Розділ 33
Хван Джо-юн спробував поворухнутись, але його кінцівки були зв’язані надто туго. Він навіть не міг підвестися. Щоразу, коли намагався сіпнутись, відчував на верхній губі різкий запах добрива.
Він намагався закричати, але кляп заглушував усе. Тканина, що впивалась у рот і ще дужче затьмарювала свідомість, спричиняла свербіж у горлі. Його нудило.
— Ти добре зав’язала, — промовив чоловік, опустившись навколішки й оглядаючи вузли.
— Я подумала, що це може знадобитись, тож і навчилась, — відповіла вона.
— А як ти його спіймала?
— Перцевим балончиком у вигляді пістолета, — відповіла Лі-йон. — Я його спеціально підготувала, бо він дуже ефективний проти шкідників. Я знала, що Хван Джо-юн буде мене переслідувати. Смішно, що спіймати його вдалось за допомогою овочевого сльозогінного газу.
— Я дуже пишаюсь тобою, Лі-йон, — чоловік підвів очі до неї з теплом у погляді.
Хван Джо-юн зиркнув на нього з ненавистю.
Чому, чорт забирай, цей покидьок вийшов з дому?! Хван Джо-юн смикався й хрипко скиглив. Ті двоє дивились на нього так, ніби він — огидний тарган, що заповз у їхню оселю. В очах чоловіка не було й натяку на людяність. Здавалося, він міг би розпороти Хван Джо-юну живіт і навіть не моргнути. Холодний піт скотився по обличчю Хван Джо-юна.
— Далі залиш це мені, — сказав він, не зводячи очей з Хван Джо-юна.
Лі-йон схопила Квона Че У за рукав.
— Ти не можеш дзвонити в поліцію! Вони його просто відпустять. Вони взагалі мені не допомогли. У дворі стоїть камера. Вона точно зафільмувала, як я на нього напала. Ніхто не сприйме це як самозахист. Поліція на його боці. В нього зв’язки з багатими й впливовими людьми, — вона дивилась на Квона Че У широко розплющеними очима.
Чоловік ніжно провів рукою по її волоссю. Нахилився до неї й торкнувся щоки.
— Я не повідомлю, обіцяю.
Але Лі-йон виглядала невпевненою.
— Ти ж пам’ятаєш? Я роблю лише те, що ти мені скажеш. Тож не хвилюйся. Просто скажи, що ти хочеш, щоб я з ним зробив, — наполягав Квон Че У.
— Якщо скажеш його відгамселити — я відгамселю. Якщо скажеш витягнути кістки — витягну.
Вона затремтіла.
— Просто…
— Так? — м’яко запитав Квон Че У.
— Я просто не хочу більше ніколи його бачити! — вигукнула Лі-йон.
Квон Че У кивнув.
— Цього досить. Так і буде.
— Я не кажу тобі його вбивати! Не вбивай його! — вигукнула Лі-йон. З Квоном Че У треба було бути дуже чіткою — це вона вже добре знала.
Він усміхнувся краєчком губ.
— Не вбиватиму.
Лі-йон подивилась на нього. Вона не могла зрозуміти, що означали ті слова — і ця усмішка. Але він просто дивився на неї з ніжністю. Можливо, Чу-джа мала рацію. Можливо, Квон Че У тепер справді був порожньою оболонкою. Ким він стане — залежало від оточення.
— Як я взагалі міг би це зробити тут? — мовив він із посмішкою. — Це зовсім не підходяще місце для вбивства.
Усі думки вилетіли з голови Лі-йон. Вона ж щойно подумала, що він змінився… що він — нова людина, чистий аркуш, а він…
— Я… я не хочу, щоб когось убили. Я не хочу, щоб мене заарештували за підозрою у вбивстві!
Квон Че У тихо засміявся. Вона зрозуміла — він її дражнить.
— Нічого такого я не робитиму. Просто спробую переконати його більше тебе не чіпати. А ти йди додому й трохи відпочинь. Я скоро прийду.
Лі-йон вагалась.
— Квоне Че У, не забувай — це я його спіймала. Підозрювати будуть мене.
Квон Че У підняв брову.
— Будь ласка, не сердься й не гарячкуй. І не хвилюйся! Інакше в тебе знову розболиться голова — а це вже погано!
Він засміявся.
— Не смійся. Ти ще не повністю одужав. Я ж обіцяла, що ми бачитимемо лише хороше разом. Вибач, що порушила цю обіцянку й змусила тебе пройти через це.
Він дивився на неї з ніжністю — вона була така мила.
— Він ніколи не вірив, що ми одружені, — тихо додала Лі-йон. — Тому я й хотіла йому це показати. І все. Більше нічого, ти розумієш?
— Розумію, — відповів він, почухавши брову великим пальцем, намагаючись приховати усмішку. Вона була просто неймовірна. Йому хотілось просто взяти її на руки й віднести додому. Принаймні тепер вона виглядала спокійнішою. Вона пішла — нехай і неохоче.
Хван Джо-юн почав сіпатися, щойно побачив, як вона йде. Він намагався закричати, але з кляпом у роті виривались лише приглушені скиглення. Він не чув, про що вони говорили раніше. Він безсоромно нишпорив навколо її будинку, бо думав, що вона беззахисна. Вона завжди була беззахисною. Єдине, що вміла — тремтіти від страху.
Він заліз на підвіконня і спостерігав, як її обличчя побіліло, коли вона його побачила. Я досі маю владу над тобою, — подумав тоді.
Аж до того дня, коли він знову підкрався до вікна — й побачив її розлюченою. Вона підійшла до нього впевнено, без жодного страху — і розпилила йому в очі перцевий балончик. Від нестерпного печіння він заволав.
А вона підняла лопату й добряче його відгамселила.
Вона виглядала… як убивця.
Що це було в її очах? Її обличчя було блідим, але очі…
— Хван Джо-юн, — промовив Квон Че У, нахилившись до нього на рівень очей і грубо схопивши за підборіддя. Його жорсткий захват разюче контрастував із спокійним обличчям. — Де ти живеш?
Хван хотів опиратись, але не зміг вирватися з залізної хватки.
— Я спитав: де ти живеш? — повторив Квон Че У, ще дужче стискаючи йому щелепу.
Його вираз залишався незворушним. Майже нудьгуючим. Здавалось, він ось-ось позіхне.
Всупереч спокійній зовнішності, його руки стискали так сильно, ніби він без вагань міг би зламати Хван Джо-юну щелепу.
— Уггг...!
— Ах, пробач, — сказав Квон Че У, глянувши на кляп. — Як же ти мав відповісти з такою товстою ганчіркою в роті? Вона майже повністю його затуляє. Лі-йон добре знається на своїй справі, хіба не згоден?
Квон Че У відпустив його підборіддя й розв’язав кляп. Хван Джо-юн закашлявся, прочищаючи горло. Його нудота вилилася йому на губи разом зі слиною.
— Але звідки вона знала, як вкусити палець, що був у неї в горлі? — скривився Хван Джо-юн. — Я подам на вас обох до суду. Ти взагалі чоловік Со Лі-йон?
Чоловік, що щойно вдивлявся в порожнечу, раптово нахилився ближче, а його погляд загострився. Він мовчав, але знав, як змусити повітря навколо себе стискатися. Хван Джо-юн мимоволі відсахнувся.
— Покажи тоді докази, — прохрипів він. — Документи, шлюбне свідоцтво, що завгодно! Просто покажи мені.
— Терпіти не можу повторювати втретє, — тихо сказав Квон Че У. — Де ти живеш?
— Ти що, не почув? Я нічого не скажу, доки не покажеш мені хоч якісь докази. Та не може такого бути, щоб ти був одружений з Лі-йон!
— Може, мені вгадати? — мовив Квон Че У. Він підвівся й схопив Хвана Джо-юна за комір. Той був зв’язаний, тож Квон Че У просто потягнув його за собою.
— А-а-ай…! Відпусти! Я сказав — відпусти мене!
— Замовкни.
— Лі-йон! Лі-йон! — завив Хван Джо-юн.
Обличчя Квона Че У стало кам’яним.
— Я ж сказав: не смій кликати її.
— Лі-йоон!! — Він сіпався з шаленою панікою.
Квон Че У нахилився, зібрав пригорщу камінців із подвір’я — і силоміць запхав їх Хвану Джо-юну до рота.
— Угхх… ууугхх…!
— Коли я попереджаю ввічливо — ти не слухаєш.
— ААААА!!
— Заткнись. Не буди Лі-йон, — Квон Че У з силою зтиснув йому щелепу. Каміння терлось об зуби, спричиняючи пекельний біль. Хван Джо-юн почав верещати як навіжений.
Ванна з перекладачем: сцена, де я захлинаюсь від радості.
---
Скажу так: я теж колись тримала когось зв’язаним.
Це був… подарунковий бокс, який я обмотала скотчем з усіх боків, бо стрічка скінчилась, а я дуже поспішала.
От що значить інстинкт самозахисту: візуально — пакунок любові. Практично — коробка смерті. Людина відкривала його сім хвилин. А всередині була... кружка.
Топ думки, що виникли під час редагування та перекладу цього розділу
Чому я досі не маю перцевого балончика у вигляді Hello Kitty?
Коли нарешті відкриється інтернет-магазин “Квонові рішення”™?
Це геніально: чоловік із камінням у роті, зв’язаний, зі шрамом від лопати, кричить:
«Я не вірю, що ви одружені! Покажи довідку!»
Друг, у тебе зараз в зубах гравій. Не час грати в юриста.
Давайте чесно. Нам усім хочеться мати когось, хто скаже:
— «Що, знову хтось лізе до тебе? Добре. Обери: поліція, я, чи я з лопатою?»
А потім ще зварить суп.
Колись(дві хвилини назад) я думала, що найкрутіше — мати балончик із вишуканим дизайном(хелуо кітті). А тепер думаю: хочу такий, щоб люди самі відходили, побачивши його в моїх руках.
Можливо, у вигляді… Квона Че У в мініатюрі? Натискаєш — і лунає “Замовкни.” Пшшшшш.
Я дійшла висновку, що в манхві, більшості Романів поліція — це жанровий ефемер. Вони існують тільки у формі діалогів типу «ми нічого не можемо зробити». Це як непрацюючий вай-фай у фільмі жахів — “ой, сигнал зник”. Ну як таке взагалі може працювати як наративний інструмент?.. Але працює. Щоразу.
Усе це можна було б зупинити, якби Хван…
…купив собі дзеркало, подивився в нього і сказав:
— «А може, я просто гівно?»
— «Може, не всі хочуть, щоб я стояв під їхнім вікном вночі?»
— «Може, моє "кохання" — це капець який жах?»
(але він пішов іншим шляхом — у добриво.)
*******
Колись тут була мапа. Стрілка “сюди не ходи” — стерта.
(Так, це я знову. Перекладачка, яка повернулась із перекладного болота з гілкою діалогів Чекала на тебе.)
Якщо ти це читаєш — значить, втрапив. Добровільно. Вітаю.
Переклала — Nathaniel. Ще більше перекладної магії, побічних ефектів і текстової маячні — у моєму Telegram-каналі.
(Якщо не приєднаєшся — мені доведеться шукати тебе через GPS і особисто вручати тобі репліки другого плану.)
Переклад — це як в’язати светр із павутиння, коли герої туплять, автор метафорить, а ти просто хотіла спокою.
Якщо ця праця зігріла тобі серце — кинь монетку цьому гобліну з клавіатурою.
(На чай, на запасні очі, на батон і батоги для діалогів.)
Monobank
abank24
Ko-fi
