Розділ 28
— У тебе… повернулася пам’ять? — Лі-йон тремтіла в його обіймах. Її запитання застало його зненацька.
— Повернулася?! — повторила вона ще раз, голосніше.
Лі-йон було страшно.
Людина, яка до цього була ніжною й відданою, раптом вчепилася їй у шию з такою агресією — це могло означати лише одне: він повернувся.
Той самий Квон Че У.
Божевільний.
І їй ставало моторошно від думки, що буде далі.
Він міг убити її.
— Скажи… пам’ять повернулась? — її голос був надламаний.
У ньому тремтіла паніка. Справжній, оголений страх.
Ці слова повернули Квона Че У в реальність.
Він різко зупинився.
Подивився на її зчервонілу шию, на Лі-йон, яка тремтіла. Їй було боляче.
— Ні… — прошепотів він із соромом. — Ні, Лі-йон…
У її очах застиг страх. І недовіра.
Її кров похолола. Вона вдивлялася в Квона Че У з жахом.
Наче бачила перед собою чудовисько.
Його накрило хвилею провини.
Її погляд говорив про те, ким він, можливо, був у минулому.
Коли збудження вщухло, залишився лише сором.
— Лі-йон, пробач. — Він опустив голос. — Я… я на мить утратив контроль. Зробив помилку.
Провів рукою по волоссю, опустив голову. Потім закрив обличчя долонями.
— Мені… справді шкода.
Але всередині нього клекотіли питання.
Чому вона спитала про пам’ять? Через те, що я її торкнувся?..
Що зробив той інший Квон Че У? Що вона так боїться мене?
Він глибоко вдихнув, намагаючись заспокоїтись.
— Лі-йон, краще сьогодні нам не спати разом.
— Що?..
— Це буде моїм покаранням. Я відмовляюсь… від свого ранку. — Він подивився на неї серйозно. — І байдуже, якщо це триватиме місяць або два. Не буди мене, доки не зможеш пробачити.
Квон Че У підвівся з ліжка.
Що за… Що він має на увазі? Він серйозно?! — Лі-йон дивилась на нього з широко розплющеними очима, спостерігаючи, як він відходить.
Вона відчула величезне полегшення — пам’ять не повернулась, і вона зможе спати на самоті.
Відчула легкий біль і зморщилась, торкнувшись шиї.
Вона підвелася з ліжка й побігла за Квоном Че У.
— Квоне Че У, зачекай!
Він зупинився внизу сходів і озирнувся на її тривожний голос.
Коли їхні погляди зустрілись, він тихо, але дуже виразно вилаявся.
Лі-йон одразу зрозуміла — це було щось дуже грубе.
***
Квон Че У злегка прочинив губи й зморщився, ніби від болю.
— Що таке? Тобі зле? — Лі-йон розгублено дивилась на нього й рушила вниз по сходах.
Та він підняв руку, зупиняючи її.
— Залишайся там, — сказав він стриманим голосом.
— Чому? — запитала вона.
— Бо якщо ти підійдеш хоч трохи ближче… я вже не зможу дозволити тобі спати на самоті. Тож просто… залишайся.
Лі-йон застигла на місці.
— Або… ти хочеш побачити, як я кінчаю?
Погляд Лі-йон мимоволі ковзнув униз. Вона відразу зрозуміла — він усе ще був збуджений.
— То що, хочеш побачити? — примружився він.
— Щ-що?! Ні! — Лі-йон різко відвела очі.
— Справді? — перепитав він. — Бо щойно виглядала дуже зацікавленою.
— Нічого подібного! — обурилась вона. — Я просто перевіряла, чи нічого не капнуло на підлогу. Як господиня цього будинку я не можу дозволити тут антисанітарію! На відміну від деяких!
Вона була сердита й категорично відмовилась дивитись на нього.
— Підлога поки що чиста, — відповів він не менш роздратовано. — Але якщо ти ще трохи потягнеш час, то вже не буде.
Обличчя Лі-йон миттєво стало багряно-червоним.
Квон Че У зціпив зуби — стримуватись ставало дедалі важче. Її рум’яне обличчя лише ускладнювало ситуацію.
Він різко розвернувся, перетнув перший поверх і швидко пішов.
Лі-йон лишилася стояти в ступорі, проводжаючи його поглядом.
І тільки потім згадала, чого взагалі вийшла з кімнати.
— Зачекай! — гукнула вона, кидаючись навздогін. — Якщо вже спимо окремо, треба мінятись кімнатами! Стривай, чому це ти йдеш у мою? А де спатиму я—?!
Квон Че У грюкнув дверима й замкнув їх зсередини.
Вперше вона бачила його таким.
Тим часом Квон Че У з усіх сил намагався ігнорувати її голос.
Її ліжко, просякнуте її запахом, було для нього нестерпним раєм.
Воно нагадувало про неї.
Він уткнувся обличчям у її подушку і почав тертись, намагаючись хоч якось вгамувати нестерпне бажання.
***
— То тут у лікарні тільки я, Чу-джа і ти? — якось спитав Квон Че У по дорозі на прийом.
— Є ще одна людина. Але він більше як… лікар комах. Хоча ми його давно не бачили. Він зайнятий — школа.
— Він теж учитель?
— Ем… Він ходить у початкову школу, — Лі-йон не стала додавати подробиць.
Рано чи пізно Квон Че У сам його побачить.
— Директорко! — вхідні двері розчинилися, і в кімнату увірвався голос дитини.
Хлопчик був із величезним рюкзаком, що от-от мав луснути, та рухався цілеспрямовано.
У руках він ніс прозору коробку для комах.
//Ванна з перекладачем:
Перекладач і система самонагород
перекладач закінчує переклад розділу, ставить крапку, натискає "зберегти"
— Ну все. Тепер я заслуговую… на торт.
— І серіал. І ванну. І нове життя.
— Але почнемо з печеньки.
(з’їдає одну)
— Ще одну — за витримку.
— Ще одну — за діалог.
— І ще одну — за те, швидко переклала.
(розуміє, що з’їла 12)
---
намагається відповісти в коментарях
«Дякую за підтримку, перекладаю з любов’ю!»
— Т9: «перекладаю з ловлею»
— Т9: «перекладаю з лобурем»
— Т9: «перекладаю з лоботомією»
Погляд перекладача стає порожнім. Вона погоджується з останнім варіантом.
---
Інтерв’ю з перекладачем уявного глянцю
— Ваш улюблений жанр?
— Той, де герої не кричать одне на одного в кожному розділі.
— Що вас надихає?
— Коли персонажі не говорять 7 рядків підряд у дужках.
— Ваш девіз?
— «Це було в оригіналі, чесно!»
---
герой каже: "Get out."
Перекладач:
— «Йди геть»
— «Забирайся»
— «Вийди»
— «Зникни з очей»
— «Геть звідси»
— «Пішов звідси!»
— …
— «Лети ластівкою» — нє, це вже щось пішло не так.
---
Після всієї сцени з ліжком, тілом, бажанням і дверима — заходить хлопчик із рюкзаком і коробкою для комах
Перекладач:
— О, чудово!
— Дитина!
— Свята невинність!
— Прийшов балансувати сцену своєю ентомологією й домашнім завданням!
---
Квон Че У втикається в подушку, яка пахне Лі-йон.
Перекладач (виходить з тіні з табличкою):
— Шановні глядачі, ця сцена не рекомендована тим, хто хоч раз плакав через несвіжу наволочку.
---
Візит перекладача до Лі-йон
Перекладач уявно заходить у дім, підходить до Лі-йон із суворим виразом
— Добрий день. Це контроль якості діалогів.
— У нас тут зафіксовано сексуальне напруження, психотичну драму, і ще цей… антисептик для підлоги.
— Ви розумієте, що між репліками про «збудження» ви примудрились вставити фразу про чистоту будинку?
— Легендарно.
---
Перекладач пише СМС подрузі
"Привіт,
я зараз перекладаю сцену, де герой нюхає подушку.
Він сказав, що спить окремо в покарання.
Потім хоче кінчати просто у дверях.
А вона переживає за плитку.
Як у тебе справи?"
Відповідь подруги:
"В мене був звичайний день. Але дякую, тепер я знаю, що мій світ усе ще нормальний."
---
(на фоні — чорно-біле відео, герой повільно лежить обличчям у подушку)
— Її запах...
— Він не дає мені спати.
— Він зводить мене з розуму.
— Я нюхаю подушку, бо нюхати її саму — незаконно.
Голос за кадром:
"Нова лінійка парфумів від Лі-йон: "Подушка. Pour homme."
Стійкість: 12 годин.
Ефект: психоз."
---
Перекладач записує скаргу у Воду України
— Алло, це водоканал?
— У мене тут несанкціоноване кипіння.
— Так, герой закипів просто під час діалогу.
— Ні, не чайник — чоловік.
— Так, він парував від бажання, я не жартую.
— Вибачте, але в домі вже немає холодної води, усе випарилось від сцени.
*******
Колись тут була мапа. Стрілка “сюди не ходи” — стерта.
(Так, це я знову. Перекладачка, яка повернулась із перекладного болота з гілкою діалогів Чекала на тебе.)
Якщо ти це читаєш — значить, втрапив. Добровільно. Вітаю.
Переклала — Nathaniel. Ще більше перекладної магії, побічних ефектів і текстової маячні — у моєму Telegram-каналі.
(Якщо не приєднаєшся — мені доведеться шукати тебе через GPS і особисто вручати тобі репліки другого плану.)
Переклад — це як в’язати светр із павутиння, коли герої туплять, автор метафорить, а ти просто хотів спокою.
Якщо ця праця зігріла тобі серце — кинь монетку цьому гобліну з клавіатурою.
(На чай, на запасні очі, на батон і батоги для діалогів.)
Monobank
abank24
Ko-fi
