Розділ 16
Лі-йон різко відскочила від дверей. Вона затулила рот, аби не скрикнути.
— Куди ти? Підійди ближче.
Вона опустила очі — і знову побачила тінь його ніг у щілині під дверима.
Можливо, Квон Че-у теж бачив її тінь — як вона відходить далі.
Тоді… що ж я чула раніше? — серце гупало.
— Підійди ближче. Я не чую твого запаху.
— Що?!
— Ти не знала? Ти пахнеш мокрою травою.
БАМ!
Двері здригнулись.
Лі-йон знову відступила. Лампочка на стелі блимнула від удару.
Її долоні — мокрі від поту.
— Я навіть не знаю, хто я — без тебе, — прошепотів Квон Че-у, сперши чоло на двері. — Хоч у мене й є руки й ноги… я не відчуваю, що живий.
Лі-йон почула, як щось шкребе по дверях.
І жахнулась: це були його нігті.
Вся спальня здавалась пасткою.
Він не просто тиснув — він лякав, туманив, мучив.
— Скажи мені, що це не сон...
Глухий удар. Він знову вдарився чолом об двері.
— Скажи, що я не з’їхав з глузду.
— Скажи щось про моє минуле. Що завгодно. Просто доведи, що я існував.
БАМ!
Його дихання було важким.
На мить Лі-йон здалося, що він зараз зламає ці старі двері.
Вона скам’яніла.
Але він їх не ламав. Тільки дряпав. І знову вдаряв.
Холодний піт збігав їй по хребту.
Лагідний, ввічливий, турботливий…
Всі ці слова вона колись сказала про нього, щоб врятувати себе.
І ось доказ перед нею:
Він — зовсім не такий.
Але… вона все ще жила.
Це означало, що її брехня спрацювала.
— Квон Че-у…
Металева ручка знову задзвеніла, почувши її голос.
Лі-йон зціпила руки й глибоко вдихнула.
— Я нічого не вдягнула, бо щойно приймала душ, — мовила вона.
Чи повірить?
— Шампунь потрапив у очі… Можемо поговорити пізніше? Зараз… не дуже зручно.
На мить усе стихло.
Наче той, хто щойно гримав дверима, раптом зник.
Він змінився миттєво.
— Гаразд, — пролунав низький, важкий голос.
— На добраніч.
Це були слова, які вона так хотіла почути…
Але серце не довіряло їм.
Лі-йон терла холодні руки, напруження не спадало.
— Не забудь замкнути двері.
Його голос — спокійний. Його ж дії — ні.
Від дисонансу шкіра Лі-йон зачесалась — вона мимоволі подряпала собі передпліччя.
Кррр…
Нарешті. Квон Че-у йде.
Лі-йон спостерігала, як його тінь зникає з-під дверей.
Намагалась розслабити затерплі плечі.
— Я це так, про всяк випадок, але… не підіймайся, будь ласка, на другий поверх.
— Що? Чому?
— Я… ну… збираюсь уперше за довгий час поголити нижню частину.
Лі-йон здивовано кліпнула. Вона майже була певна — він усміхається.
— Тоді, Лі-йон… побачимось пізніше.
Він говорив так, ніби точно знав: вони не побачаться ще довго.
Лі-йон так і не змогла заснути тієї ночі.
Натомість Квон Че-у… не прокидався більше тижня.
***
Лі-йон наснився жах.
Вона прокинулась у холодному поту, зі злиплими повіками.
Останні дні — як у тумані.
Тільки коли повністю розплющила очі, згадала:
А. Сьогодні — той самий день…
Ще до початку ранку з неї, здавалось, витекли всі сили.
— Директорко Со! — покликала Чу-джа.
Лі-йон поглянула на годинник. Вона давно мала бути на роботі.
Підхопилась — і перед очима все закружляло.
— Ти що, з температурою? — Чу-джа саме зайшла в кімнату.
Торкнулась до її чола — брови зсунулись від тривоги.
— Чому в тебе кожен день такий клято буремний? — пробурчала вона. — Полежи сьогодні. Роботи майже нема.
Лі-йон зморщилась, відкинула її руки й підвелась.
Стисла кулаки, намагаючись повернути чутливість пальцям.
— Саме тоді в мене найбільше роботи, — мовила вона.
— Я ж казала — не треба! Чого така вперта?! Візьми відгул! — Чу-джа поставила руки в боки.
— Іди на другий поверх, подивись краще на свої рослини!
Лі-йон рушила до ванної.
Зупинилась перед дзеркалом.
Відкрутила воду.
В дзеркалі була жінка. Худа, з порожнім поглядом.
Дівчинки з колись скуйовдженим волоссям більше не було.
Наче вона ніколи й не жила.
Я народилась неправильно.
Уві сні дівчинка знову й знову писала маленькими рученятами:
Я народилась неправильно. Я народилась неправильно.
Вона мусила писати це безупину.
Стоси А4-форматів вже давно перевищували зріст маленької Лі-йон.
Це були її листи з каяттям — ті, які змушували писати у вільний час…
…аж поки вона не втекла з дому у сімнадцять.
— До речі, директорко Со, я забула запитати одну штуку, — озвалась Чу-джа.
— Наш рослинний зять спить постійно… а як він узагалі пісяє?
*******
Рада розділити з тобою цю історію.
Переклала Nathaniel. Більше перекладів, коментарів і новин — у моєму Telegram-каналі.
Переклад — це не чарівна кнопка, а багато часу, зусиль і уваги до кожної дрібниці. Якщо моя робота тобі цінна — донат завжди буде найкращим способом сказати “дякую”.
Це не лише тримає ритм нових розділів, а й зберігати натхнення, сили й віру в цю справу.
Ваші донати — це не просто жест. Це те, що справді підтримує й мотивує перекладати далі. Вони дуже багато значать.
Monobank
abank24
Ko-fi
Telegram-канал
