[6] Нелегальний виїзд з країни

[6] Нелегальний виїзд з країни

Тацуя і Мінору відвідали авіабазу Кадена на Окінаві, того ж вечора, коли Лаура втекла з Японії.

У своїй лікарняній палаті після того, як вимкнули світло, Рьоусуке відчинив вікно, несучи рюкзак з мінімальним набором особистих речей.

Була середина літа. Вікно було зачинене для кондиціонування повітря, але деякі пацієнти не люблять кондиціонери й воліють впускати вітерець ззовні, тож саме по собі відчинення вікна не викликало б підозри. Але якщо перелізти через підвіконня, то відразу спрацює сигналізація. Це не в’язниця, тож не сигналізація на випадок втечі. Вона встановлена, щоб попередити про падіння або самогубство.

– Краще не треба. Якщо вистрибнути з вікна, це одразу помітять.

Рьоусуке вагався, коли почув репліку ззаду, яка висловила його поточні думки, і в паніці обернувся.

Не встиг він і оком моргнути, як перед ним з’явилася не чітка постать.

Вона не висока і не низька. Не товста і не худа. Її тіло неприродно безформне.

Те саме стосувалося й обличчя. Воно добре збалансоване, але не було рис, які можна було б назвати характерними. Об’єктивно кажучи, її можна було вважати ледве привабливою, але в ній так мало того, що привертало погляд, що вона залишала лише просте враження. Вона схожа на продукт масового виробництва, зроблена за зразком «посередності».

– Хто ти?

Рьоусуке зберіг самовладання і пристойність, щоб не підвищувати голос.

– Твій спільник.

Рьоусуке насупився, почувши відповідь чоловіка.

Він не запитав його імені. Знав, що не отримає відповіді.

– Спільник? У чому ви пропонуєте мені допомогу?

Запитав Рьоусуке, замість імені.

– Ти хочеш поїхати до Америки, чи не так?

Чоловік відповів у формі запитання.

– ...Я не збираюся виїжджати незаконно.

– Тобі не потрібна допомога?

Рьоусуке не міг похитати головою.

Ні, кивнути, ні похитав.

Він не міг кивнути головою на знак згоди, коли його запитали, чи не потрібна йому допомога, і не міг сказати «ні» на запитання, що означало «я простягну тобі руку допомоги».

– Тікати з лікарні безглуздо. Ти ж розумієш, що це безглуздо.

І знову Рьоусуке не зміг нічого відповісти.

Чоловік мав рацію. Навіть якщо подати заяву на отримання візи, яка дозволить залишиться в країні на тривалий період, і домовитися про співбесіду в посольстві, не отримати відразу ж на місці. Навіть якщо все пройде гладко, може пройти кілька тижнів, перш ніж видадуть візу. Це могло тривати навіть, кілька місяців.

За два дні Рьоусуке мали виписати з лікарні. Навіть якщо сьогодні втече, це лише тимчасово сховає його від знайомих. В результаті, скоріше за все, накличе на себе додаткові неприємності.

Зрештою, Рьоусуке був просто в’язнем бажання втекти. Він просто намагався втекти в умовах короткого замикання, бо боявся, що його сім’я дізнається про його місце перебування. І навіть він сам це розумів.

– В першу чергу необхідно вийти з лікарні, так щоб це не принесло ніяких неприємностей.

Чоловік не примушував Рьоусуке, який розгубився у словах, дати відповідь, а продовжив сам.

– Завтра, я домовлюся, щоб тебе виписали на день раніше. Водночас якщо ти повідомиш роботодавця про звільнення, влада не буде втручатися, якщо ти підеш у підпілля.

– Ти можеш це зробити?...

– Залиш лікарню на мене. Ти зможеш подати заяву про звільнення онлайн.

– Онлайн?

– Ти не можеш?

– Ні, можу це зробити, але... Це було б занадто несправедливо.

Чоловік здивовано подивився на Рьоусуке, який вагався.

– Немає сенсу турбуватися про обов’язки.

Переконливим тоном сказав йому чоловік.

– ...Ха-ха-ха!

Несмішливо засміявся Рьоусуке.

Це була насмішка над самим собою. Він подумав, що не до сміху, що він повинен хвилюватися через свою неввічливість, коли намагався втекти в ночі.

Це змусило Рьоусуке прийняти рішення.

– Я попрошу тебе знову. Мені потрібна твоя допомога.

– Зрозумів. Я Оото.

– Пан Ото? Ви напевно вже знаєте мене, але я Тоокамі Рьоусуке. Дуже дякую.

Витлумачивши «Оото», як прізвище «Ото»8, Рьоусуке назвав своє ім’я, думаючи, що вже запізно.

Він не простягнув руки для рукостискання.

– Я повернуся завтра в ранці.

– Гаразд.

Чоловік вийшов з лікарняної палати без жодного звуку.

Рьоусуке розпакував рюкзак, який ніс, переодягнувся в піжаму і пірнув у ліжко.

Наступного дня ще рано в ранці. Рьоусуке заповнив свої документи на виписку. Станом на ранок, дату виписки змінили. Було зрозуміло, що людиною, яка організувала цю процедуру, був Фудзібаяші Хірото, який зв’язався з Рьоусуке минулої ночі, під псевдонім «Оото».

Вийшовши з лікарні, Рьоусуке попрямував до будинку компанії в Ідзу. Він планував повернутися до Америки в недалекому майбутньому, тому речей в гуртожитку компанії залишилося не багато. Попри це, там залишався паспорт та інші речі, які потрібно було забрати.

Він зміг потрапити до службового житла без жодних проблем. Оскільки все ще був його мешканцем, тож це не було несподіванкою.

Рьоусуке, який трохи хвилювався, що його може відхилити система безпеки, почувався смішно, сказавши «Ти певно соромишся...».

Процедура звільнення була пройдена на терміналі, в кімнаті. Фудзібаяші, яка не могла бачити кімнату настільки порожньою, дообладнала її коштом компанії. Рьоусуке відчував себе трохи винним, за даремно витрачені гроші.

Проте не було жодного способу, щоб він міг продовжувати працювати в компанії Маґіан в Японії. Він вже прийняв рішення. Простіше кажучи, жереб кинуто. Єдине, що залишалося зробити - перейти річку Рубікон. Відправивши заяву про звільнення, Рьоусуке перебував у такому стані душі.

Але пізніше цього ж дня, у нього була призначена зустріч у посольстві USNA на співбесіду для отримання візи, на яку він подав заяву. Не було часу на сентиментальність. Поклавши речі, які упакував у тримісну сумку, яку використовував, коли повернувся до країни, закинув її на спину, залишив ключі всередині й вийшов з кімнати.

Хоча у цей час це не було чимось незвичним, у цьому службовому будинку не було охоронця. Якщо виникали якісь незручності, до будинку мав прийти працівник керуючої компанії. Рьоусуке мав мати можливість покинути це місце, де він провів кілька місяців, щоб ніхто не помітив.

Але у вестибюлі, який автоматично замикався, він зіштовхнувся з несподіваною ситуацією.

Цього дня була середа. Природно, компанія Маґіан і МПА ще працювали.

– ...О? Пан Тоокамі?

І все ж, чомусь, Рьоусуке зіштовхнувся з Маюмі, у вестибюлі житла компанії.

◇ ◇ ◇

Абсолютно випадково Маюмі повернулася до житла компанії саме в цей час. На роботі чогось не вистачило, і швидше було принести це зі своєї кімнати, ніж замовляти, і це була єдина причина. Маюмі не очікувала зустріти тут Рьоусуке.

– Пані Саєгуса…

Рьоусуке зблід. Він не зовсім посинів, але настільки блідий, що це було помітно, навіть якщо не підходити до нього близько.

Це тому, що його виписали з лікарні? Коли Маюмі подумала про це, вона дещо зрозумів.

– Пан Тоокамі, хіба вас не виписують завтра?

– ....

Рьоусуке не відповів.

Погане передчуття розросталося всередині Маюмі.

– Пан Тоокамі, що це за багаж? Ви ж не у відрядження.

– ...Я щойно подав заяву про звільнення.

– Ви повертаєтесь до батьківського дому?

Поставивши це питання, Маюмі була переконана, що ні.

– ...Я не повертаюся до батьківського дому.

– А куди ж тоді?

Було відчуття, що це може бути неввічливо. Вони з Рьоусуке просто колеги по роботі й знайомі лише з квітня цього року. Але вони вже тричі билися проти бандитів і разом кидалися на смерть. Маюмі не могла залишитися байдужою.

– ....

– Може назад в Америку?

Рьоусуке не відповів, але Маюмі здогадалася про відповідь з його виразу обличчя.

– ...Ось як. То ви маєте намір їхати до Сполучених Штатів і не маєте наміру повертатися?

– ... Вірно.

Зрештою, можливо, махнувши рукою, Рьоусуке сам це визнав.

Маюмі з сумним обличчям опустила очі.

На обличчі Рьоусуке з’явився вираз хвилювання, але не було потреби мізкувати над тим, чому.

– Думали, я розповім про вас вашій родині, Пан Тоокамі? Тому вам важче перебувати в Японії?

– Це непорозуміння!

Знаючи, що Маюмі неправильно зрозуміла, голосно заперечив Рьоусуке.

– Я повернутися до Японії, бо Міледі, Лена Фехр, наказали мені з’ясувати, що задумав виконавчий директор Шіба. Я був шпигуном від самого початку!

Перед Рьоусуке, який раптом почав зізнаватися в голос, Маюмі неодноразово кліпнула.

– Це правда, що спусковим гачком стало, те що пані Саєгуса сказала про мою сестру. Але це тільки початок. Тепер, коли між товариством Маґіан і FEHR встановлено партнерство, я вирішив, що шпигунська робота виконана. Тому вирішив повернутися до FEHR.

– Повернутися, так?

Маюмі слабко посміхнувся. Рьоусуке ця посмішка здалася трохи сумною. Він одразу ж заперечив своє враження, думкою, що цього не може бути, але почуття провини залишилося?

– Тож пан Тоокамі відданий Лені?

– ...Так.

Рьоусуке твердо кивнув. Він не міг дати двозначної відповіді на це питання.

– Але хіба ви повинні залишати Японію, свою батьківщину? І, крім того, я не думаю, що було б правильно розірвати зв’язок зі своєю родиною.

«Тут немає місця для обману.» ...Так подумав Рьоусуке.

Зараз йому не потрібно було переконувати Маюмі. Що б вона не говорила, його дії вже вирішені. Швидше за все, йому не потрібно було витрачати тут зайвий час.

– Я хочу працювати на міледі. Поки вона не скаже: «Мені це більше не потрібно.».

Але Рьоусуке не пішов коротким рішенням свого розуму.

– Я хочу присвятити весь свій час міледі. Тут немає місця для чогось іншого.

– ...І вашої сім’ї?

Маюмі виглядала приголомшеною ентузіазмом Рьоусуке, але все ж зуміла знайти антиаргумент.

– Так.

Але коли він без вагань видав це, Маюмі остаточно втратила дар мови.

– Я покидьок. Невірний син і бездушний старший брат. П’ять років тому я б був перший, хто докоряв і проклинав себе. І заохочував би свою сім’ю відректися від мене... Ось хто я є зараз. Але я все ще хочу бути корисним цій людині. Я хочу бути поруч з цією людиною і робити все для неї.

– ....

Отримати посвідку на проживання в Штатах непросто. Я не маю жодної освіти чи навичок, про які варто було б згадувати, і в мене не має компанії, яка мене підтримала б. Тому я піду на ганебні кроки, щоб залишитися поруч з цією людиною.

– Настільки...

– Так. Так, я зайду так далеко. Проте, я все ще відчуваю сором. Я маю марнославство і не хочу, щоб мої батьки й сестра знали мене таким. Ось чому...

Маюмі зрозуміла, що їй не вдалося переконати Рьоусуке.

– Зрозуміла. Я не скажу вашій родині.

Це було все, що вона могла відповісти, гризучи себе почуттям безпорадності.

Так Рьоусуке зник з компанії Маґіан.

Однак Тацуя відстежував його пересування через свого підлеглого Даймона.

◇ ◇ ◇

Вечір середи, двадцять п’ятого серпня.

На авіабазі Кадена, Окінава, найсучасніший гіперзвуковий, висотний, стратегічний, розвідувальний літак військово-повітряних сил USNA «Спрайт» готувався до злету.

У збройовий відсік, який також міг бути використаний для бомбардування, ось-ось мами почати завантажувати Стелздайви, спеціальні літальні апарати для десантних операцій, які замінить безпілотний розвідувальний літак.

Тацуя і Мінору вже залізли в кабіни Стелздайвів у своєму звичайному одязі. У великий вантажний відсік за сидіннями заштовхали власні рюкзаки зі змінним одягом для проникнення та іншими речами.

– Містер Шіба. Я закриваю люк.

У звичайного винищувача купол кабіни називається ліхтарем, але у Стелздайв він називався «люком», тому що був виготовлений із того самого матеріалу, що й зовнішній фюзеляж і не функціонував як вікно.

– Прошу.

Після відповіді Тацуї, літальний апарат, в якому він перебував зачинили. Те ж саме, відбулося і зі Стелздайвом, в якому був перевтілений «Костюмованим парадом» Мінору.

Закривши збройовий відсік, в якому знаходилися Стелздайв, стратегічний літак-розвідник Спрайт повільно попрямував до злітно-посадкової смуги.

Прізвисько цього літального апарата «Спрайт» спочатку означало «фея», але тут воно взяте від метеорологічного терміна «Спрайт», який стосується явища червоного світіння, яке відбувається в мезосфері. Це явище є одним із грозових розрядів, також відомим, як «грозовий розряд червоної блискавки».

SR дев’яносто два, не був продовженням лінійки SR сімдесят один Блекбьорд, надзвукового стратегічного розвідувального літака, який довгий час вважався найшвидшим крилатим літаком у світі. Спрайт був наступником SR дев’яноста один Аврора, який ніколи не був офіційно визнаний. Форма його фюзеляжу також була рівнобедреним трикутником з гострим кутом, як у планера.

Однак, те, що крилатий, не означає, що Спрайт - це літак-невидимка. Це був літальний апарат, який переслідував швидкість і висоту польоту.

Окрім ракет «повітря-поверхня», яким оснащувався збройовий відсік, він був озброєний лише одним зенітним лазером для перехоплення ракет. Він не був призначений для повітряного бою. Концепція полягала в тому, щоб використовувати швидкість і висоту для уникнення так і використовувати лазери для перехоплення ракет, які не можливо було скинути. Стелздайви в яких цього разу летіли Тацуя з супутником, запускатимуться так само як і ракети «поверхня-поверхня».

З Тацуєю і Мінору в збройовому відсіку, замість кабіни, Спрайт злетів у південне опівнічне небо.

◇ ◇ ◇

Спрайт вилетів з авіабази Кадена невдовзі після дев’ятої, але через різницю в часі він піднявся у небо над Тибетом лише перед двадцятою нуль-нуль.

Спрайт летів на південь від Окінави й увійшов у континентальний повітряний простір з півночі Індокитайського півострова. Стелздайви були скинуті над східним краєм Гімалаїв.