Розділ 30
— Що ти сказав ―?! — Хван Джо-юн підвищив голос, наче глибоко ображений.
— Хо-хо, — промовив Гю-бек з захопленням, ніби щойно натрапив на найцікавіше відкриття. — І ще й піна з рота йде.
Дитина, як не дивно, мала рацію.
Але для Хвана Джо-юна це вже було занадто.
Зазвичай ніхто не міг передбачити, що змусить його зірватися.
Лі-йон без слів зачинила вікно, посадила Гю-бека на диван — і вийшла з дому через головні двері.
Хван Джо-юн стояв там. Чекав.
— Якщо ще раз будеш нишпорити біля мого дому — викличу поліцію, — сказала Лі-йон.
— Це твоя дитина?
— Це тебе не стосується.
Гю-бек був надзвичайно здібною дитиною. Люди щоразу дивувалися, дізнаючись, що він працює в лікарні, навчаючись у початковій школі.
Але питання Хвана Джо-юна переходило межі — воно лізло просто в її особисте життя.
— То що, Лі-йон! — вигукнув він.
— Через нього… ти так раптово зникла?
— Я «зникла»? — холодно перепитала вона. — Мене звільнили через тебе.
— Не може бути… Я ж піклувався про тебе, стежив, щоб у тебе все було добре! Але як?! Як ТИ — з усіх людей — можеш мати дитину?!
Лі-йон зітхнула. Він очевидно її не слухав. Очі сіпалися від люті, а долоні він притис до обличчя.
— Я викликаю поліцію, — сказала вона, дістала телефон і набрала номер.
— Лі-йон, як би я не думав про це, я не можу повірити, що ти вийшла заміж.
Тебе змусили жити з ним через борги чи якісь обставини? Якщо так — я все зрозумію. Я можу допомогти.
Я ненавиджу ці очі. Огидна, брудна тварюка.
Він був дурнем. І не любив нікого більше за самого себе.
Йому завжди хотілося грати героя — навіть коли цього ніхто не потребував. А особливо — Лі-йон.
Вона просто хотіла, щоб він зник з її життя.
Він був нав’язливим, дрібним сталкером. І що найгірше — знав, як користуватися своїм впливом.
Бути мішенню для такого ницого чоловіка було нестерпно й боляче.
— Алло, поліція? — сказала Лі-йон, не зводячи погляду з Хвана Джо-юна.
— До мене в дім проник сталкер.
— Лі-йон, я ж просто дуже за тебе хвилююся! — вигукнув Хван Джо-юн з надмірною емоційністю.
— Схоже, він п’яний, — спокійно сказала Лі-йон у слухавку. — Влаштовує сцену і несе нісенітницю.
— То що, Лі-йон! — його обличчя налилось червоним. Він виглядав так, ніби вона його зрадила. — Піклування — це тепер злочин?!
Лі-йон на мить відсунула телефон від вуха:
— Ні. Але сталкінг — так. І лазити по чужих вікнах, мов змія, — теж.
І ти ще й отримуєш задоволення від вбивства комах!
Цей погляд… не такий, як раніше, — подумав Хван Джо-юн.
Лі-йон, яку він пам’ятав, була самотньою, поступливою дівчиною. Такою, яку легко вмовити, легко зламати.
Але сьогоднішня Директорка Со випромінювала зовсім іншу енергію.
Людина, яка стала свідком убивства і була змушена жити з убивцею два роки, неминуче змінюється.
Лі-йон завжди жила на межі — насторожено, обережно, постійно готова до найгіршого.
Не дивно, що тепер вона обачніша.
Для неї кожен день — це зона ризику. І вона навчилась ходити по ній, мов по крижині.
Чоловік, що стояв перед нею зараз, вже не лякав її так, як колись.
Вона змінилася. Вона стала сміливою.
— Просто смішно дивитися, як ти граєшся з мурашками, вбиваєш маленьких, беззахисних комах — і при цьому вдаєш із себе такого могутнього.
Навіть мій восьмирічний Гю-бек так не поводиться.
Це смішно, що дитина виявляється зрілішою за тебе, дорослого чоловіка.
Губи Хвана Джо-юна сіпнулися від злості.
— Ти… ти впевнена, що знаєш, хто твій чоловік? — промовив він з тиском. — Коли ми бачилися минулого разу, здавалося, в нього проблеми з контролем. Тобі ж важко з таким жити, правда? Я що, забагато прошу? Ми можемо разом піти до районного відділу й подивитись документи — і все з’ясується!
— Досить! — різко вигукнула Лі-йон. — Я нічого не зобов’язана тобі доводити. Ти взагалі хто такий, блін?
— Та твоя поведінка мене з розуму зводить, ти це розумієш?! — заверещав він, плюючи слиною. — Це не тому, що я якийсь псих, це тому, що ти — сука, яка змушує мене так поводитись!
//Коментар перекладача:
Я наївно думала залишити цей розділ без коментарів. Хотіла зберегти холодну витримку.
Але потім на сцену вийшов оцей жаб’ячий рот Хван Джо-юн, і все — приплили.
І все. Кінець. У мене обличчя сповзло з черепа, чай вибухнув у горняті, а котик із наліпки на ноуті знепритомнів.
Квоне Че У…
Твою сосну колихало, виходь.
У нас тут жаб’ячий стендап, і ніхто не кличе його зі сцени.
Твоя жінка щойно майже запустила в нього землю з воза, а ти все ще спиш.
ЩО ЦЕ ЗА ЧОЛОВІЧИЙ ЛІДЕР У СНІГУ?!
Тебе викликає народ. Хоч би трусонув трошки кулаком, бо ми тут всі трохи в комі після цього діалогу.//
Лі-йон зрозуміла: марно щось говорити.
Цей тип того не вартий.
Я краще зламаю йому щелепу, — подумала вона.
//Коментар перекладача: правильно//
Вона підняла руку, ніби хотіла жбурнути в нього жменю землі з тачки.
Хван Джо-юн заточився назад.
— Займайся своїм життям. Моє — тебе не стосується.
У тобі немає нічого привабливого.
Цікаво, звідки в тебе стільки самовпевненості, нікчемне лайно.
Минуло кілька років з того часу, як Лі-йон вигнали з Лікарні D — через Хван Джо-юна.
Він казав, що кохає її.
Насправді ж він умів любити лише самого себе.
Він був токсичним. Він був сталкером. Він просто хотів володіти нею.
І, найімовірніше, він уже зіпсував життя не одній жінці. А коли ті не терпіли його лайна — він знову переключився на Лі-йон. Бо колись вона була слабшою. Зручнішою.
— У мене дуже страшний чоловік, — сказала Лі-йон.
— Лі-йон… — промовив Джо-юн, майже благально.
— Він нікого не боїться. Так, іноді йому важко стримати гнів. Але не зі мною.
Він… кусається.
Якби я була тобою — я б уже тікала.
Їй раптом згадався «той вечір» — коли Квон Че У зарився обличчям у її шию.
Її щоки почервоніли, вона прокашлялась. Потім понизила голос і додала твердо:
— До того ж… він добре вміє закопувати.
Вона кивнула у бік двору, повного лопат.
— Рекомендувала б не потрапляти йому на очі. Він на тебе вже злий.
Лі-йон повернулась і спокійно пішла до дому.
Та Хван Джо-юн не належав до тих, хто сприймає попередження всерйоз.
Він дивився їй услід — і бачив перед собою не теперішню жінку, а ту, двадцятидвохрічну Лі-йон, якою легко було керувати.
Я маю повернути цю заблукалу вівцю на правильний шлях, — подумав він.
Холодний весняний вітер пройшовся вулицею.
Лі-йон закрила штори.
Хван Джо-юн все ще стояв під вікном — дивився холодно, зиркаючи поглядом, схожим на чорну лінзу камери.
Він був злий.
Обличчя Лі-йон напружилось. Вона більше не могла терпіти ці хижі очі.
З того дня переслідування Хвана Джо-юна почалося знову.
//Ванна з перекладачем:
Че Ууууууу, прокинься, тут жааба стрибає по нервааах!//
*******
Колись тут була мапа. Стрілка “сюди не ходи” — стерта.
(Так, це я знову. Перекладачка, яка повернулась із перекладного болота з гілкою діалогів Чекала на тебе.)
Якщо ти це читаєш — значить, втрапив. Добровільно. Вітаю.
Переклала — Nathaniel. Ще більше перекладної магії, побічних ефектів і текстової маячні — у моєму Telegram-каналі.
(Якщо не приєднаєшся — мені доведеться шукати тебе через GPS і особисто вручати тобі репліки другого плану.)
Переклад — це як в’язати светр із павутиння, коли герої туплять, автор метафорить, а ти просто хотів спокою.
Якщо ця праця зігріла тобі серце — кинь монетку цьому гобліну з клавіатурою.
(На чай, на запасні очі, на батон і батоги для діалогів.)
Monobank
abank24
Ko-fi
