Розділ 22
Проєкт «Купол». Найбільший ботанічний сад у Кореї планували збудувати на Хвайдо.
Штучні водоспади, тропічні теплиці у формі куполів, відкриті екопарки, висячі сади й реконструкція тропічного лісу — усі ці атракції були частиною масштабного проєкту, який місто Хваян прагнуло реалізувати, аби стати туристичним центром. Директори кожної лікарні дерев, які зібралися на тендер, не приховували зажерливого блиску в очах, коли спостерігали за аерозйомкою та 3D-симуляцією комплексу «Хвайдом».
//Примітка перекладача: тендер — це офіційний конкурс на виконання робіт або постачання товарів/послуг, у якому переможця обирають на основі вигідних умов//
Та щойно довга презентація завершилася, конференц-зала вибухнула гомоном.
— Що ви щойно сказали?
Хтось натиснув кнопку мікрофона, вмонтовану в довгий стіл. Директор відповів механічно, без жодної емоції в голосі:
— Я сказав, що відбір переможця відбуватиметься через відкритий конкурс.
У залі знову запанувала тиша. Усі переглянулися, приголомшені.
— Ви маєте на увазі… ми маємо проходити прослуховування? — один із учасників ледве стримував обурення. Невдоволення було видно на кожному обличчі.
Та попри зростаючу напругу, директор продовжив тим самим монотонним голосом:
— У чому проблема? Ми хочемо довірити справу найкращому лікарю дерев. У Хвайдомі будуть представлені найрідкісніші та найдорожчі рослини світу. Ми маємо впевнитися, що на роботу візьмуть гідного спеціаліста. А не пройдисвіта чи ледаря, який пролізе завдяки грошам.
Лі-йон здригнулась від такої різкості. Навіть директор лікарні D, який досі зберігав самовпевненість, тепер насупився — схоже, усе це здавалося йому фарсом.
//Примітка перекладача: фарс живається, коли щось виглядає як серйозне, але насправді є абсурдним, фальшивим або смішним у поганому сенсі.//
Директор тим часом спокійно закінчив:
— Відкритий конкурс проходитиме у формі турніру.
Це було б надто виснажливо й затратно за часом, якби державні службовці взялися за таке масштабне завдання самотужки. Але через урядові настанови в межах «Нової Зеленої угоди» інтерес до природи довелося виставити як головну маркетингову перевагу.
— Оскільки відкриття приурочене до наступного Дня деревонасадження, турнір буде представлений у проморолику. Просимо звернути увагу, що під час змагання працюватиме знімальна група документального фільму, — додав ведучий.
А потім він озвучив те, на що всі чекали найбільше:
— Лікарню, яка пройде до фіналу, очікує гарантований контракт із «Хваідоме» на десять років.
Десять років?! Лі-йон не могла повірити своїм вухам. Конференц-зала знову вибухнула гучними обговореннями.
Найбільший ботанічний сад Кореї. Найдорожчі та найцінніші дерева. Це був контракт, який обіцяв не лише великий потік клієнтів, а й стабільну прибутковість на багато років наперед.
***
— То ти справді це робитимеш? — запитав Квон Че У, глянувши на Лі-йон.
Вона мовчки зайшла до найближчого кафе, весь час дивлячись униз. Після тієї емоційної завірюхи в конференц-залі вона почувалася виснаженою. Навіть крізь втому вона відчувала, як він кидає на неї погляд.
— Там будуть камери…
Чу-джа хотіла заперечити, але стрималася. Зате Квон Че У — ні.
— А що з камерами?
Він не хотів пропустити жодної дрібниці, якщо це стосувалося її. Лі-йон подивилася на нього й зітхнула:
— Просто… Я хочу жити тихо. Якщо моє обличчя хоч раз з’явиться на телебаченні — буде багато шуму.
Вона знизала плечима так, ніби нічого особливого, але вираз обличчя говорив інше. Квон Че У кивнув, хоча чудово бачив, що Лі-йон щось не договорює.
— Ей, директорко Со! — пролунав голос, який вона щиро ненавиділа.
Лі-йон скривилася, але швидко сховала роздратування й підвелася з місця, щоби привітатися:
— Добрий день.
— Давненько не бачились! Живемо ж у тій самій місцевості, а майже не перетинаємось, — сказав директор лікарні D, Чо Гьон Чон. Йому було під шістдесят, але волосся густе, а ще він колись був її начальником.
Одного погляду на нього вистачило, щоб вона відчула ще більше втоми — і моральної, і фізичної. Вона подумки вилаяла свою невдачу: знову його бачити. Причин ненавидіти цього чоловіка до глибини душі було безліч.
— Ну, привітайтеся вже як слід! Ви ж теж давно не бачилися, — з посмішкою сказав директор Чо, лагідно поплескав свого учня по спині й підштовхнув його вперед.
Лі-йон стиснула, а потім розтиснула долоню.
До переїзду на Хваїдо вона жила в Сеулі — у тісній кімнатці площею 12 квадратних метрів. Саме згадка про неї викликала в Лі-йон клаустрофобію. Вона ледве стрималася, щоби не скривитись.
— Я сам покликав його на Хваїдо. Ви ж колись добре товаришували. Варто знову знайти спільну мову. Молодим не варто тільки з деревами сидіти весь день — гуляйте більше, знайомтесь!
У директора Чо не було ані такту, ані вихованості — як і раніше. Можливо, йому й справді легше жити, коли можна тиснути на інших і псувати людям настрій.
Його учень, Хван Чо-юн, виглядав скуто. Він усе ще був трохи занудним — задумливо погладив тонкі брови.
— Лі-йон… давно не бачились…
— Так, давно… — відповіла Лі-йон. — Як ти?
Після формальностей вона відвернулася.
До переїзду на Хваїдо Лі-йон п’ять років проходила практичне стажування під керівництвом Чо Гьон Чона. Після закінчення молодшого коледжу їй довелося починати з самого дна — буквально з чорнової роботи в лікарні. І не варто й згадувати, що новачків там тримали за ніщо: не поважали, не рахували за людей. Вона терпіла. Страждала. Тим часом улюбленцем директора був Хван Чо-юн.
Про нього говорили, що ще зі студентських років він належав до еліти. Але попри всі свої заслуги, він переслідував Лі-йон — ту, в якої не було нічого, — при кожній нагоді. Якось вона побачила його очі, що хижо визирали з-за вікна її напівпідвального житла. Лі-йон тоді повідомила про це лікарню. І знаєш, кого звільнили? Її.
— А ви поки поговоріть, — озвався Чо Гьон Чон, переводячи погляд на Чу-джа.
Та підвелася і, проходячи повз, непомітно підморгнула Лі-йон. Це був сигнал: вона постарається дізнатися щось важливе. Лі-йон відчула величезну вдячність — нарешті змогла хоч трохи видихнути.
//Коментар перекладача: зазвичай після розділу я просто тихенько зникаю в кущах, але цього разу хочу дещо сказати.
Назву цього тайтлу — “Квіти — це лише приманка” — я придумала сама. Я довго обирала, як звучить краще українською, щоб воно мало сенс і ритм. Так само ім’я героя Квон Че У я переклала за звучанням із англійської, як правильно передати корейське ім’я в українській мові.
Хочу коротко пояснити ситуацію, яка мене зачепила.
Мені натякнули, що я начебто використовую російський переклад як основу. Причина?
— У російській версії головного героя теж звати Квон Че У, як у моєму перекладі.
— А в манхві це ім’я подано як Квон Дже У, і мені сказали, що читачі не мають плутатися, тому я “маю змінити” свій варіант.
— Крім того, в мене назва — “Квіти — це лише приманка”, а в них — просто “Квіти — це приманка”, і в мене начебто так як і в російському варіанті.
І тому мені натякнули, що я орієнтувалася на російський переклад. І це було образливо.
‼️ Запевняю вас: я ніколи цього не роблю.
Я не використовую російські переклади, не звіряюся з ними, не беру звідти жодного слова.
Я перекладаю з англійської або з оригіналу, перевіряю вимову, консультуюсь із фонетикою, іноді — з ChatGPT для уточнення. Усе, що я пишу — моє.
Ім’я Квон Че У — це мій свідомий вибір, бо Chae-woo — це саме “Че У” у звучанні.
А назва — результат моїх власних пошуків: “наживка”, “приманка”, “лише приманка” — поки не знайшла те, що звучить найкраще для українського читача.
Тож ще раз:
Я ніколи не використовую російський переклад. І ніколи не планую.
Дякую за довіру тим, хто читає й підтримує.//
*******
Раніше тут був світлофор. Зелений — на втечу. Його більше нема.
(Так, це знову я. Перекладачка з тремтячим ліхтариком. Де ви були? Я вже копала для вас яму любові й паніки.)
І якщо ти читаєш це — значить, приманка таки втримала. Ласкаво прошу вглиб.
Переклала Nathaniel. Більше перекладів, коментарів і неврозів — у моєму Telegram-каналі
(Не змушуй мене ще раз вдаватись до метафори з цементом. Просто зайди. Будь ласка.)
Переклад — це як ходити босоніж по битому склу сюжету, намагаючись донести кожен уламок цілим. Повільно, тихо, не дихаючи.
Якщо тобі відгукнулось — кинь монетку цьому божевільному, що це все зібрав. Можливо, вона врятує його від перевтоми (або принаймні від ненависті до клавіатури).
(На чай, на ліхтарик, на витривалість. А головне — на продовження.)
Monobank
abank24
Ko-fi
