Розділ 20
— Квоне Че У, може, тобі краще сьогодні відпочити? — Лі-йон поглянула на нього, вдягненого в охайні штани та просту футболку. У такому вигляді він радше скидався на студента, ніж на того… іншого себе.
— Ти боїшся, що я накоїтиму біди? — озвався він.
— Ні, зовсім ні! — Лі-йон похапцем замахала руками. Та ти зовсім інший!
Його скуйовджене волосся, яке два роки ніхто не чіпав, тепер було акуратно підстрижене, а чуб впадав на лоба. Риси обличчя стали ще чіткішими. Чоловік, що дивився на неї з-під сонця, зовсім не був схожий на того вбивцю з її спогадів.
Але варто було уявити, як він стоїть під дощем у блискучому плащі, як усе всередині знову зжалося.
— Я можу піти сам, — сказав Квон Че У, коли Лі-йон натягнула солом’яного капелюха нижче, ховаючись від сонця й від совісті.
А все почалось через Чу-джа. У Квон Че У не було що носити, крім лікарняної піжами, поки Чу-джа не взялася за справу: купила новий одяг, підстригла, перетворила на цілком пристойного чоловіка.
Лі-йон, яка на мить задумалась, чи не заховати його взуття, криво всміхнулась. Так і знала, що стала тим самим дроворубом із казки, якому тривожно, коли фея знаходить свої крила.
Вона не збиралася випускати Квона Че У з дому. Її брехня і так уже тиснула на плечі, як вапнякова плита. Якщо правда спливе — їй доведеться вигадувати ще десять версій попередньої версії, і щоразу коротшатиме не тільки совість, а й життя.
Нехай би сидів собі вдома, робив розминку та їв кашу. Але ж ні — він, як на зло, видужував темпами, яким позаздрили б навіть ясени після весняного дощу.
Що б таке сказати, аби він не пішов?..
— Лі-йон, ти серйозно підеш у такому вигляді? — Чу-джа склала руки на грудях, розглядаючи її з голови до ніг: білі кеди в багнюці, сіра чоловіча сорочка на два розміри більша, старий солом’яний капелюх.
— А гордість нашої лікарні де?
— Ось вона, — гордо відповіла Лі-йон, виставивши перед собою теку з журналом обстежень. Так, її вигляд залишав бажати кращого, а лікарня — і поготів, але жодне дерево не загинуло під її доглядом. І в цьому — її гордість.
//Примітка перекладача: поготів — це прислівник, що означає тим більше, особливо, ще з більшою підставою.
Його вживають, коли хочуть підкреслити, що якась думка або дія є ще більш справедливою чи очевидною в певній ситуації.//
— Через оце твоє лице — бери його з собою, — буркнула Чу-джа, киваючи на чоловіка позаду. — Відтепер він — обличчя нашої лікарні. Та з таким красенем, якщо ти вийдеш на люди, усі тітоньки з району вишикуються в чергу на обстеження. Ще трохи — і подумають, що з нашою допомогою у них теж зацвітуть сакури!
— Що ти мелеш?! — Лі-йон затремтіла й почервоніла, ховаючи очі й поспіхом поправляючи сорочку. Вона й сама знала — він справді виглядав… гм… дуже добре.
Сьогодні був важливий день: презентація проєкту "Квітучий Хваїдо", організована міськрадою Хваяну, Корейською лісовою службою та управлінням парків. Там будуть усі поважні чиновники з трьох секторів. Прийти туди з ним? Та це ж ризик!
— Квон Че У, — Лі-йон поставила руки на пояс і глибоко вдихнула. Вона дивилась униз, намагаючись зібратись із думками. Нарешті підвела погляд. — Надворі… небезпечно.
Чу-джа глянула на неї з виразом: що за дурня.
— Особливо для тебе, Квон Че У.
— Чому?
Бо якщо тебе щось сильно вразить, у тебе можуть повернутись спогади — цього вона, звісно, не сказала. А він, як на зло, мовчки чекав, розуміючи, що вона вигадує виправдання на ходу.
— Лі-йон, ти щось від мене приховуєш? — зненацька спитав він.
— Ні! — занадто різко. Паніка. Тріщина в її брехні. Треба заліпити, терміново!
— Бо ти занадто вродливий! — випалила вона. — Там буде повно старих чоловіків. А ти — молодий, милий… старі не витримають конкуренції! Вони ж ревниві, особливо до таких, як ти.
Молодець. Впоралася. Ледь не померла, але впоралася.
— Я настільки гарний, що ти хочеш мене сховати?
— Що?
Квон Че У з дивним виразом обличчя почав крутити своє вухо. Неможливо було зрозуміти, усміхається він чи хмуриться. Він так сильно стис і склав мочку, що шкіра на ній почервоніла.
— Я гарний у твоїх очах?
— Ем… — Лі-йон розгубилася й пробурмотіла щось нерозбірливе, не знаючи, що відповісти. Після короткої паузи вона вирішила висловити свою думку якомога розпливчастіше.
— Я просто хочу, щоб ти залишився вдома.
— Бо ти не хочеш, щоб мене бачили інші?
— Ах… — що більше вона ухилялася, то глибше себе заганяла. Лі-йон благально подивилася на Чу-джа, шукаючи підтримки. Але та лише сміялася на відстані, насолоджуючись її незручністю.
— Ми… ми ж молодята. Якщо зважати на те, що твій час зупинився через інцидент, то ми все ще на початку. Тож, звісно… я хочу, щоб тебе бачила тільки я…
Квон Че У м’яко всміхнувся, наче відповідь йому сподобалась.
— Тоді й ти не можеш виходити.
— Що?
— Бо я не хочу бути далеко від тебе ні на хвилину.
Лі-йон намагалася знайти переконливу відповідь.
— Я мовчатиму, — додав він. — Просто уяви, що я твій улюблений вазон, і візьми мене з собою.
Вона ледь не здригнулася від його пильного погляду. На відміну від м’якого тону, очі палахкотіли впертістю й пристрастю. Якщо вона відмовить, він запідозрить, що вона намагається ізолювати його від зовнішнього світу. Лі-йон зробила ще одну спробу умовити його лагідними словами:
— Ти впевнений? Ти ж іще пацієнт. Я знаю, ти дуже швидко відновлюєшся, але, якщо чесно, я не хочу вести тебе у таке складне місце, особливо коли ти нічого не пам’ятаєш.
Її м’яка щока, така ніжна, ніби могла розтанути від дотику, зворушливо ворушилася, коли вона говорила. Ігноруючи його напружений погляд, вона продовжила.
*******
Раніше тут був світлофор. Зелений — на втечу. Його більше нема.
(Так, це знову я. Перекладачка з тремтячим ліхтариком. Де ви були? Я вже копала для вас яму любові й паніки.)
І якщо ти читаєш це — значить, приманка таки втримала. Ласкаво прошу вглиб.
Переклала Nathaniel. Більше перекладів, коментарів і неврозів — у моєму Telegram-каналі
(Не змушуй мене ще раз вдаватись до метафори з цементом. Просто зайди. Будь ласка.)
Переклад — це як ходити босоніж по битому склу сюжету, намагаючись донести кожен уламок цілим. Повільно, тихо, не дихаючи.
Якщо тобі відгукнулось — кинь монетку цьому божевільному, що це все зібрав. Можливо, вона врятує його від перевтоми (або принаймні від ненависті до клавіатури).
(На чай, на ліхтарик, на витривалість. А головне — на продовження.)
Monobank
abank24
Ko-fi
