, коли її відтягували кудись у темряву.
<Кінець флешбеку>
***
Він зник!
У темній кімнаті, освітленій лише місячним світлом, лишалося тільки медичне обладнання.
«Де… де він?»
Страх, про який вона вже майже забула з тієї ночі викрадення, раптово прокинувся. Напруга, повітря, запах — усе повернулося, наче не минуло й дня.
У голові знову звучали слова того чоловіка:
— Поки ти спала, я думав — розірвати тебе на шматки чи залити цементом у бочці й скинути в море.
— Я справді хочу, щоб хтось заплатив за стан мого брата.
Тіло Лі-йон здригнулося.
Якщо він дізнається — він мене вб’є!
«Я повинна його знайти…» — подумала вона, намагаючись заспокоїти себе.
Та коли вона обернулась — за дверима майнула тінь, і серце вистрибнуло в горло. Вона злякалася до краю.
Це був напад — без сумнівів. Чоловік ховався за дверима, а тепер кинувся на неї й сильно штовхнув. Медичний апарат із гуркотом впав на підлогу.
Однак для людини, яка щойно прокинулася після двох років у комі, було майже неможливо нормально рухатися. Його коліна підкошувалися, він хитався, але попри це зумів схопити Лі-йон, розвернув її тіло, ніби намагаючись зв’язати, і важко впав разом із нею на ліжко.
Одна її щока вперлася в матрац. Вона борсалася, намагаючись вирватись — руками, ногами, всім тілом — але чоловік, що лежав на її спині, був надзвичайно сильним.
Як він може бути таким міцним після двох років у комі?
Чоловік викрутив їй руки за спину й зафіксував її ногами так, що вона не могла поворухнутися. Лі-йон відчувала, як сильне, важке тіло тисне зверху — крізь тонку тканину піжами вона відчувала кожен рух. Зокрема, її ще більше налякав його товстий член, який був притиснутий до її сідниць.
*******
Між заростями мовчання й божевілля росте ця оповідь — і пелюстки в неї з леза.
(Так, це перекладачка намагалася красиво почати вставку. Дайте їй секундочку — вона хвилюється.)
І якщо ти вже доторкнувся до неї — вітаю, приманка спрацювала.
Переклала Nathaniel. Більше перекладів, коментарів і новин — у моєму Telegram-каналі (Не змушуй мене викопувати сюжетну яму й для тебе. Переходь у канал. Я буду дуже вдячна)
Переклад — це як намагатись тримати ліхтарик у темному лісі, де поруч хтось копає яму. Дуже уважно, дуже тихо, дуже обережно. Якщо тобі сподобалось — кинь монетку цьому перекладачеві. Можливо, вона вбереже його від наступного психопата в тексті (або принаймні від вигорання).
Monobank
abank24
Ko-fi
Telegram-канал
У коментарі до донату можеш написати, який твір тебе надихає — або який хочеш побачити наступним. Бо, як бачиш, я слухаюсь.
