Розділ 45
Коли він захищав її, то нахилився вперед — і тепер його обличчя опинилось дуже близько.
Одна рука спиралася на її сидіння, друга — блокувала кермо.
Лі-йон зустрілася поглядом із його темно-карими очима. Коли він перевів погляд на її губи, вона зрозуміла, що затримала дихання.
— А з чого це раптом тобі знадобилось посвідчення особи? — спитала вона.
Він мовчав.
— Квон Че У? — підштовхнула вона.
— Я хочу працювати, — нарешті озвався і глянув прямо на неї. Їхні погляди знову зустрілися.
Лі-йон відчула, як піт виступає на шиї й чолі.
— Навіть якщо в мене немає пам’яті, я все одно можу використовувати тіло. Для роботи.
Біп!
Тільки після сигналу ззаду він нарешті відсунувся на своє місце.
— Я хочу мати телефон і банківський рахунок. І почати працювати.
Серце Лі-йон почало шалено калатати. Це був… тривожний знак.
***
— Він добре відновлюється, — сказав лікар, який витягнув шию, водночас дивлячись на монітор. Екран був заповнений графіками ЕЕГ і цифрами, яких Лі-йон не розуміла. Лікар підвівся з крутячого стільця і звернувся до неї.
— Схоже, це правда, що присутність чи відсутність пані Со Лі-йон впливає на сон пацієнта. Ймовірно, причина психологічна, і таких може бути безліч.
Лі-йон уже кілька днів намагалася це заперечити. Але коли лікар це підтвердив — їй більше не було куди тікати.
— Той факт, що пацієнт пам’ятає лише обличчя пані Со Лі-йон, теж може бути підказкою.
За прозорою стіною Квон Че У в пацієнтському одязі лежав на ліжку, до голови були прикріплені десятки електродів. Коли він прокинувся, рукою намацував порожнє місце поруч, ніби шукав Лі-йон, і перевів погляд на скляну стіну.
— Це лише припущення, але можливо, пацієнт пережив сильну психологічну травму перед аварією…
Хто — Квон Че У? Це я зазнала травми!, — з обуренням подумала Лі-йон.
Лікар на мить замовк.
— Існує також ймовірність, що пацієнта могли гіпнотизувати у вегетативному стані.
— Що? — Лі-йон знервовано насупилась.
— Просто він нічого не пам’ятає. Але його мозок міг накопичувати все, що він чув, поки був без свідомості протягом двох років, — лікар схрестив руки й потер підборіддя.
— Бо щойно він вийшов із коми, він сказав: «Будь ласка, не прокидайся». — Темні очі лікаря повернулись до Лі-йон. — Я підозрюю, що Квон Че У чув цю фразу не раз, поки був у комі.
Ці слова впали на Лі-йон, мов ляпас. Вона стиснула руки й опустила голову. Пульс шалено гатив у скронях. Дихати стало важко. Бо коли Квон Че У спав, вона справді була поруч постійно — і благала його спати вічно, не прокидатись.
— Той… той синдром Сплячої красуні…
— Ви маєте на увазі синдром Кляйне—Левіна.
— Так, його. Це виліковно?
— Специфічного лікування немає. Тож наразі, я вважаю, що роль пані Со Лі-йон — найважливіша в його одужанні.
На її грудях повисла тягарем неописувана відповідальність.
Невже мої слова справді проникли до нього і стали частиною його свідомості? Чому мені так важко? Чому я відчуваю провину?.. Він же намагався мене вбити!
Обличчя Лі-йон затьмарилось, мов на нього впала тінь. Її страх перед ним був цілком виправданий — вона пройшла через жах. І цього мало б бути достатньо, щоб бажати йому залишатись у вічному сні.
Але гірке відчуття провини все одно пробивалось у серце.
— Ви помічали в пацієнта щось незвичне? — продовжив лікар, знімаючи білий халат. — Зазвичай цей синдром супроводжується агресією, гіперсексуальністю, порушеннями поведінки. Ви помічали щось подібне вдома?
Лі-йон напружилась. В голові одразу закрутились десятки відповідей. «Порушення поведінки та гіперсексуальність?..»
— Ну, не в усіх пацієнтів це проявляється, але в більшості — так. Якщо вважаєте, що він демонструє подібні симптоми, будь ласка, повідомте, — сказав лікар. — З такою людиною важко жити під одним дахом.
Лі-йон згадала його поведінку вдома.
— А які саме порушення?
— Хм… усе, що здається нетиповим. Інколи це проявляється як сильні емоційні сплески, збудження, імпульсивність або підвищене сексуальне бажання.
Лі-йон усвідомила, що те, що описує лікар — майже в точності збігається з поведінкою Квона.
Він розбив двері на другому поверсі.
Він схопив і вбив живу курку.
Він тоді… просто розслабився перед нею й зненацька її поцілував.
Він видерся на дерево заввишки в тридцять метрів — без спорядження.
І кожного разу, коли Хван Джо-юн кликав Лі-йон по імені — Квон Че У реагував найгостріше, найагресивніше.
Я думала, це просто його натура… але згідно з тим, що каже лікар… може, це симптом хвороби?
Лі-йон не знала, як реагувати.
Лікар підійшов і постукав у скло. Медичний персонал почав знімати з Квона Че У електроди. Лікар пильно спостерігав, як той повільно підводиться з ліжка.
— Не існує пацієнтів, які не залежать від лікування.
Лі-йон, яка весь цей час дивилася собі під ноги, підняла голову.
— Пацієнт знає, що потребує вас, пані Со Лі-йон.
Він чіплятиметься за вас, і, найімовірніше, проявлятиме залежність, навіть одержимість… роками.
Ви до цього готові?
Він глянув на неї — так, ніби знав усе.
Лі-йон нагадала собі: цей лікар — маріонетка Квон Кі Сока. Вона не могла дозволити собі розкритись, як би їй не хотілося.
— Особисто я… більше співчуваю пацієнту, — тихо додав лікар, нахиливши голову.
— Бо йому доведеться благати вас усе своє життя.
*******
Колись тут була мапа. Але її з’їли кроти з тривогою.
А стрілку “сюди не ходи” хтось переробив на “ой, давай краще зайдемо й подивимось”.
(Так, це я знову. Перекладачка, яка прокинулась уночі від репліки третьорядного персонажа. І пішла рятувати текст, а з ним — і твою читацьку душу.)
Якщо ти це читаєш — ти вже наш.
Переклала — Nathaniel.
Ще більше сюрпризів, мовних спалахів і текстових розтинів — у моєму Telegram-каналі.
Переклад — це як ритуал: жертвуєш часом, нервами й нічним сном, щоб ти міг пережити сцену, як треба.
Якщо ця емоційна секта припала тобі до душі — донат тут не гріх.
(На ритуальний чай, жертвоприношення у вигляді булочки та новий мозок замість вигорілого.)
Monobank
abank24
Ko-fi
(Донати не обов’язкові — але якщо зробиш, я скажу “дякую” з такою щирістю, що на секунду відступить вигоряння, дух перекладу обійме тебе, а чай закипить сам по собі.)
