Цей Високоповажний полюбляє їсти вонтони

Пекуче сонце сяяло високо в небі.

Територія піка Сишен простягалася на сотні лі.

Будучи новим світилом у світі вдосконалення, пік Сишен дещо відрізнявся від видатних орденів Верхнього Царства.

Візьмемо, наприклад, найбільш успішний орден Жуфен із Ліньї*. Його головний зал назвали «Зал шести чеснот», щоб заохотити учнів дотримуватися шести чеснот: бути мудрими, вірними, доброчесними, праведними, гуманними та відданими. Місце, де жили учні, було назване «Ворота шести норм людських стосунків». Це мало нагадувати їм про необхідність проявляти синівську повагу до батьків, підтримувати дружні стосунки, бути в гармонії з навколишнім світом, зберігати вірність у шлюбі, бути відповідальним та співчутливим. Місце, де проводилися заняття, називалося «Кін Шести Мистецтв». Назва означала, що учні повинні бути вправними в шістьох навичках: справлянні ритуалів, грі на музичному інструменті, стрільбі, верховій їзді, каліграфії та математиці. Загалом, витонченість цього ордену не знала меж.

临沂 (línyí) — Ліньї, міський округ у провінції Шаньдун, КНР.

З іншого боку, пік Сишен мав простацьке походження, тому й назви тут були дещо важкими для розуміння. «Зал Даньсінь» і «кін Вад і Чеснот» — ще відносно непогано. Батько та дядько Мо Жаня не належали до начитаних священними текстами людей. Можливо, через це вони й не змогли придумати нічого кращого. Із часом назви ставали дедалі безглуздішими, як, наприклад, «Сюе Я*».

薛 (xuē) — назва виду болотної трави; 丫 (yā) — розгалуження, розвилка.

Саме тому пік Сишен мав безліч назв, узятих із потойбічного світу. Наприклад, темна кімната, де учні міркували над своєю поведінкою та проводили самоаналіз, мала назву «Зал Яньлво».

Прикрашений яшмою міст, що з’єднував зону відпочинку з місцем для навчання, називався «Найхе*». Їдальня мала назву «Зал Менпо*», а поле для занять бойовими мистецтвами — «Гора кинджалів і море полум'я*». Заборонена зона на задньому схилі гори називалася «Кімната Примар». І тому подібне.

奈何桥 (nàihéqiáo) — міст між світом живих та мертвих.
孟婆 (mèng pó) — Менпо — богиня, що готує суп забуття.
刀山火海 (dāoshān huǒhǎi) — означає готовий на все; ризикувати життям; смертельно небезпечне місце.

Та всі ці назви не такі вже й погані, у порівнянні з іменнями на кшталт: «Це гора», «Це вода», «Це яма». Або ж із назвами двох знаменитих стрімких скель: «Ааааааааааа» та «Ваааааааа».

Внутрішні покої старійшин спіткала така ж доля, адже всі вони також мусять мати назву.

Тож житло Чу Ваньніна не стало винятком. Він любив спокій і не бажав жити зі сторонніми під одним дахом. Його покої розташовувалися на південній вершині піка Сишен та ховалися в зеленому морі високого бамбука. Перед внутрішнім подвір'ям був ставок. Він багровів пелюстками лотоса, що перешкоджали проходженню сонячного світла. Завдяки великій кількості духовної енергії у воді, лотоси цілий рік рясніли пишним цвітом, сяючи, немов багряні зорі.

Учні таємно прозвали це чарівне місце… Пеклом Червоного Лотоса.

Подумавши про це, Мо Жань не зміг стримати сміху.

Вічно бліде лице Чу Ваньніна скидалося на обличчя старої мачухи, і всім своїм виглядом він нагадував учням злого духа. Тож чому б не назвати місце, де живе «злий дух», пеклом?

Сюе Мен перервав його роздуми.

— Як тобі не соромно сміятися! Швидше їж свій сніданок, а потім підеш зі мною до кону Вад і Чеснот. Сьогодні Вчитель привселюдно тебе покарає!

Мо Жань зітхнув і торкнувся слідів від батога на своєму обличчі.

— Тсс… А це боляче.

— Так тобі і треба!

— Ой, навіть і не знаю, чи відремонтували вже Тяньвень. Якщо вона досі несправна, то краще не використовувати її на мені. Хтозна, які ще дурниці вона змусить мене говорити.

Побачивши щире занепокоєння на обличчі Мо Жаня, Сюе Мен почервонів і сердито сказав:

— Навіть не думай нести нісенітниці про Вчителя перед іншими, бо я неодмінно вирву тобі язика й оком не змигну!

Мо Жань закрив обличчя долонею й замахав іншою рукою, тихо промовляючи:

— У цьому немає потреби… Якщо Вчитель знову зв’яже мене вербовою лозою, я вб’ю себе на місці, щоб довести свою невинність.

Зранку Мо Жаня, згідно зі встановленими правилами, вивели на кін Вад і Чеснот. Темно-синє море з людей оточило підмостя з усіх боків, куди не глянь. Усі учні та учениці піка Сишен носили легкі обладунки темно-синього, майже чорного кольору, пояси із зображенням лев'ячої голови та срібне оздоблення на рукавах та подолі. Форма ордену виблискувала під промінням вранішнього сонця.

Мо Жань стояв на колінах на високому підмості, слухаючи, як Старійшина Дзєлю* читає перед ним розгорнуті записи його провин.

戒律 (jièlǜ) — заповіді; правила життя.

— Учень Старійшини Юхена, Мо Вейю, поводиться зарозуміло, нехтує вченнями, не підкоряється правилам, утратив свою моральність. Порушення четвертого, дев’ятого та п’ятнадцятого правила цього ордену карається вісімдесятьма ударами лозини, стократним переписуванням правил та забороною покидати територію ордену протягом місяця. Мо Вейю, тобі є що заперечити?

Мо Жань глянув на білу постать вдалині.

Це був єдиний старійшина на піку Сишен, незобов’язаний носити сині формені одежі зі срібним оздобленням.

Чу Ваньнін носив білосніжний атласний одяг і тонку, наче срібний туман, накидку, схожу на білу паморозь. Ця людина здавалася навіть холоднішою за сніг та лід. Чу Ваньнін сидів тихо, трохи осторонь. Мо Жань не міг розгледіти вираз його обличчя, але здогадувався, що воно не виражало жодних емоцій.

Зробивши глибокий вдих, Мо Жань відповів:

— Немає заперечень.

Старійшина Дзєлю, згідно з правилами, запитав в учнів ордену, що зібралися навколо підмостя:

— Якщо є хтось незгодний із вироком або хтось, кому є що сказати, прошу висловитися зараз.

Учні та учениці внизу завагалися й почали обмінюватися розгубленими поглядами. Ніхто з них не очікував, що Старійшина Юхен, Чу Ваньнін, справді може відправити свого учня на кін Вад і Чеснот для публічного покарання.

М’яко кажучи, таке рішення можна назвати суворим, але справедливим. Кажучи відверто, це — вчинок, властивий холоднокровному демону.

Холоднокровний демон Чу Ваньнін сидів на своєму місці, підперши підборіддя, як раптом хтось крикнув, використовуючи техніку збільшення гучності:

— Старійшино Юхене, цей учень хотів би заступитися за Мо-шиді*.

师弟 (shīdì) — молодший співучень.

— Заступитися?..

Очевидно, цей учень подумав, якщо Мо Жань племінник господаря піку Сишен, то незважаючи на його покарання зараз, майбутнє цього хлопця все одно буде світлим. Тому він вирішив скористатися нагодою, щоб отримати прихильність Мо Жаня. Виступивши вперед, він почав говорити нісенітниці:

— Хоча Мо-шиді і винен, він дуже любить своїх товаришів і завжди допомагає слабшим. Старійшино, будь ласка, візьміть до уваги його хороші риси та перегляньте вирок!

Очевидно, бажаючих завоювати прихильність Мо-шиді знайшлося більше одного.

Поступово дедалі більше людей почало заступатися за Мо Жаня. Деякі з оголошених аргументів звучали, щонайменше, абсурдно. Від кількох із них зніяковів навіть Мо Жань. Відколи це він — людина із чистою душею і світлим серцем? Вони тут зібралися, щоби провчити його, а не нахвалювати.

— Старійшино Юхене, Мо-шиді колись захистив мене від злих духів та знищив перевертня. Я хотів би перерахувати заслуги Мо-шиді, які перекривають учинений ним злочин. Сподіваюся, що почувши їх, Старійшина пом’якшить покарання.

— Старійшино Юхене, Мо-шиді одного разу допоміг мені звільнити розум від демонів, коли я збився зі шляху. Я вважаю, що помилка Мо-шиді цього разу була лише хвилинним помутнінням. Прошу Старійшину пом'якшити покарання.

— Старійшино Юхене, Мо-шиді одного разу дав мені чудодійний засіб, що врятував мою матір. У душі він доброзичлива людина, тож я прошу Старійшину пом’якшити його покарання!

Цей учень перехопив доводи наступного, тому той мовчки застиг на місці, не знаючи, що сказати. Проте, зустрівшись із холодними очима Чу Ваньніна, що витріщилися на нього, він одразу ж почав говорити перше, що спало на думку:

— Старійшино Юхене, Мо-шиді одного разу допоміг мені з парним удосконаленням…

双修 (shuāngxiū) — парне тренування; парне вдосконалення. Тибетський буддійський термін, що означає практику статевого акту для досягнення стану нірвани.

— Пфф...

Хтось не стримав сміх.

Учень відразу почервонів і відступив.

— Юхене, не гнівайся, не гнівайся… — спішно попросив Старійшина Дзєлю, побачивши, що справа завернула в лихий кут.

Чу Ваньнін холодно сказав:

— Я ніколи не бачив настільки безсоромної людини. Як його звуть? Чий учень?

Дзєлю трохи завагався, після чого неохоче тихо промовив:

— Це мій учень, Яо Лянь*.

Чу Ваньнін підняв брови.

— Ваш учень? Совісний?*

Ім’я Яо Лянь 耀敛 (yàoliǎn) співзвучно з 要脸, що означає совісний, чесний.

Зніяковівши, Старійшина Дзєлю почервонів і нахабно змінив тему:

— Він ще дуже добре співає, чим допомагає під час жертвоприношень.

Чу Ваньнін фиркнув та відвернувся, не бажаючи витрачати час на розмови із цим безсоромним старійшиною.

Пік Сишен налічує близько тисячі людей. Не дивно, що серед них знайшлося трохи більше десятка підлабузників.

Дивлячись, з якою впевненістю говорять його співучні, Мо Жань і сам починав вірити в їхні слова. Вражаюче! Виявляється, він не єдиний, хто вміє майстерно брехати прямо в очі. Цей орден сповнений подібних талантів.

Чу Ваньнін, який уже безліч раз почув фразу «Старійшино Юхене, будьте милосердним», нарешті не витримав і звернувся до учнів:

— Благаєте помилувати Мо Вейю?

Він зробив паузу і продовжив:

— Добре. Ви всі, піднімайтеся на підмостя.

Не знаючи, що їх очікує, учні й учениці зі страхом піднялися.

У долоні Чу Ваньніна спалахнуло золоте світло. Тяньвень, підкорюючись наказу, міцно зв’язала з понад десяток людей у клубок.

Знову!

Мо Жань був майже у відчаї. Його ноги підкосилися, коли він побачив Тяньвень. Де, у біса, він узяв таку збочену, потворну зброю? Яке щастя, що в минулому житті Чу Ваньнін так і не одружився. Інакше він до смерті дістав би допитами чи зашмагав будь-яку дівчину, яка б погодилася бути з ним.

Очі Чу Ваньніна звузилися в глузливому погляді. Він запитав одного з учнів:

— Мо Жань колись захищав тебе від злих духів?

Хіба міг якийсь учень протистояти допиту Тяньвені? Він одразу ж звив:

— Ні! Ні!

Далі Вчитель запитав:

— Мо Жань допоміг тобі звільнити твій розум від демонів?

— Ах! Ні, ніколи! Ніколи!

— Мо Жань дав тобі чудодійний засіб?

— Ах! Допоможіть! Ні! Ні! Я вигадав це! Я це вигадав!

Чу Ваньнін послабив пути, після чого підняв руку й люто змахнув нею. Іскри вогню з тріском розсипалися врізнобіч. Тяньвень різко відлетіла вбік і вдарила по спинах учнів-брехунів.

Умить залунали крики та бризнула кров.

Чу Ваньнін насупив брови й сердито сказав:

— Що ви там волаєте? На коліна! Дзєлю!

— Я тут.

— Покарай їх!

— Так!

У підсумку замість вигоди учні отримали по десять ударів палицею за свою брехню, як того вимагали правила ордену, і на додачу — удар вербовою лозою від Старійшини Юхена.

Коли настала ніч, Мо Жань ліг на ліжко. Спину вкривали численні рани. Хоча йому дали ліки, він усе одно не міг навіть перевернутися. Біль був настільки нестерпним, що очі наповнилися сльозами, і він почав шмигати носом.

Він мав милу зовнішність, тому в такому жалюгідному стані, згорнувшись у калачик, був схожий на пухнасте кошеня, якого кинули в багнюку. Втім, на жаль, думки, що вирували в його голові, були зовсім не милими.

Хапаючись за постіль, він кусав простирадла. Кусав, бив і рвав, уявляючи на їхньому місці виродка Чу Ваньніна.

Єдиний, хто потішив Мо Жаня, це Ши Мей. Він прийшов відвідати його з тарілкою власноруч приготованих вонтонів*. Ши Мей дивився на нього своїми ніжними й жалісливими очима, і від того сльози Мо Жаня текли ще більш відчайдушно.

抄手 (chāoshǒu) — страва провінції Сичвань. Різновид пельменів китайської кухні під гострим соусом.

Йому байдуже, що справжні чоловіки не плачуть, він любив поводитися як дитина з тим, хто йому подобається.

— Сильно болить? Ти все ще не можеш піднятися?

Ши Мей сів на край ліжка й зітхнув.

— Учитель… Він був занадто жорстоким. Тебе так сильно побили... З деяких ран усе ще тече кров.

Серце Мо Жаня заповнилося теплом, коли він почув у голосі Ши Мея нотки хвилювання. Він відвів очі від ліжка й закліпав.

— Ши Мею, ти так дбаєш про мене, що мені вже й не боляче.

— Як це не боляче? Поглянь, у якому ти стані. Ти ж знаєш характер Учителя, і все одно наважився припуститися такої великої помилки?

Ши Мей дивився на нього з якоюсь безпорадністю та душевним болем. У його наповнених любов’ю очах світло свічки відбивалося, як у повільній, лінивій весняній річці.

Серце Мо Жаня злегка зворухнулося, і він слухняно сказав:

— Більше це не повториться. Присягаюся.

— І коли це ти дотримувався своїх присяг?

Ши Мей нарешті усміхнувся.

— Вонтони охолонуть. Ти можеш піднятися? Якщо ні, то лежи, я тебе нагодую.

Мо Жань уже майже сів. Проте почувши це, одразу впав назад, удаючи із себе паралізованого.

Ши Мей:

— …

І в минулому, і в теперішньому житті улюбленою їжею Мо Жаня залишаються приготовані Ши Меєм вонтони. Оболонка тонка, як дим, а начинка ніжна, як масло. Кожен із них блискучий і пухкий, гладкий і ароматний. Вони наче тануть у роті, залишаючи на губах приємний аромат.

Бульйон молочно-білого кольору виходить особливо насиченим, якщо його посипати нарізаною зеленою цибулею, світло-жовтим подрібненим яйцем, і додати ложку часникової пасти, обсмаженої в чилі-маслі. Ковток такої страви може зігріти на все життя.

Ши Мей годував його з особливою обережністю, ложечка за ложечкою, водночас кажучи:

— Я не додавав чилі-масло сьогодні. Ти сильно поранений. Тобі краще не їсти гостру їжу, поки відновлюєш сили. Тому просто пий бульйон із кісток.

Мо Жань дивився на нього, не в змозі відвести погляд, й усміхаючись сказав:

— Неважливо — гостре чи ні — усе, що готуєш ти, для мене буде смачним.

— От умієш ти базікати.

Ши Мей теж усміхнувся, підхопивши паличками яйце-пашот, що лежало в бульйоні.

— Ось, з'їж яйце з рідким жовтком. Знаю, тобі таке подобається.

Мо Жань засміявся, пасмо скуйовдженого волосся завилося на його лобі у формі квітки.

— Ши Мей.

— Так?

— Нічого, просто промовляю твоє ім’я.

Пасмо волосся загойдалося.

— Ши Мей.

Ши Мей, стримуючи сміх, відізвався:

— Знову просто промовляєш моє ім’я?

— Так, просто промовляю. Це робить мене щасливим.

Ши Мей завмер на мить і обережно торкнувся чола Мо Жаня.

— Дурнику, у тебе гарячка, чи не так?

Мо Жань фиркнув, засміявся і перекотився на бік. Він подивився на Ши Мея своїми блискучими, наче всипаними маленькими зірочками, очима.

— Було б чудово, якби я міг щодня їсти приготовані тобою вонтони.

Це не брехня.

Після смерті Ши Мея Мо Жань завжди хотів ще раз спробувати вонтони, що він готував, але цей смак ніяк не міг повернутися до нього.

На той час його із Чу Ваньніном стосунки ще не розірвалися повністю. Чи то через почуття провини, чи через щось інше, але коли Вчитель побачив Мо Жаня, що застиг навколішки перед труною Ши Мея, він тихо пішов до кухні, замісив тісто, ретельно подрібнив начинку та зліпив декілька вонтонів. Але Мо Жань помітив це ще до того, як Чу Ваньнін закінчив готувати. Утративши кохання всього свого життя, Мо Жань просто не міг це витримати. Йому здавалося, що Чу Ваньнін робить це, щоб познущатися з нього. Ця незграбна імітація була тільки для того, щоб навмисно зробити Мо Жаню боляче.

Ши Мей помер. Чу Ваньнін напевне міг врятувати його, але відмовився протягнути руку допомоги. І після цього він захотів приготувати замість Ши Мея вонтони, щоб погодувати Мо Жаня. Він справді думав, що це зробить його щасливим?

Мо Жань кинувся на кухню й перекинув весь посуд, вонтони покотилися по підлозі.

Він крикнув на Чу Ваньніна:

— Ким ти себе, у біса, вважаєш? Думаєш, ти гідний користуватися його речами й готувати те, що готував він? Ши Мей мертвий, ти задоволений? Ти прагнеш довести всіх своїх учнів до смерті й божевілля? Лише тоді ти заспокоїшся? Чу Ваньніне! Більше ніхто в цьому світі не зможе приготувати такі вонтони. Як би ти не намагався наслідувати його, ти ніколи не станеш таким, як він!

Тепер він їв цю страву з радістю та сумом. Доївши, він посміхнувся, проте його очі наповнилися вологою. На щастя, світло від свічок було тьмяним, і Ши Мей не міг чітко розгледіти такі малі деталі на його обличчі.

Мо Жань сказав:

— Ши Мею.

— Га?

— Дякую.

Ши Мей забарився на мить, а потім тепло усміхнувся.

— Це просто тарілка вонтонів, вона не варта такої ввічливості. Якщо тобі так подобається, я буду частіше для тебе готувати.

Мо Жань хотів подякувати не тільки за вонтони.

«Дякую тобі, що в минулому і в цьому житті ти єдиний, хто піклується про мене, попри моє походження, попри те, яким неналежним чином я жив на вулиці всі ті чотирнадцять років.

Дякую, що після переродження я не вбив Жон Дзьов, бо думав про тебе. Я боявся скоїти величезну помилку й піти старим шляхом.

На щастя, у цьому житті я переродився перед твоєю смертю, тому зобов'язаний захистити тебе. Якщо цей хворий і холоднокровний демон Чу Ваньнін знову не захоче рятувати тебе, це зроблю я».

Але як можна вимовити ці слова?

Зрештою, Мо Жань із хлюпотом доїв суп, не залишивши навіть цибулю, й облизнув губи, бажаючи добавки. Глибокі ямочки на його щоках виглядали так мило, що він нагадував маленького пухнастого котика.

— Приготуєш завтра?

Ши Мей не знав, чи то йому плакати, чи сміятися.

— Може, щось інше приготувати? Тобі не набридло?

— Мені не набриднуть вонтони, навіть якщо я їстиму їх щодня. Я лише боюся, що тобі набридну я.

Ши Мей похитав головою й усміхнувся:

— Я не знаю, чи борошна вистачить. Якщо його буде недостатньо, боюся, не зможу зробити. Якщо я не приготую вонтонів, як щодо яєць у солодкому соусі? Також одна з твоїх улюблених страв.

— Добре, добре. Мені подобається все, що ти готуєш.

У серці Мо Жаня квітла весна. Він був таким щасливим, що хотів обійняти ковдру й кататися з нею по ліжку.

«Лише погляньте: Ши Мей такий турботливий. Чу Ваньніне, шмагай мене і далі, якщо так того хочеться! У мене є красень, що попіклується про мене, поки я лежатиму в ліжку, хе-хе!»

При думці про Вчителя до ніжності, що переповнювала серце Мо Жаня, додалося полум’я гніву.

Мо Жань від злості почав колупати узголів’я ліжка, промовляючи про себе: «Який до біса Юхен нічного неба, який до біса Безсмертний Бейдоу? Будь ти проклятий! Що це за срань! Чу Ваньніне, почекай і побачиш!»

---

Нотатки авторки:

Ши Мей готує вонтони.

Мо Вейю: Їсть із задоволенням.

Учитель готує вонтони.

Мо Вейю: Викидає.

Мо Вейю з піку Сишен не береже їжу та людську працю. Це втрата людяності чи моральна деградація? Дивіться сьогоднішній випуск «Правового форуму».

Справжня причина:

Учитель готує надто несмачно. Будучи учнем Чу Ваньніна, Мо Жань був зовсім не впевнений щодо харчової безпеки приготованих ним страв.