Ентоні в турі, частина 22

[Ха-ха! Це справді все, що є у легендарних воїнів народу? Я можу робити це цілий день!]

Сірий піднімає брови, коли я роблю свою заяву, що дзвенить стадіоном, транслюючись всім і кожному в натовпі. Аудиторія, яка зазвичай була стриманою і шанобливою, тепер захоплена атмосферою, спостерігаючи, як їхні вправні фехтувальники програють один за одним.

Що ж, вони не освистують, чи щось подібне, але багато з них хмуряться, що за їхніми мірками досить суворо. Я слідкував за цим натовпом весь день.

[Ти справді настільки хочеш продовжити?] приватно запитує Сірий, добре знаючи, якою буде відповідь.

[Зовсім ні, ти з глузду з'їхав? Мене обпікають, заморожують, в мене стріляють променями світла у формі дракона. Останній виростив зі свого меча дерево і вдарив ним мене!]

[Ти виглядаєш в нормі.]

[Я отримував пошкодження та зцілював їх, але це не означає, що я в порядку. У мене болять кишки, на моєму панцирі є дрібні тріщини, на відновлення яких потрібен час, і я настільки часто використовував цілющу залозу, що вимагаю оплачуваної відпустки!]

Сірий бурчить.

[Ці цілющі залози — шахрайство. Монстри можуть зцілювати себе зі злочинною легкістю.]

[Ти дійсно хочеш вступити в розмову про баланс між монстрами та вами, слабаками? Можливо, ми стаємо сильнішими, щоб вижити у смертельному пеклі Підземелля і не бути розрізаними на шматки такими, як ви? Може подумай про це?! Просто подумай про те, скільки грошей я взагалі вартий на цьому етапі еволюції?]

Сірий мружиться на мій блискучий панцир.

[Багато.]

[Не отримуй жодних ідей. Я приходжу з миром. Крім того, подумай про те, наскільки складно було б отримати взуття мого розміру.]

[Що ж, черга бійців не скоротилась. Ти можеш продовжувати боротись скільки завгодно. Все більше і більше шкіл відправляють своїх учнів, навіть деяких з кращих.]

[Як жінка з деревом-мечем?]

[Лезо Бурхливого Життя. Вона входить до тридцятки кращих.]

Можливо, я багато скаржусь, але я лише частково перебільшую. Я боровся здебільшого з восьмими і дев’ятими мечами, і з часом частка дев’ятих лише зростала. Один на один, вони не можуть сподіватись перемогти мене, особливо якщо я піду ва-банк, але перемагати їх витончено, один за одним, десятки боїв поспіль? Я втомився.

На трибунах я бачу, що активність навколо моїх братіанських торгових партнерів почала сповільнюватись. Там, де колись був сплеск людей, що сперечались, жестикулювали та вели торгівлю, наразі зібралось набагато менше осіб, але навіть з моєї позиції я бачу Еран Туріс у своїй стихії.

Вона ходить і торгує, пробирається та допомагає товарам Колонії потрапити на очі тих, хто має їх побачити. Суть моїх вистав тут, на арені, полягає в тому, щоб допомогти народу легше сприйняти нас. Судячи з натовпу, який мені вдалось зібрати, і величезної кількості претендентів, я вважаю, що виконав свою роботу.

[Добре, я збираюсь на сьогодні закінчити, Сірий, якщо ти не проти?]

З хутром, що стирчить з його мантії, народець-вовк лише легко жестикулює однією рукою.

[Чому б мені бути проти?]

Я знизую вусиками.

[Я просто не хочу наступати нікому на ноги, культурно кажучи. Я трохи дізнався про ваш Народ, але я навряд чи експерт. Ми хочемо хороших стосунків між Колонією та Народом, тож якщо моє припинення боїв роздратує багатьох осіб, тоді я залишусь.]

Він складає руки на грудях.

[Багато будуть роздратовані, але лише тому, що вони не отримають шансу боротись,] він вовчасто посміхається, [і натовп буде розчарований, що не побачив більше хороших боїв. Дев'яті мечі один за одним вишиковуються для боротьби з могутнім монстром? Це рідкісне задоволення.]

Чудово.

[Отже я повинен залишитися?]

[Звичайно, що ні,] він пирхає. [Якщо хочеш піти, то йди. Ми Народ, наш апетит до боротьби безмежний. Ти можеш стояти цьому піску сто років, і нам все одно буде мало.]

Спостерігачів на арені точно не бракує. Щоразу, коли хтось йде, його місце хапають за лічені секунди. Чемно хапають, але все одно хапають.

[Ми повинні показати вам, як грати в тунельний м’яч,] кажу я йому. [Я маю відчуття, що він вам сподобається.]

І ви будете хорошими гравцями, якщо подумати про це.

Сірий виглядає менш впевненим.

[Тунельний м’яч – це гра?]

[О, це не гра, це релігія.]

[Ми не релігійні.]

[Ще ні.]

Виходу з ями, як такого, насправді немає, тож я просто розвертаюсь та починаю підніматись до бар’єру наверх. Натовп попереду починає відступати, кілька людей плескають у долоні, навіть дивно кланяються, потім я піднімаюсь на трибуни та виходжу позаду, а Сірий оголошує, що мураха-Елвіс покинув будівлю.

Ледве я роблю два кроки з арени, як переді мною з’являється Біла, піднявши руку, показуючи, щоб я зупинився.

[Якась проблема?] Я запитую, але вона лише хитає головою.

[Хочеш, щоб я дочекався Сірого?]

Вона киває.

Йому на це потрібно п’ять хвилин або близько того. Наскільки я розумію, йому довелось поговорити з декількома фехтувальниками та жінками, які були трохи роздратовані тим, що марно чекали, але він виглядає незворушним, коли наближається.

Якусь мить він розмовляє з Білою і раптом виглядає справді схвильованим.

[Біла мені нічого не сказала. Що там?]

Він гарчить, справді гарчить.

[Легіон тут.]

Те, як він каже «легіон», майже нагадує лайку.

[Давно їх не бачив. Я так розумію, що ви не надто з ними ладнаєте.]

[Ні.]

[Гей, чудово! Ми також!]