Розділ 4
Місячне світло пробивалося крізь вікно, освітлюючи сходи на другий поверх. У тиші чулося кілька скрипів — темна постать обережно піднімалася нагору.
Довгий настінний годинник, який стояв у клініці з моменту відкриття, пробив опівніч і голосно задзвонив.
Візити на другий поверх щовечора стали для Лі-йон рутиною. Спочатку вона планувала навідуватися лише раз — але тепер це стало її нагадуванням:
доки вбивця лежить там — вона в безпеці.
Як і щодня, Лі-йон ввела пароль і повернула ручку дверей.
***
У рослин теж є душа. Чим більше з ними говорити лагідно — тим здоровішими вони стають. А якщо навколо них звучать негативні слова — вони починають в’янути й гинуть.
Знаючи це, Лі-йон мріяла, аби те саме правило можна було застосувати до життя. Слова мають силу, тож вона повторювала подумки:
«Не прокидайся. Тобі не можна прокидатись.»
«Дай мені спокійне, тихе життя.»
Коли вона відчинила двері, сподіваючись побачити знайоме, кволе тіло на ліжку — завмерла.
…Його тут… немає?
Вона не могла повірити очам. Моргнула раз. Іще раз. І ще.
Він завжди був тут.
Примара, оболонка людини. А тепер — ліжко порожнє.
По тілу Лі-йон побігли мурашки, а спиною прокотилася хвиля холоду. Вона відчула: більше вона не в безпеці.
У голові спалахнула ніч того інциденту — і наблизилася, як тінь, її можливий кінець.
Флешбек
«Той, хто впав зі схилу, мабуть, загинув», — думала Лі-йон, дивлячись на калюжу крові на землі.
«Він точно помер. Після того як його вдарили по голові кілька разів, а тоді він скотився вниз...»
Коли їй вдалося трохи отямитися, вона залишилася на тій горі сама.
«Я… я маю повідомити в поліцію… і тоді вже повернуся додому…»
Вона була певна: після цього інциденту кошмари їй забезпечені. Але прийде новий ранок. І вона повинна жити.
Лі-йон зібрала останні сили, щоб піднятись на ноги. Їй здавалося, що вона впаде знову, але змусила себе зробити ще один крок.
У голові вона вже святкувала цю маленьку перемогу — аж раптом щось важке накрило її обличчя. Вона відчула різкий, гіркий запах — такий міцний, що аж паморочилось у голові.
Вона спробувала чинити опір, але запах проник усередину, затуманив думки — і темрява накрила її.
Голова боліла так сильно, що важко було навіть відкрити одне око. Вона кілька разів похитала головою, намагаючись позбутися болю й зосередитись.
«Де я?»
Перше, що вона побачила, — стара лампочка, що блимала у мороці. Щоразу, коли світло сіпалось, вона помічала силует чоловіка з сигарою. Дим затягував усе навколо.
— Хто ти? — запитала Лі-йон, зібравши залишки хоробрості. Вона спробувала встати — і зрозуміла, що прив’язана до стільця. Холодний метал врізався в зап’ястя, коли вона намагалася звільнитися.
Чоловік усе ще мовчки курив.
— Чому ти це зробила? — спитав голос без жодної емоції.
Страх, що захопив груди, зупинив її рухи. Лі-йон відчула, як стискається все всередині.
— Не думаю, що він вижив після такого удару по голові, — продовжив чоловік.
Лі-йон була настільки налякана й розгублена, що єдиною відповіддю стала тиша.
— Той напівживий хлопець — мій брат.
Коли лампочка нарешті перестала блимати, її відчуття загострилися. І тоді Лі-йон усвідомила, що відбувається.
Очі поступово звикли до напівтемряви, й вона почала вдивлятися в приміщення.
Крюки, що звисали зі стелі, тримали закривавлені туші свиней. З них капала кров.
Її нудило. Усередині все перевернулось.
*******
Між заростями мовчання й божевілля росте ця оповідь — і пелюстки в неї з леза.
(Так, це перекладачка намагалася красиво почати вставку. Дайте їй секундочку — вона хвилюється.)
І якщо ти вже доторкнувся до неї — вітаю, приманка спрацювала.
Переклала Nathaniel. Більше перекладів, коментарів і новин — у моєму Telegram-каналі (Не змушуй мене викопувати сюжетну яму й для тебе. Переходь у канал. Я буду дуже вдячна)
Переклад — це як намагатись тримати ліхтарик у темному лісі, де поруч хтось копає яму. Дуже уважно, дуже тихо, дуже обережно. Якщо тобі сподобалось — кинь монетку цьому перекладачеві. Можливо, вона вбереже його від наступного психопата в тексті (або принаймні від вигорання).
Monobank
abank24
Ko-fi
Telegram-канал
У коментарі до донату можеш написати, який твір тебе надихає — або який хочеш побачити наступним. Бо, як бачиш, я слухаюсь.
