Розділ 3
— Лі-йон, настав час щось змінювати, — урочисто заявила Кім Чу-джа, і в її очах заблищало щось підозріло живе. Вона простягнула телефон до Лі-йон.
— Що це? — запитала Лі-йон, відклавши ручку й припинивши нотатки в журналі лікування.
— Чула про компанію «Soleil Landscaping»?
Лі-йон кивнула. Її знали всі — ландшафтна компанія, відома в усьому регіоні масштабними проєктами.
— Це син президента «Soleil Landscaping», — сказала Чу-джа, хитнувши бровами так, що стало ясно: тут запахло не лише ґрунтом, а й зятем.
Лі-йон закотила очі, побачивши захоплення Кім Чу-джа, й усе ж глянула на фото на екрані.
— О, — сказала вона, відвівши погляд і знову взявшись за щоденник лікувань.
Чу-джа насупила брови через її цілковиту байдужість.
— Це все? Просто «О-О-О»?! — обурилася вона.
— Менеджерко, ну… вам не здається, що він трохи… занадто молодий? Його ж можуть сплутати з вашим онуком, — промовила Лі-йон, не відриваючись від записів.
— Не для мене! Для тебе! — рішуче випалила Чу-джа.
— Що?! — Лі-йон підняла голову, абсолютно дезорієнтована цим поворотом розмови.
— Ми більше не витримуємо. Усе, кінець. У нас закінчилися головні контракти, і тепер клініка лікарні D забирає всі нові проєкти, — сказала Чу-джа м’яко.
У її очах читалася суміш втоми й болю. І Лі-йон це відчула. Вона стиснула щелепу, намагаючись придушити хвилю люті й безсилля, що підіймалися з грудей.
Аграрно-біологічна клініка Університету D.
Велика лікарня дерев із новою п’ятиповерховою будівлею й власною дослідницькою лабораторією.
Лікарня D, яка нещодавно з’явилася на Хвайдо, агресивно завойовувала ринок — розважала ландшафтні компанії, розсадники, підрядників і аграрні корпорації.
Зрештою вона охопила весь острів. Усі хотіли, щоб саме вони взяли на себе контракти. Це дало їм ресурс збудувати п’ятиповерхову будівлю з власною дослідницькою лабораторією.
На фоні таких змін клініка Лі-йон ледь виживала. Контракти зникли за одну ніч. І після втрати більшості проєктів клініка жила за рахунок медичних оглядів у міськраді та кількох клієнтів, які шукали дешевші варіанти.
— Ми повинні щось із цим зробити! Ми не можемо здаватися! — з розпачем вигукнула Чу-джа, ходячи кімнатою з боку в бік.
— І що ти пропонуєш?! Закрити клініку і влаштуватися на роботу в D? — крикнула Лі-йон.
Саме так і зробила більшість підприємців на Хвайдо.
— Вибач, менеджерко. Я не хотіла зірватися на тебе, — м’яко додала вона, опустивши очі. Їй стало соромно, що зганяла злість на колезі.
— Та нічого. Хочеш піти працювати в лікарню D і писати прокльони на стінах туалету? — хихикнула Чу-джа, згадуючи, як Лі-йон під час екологічного протесту жбурнула гній у будівельний кран і втекла, коли виступали проти дозволу на гольф-поле.
— Я знаю, що ти дуже розумна. Але, може, варто просто відібрати контракт назад? — підступно промовила Чу-джа, простягаючи телефон до Лі-йон. Побачивши той знайомий блиск пустощів в очах менеджерки, Лі-йон одразу стала серйозною. Вона глянула на фото чоловіка — і все стало зрозуміло без слів.
— Тобі потрібно просто попити з ним чаю.
— Щ-що? Не будь божевільною, — сказала Лі-йон, роблячи крок назад, намагаючись збагнути, до чого хилить Чу-джа.
— Син Soleil приїхав до Кореї на побачення наосліп. Ти просто повинна з’явитись і представитися. Я навіть маю список дівчат, з якими він має зустрітись, — Чу-джа пустила в хід брови.
— Я нікуди не піду! Ти що, хочеш зробити з мене мисливицю за грошима?! — вигукнула Лі-йон і безсиллям опустилася на стілець.
— Ти що таке верзеш?! — підвищила голос Чу-джа.
Лі-йон ніколи раніше не чула, щоб Чу-джа кричала на когось. Вона була розкішною шістдесятирічною жінкою, яка виглядала молодшою за свій вік. Завжди елегантно вбрана, на підборах, вона була уособленням витонченості.
На її фоні Лі-йон почувалася наче пляма — вона обирала мішкуватий, зручний одяг і не надто переймалася стилем.
— Подумай добре. Любов і романтика в наш час нічого не значать. Ти ж не збираєшся одружуватись із ним завтра. Просто вип’єш чаю і представишся.
Це заради твого життя. Твоєї клініки. Задумайся — хіба погано подумати про свою кар’єру? — сказала Чу-джа, ходячи туди-сюди, намагаючись змусити Лі-йон передумати.
Після своєї промови вона зупинилась прямо перед нею — з надією в очах.
— Я… я справді хочу врятувати клініку, але… — прошепотіла Лі-йон.
— Чудово! — вигукнула Чу-джа, плеснувши в долоні. Енергія в ній знову заіскрилася.
— Я дала тобі ключ від готелю? — запитала Чу-джа, повертаючись до планування деталей зустрічі.
Лі-йон досі не могла оговтатись від того, як швидко розмова зійшла на абсолютно несподівану стежку.
«Я роблю це заради клініки. Заради кар’єри», — повторювала вона подумки, глибоко вдихаючи.
— Але зачекай! Звідки ти взагалі дізналась? — перебила вона Чу-джа, зупинивши її ентузіазм.
— Дізналась що? — перепитала Чу-джа, не зрозумівши.
— Про повернення сина Soleil до Кореї. І… що це взагалі за «черга»?
Кім Чу-джа підняла ідеально окреслену брову й загадково всміхнулась.
— А від кого ж мені ще дізнаватись, як не від президента?
— Що?! Від президента? Але чому він…
— Що чому? — зухвало відповіла Чу-джа. — Ми ж зустрічались.
— Чу-джа! — вигукнула Лі-йон і підскочила зі стільця.
Для неї, з її скромним досвідом у стосунках, барвиста любовна історія менеджерки здавалася чимось із темної казки — трохи міфом, трохи гріхом, трохи пліткою.
Лі-йон зустріла Чу-джа, коли їй було сімнадцять. Тоді вона щойно втекла з дому — без грошей, без плану, без опори. І саме тоді Чу-джа взяла її під своє крило.
Вона намагалась донести до дівчини, що в житті є щось більше, ніж просто важка праця. Але Лі-йон уперто відкидала саму думку про любов.
Поки Лі-йон занурилась у спогади, Чу-джа тим часом уже виголошувала черговий монолог:
— …Доля не має нічого спільного з тим, як ти знаходиш партнера. Це ти його обираєш. Тож не здавайся. Життя надто коротке, щоб їсти несмачну їжу.
А якщо думати по-старому — залишаться тільки гнилі окрайці хліба.
Поки Чу-джа захоплено виголошувала свою промову, Лі-йон тихенько втекла.
Надзвичайно стримана й консервативна дівчина разюче відрізнялася від вільної душею літньої пані.
Вона й кроку не встигла ступити за двері, як за спиною пролунав крик Чу-джа:
— Ти що, сама все життя збираєшся прожити?!
*******
Між заростями мовчання й божевілля росте ця оповідь — і пелюстки в неї з леза.
(Так, це перекладачка намагалася красиво почати вставку. Дайте їй секундочку — вона хвилюється.)
І якщо ти вже доторкнувся до неї — вітаю, приманка спрацювала.
Переклала Nathaniel. Більше перекладів, коментарів і новин — у моєму Telegram-каналі (Не змушуй мене викопувати сюжетну яму й для тебе. Переходь у канал. Я буду дуже вдячна)
Переклад — це як намагатись тримати ліхтарик у темному лісі, де поруч хтось копає яму. Дуже уважно, дуже тихо, дуже обережно. Якщо тобі сподобалось — кинь монетку цьому перекладачеві. Можливо, вона вбереже його від наступного психопата в тексті (або принаймні від вигорання).
Monobank
abank24
Ko-fi
Telegram-канал
У коментарі до донату можеш написати, який твір тебе надихає — або який хочеш побачити наступним. Бо, як бачиш, я слухаюсь.
