Розділ 12
— Ага, тобто це я тебе підчепив, — мовив він.
Лі-йон не відповіла.
— Нашепотів тобі щось солодке на вушко й затягнув у ліжко, так? Я був зухвалим покидьком, — він усміхнувся. Йому, здається, подобалося слухати вигадані спогади про себе.
У Лі-йон починала здавати внутрішня опора.
Якщо я зараз не придумаю чогось переконливого — все вийде з-під контролю.
Їй стало настільки тісно у власній шкірі, що вона хотіла просто втекти.
Він змусив її лягти з ним у ліжко, ніби вони справді подружжя — яким він вважає їх.
І тепер вона боялась: якщо не зупинити це зараз — наступного разу може бути гірше.
Холодний піт стікав уздовж спини. Треба зупинити це.
— Насправді ти не був зухвалим… Просто… ми не дуже підходили одне одному в сексуальному плані, — сказала вона.
Його усмішка повільно згасла.
— Було… погано?
— Секс? — уточнила вона.
— Так.
— Хто саме? — спитав він.
— Що?
— Хто з нас був… не дуже?
Лі-йон з усіх сил стримувалась, щоб не відвести погляду.
Він дивився прямо — наполегливо, напружено. І чекав відповіді.
— Обоє? — припустив він першим.
Посміхнувся сухо.
А потім насупився. Став серйозним.
— Це ще шоковіше за мою амнезію.
Очі Квона Че-у стали… дивними.
Зазвичай він здавався приязним — особливо тоді, коли не розумів, що робить.
Але зараз… здавалось, він щось знає.
Він приклав долоню до обличчя й тихо засміявся.
— Тобто, ти хочеш сказати, що після того… у нас нічого не було? — перепитав він.
— Так.
— А в чому саме була проблема?
Його голос був м’яким, але в ньому відчувалась наполегливість.
— Ем… — Лі-йон відчула, як слова вичерпуються.
Його питання ставали занадто інтимними. Але вона доросла. І не дозволить, щоб її змусили мовчати.
— Ми просто… були несумісні. Я нічого не відчула того разу. І досі не знаю, що таке оргазм…
Квон Че-у не відповів.
— Ти ще казав, що в мене низьке лібідо. Що я не дуже люблю цим займатись. І саме це тобі в мені подобалось.
Ти закохався не через сумісність у ліжку. Тобі важливим було тільки кохання.
Ти був, як монах.
— Монах? Я? — здивовано перепитав він.
Здавалось, він не знав, на кого злитися — на себе, чи на того «себе», якого вигадала Лі-йон.
Він нахмурився.
— Ми були радше як друзі. Нас це влаштовувало тоді, — сказала вона. Це був останній удар.
Квон Че-у замовк.
Він довго дивився в стелю. Так довго, що Лі-йон подумала — він заснув.
Коли вона вже збиралась обережно підвестись, він озвався:
— Тобто ти доглядала за мною… навіть попри те, що ми не були сексуально сумісні?
Вона нічого не відповіла.
Невже люди допомагають іншим тільки через секс? Що це за викривлене мислення?..
— Ти, напевно, дуже мене любиш, Со Лі-йон, — нарешті сказав він.
Він видихнув.
А Лі-йон лише зітхнула подумки.
Ще одне непорозуміння. Ще один міцніший зашморг.
Їй було нестерпно ніяково — але вона цього не показала.
Бо знала: чим більше він вірить — тим безпечніше для неї.
Це був єдиний спосіб тримати Квона Че-у на відстані.
— Спи вже, — мовила Лі-йон, ставлячи крапку в розмові.
Що більше вона говорила з ним — то більше боялась, що проговориться і загрузне у власній брехні.
— Гаразд. На добраніч, Лі-йон, — сказав він, заплющив очі й повернувся до стіни, ніби більше не хотів чути нічого з минулого.
Лі-йон почала молитися… богові дерев.
Будь ласка, нехай він засне! Хай буде глибокий сон. Хай буде… кома.
Нехай не прокидається кілька тижнів. У нього ж синдром, казав лікар.
Будь ласка, будь ласка, будь ласка…
Але щойно вона подумала, що він таки заснув, як він прошепотів:
— Але чому я був… не дуже? Це сам процес, чи… мої дотики тебе не влаштовували? Чи я був… ну, недосвідченим?
Лі-йон заклякла.
— Я… я не знаю точно. Думаю… ти сам цього не дуже хотів. І… ти закінчував дуже швидко… — Ох, чорт, Лі-йон, замовкни!
Він замовк. Зітхнув. І довго мовчав.
Зрештою її втома перемогла. Вона почула, як його дихання стало рівним — і вирішила, що він заснув.
Вона намагалась обережно забрати руку з його пальців, але — марно.
І от, просто там, під тією самою ковдрою, вона заснула сама.
Перед тим, як поринути у сон, їй хотілось запитати щось одне:
Навіщо ти вбив того півня?
Вранці Лі-йон прокинулась… на диво відпочила.
І закричала.
Квон Че-у дивився на неї зверху вниз, сперши голову на руку.
— Доброго ранку, — привітався він із легким подивом.
Що за…?
Лікар сказав, що в нього синдром Сплячої красуні!
А він не тільки не спить далі — а ще й прокинувся раніше за неї!
Його ірис кольору льону здавався вранці навіть червонішим, ніж зазвичай…
*******
Раніше тут був світлофор. Зелений — на втечу. Його більше нема.
(Так, це знову я. Перекладачка з тремтячим ліхтариком. Де ви були? Я вже копала для вас яму любові й паніки.)
І якщо ти читаєш це — значить, приманка таки втримала. Ласкаво прошу вглиб.
Переклала Nathaniel. Більше перекладів, коментарів і неврозів — у моєму Telegram-каналі
(Не змушуй мене ще раз вдаватись до метафори з цементом. Просто зайди. Будь ласка.)
Переклад — це як ходити босоніж по битому склу сюжету, намагаючись донести кожен уламок цілим. Повільно, тихо, не дихаючи.
Якщо тобі відгукнулось — кинь монетку цьому божевільному, що це все зібрав. Можливо, вона врятує його від перевтоми (або принаймні від ненависті до клавіатури).
(На чай, на ліхтарик, на витривалість. А головне — на продовження.)
Monobank
abank24
Ko-fi
