Розділ 11
Лі-йон тягнула візок, у якому сидів хитаючись чоловік.
Вона відчувала на собі його погляд — але не оберталася.
Тишу розрізали тільки цвіркуни.
— Скільки мені років? — раптом запитав він, відкинувшись назад.
— Ем… — у голові в неї промайнуло безліч варіантів. Це було не просто питання. Це — міна. Один неправильний рух — і все вибухне.
— Мені тридцять два, — нарешті відповіла вона, обернувшись.
Визначити його вік на око було неможливо.
Красиве обличчя, жодної зморшки. У шкільній формі він міг би зійти за старшокласника. У костюмі — за бізнесмена.
— Ти… мого віку.
Він кивнув повільно.
— Але ми завжди говоримо одне до одного на «ви»?
— Ем… так, — промовила вона. — Ти завжди дуже ввічливий і… лагідний.
Це була відверта брехня.
Але що я ще могла сказати?!
Здавалося, язик проріс колючками.
Дерева створюють гілки й насіння. Вони ростуть. Брехня теж.
Вона проростає — і неконтрольовано розповзається.
— А ким я працював?
Лі-йон застигла.
Ти закопував людей, от ким. Садив їх у землю й убивав.
— Ем… значить… — вона запнулася.
Раптом відчула легкий дотик до ліктя — він торкнувся її плеча.
І вона просто випалила:
— Ти… гарно садив!
— Що саме?
— Ем… — людей. — Квіти…
— Що?
— Ти садив квіти в моїй клініці. Так ми й познайомились, — мовила вона й подумки захотіла зашити собі рот.
***
Чоловік був у жахливому стані. Бруд і подряпини вкривали все його тіло.
Після душу Лі-йон допомогла обробити рани маззю. Вона нахмурилась, побачивши червоні подряпини на шкірі. Але Квон Че-у не сіпнувся, не застогнав. Лише рівно дихав.
Щоразу, коли вона торкалася до рани — руки тремтіли.
Вона просто хотіла, щоб ця ніч скоріше закінчилась.
— Давай переночуємо тут разом, — сказав він раптом.
Лі-йон здригнулась.
— Що?
— Ми ж одружені, правда? — мовив він. — То хіба не можемо залишитися разом?
— Я… але ж ти все ще пацієнт…
— Так, я все ще пацієнт. Але вже не вегетативний. І я досі — твій чоловік.
Його погляд був пронизливим.
Інстинктивно вона підвелась з краю матраца.
Вона ніколи не думала, що брехня про шлюб може мати такі наслідки. Її серце шалено забилось.
— Тобі незручно, бо я вже не той, ким ти мене пам’ятаєш?
Лі-йон не знала, що сказати.
— Я…
— Все добре, — відповів він, дивлячись на неї.
— Я не буду з тобою жорстоким. Не примушуватиму й не погрожуватиму. Як і раніше.
Його очі були порожні, майже тьмяні.
Здавалося, що всі вибухи, агресія — були лише маревом.
— Тож… просто залишайся поруч.
Лікар колись казав їй: якщо Квон Че-у засне — ніхто не знає, коли він прокинеться знову.
Треба змусити його заснути.
Лі-йон мовчки лягла поруч. Ліжко було не дуже велике, але достатнє для двох.
Вона відчувала запах антисептику.
— У мене так багато питань, — сказав він, повертаючись до неї.
Його погляд пронизав її — мов стріла.
А вона втупилась у стелю, боячись повернути голову.
— Що найбільше тебе цікавить? — спитала вона.
— Як я став… вегетативним?
— Ми… пішли разом у гори… і потрапили в аварію, — сказала вона тихо.
— Ти теж? — запитав він, насупившись.
Вона кивнула.
— Але я сильно не постраждала.
Вона навмисно уникала деталей — залишала все розпливчастим, щоб пізніше можна було легше вигадати виправдання.
Серце Лі-йон билося як скажене.
— Ти з того часу доглядала за мною?
— Так. Але медперсонал зробив значно більше, ніж я.
Він може вбити мене, якщо дізнається, що все це брехня.
Вона мусила бути обережною.
Наче йшла по тонкій кризі — і кожен крок лунав тріщиною.
— Зараз думай лише про себе. Скоро зможеш зустрітися з родиною. У тебе є старший брат…
— Я його не пам’ятаю, — мовив він.
Він узяв її за руку.
Лі-йон ледь стрималась, щоб не здригнутися.
Хоч він торкнувся лише руки — здавалося, що він скував усе її тіло.
— Єдина людина, яка мені зараз потрібна — це Лі-йон.
Лише твоє обличчя залишилось у моїй пам’яті.
Мабуть, я дуже тебе кохаю.
Кохає…
Раптом у її свідомості виринули обличчя батьків.
Вона стиснула губи, аби не вилаятись уголос.
Квон Че-у трохи підвівся й накинув ковдру на них обох.
Лі-йон відчула несподіване тепло.
Це було так затишно, що на мить справді захотілося заснути, змивши втому дня.
Інстинктивно вона втиснулась у ковдру. Її погляд зустрівся з його.
— Коли ми одружились?
— Ем… два роки тому?
— Ти коли-небудь плакала через мене?
— Що?..
— Ми були щойно одруженими… а тобі довелось одразу мене доглядати, — сказав він. — Це жахливо.
— Я звикла мати справу з пацієнтами, які не розмовляють. Тож я не дуже плакала, — відповіла вона, обережно добираючи слова.
— Скільки ми зустрічались до весілля?
— А… ем… — Питання ставали дедалі складнішими.
Лі-йон не знала, що казати. Вона все життя була самотньою.
Що вона може знати про романтику когось іншого?
— Ми недовго зустрічались. Одружились майже одразу після знайомства.
— Одразу?
Це було неправильно?
На острові було чимало змішаних шлюбів — і Лі-йон часто бачила пари, які одружувались після кількох тижнів знайомства.
Але вона зависла в думках — і Квон Че-у, помітивши це, підвів брови.
— За одну ніч?
— Що?..
— Ми переспали після знайомства? І ти вирішила, що я — ідеальний партнер?
Вона відкрила рота — і не змогла відповісти.
Він усміхнувся.
— Шкода, що я цього не пам’ятаю.
Усмішка зробила його молодшим.
Його очі вже не здавались холодними й відстороненими.
Але Лі-йон глянула на нього — і відчула лише шок і страх.
Це було схоже на пробудження в кошмарі.
— Виходить, ти тоді була доволі сміливою, — сказав він.
— Ні! Це зовсім не так!
Це непорозуміння змусило її відчути гостру ніяковість.
Але вона не могла придумати нічого переконливого, щоб це спростувати.
Вона замовкла.
А Квон Че-у нахилив голову й опустив її на подушку.
*******
Раніше тут був світлофор. Зелений — на втечу. Його більше нема.
(Так, це знову я. Перекладачка з тремтячим ліхтариком. Де ви були? Я вже копала для вас яму любові й паніки.)
І якщо ти читаєш це — значить, приманка таки втримала. Ласкаво прошу вглиб.
Переклала Nathaniel. Більше перекладів, коментарів і неврозів — у моєму Telegram-каналі
(Не змушуй мене ще раз вдаватись до метафори з цементом. Просто зайди. Будь ласка.)
Переклад — це як ходити босоніж по битому склу сюжету, намагаючись донести кожен уламок цілим. Повільно, тихо, не дихаючи.
Якщо тобі відгукнулось — кинь монетку цьому божевільному, що це все зібрав. Можливо, вона врятує його від перевтоми (або принаймні від ненависті до клавіатури).
(На чай, на ліхтарик, на витривалість. А головне — на продовження.)
Monobank
abank24
Ko-fi
