Край войовничих душ, Тан Сань з іншого світу

Частина 1

Край войовничих душ, південно-західна частина Небесної імперії, провінція Фасинво.

Селище святого. Якщо хтось почує його назву, може скластися враження, що це якесь дивовижне село. Насправді ж, лише одне з трьохсот домогосподарств на південь від міста Нводін у провінції Фасинво. Причина, чому воно отримало свою назву, полягає в тому, що за легендою, сто років тому звідти походив духовний майстер, який згодом отримав ранг святого. Зрештою, це стало одвічною гордістю його мешканців.

Поруч із Селищем святого знаходилися величезні сільськогосподарські угіддя, на яких вирощували зерно та овочі, що відправлялися на забезпечення міста Нводін. Воно було розташоване в центрі провінції Фасинво, і хоча й не вважалося великим містом, неподалік був кордон з іншою імперією, а отже купці обох великих імперій, само собою, обмінювалися там товарами. Відтак, місто Нводін процвітало, а життя простолюдинів у селищах навколо міста було кращим, ніж деінде.

На світанку, щойно на далекому сході небо стало блідо-сірого кольору, на невеличкому стометровому пагорбі неподалік від Селища святого, можна було помітити худорлявий невисокий силует.

Це була дитина років п'яти-шести. Вочевидь він був звиклий до сонячної спеки. Його шкіра мала здоровий золотистий загар, чорне коротке волосся виглядало дуже охайно, а одяг, хоч і простий, був чистий.

Взагалі-то піднятися на стометрову гору для дитини в такому віці було непростою задачею, але, як не дивно, коли він дістався до вершини, обличчя мало природний колір, а сам він анітрохи не захекався та мав щасливий та умиротворений вираз.

Хлопчик сів на вершині, обидва ока невідривно дивилися на схід, звідки поступово підіймалося сонце. Повільно вдихаючи через ніс, він плавно видихав через рот – безперервні вдихи та видихи, врешті-решт, перетворилися на ідеальний цикл.

В процесі його очі раптом широко розплющилися. Слабкий слід фіолетової Ці, здавалося, спалахнув у заграві яскраво-сірого світанку на далекому горизонті. Не маючи виняткового зору і зосередженості його неможливо було б помітити.

Побачивши фіолетову Ці, хлопчик настільки зосередився, що навіть забув видихнути і знову зробив легкий та повільний вдих. Разом з тим обидва ока зосереджено дивилися на мерехтливе фіолетове світло.

Фіолетова Ці трималася недовго – коли східне світло поступово перетворилося на денне, фіолетова Ці повністю зникла.

Лише після цього хлопчик нарешті видихнув, позбувшись каламутної Ці, та повільно заплющив очі. З рота вирвалася біла Ці, схожа на нитку шовку, яка повільно розсіялася.

Просидівши якийсь час в тиші, хлопчик знову розплющив очі. На диво, в очах, цілком можливо, через ту брудну фіолетову Ці, промайнув світло-фіолетовий відблиск. І хоча він швидко розсіявся, саме його існування не викликало сумнівів.

Хлопчик пригнічено зітхнув, і на обличчі з'явився вираз невдоволення, не властивий його віку. Він похитав головою:

—Все ще не виходить. Таємнича небесна навичка чомусь не може пробитися крізь вузьке місце на першому рангу. Минуло цілих три місяці, а й досі жодних результатів? Навіть фіолетове око демона, яке покладається на фіолетову Ці зі сходу, яку можна культивувати лише рано-вранці, і то показало кращий прогрес. Оскільки таємнича небесна навичка не може прорватися на наступний ранг, таємнича нефритова рука також не може просунутися на наступний рівень. Не пригадую, щоб в минулому житті я поставав перед подібними труднощами. Таємнича небесна навичка загалом має дев'ять рангів, то чому ж так складно на самому початку? Невже через відмінності між світами?

Дитина, яка народилася п'ять років тому, була Таном Санем з клану Тан, який стрибнув зі скелі заради своїх ідеалів. Коли він прийшов до тями, то хоч і відчував тепло, не міг поворухнутися. Проте очікувана смерть не настала, а натомість він народився в іншому світі.

Тан Сань лише згодом зрозумів, що відбувається. Він не помер, але й не був колишнім собою.

Переродженому Тану Сану знадобився майже рік, щоб вивчити мову цього світу. Він чудово пам'ятав, що, коли народився, хоча й не міг розплющити очей, чув несамовите чоловіче голосіння, від якого розривалося серце. Пізніше, коли він вивчив мову, покладаючись на відмінну пам’ять, Тан Сань одразу ж пригадав слова того чоловіка: «Третя сестро, не покидай мене». Це був його батько, Тан Хао. А мати на той час вже померла від важких пологів.

Чи то волею темних богів, чи то через простий збіг обставин, Тан Хао якимось дивом дав йому ім'я Тан Сань на згадку про померлу дружину.

Через це сільські діти щодня з нього кепкували. Проте в глибині душі Тан Сань був цілком задоволений. Зрештою, саме цим ім'ям його протягом майже тридцяти років кликали в іншому світі. Хлопчик радів, що отримав щось на згадку про минуле життя.

З’явившись в цьому світові, Тан Сань спочатку відчув потрясіння і страх. Але згодом його спочатку охопило хвилювання, а потім прийшов спокій – які б випробування не чекали на нього в майбутньому, він повністю прийняв нову реальність, яка здавалася другим шансом з небес. Цілком можливо, тут він нарешті здійснить найзаповітніші мрії, які плекав у попередньому житті.

Хоча Тан Сань прийшов у цей світ голим, він все ще володів найціннішим скарбом – спогадами. Як найвидатніший геній зовнішньої секти клану Тан, він прекрасно пам’ятав методи виготовлення різноманітних пристроїв клану Тан, включаючи приховану зброю – усе було закарбовано в його свідомості. Крім того, рідкісний манускрипт внутрішньої секти, який він досліджував протягом багатьох років, також зберігся в пам’яті. Вивчаючи його, він закарбував у пам'яті кожен рядок, і з його допомогою сподівався відтворити велич клану Тан у цьому світі.

—Час повертатися!

Тан Сань глянув на колір неба, і худорлявий невисокий хлопчик різко підхопився та побіг униз. Якби хтось побачив його в цей момент, то неодмінно витріщився б з широко розплющеними від подиву очима – за кожен крок він долав понад трьох метрів. Вибоїни та нерівності анітрохи йому не заважали, він вправно обминав їх і стрімко спускався, ніби земне тяжіння взагалі на нього не діяло. Більшість дорослих вже були йому не рівнею.

На чому спеціалізувалася секта Тан? Прихована зброя, отрута та спритність. Найбільша різниця між внутрішньою та зовнішньою сектами полягала в методах використання прихованої зброї. Зовнішня секта віддавала перевагу різним механізмам, а внутрішня секта відточувала майстерність. Використання отрути також було особливістю зовнішньої секти, в той час, як у внутрішній прихована зброя передавалася напряму від майстра до учня, і дуже мало хто використовував отруту, оскільки не бачив в ній потреби.

Частина 2 

Загадковий сувій небесних скарбів містив лише шість бойових навичок: техніку розвитку фізичної сили та духовної енергії Ці – таємнича небесна навичка, техніку загартування рук – таємнича нефритова рука, техніку розвитку сили очей – фіолетове око демона, техніку захвату – журавель, що полонить дракона, техніку спритності – оманлива хода ілюзорної тіні, а також техніку використання прихованої зброї – сотня видів прихованої зброї.

Перші п'ять вважалися базовими – зрештою, без міцного фундаменту не розкрити справжню силу прихованої зброї клану Тан.

Почавши тренувати таємничу небесну навичку у віці одного року, Тан Сань, якому було вже майже шість, і досі продовжував закладати фундамент.

Він мешкав в західній частині Селища святого, біля будинку старости. Трикімнатний будинок із сирцевої цегли виглядав найменш обжитим у всьому селі. Над дверима висіла дерев'яна дошка з намальованим молотом – найпоширенішим у цьому світі символом коваля.

Саме так. Батько Тана Саня, Тан Хао, був єдиним у селі ковалем. У цьому світі коваль вважався доволі скромною професією. А все тому, що жоден з найкращих у світі видів зброї з певних причин не був викуваний представниками цієї професії. Але оскільки він був єдиним вправним ковалем у селі, сім'я Тана Саня не повинна була б злидарювати навіть попри мізерний дохід...

Увійшовши до будинку, Тан Сань відчув духмяний аромат рису, але не Тан Хао готував йому сніданок, а навпаки, він готував для Тан Хао.

Починаючи з чотирьох років, ще до того, як Тан Сань підріс та нарешті зміг дотягнутися до кухонного столу, готування їжі було його щоденним завданням, навіть якщо йому доводилося стояти на табуреті, щоб скористатися кухонним приладдям. І ні, не тому, що цього вимагав Тан Хао, просто інакше Тану Саню фактично довелося б голодувати.

Підійшовши до кухонного столу, він заліз на дерев'яну табуретку і підняв кришку великого залізного казана, з якого плинув духмяний аромат. Юшка кипіла вже довгий час та вдалася на славу. Щодня, перед тим, як піднятися на гору, Тан Сань обов'язково засипав у казан рис і розпалював дрова, щоб, коли повернеться, він був вже готовий.

Взявши зі стійки дві пошарпані миски, Тан Сань обережно налив у них юшку і поставив на стіл. Рисові зернятка можна було порахувати практично на пальцях, і для юного організму, який продовжував активно розвиватися, такого обмеженого харчування було явно недостатньо. Тож він ріс худорлявим, як жердочка.

—Тату, їсти! – гукнув Тан Сань.

Через деякий час завіса до внутрішньої кімнати піднялася, і звідти, похитуючись, показалася величезна фігура.

Чоловік середнього віку, на вигляд близько п'ятдесяти років, був надзвичайно кремезний та дужий, проте одяг знав і кращі часи.

Поношений одяг, вкритий дірками, без жодної латки, виставляв напоказ шкіру бронзового кольору. Його колись гарні риси обличчя тепер здавалися навощеними: пара сонних очей, очманіла поведінка, скуйовджене волосся, схоже на пташине гніздо та борода, яку невідомо скільки часу не стригли. Погляд був млявий та байдужий до всього. Хоча ніч уже минула, від нього досі тхнуло перегаром, але Тан Сань і знаку не подав.

Це був Тан Хао, його рідний батько в цьому світі.

У дитинстві Тан Сань ніколи не знав, що таке батьківська любов. Тан Хао завжди ставився до нього однаково, бувши суворим від самого початку. Хоч він і знав, що сина потрібно годувати, але тільки-но Тан Сань почав готувати сам, Тан Хао став геть байдужим, щоб не відбувалося. Зрештою, їхній дім настільки збіднів, що у них навіть не було пристойних меблів. Їжа також була проблемою, головним чином через те, що Тан Хао пропивав і без того мізерний заробіток коваля.

Хоча він одружився дуже рано, а Тан Сань був його рідним сином, Тан Хао виглядав набагато старше своїх тридцяти років, і скоріше годився Тану Саню в дідусі.

Щодо його ставлення, Тан Сань не тримав на батька зла. У минулому житті він був сиротою. У цьому ж, хоча Тан Хао погано з ним поводився, він принаймні мав родину і для Тана Саня цього було цілком достатньо. Принаймні існувала людина, яку він міг назвати батьком.

Тан Хао схопив миску зі столу і, не боячись обпектися, великими ковтками наповнив юшкою живіт. Його похмуре змарніле обличчя, здавалося, набуло трохи блиску.

—Тату, повільніше, суп ще гарячий.

Тан Сань взяв миску з рук батька і знову наповнив юшкою. Він також взяв і свою миску.

У клані Тан він ніколи не мав можливості виходити з дому і дуже рідко контактував із зовнішнім світом. Потрапивши в цей світ, він, наче чистий аркуш паперу, знову став схожим на маленьку дитину, і легко всотував нові знання.

Дуже швидко казан каші на сім чи вісім мисок опинився в шлунку Тана Хао. Зітхнувши, він поставив миску на стіл. Примружені повіки трохи розплющилися, втупившись в Тана Саня.

—Займись своїми справами, а я попрацюю після обіду. А поки піду трохи покимарю.

Тан Хао мав певні звички: спати весь ранок, вдень виготовляти кілька сільськогосподарських інструментів, отримувати гроші і пропивати їх ввечері.

—Добре, тату!

Тан Сань кивнув.

Тан Хао підвівся. Після кількох мисок юшки він більше не хитався і одразу ж попрямував до внутрішньої кімнати.

—Тату! – раптом гукнув Тан Сань.

Тан Хао зупинився та, повернувши голову, кинув на нього погляд, насуплені брови явно вказували на деяке невдоволення.

Тан Сань вказав на кут з блискучими чорними шматками чавуну:

—Ці шматки заліза, можеш віддати їх мені?

У своєму попередньому втіленні він був найвидатнішим зовнішнім учнем клану Тан, а найкраще він був обізнаний у створенні різноманітних видів прихованої зброї. Звичайно, тоді всі види матеріалів він отримував від клану Тан. Але в цьому новому світі, хоча він культивував кілька років, його сил все ще було недостатньо. Крім того, він ніколи не збирався відмовлятися від виготовлення найдосконалішої прихованої зброї. Деяку він вже пробував викувати, але знайти достатньо матеріалів було великою проблемою.

Тан Хао кував сільськогосподарські інструменти з металу, отриманого від селян. А це зазвичай була неочищена залізна руда. Її було вкрай важко використовувати для виготовлення високоякісної прихованої зброї. Шматки чавуну, на які вказував Тан Сань, привезені лише вчора, вразили його. Ці шматки руди, безумовно, містили домішки заліза, але ідеально підходили для виготовлення прихованої зброї.

Погляд Тан Хао ковзнув по чавуну…

—Цейво... Хіба це не чудове залізо?

Підійшовши, щоб поглянути, він повернув голову і подивився на Тана Саня:

—Отже, збираєшся стати ковалем?

Частина 3

 Тан Сань легенько кивнув. Ковальська справа була, безсумнівно, найбільш слушною професією, щоб виготовляти приховану зброю.

—Тату, ти старієш. Будь ласка, навчи мене кувати кухонне приладдя за наступні кілька років, а коли я трохи підросту, дозволь перейняти твою справу.

Раніше він робив лише високоточну приховану зброю, а найпростішого кування ніколи не вчився.

Тан Хао трохи розгублено пробурмотів:

—Коваль так коваль, чом би й ні!

Підтягнувши єдиний зачовганий стілець і сівши прямо біля купи чавуну, він мляво запитав:

—Малюче Сан, скажи мені, яким має бути найкращий коваль?

Тан Сань замислився, а потім сказав:

—Найкращий коваль повинен вміти робити божественне знаряддя.

З розповідей селян він дізнався, що у цьому світі існує божественне знаряддя, хоча й не знав яке саме. Але якщо їх називають божественними, то, певно, вони мають бути неперевершеними.

В очах Тан Хао засяяла усмішка:

—Божественне знаряддя? Отже, ти вже про нього чув. Тоді скажи мені, що слід використовувати для створення божественного знаряддя?

Тан Сань подумав, що питання якесь дивне, і одразу ж відповів:

—Звісно ж найкращі матеріали.

Тан Хао простягнув руку і помахав вказівним пальцем перед обличчям Тана Саня.

—Якщо ти хочеш стати справжнім майстром, запам'ятай мої слова: тому, хто використовує першокласні матеріали для виготовлення божественних інструментів, ніколи не стати найкращим ковалем, в кращому випадку – непоганим майстром. Найкращий коваль створить божественне знаряддя з будь-яких матеріалів.

—Використовувати звичайне залізо для кування божественного знаряддя? – Тан Сань, глибоко вражений, дивився на Тан Хао. Зазвичай батько майже з ним не розмовляв. Загалом, це була найтриваліша їхня розмова за весь час.

Підвівшись, Тан Хао вказав на залізну брилу, що стояла в іншому кінці кімнати.

—Якщо хочеш стати ковалем і вчитися у мене ковальству, то спершу мусиш вдарити по ній молотом десять тисяч разів. Тільки тоді ти вважатимешся гідним.

Це була сира залізна руда, яка містила численні домішки. Важко було навіть уявити, наскільки вона гірша за зливки.

—Зараз ти ще можеш передумати, – байдуже промовив Тан Хао і підвівся, маючи намір піти до себе.

—Тату, я хочу спробувати, – голос Тана Саня був тихим та стриманим, але водночас рішучим.

Тан Хао знову подивився на нього, дещо приголомшений:

—Гаразд!

Сказавши лише одне слово, він пройшов повз, узяв великий шматок заліза в руки, і поклав його біля міхура на ковадло. Доки вугілля підтримувало жар, можна було кувати досхочу.

Після цього Тан Хао мовчки повернувся до внутрішньої кімнати, щоб поспати.

Тан Сань був людиною з непохитною рішучістю. Саме тому він зміг, поклавшись на один застарілий малюнок, виготовити лотос гніву Будди, найпотужнішу приховану зброю клану Тан. Хоч на це й пішло цілих десять років його життя.

Розпаливши вугілля та накачавши міхи, він почав працювати.

Шу-шу, шу-шу. Міхи роздували полум'я у печі, розжарюючи величезну брилу. Хоча Тан Сань нічого не тямив у ковальстві, він щодня спостерігав, як Тан Хао кує сільськогосподарські знаряддя, тож загальне уявлення, що треба робити, він мав.

Коли сировина поступово розпалилася до червоного кольору, він потягнув молот Тан Хао, і той впав на землю. Залізний молот мав довге руків'я та був значно вищий за нього. Звичайна п'яти або шестирічна дитина не змогла б навіть зрушити його з місця, не кажучи вже про те, щоб кувати. Але Тан Сань все ж зміг його підняти. Хоч він так і не прорвався за межі першого рангу, проте завдяки таємничій небесній навичці, яка зміцнювала тіло, хлопець мав фізичну силу, порівнянну з силою дорослої людини.

Коли залізний молот знову і знову опускався на брилу, то лунав чистий та мелодійний дзвін. Це були його перші удари молотом, перші кроки до ковальської майстерності.

У задній кімнаті, лежачи на ліжку, Тан Хао перевернувся з боку на бік. Хоча очі були заплющені, вираз обличчя був дещо здивованим.

—Він справді може підняти молот, невже він народився з надлюдською силою? – пробурмотів він собі під ніс.

Дон, дон, дон! З кузні почали лунати стукіт. Тан Хао і Тан Сань, батько і син, продовжували своє буденне життя, але з однією відмінністю: цього дня Тан Хао дозволив Тану Саню скористатися іншою піччю, дозволивши погратися зі шматком заліза у його власній кузні. Він не зробив Тану Саню жодного зауваження, однак відтоді став менше пити, а відтак їжі побільшало.

Кування було вкрай нудним і виснажливим процесом, але Тан Сань все одно вважав його надійним способом загартування тіла. Одинадцять днів потому, хоч і кував не перший раз, він відчував, що, махаючи залізним молотом, більше не може покладатися лише на фізичну силу свого тіла, і мусив використовувати таємничу небесну навичку.

Його сили вистачало, щоб змахнути молотом близько сотні разів. Кожного разу, коли сила майже вичерпувалася, він сідав на землю, схрестивши ноги, щоб відновити її, а потім одразу ж повертався до кування.

Врешті-решт, зміцніло не лише його тіло. Численні виснаження та відновлення сприяли розвитку таємничої небесної навички та загартовували силу волі. Однак, на жаль, бар’єр прориву на другий ранг так і лишився неприступним. Не сказати, що Тан Сань докладав мало зусиль чи був недостатньо старанним, але, попри видатний вроджений талант, він досі залишався на першому рангу.

Проте тренування все одно не були марними. Хоч навичка так і не покращилася, поки він працював із брилою, тіло продовжило загартовуватися, а швидкість відновлення стала трохи швидшою, ніж раніше.

За одинадцять днів Тан Сань змахнув молотом понад 8000 разів, і з кожним ударом шмат руди ставав дедалі меншим. Наразі від нього не залишилося і третини. Зі збільшенням тренувань та кількості їжі його тіло стало досить міцним, а фізична сила значно примножилася. В результаті, під час безперервного кування, витрати внутрішньої енергії поступово зменшувалися. А зі збільшенням тривалості навички, значно зросла і фізична сила.

Коли він вдарив молотом тисячу разів, шмат руди, безумовно, змінився: він став меншим та більш округлим, і хоча полум'я в горні продовжувало його розжарювати, вже було помітно, що внутрішніх домішок стало набагато менше.

Це ж загартування металу – думка раптом з'явилася в голові Тана Саня і ще більше зміцнила його рішучість виконати десять тисяч ударів молотом. І до завершення було рукою сягнути.

Наполегливість Тана Саня неабияк вразила Тан Хао. Йому здавалося, що нехай син і народився з надлюдською силою, але він не протримається довше трьох днів. Щоб не ковзала в руці, руків'я молота було шорстким, і неминуче мало б пошкодити долоні. Але він виявив, що хоча Тан Сань кував чесно, його молоді та ніжні маленькі ручки анітрохи не змінилися – навіть мозолів не з'явилося.

Частина 4

Оскільки Тан Сань не хотів втрачати батька, а також не хотів, щоб його минуле стало відомим, він не розповів Тан Хао, що все завдяки таємничій нефритовій руці клану Тан.

Для того, щоб зробити якісну приховану зброю, основними умовами було поєднання гостроти зору, сили рук і старанності – як кажуть «від серця до ока, від ока до руки». Тому у внутрішній секті клану Тан вимоги до сили очей та рук були надзвичайно високими.

Фіолетове око демона максимально посилювало зір, здобути його можна було завдяки особливій техніці під час сходу сонця.

Таємнича нефритова рука робила кисті надзвичайно міцними та витривалими, а також блокувала будь-яку отруту.

Обидві навички були обов'язковими для учнів внутрішньої секти клану Тан. Хоча таємнича нефритова рука Тана Саня була ще далека від ідеалу, вона цілком могла захистити долоню від пухирів.

—А от силу хватки вже можна вважати досконалою.

Тан Сань не шкодував сил, розмахуючи залізним молотом. Проте навіть під час такого нудного процесу його серце ніяк не заспокоювалося. Уявлення Тана Саня про цей світ й досі лишалися доволі обмеженими, адже зрештою він жив у крихітному селищі.

Світ, який звався Краєм войовничих душ, ділили між собою дві великі імперії, які радше нагадували альянси певних сил. Усе тому, що кожна з них роздала чимало земель відданим васалам. Годі було й рахувати силу силенну дворян, які мали збройні сили у підпорядкуванні.

Імперія, в якій опинився Тан Сань, називалася Небесною імперією, а на півдні вона межувала з Зоряною імперією. Провінція Фасинво була прикордонною, а від Селища святого біля міста Нводін до Зоряної імперії було не більше ста кілометрів.

З розмов між селянами Тан Сань знав, що в Краю войовничих душ не існувало звичної йому системи бойових мистецтв, але було щось, що називалося «духами». Поговорювали, кожна людина має особливий дух, проте лише обрані могли піти шляхами культивування та стати духовними майстрами. Це вважалося найшляхетнішим покликанням у світі. За легендою, сто років тому в Селищі святого начебто народився духовний майстер, який прославився на весь континент. Святий – бо саме так називався один з рангів духовних майстрів.

Духи поділялися на дві основні категорії: духи знарядь праці та духи звірів. Загалом, до знарядь праці відносився доволі різноманітний набір духів, тож переважна більшість мали саме їх. І так, духів знарядь праці, непридатних до подальшого розвитку, було набагато більше, ніж духів тварин.

Тан Сань одного разу бачив в селі людину, чиїм духом була кирка, як раз один з тих, що вважалися непідхожими для подальшого культивування. Але хай там як, його робота на сільськогосподарських угіддях все одно була трохи швидшою порівняно з рештою селян.

Оскільки кожен, кого зустрічав хлопчик, мав власний дух, йому було вельми цікаво, який же він у нього. З іншого боку, Тана Саня не дуже хвилювало, дух інструменту у нього чи дух звіра. Бо яка різниця, якщо обидва можна використати для культивування?

Зазвичай на континенті дух пробуджувався у шість років. За кілька днів Тану Саню як раз мало виповнитися шість. До того ж він смутно здогадувався, що причина, чому він не може прорватися на наступний ранг таємничої небесної навички теж пов'язана з пробудженням духа.

Щодо того, щоб стати духовним майстром, Тан Сань не був надто зацікавлений. Він давно вирішив стати експертом з прихованої зброї клану Тан, навіть якщо забракне сил та духовної енергії.

—Тан Хао, ти зайнятий?

Поки Тан Сань докладав максимум зусиль, щоб завдати десять тисяч ударів молотом, з вулиці почувся голос старого.

Був полудень, Тан Хао працював над сільськогосподарським знаряддям, тож почув лише звук «ао».

Тан Сань, неабияк зацікавившись, вийшов на вулицю і побачив старого, на вигляд далеко за 60 років, з сухорлявою фігурою, але бадьорого серцем і душею, в чистому та охайному одязі і зі старанно зачесаним волоссям. Тан Хао не витримував ніякого порівняння.

Хлопчик одразу ж впізнав його, це був староста Селища святого, дідусь Джек.

—Малюче Сан, підійди, дозволь дідусю на тебе подивиться.

Старий, побачивши Тана Саня, поманив його рукою. Староста був доброю людиною, усі його дуже поважали, а ще він часто приносив їм їжу.

—Привіт, дідусю Джек!

Тан Сань підійшов до старого і шанобливо йому вклонився. Коли людина ставилася до нього добре, Тан Сань завжди платив тією ж монетою.

Тан Хао байдуже буркнув:

—Я зайнятий, старосто.

Хоча Джек був старший за нього щонайменше на десять років, але те, що їх вважали представниками одного покоління, завжди погіршувало Тан Хао настрій.

Проте староста, здавалося, давно звик до його вибриків.

—Тан Хао, маленькому Саневі виповнюється шість років. Він повинен приєднатися до цьогорічної церемонії пробудження.

Тан Хао подивився на Тана Саня і байдуже відповів:

—Тоді нехай візьме участь. Коли вона відбудеться?

Старий Джек відповів:

—Через три дні, коли прийде час, я відведу його, добре?

Він подивився на Тана Хао так, ніби хотів сказати: «Якщо підеш ти, можуть виникнути зайві складнощі».

Той нахилив голову, більше не звертаючи на сільського старосту уваги.

Тан Сань, якому все ж таки було досить цікаво, запитав:

—Дідусю Джеку, а що таке церемонія пробудження?

—У кожного з нас є власний дух, який остаточно пробуджується у віці близько шести років під час особливої церемонії. Маючи духа, ми можемо посилити свої здібності в певній галузі. Навіть звичайний дух може виявитися корисним. Якщо ж ти випадково народився з видатним духом, тоді заслуговуєш пройти навчання, і зрештою можеш стати духовним майстром. Церемонія пробудження відбувається лише раз на рік, я не можу дозволити тобі її пропустити. Майстер-служитель з Духовного храму міста Нводін особисто відвідає наше селище, щоб допомогти дітям пробудитися. До того ж він вже став великим духовним майстром.

Вимовляючи слова «великий духовний майстер», очі старого Джека так і сяяли від захвату.

Тан Сань мав доволі смутні уявлення про духовних майстрів, тому зараз нізащо не міг упустити можливість. Тож продовжив з цікавістю розпитувати:

—А що означає бути великим духовним майстром?

---

Підтримуйте військо та наближайте перемогу.
Лігво з полицею книг – HugoLocus Bookshelf ✙ Тут книги починають говорити
Більше розділів - на особистому patreon-каналі.