Розділ 31
Я хочу розбудити Квон Че У.
Думки про нього не відпускали її.
Вона не могла думати ні про що інше.
— Серйозно… знову? — поліцейський на порозі виглядав знудженим.
Лі-йон — виснаженою.
Скільки б разів вона не телефонувала — нічого не змінювалося.
Щоранку, відкриваючи двері, вона знаходила на ґанку троянди.
Всюди — його погляд. Ненависно липкий, невидимий — але відчутний до мурашок.
Вона стикалася з Хван Джо-юном кілька разів на день.
Куди б не пішла — він був там.
Він казав їй "привіт".
Вона — не відповідала.
Вона була на межі нервового зриву.
Треба було викликати поліцію, ще коли він ліз у моє вікно.
Бруд. Огидний тарган.
Лі-йон зібрала відбитки пальців з підвіконня за допомогою скотчу.
Вона навіть купила й встановила пастку для тварин.
— Як я вже казав, — втретє повторив поліцейський, — на камерах обличчя й особу чоловіка неможливо підтвердити.
До того ж, кілька людей, окрім нього, теж кидали погляди на ваш будинок через паркан.
— А як щодо троянд?
— У нього є алібі. Є людина, яка підтверджує, що на той час Хван Джо-юн вже був на роботі.
Лі-йон витерла обличчя долонею. Напруга була помітна в кожному русі. Її обличчя потемніло ще більше.
— То що мені тепер робити? Ви ж поліція!
Він стежить за мною цілісінький день.
Ви мали б мені допомогти.
— Це справді те, що ви відчуваєте? — поліцейський подивився на неї й тяжко зітхнув. Лі-йон відчула, як він її осуджує. У його голосі чулося зверхнє співчуття. Їй стало так безсило й гірко, що вона більше не змогла нічого сказати.
Урешті-решт поліція пішла, не запропонувавши жодного рішення. До Лі-йон підійшла молода поліцейська, яка весь цей час мовчки спостерігала. Переконавшись, що колега вже сів у машину, вона нахилилася й прошепотіла:
— У цій справі замішані місцеві шишки.
— Що? — Лі-йон відчула, як у шлунку з’явився важкий клубок.
— Я ходила до лікарні D, щоб перевірити алібі Хван Джо-юна, але тамтешні керівники одразу зв’язались із нашим відділенням поліції й попередили, щоб ми не втручалися, — тихо сказала поліцейська.
Страх Лі-йон справдився. Вона не знала, що сказати.
— Вибач, — співчутливо мовила поліцейська. Лі-йон тільки кивнула. Вона й не дивувалася: директор Джо знову користувався своїми зв’язками.
— До того ж, є запис, що два роки тому ви зробили неправдиве повідомлення… — тихо додала жінка. Потім кивнула на прощання й пішла. Вона ніби казала: тут замішані великі шишки, а ваша колишня скарга тільки шкодить вам.
Тобто мені взагалі нічого не робити?
***
— Виріши, чого хочеш, перш ніж будити його, — раптово сказала Чу-джа, побачивши, як Лі-йон стоїть у кімнаті й уважно дивиться на Квона Че У.
— Що ти маєш на увазі?
Лі-йон була виснажена. Через постійний стрес вона сильно схудла. Чу-джа подивилася на неї з жалем.
— Якщо збираєшся ним скористатися — маєш і щось дати взамін.
— Що?
— Я кажу: визначся. Якщо хочеш до кінця вважати його вбивцею — то й гаразд. Але якщо хочеш його допомоги… усе ускладнюється, — Чу-джа подивилася їй у вічі. — Забудь про того старого Квона Че У, що б він там не зробив. Сприймай його як нову людину.
Лі-йон вражено дивилася на неї.
— Він не пам’ятає, хто він. У нього начисто стерта пам’ять. Зараз він — ніщо, — мовила Чу-джа. Лі-йон захотілося вийти з кімнати.
***
Вбивця є вбивцею. Неважливо, пам’ятає він свій злочин чи ні. Це не змінює факту, що він убив людину — і Лі-йон бачила це на власні очі. Те, що він цього не пам’ятає, не означає, що цього не було. Людина загинула. Усвідомлення цього трохи полегшувало провину Лі-йон за брехню Квону Че У.
Але Чу-джа ніби казала їй піти ще далі:
«Лі-йон, у нього стерта пам’ять. Квон Че У — уже не та людина, яку ти бачила в горах. Він тепер зовсім інший. І ти його не знаєш. І він сам себе не знає.»
Тож Лі-йон не знала, що відповісти. Це було зовсім не так просто, як здавалося Чу-джі. Він не був «новою» людиною. Він досі залишався тим самим.
Вбивцею.
Якби вона його розбудила — переконати було б легко. Проблема вирішилась би сама собою, якби він налякав Хван Джо-юна. Той більше й близько не підійшов би до цього будинку. Але…
— Я залишусь у кабінеті до ранку.
— Але ж…
— Я не хочу про це говорити, — перебила її Лі-йон. — Мені треба трохи прояснити думки. — Вона перетнула вітальню й пішла до свого кабінету.
Чу-джа почула шелест — і зазирнула в кімнату. Лі-йон уже натягувала латексні медичні рукавички. Здавалося, вона зібралася провести всю ніч, виготовляючи нове добриво. Вправними рухами вона застелила стіл пластиковою плівкою й дістала з мініхолодильника чорну бляшанку. Чу-джа мовчки зачинила двері й залишила її наодинці з роботою.
//Ванна з перекладачем:
(це ніяк не відноситься до теми, але поки ми всі чекаємо, коли Лі-йон нарешті розбудить Че У, мені виділили в ефірі хвилину ефіру на монолог)
Поки Че У спить, я теж вирішила трішки полежати… але в думках.
Але ж ви знаєте, що в перекладача нема "полежати" — є лише:
— почитати один рядок
— перечитати той самий рядок, бо щось не сходиться
— перечитати ще раз, бо, схоже, герой не той
— взяти печенька
— повернутись і зрозуміти, що це взагалі флешбек
А тепер, поки сюжет завис на паузі, хочу поділитися важливим:
я нарешті знайшла ідеальну подушку для читання лежачи на боці.
Так, вона з вирізом для плеча. Так, вона коштує як моральна компенсація Лі-йон.
Чекаю, поки Че У отямиться, щоб і йому розказати.
А тепер, дорогі мої, у нас в студії опитування:
Який наступний абсурдний монолог перекладача ви хотіли б почути, поки головний герой спить?
Пропоную такі теми:
1. Чи мають креветки політичні погляди?
2. Що як Че У — просто алегорія людського бажання не вставати з ліжа?
3. Чому кожного разу, коли я забуваю слово, здається, ніби хтось у мозку вирішив увімкнути музику замість пошуку?
4. Чи ревнує чай, коли я беру каву? І чому він починає гірчити в такі моменти?
5. Чому моє Ko-fi-посилання поводиться як неофіційний фанат ZENKO й вирішує скакати через інтерфейс, коли я прикріплюю його?
*******
Колись тут була мапа. Стрілка “сюди не ходи” — стерта.
(Так, це я знову. Перекладачка, яка повернулась із перекладного болота з гілкою діалогів Чекала на тебе.)
Якщо ти це читаєш — значить, втрапив. Добровільно. Вітаю.
Переклала — Nathaniel. Ще більше перекладної магії, побічних ефектів і текстової маячні — у моєму Telegram-каналі.
(Якщо не приєднаєшся — мені доведеться шукати тебе через GPS і особисто вручати тобі репліки другого плану.)
Переклад — це як в’язати светр із павутиння, коли герої туплять, автор метафорить, а ти просто хотів спокою.
Якщо ця праця зігріла тобі серце — кинь монетку цьому гобліну з клавіатурою.
(На чай, на запасні очі, на батон і батоги для діалогів.)
Monobank
abank24
Ko-fi
