Розвиток ситуації

Час повертатись до справи. Хвиля триває, фортеця потребує оборони, і Колонія раптом взаємопов’язана більше, ніж будь-коли раніше.

Ворота працюють! Я можу зробити кілька кроків і опинитись в другому шарі! Або третьому! Йти до другого шару все ж було б дуже неприємно, але третій може бути не настільки вже й поганим. Я міг би передати привіт Алу та всім іншим демонам, які живили мене енергією через Вестибюль.

Кількість, яка, до речі, зростає. Мені це зовсім не комфортно. Мурахи, це я ще розумію. Люди вже трохи сумнівні. Демони? Вони дивні. На даний момент я запровадив стандартну політику, щоб якомога більше уникати перевірки того, про що вони думають.

Насправді, можливо, мені варто уникати третього шару…

Що добре! У мене є чим зайнятись тут, в четвертому. Мені потрібно боротись з хвилею, відпрацьовувати свої навички, мутувати і, найголовніше, мені потрібно допомагати керувати еволюцією моїх любих домашніх тварин! Усі троє все ще борються, і хоча досвіду від щойно породжених монстрів хвилі дається не надто багато, якщо вони переможуть достатньо ворогів, воно все з часом додасться. Сподіваюсь, що до того моменту, як ця поточна хвиля закінчиться, вони досягнуть необхідного рівня та будуть готові приєднатись до мене на сьомому рангу.

Враховуючи те, що у мене є три міфічні ядра, готові для поглинання, люб’язно надані Богом демонів, вони також повинні стати надпотужними. Я не можу дочекатись!

Це означає, що настав час зв’язатись з моїм старим другом. На щастя, я можу поговорити з ним через Неф. Насправді, якщо добре подумати, я міг би просто надіслати повідомлення. Спілкування з людьми через Неф, як правило, їх дивує.

Оскільки у нас є ворота, ми можемо заодно їх перевірити. Я хапаю розвідника і прошу їх зв’язатись з Граніним та перевірити, чи може він з’явитись тут, щоб я міг поставити кілька запитань, а потім я тікаю, щоб подивитись, як поживає мій учень.

Я бачу, що Солант робить майже те ж саме, що я і очікував, віддаючи накази та керуючи своїм маленьким полем бою, наче диригент, керуючий оркестром. Вона продовжує тренувати своєю маленькою армією, і вони стають дедалі більш скоординованими, що дозволяє їй додавати більше складності в плани. Зазвичай поле бою між монстрами та Колонією виглядає як організований хаос, де мурахи утворюють ряди, наступають і відступають. Це, натомість, виглядає... організовано. Жодна мураха не рухається сама, завжди разом, завжди групою. Коли всі відступають, вони роблять це хвилею. Коли всі просуваються вперед, вони атакують два, три, чотири рази, перекриваючи прориви, що з’їдає простір і відганяє монстрів.

На якомусь рівні я бачу, що вона робить. Вони можуть бути шаленими, шаленими звірами, але створіння, породжені хвилею, все ще мають у собі ту іскру тваринного розуму. Солант маніпулює ними, підкидаючи наживку, показуючи слабкі місця, формуючи вразливі точки в лінії.

У той момент, коли ворог вскакує, ці слабкості зникають як дим, ніби їх і не було. Я спостерігаю, як вона працює до кінця її зміни, приймаючи все до уваги. Коли маленький генерал нарешті відступає і її замінюють на фронті, я підбігаю та легенько штовхаю її однією ногою.

«Солант! Чудово виглядаєш! Які рухи, які файні ніжки! Як усе проходить?»

Вона виглядає трохи розгубленою.

«Файні ніжки? У нас немає ніг. У нас кігті».

«Тоді файні пазурі».

«Я б не зовсім описала їх, як файні...»

«... Просто прийми комплімент. Я вражений тим, як добре рухаються твої війська».

«Ах. Я не зрозуміла, що ви мали на увазі. Так, ми в процесі».

Схоже, що вона зовсім не задоволена.

«Не задоволена?» я запитую.

«Навіть близько ні», — стверджує вона. «Потрібно виконати багато роботи та перевірити ще багато ідей, перш ніж навіть цей простий захист тунелю можна буде назвати успішним».

«Наскільки я розумію, все йде дуже добре. Війська задоволені, генерали задоволені. Що з цим не так?»

«Може бути краще», — каже вона так, наче це найочевидніша річ у світі. «Я консультувалась з деякими фахівцями, які, на мою думку, зможуть допомогти, і чим більше ми будемо тренуватись, тим краще будемо реагувати на несподівані ситуації. Попереду ще багато роботи».

«Що ж, добре, що хвиля не закінчиться найближчим часом. У тебе є дванадцять годин наполегливих боїв щодня, щоб працювати над своїми планами».

«Я маю намір добре ними скористатись», — рішуче каже вона.

«Переконайся, що ти також отримуєш справедливу частку біомаси та досвіду», — попереджаю я її. «Хоча це важливо, щоб війська ставали сильнішими, генерали також повинні це робити».

«Я в цьому переконаюсь, Найстарший. А тепер, вибачте, нам потрібно проводити тренування».

«Хіба ви щойно не закінчили боротись?»

«Це найкращий час, щоб переглянути зроблені помилки».

Сказавши це, вона втекла, наче стріла, і я помітив, що її маленька армія вишикувана та готова, а її товариші по виводку вже в самій гущі. Я не сумніваюсь, що незабаром ці мурахи стануть основою її послідовників. Після того, як вони потрапили в щелепи харизматичних чемпіонів, моїм родичам дуже складно не стати схожими на них.

Це нормально. Солант буде дуже важливою у майбутньому. Я не можу дочекатись, щоб побачити, що вона зробить.

Що ж, можна було б підійти та подивитись, чи прийшла відповідь від Граніна. З моїми домашніми тваринами так близько до еволюції, хвилювання в мені просто вирує!