Епілог до основної історії: Репатріанти

Епілог до основної історії: Репатріанти

П’яте липня, понеділок.

Маюмі та Рьоусуке, які позавчора повернулися з USNA, вчора мали лише один вихідний і знаходилися на роботі в Магічній Промисловій Академії, відомому як МАП. Крім того, Маюмі вчора повернулися з дому батьків до житла компанії в Ідзу.

Однак на сьогодні у них обох було лише одне завдання. Після того, як вони відзвітують Тацуї про результати своєї поїздки до Штатів, їм дозволили поїхати додому сьогодні. І їм не довелося чекати.

– Доброго ранку, пані та панове.

Тацуя з’явився в магічній майстерні о дев’ятій ранку.

– Доброго ранку, керуючий директор.

Маюмі встала і привітала Тацую, коли той з’явився в офісі, за нею зазвучали ті ж репліки, з усіх куточків кімнати. Звісно, Рьоусуке, який відставав від Маюмі на крок, теж підвівся і привітався з Тацуєю.

– Пані Саєгуса, пан Тоокамі. Будь ласка, заходьте до зали засідань, коли будете готові.

Тацуя одразу ж зажадав звіту.

– Так, пане.

Тацуя кивнув Маюмі, яка вклонилася й вийшов з кабінету.

Приблизно через десять хвилин після того, як Тацуя вмостився за робочим столом, у двері його кабінету, «кабінету директора», постукали.

– Це Тоокамі. Ми тут, щоб відзвітувати про своє відрядження з пані Саєгуса.

– Прошу, заходьте.

Сказавши це, Тацуя дистанційно відчинив двері.

Потім він підвівся і привітав Рьоусуке та Маюмі, які увійшли, сказавши: «Вибачте».

– Сідайте, будь ласка, отут.

Тацуя показав на диван у приймальні й сів навпроти нього.

Маюмі подивилася на Рьоусуке і сіла першою, поглядом показуючи, що його черга. Рьоусуке сів одразу за нею.

Тацуя стежив за ними.

У відповідь, на його погляд, Маюмі відкрила рота.

– Я маю дещо доповісти. Голова FAHR, пані Лена Фехр, хотіла б поговорити з виконавчим директором про партнерство з Товариством Маґіан.

– Зі мною? А не з нашими представником доктором Чандрасехар?

– Я сама запитала пані Фехр про це, але вона хотіла зустрітися з виконавчим директором.

– Ось як...

Тацуя на мить замислився.

– Ви забезпечили зв’язок?

Запитав він у Маюмі.

– Так, за допомогою цього.

Маюмі дістала свій мобільний термінал і вивела на екран номер телефону та адресу електронної пошти. Номер телефону для супутникового зв’язку.

Тацуя вдивився в екран на три секунди й злегка кивнув: «Зрозумів». Йому цього було досить, бо він ніколи нічого не забував.

– Було ще щось важливе?

– Так.

Відповідь Маюмі дещо здивувала. Не самою відповіддю, скільки тим, що вона навіть не удала, що замислилася.

– Ого. І що ж?

Запитав Тацуя, не приховуючи своєї зацікавленості.

– Я зустріла знайому людину. Оно Харуку - сенсей, яка була радником в Першій старшій.

– Оно-сенсей? Я чув що вона звільнилася з Першої старшої.

По правді кажучи, Тацуя знав трохи більше про цю ситуацію.

Оно Харука була таємною агенткою громадської безпеки Департаменту поліції, шпигуном громадської безпеки. Вона казала: «За фахом вона консультантка, і змушена бути шпигункою», але вона була настільки занурена в темряву шпигунства, що така нісенітниця не мала ефекту.

Саме тому, два роки тому Харука була безцеремонно втягнута в серйозну боротьбу за владу, що розгорілася серед шпигунів Бюро громадської безпеки. Заворушення переросло у внутрішню війну вбивств, і, щоб врятуватися, вона на пів року тому пішла в підпілля, поклавшись на Якумо, з яким раніше мала стосунки майстра й учениці. Тацуя не знав точно, куди вона поділася після втечі з Токіо, але, схоже, що в якийсь момент вона перетнула Тихий океан.

– Чим вона зараз займається?

– Вона казала, що працює у детективній агенції в Сієтлі. Схоже, вона якраз прийняла запит від FEHR.

– Ось як...

За яке замовлення береться Харука. Тацуї здалося, що це не просто інтерес чи цікавість, а те, що йому потрібно знати.

Він вважав, що повинен зібрати інформацію, включно з обставинами, пов’язаними з цим.

◇ ◇ ◇

Ліна повернулася лише вчора, на день пізніше за Маюмі з напарником, але вона все ж прийшла до Магічного Університету, попри часові пояси.

Вона не була в кампусі з минулої суботи. Лише тиждень, але за цей час сталося багато новин і змін, великих і малих, про які вона не знала.

– ...Особливо зміни в Масакі. Цікаво що змінилося в його душі?

Ліна яка рано залишила переповнену студентську їдальню й відпочивала в аудиторії практикуму, запитала це у Міюкі, яка також знайшла притулок у цій аудиторії.

– Я теж не знаю подробиць. Це просто почалося раптово із сьогоднішнього ранку.

– Хмм... Мабуть, щось сталося в суботу чи неділю.

– Але хоч би що там було, Ліно. У тебе нічого не сталося за відсутності?

Оскільки вона вчора щойно повернулася до Японії, ні Тацуя, ні Міюкі не чули від Ліни деталей. Звичайно, вони не могли говорити про це в присутності інших людей, але Міюкі подумала, що їй варто просто перевірити чи не було серйозних проблем.

– А...Ну, багато чого. Розповім, коли повернемося.

І, очевидно, там була проблема, про яку потрібно було почути.

Сьогоднішня ніч буде довгою, подумала Міюкі.

◇ ◇ ◇

Доповівши Тацуї, Маюмі пішла раніше, як планувала, але Рьоусуке залишився в МПА.

Рьоусуке, який систематично працював під керівництвом новопризначеного декана Яшшіро Такари, попросив про особисту зустріч з Тацуєю, відразу після шістнадцятої.

Коли Рьоусуке знову зайшов до зали нарад, він не сів на запропонований диван, а став перед столом Тацуї.

– Є щось, що ви не хочете, що чула пані Саєгуса?

Тацуя звернувся до Рьоусуке з розмитим питанням.

– Це одне, але там була середина ночі.

– Зрозуміло. Тож ти чекав настання ранку.

Хоча в репліці Рьоусуке не було конкретних географічних назв, він правильно зрозумів, що під «там» мався на увазі Ванкувер.

– Хочеш, щоб я зателефонував?

– Ні, зачекайте хвилинку.

На запитання Тацуї Рьоусуке похитав головою. Потім замовк.

Рьоусуке попросив про зустріч, але не сказав у якій справі.

Але Тацуї не довелося довго турбуватися про це.

Він відразу зрозумів, чому Рьоусуке попросив про приватну зустріч.

Поруч з Рьоусуке з’явився туман, що невиразно нагадував людську подобу.

Мариво швидко набуло людської форми, з кольором і обрисами.

Тацуя з першого погляду зрозумів, що це віртуальний образ, створений позасистемною магією та астральною проєкцією.

Напівпрозорі яскраво-каштанове волосся і бурштинові очі.

Дівчина приблизно на п’ятнадцять років молодша за Тацую, з виглядом учениці середньої, або старшої школи.

Тацуя відразу ж згадав ім’я людини, чия зовнішність відповідала цим умовам.

– Приємно познайомитись з вами, містер Тацуя. Прошу вибачити, що перебила вас без вашого дозволу.

Телепатія з астрального тіла досягла поверхні свідомості Тацуї.

– Я Лена Фехр. Я представниця FEHR.

Астральне тіло дівчини вимовило саме те ім’я, яке Тацуя мав на увазі.

– Містер Шіба. Я б хотіла, щоб ви почули про труднощі, з якими ми зараз стикаємося. І якщо ви можете, будь ласка, допоможіть нам.

Голос цієї думки звучав не стільки як благання, скільки як відчуття, що її загнали в глухий кут. Але з тону її голосу також можна було зрозуміти, що вона не має багато часу.

– Якраз вчасно. Я теж сподівався дізнатися більше про вашу ситуацію.

На відповідь Тацуї, в астральному тілі Лени відчулося полегшення.

– Для початку дозвольте мені почути вашу історію. Якщо я чогось не розумітиму, то ставитиму питання.

– Я розумію. ...Ситуація почалася з того, що FAIR, як вам відомо містер, відправила групу дослідників на гору Шаста.

Тоді Лена почала розповідати Тацуї про те що сталося в USNA і що має статися, включаючи свої припущення.