[7] Відновлення

[7] Відновлення

Повернувшись до готелю в Бухарі, Тацуя відновив пошук Шамбали наступного дня.

В результаті, він виявив, що компас вказував на околиці західного берега озера Тудакуль, приблизно за тридцять кілометрів від Бухари.

Але там були лише ділянки зрошувальних сільськогосподарських угідь. Не було нічого схожого на археологічну пам’ятку.

– Нічого не вдається знайти... Зрештою, чи була легенда лише легендою?

Під сильним сонячним промінням, слабко промовила Міюкі.

З парасолькою, шарфом, сорочкою з довгими рукавами та штанами до щиколоток, Міюкі вжила всіх можливих заходів, щоб захиститися від сонця, але, схоже, їй все одно було не комфортно, під сильним сонячним промінням. Здавалося, що фізичне виснаження впливало на її дух.

– Ні, ще зарано робити якісь припущення.

Відповів Тацуя, глядячи на озеро.

– Ти щось помітив?

Запитала Тацую Ліна, одягнена так само як і Міюкі, але на противагу вона сповнена енергії.

– У цьому районі порушений потік мисленнєвих часток. Не думаю, що маніпулюють самими мисленнєвими частками, але в результаті модифікації потоку духовних часток, потік сайонів також зазнає впливу.

– Невже?

Міюкі протягнула праву руку перед собою, прямо до озера. Її справжній хист - не магія холоду, а магія психічного втручання. Можливо, як наслідок цього, вона здатна відчути потік і структуру духовних часток, як «дотик», який звичайні маги не здатні відчувати. Притягнення руки посилювало це сприйняття, завдяки образу «дотику».

...Дійсно, є відчуття, що духовні частки течуть в певному напрямку. Але імпульс не дуже сильний. Я не відчуваю, що він достатньо сильний, щоб змінити подію.

– Але ж там щось є?

На слова Міюкі, Ліна поставила питання сповнене очікувань.

– У мене є ідея, де спостерігається подібне явище.

Відповів Тацую.

– І де ж це?

Не тільки Ліна, яка запитала, але й Міюкі подивилася на Тацую, поглядом очікування.

Тацуя відповів негайно, без вагань.

– Місце розкопок реліквій біля підніжжя гори Норісука, гір Хіда Такаями.

◇ ◇ ◇

Перед входом на посадку в аеропорту Самарканда, Лена, Айла, та Луїс зібралися в купу, чекаючи на початок посадки. Евелін напившись, сиділа на відстані.

Айла мала супроводжувати Лену до Штатів. Вже давно було вирішено відправити її до FEHR, але це сталося трохи раніше, ніж очікувалося.

За цим стояло зростання напруженості в Тибеті. Наразі Тибет перебував під владою Великого Азійського Союзу, але ще до створення IPU, Індія цікавилася підземними ресурсами Тибету.

Це було поєднано з інформацією про магічні ресурси, включаючи реліквії, яку доповнив Тацуя.

Спочатку ходили наполегливі чутки, що магічні реліквії знаходилися під Поталою. Теорія про те, що вхід до Шамбали захований там, теж мала багато прихильників, точніше, вірян.

Магічна спадщина, на додачу до підземних ресурсів. IPU вирішила серйозно взятися за відокремлення Тибету і почала підсилювати підтримку тибетських сил за незалежність.

Ця зміна ситуації змусила Чандрасехар вирішити пересувати свій графік.

Айла невизнаний маг Стратегічного класу. Якби почалася війна з Великим Азійським Союзом, вона б без сумніву, була б формально включена до складу збройних сил.

Але, на думку Чандрасехар, Айла не мала жодних військових здібностей. Навіть порівняно з цивільними магами, вона мала наївну вдачу. Її серце, швидше, за все було б розбите на полі бою.

Саме тому Чандрасехар вирішила вислати Айлу з країни, щоб не допустити її на поле бою. Партнерство між Товариством Маґіан та FEHR стало гарним початком і приводом для цього.

Через ці обставини, Айла мала супроводжувати Лену під час її повернення додому.

Евелін Тейлор з позавчорашнього дня переживала тривожні часи.

Три дні тому головнокомандувач Зірок повідомив їй, що операцію скасовано і вона повинна негайно повертатися додому.

Вона усвідомила, що облажалася. Тому, логічно, вона була згодна з рішенням скасувати операцію та повернутися додому.

Однак не змогла впоратися зі своїми емоціями. Це була її перша велика невдача. Евелін, яка мала неабиякі інтелектуальні та магічні здібності й практичне вміння втілювати їх у досягнення, ніколи не була нездатною досягти того, чого хотіла. Вона ніколи не вважала себе всебічним генієм, але, можливо, така зарозуміла гординя виросла глибоко в її усвідомлені.

А, можливо, це просто наслідок її молодості. Їй лише двадцять два. Вона не випадково не могла впоратися зі своїми емоціями. Особливо, якщо вона вперше відчувала розчарування.

Евелін підвелася, коли оголосили про початок посадки. Ця країна стала для неї місцем гірких спогадів. Навіть коли вона покидала її, повертаючись до своєї країни, її серце все ще було накрите важкою хмарою.

◇ ◇ ◇

– Міс Саймон. Ви не проти, якщо я зайду?

На голос, що пролунав з-за дверей, замість стуку, Лаура відповіла,– Заходьте, – давши дозвіл на вхід.

Почувся звук повороту ключа, з клацанням.

– Перепрошую.

Людина, яка відчинила двері ключем, була власником цього будинку, Ідзайой Шірабе.

– Як ви себе дочуваєте?

– Найгірше.

Відповіла Лаура, вкладаючи у свої слова сенс та емоції.

– Упс.

Вказівний палець лівої руки, Шірабе намалював дев’ять ліній в повітрі.

Прокляття Лаури, яке було випущено на нього, було знищене за допомогою стародавньої магії «Дев’ять символьних перетинів».

– Хм.

Лаура лише злегка пирхнула від такого результату. З самого початку, Лаура не думала, що проста техніка, яку вона застосувала без церемоній і каталізатора, спрацює.

– Вітаю. Я просто намагаюся бути максимально гостинним.

– Так. Чай і солодощі дуже смачні.

З цими словами, Лаура поставила чашку чаю на стіл, а замість неї взяла цукерку з бренді й поклала до рота.

– Але цього недостатньо, щоб усунути дискомфорт від відсутності свободи.

Лаурі не дали ключа від цієї кімнати. Вона була під домашнім арештом.

– Треба миритися з деякими не зручностями. Родина Йотсуба не єдині, хто шукає вас, хто в’їхав в країну нелегально і викликав переполох з використанням магії.

– Я не маю необхідності бути замкнутою.

– Вам небезпечно виходити на вулицю самій.

Лаура піднесла чашку до губ з виглядом «Я втомилася від цього», після неодноразового обміну думками за останні три дні.

– Я б хотів, щоб ви поводилися трохи тихіше, поки все не вляжеться.

– Як гадаєте, коли спаде напруга?

У відповідь на запитання Лаури, Шірабе, як завжди, невиразно посміхнувся.

Він вийшов з кімнати.

Лаура встала, підійшла до дверей і щосили вдарила в них своїм домашнім взуттям.

Двері навіть не ворухнулися. Не було чутно навіть звуку від удару ногою.

Ці двері були укріплені магією родини Ідзайой. Причина, чому Шірабе не постукав, полягала в тому, що побічним ефектом магії було те, що двері не видавали жодного звуку, навіть якби він постукав по них.

Того дня, коли їй не вдалося викрасти штучну реліквію і вона втекла з FLT, Лаура наважилася діяти окремо від Люй Дунбінь. Причиною була інтуїція. У неї було чітке видіння в голові, що якщо вона буде працювати разом з Люй Дунбінем, то її переслідувати «Бог смерті».

Ведення було отримане без використання інструментів чи наркотиків. Лаура не знала чи можна йому довіряти. Однак, врешті решт, вона довірилася своїм «відьомським» силам.

Але незабаром, після розриву, вона була розгублена. Це було зумовлено тим, що вся операція, від в’їзду по плану втечі, була залишена Люй Дунбіню.

Вона використала ворожіння, щоб визначити напрямок своєї втечі, як «північ». Її вміння передбачити долю можна оцінити як солідне. На захід від Мачіді знаходився головний будинок родини Йотсуба. На схід - токійська штаб-квартира родини Йотсуба в Тьофу. На південь - Магічна промислова академія та фортеця Куроба, що його захищала. Вона втекла до пагорбів Саяма автостопом, контролюючи думки водіїв.

Щоб не відстежили, вона міняла машини на відстані, яка не виглядала неприродною, після певного часу поїздки. Водіїв знаходила в торгових центрах та ресторанах. У четвертій машині Лауру спіймала людина, над думками якої вона не могла домінувати, Ідзайой Шірабе.

Лаура намагалася зрозуміти, чому вона повірила його словам: «Я прихищу вас». Можливо, несподівані труднощі та невдачі призвели до занепаду її духу. А може вона просто перевтомилася.

Того ж дня її привезли до цього особняка і посадили під домашній арешт.

Ставлення до неї було непоганим. Цей чоловік, на ім’я Шірабе, забезпечив гарну їжу, миття, а ліжко було дуже зручним. На жаль, ванна кімната замикалася ззовні, навіть під час купання, але якщо не заперечувати, можна було насолодитися елегантним прийманням ванни.

Їй розповідали все, що вона хотіла, коли вона запитувала. Вчора він приніс новини про смерть Люй Дунбіня від рук родини Йотсуба. Можливо, й не брехня, що окрім родини Йотсуба, Лауру також шукала родина Саєгуса.

Як їй і сказали, було б розумно сховатися тут, на деякий час.

Але Лаура просто не могла змусити себе мовчати.

Ідзайой Шірабе ненадійний.

Це було також внутрішнє відчуття, переконання.

Вона була в руках людини, якій не могла довіряти.

Ця думка дратувала її.

◇ ◇ ◇

П’ятнадцяте серпня, вечір, у центрі міста. Маюмі причепурилася й пішла до тризіркового ресторану у висотному готелі. Це не самопроголошений «тризірковий» ресторан, а ресторан, схвалений настирливим рейтинговим агентством.

Гарсон (офіціант) провів її до столика біля вікна.

На тлі мерехтливого нічного краєвиду стояв гарний чоловік.

Він мав чудову статуру, але ще більше вражала його аура. Попри те, що йому лише трохи за двадцять, він мав гідність генерала, який веде за собою тисячу вершників.

Він володів атмосферою, яка не дозволяла молодим дівчатам наближатися до нього, але для Маюмі він був давнім другом. Вона не боялася підійти до нього і робила це з легкістю.

– Дзюмондзі-кун, давно не бачилися.

– Хм. Давно не бачились, Саєгуса.

Дзюмондзі Катсуто, голова родини Дзюмондзі з Десять головних кланів, кивнув із дружньою усмішкою на суворому обличчі, а Маюмі злегка помахала рукою.

Маюмі сіла на стілець, який підсунув гарсон, а Катсуто на стілець, який підсунув сам. Замовивши аперитив і побачивши, що гарсон повернувся спиною до столу, Маюмі знову повернулася до Катсуто.

– Дякую, що запросив мене сьогодні. Але, що сталося? Що ти мене так раптово запросив?

Маюмі перевела погляд на Катсуто і посміхнулася диявольською посмішкою.

– І в такий гарний ресторан Мої сестри були такими схвильованими. Навіть той батько-єнот трохи нервував.

Зі знущальним тоном і садистськими очима.

Але Катсуто був незворушний.

– Я подумав, що якщо не цей ресторан, то інше місце було б не варте Саєгуси.

З серйозним обличчям, відповів він.

– С-справді?

Засмутилася Маюмі.

Маюмі дала собі трохи часу, щоб зібратися з думками, повільно випиваючи принесений аперитив.

– Отже, що я можу для тебе зробити? Ви ж не маєте на увазі, що це те, на що чекають мої сестри та мій батько-єнот?

На обличчі Катсуто з’явився вираз здивування.

– Не знаю, чого вони очікують...

Але вираз здивування незабаром зник.

– Річ у тому, що моя сестра радилася зі мною про дещо. Я хотів би почути твою думку.

– Сестра?

Маюмі проявила вираз захопленої зненацька.

– Яка твоя сестра? Пані Кадзумі? Або...

Маюмі знала про складну сімейну ситуацію Катсуто, як подруга і як старша дочка родини Саєгуса, з Десяти головних кланів.

– Аліса.

– Пані Аліса?..

Сімейне становище родини Дзюмондзі ускладнювала позашлюбна дочка попереднього глави родини, на половину японка, на половину росіянка, яку чотири роки тому привезли з Хоккайдо.

Зрозуміло, що сама Аліса не вина в жодному злочині й не несе жодної відповідальності. Однак, судячи з того, що чула Маюмі, вона стурбована своїм становищем і живе на відстані, крок або два, від родини Дзюмондзі.

Коли Маюмі почула про це, у неї склався образ похмурої дівчинки, яка завжди була налякана і не могла нічого сказати своїй родині. Вона не мала наміру говорити про це з Катсуто, який був не зовсім доброзичливою людиною. Мабуть, ще дуже серйозна проблема.

Від цієї думки Маюмі затамувала подих. Але це було просто припущення.

– Саєгуса, ти зараз працюєш в компанії Маґіан, у Шіби?

– Е, так.

Кивнула Маюмі, але із затримкою, бо питання було несподіваним. Той факт, що порада зведеній сестрі Катсуто якимось чином пов’язана з її власним місцем роботи, був занадто несподіваний для Маюмі.

Вона не вважала дивним те, що Катсуто знав, де вона працює.

Старша донька родини Саєгуса стала співробітницею організації, яку представляє наступний голова родини Йотсуба. Це було зумовлено тим, що в японському суспільстві магів це стало темою для розмов.

– Один з колег Саєгуси - чоловік, на ім’я Тоокамі Рьоусуке. Днями він побився з іноземним магом, який намагався вкрасти у FLT, і був госпіталізований з серйозними травмами. Це так?

– Так, ти добре обізнаний.

– Мій батько був в тій же лікарні.

– А, зрозуміло.

Кивнула Маюмі, на знак розуміння.

Рьоусуке відвезли не до лікарні родини Йотсуба, а до лікарні, пов’язаної з поліцією, яка славилася великою кількістю пацієнтів - магів. Як жертву нападу Рьоусуке привезли туди за домовленістю з поліціантами, які приїхали на місце події.

– І не тільки як маг з таким же походженням, але й через його зв’язок з родиною Тоокамі. Батько, почувши, що в лікарні лежить пацієнт, на ім’я Тоокамі, який хоробро боровся з чужоземними магами, змусив мене з’ясувати подробиці на місці. Це було неприємно для лікарні, але, напевно, у батька не було іншого вибору, як вчинити так.

Свою зведену сестру Алісу, Катсуто взяв до себе чотири роки тому з родини Тоокамі на Хоккайдо. Це те, чого Маюмі не знала.

– Між родинами Дзюмондзі та Тоокамі існують якісь особливі стосунки?

Маюмі, яка не розуміла, що відбувається, запитала це, не подумавши.

– Аліса близька до сестри Тоокамі Рьоусуке. Вони найкращі подруги.

Можливо не бажаючи, щоб Маюмі зайве хвилювалася. Катсуто відповів банальними фактами.

– А, щось таке...

Маюмі була задоволена такою відповіддю.

– За словами моєї сестри, Тоокамі Рьоусуке вже давно зник безвісти.

– Е-е?!

Шок від наступної фрази був настільки сильним, що Маюмі зовсім втратила інтерес до стосунків між родинами Дзюмондзі та Тоокамі.

– Зник? Хочете сказати, що пан Тоокамі не контактував зі своєю родиною?

Катсуто серйозно кивнув на запитання Маюмі, поставлене з широко розплющеними очима.

– Не зважаючи на те, що повернувся додому, він не намагався повідомити свою сім’ю про те, що з ним сталося. Можливо є якісь особливі обставини. Аліса попросила у мене поради, бо не була впевнена, чи варто, розповідати його сестрі про те, що Тоокамі Рьоусуке в лікарні.

Почувши слова Катсуто, Маюмі подумала те саме. Після поїздки з Рьоусуке до Канади, у неї з’явилося слабке відчуття, що він щось приховує.

– Що до мене, то я хотів би підтвердити наміри самого Тоокамі Рьоусуке щодо того, чи можна розповісти його сестрі, куди його госпіталізували. Що скажеш, Саєгуса?

Ось про що попросив поради Катсуто.

– ...Я запитаю пана Тоокамі.

Такою була відповідь Маюмі.

◇ ◇ ◇

Опівночі Тацуя знову відвідав береги озера Тудакуль.

Його супроводжував один Хійоґо. Міюкі та Ліна чекали в готелі. Знадобився деякий час, щоб переконати їх відмовитися від супроводу, але це окрема історія.

Тацуя вийшов з автофургона у скафандрі, в якому підіймався на Такачіхо. На перший погляд, обтислий скафандр нагадував сухий костюм для підводного плавання. Мета, з якою Тацуя вдягнув цей скафандр зраз, відповідала цьому.

– Шановний Тацуя. Впевнений, що з вами нічого не трапиться, але, будь ласка, будьте обережні.

– Прошу, пильнуй околиці.

Після обміну репліками, через комунікатор, Тацуя занурився в озеро.

Він повільно йшов крізь непроглядну темряву дна озера. У нього не було з собою ліхтаря. Він не наважувався використовувати фізичне джерело світла.

«Очі» Тацуї відбивали світло мисленнєвих часток, яке не піддавалася впливу фізичного світла.

Зазвичай світло випромінене не живими предметами, відтіняється, але не мерехтить. Однак цього разу світло цього озера мерехтіло так, наче було живою істотою. Слабко, ніби повільно дихало.

Його відтінок повільно змінювався від миті до миті, явище яке зазвичай не спостерігалося. Зміна незначна і дуже повільна. Лише хтось з таким гострим «зором», яку у Тацуї, і з широким «полем зору», міг це помітити.

Озера часто фігурують в легендах про Шамбалу.

Наприклад, озеро Манасаровар відбиває тінь гори Кайлас.

«Озеро близькості» на сході та «Став Білих Лотосів» на заході.

За повідомленнями православного російського священника «Країна білих озер, це те саме, що Шамбала.

Після денних пошуків, йому на думку спали його власні слова, які він сказав Міюкі та іншим у готелі.

Це могло бути натяжкою, але ці географічні назви могли бути репрезентативними для «озер», пов’язаних зі спадщиною Шамбали.

Місце на яке вказував «компас», також може бути одним з тих озер.

Погляд Тацуї привернула одна смужка течії мисленнєвих часток.

Вона не випромінювала особливо сильного світла, але течія була сильною.

Вузький струмок протікав не через центр озера, а вздовж берега.

Тацуя використав «Елементальний зір», щоб дослідити місце з’єднання струмка.

Підводний берег озера був обритий, утворивши невеликий обрив. Це не особливо незвична місцевість. Якщо не знати про нього, навряд чи хтось звернув би на неї увагу.

Тацуя підійшов до скелі.

Його «Елементальний зір» побачив захований там артефакт, який засмоктував мисленнєві частки.

Він наклав «Розпад» на праву руку і дістав предмет.

Міцно тримаючи його, Тацуя виринув на поверхню.

– Це той артефакт, який ви викопали в озері?..

Здивовано, промовили красиві вуста Міюкі, коли Тацуя показав викопаний предмет, який приніс до готелю.

Знахідка виявилася білим кам’яним диском, приблизно вдвічі більший за «компас». На одному боці вирізьблений «восьмикутний лотос», квітка лотоса зі вісьмома пелюстками. Це не був не звичний дизайн для культурної цінності.

Що спантеличило Міюкі, так це символ, вирізьблений на іншій стороні.

Три кола, що прилягали одне до одного в рівносторонньому трикутнику, оточеному більшим колом.

– ...Це не «Знамено миру13»? Символ договору пакту Реріха.

Ліна була спантеличена, як і Міюкі.

Пакт Реріха, Міжнародна конвенція про захист культурних цінностей, був укладений одна тисяча дев’ятсот тридцять п’ятого року, тобто, в середині двадцятого століття. Дівчата дивувалися, яке відношення кам’яна табличка з чим символом має до спадщини доісторичної цивілізації.

– Пакт Ніколая Рехіра, який очолив Реріхський мирний договір, стверджує, що знак походить від давнього символу.

– Я знаю про це. Але це ж тири кола по середині, вірно? Я думала, що Рехір зробив його оригінальним, оточивши зовнішнім кільцем.

Заперечила слова Тацуї Ліна.

– Чи не могло бути так, що старий символ був спрощений відсталою цивілізацією? Ніколай Рехір відомий не лише яка художник, а і як дослідник Шамбали. Затверджений ним символ є оригінальним, а простіші символи без зовнішнього кола можна вважати похідними від нього.

– Так... Це можливо.

Відповідь Міюкі не прозвучала впевнено.

Ліна не приховувала виразу на своєму обличчі, який говорив «Це не надто натягнуто?».

Однак Тацую це не збентежило. Міркування були слушними.

– Що ж, подивимося на нього.

Сказавши це, Тацуя поклав «компас» на лотос.

Кожна вершина правильного восьмикутного «компаса» точно накладалася на кінчик пелюстки лотоса.

Тацуя влив мисленнєві частки в залишені складеними викопні реліквії, поклавши руку зверху, а не взявши їх у долоню.

Кам’яний диск з компасом на ньому повільно рухався. Замість того, щоб ковзати по столу, він залишив невелику щілину і левітував.

Як НЛО.

Міюкі та Ліна стежили за рухом широко розплющеними очима.

Кам’яний диск, з «компасом» на ньому, продовжував летіти в одному напрямку, протилежному від озера Тудакуль, поки Тацуя не зупинив його.

– Шановний Тацуя……

– Тацуя, ти поганець...

Міюкі та Ліна обурено запротестували.

Тацуя посміхнувся двом красуням і сказав, що це крок у перед.

<Далі буде>