Розділ 43
Чоловік, який щойно сидів рівно, схопився за голову й зігнувся вперед, наче його пронизав біль. Він сперся обидвома руками на вузький стіл, кісточки пальців побіліли.
— Кожного разу, як думаю про твого колишнього чоловіка, мене нудить, — сказав Квон Че У, провівши чітку межу між собою теперішнім і собою до втрати пам’яті, ніби це були дві зовсім різні людини.
Лі-йон згадала, як він плакав у сні. Його рукави ніколи не були сухими.
Розділ 43
— Але ж… тобі зовсім не цікаво, що було раніше? Що з тобою сталося…
Але Квон Че У похитав головою. Його обличчя напружилось. Він не хотів говорити про нещасливий шлюб і не хотів, щоб Лі-йон ворушила ці спогади. Він відклав палички й опустив очі.
— Я знаю, що не можу втекти від свого минулого. Минуле й теперішнє все одно живуть в одному тілі. Але я знаю одне: він збирався вмерти з жалем, — сказав він. — Я не пам’ятаю багато, але минулий я — був ідіотом, який у всьому бачив тільки найгірше.
Лі-йон почухала потилицю, намагаючись втопити в собі купу заплутаних емоцій.
— Він хоч добре заробляв, той йолоп? — раптом спитав Квон Че У, піднімаючи голову.
— Ем… не дуже, — ухилилася від погляду Лі-йон.
Квон Че У фиркнув.
— Знав же.
— Ти ж розумієш, що це ти сам про себе зараз? — повільно озвалась Лі-йон.
— У тебе дуже розвинене почуття відповідальності. Іноді аж надто. — Його голос був спокійним, майже лагідним. — Ти не вмієш розрізняти, коли варто брати все на себе, а коли треба поставити межу й не пускати нікого всередину. Чому ти так живеш?
Лі-йон повільно опустила ложку. Його слова вкололи — прямо в сумління.
— Жодних більше жертв, — сумно сказав Квон Че У. — Якщо вже впустила в дім чоловіка з порожньою головою й проблемним минулим — то користуйся ним сповна.
Він усміхнувся їй. Його очі були такі сумні й невинні водночас, що Лі-йон забула, що хотіла сказати, і просто втупилась у нього.
— Пробач за все, що я міг зробити в минулому, — мовив він. — Я нічого з того не пам’ятаю.
Ти — єдина людина в світі, яка робить мене… людиною.
Я навіть прокинутися не можу, якщо тебе нема поруч.
Лі-йон прикусила губу.
— Але ж люди не змінюються так просто…
— Я розумію, що ти не можеш мені повністю довіряти. Але я справді нічого не пам’ятаю.
— З ким ти мене порівнюєш? Ти думаєш, я такий самий, як був колись?
— Ем… не знаю.
— Якщо виявиться, що ти не здатна стерти з пам’яті того покидька, — я відріжу собі член.
Лі-йон набрала ложку рису й засунула в рот. Вона не знала, що відповісти. І була щиро вдячна, що зараз їй не треба говорити — рот же зайнятий.
Вона не могла зрозуміти, що саме її більше дивувало: його покірність, чи його непохитна віра в неї.
— Я можу бути ким завгодно, ким ти тільки захочеш, Лі-йон, — м’яко сказав він.
Дивлячись на те, як Квон Че У відчайдушно намагається переконати її, Лі-йон ледве стрималась, аби не всміхнутись.
***
— Здається, ми ще не знайомі як слід, — раптом озвався хлопчик, з’явившись перед Квоном Че У, який саме віджимався на підлозі.
Квон Че У зупинився й підвівся. Хлопчина був такий малий, що діставав йому лише до пояса.
— І хто ж цей маленький хлопчик?
— Я — Лі Ґю Бек. Першокласник школи “Вербове дерево”. — Хлопчик задер голову, щоб глянути на Квона. І в захопленні витріщився на його прес.
У цей момент Ґю Бек побачив Лі-йон через вікно. Він перевів погляд з Квона на неї… і раптом заплескав у долоні:
— Я відчуваю запах!
— Що?
Хлопчик сів на підлогу, дістав книжку з рюкзака й заходився гарячково гортати сторінки.
Квон Че У схрестив руки на грудях і мовчки дивився на нього.
— Самці лемурів виділяють квітковий аромат, щоби привабити самок. Вони фліртують і завойовують їхнє серце запахом, — нарешті повідомив хлопчик. — Отак і пахне зараз цей чоловік. — Його очі блищали від упевненості.
Квон Че У почухав брову вказівним пальцем.
— Не знаю, хто ти, дитино, — буркнув він. — Але це просто піт.
— Самець, певно, молодший за директорку.
— Ні, вона сказала, що ми одного віку.
— Не може бути. Тоді тобі кінець. Ти будеш смердіти.
— Що?
— Це недолік. Молодші лемури виділяють феромони сильніше й довше, ніж старші. А старшим самкам запах не подобається.
Квон Че У мовчки дивився на хлопчика.
— Самець у біді, — урочисто підсумував той.
Квон посміхнувся й витер піт із підборіддя тильним боком руки. Йому хотілося засміятися, але він стримався.
— Наша директорка дуже популярна, — додав хлопчик.
— Наскільки?
— Столяр із лісопилки, продавець саджанців і журналіст із міністерства довкілля час від часу до неї заглядають. Вони всі пахнуть так само, як ти. — Хлопчик подивився прямо на нього. — Самець має старатися краще.
Його увагу відволікла лінія мурашок біля ніг.
Квон Че У нарешті здогадався, хто це. Це той самий “доктор із комахами”, про якого розповідала Лі-йон? З початкової школи…
Він присів навпочіпки й простягнув руку хлопчику:
— Радий познайомитися.
— Так, самець лемура, — серйозно кивнув той. — Відтепер ти — мій асистент.
//Ванна з перекладачем: ДОКТОР ІКОНА НАРОДУ
ДО УВАГИ:
Вертається наш син, наш герой, наш маленький доцент — ЛІ ҐЮ БЕК!
Цей першокласник з феноменальним нюхом на чоловічі феромони вже давно перетворився на легенду в моїй голові.
І так, я вже(давно) його фанатка. У нього є власна книжка, ароматична експертиза, і тепер ще й… асистент у вигляді Квона Че У.
А тепер чесно: я вже уявляю спін-офф.
Варіант 1 — Лі-йон і Квон його всиновлюють.
(Буде пекти булочки з мухами та писати монографії про привабливість гнилого дерева.)
Варіант 2 — у нього є нормальні батьки, але я на це ображена, бо хочу, щоб він жив окремим томом.//
*******
Колись тут була мапа. Але її з’їли кроти з тривогою.
А стрілку “сюди не ходи” хтось переробив на “ой, давай краще зайдемо й подивимось”.
(Так, це я знову. Перекладачка, яка прокинулась уночі від репліки третьорядного персонажа. І пішла рятувати текст, а з ним — і твою читацьку душу.)
Якщо ти це читаєш — ти вже наш.
Переклала — Nathaniel.
Ще більше сюрпризів, мовних спалахів і текстових розтинів — у моєму Telegram-каналі.
Переклад — це як ритуал: жертвуєш часом, нервами й нічним сном, щоб ти міг пережити сцену, як треба.
Якщо ця емоційна секта припала тобі до душі — донат тут не гріх.
(На ритуальний чай, жертвоприношення у вигляді булочки та новий мозок замість вигорілого.)
Monobank
abank24
Ko-fi
(Донати не обов’язкові — але якщо зробиш, я скажу “дякую” з такою щирістю, що на секунду відступить вигоряння, дух перекладу обійме тебе, а чай закипить сам по собі.)
